Вікіпедія

Генрі Грін

Сер Генрі Грін (англ. Sir Henry Green; близько 1347 — 29 липня 1399, Бристольський замок, Королівство Англія) — англійський дворянин, депутат палати громад, один з трьох постійних радників короля Річарда II. Було страчено за наказом Генрі Болінгброка, який підняв заколот проти Річарда. Став персонажем п'єси Вільяма Шекспіра «Річард II» та її екранізацій.

Генрі Грін
Народився 1340-ві
Помер 1399[1]
·обезголовлення
Країна  Королівство Англія
Діяльність політик
Посада член Палати громад у Парламенті Англіїd, Member of the January 1390 Parliamentd[2], Member of the 1394 Parliamentd[2], Member of the January 1397 Parliamentd[2] і Member of the September 1397 Parliamentd[2]
Батько Henry Greend[3]
Мати Katherine|Catherine de Drayton[d][3]
Діти Eleanor Greend[4][3] і John Green, of Draytond[3]
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Грін.

Біографія ред.

Генрі Грін належав до лицарського роду з Нортгемптоншира. Він був молодшим сином сера Генрі Гріна від другого шлюбу з Кетрін Дрейтон і народився приблизно у 1347 році. Після смерті Генрі-старшого у 1369 році основна частина його володінь дісталася першому синові, Томасу, але молодший ще за п'ять років до цього отримав маєтки Дрейтон і Лоуік у Нортгемптонширі, Чалтон у Бедфордширі, Вулстон, Вейвендон й Ембертон у Бакінгемширі. Крім того, сер Генрі передав молодшому синові права на маєтки Комбертон у Кембриджширі та Вайт-Родінг в Ессексі; ці володіння дісталися Гріну у 1388 році, після смерті вдови сера Вільяма Квентона. Генрі влаштувався у нортгемптонширських володіннях. У 1385 році він отримав від короля дозвіл на щотижневий ринок і щорічний ярмарок у Лоуїці. Завдяки шлюбу зі спадкоємицею сера Джона Модіта Грін придбав ще низку володінь — Грейтлі у Гемпширі, Бакворт у Гантінгдонширі, Чепстоу у Монмутширі, Вормінстер і Моєт Фіддінгтон у Вілтширі[5].

У 1369 році Генрі Грін і його брат Томас служили на континенті. У 1373 році Генрі (на той момент був уже лицарем) брав участь у французькому поході Джона Гонта, герцога Ланкастерського, у наступні роки він залишався одним із васалів цього вельможі. Згідно з Томасом Волсінгемом, Грін був серед лицарів, які у травні 1384 року жорстоко катували та вбили Джона Латімера — ченця, який звинуватив герцога у зраді. У 1386 році він брав участь у поході Джона Гонта до Кастилії. 6 березня 1391 року сер Генрі підписав угоду, згідно з якою зобов'язувався служити герцогу у мирний і воєнний час за 50 марок на рік[5].

Джерела, що збереглися, нічого не повідомляють про позицію Гріна під час політичної кризи 1386—1388 років, коли лорди-апелянти виступили проти короля Річарда II та на якийсь час захопили владу. Значно пізніше, у травні 1398 року, сер Генрі отримав королівське помилування, але це могло бути простою юридичною формальністю. Очевидно, Грін мав якісь контакти з графами Арунделом і Воріком (лідерами апелянтів), але він був пов'язаний і з деякими членами королівського двору. Так, у травні 1388 року сер Генрі поручився за трьох лицарів королівської палати, сера Томаса Тривета, сера Вільяма Елмгема та сера Ніколаса Дегуерта, яких завдяки цьому випустили з Тауера. У січні 1390 року його було обрано до палати громад від Гантінгдонширу. У наступні роки Грін виявився тісно пов'язаний з Вільямом Бошаном, бароном Бергавенні (братом Воріка та зятем Арундела) та Вільямом ла Зушем, бароном Зуш з Гаррінгурта (чоловіком сестри сера Генрі)[5].

У січні 1397 року, засідаючи у парламенті від Нортгемптонширу, Грін привернув до себе увагу Річарда II та відразу завоював його довіру. 1 березня того ж року, невдовзі після розпуску парламенту, сер Генрі офіційно вступив на королівську службу з 40 марками на рік; пізніше він став членом Королівської ради з платнею 100 фунтів. У парламенті, який зібрався у вересні 1397 року, сер Генрі, депутат від Вілтширу, грав одну з провідних ролей. Разом із сером Вільямом Беготом і спікером сером Джоном Буші він діяв на користь Річарда II — зокрема, добився анулювання королівських помилувань, виданих колись лордам-апелянтам. Саме з цього часу три імені, Буші, Бегот і Грін, опинилися в одному ряду як імена постійних радників короля, що задовольняють його забаганки та ненавидимо усім суспільством. За свою службу ці люди отримали низку маєтків, конфіскованих в апелянтів[5].

Сер Генрі став членом комісії, сформованої для розгляду петицій та врегулювання конфлікту між Генрі Болінгброком і герцогом Норфолком — єдиним лордом-апелянтом, який уникнув покарання. Восени 1398 року він здійснив разом з Буші поїздку до Шотландії й уклав мирний договір із цим королівством. У 1399 році, коли Річард II вирушив до Ірландії придушувати чергове повстання, Буші залишився в Англії; його завданням було керувати країною за відсутності монарха разом з Беготом, Буші та хранителем королівства Едмундом Ленглійським. Однак невдовзі у Йоркширі висадився Генрі Болінгброк, колись вигнаний і позбавлений спадщини. Цей вельможа підняв заколот й отримав майже загальну підтримку. Грін і Буші отримали в управління замки Лідс і Рочестер на випадок, якщо Болінгброк висадиться у Кенті; пізніше вони опинилися в замку Воллінгфорд, де переховувалась королева, але їх змусили відступили до Бристоля. Герцог Йоркський та інші члени ради перейшли на бік Болінгброка. Їх приклад наслідував і констебль Бристольського замку, який відкрив ворота фортеці перед бунтівниками (28 липня). Гріна, Буші та королівського фаворита Вільяма ле Скрупа, 1-й граф Вілтшир, заарештували, вже наступного дня їх обезголовили, а голови виставили на загальний огляд[6]. Це покарання в Англії зустріли загальним тріумфуванням. Болінгброк незабаром отримав корону, та перший його парламент заднім числом оголосив страчених зрадниками, а їхні володіння конфіскував. Втім, стосовно дітей Гріна король виявив великодушність: він забезпечив їх засобами для існування, а старшому синові дозволив отримати основну частину батьківських володінь після досягнення повноліття[5].

Сім'я ред.

Сер Генрі був одружений з Мод Модіт, дочкою сера Томаса Модіта. У цьому шлюбі народилося четверо синів (старшого з них звали Ральфом)[5] і дочка Елеанора, дружина сера Джона Фіцвільяма[7].

У культурі ред.

Грін став одним із персонажів історичної хроніки Вільяма Шекспіра «Річард II»[8]. Він з'являється і в телевізійних фільмах, знятих за Шекспіром. Зокрема, у першій частині циклу «Порожня корона» його грає Генрі Гадден-Патон[9].

Примітки ред.

  1. ↑ а б SNAC — 2010.
  2. ↑ а б в г The History of Parliament
  3. ↑ а б в г Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
  4. ↑ Lundy D. R. The Peerage
  5. ↑ а б в г д е Woodger, 1993.
  6. ↑ Норвич, 2012, с. 148.
  7. ↑ Mosley, 2003, p. 983.
  8. ↑ Шекспир, 1958, с. 409.
  9. ↑ «Ричард II» (2012) на сайті IMDb (англ.)

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Генрі_Грін&oldid=41595807