Вікіпедія

Джордж Рікарті

Джордж Аугусто Рікарті (ісп. George Augusto Ricaurte, МФА: [rɪˈkɑrti][3]) — американський науковець[4], професор неврології[5], знаний своїми дослідженнями нейротоксичності амфетамінів й експертними висновками щодо них. До початку 2000-х років вважався головним фахівцем з нейротоксичності MDMA у світі, але у 2003 році став центральною фігурою потужного скандалу, коли його лабораторія була змушена через виявлену помилку відкликати кілька робіт, зокрема широко розрекламовану раніше статтю про дофамінергічну нейротоксичність MDMA, опубліковану у журналі «Science». Скандал завдав репутації Рікарті істотної шкоди.

Джордж Рікарті
англ. George Ricaurte
Народився 1953
Еквадор
Країна  США
Діяльність невролог, фармаколог
Alma mater Чиказький університет (1979, 1983)[1]
Північно-Західний університет (1981)[1]
Feinberg School of Medicined
Галузь неврологія[1]
Заклад Університет Джонса Гопкінса[2]
Науковий ступінь доктор філософії[1] (1979) і доктор медицини[1] (1981)
Членство American College of Neuropsychopharmacologyd[2]
У шлюбі з Una McCannd

Біографія ред.

Народився у 1953 році[6][7] в Еквадорі та вільно володіє іспанською мовою[8].

Учень С. Р. Шустера та Льюїса Сейдена (англ. C. R. Schuster, Lewis Seiden), відкрив разом з ними у 1985 році нейротоксичність MDA, аналога MDMA, що відіграло серйозну роль у забороні останнього[9]:562. Здобув ступінь доктора медицини у Північно-Західному університеті (1981) та ступінь доктора філософії в Чиказькому університеті (1979)[5].

До початку 2000-х років визнано фахівцем з дослідження нейротоксичності, зокрема, MDMA (напівсинтетична психоактивна сполука амфетамінного ряду, що належать групі фенілетиламінів, широко відома під сленговою назвою таблетованої форми екстазі); вибудував одну з найвідоміших і добре фінансованих лабораторій з нейротоксичності, яка займалася в основному питаннями MDMA[9]:563, яку й очолює (2016)[5]. Його дружина — Уна Макканн (англ. Una McCann)[5] — також є фахівцем з нейронаук і вони іноді працюють разом[10].

Рікарті працює у школі медицини Джонса Гопкінса у відділенні неврології. Його дослідження спрямовані на вивчення хвороби Паркінсона й інших рухових розладів, зокрема впливу MDMA й інших амфетамінів на дофамінові нейрони і, відповідно, на розвиток хвороби Паркінсона[5].

Скандал зі статтею у «Science» ред.

Стаття «Сильний нейротоксичний ефект щодо дофамінергічних нейронів у приматів, спричинений звичайним рекреаційним дозуванням MDMA (екстазі)» (англ. Severe Dopaminergic Neurotoxicity in Primates after a Single Recreational Dose Regime of MDMA (Ecstasy)[11]) авторства Джорджа Рікарті зі співробітниками вийшла в журналі «Science» у 2002 році і її результати були широко розрекламовані в пресі, склавши частину наркотичної моральної паніки 2000—2002 років, викликаної поширенням екстазі у США, — стаття оцінюється як найвідоміша наукова робота про шкоду MDMA й екстазі[12] :410—411, 413. Основним результатом статті було твердження, що навіть одна доза MDMA, порівняна зі звичайною рекреаційною, може спричинити сильне ушкодження дофамінових нейронів головного мозку у приматів; робився висновок, що таке ушкодження викликає хворобу Паркінсона у людей[13]. Через рік статтю (і ще кілька досліджень) було відкликано[14], тому що виявилося, що замість MDMA дослідженим мавпам вводили метамфетамін у навкололітальних дозах. Це викликало великий скандал, який зруйнував репутацію Рікарті як експерта — Фреє називає його «Темним Принцом сумнівної науки» (англ. Dark Prince of suspect science)[13][15]. Критики звинуватили його в політичній ангажованості та бажанні відповідно до очікувань грантодавця — американського Національного інституту з проблем зловживання наркотиками[en] — систематично завищувати шкоду MDMA[16] . Скандал призвів до широкої переоцінки тверджень про шкоду MDMA й екстазі[13].

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д резюме
  2. ↑ а б personal web page
  3. ↑ LeVay S.. NEUROSCIENCE: The Ecstasy and the Agony // When Science Goes Wrong. — Penguin Publishing Group, 2008. — ISBN 9781440639388.
  4. ↑ Dr. George Ricaurte (англ.). U.S. News Healthcare. Архів оригіналу за 1 червня 2016. Процитовано 1 червня 2016.
  5. ↑ а б в г д George A Ricaurte, Jr, M.D., Ph.D. (англ.). Johns Hopkins Medicine. Архів оригіналу за 13 вересня 2015. Процитовано 1 червня 2016.
  6. ↑ Food For Thought - A Collection of Heretical Notions and Wretched Adages compiled by Jack Tourette. Архів оригіналу за 17 жовтня 2015. Процитовано 7 червня 2016.
  7. ↑ healthgrades.com, Dr. George Ricaurte, MD. Архів оригіналу за 18 серпня 2016. Процитовано 7 червня 2016.
  8. ↑ ​Carla Spartos. The Ecstasy Factor (англ.). villagevoice.com. Архів оригіналу за 20160402. Процитовано 2 червня 2016.
  9. ↑ а б Grob Charles S. Deconstructing Ecstasy: The Politics of MDMA Research // Addiction Research. — 2000. — Vol. 8, no. 6 (22 April). — P. 549—588. Архівовано з джерела 4 серпня 2005.
  10. ↑ Iversen L.. 8.4.4. Is ecstasy a serotonin neurotoxin in human users? // Speed, Ecstasy, Ritalin: The Science of Amphetamines. — OUP Oxford, 2008. — С. 165. — ISBN 9780198530909.
  11. ↑ George A. Ricaurte, Jie Yuan, George Hatzidimitriou, Branden J. Cord, Una D. McCann. Severe Dopaminergic Neurotoxicity in Primates After a Common Recreational Dose Regimen of MDMA («Ecstasy») // Science. — 2002. — Vol. 297, no. 5590 (22 April). — P. 2260—2263. — DOI:10.1126/science.1074501. Архівовано з джерела 10 лютого 2009.
  12. ↑ Ahrens D.. Drug Panics in the Twenty-First Century: Ecstasy, Prescription Drugs, and the Reframing of the War on Drugs // Albany Goverment Law Review. — 2013. — Vol. 6 (22 April). — P. 396—434. Архівовано з джерела 7 травня 2016.
  13. ↑ а б в Freye E., Levy J.V.. Pharmacology and Abuse of Cocaine, Amphetamines, Ecstasy and Related Designer Drugs: A comprehensive review on their mode of action, treatment of abuse and intoxication. — Springer Netherlands, 2009. — P. 158. — (Biomedical and Life Sciences) — ISBN 9789048124480.
  14. ↑ Ricaurte G. A., Yuan J., Hatzidimitriou G., Cord B. J., McCann U. D.. Retraction. Paper on toxic party drug is pulled over vial mix-up // Science. — 2003. — Vol. 301, no. 5639 (22 April). — P. 1479. — PMID 12970544 . Архівовано з джерела 6 лютого 2009.
  15. ↑ ​Nathan Greenslit (Jun 12, 2014). How Neuroscience Reinforces Racist Drug Policy (англ.). The Atlantic. Архів оригіналу за 19 квітня 2016. Процитовано 27 травня 2016. his [Ricaurte's] entire body of MDMA research is now considered dubious.
  16. ↑ Donald G. McNeil Jr. (2 декабря 2003). Research On Ecstasy Is Clouded By Errors (англ.). New York Times. Архів оригіналу за 26 серпня 2011.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джордж_Рікарті&oldid=41107241