Границя пружності
Грани́ця пру́жності — найбільше механічне напруження при навантаженні зразка матеріалу, до якого залишкова деформація при розвантаженні не виявляється.
За ДСТУ 2825-94[1]: Границя пружності — найбільше умовне напруження, за якого з обумовленим відхиленням зберігається пружність у разі деформування зразка.
При розтягуванні зразка це напруження спричинюється силою Fпр і визначається за формулою
- [МПа].
Границя пружності (точка 3 на рисунку) є характеристикою, не пов'язаною із законом Гука. Її значення може бути як більшим, так і меншим границі пропорційності (точка 2 на рисунку), хоча ці значення є дуже близькими і, як правило, різницею між ними нехтують.
Часто за границю пружності використовують найбільше напруження, при якому забезпечується неперевищення пластичною деформацією деякої величини, що має назву — допуск на залишкову відносну деформацію (зазвичай ). Значення границі пружності, отримане на основі цього критерію позначається і цю характеристику називають умовною границею пружності.
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ ДСТУ 2825-94 Розрахунки та випробування на міцність. Терміни та визначення основних понять.
Джерела
ред.- Опір матеріалів. Підручник /Г. С. Писаренко, О. Л. Квітка, Е. С. Уманський. За ред. Г. С. Писаренка — К.: Вища школа,1993 .- 655 с. ISBN 5-11-004083-4
Посилання
ред.- Границя пружності // Термінологічний словник-довідник з будівництва та архітектури / Р. А. Шмиг, В. М. Боярчук, І. М. Добрянський, В. М. Барабаш ; за заг. ред. Р. А. Шмига. — Львів, 2010. — С. 71-72. — ISBN 978-966-7407-83-4.