Горо́дники — категорія поземельно чи особисто залежного від шляхтича або заможного козака селяни в Україні у XIVXIX століттях.[1]

Городники володіли власними або користувалися чужими присадибними ділянками (городами) і виконували різні повинності на користь шляхти, козацької старшини, заможних козаків, наймитували в багатих селян, купців, чумаків, цехових майстрів.[1] Становлячи значну частину сільської бідноти, городники брали участь у селянсько-козацьких повстаннях XVIXVII століть, у гайдамацькому русі XVII століття проти польсько-шляхетського гніту, в селянських виступах проти поміщиків у 1-й половині XIX століття. У XVII–XVIII століттях городники, підсусідки, захребетники та загородники найчастіше фігурують не як різні групи, а як одна змішана група.[1] Після селянської реформи 1861 року переважна більшість городників одержали земельні ділянки у приватну власність без викупу,[1] тобто дістала дарчі наділи.

Примітки Редагувати

  1. а б в г Гуржій О. І. Городники [Архівовано 1 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 171. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.

Джерела Редагувати