Відкрити головне меню

Анатолій Якович Вінник (15 липня 1936(19360715), село Сиротіно Шебекинського району, тепер Бєлгородської області, Російська Федерація) — український радянський діяч, перший секретар (червень 1988 — лютий 1990) Донецького обласного комітету КПУ. Кандидат у члени ЦК КПУ в 1981—1988 р. Член ЦК КПУ в 1988—1990 р. Член Політбюро ЦК КПУ у грудні 1988 — лютому 1990 р. Депутат Верховної Ради УРСР 10—11-го скликань. Народний депутат СРСР у 1989—1991 р.

Вінник Анатолій Якович
Вінник Анатолій Якович.tif
Народився 15 липня 1936(1936-07-15) (83 роки)
село Сиротіно Шебекинського району Бєлгородської області
Національність росіянин
Партія КПРС
Нагороди Орден Трудового Червоного ПрапораОрден Трудового Червоного ПрапораОрден «Знак Пошани»

ЖиттєписРедагувати

Народився у селянській родині.

У 1954 році закінчив Чистяківський гірничий технікум та пішов працювати на шахту № 19 тресту «Чистяковантрацит» міста Торез Сталінської області спочатку електрослюсарем, потім гірничим майстром, механіком дільниці.

У 1960 році закінчив вищі інженерні курси при Дніпропетровському гірничому інституті.

У 1960—1961 р. — помічник начальника дільниці шахти імені Кисельова тресту «Чистяковантрацит», у 1961 році — механік та енергетик шахти імені Лутугіна тресту «Чистяковантрацит» Сталінської області.

У 1961—1964 роках — 1-й секретар Торезького міського комітету ЛКСМУ Донецької області.

Член КПРС з 1962 року.

У 1964—1965 роках — 2-й секретар, у 1965—1969 роках — 1-й секретар Донецького обкому ЛКСМУ.

У 1969 — липні 1974 року — 2-й секретар Горлівського міського комітету КПУ Донецької області.

8 липня 1974—1979 роках — завідувач відділу вугільної промисловості Донецького обласного комітету КПУ.

У 1979—1987 роках — 1-й секретар Макіївського міського комітету КПУ Донецької області.

У грудні 1987 — червні 1988 року — 2-й секретар Донецького обласного комітету КПУ.

У червні 1988 — лютому 1990 року — 1-й секретар Донецького обласного комітету КПУ.

У квітні 1990 — 1991 року — заступник завідувача відділу Держплану Української РСР.

Потім — на пенсії.

Був депутатом Донецької облради багатьох скликань, обирався членом бюро Донецького обкому КПУ.

НагородиРедагувати

Нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак Пошани», двома медалями, Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР, Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати

  • Вінник А. Я. Ідеал молоді. — Донецьк: Донбас, 1969. — 98 с.
  • Винник Анатолий Яковлевич // Годы и люди Донетчины / Авт.-сост. В. И. Ляшко. — К.: Скарбниця: Изд. дом «Деловая Украина», 2001. — С. 154.
  • Винник Анатолий Яковлевич // Регіони України: Хроніка та керівники. — Саппоро, 1999. — Т. 1. Донецька область. — С. 78–81.