Вісбур (Wisbur) — легендарний правитель свеїв з династії Інглінгів.

Вісбур
Magnus Erlingssons saga-Huset til Ossur-W. Wetlesen.jpg
Народився 1 століття
Помер 2 століття
Стара Уппсала, комуна Уппсала, лен Уппсала, Швеція
Діяльність політик
Посада Напівлегендарні королі Швеції
Рід Інґлінґи
Батько Ванланді
Діти Домальді, Gisld і Andurd

В «Сазі про інглінгів»Редагувати

Вісбур був сином Ванланді і Дріви, дочки Сняра Старого із Землі фінів. Згідно «Саги про інглінгів», у нього було двоє синів від дочки Ауді Багатого — Гісль («gísl» — «лижна палиця») й Ендур («öndurr» — «лижа»)[1] . Вісбур кинув цю жінку, і вона повернулася з синами до батька. Коли Гіслю і Ендуру було тринадцять і дванадцять років відповідно, вони зажадали від батька повернути віно їх матері. Той відмовив. Тоді брати звернулися до чаклунки Хульд, яка погубила колись їх діда Ванланді, за допомогою, щоб помститися батькові. Хульд допомогла Гіслю і Ендуру, оголосивши їм, що відтепер у Інглінгів будуть постійно відбуватися вбивства родичів. Брати вночі спалили Вісбура в будинку.

Тйодольв з Фініра говорить про смерть Вісбура наступне:

И в жару
Сгорел Висбур,
Пожран был
Родичем бури.
Когда под кров
К нему дети
Пустили гостить
Татя леса,
И в дымном дому
Грыз владыку
Гарм углей,
Громко воя[2].

Сюжетна своєрідність історії про Вісбура в «Сазі про інглінгів»Редагувати

У цьому епізоді вперше в сазі з'являються мотиви, характерні не для казок, а для героїчних сказань: війна між родичами, спалення героя в будинку. При цьому зберігаються казкові мотиви («промовисті» імена батьковбивць, чаклунка з ім'ям, типовим для велетки)[3] .

В «Історії Норвегії»Редагувати

«Ванланді був батьком Вісбура, чиї сини спалили його живцем разом з усіма його людьми»[4]

НащадкиРедагувати

Спадкоємцем Вісбура став син від другої дружини, Домальді .

ПриміткиРедагувати

  1. Круг земной. М., 1980. С.635.
  2. Сага об Инглингах, XIV.
  3. М. И. Стеблин-Каменский. «Круг земной» как литературный памятник// Круг земной. М., 1980. С. 595.
  4. Ekrem, Inger (editor), Lars Boje Mortensen (editor) and Peter Fisher (translator) (2003). Historia Norwegie. Museum Tusculanum Press. ISBN 8772898135, p. 75.