ГЕС Галлето/Монте-Сан-Анджело

ГЕС Галлето/Монте-Сан-Анджело (італ. Centrale idroelettrica di Galleto/Monte S. Angelo) — гідроелектростанція в центральній частині Італії, у провінції Рієті. Використовує ресурс зі сточища річки Нера (найбільша притока Тибру, через який вона належить до сточища Тірренського моря), зокрема той, який пройшов через ГЕС Котіліа.

ГЕС Галлето/Монте-Сан-Анджело
42°33′04″ пн. ш. 12°41′48″ сх. д.
Країна	Італія
Стан	діюча
Річка	Нера, Веліно
Каскад	гідровузол у сточищі Нери
Початок будівництва	1926 (Галлето), 1971 (Монте-Сан-Анджело)
Роки введення першого та останнього гідроагрегатів	1929–1931, відбудова у 1945 (Галлето) 1973 (Монте-Сан-Анджело)
Основні характеристики
Установлена потужність	160 (Галлето) + 166 (Монте-Сан-Анджело)  МВт
Тип ГЕС	дериваційна
Розрахований напір	202,5  м
Характеристики обладнання
Тип турбін	Френсіс
Кількість та марка турбін	4 (Галлето)
Кількість та марка гідрогенераторів	4 (Галлето)
Потужність гідроагрегатів	4х40 (Галлето)  МВт
Власник	E.ON
ГЕС Галлето/Монте-Сан-Анджело
Мапа

У стародавні часи на лівобережжі Нери існувало озеро Веліно, назване по найбільшій річці, що впадала в нього. Навколишня болотяна місцевість була мало придатна для проживання через малярію, тому ще у 271 році до н. е. цензор Маній Курій Дентат організував прокладання каналу для спуску води. В результаті річка Веліно стала прямою лівою притокою Нери, а на місці великого озера утворилось декілька значно менших водойм, однією з яких є озеро П'єдилуко у межиріччі Нери та Веліно. Саме його використовують як денний балансуючий резервуар для обслуговування ГЕС Галлето, поповнюючи за рахунок подачі ресурсу по двох напрямках:

• починаючи з 1924 року із Веліно, зв'язок з якою відновили за допомогою штучного каналу довжиною 0,4 км. Поповнення відбувається в обсягах 10 м³/с у нічну пору, тоді як в інші періоди здійснюється подача води у зворотному напрямку до русла Веліно і далі до машинного залу. Для управління цією системою створені шлюзи на каналі, водозаборі дериваційного тунелю та руслі, яке веде до водоспаду Марморе (падіння 165 метрів, утворений в давньоримські часи при спуску озера Веліно);

• починаючи з 1932 року із Нери по дериваційному тунелю (на окремих невеликих ділянках каналу) завдовжки 42 км. На своєму шляху ця споруда додатково отримує ресурс із потоків Корно та Виджі, а також ще раз із Нери, за допомогою насосної станції Борго-Черрето потужністю 1,8 МВт, яка забезпечує підйом на 35 метрів. По даному напрямку вода подається цілодобово в обсягах 15 м³/с.

Поповнюване таким чином П'єділуко має об'єм від 15 до 17 млн м³, максимальну глибину до 20 метрів та площу поверхні 1,7 км². Від нього вода подається до двох машинних залів, розташованих пліч-о-пліч на лівому березі Нери після водоспаду Марморе. Описана схема забезпечує роботу гідроелектростанції з напором у 202,5 метра.

Спочатку в 1929—1931 роках запустили в експлуатацію машинний зал Галлето, обладнаний чотирма турбінами типу Френсіс потужністю по 36,5 МВт. Під час Другої світової війни німецькі бомбардувальники намагались вивести станцію з ладу, проте вузька ущелина та заходи маскування завадили цьому. Тоді у червні 1944 року наземні групи організували підрив турбінного обладнання. По завершенні у 1945 році відновлюваних робіт станція знов розпочала роботу з чотирма турбінами по 40 МВт.

У 1973-му ввели в експлуатацію другий машинний зал Монте-Сан-Анджело з майже такою ж потужністю, як і у першої черги — 166 МВт. Виконання проєкту полегшувалось тим, що закладені у 1920-х роках гідротехнічні споруди розраховувались на потужнішу станцію.

Відпрацьована вода повертається у Неру перед водозабором ГЕС Monte Argento.

Управління роботою ГЕС здійснюється з диспетчерського центру в Терні.