Гней Манлій Капітолін Імперіос
Гней Манлій Капітолін Імперіос (IV століття до н. е.) — політичний та військовий діяч Римської республіки, консул 359 і 357 років до н. е.
Гней Манлій Капітолін Імперіос | |
---|---|
Народився | 4 століття до н. е. Стародавній Рим |
Помер | 4 століття до н. е. невідомо |
Країна | Стародавній Рим |
Діяльність | давньоримський політик, давньоримський військовий |
Суспільний стан | патрицій[1] і шляхтич[d][1] |
Посада | цензор Стародавнього Риму, начальник кінноти, давньоримський сенатор[d][2], консул[2] і консул |
Рід | Manlii Capitolinid |
Батько | Луцій Манлій Капітолін Імперіос[3][4][…] |
Мати | невідомо |
Брати, сестри | Тит Манлій Імперіос Торкват[1][1] |
Життєпис
ред.Походив з патриціанського роду Манліїв. Син Луція Манлія Капітоліна Імперіоса, диктатора 363 року до н. е.
У 359 році до н. е. Гнея Манлія було обрано консулом разом з Марком Попіллієм Ленатом. На цій посаді вів невдалу війну з містом Тібур. У 357 році до н. е. його вдруге було обрано консулом, цього разу разом з Гаєм Марцієм Рутілом. На цій посаді воював з фалісками та містом Тарквінії, втім без особливо успіху, вів бойові дії мляво, здебільшого простояв військовим табором біля Сутріума (сучасне місто Сутрі).
У 355 році до н. е. його було призначено інтеррексом для вибору вищих магістратів. У 351 році до н. е. його було обрано цензором разом з Гаєм Марцієм Рутілом. У 345 році до н. е. призначений начальником кінноти при диктаторі Луції Фурії Каміллу. Воював проти племені аврунків.
З того часу про подальшу долю Гнея Манлія Капітоліна Імперіоса згадок немає.
Джерела
ред.- Тит Лівій, Ab urbe condita, VII 12. (лат.)
- ↑ а б в г д Digital Prosopography of the Roman Republic
- ↑ а б Thomas Robert Shannon Broughton The Magistrates of the Roman Republic — Society for Classical Studies, 1951. — ISBN 0-89130-812-1, 0-89130-811-3
- ↑ Любкер Ф. Manlii // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 819–820.
- ↑ Торкваты // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1901. — Т. XXXIIIа. — С. 630–631.