Грифон (*Griffon бл. 726  —753) — герцог Баварії у 748 році, граф Мена і Парижу у 749—753 роках, маркграф Бретонський у 752—753 роках.

Грифон
фр. Griffon
Народився бл. 726
невідомо
Помер 753
Пуатьє
·загиблий у бою
Національність франк
Діяльність феодал
Титул герцог Баварії
Термін 748 рік
Попередник Оділон
Наступник Тассілон III
Конфесія католицтво
Рід Піпініди
Батько Карл Мартел
Мати Сванагільда
Брати, сестри Bernard, son of Charles Marteld[1], Карломан (мажордом)[2], Піпін Короткий[3], Remigius of Rouend[4], Hieronymusd[4], Hiltrudd[5], Auda of Franced[6] і Landradad[5]
Діти 2 сина

ЖиттєписРедагувати

Походив з роду Піпінідів. Син Карла Мартела, мажордома Франкської держави, та Сванагільди (доньки баварського герцога Теудеберта або Тассілона II). Народився близько 726 року.

У вересні 741 року Карл Мартелл поділив державу франків між синами. Більшість володінь дісталися зведеним старшим братам Грифона — Карломану і Піпіну. Навпаки сам Грифон отримав лише невеличкі володіння, що було розкидано країною. Тому його стала підбурювати мати повстати проти братів.

742 року Грифон захопив місто Лаон і зажадав від Піпіна та Карломану більшої частки володінь. Проте Піпін і Карломан, об'єднавшись, взяли в облогу Лаон, швидко його захопили[7]. Слідом за цим Грифона позбавили його навіть того, що надав батько і запроторили до Арденського замку, а його мати Сван. агільду — до монастиря в Шель

У 747 році Грифон втік до баварського герцога Оділона, одруженому з його сестрою. Оділон надав йому допомогу. Проте Грифон не рушив проти Піпіна та Карломана. Після смерті Оділона в 748 році Грифон оголосив себе герцогом Баварії. Але бавари не прийняли Грифона. Незабаром Піпін Короткий, франкський мажордом, вдерся до Баварії, переміг Грифона та поставив на герцогство сина Оділона — Тассілон III.

749 року втік до Тюрингії. Тут отримав допомогу місцевого герцога, а також від вождів саксів. Тому його брат Піпін погодився замиритися, надавши Грифону графства Паризьке та Менське. У 751 році стає першим маркграфом Бретонським, втім достеменний рік призначення на посаду невідомий.

У 751 року, після повалення короля Хільдеріка III та постанням Піпіна III за нового короля, Грифон повстав проти нового короля. Для цього уклав союз з бретонськими машт'єнами та Вайфером, герцогом Аквітанії. У рішучій битві 753 року біля Сен-Жан-де-Мор'єнн, де Грифон зазнав поразки. Він втік до Вайфера. Після цього вирішив відправитися до Риму, де сподівався отримати підтримку у папського престолу, але раптово помер.

РодинаРедагувати

  • Грифон, граф Вексена
  • Карл

ПриміткиРедагувати

  1. Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et RobertiensVilleneuve-d'Ascq: 1993. — P. 355. — ISBN 978-2-9501509-3-6
  2. Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et RobertiensVilleneuve-d'Ascq: 1993. — P. 179–181. — ISBN 978-2-9501509-3-6
  3. Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et RobertiensVilleneuve-d'Ascq: 1993. — P. 181–185. — ISBN 978-2-9501509-3-6
  4. а б Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et RobertiensVilleneuve-d'Ascq: 1993. — P. 177–178. — ISBN 978-2-9501509-3-6
  5. а б Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et RobertiensVilleneuve-d'Ascq: 1993. — P. 173. — ISBN 978-2-9501509-3-6
  6. Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et RobertiensVilleneuve-d'Ascq: 1993. — P. 173–176. — ISBN 978-2-9501509-3-6
  7. (Settipani, 1993, с. 177).

ДжерелаРедагувати

  • Settipani, Christian (1993). Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens. La Préhistoire des Capétiens (481—987) (фр.). Вільнев-д'Аск: Patrick van Kerrebrouck. ISBN 978-2-9501509-3-6. 
  • Christian Pfister, La Gallia sotto i Franchi merovingi. Vicende storiche, in Storia del mondo medievale — Vol. I, Cambridge, Cambridge University Press, 1978, pp. 688—711.
  • Karl Brunner: Oppositionelle Gruppen im Karolingerreich. Wien 1979.
  • Pierre Riché, Les Carolingiens, une famille qui fit l'Europe, Paris, Hachette, coll. " Pluriel ", 1983 (réimpr. 1997), 490 p. (ISBN 2-01-278851-3)
  • Rudolf Schieffer: Die Karolinger. 5., aktualisierte Auflage. Kohlhammer, Stuttgart u.a. 2014, ISBN 978-3-17-023383-6.