Губчак Михайло Ігнатович
Миха́йло Ігна́тович Губчак (1866, Калуш — 22 травня 1926, Станиславів) — український громадський і театральний діяч, журналіст, публіцист, редактор. Директор Театру «Руської Бесіди» у 1901—1905 роках.
| Губчак Михайло Ігнатович | |
|---|---|
| Народився |
1866 Калуш |
| Помер |
22 травня 1926 Станиславів |
| Національність | українець |
| Діяльність | журналіст, керівник театру |
| Відомий завдяки | директор театру Руської бесіди (1901-1905) |
| Батько | отець Ігнатій Губчак (1833-1893) — парох Калуша (1864-1893) |
| Родичі | сестра Іванна — мати С. Посацького |
Життєпис ред.
Після закінчення української гімназії у Львові вступив на теологічний факультет Львівського університету. Проте священиком не став — ще за студентських часів зайнявся громадською і журналістською діяльністю. Працював у газеті Діло[1], був редактором «Свободи», працював у львівській «Просвіті».[2]
У 1901 став директором Театру «Руська бесіда». «На цьому посту залишався до 1905 року, але внаслідок внутрішнього конфлікту, на який зреагував навіть І. Франко, змушений був відійти від керівництва театром.»[3]
В ті роки театр переживав нелегкі часи, про що красномовно свідчить лист Михайла Ігнатовича, написаний ним на ім'я Марії Старицької[4]:
|
Приходжу до Вас ось з таким ділом: один одинокий український театр товариства «Руська Бесіда» у Львові, котрого я є директором, потребує конче режисера і то режисера доброго. Позаяк Ви мені розказували, що сим ділом занимались і може занимаєтеся у Києві, приходжу до Вас з предложениєм, чи Ви не схотіли би се становисько зайняти у нашому одинокому театрі за границею. Сли се моє предложениє засміле, прошу простити сій моїй смілости, а евентуально подати раду до кого з сим прошенєм можна би звернутися. Условія нашого театру тяжкі, бо сталого місця дотепер не маємо та мусимо товчися по городам і містечкам, але ж бо і годі, щоби на кілька мільйонів нас за границею не мали ми свого театру. Я з'їхав тепер з театром на границю до Підволочиська і туда прошу подати мені відповідь, а евентуально і условія платні. Коли би у мене був час, я радо скочив би бодай на день-два до Києва. Пересилаю низький поклін Вашим Високоповажним Родичам і Родині та остаю з високим поважанєм.
|
|
1905 р. М. Губчак одружився і переїхав на постійне місце проживання у Станіслав, де працював заступником голови товариства «Дністер» до початку Першої світової війни.
1915 року під час бойових дій потрапив у полон до росіян і був засланий у Сибір («губ. Томськ. Буйнськ коло Барнаулу»)[5].
Повернувся у 1918 році. «Після повернення працював, ледве заробляючи на прожиття. Кілька років займався промислом, потім став секретарем Союзу промислових стоваришень.»[3]
Помер у Станиславові (нині — Івано-Франківськ) 22 травня 1926 року.
Примітки ред.
- ↑ Губчак Михайло // Енциклопедія українознавства. Т. 2, частина 2. — НТШ, — 1955 — С. 457.
- ↑ Епістолярна спадщина Михайла Грушевського [Архівовано 8 грудня 2015 у Wayback Machine.]. — С. 26.
- ↑ а б Губчак Михайло // Українська журналістика в іменах: матеріали до енциклопедичного словника. — Т. 4. — Львів, 1997 — С. 66.
- ↑ Юрій Хорунжий. Марія Старицька: Господиня у школі Лисенка. Архів оригіналу за 15 листопада 2016. Процитовано 2 квітня 2015.
- ↑ Де проживають тепер вивезені українці?Свобода, 1915, № 143
Посилання ред.
- Губчак Михайло // Ізборник [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Автограф Михайла Губчака[недоступне посилання з липня 2019]
|
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |