Геній місця, дух місця, геній локуса (калька лат. genius loci) — в римській релігії дух-покровитель того чи іншого конкретного місця (села, гори, окремого дерева). Латинський вираз «genius loci» став популярним у письменників XVIII століття і помітно вплинув на літературні та архітектурні смаки в Британії (англ. spirit of place) і за її межами[1].

Агатодемон — божество полів і виноградників і дух Везувію у вигляді змії.

Вираз genius loci найчастіше застосовувався до пейзажу. На фресках домашніх святилищ зображувалися дві іпостасі цього духу: людська фігура, яка здійснює обряди, або божество, і змія, що повзе до вівтаря[2].

Вираз може бути застосовано до людини, яка ревно оберігає неповторну атмосферу місця[3].

Про генія (genius) у людей є своя стаття — Геній (міфологія). Відповідно до римської міфології у кожного чоловіка існував свій геній, або дух-хранитель (у жінок ці духи називалися Юнонами). У кожного куточка землі, будівлі та закладу також існував свій добрий дух або геній. Однак на відміну від людського його представляли у вигляді змії і називали генієм місця (лат. genius loci).

Приклади використання та цитуванняРедагувати

Термін зустрічається у Вергілія в Енеїді[4]:

 Замер Еней. А змія, звиваючись стрічкою довгою,
Між жертовних чаш і кубків тендітних ковзала,
Всіх покуштувала страв і в гробниці знову зникла,
Не заподіявши шкоди і вівтар спорожнілий покинувши.
Знову починає обряд на честь батька Еней і не знає,
Геній чи місця йому чи Анхіза прислужник з'явився.

Коментуючи ці рядки Вергілія, граматик IV ст. н. е. Сервий пише: «Бо немає місця без духу» (лат. Nullus enim locus sine genio est). Цю фразу використав Едгар По як епіграф до оповідання «Острів феї».

У 1817 році 5 товаришів по ліцею Пушкіна звели в парку Царськосельського ліцею камінь, на якому залишили напис « G.L.» — «генію місця»[3].

Він насолоджувався відпусткою, [...] зустрічами з друзями, вальдцельським genia loci [5].
У всіх філософів були свої домашні тварини. Ви пам'ятаєте, що говорив Сервіус: "Nullus enim locus sine genio est"[6].

Петро Вайль назвав «Genius loci» цикл своїх ТВ-передач, в якому розповідав про чудесні місцях у світі.

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Patterson, Barry (2005). The Art of Conversation with the Genius Loci. Cappall Bann Books. ISBN 1-86163-169-3. 

Ресурси ІнтернетуРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Уилкинсон Ф. Архитектура: 50 идей, о которых нужно знать
  2. Гений места
  3. а б Цыбульник Ю. С. Крылатые латинские выражения. — М.: ООО «Издательство АСТ», 2003. — 830 с.
  4. Вергилий. Энеида. Книга Пятая, 90—95. Буколики. Георгики. Энеида (Вергилий); Оды. Эподы. Сатиры. Послания. Наука поэзии (Гораций). — М.: НФ: «Пушкинская библиотека»: АСТ, 2005. — 908 с. — (Серия Золотой фонд мировой классики.
  5. Гессе Г. Игра в бисер. - М.: Правда, 1993. – 170 с.
  6. Гюго В. Собор Парижской Богоматері. - М.: Гослитиздат, 1959. – 257 с.