Голубовська Надія Йосипівна
Надія Йосипівна Голубовська (30 серпня 1891, Санкт-Петербург — 5 грудня 1975, Ленінград) — російська піаністка, клавесиністка та музичний педагог. Заслужена артистка РРФСР (1937).
| Надія Йосипівна Голубовська | |
|---|---|
| Основна інформація | |
| Дата народження | 30 серпня 1891 |
| Місце народження | Санкт-Петербург Російська імперія |
| Дата смерті | 5 грудня 1975 (84 роки) |
| Місце смерті | Ленінград, РРФСР, СРСР |
| Поховання | Ново-Волковський цвинтарd |
| Роки активності | з 1915 |
| Громадянство | Російська імперія; СРСР |
| Професії |
піаністка, клавесиніст, педагог |
| Освіта | Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова |
| Інструменти | фортепіано |
| Жанри | Академічна музика |
| Заклад | Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова і Дитяча музична школа №1 ім. М. П. Фроловаd |
| Нагороди | Заслужений артист РРФСР |
Біографія ред.
Загальну освіту здобула в жіночій гімназії Петрішуле (1900—1907).
Закінчила Санкт-Петербурзьку консерваторію (1914), учениця Олександри Розанової та Сергія Ляпунова; вважають, що на випускному іспиті Голубовська була головною суперницею Сергія Прокоф'єва за вищу нагороду випускнику — медаль імені Антона Рубінштейна[1].
1923 року протягом трьох місяців стажувалася в Берліні, вивчаючи гру на клавесині.
Виступала з 1915 року. 1917 року дала перший сольний концерт, у рецензії на який було зазначено:
… багато тонкої поезії, живого почуття; велика ритмічна чіткість поєднується з емоційною пристрасністю та нервовістю.— В'ячеслав Каратигін, музичний критик[2]
Одночасно виступала як акомпаніатор — зокрема, зі співачкою Зоєю Лодій та скрипалем Михайлом Рейсоном.
В 1930-60-і роки було зроблено ряд записів Голубовської, переважно з радіотрансляції, — в тому числі концерт № 23 і ряд сольних творів В. А. Моцарта, соната № 3 Ф. Шопена, твори Ж. Ф. Рамо, Доменіко Скарлатті, Г. Ф. Генделя. У післявоєнні роки, однак, Голубовська приділяла переважно увагу педагогічній роботі — втім, мемуаристи згадують про її часті літні концерти в Тарусі[3].
З 1920 року викладала в Ленінградської консерваторії (з 1935 року професор), де виховала багатьох концертуючих піаністів; серед них Н. Щемелінова, В. Нільсен, М. Карандашева, А. Угорський, Г. Тальрозе, Е Шишко.
В 1941-1944 роках Голубовська завідувала фортепіанною кафедрою Уральської консерваторії, а з 1945 по 1963 рік була консультантом Талліннської консерваторії.
Вибрані праці ред.
- Голубовская Н. И. Искусство педализации. — Л., 1967.
- Голубовская Н. И. Искусство исполнителя. — СПб.: Композитор-Санкт-Петербург, 2007. — 486 с. — 1000 экз. — ISBN 5-7379-0283-8
* Голубовская Н. И. О музыкальном исполнительстве. — Л.: Музыка, 1985. — 143 с. — 22 000 экз.
Примітки ред.
- ↑ Морозов С. А. Прокофьев. М.: Молодая гвардия, 1967. (Жизнь замечательных людей)
- ↑ Цит. по: Григорьев Л. Г., Платек Я. М. Современные пианисты. — 2-е изд., испр. и доп. — М. : Советский композитор, 1990.
- ↑ Мельникова Т. Таруса — 101-й километр. М.: Возвращение, 2007.
Джерела ред.
- Бронфін Є. Ф. Н. І. Голубовська — виконавець та педагог. Л.: Музика, 1978. 135 с.