Відкрити головне меню

Мирослава Гребенюк-Дарманчук (11 квітня 1918 с. Мушкатівка, нині Борщівський район Тернопільська область — 1996, Львів) — українська бандуристка, медсестра УПА.

Мирослава Гребенюк-Дарманчук
Народилася 11 квітня 1918(1918-04-11)
с. Мушкатівка, нині Борщівський район Тернопільська область
Померла 1996
Львів
Поховання Личаківський цвинтар
Діяльність музикантка

ЖиттєписРедагувати

Мирослава Семенівна Гребенюк (Дарманчук) народилася в сім'ї священика.

Закінчивши у 1937 році гімназію, переїхала у Львів, де освоювала танцювальне мистецтво в театральній студії і також займалася у вокальній студії композитора і співака Володимира Балтаровича.

У 1939—1941 вчителювала у с. Більче-Золоте, згодом у містечку Королівка на Тернопільщині. В 1941 році вийшла заміж за секретаря міської ради Юрія Онуферка.

З приходом комуністів брат Євген був замордований більшовиками в Чортківській тюрмі. Чоловіка Мирослави арештували в армії, куди його забрали, i він загинув у Челябінську. Мирославу, як дружиною арештованого, розшукували енкаведисти, тому вона пішла в підпілля і працювала медсестрою в загонах УПА. Згодом вона здобула фіктивні документи на ім'я Мирослави Дарманчук, під якими жила в с. Миклашів.

Захоплення бандурою прийшло до Мирослави у 1937 під час виступу в Борщеві капели бандуристів Юрія Сінгалевича. Вона поступила до Сінгалевича на науку і швидко освоївши основи кобзарського мистецтва, почала виступати в його капелі, яка працювала при Будинку народної творчості у Львові. Тріо бандуристок, в якому Мирослава Дарманчук[1] виступала разом із сестрами Марією та Тересою Ваврик, успішно виступило на огляді в Києві, отримавши схвальні відгуки в пресі. Після загибелі керівника капела перестала існувати. Мирослава Дарманчук, правда, ще деякий час успішно виступала (як солістка-бандуристка, співачка і партнерка в танцях Ярослава Чуперчука) в ансамблі «Чорногора».

8 жовтня 1948 її заарештовали і засудили до 25 років позбавлення волі та 5 років позбавлення прав. Каторгу вона відбувала в Інті, потім в Абезі. Там засуджений народний артист Олександр Гринько у скрутний час допоміг Мирославі вижити. Згодом Мирослава почала виступати в художній самодіяльності табору і як солістка-бандуристка (мати передала їй бандуру), i як співачка (співала арії з оперет «Сільва», «Маріца», народні пісні), брала участь у виставах («Наталка Полтавка» та інші).

Наприкінці 1955 Мирославі Гребенюк вдалося повернутися до Львова. Вона створила ансамбль бандуристів при Львівській філармонії, з яким виступала, також вела гурток з навчання гри на бандурі при Будинку вчителя. В 1966—1968 працювала у вокально-інструментальному ансамблі Клубу залізничників.

Як колишня репресована і бандуристка, зазнавала від комуністичного режиму подальших обмежень та переслідування, тому достроково вийшла на пенсію у 50 років, ще два роки працювала надомницею при Львівській галантерейній фабриці.

Померла Мирослава Гребенюк-Дарманчук 1 лютого 1996, похована на дільниці Личаківського цвинтаря, яка відведена для героїв, що боролися за незалежність України.

ПриміткиРедагувати

  1. У ТЕСі — Дерманчук.

ДжерелаРедагувати