Гай Кальпурній Пізон (претор)
Гай Кальпурній Пізон (*Gaius Calpurnius Piso, 250 до н. е. — після 209 до н. е.) — політичний та військовий діяч Римської республіки.
| Гай Кальпурній Пізон | |
|---|---|
| лат. C. Calpurnius (C.f.) Piso | |
| Народився |
250 до н. е. Стародавній Рим |
| Помер |
після 209 до н. е. невідомо |
| Громадянство | Римська республіка |
| Діяльність | політик, військовий очільник |
| Знання мов | латина |
| Учасник | Битва при Каннах 216 р. до н. е.[1] і Друга Пунічна війна |
| Посада | praetor urbanusd, Пропретор і давньоримський сенатор[d] |
| Військове звання | претор |
| Рід | Кальпурнії |
| Батько | Гай Кальпурній Пізон |
| Мати | невідомо |
| Брати, сестри | Gnaeus Calpurnius Pisod |
| У шлюбі з | невідомо |
| Діти | 2 сини |
Життєпис ред.
Походив з впливового плебейського роду Кальпурніїв. Син Гая Кальпурнія Пізона. Потрапив в полон у 216 році до н. е. під час битви при Каннах. Відправлений Ганнібалом до Риму для перемовин про викуп полонених.
У 211 році до н. е. обирається міським претором. Керував розглядом справи Гнея Фульвія Флакка, який програв битву Ганнібалу і звинуваченого у державній зраді. Після наближення Ганнібала до Риму призначений комендантом Капітолію і фортеці. Після взяття Капуї направив проконсулу Квінту Фульвію Флакк листа про передачу справи кампанських сенаторів на розгляд римського сенату. Керував засіданням сенату в храмі Беллона, на якому Марку Марцеллу була надано овацію. Вніс пропозицію про щорічне святкування Аполлонових ігор.
У 210 році до н. е. як пропретор керував Етрурією, потім переведений під Капую. У 209 році до н. е. повернувся до Етрурії, де придушив повстання. Подальша доля не відома.
Родина ред.
- Гай Кальпурній Пізон, консул 180 року до н. е.
- Луцій Кальпурній Пізон
Джерела ред.
- Earl D.C. Calpurnii Pisones in the second century B.C. Athenaeum, 1960, No. 38, pp. 283—298.
|
Це незавершена стаття про особу Стародавнього Риму. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
- ↑ Любкер Ф. Calpurnii // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 239–240.