Галотрофне озеро
Галотрофне озеро (від грец. háls — сіль, trophé — живлення) — озеро, яке характеризується високим вмістом мінеральних речовин і малим шаром гумусу на дні. Цей термін використовується в лімнологічній класифікації озер Естонії.
Класифікація
ред.У 1970-х роках естонський гідробіолог та лімнолог Ааре Мяеметс (1929—2002) розробив класифікацію, згідно з якою всі озера Естонії поділялись на 8 типів:
- оліготрофні (8 % від загальної кількості озер країни);
- семідистрофні (6 %);
- дистрофні (6 %);
- евтрофні та гіпертрофні (36-37 %);
- міксотрофні (36-37 %);
- сідеротрофні (0,2 %);
- галотрофні (1,4 %);
- алкалітрофні (2,6 %).
Запропонована типологія принципово відрізнялась від поширеної в науковій літературі класифікації, яка вимогливо базувалась на трофічному стані водойм. Основою типології Мяеметса є «акумуляційний тип», який враховує комплекс факторів, що впливають на озерну циркуляцію речовин. Надалі класифікація озер Естонії була розширена до 12 типів, серед яких залишився термін «галотрофне озеро».
Опис
ред.В Естонії можна виділити 7 лімнологічних областей, одна з яких — галотрофні озера Західної Естонії[1].
Галотрофні озера — це, як правило, частково або повністю відокремлені колишні морські бухти. Їх максимальна глибина не перевищує 1 метра. Теплим літом водойма може повністю висохнути.
Для галотрофних озер припливна морська вода (вплив сульфат- та хлорид-іонів) та морфометричні характеристики — основні фактори, що формують специфічну циркуляцію речовин у водоймі.
Біотоп галотрофного озера бідний за кількістю видів, хоча рослинний покрив великий. Домінуюча прибережна рослинність: харофіти, різноманітні види рдесників та уруть колосиста.
Примітки
ред.- ↑ Republic of Estonia. Ministry of the Environment. Surface water. Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 3 лютого 2016.
Джерела
ред.Ingmar Ott. Typology and ecological classification of Estonian lakes. Classification of Ecological Status of Lakes and Rivers. — Helsinki, 2001.
Посилання
ред.- Eeesti järvede nimestik. Looduslikud ja tehisjärved [Архівовано 9 березня 2016 у Wayback Machine.]. — Tallinn, 2006. ISBN 978-9985-881-40-8