Відкрити головне меню

Голод Бенгалії 1943 року (бенг. পঞ্চাশের মন্বন্তর) — події в британський Бенгалії, під час яких від недоїдання і хвороб померло, за різними оцінками, від 2,1 до 3 мільйонів чоловік з 60,3 мільйонів населення.

Природні причиниРедагувати

Безпосередньою причиною голоду стало скорочення продовольства, при деякому збільшенні попиту. У період Другої світової війни в Бенгалії вирощували три основні культури рису: «аман», що заготовляється зимою, «аус», що заготовляється восени, та «боро» — що збирається у весняний період. На частку амана припадало близько 70% загального обсягу виробництва рису, але зимовий циклон 1942 року знищив більшу частину цієї культури в південних прибережних районах, а прийдещні надмірні дощі і повені завдали ще більшої шкоди[1]. Всього постраждало 3 200 квадратних миль землі, з яких 450 квадратних миль, що були зметені приливними хвилями, а 400 квадратних миль постраждало від повені[2]. Ще більшої шкоди завдав грибок, знищивши від 50% до 90% деяких сортів рису[3].

Вплив Другої світової війниРедагувати

Водночас Японська окупація Бірми виключила можливість імпорту рису, на частку якого припадало близько 20% бенгальського ринку[1]. Держава Бірма також викликала збільшення цін на рис, оскільки спекулянти почали скуповувати бенгальський урожай. Вартість рису зросла майже в три рази за шість місяців після грудня 1942 року. Паніка з приводу дефіциту рису тільки змусила рости ціни далі. Однак аналіз статистики показує, що рівень доступності рису був лише на 5% нижче у порівнянні з попереднім роком і на 13% вище, ніж в 1941 році[1]. Крім того, збільшення експорту пшениці компенсувало зменшення врожаю рису, тому в 1943 році в Бенгалії не було реальної нестачі продовольства. Ціни ж піднялися через чутки про брак рису, а не через неврожай, голод викликали ринкові спекуляції[1].

Роль британської колоніальної адміністраціїРедагувати

В якості однієї з причин голоду часто називаються дії британської адміністрації. За перші сім місяців 1943 року з голодуючої Бенгалії було вивезено 80 000 тонн продовольчого зерна[4][5]. Влада, що побоювалася вторгнення японців, застосовували тактику випаленої землі. Зокрема були конфісковані всі човни, здатні перевозити більше 10 осіб (всього 66 500 суден)[6]. Це порушило систему внутрішнього водного транспорту, оскільки жителі використовували човни для лову риби і доставки продуктів на ринки. Індійський економіст Амартія Сен стверджує, що голод в Бенгалії був викликаний економічним бумом в містах, який підняв ціни на продукти харчування і тим самим прирік мільйони сільських працівників, чий дохід залишився незмінним, на голодну смерть[7]. Британський уряд міг допомогти колонії продовольчою допомогою, але на думку Сена, воно було мало зацікавлене в допомозі бідним верствам населення[7].

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г Myers D. Causes of the Great Bengal Famine 1943(англ.). — suite101, 14.08.2010.
  2. Knight, H. {{{Заголовок}}}. — P. 80. — ISBN 9780804704472.
  3. Sreenivasaprasad S., Johnson R., Manibhushan Rao K. {{{Заголовок}}}. — P. 293. — ISBN 9781402000508.
  4. {{{Заголовок}}}. — Т. 7.
  5. Shiva V. {{{Заголовок}}}. — P. 5. — ISBN 9780896086074.
  6. {{{Заголовок}}}. — P. 168. — ISBN 9780815318835.
  7. а б Sachs J (26.10.1998). The Real Causes of Famine (en). Time. Процитовано 2011-09-17. 

Див. такожРедагувати