ГЕС Сталон
ГЕС Сталон — гідроелектростанція у центральній частині Швеції. Знаходячись перед ГЕС Мальгомай, становить верхній ступінь у каскаді на річці Онгерманельвен (у верхній течії Aselealven), яка впадає в Ботнічну затоку Балтійського моря за півтори сотні кілометрів на південний захід від Умео.
| ГЕС Сталон | |
|---|---|
| 64°56′36″ пн. ш. 15°49′40″ сх. д. / 64.94361000002778894° пн. ш. 15.82778000002777752° сх. д.Координати: 64°56′36″ пн. ш. 15°49′40″ сх. д. / 64.94361000002778894° пн. ш. 15.82778000002777752° сх. д. | |
| Країна |  Швеція |
| Стан | діюча |
| Річка | Онгерманельвен |
| Каскад | каскад на Онгерманельвен |
| Початок будівництва | 1958 |
| Роки введення першого та останнього гідроагрегатів | 1961 |
| Основні характеристики | |
| Установлена потужність | 130 МВт |
| Середнє річне виробництво | 515 млн кВт·год |
| Тип ГЕС | дериваційна |
| Розрахований напір | 199 м |
| Характеристики обладнання | |
| Тип турбін | Френсіс |
| Кількість та марка турбін | 1 KMW |
| Витрата через турбіни | 65 м³/с |
| Кількість та марка гідрогенераторів | 1 ASEA |
| Потужність гідроагрегатів | 1х130 МВт |
| Основні споруди | |
| Тип греблі | земляна (Рансаран) |
| Висота греблі | 16 (Рансаран) м |
| Довжина греблі | 460 (Рансаран) м |
| ЛЕП | 220 |
| Власник | Vattenfall |
  ГЕС Сталон | |
| Мапа | |
 | |
Станція використовує воду з розташованого на течії Онгерманельвен великого озера Культшен (площа поверхні 55,4 км2, об'єм 1177 млн м3[1]). Крім того, накопичення ресурсу для роботи станції (та всього розташованого нижче каскаду) здійснюється у водосховищі Рансаран, створеному на однойменній річці, що впадає зліва у Кульшен. Для цього на Рансаран в 1956 році звели земялну греблю висотою 16 метрів та довжиною 460 метрів, доповнену бетонним водоскидом. Вона утримує водойму з площею поверхні 29,3 км2 та можливим коливанням рівня поверхні між позначками 576,7 та 594,7 метра НРМ[2].
Від Кульшен ресурс подається через прокладений по лівобережжю Онгерманельвен дериваційний тунель довжиною 17,8 км з площею перетину 60 м2[3], під час спорудження якого було вилучено 1070 тис. м3 породи. Після балансувальної камери він переходить у напірний водовід довжиною 0,25 км та діаметром 6 метрів.
Підземний машинний зал обладнали однією турбіною типу Френсіс потужністю 130 МВт, яка при напорі у 199 метрів забезпечує виробництво понад 0,5 млрд кВт·год електроенергії на рік[4][5].
Відпрацьована вода повертається в Онгерманельвен через відвідний тунель довжиною 0,7 км з таким же перетином, що і у підвідного, за яким слідує канал довжиною 2,25 км.
Видача продукції відбувається по ЛЕП, розрахованій на роботу під напругою 220 кВ.
Існували плани збільшення виробітки ГЕС за рахунок перекидання ресурсу з озера Vojmsjön, яке у природному стані дренується ліворуч до розташованого на Онгерманельвен озера Volgsjon (водосховище ГЕС Вольгшефорс, що становить наступний ступінь каскаду після зазначеної вище ГЕС Мальгомай). Для цього необхідно було прокласти дериваційний тунель довжиною 24 км, що збільшило б річний виробіток на 150 млн кВт·год. Проте у 2008 році місцева громада не надала дозволу на реалізацію проєкту[6][7].
Примітки
ред.- ↑ Miljökonsekvensbeskrivning Bearbetningskoncession Stekenjokk (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 18 березня 2018.
- ↑ SwedCOLD:s finansierande organisationer 2015 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 18 березня 2018.
- ↑ 1206 (Teknisk Tidskrift / Årgång 90. 1960). runeberg.org (швед.). Архів оригіналу за 18 березня 2018. Процитовано 18 березня 2018.
- ↑ Våra kraftverk: Stalon - Vattenfall. powerplants.vattenfall.com. Архів оригіналу за 18 березня 2018. Процитовано 18 березня 2018.
- ↑ Bilaga till "Sammanställning av uppskattade anläggningskostnader för fiskvägar samt vattenföringsdata för storskaliga vattenkraftverk Sverige" daterad 2014-02-10, i vilken utförligare metodikbeskrivning redovisas (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 17 березня 2018.
- ↑ Nytt vatten leds till gammalt kraftverk. Ny Teknik (швед.). Архів оригіналу за 19 березня 2018. Процитовано 18 березня 2018.
- ↑ Vilhelmina sa nej. Entreprenad. Архів оригіналу за 19 березня 2018. Процитовано 18 березня 2018.