Відкрити головне меню

Джузеппе Вілсон (італ. Giuseppe Wilson, нар. 27 жовтня 1945, Дарлінгтон) — італійський футболіст, що грав на позиції ліберо та центрального захисника. По завершенні ігрової кар'єри — спортивний функціонер.

Ф
Джузеппе Вілсон
Giuseppe Wilson - SS Lazio.jpg
Особові дані
Народження 27 жовтня 1945(1945-10-27) (73 роки)
  Дарлінгтон, Італія
Зріст 173 см
Вага 66 кг
Громадянство Flag of Italy.svg Італія
Позиція ліберо, захисник
Юнацькі клуби
Італія «Чиріо»
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1962–1964 Італія «Чиріо» 18 (0)
1964–1969 Італія «Інтернаполі» 124 (0)
1969–1978 Італія «Лаціо» 272 (4)
1978 США «Нью-Йорк Космос» 16 (0)
1978–1980 Італія «Лаціо» 52 (2)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1974 Італія Італія 3 (0)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Виступав, зокрема, за клуб «Лаціо», а також національну збірну Італії.

Зміст

Клубна кар'єраРедагувати

Народився 27 жовтня 1945 року в місті Дарлінгтон, куди після Другої світової війни переїхали батьки. Батько Джузеппе, Денніс Вілсон, службовець британської армії, який волею долі потрапив в Неаполь, де зустрів майбутню дружину Ліну Ді Франческу. Коли Джузеппе було лише пів року, зима видалася дуже холодною і молода мама, яка виросла в теплому кліматі рідного Неаполя, важко переживала виснажливі погодні умови, і на сімейних зборах було прийнято рішення повернутися в Італію[1]. У неаполітанському районі Вомеро маленький Джузеппе робив перші кроки у футболі. Спочатку рідні ставилися до занять спортом як до дитячої забаві. Піно ріс в забезпеченій сім'ї, і батьки хотіли, щоб він став, наприклад, чиновником або адвокатом. Джузеппе довелося відвідувати тренування таємно.

Довго це тривати не могло, і в один момент батько підійшов до сина і запропонував вибрати: залишитися в Італії, продовжувати бігати з м'ячем і бути гравцем з туманними перспективами або повернутися в Англію, де йому забезпечена висока посада в керівних колах і подальший кар'єрний ріст. Джузеппе вибрав футбол, але все ж обіцяв здобути вищу освіту. Піно почав грати в «Чіріо», в клубі з Серії D. Він відхилив пропозицію «Лаціо», який хотів, щоб Вілсон виховувався в його молодіжному секторі. По-перше, Джузеппе був занадто молодий і не горів бажанням їхати в інше місто. По-друге, він дав слово, що буде вчитися. Незабаром на основі «Чіріо» була створена футбольна команда «Інтернаполі», кольори якої Піно захищав чотири роки. Там він познайомився з Джорджо Кінальєю. Коли Кіналья жив у Вельсі, йому рекомендували займатися регбі, але батько Джорджо категорично заборонив: «Італійці повинні грати тільки в футбол!». У 1969 році Кіналья і Вілсон провели відмінний сезон за «Інтернаполі». Сам клуб сенсаційно посів третє місце в Серії С і клубу зовсім трохи не вистачило, щоб піднятися в Серію В. У тому ж році «Лаціо» вийшов в Серію А, і президент Умберто Лендзіні з метою посилення складу клубу виділив гроші на покупку Вілсона і Кінальї, які разом перебрались до Рима.

Через кілька років «бьянкочелесті» вилетіли з вищої ліги. Повернути клуб на колишні позиції повинен був Томмазо Маестреллі, тренер з великим досвідом роботи, який, будучи гравцем, одягав капітанську пов'язку «Роми». З поставленим завданням Маестреллі впорався в перший рік роботи. Він сподівався, що куплені за невеликі гроші Лучано Ре Чекконі, Феліче Пулічі, Серджо Петреллі і Ренцо Гарласкеллі допоможуть команді в боротьбі за виживання. Однак протягом усього сезону серії А 1972/73 «Лаціо» тримався в лідируючій групі і боровся за скудетто. Підсумок: 3 місце і відставання на два очки від чемпіона «Ювентуса». При цьому римський клуб пропустив 16 голів в 30 матчах, що стало кращим показником серед інших команд. Багато в чому завдяки самовідданій грі капітана Джузеппе Вілсона і його товаришів по обороні.

У Джузеппе Вілсоні Маестреллі бачив людину, здатну на полі об'єднати всіх навколо себе, через що зробив капітаном саме Піно. У 1974 році «Лаціо» завоював перший в історії клубу скудетто. 12 травня став однією з найбільш пам'ятних дат в житті кожного вболівальника клубу. Уже о 6 ранку, за 10 годин до матчу, біля воріт «Стадіо Олімпіко» накопичилося чимало народу. Був сонячний день, 80 тисяч поступово заповнили чашу стадіону. Багатьом не вистачило квитків. Найвинахідливіші лізли з біноклем на верхівки дерев, щоб подивитися, як їх команда буде битися з «Фоджею». «Лаціо» виграв, вирішальний гол забив Кіналья, який став з 24 м'ячами найкращим бомбардиром сезону. Після фінального свистка в небо блакитні кульки підняли щит з італійським триколором, символ чемпіонського титулу.

«Лаціо» боровся за скудетто і в наступному році, але навесні у Маестреллі лікарі виявили рак печінки, йому визначили лікування і поклали в клініку. Команда перестала показувати звичну гру. Гравці намагалися якомога частіше відвідувати Маестреллі. Маестреллі ненадовго повернувся на тренерську лаву, але хвороба виявилася сильнішою. 2 грудня 1976 року Томмазо Маестреллі помер.

Після цього клуб ледве врятувався від вильоту, а потім став міцним середняком. Джорджо Кіналья намагався переконати Вілсона перейти в американський «Нью-Йорк Космос» і Піно піддався на умовляння. У США Вілсон провів один сезон і став переможцем Північноамериканської футбольної ліги[2], після чого повернувся в «Лаціо», відмовившись від високооплаченого контракту з «Нью-Йорк Космос».

Джузеппе Вілсон провів за «Лаціо» майже 400 матчів, але 23 березня 1980 роки після зустрічі з «Пескарою» Вілсон з трьома іншими гравцями «Лаціо» (Бруно Джордано, Ліонелло Манфредонія та Массімо Каччіаторі) був заарештований. Приводом стала скарга комерсанта Массімо Кручані і власника ресторану Альваро Трінки. Вони стверджували, що Трінка контактував з футболістами «Лаціо», які нібито попросили поставити великі гроші на ігри з обумовленим результатом, а виграш потім поділити. Проте футболісти обіцяли один результат, а зіграли зовсім по-іншому. Друзі розорилися і вирішили розповісти прокуратурі про систему нелегальних ставок.

Гравці «Лаціо» заперечували причетність, заявивши, що Кручані і Трінка звичайні шахраї. Суди загальної юрисдикції виправдали підозрюваних. Проте спортивні інстанції винесли свій висновок, згідно з яким Джузеппе Вілсон отримав пожиттєву дискваліфікацію. Її потім скоротили до трьох років, але Вілсон більше жодного разу не одягнув футболку «Лаціо» і пішов з футболу.

Виступи за збірнуРедагувати

26 лютого 1974 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Італії в товариській грі проти збірної ФРН (0:0).

У складі збірної був учасником чемпіонату світу 1974 року у ФРН, на якому зіграв у двох матчах, але Італія не змогла вийти з групи.

Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала усього 3 роки, провів у формі головної команди країни лише 3 матчі.

Статистика виступівРедагувати

Статистика клубних виступівРедагувати

Сезон Команда Чемпіонат Національний кубок Континентальні кубки Інші змагання Усього
Ліга Ігор Голів Ліга Ігор Голів Ліга Ігор Голів Ліга Ігор Голів Ігор Голів
1962–63   «Чиріо» D ? ? - - - - - - - - - ? ?
1963–64 D ? ? - - - - - - - - - ? ?
Усього за «Чиріо» 18 0 - - - - - - 18 0
1964–65   «Інтернаполі» D 0 0 - - - - - - - - - 0 0
1965–66 D 18 0 - - - - - - - - - 18 0
1966–67 D 34 0 - - - - - - - - - 34 0
1967–68 C 34 0 - - - - - - - - - 34 0
1968–69 C 38 0 - - - - - - - - - 38 0
Усього за «Інтернаполі» 124 0 - - - - - - 124 0
1969–70   «Лаціо» A 28 0 КІ 1 0 - - - - - - 29 0
1970–71 A 29 0 КІ 3 0 КЯ 2 0 - - - 34 0
1971–72 B 38 0 КІ 10 0 - - - - - - 48 0
1972–73 A 30 0 КІ 4 0 - - - - - - 34 0
1973–74 A 30 1 КІ 8 0 КУЄФА 4 0 - - - 42 1
1974–75 A 30 0 КІ 4 0 - - - - - - 34 0
1975–76 A 28 1 КІ 10 1 КУЄФА 3 0 - - - 41 2
1976–77 A 29 1 КІ 4 0 - - - - - - 33 1
1977–78 A 30 1 КІ 4 0 КУЄФА 3 1 - - - 37 2
1978   «Нью-Йорк Космос» ПАФЛ 16 0 - - - - - - - - - 16 0
1978–79   «Лаціо» A 29 2 КІ 4 0 - - - - - - 33 2
1979–80 A 23 0 КІ 6 0 - - - - - - 29 0
Усього за «Лаціо» 324 6 58 1 12 1 - - 394 8
Усього за кар'єру 482 6 58 1 12 1 - - 552 8

Статистика виступів за збірнуРедагувати

 Статистика матчів і голів за збірну —   Італія
Дата Місто Господарі Результат Гості Турнір Голи Примітки
26 лютого 1974 Рим Італія   0 – 0   ФРН товариський матч -
19 червня 1974 Штутгарт Італія   1 – 1   Аргентина ЧС 1974 - 1-й етап -
23 червня 1974 Штутгарт Польща   2 – 1   Італія ЧС 1974 - 1-й етап -
Усього Матчів 3 Голів 0

Титули і досягненняРедагувати

«Лаціо»: 1973–74
«Нью-Йорк Космос»: 1978

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати