Гірський провідник
Гірський провідник — людина, яка добре знає гірську місцевість, у більшості випадків має великий досвід в альпінізмі, достатню фізичну силу і витривалість.
Як професія гірські провідники зародилися на початку XIX століття в Європі, коли сходження на Альпи було визнано спортом. Зараз щоб отримати сертифікат гірського провідника (у розвинених країнах) необхідно пройти багатоступінчастий курс підготовки, схвалений Міжнародною федерацією гірських провідників, на що може знадобиться від 1,5 до 7 років[1]. Також «гірським провідником» неофіційно можна вважати місцевого жителя, який за плату проводить приїжджих по гористій місцевості в потрібну їм точку, по заданому маршруту, для чого потрібно лише добре знання місцевості.
Як і багато представників інших професій, гірські провідники об'єднуються в асоціації та федерації, національні та міжнародні. Найстаршою і найбільшою організацією провідників є Компанія провідників Шамоні[fr], заснована в 1821 році і базується в Шамоні (Франція)[2]. Найбільшою міжнародною організацією гірських провідників є International Federation of Mountain Guide Associations, штаб-квартира якої знаходиться в Гштааді (Швейцарія)[3]. З 1979 року працює «Американська асоціація гірських провідників»[4].
У Російській імперії недовгий час, з 1904 по 1917 роки, існувало Російське гірське товариство, яке здійснювало атестацію провідників, заснувало для них спеціальний жетон і видавало «Провідникову книжку». За радянських часів цю практику було скасовано, її замінила загальна система масового альпінізму. У XXI столітті професія гірських провідників знову стали потрібні на пострадянському просторі. У Росії[5], Киргизії[6] та Грузії[7] відкрилися асоціації гірських провідників, які проводять атестацію за стандартами Міжнародної федерації гірських провідників.
У світі існує кілька гірських вершин, яким присвоєні імена відомих гірських провідників. Життю гірського провідника присвячена книга Фрізон-Рош Роже «Перший у зв'язці», а в 1975 році у Франції вийшов фільм «Смерть провідника»[fr].
Див. також ред.
Джерела ред.
Література ред.
- Павел Захаров. «Эпизоды возникновения горного проводничества» [Архівовано 29 серпня 2017 у Wayback Machine.] на сайте mountain.ru
Ресурси Інтернету ред.
- Професія «гірський провідник» (фр.) код G1201 у французькому каталозі професій
- Програма навчання професії «гірський провідник» [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (італ.) в Італії
- Лейла Бабаєва. Провідники по гірських стежках Швейцарії [Архівовано 14 лютого 2018 у Wayback Machine.] (рос.) на сайті nashagazeta.ch 14 вересня 2012
Примітки ред.
- ↑ Guide de Haute-Montagne [Архівовано 21 лютого 2014 у Wayback Machine.] (фр.) на сайті ensa.jeunesse-sports.fr (фр.)
- ↑ [http: //www.chamonix-guides.eu/ Офіційний сайт Compagnie des guides de Chamonix] (англ.) (фр.)
- ↑ Офіційний сайт International Federation of Mountain Guide Associations [Архівовано 23 грудня 2017 у Wayback Machine.] (англ.) (нім.) (фр.)
- ↑ Офіційний сайт «Американської асоціації гірських провідників» [Архівовано 4 січня 2018 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ Ассоциация горных гидов России. www.rmga.ru. Архів оригіналу за 9 січня 2018. Процитовано 9 листопада 2017.
- ↑ Ассоциация горных гидов Кыргызстана. mguide.in.kg. Архів оригіналу за 20 грудня 2017. Процитовано 9 листопада 2017.(рос.)
- ↑ Georgian Mountain Guide Association. Архів оригіналу за 10 листопада 2017. Процитовано 5 січня 2018.(англ.)