ГЕС Біг-Крік 1
ГЕС Біг-Крік 1 — гідроелектростанція у штаті Каліфорнія (Сполучені Штати Америки). Знаходячись між ГЕС Портал (10 МВт, вище по сточищу) та ГЕС Біг-Крік 2, входить до складу однієї з гілок гідровузла у верхній частині сточища річки Сан-Хоакін, яка починається на західному схилі гір Сьєрра-Невада та впадає до затоки Сан-Франциско.
| ГЕС Біг-Крік 1 | |
|---|---|
| 37°12′ пн. ш. 119°14′ зх. д. / 37.200° пн. ш. 119.233° зх. д.Координати: 37°12′ пн. ш. 119°14′ зх. д. / 37.200° пн. ш. 119.233° зх. д. | |
| Країна |  США |
| Адмінодиниця | Фресно[1] |
| Стан | діюча |
| Річка | Біг-Крік, деривація зі сточища Соуз-Форк-Сан-Хоакін |
| Каскад | гідровузол у сточищі Сан-Хоакін |
| Початок будівництва | 1911 |
| Роки введення першого та останнього гідроагрегатів | 1913—1925 |
| Основні характеристики | |
| Установлена потужність | 88,4 МВт |
| Середнє річне виробництво | 345 (2018) млн кВт·год |
| Тип ГЕС | дериваційна |
| Розрахований напір | 650 м |
| Характеристики обладнання | |
| Тип турбін | Пелтон |
| Кількість та марка турбін | 3 Allis Chalmers + 1 Pelton |
| Кількість та марка гідрогенераторів | 3 General Electric + 1 Westinghouse |
| Потужність гідроагрегатів | 1х19,8 + 1х15,8 + 1х21,6 + 1х31,2 МВт |
| Основні споруди | |
| Тип греблі | бетонні гравітаційні (греблі 1, 2, 3), земляна із бетонним ядром (гребля 3А) |
| Висота греблі | 52 (гребля 1), 37 (гребля 2), 50 (гребля 3), 7 (гребля 3А) м |
| Довжина греблі | 407 (гребля 1), 568 (гребля 2), 195 (гребля 3), 80 (гребля 3А) м |
| Власник | Southern California Edison |
  ГЕС Біг-Крік 1 | |
| Мапа | |
 | |
Ресурс для роботи станції отримують з водосховища Хантінгтон-Лейк, створеного на річці Біг-Крік, лівій притоці Сан-Хоакін. Його утримують чотири греблі — три бетонні гравітаційні висотою 52, 37 та 50 метрів при довжині 407, 568 та 195 метрів, а також бетонна структура заввишки 7 метрів та завдовжки 80 метрів, яку згодом підсилили земляною відсипкою на кожній зі сторін. Створений ними резервуар має площу поверхні 5,8 км2 та об'єм 110 млн м3.
Окрім власного стоку, до сховища Хантінгтон через малу ГЕС Портал надходить ресурс, зібраний у сточищі Соуз-Форк-Сан-Хоакін (так само ліва притока Сан-Хоакін, котра впадає вище від Біг-Крік) та спрямований через тунель Вард. Останній починається у водосховищі Флоренс-Лейк, розташованому на самій Соуз-Форк-Сан-Хоакін, та по дорозі приймає відгалуження від водосховища Томаса А. Едісона, котре знаходиться на її правій притоці Моно-Крік (оскільки тунель Вард прямує по лівобережжю, відгалуження від Моно-Крік перетинає долину Соуз-Форк-Сан-Хоакін по сифону). При цьому додатковий ресурс захоплюють із цілого ряду інших приток Соуз-Форк-Сан-Хоакін, як то Хупер-Крік (деривація до резервуару Флоренс-Лейк), Варм-Крік (деривація до сховища Томаса А. Едісона), Bear Creek (водозабір з'єднано з тунелем від резервуару Томаса А. Едісона), Chinquapin Creek (та її притоки Кемп-62-Крік), Болсілло-Крік і Кемп-61-Крік.
Зі сховища під правобережним гірським масивом Біг-Крік прокладений дериваційний тунель завдовжки 1,2 км з діаметром 3,7 метра, який переходить у два водоводи завдовжки по 2 км з діаметрами 2,1 та 1,5 метра. Перший з них розгалужується на три напірні водоводи завдовжки по 1,3 км зі спадаючим діаметром від 1,1 до 0,9 метра, тоді як другий живить один напірний водовід тієї ж довжини з діаметром від 1,4 до 0,9 метра.
Основне обладнання станції становлять чотири турбіни типу Пелтон потужністю після модернізації 19,8 МВт, 15,8 МВт, 21,6 МВт та 31,2 МВт. Вони використовують напір у 650 метрів та в 2018 забезпечили виробництво 345 млн кВт-год електроенергії.
Відпрацьована вода потрапляє у створений на Біг-Крік невеликий резервуар, з якого спрямовується на станцію Біг-Крік 2. При цьому можливо відзначити, що зі сховища Хантінгтон-Лейк ресурс також подається на іншу гілку гідровузла, котра включає станції Іствуд та Біг-Крік 2А (машинний зал останньої розташований поряд з аналогічною спорудою Біг-Крік 2).[2][3]
Примітки
ред.- ↑ Form EIA-860M — EIA, 2022.
- ↑ INITIAL INFORMATION PACKAGE for the BIG CREEK HYDROELECTRIC SYSTEM ALTERNATIVE LICENSING PROCESS (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016.
- ↑ California Hydroelectric Statistics & Data. www.energy.ca.gov. Архів оригіналу за 14 квітня 2019. Процитовано 6 травня 2019.