Грифон (Піпінід)
Грифон (*Griffon бл. 726 —753) — герцог Баварії у 748 році, граф Менського і Паризького графств у 749—753 роках, маркграф Бретонський у 752—753 роках.
| Грифон | |
|---|---|
| фр. Griffon | |
| Народився | бл. 726 невідомо |
| Помер | 753 Пуатьє ·загиблий у бою |
| Національність | франк |
| Діяльність | феодал |
| Титул | герцог Баварії |
| Термін | 748 рік |
| Попередник | Оділон |
| Наступник | Тассілон III |
| Конфесія | католицтво |
| Рід | Піпініди |
| Батько | Карл Мартел |
| Мати | Сванагільда |
| Брати, сестри | Bernard, son of Charles Marteld[1], Карломан (мажордом)[2], Піпін Короткий[3], Remigius of Rouend[4], Hieronymusd[4], Hiltrudd[5], Auda of Franced[6] і Landradad[5] |
| Діти | 2 сина |
Життєпис
ред.Походив з роду Піпінідів. Син Карла Мартела, мажордома Франкської держави, та Сванагільди (доньки баварського герцога Теудеберта або Тассілона II). Народився близько 726 року.
У вересні 741 року Карл Мартелл поділив державу франків між синами. Більшість володінь дісталися зведеним старшим братам Грифона — Карломану і Піпіну. Навпаки сам Грифон отримав лише невеличкі володіння, що були розкидані країною. Тому його стала підбурювати мати повстати проти братів.
742 року Грифон захопив місто Лаон і зажадав від Піпіна та Карломана більшої частки володінь. Проте Піпін і Карломан, об'єднавшись, взяли в облогу Лаон, швидко його захопили[7]. Слідом за цим Грифона позбавили його навіть того, що надав батько і запроторили до Арденського замку, а його мати Сванагільду — до монастиря в Шель
У 747 році Грифон втік до герцога баварського Оділона, одруженого з його сестрою. Оділон надав йому допомогу. Проте Грифон не рушив проти Піпіна та Карломана. Після смерті Оділона в 748 році Грифон оголосив себе герцогом Баварії. Але бавари не прийняли Грифона. Незабаром Піпін Короткий, франкський мажордом, вдерся до Баварії, переміг Грифона та поставив на герцогство сина Оділона — Тассілон III.
749 року втік до Тюрингії. Тут отримав допомогу місцевого герцога, а також від вождів саксів. Тому його брат Піпін погодився замиритися, надавши Грифону графства Паризьке та Менське. У 751 році стає першим маркграфом Бретонським, втім достеменний рік призначення на посаду невідомий.
У 751 році, після повалення короля Хільдеріка III та постанням Піпіна III за нового короля, Грифон повстав проти нового короля. Для цього уклав союз з бретонськими машт'єнами та Вайфером, герцогом Аквітанії. У битві 753 року біля Сен-Жан-де-Мор'єнн, де Грифон зазнав поразки. Він втік до Вайфера. Після цього вирішив вирушити до Риму, де сподівався отримати підтримку у папського престолу, але раптово помер.
Родина
ред.- Грифон, граф Вексена
- Карл
Примітки
ред.- ↑ Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens — Villeneuve-d'Ascq: 1993. — P. 355. — ISBN 978-2-9501509-3-6
- ↑ Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens — Villeneuve-d'Ascq: 1993. — P. 179–181. — ISBN 978-2-9501509-3-6
- ↑ Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens — Villeneuve-d'Ascq: 1993. — P. 181–185. — ISBN 978-2-9501509-3-6
- ↑ а б Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens — Villeneuve-d'Ascq: 1993. — P. 177–178. — ISBN 978-2-9501509-3-6
- ↑ а б Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens — Villeneuve-d'Ascq: 1993. — P. 173. — ISBN 978-2-9501509-3-6
- ↑ Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens — Villeneuve-d'Ascq: 1993. — P. 173–176. — ISBN 978-2-9501509-3-6
- ↑ Settipani, 1993, с. 177.
Джерела
ред.- Settipani, Christian (1993). Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens. La Préhistoire des Capétiens (481—987) (фр.). Вільнев-д'Аск: Patrick van Kerrebrouck. ISBN 978-2-9501509-3-6.
- Christian Pfister, La Gallia sotto i Franchi merovingi. Vicende storiche, in Storia del mondo medievale — Vol. I, Cambridge, Cambridge University Press, 1978, pp. 688—711.
- Karl Brunner: Oppositionelle Gruppen im Karolingerreich. Wien 1979.
- Pierre Riché, Les Carolingiens, une famille qui fit l'Europe, Paris, Hachette, coll. " Pluriel ", 1983 (réimpr. 1997), 490 p. (ISBN 2-01-278851-3)
- Rudolf Schieffer: Die Karolinger. 5., aktualisierte Auflage. Kohlhammer, Stuttgart u.a. 2014, ISBN 978-3-17-023383-6.