Вікіпедія:УРЕ/Том 1/БЕШЕНЬЄЇ - БІЛЛІТОН/Тексти

БЕШЕНЬЄЇ (Bessenyei) Дьйордь (1747— 24. XI 1811) — угорський письменник, просвітитель. Н. в с. Берцелі. Під впливом ідей франц. просвітительства створив драми «Трагедія Агіса» (1772), «Трагедія Буди й Аттіли» (1773), комедію «Філософ» (1777), роман «Мандри Тарімена» (1785). Автор праць на історичні та політ, теми Основним завданням державної влади Б. вважав щастя народу, вимагав рівноправності громадян, справедливих законів. Боровся за створення нац. літератури.

БЕШИХА (еризипелас) — загальна гостра інфекційна хвороба, що перебігає з переважним ураженням шкіри або слизових оболонок. Викликається стрептококом, іноді стафілококом при проникненні їх в організм через пошкоджені зовнішні покриви. Виникненню захвор. на Б. сприяє особлива чутливість організму до її збудника. Старе уявлення про велику заразність Б. не відповідає дійсності. Перенесене захворювання не сприяє виробленню імунітету. Захвор. починається раптово — ознобом, головним болем, підвищенням т-ри до 39—40°. На шкірі, найчастіше обличчя, з'являється почервоніння, що нагадує опік, і болючий набряк. Пізніше на шкірі можуть утворюватися пухирі, іноді значних розмірів. Заг. стан хворого часто буває тяжкий. Осн. симптоми і висока т-ра тримаються 4—7 днів. Б. може ускладнюватись запаленням легень, флегмонами, абсцесами, сепсисом. Профілактика Б. — додержання сан.-гігієніч. умов у побуті та на виробництві, своєчасне лікування саден, запрілостей тощо. Лікування — сульфаніламідні препарати, пеніцилін.

БЕШИХА СВИНЕЙ — епізоотична заразна хвороба свиней, спричинювана дуже стійким мікробом Bac. rhusiopathiac suis. Здебільшого хворіють тварини віком від 3 до 12 місяців Поросята-сисуни і свині старіші від 1 року хворіють рідко. Масові захворювання свиней на бешиху спостерігаються гол. чином в жарку пору року, але бувають випадки захворювання і взимку. Хвороба передається через заражені корми, траву на пасовиськах і воду. Період інкубації 1—8 днів. Розрізняють гостру (септичну), шкірну (кропивниця) і хронічну форми Б. с. Найнебезпечніша гостра форма. Вона характеризується високою т-рою (42—43°), пригніченим станом, спрагою, відмовлянням від корму; на шкірі появляються спочатку червоні, а потім червонофіолетові плями. Без лікування тварини гинуть на 3—4-й день. При кропивниці підвищується т-ра і спостерігається тверде припухання шкіри на спині, крижах і боках. Якщо немає ускладнень, захворювання триває 8—12 днів. Хронічна форма — продовження гострої форми або кропивниці. Боротьба: специфічні профілактич. і лік. заходи, карантин, забій хронічно хворих тварин. На Б. с. хворіють також вівці, кури, качки, сірі хатні миші. Людина теж сприйнятлива до цієї хвороби.

БЕШТАУ — конусоподібна п'ятивершинна гора, що круто підноситься над рівниною біля міста П'ятигорська (Пн. Кавказ). Висота 1400 м. Утворена з магматичних порід (трахітів і ліпаритів), які є добрим будівельним матеріалом. Схили вкриті листяними лісами.

БЕШУЛЯ Свирид Єрофійович (н. 25. XII 1907) — знатна людина Радянської України, новатор сільськогосподарського виробництва. Двічі Герой Соціалістичної Праці (1950 і 1958). Член КПРС з 1931. Н. в с. Улакли (тепер Великоновосілківського р-ну Сталінської обл.), в сім'ї селянина-бідняка. Після закінчення радпартшколи в м. Артемівську (1935) очолював партійну орг-цію в колгоспі «Червоний трудовик», а з 1937 працює головою сільгоспартілі «Жовтень» Мар'їнського р-ну Стал. обл., яка стала одним з найпередовіших на Україні всебічно розвинутим господарством. Нагороджений орденом Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора, медалями. Відзначений великою і малою золотими медалями Всесоюзної с.-г. виставки.

БЄДНИЙ Дем'ян (літ. псевд. Придворова Юхима Олексійовича; 13. IV 1883 — 25. V 1945) — визначний російський рад. поет, байкар. Член партії з 1912. Н. в с. Губівці Херсонської губ. в селянській сім'ї. Закінчив Київ. військовофельдшерську школу, Петерб. ун-т (1908). Почав друкуватися 1899 в газ. «Киевская мысль». З 1911 активно співробітничав у «Звезде» та дожовтн. «Прав-де». Перша зб. — «Байки» (1913). Б. як одного з представників пролетарської л-ри високо цінив В. І. Ленін. У повісті «Про землю, про волю, про робітничу долю» (1917) Б. розкрив керівну роль Комуністич. партії в боротьбі трудящих за владу Рад. Б. — учасник громад. війни; великою популярністю в цей час користувалась його політ. сатира, героїчна лірика. У кращому творі — «Головна вулиця» (1922) Б. образно показав утвердження нової, рад. дійсності. Вірші «Любимому», «Сніжинки», «Робітниче привітання» присвячені Леніну. Про соціалістич. перетворення в країні написані поеми «Темпи», «Клятва Зайнет», «Шай-тан-арба», вірш «Тяга». В окремих творах 30-х рр. припустився помилок в оцінці національного характеру та героїчного минулого рос. народу, на що вказувала парт. критика. В роки Великої Вітчизн. війни виступив як сатирик, створив патріотичні вірші та поеми («Російські дівчата», «Орлята» та ін.). Однією з найважливіших тем творчості Б. є тема дружби й братерства народів, зокрема російського та українського. Викривав брехню бурж. писак про Шевченка («На могилі Тараса Шевченка», 1914). Розквітові індустріально-колгоспної Радянської України присвячені поезії «Пороги», «Квіти й коріння», героїзмові укр. народу — повість «Колгосп „Червоний кут"» (1936, нова ред. «Степан Завгородній», 1941), поезії «Вставай, Україно», «Салют переможцям», «Одеса», «Визволителям Полтави». Окремі ранні твори Б. писав укр. мовою.

Тв.: Собрание сочинений. В 5 т. М., 1953—54; Укр. перекл .— Байки та вірші. X., 1936; Вибране. К., 1951; Павуки та мухи. Перекл. М. Терещенка. К., 1957.

Літ.: Маков В. И. Творческий путь Демьяна Бедного. Ташкент, 1958; Кулини ч А. В. Д. Бедный. В кн.: Очерки по истории русской советской поэзии 20-х годов. К., 1958.

«БЕДНОТА» — щоденна селянська газета, орган ЦК ВКП(б). Видавалась у Москві в 1918—31 і відіграла велику роль в проведенні політики партії на селі.

При редакції «Б» існувала с.-г. лабораторія, де вивчались передові методи агротехніки, що поширювались через газету. В 1931 газету «Б.» злито з газетою «Социалистическое земледелие», яка виходить і тепер.

БЄЛАЯ — ліва притока Ками, протікає в основному по території Башк. АРСР. Довж. 1420 км, площа басейну 141 900 км². Бере початок в горах Пд. Уралу, біля гори Іремель. У верхній частині до Мелеуза має гірський характер, нижче протікає серед степової рівнини. Долина вузька, прорізана в кристалічних сланцях і вапняках. Після впадіння ріки Уфи долина Б. розширюється, але правий берег залишається високим. Басейн залісений на 65%, заболочений на 25%. Гол. притоки: праві — Нугуш, Сім, Уфа, Бір, Танип; ліві — Ашкадар, Уршак, Дьома, Кармасан, Чер-масан, База, Сюнь. Живлення переважно снігове. Пересічна витрата води біля гирла 950 м³/сек. Скресає у квітні, замерзає в листопаді. Судноплавна на протязі 480 км (до м. Уфи). Сплав лісу, перевезення хліба, нафти та ін. Великі міста на Б. — Уфа, Стерлітамак, Ішимбай, Бєлорєцьк, Бірськ.

БЄЛГОРОД — місто, центр Бєлгородської обл. РРФСР. Розташоване на Сіверському Дінці, на автостраді Москва — Сімферополь. Залізнич. вузол 71 тис. ж. (1959). Відоме з 16 ст. В 17 ст. — центр. пункт Бєлгородської захисної лінії проти татар. В околицях Б. здавна розвинуте видобування і переробка крейди. За Рад. влади Б. виріс у значний пром. центр: вироби, будівельних матеріалів (великий азбо-шиферний комбінат, цементний з-д, крейдяно-вапновий комбінат, цегельний з-д), котельний з-д, ряд харчових підприємств (консервний, молочний, пивоварний з-ди, м'ясокомбінат, млин), швейна ф-ка. В 1958 до Б. підведено газопровід від Шебелинки (УРСР). Навколо Б. великі масиви садів. У роки Великої Вітчизн. війни місто було повністю зруйноване. Відбудоване за новим ген. планом. Пед. ін-т, буд. технікум, мед., муз. школи, школа залізнич. машиністів, музей, театр.

БЄЛГОРОДСЬКА ОБЛАСТЬ — область у складі РРФСР. Утворена 6 січня 1954. Площа 27,1 тис. км². Нас. 1227 тис. чол. (1959). Поділяється на 31 р-н. Має 9 міст, 5 селищ міськ. типу. Центр — м. Бєлгород.

Природа. Б. о. займає пд.-зх. частину Середньо-Руської височини (вис. до 276 м). Поверхня злегка горбаста, дуже порізана річковими долинами і густою сіткою ярів та балок. На схилах ярів та берегів річок часті відслонення крейди. Корисні копалини: залізна руда (осн. частина Курської магнітної аномалії; розвідані запаси багатих руд — 20 млрд. т), будівельні матеріали (крейда, мергель, глина, пісок), фосфорити, торф. Клімат помірно континентальний. Літо тепле, зима помірно холодна. Пересічна т-ра січня —8°, липня +20°. Опадів 420—590 мм на рік, макс. влітку. На Пд. Сх. бувають посухи. Б. о. перетинають рр.: Сіверський Донець, Оскол, Тиха Сосна (бас. Дону), Ворскла (бас. Дніпра) та ін. Грунти переважно чорноземні, на Пн. Сх. сірі лісові, по долинах річок — алювіальні. Б. о. лежить в основному в зоні лісостепу. На крайньому Пд. — степ. Бл. 9% всієї території (головним чином на Пд. Сх.) зайнято лісами (дуб, клен, ясен, осика, береза).

Населення. Основне населення — росіяни, на Пд. Зх. живуть українці. Середня густота нас. — 45,3 чол. на 1 км². Міського нас. 18%. Найбільші міста: Бєлгород, Старий Оскол, Шебекіно, Губкін, Валуйки.

Господарство. Б. о. — економіч. адм. р-н. За Рад. влади створена велика пром-сть, соціалістичне с. г. Пром-сть дає більше 1/3 всієї валової продукції г-ва області. У 1958 обсяг валової продукції всієї пром-сті в 29 раз перевищив рівень 1913. Осн. галузі промисловості: залізорудна, будівельних матеріалів (азбошиферний комбінат, заводи: цементний, залізобетонних виробів, виробництво цегли в Бєлгороді, видобування і переробка крейди в Бєлгороді і Шебекіні), харчова (цукрові з-ди, м'ясо-птахокомбінати, олійниці, консервні, плодоовочеві з-ди, консервні з-ди згущеного молока, ефіроолійний комбінат. Розвивається машинобудування (з-ди: котлобудівний в Бєлгороді, механічний в Старому Осколі, маш.-буд. в Шебекіні, по ремонту с.-г. машин у Волоконівці, Старому Осколі, Алексєєвці). В Шебекіні комбінат синтетичних жирних кислот та жирних спиртів, шкіряний з-д. Швейна ф-ка в Бєлгороді, канатна в Старому Осколі. Велике майбутнє в Б. о. має залізорудна пром-сть. Бєлгородський залізорудний р-н за ресурсами і якістю руд є унікальним у світі. З 1952 в р-ні Старого Оскола на Коробковському руднику комбінату «КМА-руда» добувається залізна руда. Тут виникло місто Губкін. Стають до ладу Пд.-Коробковський та Лебединський (з відкритим видобуванням) рудники. На кінець семирічки в Б. о. буде видобуватись 7,5 млн. т високоякісної руди на рік.

В Б. о. 433 колгоспи, 27 радгоспів (на 1 січ. 1959). Вся посівна площа у 1958 (в тис. га) — 1506,9, в т. ч. під зерновими 809,7 і технічними 226,8. Осн. культури: пшениця (325,0) та кукурудза на зерно (106,6); з технічних культур: на Зх. обл. посіви цукрових буряків (117,9), на Сх. — соняшника (66,3), коріандру (32,1), анісу. За збиранням цукрових буряків і коріандру Б. о. займає одне з провідних місць в РРФСР, вона виробляє ²/₅ частину цукрових буряків республіки. Вирощують картоплю, овочі. В центр. р-нах — сади (32,9 тис. га). Тваринництво м'ясо-молочного напряму. Поголів'я (на кінець 1958, в тис. гол.): великої рогатої худоби — 639,5, в т. ч. корів — 312,4, свиней — 559,9, овець і кіз — 687,7. Розвинуті птахівництво та бджільництво.

Осн. вид транспорту — залізничний. Гол. магістралі: Москва—Харків, Москва—Донбас (через Валуйки), Куп'янськ—Бєлгород— Суми. Довж. залізниць 712 км (1959). Б. о. перетинав автострада Москва—Сімферополь. В Б. о.: пед. ін-т (Бєлгород), 12 середніх спец. учбових закладів.

БЄЛГРАД (сербське Београд) — столиця Югославії (ФНРЮ) і Народної Республіки Сербії. Політ., економіч. і культ. центр країни. 522,3 тис. ж. (1957). Б. розташований при впадінні ріки Сави в Дунай. Більша частина міста лежить на правому березі р. Сави, на лівому — новий р-н. Б. — великий транспортний вузол — 4 залізниці, 5 автошляхів, річковий порт на Дунаї, аеропорт в передмісті Земун. В Б. та його передмістях (Земун, Железник, Раковиця та ін.) знаходяться підприємства різних галузей машинобудівної, текстильної, шкіряно-взуттєвої, хімічної, деревообробної, поліграфічної та харчової пром-сті, на яких зайнято 59 тис. робітників (1957). Переважають середні та невеликі підприємства. Значне кустарне виробництво. Наукові й культурно-освітні заклади: Сербська АН, ун-т. Вища тех. школа, ряд ін-тів, Народна б-ка (300 тис. томів), музеї. В місті багато парків, найбільш відомий Тончидер біля кол. Королівського палацу. В центрі Б. зосереджені визначні споруди 19—20 ст. — будинок Народної Скупщини, Національний театр, ратуша, готель «Метрополь» та ін.

В стародавні часи на місці Б. знаходилось поселення кельтів. В 1 ст. до н. е. Б. захоплено римлянами. Слов'янська назва «Београд» вперше зустрічається в 9 ст. 1521 Б. завойовано турками і він став одним з важливих центрів Османської імперії на Балканському п-ові. Внаслідок повстання сербів (1806 та 1815) Б. був визволений і став столицею Сербського князівства. З 1918 Б. — столиця Об'єднаного королівства сербів, хорватів і словенців (з 1929 Югославії). В роки другої світової війни Б. був окупований нім. фашистами. Визволений 20 жовтня 1944 Радянською Армією і Народно-визвольною армією Югославії.

Белград. Центральний бульвар. На передньому плані — будинок Народної Скупщини.

БЄЛГРАДСЬКА ОПЕРАЦІЯ (29 вересня — 20 жовтня 1944) — наступальна операція 3-го Укр. фронту (командуючий — Маршал Радянського Союзу Ф. І. Толбухін) і оперативно підлеглих йому Дунайської військ, флотилії та болгарської армії у взаємодії з військами лівого крила 2-го Укр. фронту (командуючий — Маршал Радянського Союзу Р. Я. Малиновський) і Народно-визвольною армією Югославії (НВАТО; командуючий — Маршал Й. Броз-Тіто) по визволенню території Югославії та її столиці Белграда від німецько-фашистських окупантів. 29 вересня почався погоджений наступ радянсько-болгарських військ зі сходу і НВАЮ — з Пд. і Зх. До 8 жовтня рад.-болг. війська завершили прорив ворожої оборони в Сх.-Сербських горах, вийшли в долину р. Морави і форсували її, а 11 жовтня був введений в прорив 4-й гвард. механізований корпус в напрямі Белграда. Розвиваючи наступ, рад. війська 13 жовтня вийшли в р-ні міста Авада (17 км на Пд. від Белграда), де з'єдналися з частинами НВАЮ і розсікли нім. фронт на дві групи. 20 жовтня рад. і югосл. війська визволили Белград. В ході Б. о. були розгромлені осн. сили німецької армійської групи «Ф» (понад 12 д-зій). Б. о. відіграла вирішальну роль у визволенні території Югославії та Албанії від нім.-фашистських окупантів. Важливою особливістю Б. о. була успішна взаємодія армій дружніх держав.

БЄЛГРАДСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1739 — договір, що завершив війну 1735—39 Росії і Австрії з Туреччиною. Після перемоги над турками при Ставучанах у серпні 1739 рос. війська зайняли міста Хотин та Ясси. Проте Австрія, зазнавши поразок від турків, 1. ЇХ 1739 уклала сепаратний мир з Туреччиною. Загроза війни з Швецією, що створилася в цей час, змусила Росію погодитись на мир з Туреччиною. За договором, підписаним 18. IX 1739 у Белграді, за Росією визнавалися Азов, Запорожжя та землі між річками Південним Бугом і Сіверським Дінцем; Росії заборонялось тримати флот у Чорному й Азовському морях; передбачалось ведення торгівлі між Туреччиною і Росією лише на тур. кораблях Пн. узбережжя Чорного моря, життєво важливе для Росії, лишилось за Туреччиною. Б. м. д. був анульований 1774 Кючук-Кайнарджійським договором.

БЄЛЄВЦЕВ Яків Миколайович (н. 7. IV 1912) — український рад. геолог, чл.-кор. АН УРСР. Н. в с. Орєхові Касторенського р-ну Курської обл. Після закінчення Дніпропетровського гірничого ін-ту (1937) на протязі 1.6 років працював у виробнич. геол. установах. З 1952 — доктор геол.-мінералогіч. наук. З 1953 Б. — професор Київського ун-ту, завідуючий відділом Інституту геол. наук АН УРСР. Основні роботи присвячені геології та генезису залізних руд Криворізького басейну, питанням розвідування рудних родовищ докембрійського віку. Б. опубліковані 54 роботи, з них 4 монографії. Б. нагороджений орденом Леніна та іншими орденами і медалями. Сталінська премія, 1951.

БЄЛЄЛЮВСЬКИЙ Микола Аполлонович (13. НІ 1845 — 4. VIII 1922) - російський інженер — будівник мостів, вчений в галузі будівельної механіки, мостобудівництва та будівельних матеріалів, професор Петерб. ін-ту інженерів шляхів сполучення. За проектами Б. споруджено багато мостів (Сизранський, Свіязький, Дніпропетровський та ін.). Б. розробив ряд оригінальних конструкцій та методів розрахунку мостових ферм. Засновник першої в Росії лабораторії по випробуванню матеріалів. На протязі 55-річної науково-тех. діяльності Б. написав понад 50 наук, праць, в т. ч. «Курс будівельної механіки» (1885), що був першим рос. підручником з цієї дисципліни.

БЄЛИЙ Андрій (літ. псевд. Бугайова Бориса Миколайовича; 26. X 1880 — 8.I 1934) — російський письменник-символіст. Н. в Москві. Почав друкуватись з 1902. Твори Б. пройняті ідеалізмом і містикою. Б. розумів приреченість класу буржуазії, але в революції вбачав лише руйнівну силу. Разом з тим яскраво відтворив картини загибелі старого світу (збірки поезій «Попіл», «Урна», 1909, роман «Петербург», 1913). Після 1917 написав поему «Христос воскрес» (1918), роман «Москва» (1926—33), мемуари, роботи з теорії віршування та історії літератури.

Тв.: Стихотворення. Л., 1940. Літ.: Тарасенков А. Поэты. М., 1956.

БЄЛІНСЬКИЙ Віссаріон Григорович (13 VI 1811 - 7. VI 1848) - великий російський революційний демократ, літературний критик і публіцист, філософ-матеріаліст. Н. в м. Свеаборгу в родині флотського лікаря. Вчився в Чем-барі (тепер — м. Бєлінський) у повітовому училищі і в пензенській гімна-зії. 1829 вступив до Моск. ун-ту, з якого за написаний антикріпосницької драми «Дмитро Калінін» був виключений (1832). Працював у журн. «Телескоп» та газ. «Молва» (1833—36), де були надруковані його перші статті — «Літературні мрії» (1834), «Про російську повість і повісті п. Гоголя» (1835). Редагував жури. «Московский наблюдатель» (1838—39). В 1839 переїхав до Петербурга, очолив літ.-критич. відділ журн. «Отечественньїе записки». В 1846 разом з М. Щепкіним кілька місяців подорожував по Україні, в^:двідав Харків, Миколаїв, Херсон, Одесу, побував у Криму. Порвавши з редактором журн. «Отечественньїе записки» Краєвським, перейшов у 1847 в журн. «Современник», став його ідейним керівником. Тяжко хворий, влітку 1847 виїздив у Зальцбрунн (Німеччина) на лікування, де написав славнозвісний «Лист до Гоголя». В. І. Ленін, називаючи Б. «попередником цілковитого витіснення дворян різночинцями в нашому визвольному русі», писав: «Його знаменитий „Лист до Гоголя", що підводив підсумок літературній діяльності Бєлінського, був одним з найкращих творів безцензурної демократичної преси, що зберегли величезне, живе значення і до цього часу» (Твори, т. 20, с. 219—220). Помер Б. у Петербурзі від туберкульозу, похований на Волковому кладовищі.

Творчість Б. поклала початок формуванню революційно-демократичного напряму в передовій російській культурі 19 ст. Революційно-демократичні й матеріалістичні погляди його розвивались під впливом антикріпосницького руху в Росії та революц. подій на Заході, в боротьбі проти реакційної ідеології та бурж. лібералізму. У розвитку філософських і суспільно-політичних поглядів Б. пройшов складний і суперечливий шлях — від просвітительства до революц. демократизму, від ідеалізму до матеріалізму. Приблизно до кін. 30-х рр. Б. стояв на позиціях філософського ідеалізму, який привів його до тимчасового теоретичного «примирення» з реакц. суспільним ладом Росії. Демократична спрямованість поглядів Б. різко суперечила цьому «примиренню». На початку 40-х рр. він пориває з ідеалізмом та просвітительством і переходить на позиції матеріалізму й революц. демократизму. Б. піддав гострій критиці кріпосницькі порядки Росії, капіталізм і буржуазну державу; він доводив, що шлях до ліквідації кріпосницького гніту лежить через революцію. Б. відстоював принципи матеріалістичної філософії, критикував різні форми ідеалізму, обґрунтовував діалектичний погляд на світ. Б. зазнав впливу ранніх праць К. Маркса, з якими він ознайомився в 40-х рр. В основі соціологічних поглядів Б. лежить визнання істор. закономірностей суспільного розвитку, вирішального значення народних мас в історії. Б. прагнув створити революц. теорію, яка, на його думку, могла б стати основою докорінної перебудови існуючого суспільства. Він вірив у велике майбутнє Росії, пророче передбачав перетворення її у центр всього цивілізованого світу. Б. був утопічним соціалістом і в поглядах на розвиток історичного процесу залишився ідеалістом. Проте він ближче за інших утопістів підійшов до матеріалістичного розуміння історії. Філософські й суспільно-політичні погляди Б. мають істор. значення; вони, як і погляди Чернишевського і Добролюбова, лягли в основу бойової революц.-демократичної програми.

В літ.-критичних та естетичних поглядах Б. ішов від ідеалістичного розуміння ролі мистецтва й л-ри в житті суспільства до визнання активної ролі мистецтва у служінні інтересам народу. Був поборником справді реалістичної л-ри, яка б розкривала дійсне життя народу, його прагнення. Велика заслуга Б. як критика й теоретика л-ри в тому, що він заклав основи революц.-демократичної естетики, утверджував ідею служіння л-ри народові, батьківщині. Б. виступав проти апологетів «самодержавства, православія і народності» в л-рі, проти «чистого мистецтва», реакційного романтизму, дидактичної белетристики й псевдонародності л-ри, боровся за реалістичний метод; живу дійсність, життя вважав основою мистецтва. Матеріалістична естетика Б., розвинута й продовжена Черни-шевським і Добролюбовим, була найбільшим досягненням у розвитку домарксистської естетичної думки.

Б. — один з засновників матеріалістичної істор.-літ. науки в Росії. Найважливіші літ.-критич. праці: річні огляди л-ри (1840—47), «Герой нашого часу» (1840), «Вірші М. Лєрмонтова» (1841), «Промова про критику» (1842), «Пригоди Чичикова або Мертві душі» (1842), «„Паризькі таємниці" Е. Сю» (1844), цикл статей «Твори Олександра Пушкіна» (1843—46). У них критик розкрив своєрідність і велич рос. л-ри, визначив основні тенденції і закономірності її розвитку від Ломоносова до Гоголя, що полягали в утвердженні реалізму й народності. Б. характеризував творчість Пушкіна як визначне явище рос. культури, в якій органічно злились національні риси рос. життя з передовими ідеями. Б. розкрив творчу самобутність поета, назвав роман «ввгеній Онєгін» енциклопедією рос. життя. В статтях про Гоголя дав рішучу відсіч критикам реакційного табору, що нападали на критичне спрямування його творчості і т. з. «натуральну школу», підкреслював викривальний антикріпосницький зміст гоголівської творчості. Виступаючи проти реакційних поглядів слов'янофілів і лібералів-західників, Б. показував, що видатні рос. письменники, всупереч рабському схилянню перед західною культурою, критично засвоювали її кращі зразки, розвивали справді національну рос. л-ру. Сам Б. високо оцінював творчість В. Шекспіра, П. Беранже, Ж. Санд, Г. Гейне, Дж.-Г. Байрона, стежив за розвитком слов'янських л-р, писав про міжнародне значення творчості А. Міцкєвича.

Як театральний критик Б. боровся за театр демократичного напряму, театр передової суспільної думки («І моя думка про гру п. Каратигіна», 1835; «Мочалов у ролі Гамлета», 1838; «Петровський театр», 1838; «Російський театр у Петербурзі», 1844; «Алексан-дринський театр», 1845). Схвально писав про п'єси укр. драматургів («Дворянські вибори» Квітки-Основ'яненка, «Москаль-чарівник» Котляревського), про гру М. Щепкіна в укр. репертуарі.

В педагогічних поглядах Б. дотримувався принципів виховання дітей і молоді в дусі демократизму, гуманності, громадських ідеалів. Стаття «Дитячі казки діда Іринея» (1840) — класичний трактат рос. педагогіки. В наук. праці «Основи російської граматики» (1837) показав зразок того, як треба використовувати багатства рос. мови в педагогічній діяльності, висунув думку про єдність мови й мислення.

Захоплення критика викликала героїчна історія укр. народу, його боротьба проти соціального й національного гніту. Майбутнє укр. народу він вбачав у братньому єднанні з рос. народом. Історичний акт возз'єднання України з Росією Б. розглядав як прогресивне явище.

З повагою Б. ставився до створеної укр. народом культури, л-ри, особливо народної поезії. Великий інтерес являють його відгуки й рецензії на твори укр. письменників, писані укр. та рос. мовами. Критик був обізнаний з творчістю Г. Квітки-Основ'яненка, в. Гребінки, М. Костомарова, А. Метлинського, Л. Боровиковського, О. Бодянського та ін. Читав ранні твори Т. Шевченка. Б. підтримував прогресивні тенденції у творчості укр. письменників Г. Квітки-Основ'яненка, І. Котляревського, Є. Гребінки. Б. приписується рецензія на першу збірку поезій Шевченка

«Кобзар» («Отечественные записки», 1840), в якій автор привітав поета, відзначив близький зв'язок його з народною поезією. Рецензія мала велико значення для розвитку нової укр. л-ри й творчості Шевченка. Проте в розпалі полеміки з реакц. журн. «Маяк», який намагався нову укр. л-ру спрямувати в річище офіційної ідеології, Б. припустився помилкової, несправедливої оцінки поеми Т. Шевченка «Гайдамаки». Крім того, в деяких рецензіях, зокрема на альманах «Сніп», він, критикуючи реакційний зміст, примітивність художнього рівня творів укр. письменників консервативного напряму, робив невірні висновки про те, нібито укр. мова втратила своє значення й начебто прагнення до створення літератури українською мовою не має під собою життєвої основи. В даному разі Б. вступав у суперечність із своїми власними поглядами і визнанням повної політичної й культурної рівноправності всіх народів, зокрема українського. І. Франко підкреслював значення творчості Б. для рос. та укр. письменників і зокрема для Шевченка, називаючи Б. «геніальним батьком новішої критики і літератури» (Твори, т. 18, с. 67).

Творчість Б. мала великий вплив на розвиток філософії, л-ри і передової думки всієї Росії і України; його літ. спадщина увійшла в скарбницю світової культури.

Тв.: Полное собрание сочинений, т. 1 — 13. М.— Л., 1953—§9, Укр. перекл. — Вибрані статті. За ред. О. Біленького. К., 1948; Вибрані філософські твори. В 2 т. К., 1948—50; Про драму та театр К., 1949; Про Гоголя. К., 1952; Літературно-критичні статті. К., 1953.

Літ.: Чернышевский Н. Г. Очерки гоголевского периода русской литературы. В його кн.: Полное собрание сочинений, т. 3. М., 1947; Пле-х а н о в Г. В. Литературные взгляды В. Г. Белинского В його кн.: Литература и естетика, т. 1. М., 1958; Оксман Ю. Летопись жизни и творчества В. Г. Белинского. М., 1958; Франко І. Твори, тт. 16, 17, 18, 20. К., 1955—56; Корнійчук О. Наш Бєлінський. В його кн.: Разом із життям. К., 1950; Крутікова Н. Є. В. Г. Бєлінський. К., 1948; Головенченко Ф. В. Г. Бєлінський. К., 1948.

БЄЛІЦЕР Володимир Олександрович (н. 30. IX 1906) — український рад. біохімік, академік АН УРСР (з 1957; чл.-кор. з 1945). Н. в Рязані в родині вет. лікаря. Закінчив біол. фак-т Моск. ун-ту (1930). З 1944 — керівник лабораторії ферментів Ін-ту біохімії АН УРСР. Праці Б. присвячені процесам гліколізу, вивченню шляхів використання енергії дихання клітин, а також проблемі білків (зокрема, денатурації їх). Б. (разом з К. І. Котковою) запропонував білковий кровозамінний препарат БК-8, який набув широкого застосування у медицині.

<;font face="Times New Roman" size="2">БЄЛОВ Григорій Акинфович (н. 31. XII 1895) — російський рад. актор, нар. арт. СРСР (1956). Член КПРС з 1942. Сценіч. діяльність почав 1917 в Череповці. Працював у Дніпропетровську, Казані, Архангельську та ін. містах. З 1945 — в Ярославському драм, театрі ім. Ф. Волкова. Кращі ролі: Попіл і Сомов («На дні» і «Сомов та інші» М. Горького), Яровий («Любов Ярова» Треньова), Ромодан («Крила» Корнійчука). Б. популярний як актор кіно (створив образи Римського-Корсакова і Мічуріна в однойменних фільмах). Сталінська премія, 1949.

БЄЛОВО — місто обл. підпорядкування, центр Бєловського р-ну Кемеровської обл. РРФСР, на річці Бачаті (басейн ріки Обі). Залізничний вузол. 107 тис. ж. (1959). Б. — один з великих пром. центрів Кузбасу. Кольорова металургія, металообробка та вугледобування. З-ди: цинковий, «Кузбасрадіо», ливарно-механічний. Підприємства будівельних матеріалів та по обслуговуванню залізничного транспорту.

БЄЛОМОРСЬК — місто, центр Бєломорського р-ну Карельської АРСР. Розташоване на островах біля виходу Біломорсько-Балтійського каналу ім. Сталіна в Біле море. О-ви з'єднані мостами та дамбами. Порт. Залізничний вузол. 14,5 тис. ж. (1959). Рибна, лісопильна, деревообробна промисловість.

БЄЛОПОЛЬСЬКИЙ Аристарх Аполлонович (13 VII 1854 — 16. V 1934) — російський рад.астрофізик, академік (з 1903). Н. в Москві. 1879—88 працював у Моск. обсерваторії, з 1888 і до кінця життя — в Пулковській обсерваторії (протягом 1917—19 — її директор). Б. широко застосовував методи фотографії для дослідження небесних світил, зокрема Сонця. Першим у Росії почав проводити спектрографічне дослідження світил. Експериментально підтвердив застосовність принципу Допплера до світлових явищ. Визначив променеві швидкості понад 200 зір і встановив періодичну зміну променевих швидкостей у цефеїд. Виконав дослідження спектрально-подвійних зір. Визначив швидкості обертання Сонця, планет і кілець Сатурна.

БЄЛОРЄЦЬК — місто респ. підпорядкування, центр Бвлорєцького р-ну Башк. АРСР, на ріці Белій (бас. Волги). Залізнична станція. 59 тис. ж. (1959). Виникло в 1762 у зв'язку з побудовою тут металургійного заводу. Металургійний комбінат, сталедротяний з-д. Металургійний технікум, мед. і пед. училища.

БЄЛОСТОК — місто на Пн. Сх. Польщі. Див. Бялисток.

БЄЛОУСОВ Володимир Олександрович (н. 13. VII 1895) — український рад. педіатр, заслужений діяч науки УРСР (1956), чл.-кор. АМН СРСР. Член КПРС з 1948. Н. в Курську в родині службовця. Закінчив Харк. ун-т (1917). З 1938 — зав. кафедрою дитячих хвороб Харк. мед. ін-ту. Найважливіші праці Б. присвячені лікуванню туберкульозного менінгіту, організації харчування школярів та курортному лікуванню дітей.

БЄЛОУСОВ Іван Олексійович (8. XII 1863 — 7. І 1930) — російський письменник і перекладач. Н. в Москві. Писав вірші, оповідання, в яких поетизував природу, працю простих людей («З пісень про працю», 1897).

Перекладач поезій Шевченка, автор статей і нарисів про нього. Вперше видав переклади 1887; друкував їх у горьковському в-ві «Зна-ние» («Кобзар», 1906). Заборонені вірші Шевченка в перекладі Б. видано після 1917 («Заборонений Кобзар», 1922).

Тв.: [Перекл.] Из «Кобзаря» Т. Г. Шевченко. К., 1887; Думы и песни Кобзаря. М., 1909; Шевченко Т. Г. Кобзарь. М., 1919; В кн.: Шевченко Т. Кобзарь. М., 1954; Тарас Григорович Шевченко. Нарис. [Перекл. з рос] К., 1920.

БЄЛОУСОВ Михайло Михайлович (н. 28. II 1905) — російський рад. актор, нар. арт. УРСР (1948). Н. в Казані. Сценічну діяльність почав 1923 в Казанському драм. театрі. Працював в Ульяновську, Астрахані, Горькому, Ростові, Тбілісі. З 1939 працює в Київському рос. драм. театрі ім. Лесі Українки. Кращі ролі Б.: Чацький («Лихо з розуму» Грибоєдо-ва), Жадов, Бєлугін («Тепленьке місце», «Одруження Бєлугіна» О. Островського), Фердінанд («Підступність і кохання» Шіллера), Дон-Жуан («Кам'яний господар» Лесі Українки). Знімається в кіно.

БЄЛЯЄВ Володимир Іванович (26. XI 1855 — 17. X 1911) — російський ботанік-морфолог. Н. в с. Борзецові кол. Моск. губ. в сім'ї військового. Проф. Варшавського ун-ту (1891—99), директор Ново-Олександрійського с.-г. і лісов. ін-ту (з 1899), попечитель Київського (з 1902) та Варшавського (з 1905) навчальних округів. Праці Б. присвячені дослідженню папоротеподібних і голонасінних рослин, сперматогенезу у папоротей, хвощів і харових водоростей, редукційного поділу рослинних клітин тощо. Ряд відкриттів Б. у будові і розвитку статевих клітин у рослин стверджували філогенетичну спорідненість голонасінних і вкритонасінних і мали значний вплив на дальшу розробку вчення про історичний розвиток рослинного світу.

БЄЛЯЄВ Володимир Павлович (н. 4. IV 1909) — російський рад. письменник. Член КПРС з 1931. Н. в м. Кам'янці-Подільському. Почав друкуватися з 1926. Найпопулярніший твір — трилогія «Стара фортеця» (Сталінська премія, 1952), за мотивами якої створено фільм «Тривожна молодість» (1954). Б. у співавторстві з М. Рудницьким написав книгу памфлетів «Під чужими прапорами» (1954), спрямовану проти Ватікану та укр. буржуазних націоналістів.

Тв.: Украинские ночи. Львов, 1958; Укр. перекл. — Кордон у вогні. Львів, 1948; Стара фортеця. К., 1959.

БЄЛЯЄВ Іван Дмитрович (1810—73) — російський історик, слов'янофіл, професор Московського університету (1852—73). Видав понад 100 наукових праць, присвячених гол. чин. історії права, розвиткові господарства і техніки Рос. держави від стародавніх часів до 18 ст. Опублікував багато цінних істор. документів. Один з перших в рос. історіографії почав досліджувати історію селянства та кріпацтва в Росії. Праці Б. написані з ідеалістичних, буржуазних позицій, але завдяки багатому фактичному матеріалові зберегли деяке значення до наших днів.

БЄЛЯЄВ Микола Ілліч (н. 13. II 1903) — партійний і держ. діяч. Член Президії ЦК КПРС, перший секретар ЦК Компартії Казахстану. Н. в с. Кутеремі Бірського повіту Уфімської губ. (тепер Башк. АРСР). Закінчив вище початкове училище 1919 у с. Калегіні. В цьому ж році вступив до комсомолу,

був відповідальним секретарем Калегінського райкому РКСМ і Бірського повітового к-ту-комсомолу, обирався членом Уфімськога губкому комсомолу, брав активну участь в організації комсомольських осередків. З лютого 1921 — член Комуністичної партії. 1922 вступив до Московського ін-ту народного господарства ім. Г. В. Плеханова. У 1925 після закінчення ін-ту (економічного ф-ту) був відряджений ЦК ВКП(б) на роботу до Зх. Сибіру, де працював ЗО років. В містах Омську, Томську, Новосибірську перебував на керівній роботі в с.-г. кооперації, працював начальником Трактороцентра, заст. голови правління Сибколгоспспілки. Брав активну участь у колективізації с. г., в будівництві МТС Зх. Сибіру. Обирався до складу Омського, Томського окружкомів партії. З 1940 — секретар Новосибірського обкому партії по харчовій пром-сті, потім перший заступник голови облвиконкому. З 1943 — голова Алтайського крайвиконкому, потім перший секретар крайкому партії, провадив енергійну роботу щодо освоєння цілинних та перелогових земель. На XIX (1952) і XX (1956) з'їздах партії обирається членом ЦК КПРС. З липня 1955 до листопада 1958 — секретар ЦК КПРС. З червня 1957 — член Президії ЦК КПРС, з грудня 1957 — перший секретар ЦК Компартії Казахстану. Депутат Верховної Ради СРСР. Нагороджений двома орденами Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора та медалями.

БЄЛЯЄВ Олександр Романович (22. III 1884 — 6. І 1942) — російський рад. письменник. Н. в Смоленську. Один з зачинателів науково-фантастичного жанру в рос. рад. л-рі. Перший роман — «Голова професора Доуеля» (1926). Найвідоміші твори — «Людина-амфібія», «Стрибок у ніщо», «Зірка КЕЦ», «Чудесне око» та ін. популяризують науку, гол. чин. фізику.

Тв.: Избранные научно-фантастические произведения. В 3 т. М., 1958; Укр. перекл. — Голова професора Доуеля. К., 1957; Людина, що знайшла своє обличчя. К., 1959.

БЄЛЯНКІН Федір Павлович (н. 5. І 1892)— український рад. вчений в галузі міцності матеріалів та інж. конструкцій. Акад. АН УРСР (з 1948). Член КПРС з 1945. Н. в Ніжині. Осн. публікації і наук. праці присвячені питанням міцності котельної і мостової сталі, вивченню фізико-механічних властивостей гірських порід України, міцності деревини і дерев'яних конструкцій за граничним станом. Викладав у Київ. політехніч. ін-ті (1921—52), з 1953 — професор Київ, інженерно-будівельного інституту.

Тв.: До питання про механічні характеристики казанового заліза. К., 1931; Деформативность и сопротивляемость древесины как упруго-вязко-пластического тела. К., 1957 [в співавт. з Яценко В. Ф.].

БЄЛЬСЬКИЙ Федір Іванович (2-а пол. 15 — поч. 16 ст.) — один з керівників боротьби українських і білоруських феодалів проти литовського панування в останній чверті 15 ст. Походив з князів Бєльських, які в 14—15 ст. володіли феодальними уділами на Україні і в Білорусії. В 15 ст. литовський уряд з метою зміцнення свого панування на Україні і в Білорусії почав ліквідувати місцеві удільні князівства, що викликало незадоволення укр. і білорус, феодалів. Особливо напружена обстановка створилася після смерті київського князя Семена Олельковича, коли в 1470 було ліквідовано Київське князівство. Рух укр. і білорус, феодалів проти Литви очолили Б., брат померлого київського князя Михайло Олелькович., І. Гольшанський та інші, які домовилися в 1481 вбити великого литовського князя Казіміра, підняти повстання на Україні та в Білорусії і приєднатися до Російської держави. Ця змова була викрита. Михайло Олелькович, І. Гольшанський були страчені, а Б. втік до Москви. Згодом Б. став родичем московського великого князя і наприкінці 15 — на початку 16 ст. відігравав значну роль у політ, житті Російської держави.

Літ.: Історія Української РСР, т. 1. К., 1955; Клепатский П. Г. Очерки по истории Киевской земли, т. 1. Одесса, 1912.

БЄЛЬСЬКІ — польські історики-хроністи 16 ст. Мартин Б. (1495—1575) — вперше польською мовою написав всесвітню історію («Всесвітня хроніка». Краків, 1551) та історію Польщі з найдавніших часів до 1533. І о а х и м Б. (1540—99) — син Мартина Б., опрацював матеріали батька і довів історію Польщі до 1598. В працях Мартина та Іоахима Б. широко використані історичні й етнографічні матеріали. Для авторів характерне прагнення звільнити істор. науку від засилля теології. Б. подають цінні відомості з історії укр. козацтва і народних повстань на Україні 15—16 ст.

БЄЛЬЦІ — місто респ. підпорядкування в Молд. РСР, на річці Реуті (бас. Дністра). Залізнична станція. 67 тис. ж. (1959). 3-ди: спиртовий, вино-коньячний, цукровий, ку-курудзо-калібрувальний, будматеріалів, 2 маслозаводи, м'ясокомбінат, хутряна, головних уборів, швейна, мебльова ф-ки та ін. Пед. ін-т, мед. училище.

БЄЛЬЧИКОВ Микола Федорович (н. 17. XI 1890) — російський рад. літературознавець. Засл. діяч науки, чл.-кор. АН СРСР (з 1953). Н. в с-щі Мстьорі Владимирської обл. Друкується з 1910. Автор численних наукових праць, найзначніші з них присвячені револ.-дем. л-рі 60-х рр. У працях про Т. Г. Шевченка розкриваються зв'язки великого поета з рос. револ. демократією.

Тв.: Николай Гаврилович Чернышевский. М., 1946; В. Г. Бєлінський та його доба. К., 1948; Тарас Шевченко. М., 1939; Тарас Шевченко. Жизнь и творчество. Л., 1956.

Б'ЄФ (франц. bièf, від пізньолат. bedum — затока, загата) — ділянка ріки, каналу або водоймища, що знаходиться по один бік водопідпірної споруди (греблі, дамби, шлюзу тощо). З верхового боку до водопідпірної споруди примикає верхній Б. (ділянка води з вищим рівнем), з низового — нижній Б. (ділянка води з нижчим рівнем). Б., розташований на вододілі між двома або кількома водопідпірними спорудами, наз. вододільним.

БЖЕСЬКА (Бучма) Валентина Юхимівна (н. 22. II 1896) — українська рад. актриса, засл. арт. УРСР (1951) та Узб. РСР (1944). Н. в Білій Церкві Київської обл. З 1914 вчителювала. Після закінчення театр. студії в період 1925—38 працювала (з перервою) в театрі «Березіль» (з 1934 — Харківський держ. укр. театр ім. Т. Г. Шевченка). З 1938— артистка театру ім. І. Франка. Б. створила багато яскравих образів. Серед них: Любов Ярова («Любов Ярова» Треньова), Софія («Останні» Горького), Горицвіт («Крила» Корнійчука) та ін.

БИВНІ — дуже розвинені різці сучасних і вимерлих хоботних: слонів, мастодонтів та ін. — знаряддя риття, нападу і захисту. Один бивень досягав довжини і ваги: у мамонта — 4 м і 100 кг, афр. слона — 3,3 м і 94 кг, ін-дійськ. слона — 2,5 м і 50 кг. У сучасних слонів Б. значно менші. В торгівлі Б. відомі під назвою слонової кості. Б. іноді називають також ікла моржів, бегемотів, свиней і китів нарвалів, але останнім часом назва Б. застосовується переважно до дуже розвинених різців хоботних.

БИДГОЩ — місто на Пн. Польщі, адм. центр Бидгощського воєводства. 214 тис. ж. (1957). Залізничний вузол. Порт на річці Брді, початковий пункт Бидгощського каналу. Важливий пром. центр. Паровозо-вагоноремонт-ний, велосипедний з-ди; маш.-буд.,електротех.,деревообр., гумова, скляна, харчова пром-сть.

БИДГОЩСЬКЕ ВОЄВОДСТВО — адм. область в Польщі. Площа 20,97 тис. км². Нас. — 1685 тис. чол. (1959). Адм. центр — м. Бидгощ. Рельєф — переважно рівнинний, на Пн. злегка горбастий. Клімат — помірно континентальний; пересічна т-ра січня —2,1°, липня + 18,4° (Бидгош), опадів 500—600 мм на рік. Значні масиви соснових лісів (Тухольська пуща та ін.). Судноплавні ріки: Вісла,. Брда, Нотець. Бидгошський канал (система Вісла — Одра). Б. в. — зростаючий індустріально-аграрний р-н. Пром-сть: маш.-буд., харчова [особливо цукрова — 18,5% (1957) загального виробництва цукру в країні], хім. (содова, суперфосфатна), деревообр., целюлозно-паперова та ін. Важливі пром. центри: Бидгощ, Іновроцлав, Влоцлавек, Торунь, Грудзьондз. До 60% території під орними землями. Основні с.-г. культури — зернові (53%) і картопля (15%); серед інших найбільшу питому вагу мають цукрові і кормові буряки. Тваринництво м'ясо-молочного напряму. Через територію Б. в. проходять залізниці, що зв'язують Сілезію і центр. р-ни країни з портами Гданськ і Гдиня.

БИЗОВ Борис Васильович (10. VIII 1880 — 27. VI 1934) — російський рад. хімік, працював у галузі каучуку та гуми. З 1918 проф. ленінградських вузів: 2-го Політехнічного і Пед. ін-тів, зав. кафедрою технології каучуку Технологічного ін-ту з 1923. Дослідив діяння прискорювачів вулканізації. Розробив теорію вулканізації каучуку і пром. спосіб одержання синтетичного каучуку з нафтопродуктів. Створив школу рад. хіміків-гумовиків.

БИК— 1) Назва великих представників род. бичачих — биків, яків, буйволів, зубрів, бібосів, яких раніше об'єднували в один рід Воз. 2) Рід Воз у вузькому розумінні представлений тепер лише численними породами бика свійського, які разом з іншими великими представниками одомашнених бичачих в с.-г. практипі відомі під назвою великої рогатої худоби. Рештки диких биків відомі, починаючи з пліоцену, в Малій Азії, Пд. Європі, зокрема на Пд. України. Дикий предок свійського бика тур зустрічався ще в 17 ст. 3) Народна назва самця свійського бика (бугая), зубра, а також оленя і лося.

БИК СВІЙСЬКИЙ (Bos taurus) — найпоширеніший вид великої рогатої худоби, виведений від тура (Bos primigenius). Одомашнення тура відбувалось в Пд.-Сх. Азії, Пн. Африці і Пд. Європі, а також, очевидно, на території України. В УРСР найдавніші рештки Б. с. знайдено біля Одеси в шарах 2-го тис. до н. е. В с.-г. практиці самку Б. с. називають коровою, плідника — бугаєм, кастрованого самця —волом. Існує понад 100 порід Б. с, з них бл. 50 — в СРСР. На Україні найбільш відомі породи: молочні — білоголова українська, червона степова; молочно-м'ясні — сіра українська, лебединська, бура карпатська, симентальська. Жива вага бугаїв досягає 1200 кг (сіра укр. порода), корів ~- 800 кг. Надій молока за рік — до 16 262 кг (костромська порода).

БИКИ (в будівництві) — проміжні опори мостів, споруджені з каменю, бетону або бутобетону, а для тимчасових мостів — з дерева. Б., розміщені в річках, мають обтічну форму і там, де сильні льодоходи, прикриті льодорізами. При спорудженні фундаментів Б. враховується можливість розмиву дна ріки.

БИКІВКА — селище міського типу Дзержинського р-ну Житомирської обл. УРСР, за 26 км на Пд. Зх. від залізничної ст. Курне. Автомоб. сполучення з Житомиром, Новогра-дом-Волинським і Дзержинськом. 2,7 тис. ж. (1959). Склозавод (випускає аптечний посуд), лісництво, середня школа, школа сільської молоді, б-ка. В межах Б. садівництво, овочівництво.

БИКОВ Костянтин Михайлович (20. І 1886—13. V 1959) — російський рад. фізіолог, акад. АН СРСР (з 1946), дійсн. чл. АМН СРСР (з 1944), учень і послідовник І. П. Пав-лова. Н. в м. Чухломі Костром. обл. Закінчив Казан. ун-т (1912). З 1921 Б. працював у Ленінграді як науковець і викладач; з 1950 — директор Ін-ту фізіології АН СРСР. Наук, діяльність Б. присвячена вивченню функціональних взаємовідношень кори головного мозку та внутр. органів, проблемі хімічної передачі нервового збудження, фізіології травлення, експериментальної бальнеології тощо. Був депутатом Верховної Ради РРФСР 3-го та 4-го скликань. Сталінська премія, 1946.

Тв.: Избранные произведения, т. 1—3. М., 1953— 1958.

БИКОВА Єлизавета Іванівна (н. 14. XI 1913) — рад. шахістка, заслужений майстер спорту СРСР. Переможниця жіночих шахових чемпіонатів СРСР 1947, 1948, і 1950. Чемпіон світу з шахів серед жінок 1953— 56 і 1958.

БИЛБАСІВКА — селище міськ. типу Слов'янського р-ну Сталінської обл. УРСР, на р. Сухому Торці (бас. Дону), за 4 км на Зх. від залізничної ст. Слов'янськ. 8,5 тис. ж. (1959). Залізнична середня школа, школа робітничої молоді, клуб. В р-ні Б. вирощують зернові культури, розвинуте м'ясо-молочне твариництво. Поклади крейди.

БИЛИНИ (старини) — народні речитативно-мелодійні епічні пісні сопіально-побутового змісту, героїко-патріотичного характеру. Б. беруть початок в епосі стародавньої Русі. В дальшому істор. розвитку закріпилися в усній поезії рос. народу й здобули світову славу як особливий вид рос. героїчного епосу. Б. відображають воєнні й трудові подвиги народу, розкривають його високі моральні якості. Богатирі билинного епосу — Ілля Муромець, Добриня Нікітич, Альоша Попович, «оратай оратаюшка» — Микула Селянинович, Садко та ін. Поетиці Б. властиві постійні епітети, метафоричні порівняння, своєрідний билинний вірш і т. п. Правдиве зображення у Б. поєднується з художнім вимислом. Найвідоміші оповідачі Б.: Т Г. Рябінін, М. Д Кривополєнова, В. П. Шегольонок, М. С. Крюкова. В укр. і білорус, фольклорі билинні сюжети зустрічаються в казках і легендах.

Літ.: Былины. В 2 т. М., 1958.

БИРЛАД — місто на Сх. Румунії, в області Ясси. 32 тис. ж. (1956). Вузол шосейних г залізнич. шляхів. Кулькопідшипниковий завод (збудований за роки народної влади), підприємства харчової та деревообробної пром-сті Б. — центр зернового й виноградарського району.

БИРРАНГА ГОРИ — гори в центральній частині Таймирського п-ова. Простягаються смугою бл. 750 км (шир. 150 км) на Сх. від басейну річки Пясіни майже до узбережжя моря Лаптєвих. Найбільша висота 1146 м. На Сх. Б. г. є льодовики, плота зледеніння близько 50 км². Схили вкриті лишайниками.

БИРЮЧИЙ ОСТРІВ — острів в пн.-зх. частині Азовського моря, прилягає до коси Федотова, відмежовує від моря Утлюцький лиман. Довж. 24 км, шир. близько 5 км. Б. о. — намивний, утворений з піску та ракушняку. Зх берег розчленований невеликими бухтами і затоками. Вкритий травою та чагарниками. Ввіходить до складу Азово-Сивашського заповідно-мисллвського господарства.

БИРЮЧИНА (Ligustrum) — рід род. оливових (Oleaceae). Куті або невеликі дерева з нерозсіченими супротивними листками. Відомо близько 30 видів, поширених в Пд. Європі, Пд. і Пд.-Сх. Азії і Пн. Африці. В СРСР у ликому стані ростуть 4 види, з них в УРСР один — Б. звичайна (L. vulgare) — кущ з блискучими ланцетовидними листками і білими квітками, зібраними у верхівкові волотьовидні суцвіття. Плід — чорна ягода. Б. дико росте в Закарпатті, на Пд. Лісостепу і в Степу; медонос; як декоративна рослина культивується по всій УРСР. Добре переносить стрижку, застосовується для живоплотів. Деревина міцна, іде на виготовлення чоботарських цвяхів, токарних виробів Ягоди використовуються як барвник. На кримському та кавказькому узбережжях Чорного м. культивується Б. блискуча (L. lucidum) — декоративне вічнозелене деревце родом з Китаю.

БИСТРИНА — частина річкового потоку, що має швидкість течії більшу від середньої швидкості ріки. Б. спостерігається в найвужчих місцях річкового русла, при крутому падінні течії, при наявності уступу на дні та ін.

БИСТРИЦІ —назва кількох річок України басейну ріки Дністра. 1) Б. Надвірнянська — річка Станіславської обл., довж. 93 км, площа бас. 1585 км². Починається на пн.-сх. схилах Карпат. У верхній і середній течії Б. Н. має гірський характер, в нижній — перехідний до рівнинного. 2) Б. Солотвинська— протікає майже паралельно до Б. Н. Довж. 84 км, площа бас. 795 км². Режим паводковий. Між Б. Н. і Б. С. недалеко від місця їх злиття лежить м. Станіслав. 3) Бистриця — річка, утворена від злиття Б. Н. і Б. С, права притока Дністра. Довж. 16 км площа бас. 2520 км². 4) Б. Тисменська — ріка у Львівській обл., права притока Дністра. Довж. 72 км, площа бас. 1160 км².

БИТВА — сукупність ряду одночасних і послідовних операцій головних стратегічних угруповань воюючих сторін, що вирішують результат кампанії або період війни на найважливіших стратегічних напрямах чи на театрах воєнних дій. Б. ведеться силами кількох взаємодіючих фронтів або груп армій (напр., Московська битва 1941—42, Сталінградська битва 1942—43, Битва за Дніпро 1943).

БИТВА ЗА ДНІПРО 1943 - наступальні операції Радянської Армії в ході Великої Вітчизняної війни 1941—45 з метою розгрому німецько-фашистських загарбників на Лівобережній Україні і на Дніпрі. Зазнавши поразки в Курській битві, нім.-фашистські війська намагались будь-що зупинити наступ рад. військ. Противник поспішно споруджував оборонні рубежі та «вали» на західних берегах великих рік в тилу своїх армій. Особливого значення нім.-фашистське командування надавало рубежу на р. Дніпрі, який воно вважало основою широко розрекламованого «східного валу». В середині серпня 1943 Ставка Верховного Головнокомандування дала наказ військам Центр., Воронезького, Степового, Пд.-Зх. та Пд. фронтів розгромити нім.-фашистські війська на Лівобережній Україні і в Донбасі, навальним наступом вийти до Дніпра, з ходу захопити плацдарми на його зх. березі, створити умови для розгортання дальших операцій з метою визволення Білорусії та Правобережної України.

З 26 по 29 серпня в Чернігово-Прип'ятській операції війська Центр. фронту зламали ворожу оборону в р-ні міста Севська, форсували ріку Десну на широкому фронті і, переслідуючи ворога, в кінці вересня вийшли до рр. Сожу і Дніпра і захопили плацдарми на Пн. і на Пд. від гирла ріки Прип'яті. Війська Зх. фронту 25 вересня визволили м. Смоленськ, а війська Брянського фронту 30 вересня вийшли до рр. Проні і Сожу на фронті Пєтуховка — Вєтка. З 25 серпня до 29 вересня війська Ворон, і Степового фронтів, розгромивши ворога на Лівобережній Україні, з ходу форсували Дніпро, захопили плацдарми в р-нах Вел. Букрина, Дереївки, Домоткані і ліквідували плацдарми ворога в р-нах Дарниці (на Сх. від Києва) і Кременчука. Війська Пд.-Зх. фронту, завершивши разом з Пд. фронтом визволення Донбасу, в період з 22 по 27 вересня своїм правим крилом вийшли до Дніпра між Дніпропетровськом і Запоріжжям і захопили плацдарми на Пн. від Запоріжжя. Війська Пд. фронту 22 вересня вийшли на річку Молочну. На цьому завершився 1-й етап Б. за Д. Радянські війська вийшли до Дніпра на фронті 700 км від гирла річки Сожу до Запоріжжя і захопили на його правому березі понад 20 плацдармів.

На 2-му етапі Б. за Д. рад. війська розгорнули рішучі бої за розширення плацдармів і прорив оборони ворога на правому березі Дніпра. В середині жовтня війська 3-го Українського (кол. Пд.-Зх.) фронту (командуючий — генерал армії Р. Я. Малиновський) визволили місто Запоріжжя. 25 жовтня війська 4-го Укр. (кол. Південного) фронту (командуючий — генерал армії Ф. І. Толбухін) прорвали оборону ворога на річці Молочній і до початку листопада вийшли до Дніпра в його нижній течії, ізолювавши кримське угруповання ворога. В жовтні війська 1-го Укр. (кол. Воронезького) фронту (командуючий — генерал армії М. Ф. Ватутін) вели бої за розширення букринського плацдарму і створили плацдарм в р-ні Лютежа на Пн. від Києва; війська 2-го Українського (кол. Степового) фронту (командуючий — генерал армії І. С. Конєв) захопили великий плацдарм на Криворізькому напрямі. 1—3 листопада почалась Київська операція. Війська 1-го Укр. фронту раптовим ударом з Лютізького плацдарму зламали оборону ворога і після запеклих боїв 6 листопада визволили столицю Рад. України — м. Київ. До 15 листопада плацдарм в р-ні Києва був розширений до 400 км по фронту і до 150 км углиб. 10 листопада почалась Рєчицько-Гомельська операція 1-го Білоруського (кол. Центрального) фронту (командуючий — генерал армії К. К. Рокоссовський), в ході якої були визволені міста Рєчиця і Гомель. Війська 2-го Укр. фронту в листопаді і грудні продовжували бойові дії за розширення плацдармів на Пд. Зх. від Кременчука і 14 грудня оволоділи м. Черкасами. Б. за Д. завершилась Житомирсько-Бердичівською операцією 1-го Укр. фронту, який до кінця грудня визволив Житомир і вів бої за Бердичів та Білу Церкву.

В Б. за Д. була успішно здійснена взаємодія регулярних військ з укр. та білорус. партизанами. У військах і серед населення організовувалась масова парт.-політ. робота, яка поряд з успіхами на фронті викликала велике політичне піднесення мас. Керівну роль в організації парт.-політ, роботи у військах і серед населення відіграв ЦК КП(б)У на чолі з членом Політбюро ЦК ВКП(б), Першим секретарем ЦК КП(б)У і членом Військ. ради 1-го Укр фронту М С. Хрущовим, який поряд із здійсненням керівництва військами та укр. партизанами спрямовував роботу комуністів України. Внаслідок Б. за Д. було визволено значну частину України, ліквідовано ворожу оборону на великій ділянці вздовж Дніпра, форсовано його і завойовано стратегічні плацдарми на правому березі, роз'єднано болотистим Поліссям ворожі угруповання «Центр» і «Південь». Ворог втратив понад 60 д-зій. Рад. уряд високо оцінив заслуги учасників Б. за Д. Понад 2 тис воїнів присвоєно звання Героя Радянського Союзу; десятки тисяч були нагороджені орденами та медалями СРСР.

БИТКІВ — селище міського типу Надвірнянського р-ну Станіславської обл. УРСР, за 12 км на Зх. від залізничної станції Надвірна. 3,7 тис. ж. (1959). Газоліновий з-д, нафтопромисли. Середня, поч. школи, школа робітничої молоді, клуб. В околицях Б. родовища нафти і природного газу.

БИТОМ — місто на Пд. Польщі, в Катовіцькому воєводстві. 178 тис. ж. (1957). Значний центр Верхньо-Сілезького пром. р-ну. Біля Б. — видобування кам. вугілля, поліметалічних руд. Підприємства чорної металургії; маш.-буд., хім., мебльова пром-сть. Залізничний вузол. Гірничо-металургійний технікум.

БИТТЯ — негармонічні коливання, що утворюються при складанні двох гармонічних коливань з частотами ν₁ і ν₂ настільки близькими, що вони не сприймаються як два роздільні коливання. Різниця фаз таких коливань з часом змінюється, через що фази періодично збігаються (коливання підсилюють одне одне) або стають протилежними (коливання взаємно ослаблюються). Підсилення і ослаблення результативних коливань відбуваються періодично з частотою ν_σ, що дорівнює різниці частот взаємодіючих коливань, тобто ν_σ = ν₁—ν₂. В акустиці Б. використовуються для порівняння тонів (наладнання муз. інструментів). Якщо різниця частот коливань двох джерел дуже мала (напр., менше 0,1 гц), то вухо сприймає їх як один результативний тон, інтенсивність якого змінюється з частотою, рівною ν₁—ν₂. Коли частоти складових коливань зближуються, то частота Б. зменшується і при ν₁—>ν₂ ν-> 0. Якщо порівнювати тони методом Б., то похибка може не перевищувати 0,1 гц. В електромагнітних коливаннях явище Б. використовується в чутливих приймачах радіосигналів та вимірювальних приладах.

БИТЮГ — російська порода ваговозних коней; виведена у 18 ст. у Воронезькій губ. в селах по річці Битюгу схрещуванням місцевих запряжних коней з кіньми різних рос. порід і типів. Б. були середні на зріст, мали міцну будову тіла, спокійний темперамент; їх використовували на транспортних роботах. В кінці 19 ст. Б. почали схрещувати з іноземними ваговозами, а потім з рисаками, в результаті чого власне битюги, якими славилась Ворон, губ., зникли. Тепер розводять близького за типом до Б. воронезького запряжного коня. Він витривалий і невимогливий до корму, відзначається доброю вантажопідйомністю.

БИХОВ — місто, центр Биховського р-ну Могильовської обл. БРСР. Пароплавна пристань на Дніпрі. Залізнична станція на лінії Одеса—Ленінград. 12,7 тис. ж. (1956). Овочоконсервний з-д. В р-ні Б. торфорозробки, лісопильні, деревообробні та ін. підприємства. Б. відомий з 14 ст. В 1590, 1594 в р-ні Б. відбувались антифеодальні повстання, в яких білоруські селяни разом з укр. селянами і козаками виступали проти польсько-шляхетського гніту. В 1610 польський уряд укріпив Б., перетворивши його на фортецю, яку під час визвольної війни 1648—54 штурмували укр. і білорус, повстанці. 1772 Б. приєднаний до Росії.

БИХОВЦЯ ЛІТОПИС — один із списків т. з. Литовського літопису 16 ст., який десь року 1840 був власністю Олександра Биховця, голови волковиського межового суду. Літопис охоплює події з 13 до початку 16 ст. і висвітлює міжусобну боротьбу литовських князів за великокнязівську владу; війни Литви з Польщею, Тевтонським орденом, Золотою Ордою, кримськими татарами; боротьбу українського народу проти литовських і польських загарбників. Опублікований в «Полном собрании русских летописей» (т. 17. СПБ, 1907).

БИЧАЧІ, бикові, порожнисторогі (Bovidae) — родина, що об'єднує биків, яків, буйволів, буфалів, бібосів, зубрів, вівцебиків, кіз, овець, антилоп та ряд інших парнокопитних ссавців. Для Б. характерні наявність рогів у багатьох випадках у самок і завжди у самців (виняток становлять шуті форми), відсутність верхніх різців та ікол, 4-камерний шлунок, розвинена сліпа кишка; ремиґання. Переважна більшість Б. — стадні тварини відкритих просторів; є лісові форми; живляться трав'янистими рослинами, а також листям і пагонами дерев. Б. як у минулому, так і тепер представлені численними формами. З цієї родини ссавців люди вивели найвигідніші з економічного погляду м'ясо-молочні породи свійських тварин.

БИЧКИ (бичок) — старовинна українська гра-танець з піснею, хороводного характеру. Б. танцювали одна або кілька осіб. У 19 ст. побутувала в центральних обл. України. Танцювальні рухи були своєрідним відтворенням повадок тварини (відповідно до змісту пісні). Музика жвава, весела; розмір 2/4.

БИЧКО Валентин Васильович (н. 17. VI 1912) — український рад. поет. Член КПРС з 1943. Н. в Харкові. Закінчив Харківський ін-т народ, освіти, працював педагогом. У збірках поезій показав мирну працю рад. людей («Сонце зустрічаю», 1951), дружбу народів («Біля серця близько», 1955). Автор багатьох книг для дітей, а також лібретто опер «Перекоп» (1939) і «Гайдамаки» (1942). Перекладає з рос, литовської та ін. літератур.

Тв.: Сонце над головами. X. — Одеса, 1935; Веселі школярі. X., 1941; Веселка. К., 1946; Вогнище. К., 1949; Літа піонерські. К., 1954; Розмова. К. 1955; Син Жовтня. К., 1958; Сійся, родися, зерно. К., 1959.

БИЧКОВІ (Gobiidae) — родина костистих риб. Тіло видовжене з потовщеною головою, довжиною від 12 до 50 см. Спинних плавців 2. Черевні плавці, зростаючись внутрішніми кінцями, утворюють присосок. Плавального міхура у більшості Б. нема. Відомо бл. 850 видів, поширених у береговій зоні морів та річках тропічної і помірної смуг. В СРСР Б. зустрічаються в Чорному, Азовському, Каспійському, Балтійському та Японському морях, в о. Байкал, в лиманах Пн. Причорномор'я, в Дніпрі, Дністрі, Пд. Бугу, Дунаї та ін. річках. Ікра донна. Нерест відбувається навесні, у морських видів — поблизу берегів. Живляться Б. червами, ракоподібними, рибами. Деякі види мають велике пром. значення. У викопному стані відомі з нижнього еоцену.

БИЧОК — промислова назва риб різних родів род. бичкових. На Далекому Сх. так називають деякі види роду Cottidae, на Байкалі — Comephoridae та Cottocomephoridae. У водах УРСР найбільш поширені Б. з родів: Gobius (Б.-трав'яник), Neogobius (Б.-кругляк, Б.-ширман, Б.-головань та ін.), Mesogobius (Б.-гонець, Б.-кнут), Proterorhinus (Б.-цуцик). Промисел Б. особливо розвинутий в пн.-зх. частині Чорного моря та в Азовському морі

Бичок-трав'яник.

БІАНКІ Віталій Валентинович (11. II 1894 — 10. VI 1959) — російський рад. письменник. Н. в Петербурзі. Автор творів для дітей на науково-природничі теми. Повісті, короткі оповідання й казки Б. відзначаються високою художністю, вірогідністю наукового матеріалу, прищеплюють любов до природи і рідного краю. Найзначніший твір — «Лісова газета» (1927).

Тв.: Повести и рассказы. Л., 1957; Лесные были и небылицы. Л., 1957; Укр. перекл. —Перше полювання. К., 1954; Лісові хатинки. К., 1957.

БІАРРІЦ (Biarritz) — місто на Пд. Зх. Франції, в департаменті Нижні Піренеї. 22,9 тис. ж. (1954). Порт в Гасконській затоці Атлантичного океану. Відомий кліматичний та бальнеологічний курорт. Морські купання, ванни з води хлоридно-натрійових джерел Бріску (20 км від Б.). Показання: захворювання кісток та суглобів, жіночі хвороби, рахіт та ін. Сезон — цілий рік.

БІБ — тип плоду рослин, одногніздий, утворений одним плодолистком, розкривається від вершка до основи по черевному і спинному швах. Насінин кілька або багато (рідко одна), прикріплені вздовж черевного шва. Характерний для рослин род. бобових. Часто боби неправильно називають стручками. Див. Стручок.

БІБ КІНСЬКИЙ, біб (Vicia faba) — однорічна культурна рослина род. бобових. Стебло прямостояче, 4-гранне, вис. до 150 см. Листки складні, парнопірчасті, листочки великі. Квітки білі з чорною плямою. Плід — великий багатонасінний біб. Вирощують на зерно, багате на білки (24— 30%), силос і зелений корм. Поширений в Англії, Голландії, Греції, Пн. Америці та ін. В СРСР — в Білорусії, Дагестані, Азербайджані, в р-нах нечорноземної смуги РРФСР; на Україні — на Поліссі та Волині. Урожай зерна досягає 30 ц/га, зеленої маси 80 ц/га.

Кінський біб: 1 — гілка з квітками; 2 — плоди.

БІБЕРОВИЧ Іван (1854—1920)—актор і директор українського театру в Галичині. На сцену вступив 1874, залишивши Тернопільську гімназію. У період 1881—92, будучи директором театру т-ва «Руська бесіда» у Львові, разом з режисером І. Гриневецьким збагатив репертуар кращими творами укр., рос. і закордонних письменників. Як актор Б. відзначався в ролях лірико-драм. плану: Петро («Наталка Полтавка» Котляревського), Гриць («Ой не ходи, Грицю...» Старицького), Борис («Гроза» О. Островського).

БІБЕРОВИЧЕВА Іванна (уродж. Коралевич; н. 1861 — р. см. невід.) — артистка українського театру в Галичині. Н. в с. Фалиші Стрийського повіту. В театрі з 14 років. Спочатку виступала під ім'ям Ля-новської. В 1876—92 Б. була провідною артисткою, «займаючи видне місце на нашій сцені» (І. Франко). Кращі ролі Б.: Галя («Назар Стодоля» Шевченка), Софія, Харитина («Безталанна», «Наймичка» Карпенка-Карого), Катря («Не судилось» Старицького), Наталя («Лимерівна» Мирного), Олена («Глитай, або ж павук» Кропивницького), Катерина («Гроза» Островського). У своєму мистецтві Б. поєднувала силу трагедійної експресії з м'якою ліричністю і психологічною виразністю. Після 1892 на сцені виступала епізодично.

БІБІКОВ Дмитро Гаврилович (1792 — 1870) — російський державний діяч 19 ст. На військовій службі з 1808. У Бородінському бою 1812 втратив руку. В 1819—25 — владимирський, саратовський і московський віце-губернатор, 1825—35 — директор департаменту зовнішньої торгівлі. В 1837—52 — генерал-губернатор Південно-Західного краю (Правобережної України). В 1852—55 — міністр внутрішніх справ. Б. був активним провідником реакційної політики Миколи І, брав участь у розгромі Кирило-Мефодіївського товариства. З метою зміцнення позицій рос. самодержавства на Правобережній Україні при Б. було скасовано Литовський статут, проведено перевірку за архівними документами дворянських прав польських поміщиків та шляхти. Б. звільнив з державних установ поляків, секуляризував земельні володіння католицького духівництва. Для використання з політичною метою архівних матеріалів державних установ 16 — 18 ст. Б. підтримав ініціативу М. О. Максимовича щодо організації в Києві Тимчасової комісії для розбору стародавніх актів (1843) і створення Київського архіву стародавніх актів (1852). При Б. була проведена інвентарна реформа 1847—48, яка, частково обмежуючи свавілля і гніт польських поміщиків, одночасно законодавчо закріплювала панщину і поміщицьку земельну власність. Б. нещадно придушував селянські виступи проти поміщиків. Характеристику Б. як сатрапа рос. самодержавства дав Т. Г. Шевченко у своїй поемі «Юродивий».

БІБІКОВ Сергій Миколайович (н. 14. IX 1908) — український радянський археолог. Чл.-кор. АН УРСР (з 1958), директор Ін-ту археології АН УРСР (з 1955). Член КПРС з 1940. Н. в Севастополі. Б. — автор ряду праць, присвячених вивченню пам'яток ранньої трипільської культури, палеоліту і неоліту України і Південного Уралу.

Тв.: Верхньопалеолітичні знаходища на Середньому Подністров'ї. В кн.: Археологічні пам'ятки УРСР, т. 2. К., 1949; Раннетрипольское поселение Лука-Врублевецкая на Днестре. М.—Л., 1953.

БІ-БІ-СІ (ВВС) — скорочена назва Британської радіомовної корпорації.

БІБЛІОГРАФІЧНІ ЖУРНАЛИ — періодичні видання, що висвітлюють питання історії, теорії і практики бібліографії, ведуть реєстрацію поточної друкованої продукції, рецензують, реферують або рекомендують л-ру, подають видавничо-торговельну інформацію про неї. В СРСР видаються Б. ж. всіх цих типів. На Україні широка мережа Б. ж. виникла лише після 1917. Почали виходити критико-бібліографічні журнали «Книгар» (1917—20), «Голос друку» (1921), «Книга» (1923 — 24), «Нова книга» (1924—25) та ін. Ці журнали відіграли свою позитивну роль у становленні укр. соціалістичної культури. Проте при висвітленні ряду питань в окремих журналах допускалися прояви бурж. об'єктивізму і відрив від практики культурного будівництва в СРСР.

Тепер в республіці існує розвинута система реєстраційно-інформаційних видань Книжкової палати УРСР, які забезпечують систематичність і повноту державної реєстрації творів друку: «Літопис книг» (з 1924), «Літопис журнальних статей» (з 1936), «Літопис газетних статей» (з 1937), «Літопис рецензій» (з 1935), «Літопис образотворчого мистецтва» (1937—38, з 1952), «Літопис музичної літератури» (з 1954), «Українська РСР у виданнях республік Радянського Союзу» (з 1956), бюлетень «Нові книги» (з 1958). Статті з теорії і практики бібліографії містили також журнали «Бібліологічні вісті» (1923—30), «Журнал бібліотекознавства та бібліографії», (1927—30), «Радянська бібліотека» (1931—38), «Соціалістична культура» (з 1936) та ін. Галузеву бібліографію ведуть усі наукові, громадсько-політичні, літературні та ін. журнали.

БІБЛІОГРАФІЧНІ ТОВАРИСТВА — добровільні об'єднання бібліографів, що мають на меті координацію і організацію наукової роботи в галузі бібліографії. В Росії існувало Російське бібліографічне товариство при Моск. ун-ті (1889—1930) і Російське бібліологічне товариство (1899—1930), створене в Петербурзі.

На Україні працювало Одеське бібліографічне товариство (1911—30). Воно мало періодичні видання — «Известия Одесского библиографического общества» (1911—16), а за Рад. влади «Записки Українського бібліографічного товариства в Одесі» (1928—30). Основне місце в його діяльності займали історико-літ. і критико-бібліографічні праці. В 1909 у Львові при Науковому товаристві ім. Т. Г. Шевченка була організована Бібліографічна комісія, яка об'єднала бібліографів для складання повної бібліографії укр. друку, її очолював укр. бібліограф І. Є. Левицький. Бібліографічна комісія випустила 5 тт. «Матеріалів до української бібліографії», більшу частину яких становила праця І. Є. Левицького «Українська бібліографія Австро-Угорщини за роки 1887—1900».

БІБЛІОГРАФІЯ (грец, βιβλιον — книжка і γραφω — пишу) — галузь знання про книгу, що має своїм завданням: а) виявлення, облік, опис, систематизацію і якісний аналіз творів друку; б) складання різних бібліографічних посібників, які полегшують і сприяють кращому використанню друкованої продукції з науковою, практичною і виховною метою; в) розробка принципів і методів бібліографування друкованих творів і організації бібліографічної роботи. Б. має класовий, партійний характер. Ідеї В. І. Леніна, втілені в його бібліографічних працях — в рецензії на другий том другого видання покажчика М. О. Рубакіна «Серед книг» і в огляді творів та видань праць К. Маркса і літератури про Маркса і марксизм, — стали методологічною основою розвитку радянської Б.

Б. зародилася ще в стародавньому світі. Так, відомі бібліографічні таблиці з 120 сувоїв в 3 ст. до н. е. склав грек Каллімах на основі каталогів Александрійської б-ки. Але бібліографами тоді, власне, називали переписувачів книг. Значно пізніше термін Б. почали вшивати для опису книг. Першим твором з Б. друкованих праць вважається книга швейцарського вченого К. Геснера «Бібліотека загальна» (Bibliotheca universalis, т. 1—4. Цюріх, 1545—55). Початок вітчизняній Б. ще в Київській Русі був покладений в «Ізборнику Святослава» (1073). Пізніше складаються описи книг монастирських бібліотек і т. ін. Значний вклад у розвиток вітчизн. і світової Б. внесли В. С. Сопиков, В. Г. Анастасевич, В. І. Межов, П. П. Пекарський, брати Ламбіни, Г. М. Геннаді, М. М. Лисовський, М. О. Рубакін. В деяких працях цих бібліографів подані відомості і про українську книгу. Важливе значення в історії української Б. має діяльність В. С. Іконникова, М. Ф. Комарова, І. 6. Левицького, М. І. Павлика, О. М. Лазаревського, М. І. Костомарова, І.Ф. Павловського, Б. Д. Грінченка, В. М. Доманицького, І. Т. Калиновича. Складений М. Ф. Комаровим «Бібліографічний покажчик нової української літератури» (К., 1883) — значне явище в тодішньому культурному житті України. Ця праця була першою серйозною спробою обліку друкованої продукції Наддніпрянської України з 1798 по 1883. І. Є. Левицький працював над Б. західноукр. видань. Він склав покажчик — «Галицько-руська бібліографія» (т. 1—2. Львів, 1888—95) і як продовження її — «Українську бібліографію Австро-Угорщини за роки 1887— 1900» (т. 1—3. Львів, 1909—11). В розвитку бібліографічної справи на Україні значну роль відіграв І. Я. Франко. Він був упорядником ряду праць з Б., сприяв роботі інших бібліографів, рецензував їх покажчики, нерідко використовуючи Б. для пропаганди революційних ідей. На Україні існував ряд бібліографічних об'єднань (див. Бібліографічні товариства). Але в цілому дореволюційна українська Б. не набрала широкого розвитку. Нею займались поодинокі ентузіасти. Тому твори українського друку слабо представлені в Б. За Радянської влади бібліографічну справу організовано в державному масштабі. Комуністична партія і Рад. уряд проявляють постійне піклування про розвиток Б. В постанові ЦК ВКП(б) «Про літературну критику і бібліографію» (1940) Б. визначається як серйозне знаряддя пропаганди і комуністич. виховання. В СРСР створена чітка система бібліографування творів друку. Заснована 1922 Книжкова палата УРСР систематично видає бібліографічні журнали, які реєструють всі види друкованих видань республіки (див. Бібліографічні журнали). Бібліографічну роботу в УРСР також ведуть великі б-ки та Харківський бібліотечний ін-т. Питання Б. в Рад. Україні розробляли В. О. Ігнатієнко, О. Ю. Андрієвський, С. І. Маслов, П. М. Попов, Ф. П. Максименко, І. С. Свенцицький, Ю. О. Меженко, М. Ф. Яшек, М. І. Ясинський, І. 3. Бойко, М. П. Гуменюк, Я. М. Керекез та інші.

Літ.: Ленін В. І. Твори. Вид. 4: т. 20. Рецензія на книгу ГМ. О. Рубакін. «Серед книг»]; т. 21. Карл Маркс; Общая библиография. М., 1957; Гуменюк М. П. Украинский библиограф XX века М. Ф. Комаров. «Советская библиография», 1957, в. 47; Гуменюк М. П. Левицкий — выдаюшийся украинский библиограф XIX столетия. «Советская библиография», 1955, в. 41; Гуменюк М. П. Иван Франко и библиография. «Советская библиография», 1956, в. 43.

БІБЛІОТЕКА (грец. βιβλιον — книжка і θηκη — сховище, скриня) — культ.-освітній заклад, що здійснює збирання друкованих і рукописних матеріалів, провадить їх опрацювання і відображення у каталогах, організовує відповідне їх збереження і обслуговування ними читачів. Б. були відомі ще в стародавньому світі (Ассірія, Єгипет, Китай). Найбільша з них Александрійська Б., в якій були зібрані рукописні книги античного світу (3 ст. до н. е.), та клинописна Б. Саргонідів в Ассірії (7 ст. до н. е.). Перші відомості про Б. на території СРСР відносяться до 3 ст. (Хорезм). На Україні, як і на всій території Рад. Союзу, основними сховищами рукописних і друкованих скарбів були церковні і монастирські Б. Першою відомою Б. на Русі була Б. Софійського собору в Києві, заснована князем Ярославом Мудрим 1037. Серед монастирських Б. України відзначалася Б. Києво-Печерської лаври (11 ст.). Але стародавня частина її фондів загинула під час пожежі 1718. В 17 ст. засновано Киево-Могилянську академію і при ній Б. На Україні були організовані також великі Б. при університетах: Львівському (1661), Харківському (1805), Київському (1834) і Чернівецькому (1875). При допомозі прогресивної частини інтелігенції були створені публічні Б. в Одесі (1830), Харкові (1886) та ін.

На 1913 в Росії було всього 13 880 публічних (масових) Б. з числом книг бл. 9 млн. примірників. Ще гіршим було забезпечення населення книгою на Україні, де 1914 працювало лише 3153 масові Б. з фондом 1917 тис. томів. Культурна революція, що сталася в країні за роки Рад. влади, знайшла своє виявлення і в бурхливому розвитку бібліотечної справи. На 1959 в СРСР налічувалося понад 400 тис. Б. всіх типів із загальною кількістю книг понад 1,5 млрд. томів, у тому числі масових — 139 тис. з фондом 698 млн. примірників. У братньому союзі рівноправних рад. республік високо розвинулася бібліотечна справа в Радянській Україні. Німецько-фашистські загарбники завдали б-кам УРСР величезних збитків, зруйнували тисячі приміщень, пограбували і знищили понад 80 млн. книг. В післявоєнний час бібл. справа на Україні розвивається особливо інтенсивно. 1957 в УРСР працювало 78 424 Б. всіх типів з фондом 257 175 550 томів, що більш як у 5 раз перевищує бібл. фонд усієї Росії 1913. Особливо зросла мережа масових Б. в сільській місцевості, де в дореволюційні часи їх майже не було. В 1956 в Укр. РСР працювали 27 734 сільські Б., тобто вдвоє більше, ніж усього було масових Б. в Росії в 1913. 1957 тільки Б. системи Міністерства культури УРСР обслуговували 8 692 700 читачів, яким видано протягом року 167 409 300 книг. Важливим показником культури народу є кількість книг, що припадає на певну групу населення. Так, за даними ЮНЕСКО, 1954 на 100 чол. населення в публічних Б. припадало книг: в Англії — 117, в США — 88 (дані по 80% Б.), в Японії — 14. В Рад. Союзі за станом на 1956—322 книги (зокрема в Укр. РСР — 351). Всього ж в СРСР у Б. всіх типів на 100 чол. населення в 1956 припадало 734 книги.

В Рад. Союзі організована широка мережа бібл. установ: держ. публічні Б. універсального характеру (республіканські, крайові, обласні, міські, районні, сільські і дитячі), відомчі (як правило, спеціалізовані), профспілкові (на заводах, фабриках, в РТС, радгоспах), колгоспні, шкільні та ін. Користування послугами Б. в СРСР безплатне. Комплектування книжкових фондів основних Б. в СРСР здійснюється за допомогою безплатного обов'язкового примірника, який забезпечує оперативне поповнення їх фондів поточною літературою в централізованому порядку. Важливе місце в забезпеченні Б. л-рою посідають бібліотечні колектори, книготорговельні магазини, внутрішньосоюзний і міжнародний книгообмін та передплата. Найбільші Б. в СРСР — Держ. Б. СРСР ім. В. І. Леніна в Москві (фонд — понад 20 млн.), Держ. публічна Б. ім. М. Є. Салтикова-Щедріна в Ленінграді (до 13 млн.), Б. Академії наук СРСР (20 млн.). В Українській РСР найбільші Б.: Б. Академії наук УРСР у Києві (6 млн.) та Львові (З млн.), Держ. наук. Б. ім. В. Г. Короленка у Харкові (понад 3 млн.), Держ. наук. Б. ім. О. М. Горького в Одесі (понад 2,2 млн.). В числі визначних зарубіжних Б. можна назвати: Б. Конгресу США у Вашінгтоні (понад 10 млн. книг), Національну Б. в Парижі (понад 5 млн.), Б. Британського музею в Лондоні (понад 5 млн.).

Для Б. тепер споруджуються спеціальні приміщення. До складу сучасного бібліотечного будинку входять: книгосховище, що має систему стелажів, спеціальний транспорт, опалення і вентиляцію; зали для читачів (загальні і спеціалізовані); приміщення для бібліотечного обслуговування (абонемент, каталог, виставка). За плановим рішенням бібліотечні будинки бувають: з баштовим книгосховищем, розташованим над пунктами видачі книг; з книгосховищем, безпосередньо зв'язаним з пунктами видачі книг; з централізованим книгосховищем і диференційованою видачею книг. Іл. див. на окремому аркуші с. 552—553.

План обласної бібліотеки: 1 — книгосховище; 2 — читальні зали; 3— пункти видачі: 4 — каталог і виставочний зал.

БІБЛІОТЕКА АКАДЕМІЇ НАУК СРСР — найбільша в світі система наукових бібліотек, що складається з 214 б-к з загальним книжк. фондом 20 млн. томів. Найбільші відділення Б. А. н. є в Ленінграді та Москві.

Ленінградська мережа Б. А. н. складається з 38 б-к при ленінградських установах АН. Відділення Б. А. н. в Москві об'єднує 162 б-ки московських академічних установ природничого і технічного профілю, а також периферійні б-ки. Найбільшими б-ками системи Б. А. н. є: в Москві — Фундаментальна б-ка сусп. наук з фондом 5,4 млн. одиниць збереження, яка очолює сітку з 12 б-к московських академіч. установ гуманітарного профілю; в Ленінграді — Ленінградська б-ка АН (засн. 1714), фонди її становлять коло 7 млн. примірників. Б-ка веде книгообмін більш як з 2000 наук. установ 83 країн світу.

БІБЛІОТЕКА АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНСЬКОЇ РСР у Львові — одна з найбільших бібліотек УРСР і СРСР. Засн. в грудні 1939 на базі 84 б-к, фонди яких Радянський уряд передав АН УРСР. Фонд книг, журналів, гравюр, плакатів, карт, нот та рукописів 1958 налічував близько 3 млн. одиниць. В б-ці є рідкісні прижиттєві видання творів класиків марксизму-ленінізму і перші рос. переклади «Капіталу», «Маніфесту Комуністичної партії», праці В. І. Леніна «Що робити?» (1902), «Крок вперед, два кроки назад» (1904) та ін., а також прижиттєві видання творів класиків укр. та рос. л-ри. В кабінеті рідкісної книги зберігається велика колекція стародруків східнослов'янських та іноземних видань 15—18 ст., значна кількість латинських стародруків, в тому числі ряд інкунабул (першодруків, виданих до 16 ст.). До 1941 їх було 400, а в 1959—23, решту вивезено фашистськими окупантами в 1941—43. В фонді представлені видання відомих друкарів — Альдів, Ельзевірів, Етьєнів. Особливо цінні видання Івана Федорова. Великі рукописні фонди, які являють собою найповнішу збірку матеріалів з питань суспільно-політичних, економічних і культурних відносин в Галичині, починаючи з 15 ст. Є також багато документів про революційні події 1848; архіви академіка М. С. Возняка,

О. Терлецького, Я. Головацького; архіви Наукового т-ва ім. Шевченка та Народного дому, князів Сапєг, графів Потоцьких, Дідушиць-ких, Яблоновських та ін.; автографи видатних діячів України: Б. Хмельницького, І. Франка, В. Стефаника, Н. Кобринської, І. Нечуя-Левицького, М. Лисенка, К. Стеценка та ін. Б-ка веде велику наук, і довідково-бібліографічну роботу, видає бібліографічні покажчики з історії, краєзнавства, л-ри, техніки, сільського г-ва. Підтримує тісний зв'язок і проводить книгообмін з наук. установами і б-ками Радянського Союзу і країн народної демократії. Через міжбібліотечний і заочний абонементи подає допомогу наук. установам, пром. підприємствам, колгоспам, наук. працівникам і спеціалістам народ. г-ва. В 1958 фондами б-ки користувалось 12 645 читачів, яким видано 626 574 книги.

БІБЛІОТЕКА ВСЕСОЮЗНА ДЕРЖАВНА ІНОЗЕМНОЇ ЛІТЕРАТУРИ в Москві— спеціалізована б-ка, покликана збирати іноземну л-ру та обслуговувати нею рад. читача. Організована 1921 під назвою «Неофілологічна бібліотека». 1948 реорганізована у Всесоюзну б-ку іноземної л-ри. 1958 б-ка мала понад 2 млн. книг художньої та наук. л-ри 82 мовами. Щороку б-ка видає читачам 750 тис. книгоодиниць; міжбібліотечним і міжнародним абонементами охоплено 1200 б-к та установ у 244 містах Радянського Союзу і 12 заруб, країнах. Б-ка має в своїх фондах багато рідкісних книг. Серед них прижиттєві і ранні видання Еразма Роттердамського, Боккаччо, Петрарки, Ньютона, Вольтера, Дідро, Лессінга, класиків 19 ст. Є тут інкунабули, альди, ельзевіри та ін.; колекції-подарунки: від іспанського народу, дар Анрі Барбюса. Велику цінність являє собою унікальна збірка творів антифашистських письменників. Б-ка має два філіали: в Москві при Видавництві іноземної л-ри, засн. у 1948, та в Києві при Бібліотеці ім. КПРС, відкритий у 1955, з фондом 20 000 книг та абонементом з 2500 абонентів.

БІБЛІОТЕКА ДЕРЖАВНА З ПЕДАГОГІКИ І НАРОДНОЇ ОСВІТИ ІМЕНІ К. Д. УШИНСЬКОГО Академії Педагогічних наук РРФСР у Москві — найбільша в СРСР науково-педагогічна б-ка; засн. 1925. Книжкові фонди б-ки на 1 січня 1959 становили понад 900 000 друк, одиниць. Б-ка обслуговує наук. співробітників, учителів та громадські організації Рос. Федерації і союзних республік, видає щоквартальний бібліографічний покажчик «Література з педагогічних наук».

БІБЛІОТЕКА ДЕРЖАВНА ІСТОРИЧНА УКРАЇНСЬКОЇ РСР у Києві — республіканська наукова б-ка з питань історії. Заснована в 1939. Під час тимчасової нім.-фашистської окупації будинок б-ки був зруйнований, а її книжк. фонди (близько 500 000 томів) знищені і пограбовані. В липні 1952 б-ка відновила свою роботу. Фонди її невпинно зростають і на 1 січня 1959 становили 339 214 томів. Зібрана л-ра охоплює питання з історії КПРС, основ марксизму-ленінізму, історії СРСР і УРСР, археології, нумізматики, етнографії, мовознавства, літературознавства, мистецтвознавства, філософії, історії релігії та атеїзму і т. ін. В фондах також зберігається 6250 томів стародруків. Б-ка веде наук.-видавничу роботу — видає бібліографічні довідники.

БІБЛІОТЕКА ДЕРЖАВНА НАУКОВА ІМЕНІ В. Г. КОРОЛЕНКА в Харкові-одна з найбільших держ. наукових б-к УРСР і СРСР. Створена в 1886 як Харк. громадська б-ка. Засновниками її були: А. А. Рурський, професори О. І. Кирпичников, М. Ф. Сумцов та ін. Б-ка утримувалась на пожертвування та плату читачів за користування книгами. Роботу розпочала при наявності 1700 книг. За роки Рад. влади книжкові фонди збільшились в багато разів і на 1 січня 1959 налічували понад 3 млн. примірників. Щорічно б-ка одержує 250 тис. бібл. одиниць (до 1917 одержувала 5 тис). В б-ці зберігається 25 тис. рідкісних видань: прижиттєві видання творів К. Маркса, В. 1. Леніна, книги 15—18 ст. іноземними мовами та мовами народів СРСР, серед них: «Апостол», надрукований Іваном Федоровим 1574; «Анфологіон», друк. Києво-Печер. лаври, 1619; Шевченко Т. Г. «Гайдамаки», СПБ, 1841; Пушкін О. С. і Шевченко Т. Г. «Нові вірші», Лейиціг, 1859. Б-ка

є республіканською культ.-освітньою н.-д. установою в галузі бібліотекознавства і бібліографії. Крім 30 тис. постійних читачів, б-ка обслуговує велику кількість читачів по заочному та міжбібл. абонементах. Б-ка провадить н.-д. роботу, видає методичні та бібліографічні матеріали.

БІБЛІОТЕКА ДЕРЖАВНА НАУКОВА ІМЕНІ О. М. ГОРЬКОГО в Одесі — заснована 1830 як міська публічна бібліотека, її відкриття поклало початок заснуванню публічних б-к у крайових і губернських містах Росії і України. В 1907 за проектом відомого укр. архітектора Ф. П. Нестурха для б-ки споруджено спеціальний монументальний будинок — видатний зразок вітчизняної бібліотечної архітектури. Книжкові фонди б-ки на 1 січня 1959 налічували понад 2 200 000 друкованих одиниць (проти 187 тис. 1917) і охоплювали л-ру з усіх галузей знань. Значну цінність становлять історико-революц. та ін. краєзнавчі матеріали і, зокрема, періодична преса Півдня України. В Музеї рідкісних книг та рукописів зберігаються цінні рукописи 12—15 ст., інкунабули, стародруки та ін. — всього понад 10 тис. примірників. Щороку б-ку відвідує близько 300 тис. чоловік, яким видається бл. 1 млн. кн. Коло 500 б-к і орг-цій одержують книги по міжбібліотечному абонементу. Б-ка подає значну методичну і бібліографічну допомогу масовим б-кам республіки

БІБЛІОТЕКА ДЕРЖАВНА ПУБЛІЧНА АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНСЬКОЇ РСР у Києві — одна з найбільших б-к СРСР і найбільша б-ка Української РСР 1958 мала в своїх фондах близько 6 млн. книг, 10,5 млн. газет, 200 тис. рукописів, близько 140 тис. нотних книг. Засн. 1919 як Всенародна б-ка України при АН УРСР. Під час німецько-фашистської окупації б-ка зазнала великих втрат. До Німеччини було вивезено понад 700 тис. книжок, з яких тільки частину повернено назад після війни. В 1948 б-ку реорганізовано в Державну публічну б-ку Укр. РСР, на яку одночасно покладено функції фундаментальної б-ки АН УРСР та держ. книгосховища.

У фондах б-ки зберігаються окремі книжкові збірки і цінні колекції з різних галузей знань: акад. А. Ю. Кримського з питань сходознавства та мовознавства (понад 12 тис. одиниць); чл.-кор. АН УРСР С. І. Маслова з питань книгознавства, бібліотекознавства, історії л-ри (понад 11 тис. одиниць); П. Г. Галагана (педагогіка); О. М. Лазаревського (історія); М. X. Бунге (економіка, торгівля); М. І. Костомарова (історія); І. О. Сікорського (медицина, психологія); Кременецького ліцею та багато інших; збірка дореволюційних і перших рад. видань класиків марксизму-ленінізму, нелегальних та заборонених царизмом революційних видань до 1917, серед них «Колокол» і «Полярная звезда» Герцена, більшовицькі газети «Искра», «Правда» та ін.; збірка революційної української преси: перша нелегальна с.-д. газета в Києві «Вперед» (1896—99); газета Радянського уряду України — «Вісник Української Народної Республіки» (Київ—Харків—Таганрог, 1918); орган Харківського комітету РСДРП(б) — «Пролетарій» (1917) та ін.; перші прижиттєві видання Шевченка, Франка, Коцюбинського, Лесі Українки, Пушкіна, Гоголя, Некрасова та ін. класиків укр. й рос. л-ри; найкращі зразки вітчизн. та іноземної поліграфії. Велику наукову і культурно-пізнавальну цінність становить збірка інкунабул, яка налічує 522 томи; збірка книг слов'янського друку 15—18 ст. (кирилиця), що має в своєму складі 8 тис. томів (1287 назв). В б-ці зберігаються первістки слов'янського, рос. та укр. книгодрукування: «Часослов», виданий 1491 в Кракові, видання Івана Федорова — «Апостол» (1564), «Острозька біблія» (1581) — блискучий зразок поліграфічного мистецтва 16 ст., видання білорус. просвітителя Георгія Скорини і рідкісні західноєвропейські стародруки. У відділі рукописів зберігаються такі твори, як пам'ятка глаголичного письма 10 ст. «Київські глаголичні листки», пам'ятка письменства серед. 16 ст. «Пересопницьке євангеліє», універсали Богдана Хмельницького, рукописи творів та листування багатьох укр. письменників: І. Франка, М. Коцюбинського, Лесі Українки, П. Грабовського, І. Нечуя-Левицького, Марка Вовчка, П. Мирного, А. Тесленка, С. Васильченка та ін. Значний інтерес становлять рукописна збірка творів Г. С. Сковороди, а також рукописна спадщина М. В. Гоголя: рукопис «Мертвих душ» (одна з останніх редакцій), автографи творів «Тарас Бульба», «Гравці», «Портрет» та ін.

Обсяг роботи б-ки характеризують такі дані:

Роки	Кількість читачів	Кількість відвідувань	Кількість книговидач	Загальний книжковий фонд (в тис.)
1919				300
1922	1І28	12 639	14 937	650
1930	12 430	162 341	504 458	2260
1940	18 452	333 121	1 253 182	5000
1956	28 490	469 668	2 450 606	5560
1958	30 041	476 709	2 478 500	5983

Велику роботу б-ка проводить через систему абонементів. В 1958 міжміським абонементом користувались б-ки 308 міст, індивідуальним абонементом — 1349 абонентів, від яких було одержано вимоги більш як на 100 тис. книг. Організовано і міжнародний бібл. абонемент. Б-ка веде також книгообмін академічними виданнями і дублетами інших видань з науковими установами СРСР та зарубіжними організаціями. В 1958 книгообмін охопив 780 організацій в СРСР і 865 за кордоном, серед них 103 в Чехословаччині, 100 в СІЛА, 89 в Польській Народній Республіці. За рік зарубіжним організаціям було надіслано 19 772 примірники книжок та журналів і відповідно одержано від них 15 836. Б-ка веде значну н.-д., бібліографічну, методичну та видавничу роботу.

БІБЛІОТЕКА ДЕРЖАВНА РЕСПУБЛІКАНСЬКА ІМЕНІ КПРС у Києві — науково-методична і науково-дослідна установа з галузі бібліотекознавства і бібліографії. Заснована в 1866 як Київська публічна б-ка.

До 1917 мала 56 тис. книг, з яких майже половина була подарована різними особами. За роки Рад. влади до 1941 книжк. фонди становили 440 тис. одиниць. Під час Великої Вітчизняної війни приміщення б-ки і її фонди було спалено. В 1944 б-ка відновила свою діяльність. На 1. І 1959 фонди б-ки становили півмільйона книг. Б-ка обслуговує понад 25 000 читачів; 300 б-к республіки користуються л-рою через міжбібліотечний абонемент. З 1958 провадить міжнародний книгообмін. Б-ка складає матеріали рекомендаційної бібліографії, посібники з бібліотекознавства, вивчає, узагальнює і поширює передовий досвід роботи бібліотек республіки.

«БІБЛІОТЕКА ДЛЯ МОЛОДІЖИ» — український щомісячний дитячий журнал. Видавався у Чернівцях (1885—1914) як орган т-ва «Руська бесіда»; після 1895 виходив неперіодично, окремими випусками. З 1889 змінив назву на «Ілюстрована бібліотека для молодіжи, міщан та селян», а з 1894 — на «Ластівку». Всього вийшло понад 130 номерів, в яких вміщено поезії, оповідання, казки та популярно-освітні статті укр. письменників, зокрема Ю. Федьковича, С. Воробкевича, Є. Ярошинської, С. Ковалева та ін.

БІБЛІОТЕКА ІМЕНІ М. Є. САЛТИКОВА-ЩЕДРІНА (Державна ордена Трудового Червоного Прапора публічна бібліотека імені М. Є. Салтикова-Щедріна) в Ленінграді — одна з найбільших бібліотек світу. Заснована 1795. 1913 у фондах б-ки було 3 016 635 одиниць збереження, а 1958— 12 447 313. Різко збільшилась кількість відвідувань: з 194 082 в 1913 до 1695 146 в 1958. Щоденно в 26 читальних залах працює 4500—5000 читачів. Відповідно збільшилась і видача книг: з 462 187 тт. 1913 до 7 215 435 в 1958. В фондах б-ки зберігаються друковані видання 85 мовами народів СРСР. Широко представлена л-ра укр. мовою (близько 100 000 примірників), в тому числі 75 різних видань «Кобзаря» Т. Г. Шевченка. В фондах листівок перших років Рад. влади багато листівок укр. мовою. В фондах відділу рідкісної книги зберігається особиста б-ка Вольтера (коло 7000 томів). На полях багатьох книг є його особисті помітки. Із відомих тепер у світі 40 тис. інкунабул 4000 представлені в фондах б-ки. Широко відоме зібрання рукописів б-ки (понад 300 000), серед них: перша датована пам'ятка вітчизняного письменства— «Остромирове євангеліє» (1056—57), найдавніший список літопису Нестора (1377), рукописні книги 11 —12 ст. та ін.

«БІБЛІОТЕКА НАЙЗНАМЕНИТШИХ ПОВІСТЕЙ» — літературний додаток до львівської газети «Діло». З 1881 по 1891 вийшло 35 томів. Видання було важливим заходом до ознайомлення укр. читачів з кращими творами письменників російської та світової літератур. Серед виданих були: «Мертві душі» Гоголя (перекл. І. Франка), «Новорічні дзвони» Діккенса (перекл. І. Белея), «Батько Горіо» Бальзака (перекл. М. Подолинського) та ін.

Літ.: Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури. Львів, 1910.

БІБЛІОТЕКА НАУКОВА ОДЕСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ І. І. МЕЧНИКОВА — одна з найстаріших б-к України. Заснована 1817 як б-ка Рішельєвського ліцею. 1865 увійшла до складу Новоросійського ун-ту. Книжкові фонди б-ки на 1 січня 1959 досягли 1 500 000 одиниць, тоді як в 1915 їх було 314 133 од. В б-ці є рідкісні вітчизняні й зарубіжні видання класиків марксизму-ленінізму, зокрема «Громадянська війна у Франції» К. Маркса під редакцією В. І. Леніна (Одеса, 1905). Зберігаються інкунабули: «Всесвітня хроніка» («Chronicon mundi») Гартмана Шеделя (1493), «Острозька біблія» Івана Федорова (1581); ряд видань Києво-Печерської лаври — «Служебник» Петра Могили та ін. В б-ці є рідкісні колекції — приватні б-ки М. І. Пирогова, С. М. Воронцо-ва (понад 60 000 од.), О. Г. Строганова (коло 40 000 од.), В. І. Григоровича та ін.

Б-ка проводить значну наук. роботу, веде широкий міжбібліотечний і міжнародний книгообмін.

БІБЛІОТЕКА РЕСПУБЛІКАНСЬКА НАУКОВА МЕДИЧНА в Києві — організаційно-методичний центр мережі медичних б-к республіки; існує з 1932. Книжкові фонди б-ки в період війни були спалені фашист, окупантами. Поновлений фонд становив на 1. І 1959 250 000 примірників мед. л-ри; понад 30% книжк. фонду — л-ра іноземними мовами. За допомогою міжбібліотечного та заочного абонементів б-кою можуть користуватися мед. працівники усієї республіки. Щороку читачам видається 275 000 кн. і журн. З метою популяризації передового досвіду вітчизн. і заруб, мед. науки і практики б-ка видає інформаційні бюлетені, проводить реферування і переклад заруб. л-ри. Б-ка подає методичну допомогу мед. б-кам республіки.

БІБЛІОТЕКА СРСР ІМЕНІ В. І. ЛЕНІНА (Державна ордена Леніна бібліотека СРСР імені В. І. Леніна) в Москві — провідна б-ка країни і одна з найбільших б-к світу, книгознавчий і бібліографічний науковий центр СРСР. Заснована в 1862 при Румянцевському музеї як перша державна публічна б-ка в Москві. В її фондах налічувалося тоді 100 тис. книг і рукописів. В дореволюційний період серед читачів б-ки були видатні вчені і письменники нашої країни. В 1893 і 1897 в її читальному залі працював В. І. Ленін. За роки Рад. влади вона стала найбільшою б-кою країни, державним сховищем творів друку народів СРСР і н.-д. установою. В 1917 в фондах б-ки був 1 млн., а на початку 1959 — понад 20 млн. одиниць збереження. Щороку надходить понад 800 тис. книг, журналів та річних комплектів газет. Б-ка зберігає друковані видання на 160 мовах народів світу (в т. ч. на 85 мовах народів СРСР). В числі обов'язкових примірників нових видань б-ка з часу свого заснування одержувала книги українською мовою, яких тепер налічується понад 150 тис. примірників. Тут представлені майже всі видання творів укр. письменників-класиків. Є прижиттєві видання «Кобзаря» Т. Г. Шевченка, в тому числі перше його видання 1840. В фондах б-ки представлені видання творів Т. Г. Шевченка в перекладі на рос. мову починаючи з першого видання 1860. Є і ряд прижиттєвих видань І. Я. Франка, М. М. Коцюбинського, Лесі Українки. В б-ці є всі твори сучасних рад. письменників України; багато з зазначених творів — у перекладах на мови народів СРСР, а також на іноземні мови. У відділі рідкісних книг зберігається, зокрема, колекція стародруків, виданих українськими друкарями 16—18 ст. Переважають щодо кількості видання київські, за ними йдуть львівські та почаївські, потім чернігівські; є також видання всіх менших укр. друкарень. У відділі рукописів зберігаються рукописи, що відображають спільну боротьбу рос. і укр. народів проти зовнішніх ворогів, а також рукописи, що відбивають окремі події в житті укр. народу. В б-ці є дисертації з укр. л-ри, історії, економіки та географії України.

З кожним роком розширюється поле діяльності б-ки. На 1959 число читачів зросло до 150 тис, а відвідування 20 читальних залів досягло 2 млн. осіб на рік. Широкою є мережа заочного та міжбібліотечного абонементів. На 1. І 1959 серед абонентів було 565 укр. б-к. Ведеться міжнародний книгообмін, що охоплює більше ніж 60 країн світу. Щороку б-ка видає бібліографічні посібники загальним тиражем 1600 тис. примірників. В 1945 бібліотеку нагороджено орденом Леніна. Ім'я В. І. Леніна їй присвоєно в 1925.

БІБЛІОТЕКА ЦЕНТРАЛЬНА НАУКОВА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКА в Харкові — організаційно-методичний центр мережі с.-г. б-к республіки. Заснована 1921 з фондом 1007 книг; з 1956 перебуває у віданні Української академії с.-г. наук. На 1 січня 1959 книжкові фонди б-ки налічували до 300 000 бібліотеч. одиниць з усіх галузей с. г. та його історії на Україні. Б-ка обслуговує н.-д. та учбові с.-г. заклади, держ. та колгоспні дослідні с.-г. станції, працівників колгоспів і радгоспів УРСР. Б. сприяє вивченню і популяризації новітніх даних науки та передового досвіду в СРСР і за кордоном, видаючи реферативно-бібліографічні збірники, таблиці, діаграми, організовуючи виставки.

БІБЛІОТЕКИ ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА — створена за роки Рад. влади спеціальна мережа держ. бібліотек, покликана обслуговувати книгами юних читачів та здійснювати керівництво їх читанням. В 1958 на Україні було 1157 держ. б-к такого типу, що налічували понад 20 млн. книг. В кожній області є обл. б-ка для дітей та юнацтва, в усіх містах — міські, а в райцентрах — районні. Ці б-ки мають велике значення в системі комуністичного виховання. Вони влаштовують голосні читання і художні розповіді, бесіди і огляди л-ри, виставки, літ. ранки і вечори, колективні обговорення книг і читацькі конференції, зустрічі з письменниками, новаторами пром-сті та с. г. Велику увагу б-ки приділяють індивідуальній роботі з юним читачем — формуванню і розвитку його індивідуальних читацьких інтересів і запитів. Держ. б-ки для дітей та юнацтва є методичними центрами для б-к різних відомств і організацій, що обслуговують дітей.

БІБЛІОТЕКИ ТЕХНІЧНІ — мережа технічних і науково-технічних б-к в СРСР, покликана провадити наук.-тех. та вироби.-тех. пропаганду. У 1957 в СРСР кількість Б. т.

Видача книг читачам у Київській науковотехнічній бібліотеці.

в пром-сті, будівництві, транспорті і зв'язку становила більш ніж 17 тис, а їхні книжкові фонди — понад 125 млн. друк, одиниць. В т. ч. на Україні було Б. т. 3346 з загальним книжк. фондом 9,5 млн. примірників. Найбільшими міжгалузевими Б. т. в СРСР є дві б-ки в Москві: Державна публічна науково-технічна б-ка СРСР з фондом понад 3,5 млн. примірників і найстаріша з Б. т. країни (заснована 1884) — Центральна політехнічна б-ка з фондом 2 млн. одиниць. На Україні найбільшими б-ками такого типу є Центральна науково-технічна б-ка Харківського раднаргоспу (заснована 1897) з книжк. фондом 560 тис. друк, одиниць та Київська науково-технічна б-ка, що її багаті довоєнні фонди загинули під час німецько-фашистської окупації, а поновлені фонди на 1. І 1959 становили понад 200 000 друк, одиниць.

БІБЛІОТЕКИ-ПЕРЕСУВКИ - комплекти книг, що передаються стаціонарними бібліотеками у тимчасове користування тракторним бригадам, тваринницьким фермам, невеликим підприємствам, установам, артілям, домоуправлінням тощо для обслуговування населення за місцем роботи або за місцем проживання. Книги в Б.-п. обмінюються стаціонарною бібліотекою в міру їх використання. Видає читачам книги і організує пропаганду л-ри в порядку громадського доручення завідуючий Б.-п. з числа читачів-активістів. Державні масові б-ки України в 1958 через 37 948 Б.-п. обслужили 1 449 800 читачів і видали їм за рік 17 732 400 книг.

БІБЛІОТЕКОЗНАВСТВО — галузь знання, предметом якої є наукова розробка питань організації і змісту роботи бібліотек. Складовими частинами Б. є: історія та теоретико-методологічні основи бібліотечної справи; комплектування, опрацювання, каталогізація бібл. фондів та обслуговування ними читачів; керівництво читанням і пропаганда книги; будівництво і обладнання бібл. приміщень відповідно до кожного типу б-к. Б. тісно зв'язане з педагогікою та бібліографією. Велику роль у розвитку вітчизняного Б. відіграли М. І. Новиков, В. В. Стасов, П. М. Строєв, В. І. Собольщиков, М. О. Рубакін та ін. На Україні для розвитку Б. важливе значення мали прогресивні освітні ідеї Г. С. Сковороди, Т. Г. Шевченка, І. Я. Франка, М. М. Коцюбинського, а також діяльність В. С. Іконникова, М. Ф. Комарова, І. Є. Левицького та ін. в галузі Б. Культурна революція, що почалася в країні з перших днів Рад. влади, викликала необхідність докорінної перебудови бібл. справи. Радянські бібліотекознавці розробили основи бібл. будівництва в СРСР, державну мережу б-к і її розміщення в країні, визначили основні завдання рад. б-к в справі забезпечення населення книгою. В СРСР творчі колективи бібліотекознавців зосереджені в бібліотечних інститутах Москви, Ленінграда, Харкова та в найбільших б-ках Союзу.

БІБЛІОТЕЧНИЙ КОЛЕКТОР — спеціалізована книготорговельна організація. Осн. функції: планомірне й систематичне книго-постачання б-к; методична й консультаційно-бібліографічна допомога у комплектуванні книжк. фондів; постачання б-кам предметів бібліотечної техніки. Початок діяльності Б. к. було покладено декретом Раднаркому (1920), підписаним В. І. Леніним. На Україні перший Б. к. створено 1926. Основним типом Б. к. в УРСР є обласний Б. к. Постачання великим науковим б-кам республіки платного обов'язкового примірника друк. видань рос. мовою здійснює Центральний Б. к. наукових б-к (Москва), а платного обов'язкового примірника друк. видань УРСР — Київський обласний бібліотечний колектор.

БІБЛІОТЕЧНІ ІНСТИТУТИ — вищі учбові заклади в СРСР, що готують бібліотечних і культ.-освіт. працівників вищої кваліфікації. В СРСР є три Б. і.: Ленінградський ім. Н. К. Крупської (засн. 1918); Московський (засн. 1930); Харківський (засн. 1935). Б. і. мають ф-ти: бібліотечний (з відділом дитячих б-к) та культосвітньої роботи. Харківський Б. і. налічує до 4000 студентів. В числі кафедр ін-ту — п'ять спеціальних (бібліотекознавства, бібліографії та ін.), які вивчають, узагальнюють та поширюють досвід кращих культосвіт. установ України і подають наук.-методичну допомогу культпрацівникам республіки. Ін-т має б-ку з книжк. фондом до 150 000 томів. Для заочників створені консультаційні пункти в Харкові, Києві та Львові.

БІБЛІЯ (грец. βιβλια — книги) — збірка «священних» книг, що складається з двох частин: Старого і Нового завіту. Іудейська релігія визнає лише Старий завіт, християнська вважає «священними» обидві частини. Старий (Ветхий) завіт складали іудейські «пророки» і рабини, починаючи з 9 ст. до н. е. Головна його частина — «П'ятикнижжя» — набула сучасного вигляду в 5 ст. до н. е. Книги Нового завіту написані християнськими проповідниками до середини 2 ст. і пізніше — в 4 ст. — канонізовані церквою. Християнські богослови твердять про нібито божественне походження Б. Насправді ж книги і Старого і Нового завітів складені різними людьми, в різних місцях і в різний час.

В «П'ятикнижжі» (п'яти книгах Мойсея: «Буття», «Ісход», «Левіт», «Числа», «Второзаконня») розповідається про «створення світу богом за 6 днів», про перших людей — Адама і Єву, які нібито жили в раю, але за порушення божого наказу «всемилостивий» розгнівався на них, вигнав з раю і прокляв весь рід людський. Відтоді, за твердженням Б., на всьому людстві лежить «первородний гріх», від якого людей може врятувати лише церква. В книзі «Ісход» іде мова про міфічного «пророка» Мойсея, якого нібито бог обрав посередником між собою і єврейським народом. Крім «П'ятикнижжя», до Б. ввіходять численні пророцтва, літописні перекази, народні казки, твір любовної лірики «Пісня пісень» та ін. Новий завіт складають т. з. «Чотири євангелія» (Матвія, Луки, Марка та Іоанна), «Одкровення Іоанна» (Апокаліпсис), «Діяння апостолів» та ін. В них розповідається про «непорочне зачаття», народження, смерть і воскресіння міфічного «сина божого» Христа та про різні чудеса, які нібито творив Христос. Старий завіт був написаний староєврейською мовою, Новий — старогрецькою. На слов'янську мову Б. вперше переклали Кирило і Мефодій. В Київську Русь Б. потрапила в 10 ст. разом з появою християнства.

Біблійні оповідання, міфи спростовувалися ще в античному світі. Глибокій критиці піддали їх гуманісти Відродження і особливо матеріалисти-просвітителі 18 ст. Але соціальну суть Б. вперше з'ясували вчені, що стоять на позиціях історичного матеріалізму. Матеріалістична наука довела повну необґрунтованість, фантастичність біблійних тверджень про створення світу, походження людини та різні «чудеса». Б., як і кожне «священне письмо» будь-якої релігії, мала раніше і зараз має соціальну функцію. Хоча Б. склалася в умовах рабовласництва і в т. з. законах Мойсея відбиває відносини рабовласницького суспільства, проте панівні класи інших експлуататорських суспільств використовували і використовують її як засіб ідеологічного впливу на маси, бо Б. завжди освячувала соціальну нерівність і проповідувала терпіння й покору.

Б. відіграє реакційну роль. Сіючи неуцькі уявлення про світ, вона відвертає трудящих від наукового пізнання його. Спираючись на Б., церковники фальсифікують науку, принижують силу людського розуму, гальмують поширення наукового світогляду.

Літ..: Маркс К. і Енгельс Ф. Про релігію. К., 1956; Ленін В. І. Про релігію. К., 1955; Ярославський Єм. Біблія для віруючих і невіруючих. К., 1958; Кривелєв И. Про біблію. К., 1958.

БІБЛОСЬКЕ ПИСЬМО (від назви міста Біблос, нині — Гебал у Лівані) — письмо з 114—140 знаків у написах на камені і бронзі, що належать до середини другого тисячоліття до н. е. Знаки Б. п. запозичені з єгипетського ієрогліфічного письма і застосовані для передачі звуків фінікійської мови. Б. п. переходового типу від ієрогліфічного до алфавітного мас велике значення для історії .письма.

Літ.: Dhorme Е. Déchiffrement des inscriptions pseudo-hiéroglyphiques de Byblos. «Syria», 1946 — 1948, ,рр. 1—35.

БІБОС, лобатий бик (Biblos) — рід ссавців род. бичачих. Представлений кількома видами: гаур (B. gaurus) — дика форма, що живе в гірських лісах Індії, Бірми і п-ва Малакка; гаял (B. frontalis) — свійська форма, що походить від гаура, поширена в Індії і Бірмі; бантенг (B. banteng) — дика форма, що живе в лісах Індокитаю, п-ва Малакка, ряду островів Малайського архіпелагу, і свійська форма (див. Балійська худоба); камбоджійський бібос (B. sauvali) — дика форма, поширена в лісах Камбоджі.

БІГ — окрім прямого значення — один із способів пересування людини, — означає також вид фізичних вправ, що становлять головний розділ легкої атлетики. Розрізняють 4 основні види Б.: Б. на гарьовій доріжці стадіону; Б. з перешкодами — т. з. бар'єрний біг та стипль-чез; естафетний біг; Б. в природних умовах по пересіченій місцевості (крос) та марафонський. Активна діяльність більшості м'язів під час Б. сприяє підвищенню обміну речовин, зміцненню нервової та м'язової систем, посилює дихання та кровообіг, поліпшує фізичну підготовку. Б. різної тривалості і швидкості широко використ. у фіз. вихованні дітей та молоді, фіз. підготовці спортсменів і військовослужбовців, а також у спорт. заняттях осіб старшого і похилого віку. Б. є однією з основних вправ фізкультурного комплексу «Готовий до праці і оборони СРСР».

БІГДАЙ Яким Дмитрович (1850—бл. 1910)— збирач українських і російських народних пісень. Очолював Катеринодарський музичний гурток аматорів, який 1900 перетворився на відділення Російського музичного т-ва. В 1896—98 видав збірник «Пісні кубанських і терських козаків» для голосу та хору у супроводі фортепіано (вийшло чотирнадцять випусків, 556 пісень). На слова укр. поетів написав кілька пісень, які опубліковано в збірниках «Листи з Кубані» та «До Кобзаря». Разом з П. Махровським створив оперету «Чорноморський побит» за однойменною п'єсою Я. Кухаренка.

БІГУНИ — машина для дроблення, розмелювання і змішування різних матеріалів. Складається з двох (інколи з трьох) котків: 1, що перекочуються по дну чаші 2 (в яку засипається матеріал) при обертанні вертикального вала 3. Чаша буває нерухома і рухома. Готова суміш подається через отвір 6 у дні чаші. Б. застосовують у промисловості будівельних матеріалів (при виготовленні «збудженого» бетону, суміші для азбестоцементних покрівельних матеріалів тощо), у гірничій промисловості, ливарній справі, для готування формувальної землі, а також в кондитерському виробн, та ін.

Схема бігунів: а — переріз по АА; б—план; 1 — коток; 2 — чаша; З — вертикальний вал; 4 — горизонтальна вісь; 5 — лопать; 6 — отвір для видачі готової суміші.

Продуктивність Б. досягає 5—10 м³/год.

БІДЕРМАЙЄР — напрям у німецькому та австрійському мистецтві 30—40-х рр. 19 ст. Дістав назву від вигаданого персонажа Бідермайера із збірки поета Л. Ейхродта «Бідермайєрова любов до пісні». Художники Б. зверталися до життя простих людей, навколишньої природи, нац. фольклору (Л. Ріхтер, Ф. Керстінг, М. Швінд, Ф. Вальдмюллер, К. Шпіцвег та ін.). їхні прагнення до інтимності й чулості призводили часто до тематичної вузькості та ідеалізації побуту міщанства, до слащавості, прикрашення буржуазної дійсності.

БІДНОТА СЕЛЯНСЬКА — безземельні і малоземельні селяни, у яких доходу від свого господарства невистачає навіть для злиденного існування сім'ї, тому вони змушені продавати свою робочу силу або орендувати землю на кабальних умовах. Б. с. особливо зростає з розвитком капіталістичних відносин на селі. В умовах капіталізму витіснення дрібного виробництва великим стає масовим; у землеробстві воно призводить до розшарування селянства, розорення дрібних селян і перетворення їх у напівпролетарів. У капіталістичних країнах Б. с. становить значну частину селянства. Всупереч фальшивим твердженням бурж. економістів і соціал-ревізіоністів про сталість дрібного с. г., в США за останні 15 років розорилось 1,3 млн. фермерів. Серед З млн. с.-г. робітників налічується 1 млн. наймитів, які не мають постійного житла. У Франції кількість земельних власників скоротилася з 7 млн. у 1924 до 2,7 млн. у 1950. В Італії 4,2 млн. бідних сел. сімей мають в середньому на двір лише 0,6 га землі.

У дореволюц. Росії бл. 65% сел. г-в були безкінні і однокінні, безземельні і малоземельні. Чисельність Б. с. особливо зросла на поч. 20 ст. в результаті столипінської земельної реформи. Маси селян голодували, йшли з села шукати заробітку в наймах і сотнями тисяч гинули від хвороб, епідемій та голоду.

На Україні до 1917 налічувалось 2,3 млн. бідних сел. господарств, у т. ч. 1,8 млн. безкінних. Наділ землі на душу Б. с. зменшився з 1861 по 1917 в 5 раз. Гостре малоземелля, непосильні викупні платежі і податки, залишки кріпосництва (збереження здольщини і відробітків) — все це вкрай плюндрувало бідне селянство.

Економічне становище та політичне безправ'я Б. с. зближує її з пролетаріатом, і тому вона є надійним його союзником у революц. боротьбі проти поміщиків і капіталістів. Єдиною політичною партією, яка захищала соціально-економічні інтереси Б. с, була партія більшовиків. Б. с. Росії була вірним союзником робітничого класу у Великій Жовтн. соціалістич. революції, його опорою в героїчній боротьбі проти білогвардійців та інтервентів. Після Великої Жовтн. соціалістич. революції, згідно з ленінським декретом про землю, Б. с. одержала землі, конфісковані у поміщиків та капіталістів. Влітку 1918 для подолання куркульського опору були створені Комітети бідноти, які забрали і передали бідним селянам 50 млн. га куркульської землі і значну кількість с.-г. реманенту. На Україні в травні 1920 створено Комітети незаможних селян (комнезами), які були опорними пунктами диктатури пролетаріату на селі. Комнезами відіграли велику роль у проведенні в життя радянських законів про наділення землею безземельних і малоземельних селян, у розгромі куркульства і боротьбі з бандитизмом. В результаті одержання землі та інших перетворень більше половини Б. с. стало середняками. Але дрібнотоварне г-во не могло докорінно поліпшити економічне становище всієї Б. с. В період непу Рад. влада подавала велику допомогу Б. с. кредитами, реманентом, насінням, створювала виробничі кооперативи. Лише суцільна колективізація сел. г-ва і ліквідація на її основі куркульства як класу знищили коріння класового розшарування селянства, відкрили йому вірний шлях до заможного життя.

В країнах, що після другої світової війни стали на шлях будівництва соціалізму, проведено аграрні реформи. Народна влада наділила землею і с.-г. реманентом безземельних та малоземельних селян, подала їм допомогу створенням МТС, кредитами, розгортанням різноманітних видів кооперації. Див. Аграрні реформи післявоєнні.

Літ. див. до статті Селянство.

БІДО (Bidault) Жорж (н. 1899) — французький реакційний політичний і державний діяч. Своїми діями Б. намагався зміцнити буржуазний лад і колоніальні позиції Франції. З 1934 Б. — редактор католицької газети «Об» («Aube» — «Світанок»). В роки другої світової війни — учасник Руху опору, прихильник де-Голля. Один з засновників (1944) і лідерів католицької партії «Народно-республіканський рух» (МРП). Не раз був міністром закордонних справ і главою уряду. Сприяв вступу Франції в т. з. «Європейське оборонне співтовариство» і НАТО. 1958 порвав з МРП і організував партію «Християнська демократія Франції». З 1956 — віце-голова колоніалістського «Союзу рятування і оновлення французького Алжіру». Активно сприяв приходу до влади де-Голля.

БІДСТРУП (Bidstrup) Херлуф (н. 10. IX 1912) — датський карикатурист. Вчився в Академії мистецтв у Копенгагені (1931—35). З 1936 співробітничав у газеті «Сосіаль-демократен», а з 1945 — член компартії і головний художник її центр, органу «Ланд ог фольк». Газета майже щоденно вміщує гострі сатиричні малюнки Б., присвячені актуальній тематиці, спрямовані проти ворогів демократії і миру.

X. Бідструп. «Біля стінної газети». Зарисовка під час подорожі по Китаю.

Б. виконав серію малюнків під час подорожей до СРСР, Китаю, Чехословаччини. Щорічні гумористичні альбоми малюнків Б. широко відомі в усьому світі.

БІДУЛА Василь (1868—1925) — український народний майстер різьби по дереву. Н. в с. Лапшині Бережанського р-ну на Тернопільщині, де працював усе шиття. Автор невеликих соціально змістовних скульптур з дерева, що зображають селян («Жебраки», «Селянка з куркою», «Мисливець» та ін.). В них яскраво проявилися самобутній талант Б., багата творча уява, глибоке відчуття образотворчих можливостей матеріалу. Твори Б. знаходяться у Львівському музеї етнографії та художнього промислу.

БІЕЛИ КОМЕТА — періодична комета, відкрита 1826 чеським астрономом-любителем В. Біелою (W. Biela). Рухалась навколо Сонця з періодом обертання 6,6 року. В кінці 1845 розпалася на 2 частини; в кожній з них виникли ядро і хвіст. Після 1852 Б. к. не спостерігалась. Замість неї з 1872 спостерігають метеорний потік, т. з. біеліди або андромедиди.

БІЖЕНЦІ — згідно з договорами, укладеними УРСР та іншими рад. республіками з рядом бурж. країн в період 1918—21, — особи, які під час першої світової війни залишили місця свого постійного проживання в силу обставин воєнного часу. Укладаючи ці угоди, рад. республіки виходили з прагнення якомога скоріше повернути на батьківщину відірваних від неї громадян. Антирадянські сили під приводом подання допомоги російським біженцям намагалися використати білогвардійські елементи для боротьби проти Рад. влади. Питання про біженців знову виникло в зв'язку з встановленням фашистського режиму в ряді європ. держав. Б. тоді вважалися особи, які були змушені покинути гітлерівську Німеччину та інші фашистські країни. В період другої світ. війни в результаті насильственого відриву гітлерівцями мільйонів людей від їхньої батьківщини і відправлення на фашистську каторгу виникла категорія переміщених осіб. Питання про Б. і переміщених осіб є серйозною міжнар. проблемою, розв'язання якої повинно забезпечити повернення цих осіб на батьківщину або на місце їхнього постійного проживання, за винятком тих випадків, коли там, як і раніше, панує фашистський режим. Імперіалістич. кола, намагаючись використати Б. і переміщених осіб як дешеву робочу силу, а також у провокаційних і шпигунських цілях, всіма засобами перешкоджають поверненню їх на батьківщину, нав'язуючи їм насильно свідоцтва про безгромадянство, позбавляють їх будь-яких політичних прав та елементарних засобів до існування.

БІЗЕ (Bize) Жорж (25. X 1838 — 3. VI 1875) — великий французький композитор, один з творців реалістичної опери 2-ї половини 19 ст. Н. в Парижі. Вчився у Паризькій консерваторії у П. Ціммермана, III. Гуно і Ж.-Ф.-Е. Галеві. Вже

в юнацькі роки написав ряд симфонічних, вокально-симфонічних і оперних творів. З них виділяється життєрадісна симфонія, в якій майстерно поєднані принципи класичного симфонізм}' з французькою народною ліричною пісенністю. У 1858—60 Б. вдосконалював свою майстерність в Італії. Повернувшись на батьківщину, Б. працював гол. чин. у галузі оперної музики. У 1863 була поставлена лірична опера «Шукачі перлин», в якій яскраво відтворено східний колорит. Спробою відобразити сюжет з рос. історії є опера «Іван Грозний» (1865), поставлена у Парижі 1951. Крім того, йому належать опера «Пертська красуня» (1866) і одноактна опера «Джаміле» (1872). Прагнення композитора до демократизації оперного мистецтва, бажання позбутися театральних штампів та умовностей дістали своє яскраве вираження в геніальній опері «Кармен» (1874). Вперше на франц. оперній сцені виступили представники «нижчих класів» — робітниця і солдат, правдиво розкриті переживання і пристрасті простих людей. Поставлена 1875 в Парижі, опера була вороже зустрінута паризькими буржуа і засуджена як «непристойна» й «аморальна». Восени 1875 «Кармен» з величезним успіхом пройшла у Відні і з того часу не сходить зі сцени оперних театрів усього світу. В опері дана яскрава музична характеристика головних персонажів, їхні індивідуальні риси показані в процесі активного зіткнення основних сюжетних ліній. Музика «Кармен» сповнена іспанського народ. колориту, позначена мелодійним багатством, вогненною динамікою ритмів, яскравою самобутністю гармонічних засобів. П. І. Чайковський вважав її одним з найвищих досягнень музичного генія.

Великою популярністю користується «Кармен» в Рад. Союзі. Цей твір не виходить з репертуару укр. оперних театрів. Крім перелічених творів, Б. є автором симф. сюїт «Рим» (1868) і «Дитячі ігри» (1873), музики до драми «Арлезіанка» А. Доде (1872), увертюри «Вітчизна» (1874), фортепіанних п'єс і багатьох пісень.

БІЗЕРТА — місто на Пн. Тунісу, адм. центр округу Бізерта. 46,7 тис. ж. (1956). Порт на березі глибоководного озера Бізерта, сполученого судноплавним каналом з Середземним морем. Доки, арсенал. Рибальство. Вивіз заліз. руди. Аеропорт.

БІЗНЕС (букв. — діло, угода, біржова операція, комерційна діяльність; бізнесмен — комерсант, ділок) — поширений термін в капіталістичних країнах, особливо в США, де предметом Б. стали не лише об'єкти господарської сфери, а й політична діяльність, медична допомога, освіта, наука, мистецтво. Капіталісти роблять Б. і з війни, збагачуючись на поставках засобів озброєння і навіть на торгівлі з ворожим табором.

БІЗОН АМЕРИКАНСЬКИЙ, зубр американський (Bison americanus) — представник род. бичачих. Довж. тіла до 3 м, вис. в плечах до 2 м, вага до 1 т. Мільйони

Б. а. (чисельність окремих стад досягала 20 тис. голів) населяли гірські і степові райони Пн. Америки і були основою існування ряду мисливських індіанських племен. В 2-й половині 19 ст. Б. а. були винищені за допомогою вогнепальної зброї. Це є історичним прикладом хижацького використання природних багатств у капіталісти. світі. Б. а. вбивали лише заради шкури; мільйони туш зогнивали на місці полювання, тимчасом від голоду гинули індіанські мисливські племена. Наприкінці 19 ст. 800 Б. а., що залишились, були взяті під охорону. Тепер налічується кілька десятків тисяч Б. а., які зосереджені переважно в Йєллоустонському парку і Пн.-Канадському резерваті. Б. а. та їхні гібриди з зубром європейським — зубробізони акліматизовані в Асканії-Нова і в Кавказькому заповіднику. Помісі — бізонобики, одержані в Асканії-Нова від схрещування Б. а. з свійським биком, і зубробізони — дуже сильні тварини. В зоопарках Б. а. може жити понад 30 років.

БІЙ (військ.) — організована збройна боротьба (на суші, в повітрі, на морі) підрозділів (кораблів), частин та з'єднань воюючих -сторін з метою знищити живу силу та бойову техніку противника і примусити його припинити опір. Б. — єдиний засіб досягнення перемоги. Сучасний Б. сухопутних військ є загальновійськовим, в ньому беруть участь і взаємодіють всі роди військ. Б. має рішучий і мановрений характер, розгортається на широкому фронті і на велику глибину із завдаванням ударів по флангах і тилу. Особливостями сучасного Б. є різка зміна обстановки, швидкий розвиток, безперервність і напруженість бойових дій. Успіх Б. залежить від уміння виграти в часі і завоювати ініціативу, від найбільш повного використання всієї вогневої сили зброї, бойової і спец, техніки, безперервного забезпечення свіжими резервами, високої організованості та дисциплінованості,

високих моральних і фізичних якостей, бойової згуртованості і боєготовності війська. Все це досягається свідомим виконанням воїнського обов'язку, стійкістю, хоробрістю і готовністю війська у будь-яких умовах досягти перемоги. Наступ і оборона — осн. види Б. Тільки рішучий наступ у високому темпі забезпечує повний розгром противника. Коли наступ неможливий або недоцільний, військо переходить до оборони. Зустрічний Б. виникає внаслідок маневру сторін в наступі і обороні.

БІЙОХІНОЛ — лікувальний препарат (сполука йодгідрату хініну з йодистим вісмутом), що застосовується для лікування сифілісу та червоного вовчака; вводиться в м'язи.

БІЙСЬК — місто крайового підпорядкування, центр Зонального р-ну Алт. краю РРФСР. Пристань на річці Бії (бас. Обі). Залізнична станція. Початковий пункт Чуйського тракту. 146 тис. ж. (1959). Засноване у 1709 як фортеця. Сучас. Б.— індустріальний центр. Машинобудування (парові котли, електропечі, обладнання для харчової пром-сті), харчова (м'ясоконсервний і спирто-горілчаний комбінати, цукровий, олійний з-ди), деревообробна (лісопиляння, сірникова ф-ка) пром-сть, льононрядильно-ткапька, швейні і махоркова ф-ки. Педагогічний ін-т, технікуми: механічний, лісний та механізації с. г., мед. і пед. училища. Музей, театр, телецентр .

БІЙУ (Billoux) Франсуа (н. 21. V 1903) — французький політ. діяч. Член ЦК Французької Комуністичної партії з 1926, член Політбюро ЦК ФКП з 1937. 1939—43 був ув'язнений. З квітня 1944 — член Франц. к-ту нац. визволення. З вересня 1944 по травень 1947 Б. ввіходив до складу франц. уряду, займаючи ряд міністерських посад. 1947 під тиском реакції Б. разом з іншими міністрами-комуністами вийшов у відставку. Б. — активний борець проти фашизму, за демократичну Францію; рішуче виступав проти колоніальних воєн Франції на Мадагаскарі, в Індокитаї та Алжірі.

БІЙ-ХЕМ (Великий Єнісєй) — ріка в Тувинській авт. області РРФСР. Довж. бл. 560 км. Бере початок з озера Кара-Булук. Гірська річка; її долина глибоко врізана, є пороги (Утинський, Бегрединський «кривун»). Зливаючись біля міста Кизила з річкою Ка-Хемом, утворює ріку Єнісей. Сплавна.

БІКАРБОНАТИ — кислі солі вугільної кислоти. Див. Гідрокарбонати.

БІКВАДРАТНЕ РІВНЯННЯ (лат. bi -двічі і quadratus — квадратний) — рівняння виду ax⁴ + bx² + с = 0. Підстановкою x² = = у Б._г р. зводиться до квадратного рівняння.

БІКІНІ — невеликий кораловий острів (атол) в Тихому океані, в архіпелазі Маршаллових о-вів під 11°35' пн. ш. і 165°25' сх. д. Площа бл. 5 км². В р-ні Б. США проводять випробування ядерної зброї. Населення вивезене.

БІКОНСФІЛД Бенджамін (21. XII 1804 — 19. IV 1881) — англійський держ. і політичний діяч, засновник консервативної партії. Див. Дізраелі.

БІКСІО (Bixio) Ніно (2. X 1821 - 16. XII 1873) — італійський бурж. демократ, сподвижник Гарібальді. Учасник революц. повстань 1848 у Генуї, Тревізо, Віченці і Венеції проти австрійського панування, учасник оборони Римської республіки від французьких інтервентів 1849, один з організаторів походу гарібальдійської «тисячі» в Сіцілію 1860. 1862 перейшов на королівську службу.

БІЛА (Біла Лугань) — річка в Луганській обл. УРСР, права притока р. Луганки (бас. Сіверського Дінця). Довж. 88 км, площа бас. 755 км². Має ряд невеликих приток (Чорнушина, Уткина, Довга, Комишуваха). БІЛА АКАЦІЯ, несправжня акація, робінія звичайна (Robinia pseudoacacia) — дерево род. бобових, до 35 м заввишки, з розлогою кроною, непарнопірчастим листям і білими запашними квітами в звисаючих гронах. Родом з Пн. Америки. В СРСР росте на Кавказі, в УРСР, Серед. Азії. Введена у полезахисні лісові смуги. Медонос.

БІЛА ГАРЯЧКА (Delirium tremens) — психічне захворювання, що розвивається на грунті тривалого зловживання алкоголем. Виникненню його сприяють інфекц. захворювання, фізичні та психічні травми. Захворюванню передує пригнічений настрій, розлад сну. Б. г. перебігає зі слуховими й особливо зоровими галюцинаціями (ввижаються люди, тварини, потвори, дрібні живі істоти, страшні сцени), руховим збудженням, безсонням. Захворювання триває звичайно 3—5 днів, закінчуючись з відновленням сну. Основне лікування — снотворні засоби. Якщо після видужання хворий знову зловживає спиртними напоями, Б. г. повторюється.

БІЛА ГОРА — місцевість біля м. Праги в Чехословаччині, де відбулася битва 8 листопада 1620 між чехами-протестантами і військом т. з. Католицької ліги, внаслідок якої переможена Чехія втратила свою незалежність і була перетворена на провінцію австрійської імперії Габсбургів під назвою Богемії. Битва на Б. г. була кульмінаційним моментом національно-визвольної війни чехів, що являла собою окремий період (1618—24) Тридцятилітньої війни 1618—48.

БІЛА КРИНИЦЯ — селище міського типу Радомишльського р-ну Житомирської обл. УРСР, на р. Тетереві, за 12 км на Пд. Зх. від залізничної ст. Тетерів. 1,5 тис. ж. (1959). Склозавод, що виробляє господарський посуд, лампове скло. В околицях селища — піщані кар'єри. Пісок використовується для виробн. скла. Восьмирічна школа, б-ка, клуб.

БІЛА КУРІПКА (Lagopus lagopus) — птах род. тетеревових. Поширений в Пн. півкулі в Тундрі і на болотах та в перелісках лісової зони і Лісостепу Зх. Сибіру, в Прибалтиці і Білорусії. До 19 ст. гніздилась, а тепер залітає в пн. р-ни Сумщини, Чернігівщини й Житомирщини. В голоцені проникала в Лісостеп і Степ до Карпат і Криму включно. Забарвлення Б. к. влітку жовтувате і бурувате, навесні і восени каштановорудувате, взимку біле; ноги й ніздрі оперені. Живиться Б. к. рослинною їжею. На зиму Б. к. перелітають з Тундри в Лісотундру і далі на Пд.; тримаються великими зграями, весною розбиваються на пари. Кладку з 5—20 яєць насиджує самка

протягом 18—20 днів. В пн. районах, особливо в Лісотундрі, — важливий промисловий птах.

БІЛА НІЧ — ніч, характерна для високих широт влітку, коли Сонце ненадовго заходить за обрій. На протязі Б. н. тривають сутінки, освітленість небосхилу навіть опівночі близька до вечірньої. Білі ночі Ленінграда оспівані багатьма поетами.

БІЛА ОРДА (Ак-Орда) — феодальна держава, що утворилася в 14 ст. на території Казахстану в процесі розпаду Золотої Орди. Посідала більшу частину басейну Сир-Дар'ї та степи на Пн.-Сх. від Аральського моря до річок Ішиму і Сари-Су. Столицею Б. о. було м. Сигнак. Населення складалося з монголотюркських кочових племен, яких історичні джерела називають узбеками-казахами. На початку 15 ст. Б. о. розпалась на ряд володінь, найбільшими з яких були Ногайська Орда й Узбецьке ханство.

БІЛА РАЙДУГА (туманна райдуга) — широка блискуча біла дуга на небосхилі, зумовлена розсіянням світла в дуже дрібних крапельках (радіусом близько 25 μ). Внутрішня сторона Б. р. злегка забарвлена у фіолетовий колір, зовнішня — в оранжовий. Іноді Б. р. невірно називають місячну райдугу.

БІЛА СОВА (Nyctea scandiaca) — поряд з пугачем найбільший птах ряду совоподібних. Довж. тіла 38—71 см, розмах крил 145— 160 см, вага 1,5—2,5 кг, забарвлення сніжнобіле або біле з бурими крапинками, плесно і пальці оперені. Пошир. в Тундрі і на о-вах Пн. Льодовитого ок., взимку залітає в пд. зони до степів і пустель включно; відомі залітання в Хмельницьку і Кримську обл. УРСР, на Пн. Кавказ, в Афганістан, Монголію, на Бермудські о-ви. Розмножується в травні — червні. Кладка з 3—11 білих яєць в примітивному гнізді (ямка, вистелена мохом) на землі. Живиться Б. с. гризунами, птахами і навіть рибою; полює вдень. Викопні рештки Б. с. відомі з плейстоцену і голоцену Англії, Німеччини, Чехословаччини, з ран-ньоголоценових відкладів Чернігівщини (Мезин).

БІЛА ЦЕРКВА — місто обласного підпорядкування, центр Білоцерківського р-ну Київської обл., на ріці Росі (бас. Дніпра). Залізнична станція. 71 тис. ж. (1959). Через місто проходить автострада Київ—Одеса. Б. Ц. вперше згадується в літописах 12 ст. Виникла Б. Ц. на місці древньоруського міста Юр'єва, заснованого 1032 при Ярославі Мудрому, як фортеця Київської Русі проти кочовиків. За панування на Україні феодальної Литви в середині 16 ст. в Б. Ц. був збудований замок-фортеця для захисту Правобережної України від нападів кримських татар. Після загарбання України шляхетською Польщею Б. Ц. стає володінням магната В. К. Острозького. У 1589 проти нього вибухнуло Білоцерківське повстання міського населення. Історія Б. Ц. тісно зв'язана з селянсько-козацькими повстаннями К. Косинського і С. Наливайка. -

Останній в 1596 захопив Б. Ц., знищивши польський гарнізон. 1648, на початку визвольної війни укр. народу проти шляхетської Польщі, Б. Ц. була визволена козацько-селянським військом і стала полковим містом Білоцерківського полку. В 1651 Б. Хмельницький після поразки у Берестецькій битві підписав Білоцерківський договір з Польщею. Після Андрусівського перемир'я 1667 Б. Ц. залишилася за Польщею, 1702 була визволена козаками С. Палія. За договором з Росією Б. Ц. 1712 відійшла до Польщі. У 18 ст. населення Б. Ц. брало активну участь у гайдамацькому русі проти польської шляхти. В 1775 Б. Ц. стала власністю магнатів Браницьких. Після другого поділу Польщі 1793 Б. Ц. відійшла до Росії. В 1825 декабристи, готуючись до збройного виступу, передбачали використати Б. Ц. як один з опорних пунктів повстання на Україні проти рос. самодержавства. У 2-й половині 19 ст. Б. Ц. виростає в значне торговельне місто і стає одним з ринків робочої сили на Україні, як зазначає В. І. Ленін у своїй праці «Розвиток капіталізму в Росії» (Твори. Вид. 4, т. З, с. 202). З розвитком робітничого руху Київський комітет РСДРП 1902 організував у Б. Ц. групу РСДРП, яка вела революційну агітацію і поширювала листівки. В кінці 1917 в Б. Ц. створена Рада робітничих і солдатських депутатів.

Під час Великої Вітчизн. війни в районі Б. Ц. в листопаді—грудні 1943 відбувалися запеклі бої, в яких війська 1-го Українського фронту розгромили німецько-фашистські полчища і створили умови для оточення і знищення ворожого угруповання в Корсунь-Шевченківській операції 1944.

Сучасна Б. Ц. — одне з найбільших міст Київ. обл. В Б. Ц. є машинобудівний з-д ім. Першого травня, з-ди «Електроконденсатор», залізобетонних виробів, швейна, взуттєва і мебльова фабрики, м'ясокомбінат та ін. підприємства. Місто газифіковане. С.-г. ін-т, с.-г. технікум, 21 загальноосвітня школа, училища: мед., технічне, буд. і механізації с. г.; обл. драм, театр ім. П. К. Саксаганського, краєзнавчий музей, три кінотеатри, клуби, б-ки, відомий на Україні дендропарк-заповідник АН УРСР «Олександрія» площею близько 200 га. За 8 км від Б. Ц. розташована Київська дослідна станція тваринництва «Терезіно». На Білоцерківській селекційній станції в 1921—25 працював видатний рад. агробіолог академік Т. Д. Лисенко. Літ.: Павловський О. Г. та ін. Минуле та сучасне міста Біла Церква. Біла Церква, 1957; Похилевич Л. Сказання о населенных местностях Киевской губернии. К., 1864.

БІЛАНОВІ (Pieridae) — родина великих (розмах крил 45—60 мм) денних метеликів переважно білого кольору. Відомо понад 500 видів, поширених в усіх частинах світу; в СРСР приблизно 80 видів, в тому числі на Україні бл. 12. Серед Б. є небезпечні шкідники с.-г. культур. Найбільш звичайні і поширені з них білан капустяний (Pieris brassicae) і білан жилкуватий (Aporia crataegi). Білан капустяний літає у квітні — травні і (друга генерація) в липні—серпні; зимують лялечки останньої генерації. Його гусінь об'їдає листя різних хрестоцвітих до крупних жилок. Гусінь білана жилкуватого при масовій появі зовсім оголює великі сади, пошкоджує вона і деякі лісові дерева.

Білан жилкуватий: 1 — метелик; 2 — гусінь.

Цей білан літає в червні—липні. Зимує гусінь в зимових кублах (стягнуті павутинням об'їдені листки). Заходи боротьби: збирання і знищення гусені, роздушування купок яєчок, знищення зимових кубел, обприскування та обпилювання інсектицидами.

БІЛАНОВСЬКИЙ Іван Дмитрович (20. І 1878 — 15. IV 1958) — український рад. ентомолог. Н. в м. Лохвиці на Полтавщині. Закінчив Петербурзький лісовий ін-т (1900). До 1924 працював лісничим і інспектором лісів на Херсонщині та Київщині, після цього ентомологом в різних установах; з 1936 до кінця шиття — в Ін-ті зоології АН УРСР (з 1946 — зав. відділом фауни безхребетних). Б. надрукував близько 50 наукових праць, переважно про комах — шкідників с.-г. культур та лісового г-ва, а також про біологічні методи боротьби з комахами, в т. ч. — монографії «Тахіни УРСР», ч. 1—2 (1951—53) та «Конопіди УРСР» (1954).

БІЛГОРОД (тепер с. Білогородка Києво-Святошинського р-ну Київської обл.)— древньоруське місто. Вперше згадується в літопису 980 як власність київського князя Володимира. В 991 у Б. було збудовано фортецю, яка відігравала велику роль в обороні Київської Русі від кочовиків. Розкопками В. В. Хвойка в 1909—10 та Інституту археології АН УРСР в 1947 виявлено фортифікаційні споруди з цегли, дерева і землі, кам'яні фундаменти двох храмів, а також багато окремих знахідок, що свідчать про високий рівень господарства, техніки і культури Київської Русі 11—13 ст. В ці часи площа дитинця Б. становила близько 10 га, а всіх міських укріплень — близько 85 га. Б. був місцем перебування епіскопа і тимчасовою резиденцією київських князів.

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ (до 1944 — Акерман) — місто обл. підпорядкування, центр Білгород-Дністровського р-ну Одеської обл. УРСР. Порт на Дністровському лимані, за 18 км від узбережжя Чорного моря. Залізнична станція. 21,6 тис. ж. (1959). Відомий ще до поч. н. е. як грецька, а потім римська колонія Тіра. У 9 ст. племена уличів і тиверців створили тут економічний, політ. і торговельний центр — Білгород. З 13 ст. Б.-Д. ввіходить до складу Галицько-Волинського князівства. В 14 ст. його захопили генуезці і перейменували в Монкастро (Маврокастро). В 15 ст. Б.-Д. під назвою Четатаальба (Біла фортеця) переходить до Молдавського князівства. 1484 Туреччина захопила Б.-Д., перейменувавши його 1503 в Акерман (Білий камінь). В 16—18 ст. Б.-Д. був столицею Білгородської Орди. За Бухарестським мирним договором 1812, яким закінчилась російсько-турецька війна, Акерман передано Росії. 1918 Б.-Д. в складі Бессарабії був окупований боярською Румунією, 1940 повернений СРСР. В 1944 місту, визволеному Радянською Армією, надано стару слов'янську назву Б.-Д.

Розквіт народного г-ва і культури міста почався лише за Рад. влади. В місті є м'ясо-молочні, рибоконсервний, лікеро-горілчаний, борошномельний з-ди, швейна ф-ка, комбінат буд. матеріалів. Рибопромисловий і с.-г. технікуми, пед. і мед. училища, торгово-кооперативна, 9 загальноосвітніх шкіл, стадіон, парк та ін. культ.-освітні заклади. В Б.-Д. збереглась фортеця, збудована у 1438—54 майстром Федорком. В її складі невелика цитадель, обнесена могутніми мурами з 4 круглими баштами. Фортеця має '26 веж і 4 брами, загальна довжина мурів близько 2 км, зовні оточена глибоким (23 м) ровом, з двох боків ЇЇ омиває лиман. В місті збереглася в реконструйованому вигляді церква 14—15 ст. В Б.-Д. та його околицях багато садів і виноградників, зокрема плантації одного з найбільших на Україні виноградарських і виноробних радгоспів Шабо, де вирощується близько 70 сортів винограду. Основна с.-г. спеціалізація р-ну — зернові культури і виноградарство. Розвинуте рибальство.

БІЛГОРОДСЬКА ОРДА (Орда Малих ногаїв, або Буджацька, або Добруджська Орда)— татарська орда (15—18 ст.), що перебувала у васальній залежності від Кримського ханства і Туреччини. Назву дістала від м. Білгорода (тепер — Білгород-Дністровський). Кочувала в південноукраїнських степах між гирлами Дністра і Дунаю. Заснована Б. О. тюркськими кочовиками — ногайськими татарами (20 000—30 000 чол.). Б. О. чинила грабіжницькі напади на Україну і Пд. Росію, продаючи в неволю захоплених у полон людей. Проти Б. О. ходили в походи запорозькі козаки. В 1770 після визволення Пд. України і Молдавії російськими військами Б. О. перейшла під протекторат Росії. Більшість кочовиків царський уряд переселив у приазовські степи між річкою Кам'янкою і містом Азовом, ліквідувавши цим Білгородську Орду.

БІЛЕ — селище міського типу Олександрівського р-ну Луганської обл. УРСР, на річці Білій (бас. Дону), на шляху Луганськ — Дебальцеве, за 3 км на Зх. від залізничної ст. Збірна. 8,2 тис. ж. (1959). У межах селища 2 вугільні шахти, 3 кар'єри (по видобуванню пісковика, мергелю, крейди), промкомбінат, харчокомбінат, птахо-інкубаторна станція. Середня й початкова школи, школа робітничої молоді, 2 клуби.

БІЛЕ МОРЕ — частина Пн. Льодовитого океану, яка глибоко вдається в материк Європи. З Баренцовим морем з'єднується т. з. Горлом — протокою завширшки понад 50 км. Площа 90 тис. км². Утворює 4 великі затоки (губи): Кандалакшську, Онезьку, Двінську і Мезенську. Глибина центр. частини Б. м.— 140 — 160 м, Горла — 100 м; найбільша глибина — 340 м — в Кандалакшській губі. Пересічна т-ра липня від +8 до +15°; січня від — 9 до — 14°. Солоність поверхневих шарів води на Пд. 20—26%, на Пн. 30—33,8%. Т-ра води дуже низька. Б. м. замерзає на 6—7 міс. (з листопада по травень). Багато о-вів: Соловецькі, Моржовець, Мудьюгський та ін. Біля зх. і пд.-зх. берегів чимало підводного каміння (луд), в серед. частині зустрічаються мілини (кошки). Промислове значення мають риби Б. м. (оселедець, тріска, сьомга, навага, камбала) і тюлень. Господарське значення і вантажооборот Б. м. дуже зросли в зв'язку з індустріалізацією прилеглих областей, спорудженням Біломорсько-Балтійського каналу, освоєнням Печорського вугільного басейну і Пн. морського шляху. Порти: Архангельськ, Сєверодвінськ, Онега, Біломорськ, Кем, Кандалакша, Мезень.

БІЛЕ ОЗЕРО — озеро овальної форми на Пн. Зх. Вологодської обл. РРФСР. Довж. 43,6 км, шир. 32,2 км, площа 1125 км2. Мілководне — глибина близько 4 м. Береги низькі, місцями заболочені. В Б. о впадає бл. 30 річок, з нього витікає ріка Шексна. Замерзає в листопаді, скресає в квітні. Вздовж пд. і зх. берегів Б. о. прорито обвідний канал — частина Волго-Балтійського водного шляху. Багате на рибу (сніток, судак, лящ, стерлядь). Б. о. — залишок Балтійсько-Біломорського басейну.

БІЛЕ СВІТЛО — складне електромагнітне випромінювання, яке викликає в нормальному людському оці світлове відчуття, нейтральне щодо кольоровості. Відчуття Б. с. є результатом одночасної дії на сітчатку ока багатьох різноманітних щодо довжини (від 4000 А до 8000 А) електромагнітних хвиль, які випромінюються Сонцем, твердими і рідинними непрозорими тілами при т-рі понад 2000°. Відчуття Б. с. може бути і в тому разі, якщо змішувати два доповняльні кольори або деякі монохроматичні випромінювання, напр. червоне, зелене і фіолетове.

БІЛЕННЯ — сукупність хімічних процесів, за допомогою яких видаляють домішки і усувають небажане природне забарвлення з різних матеріалів, надаючи їм білого кольору (текст, матеріали, деревна маса, віск та ін.). Б. застосовують переважно в текст. пром-сті, особливо для обробки виробів з бавовни та льону. Для цього використовують розчини к-т, лугів, окислювачів, розшліхтувальних ензиматичних препаратів і воду. Під час діяння цих реагентів відбуваються біохімічні, хімічні і фізико-механічні процеси, внаслідок чого природні барвники і домішки, що містяться в сирових волокнистих матеріалах (азотні, пектинові, воскоподібні, мінеральні та ін.), руйнуються, емульгують і видаляються під час промивання. Текстильні вироби набувають стійкої білості, добре і рівномірно змочуються, стають гігроскопічними й м'якими.

БІЛЕНЬКЕ — селище міського типу Сталінської обл. УРСР, підпорядковане Краматорській міськраді, на річці Біленькій (бас. Дону), за 5 км на Сх. від шляху Слов'янськ — Костянтинівка і за 17 км на Пн. Сх. від залізничної ст. Краматорськ. 9,5 тис. ж. (1959). Овоче-молочний радгосп; середня, 2 поч. школи, клуб.

БІЛЕЦЬКА Віра Юхимівна (11. VIII 1894— 1933) — українська рад. дослідниця фольклору і етнографії. Родом з Охтирки на Харківщині Одна з перших звернула увагу на робітничу народ. поезію, зібрала й видала велику кількість шахтарських пісень і частушок Донбасу. Б. належать дослідження укр. народного одягу.

Тв.: З студій над сучасними піснями. «Етнографічний вісник», 1926, кн. 2; Шахтарські пісні. «Етнографічний вісник», 1927, кн. 5; Заробітчанські пісні. X., 1930; Українські сорочки, їх типи, ево-

люція й орнаментація. В кн.: Матеріали до етнології й антропології, т. 21—22, ч. 1. Львів, 1929.

БІЛЕЦЬКА Марія (1864—1937) — український педагог. Одна з організаторів першої приватної восьмирічної української школи їм Т. Г. Шевченка у Львові (1898), викладач укр. мови, згодом керівник цієї школи (до 1908). Як педагог відзначалась високою майстерністю, гуманним ставленням до дітей. Брала участь у жіночому русі в Галичині, була керівником і організатором жіночого виробничо-виховного об'єднання «Труд», яке давало дівчатам-українкам заг. освіту і ремісничу підготовку.

БІЛЕЦЬКИЙ Антон Остапович (н. 3. І 1914) — діяч прогресивної української еміграції і робітничого руху Канади. Н. в м. Коломиї Станіславської обл. в сім'ї шахтаря. 1927 прибув до Канади і з того часу бере активну участь у робітн. русі. 1928 вступив до Спілки комуністичної молоді Канади, а в 1931 — до Комуністичної партії. З 1933 постійно працює в укр. прогресивних організаціях і пресі. 1940—42 за революц. діяльність був ув'язнений в концтаборі. 1949 обраний головою Робітничого запомогового товариства Канади.

БІЛЕЦЬКИЙ Ієремія — київський майстер художнього лиття та золотар 1-ї половини 18 ст. В музеях збереглися його твори: культовий посуд та коштовні срібні позолочені оправи книжок з викарбуваними підписами «сіе еv дълал Іеремъи Бълецкий Zлотник Кіевскій», датовані 1722 і 1738. Композиції оправ книжок часто складні, в них багато пишних непрорізних орнаментів з квітів та овочів, травлений почорнений фон.

Літ.: Щербаківський Д. Оправи книжок у київських золотарів XVII—XVIII ст. В зб.: Українська книга XVI—XVIII ст. К.— X., 1926.

БІЛЕЦЬКИЙ Микола Федорович (1851 — 18. II 1882) — український зоолог і фізіолог. Н. на Новомосковшині (тепер Дніпропетровської обл.). Закінчив Харк. ун-т (1873), з 1877— доцент кафедри зоології того ж ун-ту. Наук. праці Б. присвячені розробці методик фізіологічного дослідження тварин (зокрема риб), порівн. морфології та фізіології органів дихання птахів, процесу скорочення м'язів, проблемі руху протоплазми тваринних клітин тощо.

БІЛЕЦЬКИЙ Олександр Іванович (н. 2. XI 1884) — український радянський літературознавець. Акад. АН УРСР (з 1939) і АН СРСР (від 1958), засл. діяч науки УРСР, директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. Н. в Казані. 1907 закінчив історико-філолог. факультет Харківського ун-ту. У харк. вишах почалася його пед. діяльність. Друковані праці від 1909. Першу велику працю «Легенда про Фауста в зв'язку з історією демонології» (1911 —12) відзначено золотою медаллю (у Харк. ун-ті). Протягом багатьох років вивчав творчість Симеона Полоцького. 1918 Б. захистив у Харківському ун-ті маґістерську дисертацію «Епізод з історії російського романтизму. Російські письменниці 1830— 1860 років».

Широкі можливості для творчої діяльності відкрив перед Б. більшовицький переворот. Виходять його кн. «Старовинний театр у Росії» (про укр. театр 17—18 ст.), «Із майстерні художника слова» (1923), «К. Маркс і Ф. Енгельс та історія літератури» (1934). Від 1924 друкує низку статей про творчість Тичини, Рильського, Сосюри, Копиленка, Панча та інших укр. письменників. Велику кількість розслідів присвятив класикам укр. л-ри — Шевченкові, Не-чую-Левицькому, Панасові Мирному, Коцюбинському, Лесі Українці, Франкові. Дуже цінна оглядова стаття «Українська класична проза» до тритомовика «Українські повісті та оповідання» в рос. перекладах (1954). До 40-річчя більшовицького перевороту Б. надрукував укр. і рос. мовами оглядову працю «Українське радянське літературознавство за сорок років» (1958). Б. — головний редактор і автор ряду розділів 1 і 2-го томів «Історії української літератури» (1954 і 1957). Одна з улюблених тем Б. — "братерське єднання" укр. і рос. л-р (статті 1939—54). Двома виданнями (1949 і 1952) вийшла кн. Б. «Хрестоматія давньої української літератури (доба феодалізму)». З історії рос. л-ри опублікував статті про Пушкіна, Гоголя, Некрасова, Достоєвського, Горького та ін. Широко відомі праці про за-хідноєвроп. і античних письменників. Б. бере діяльну участь у виданні підручників для середньої школи, провадить велику роботу щодо підготовки літературознавчих кадрів в Україні.

Тв.: В мастерской художника слова. В кн.: Вопросы теории и психологии творчества, т. 8. X., 1923; Старинный театр в России. М., 1923; К. Маркс, Ф. Энгельс и история литературы. М., 1934; Український театр. Хрестоматія, ч. 2. К., 1941 [у співавт. з Я. Мамонтовим]; Іван Семенович Левицький (Нечуй). В кн.: Нечуй-Левицький І. С. Твори, т. 1. К., 1956; Іван Франко. Життя і творчість. К., 1956 [у співавт. з Бассом І. І., Кисельо-вим О. І.]; Неповторимий Арістофан. В кн.: Арістофан. Комедії. К., 1956; Українська література серед інших слов'янських літератур. К., 1958; Тарас Григорович Шевченко. К.. 1958 [у співавт. з О. Дейчем].

Літ.: Булаховський Л. Шлях ученого. «Вісті Академії наук УРСР», 1945, № 4—5; «Радянське літературознавство», № 18, 1955 [вип., присвячений О. І. Біленькому]; Гудзій М. К. Олександр Іванович Білецький. К., 1959 [є бібліографія].

БІЛЕЦЬКИЙ-НОСЕНКО Павло Павлович (27. VIII 1774—1856) — український письменник і педагог. Н. в Прилуцькому повіті на Полтавщині в дворянській родині. Служив у війську. Вийшовши у відставку, учителював у Прилуках. Твори Б.-Н. за життя майже не друкували. Деякі опубліковані посмертно. Роман «Зиновій Богдан Хмельницький», драма «Іван Золотаренко», словник і граматика укр. мови та ін. залишилися в рукописах.

Тв.: Приказки. В 4 ч. К., 1871; Горпинида... К., 1871; Гостинець землякам. Казки сліпого бандуриста... К., 1872.

Літ.: Бурлеск і травестія в українській поезії пертої половини XIX ст. К. , 1959.

БІЛИЗНА, жерех (Aspius aspius) — риба род. коропових, з видовженим, стиснутим з боків тілом, великим ротом, добре розвиненою нижньою щелепою і високим спинним плавцем. Довж. до 80 см, вага до 4 (інколи 10—12) кг. Живиться рибою та ін. дрібними тваринами. Поширена в річках і солонувато-

водних лиманах басейнів Чорного, Озівського і Каспійського морів. В умовах лиманів і пониззя річок — напівпрохідна риба: навесні заходить у річки для розмноження, улітку нагулюється в лиманах, восени залягає в річках «на ями». Має пром. значину.

БІЛИЙ ВЕДМІДЬ (Thalassarctos maritimus) — хижий ссавець род. ведмедьових (Ursidae). Населяє обшири плавучої криги Пн. Льодовитого ок., його острови і узбережжя, але далеко в глиб суходолу не заходить. Довж. тіла до 3м, вага 0,8 т, забарвлення хутра біле. Б. в. добре плаває, його життя тісно пов'язане з морем і плавучою кригою, їжа Б. в. — морські хребетні, особливо тюлені, риба та ін. У сплячку впадають лише вагітні самки; барлоги Б. в. роблять на березі або в нерухомому припаї. Тічка відбувається зазвичай у липні; малята (найчастіше 2) народжуються в лютому — березні раз на 2 роки сліпими й беззахисними і перебувають біля матері близько 1¹/₂ року. Мисливський звір (використ. шкіра, м'ясо), уже значно винищений. У СРСР Б. в. взято під охорону закону. У зоопарках живе іноді близько 25 років.

БІЛИЙ ВЕЛЕТЕНЬ — м'ясо-шкуркова порода кролів, виведена з фландрів. Хутро біле, блискуче. Очі червоні. Жива вага дорослих кролів 5—6 кг. Плодючість 6—7 кроленят в окролі. Кролі Б. в. невибагливі до умов утримання, скороспілі. Шкурку високої якості, легко фарбують й імітують під цінні хутра; її можна використовувати і в натуральному вигляді. В УРСР Б. в. розводять в усіх, областях.

БІЛИЙ ВІРШ — вірш, що не має рими. Уперше з'явився в Італії в 16 ст. Розвиток Б. в. пов'язано з прагненням наблизити віршову мову до розмовної, але воднораз зберегти її ритмічний лад і емоційність. Не випадково Б. в. почали вживати найбільше у драмі, віршованих творах (Шекспір, Пушкін, Шиллер та ін.). В укр. л-рі Б. в. написано драматичні твори: «У катакомбах» й «Одержима» Лесі Українки, «Сон князя Святослава» І. Франка, частково «Оборона Буші» М. Ста-рицького, окремі вірші І. Франка, Лесі Українки, П. Тичини, М. Рильського.

БІЛИЙ ГРИБ, боровик (Boletus edulis) — цінний їстівний гриб род. болетусових (Boletaceae). Шапинка спочатку напівкуляста, потім округла, іноді плеската, зверху від жовтуватого до темнобурого кольору, до 20 см в діаметрі. Нижня поверхня шапинки біла, потім стає жовтувато-зеленуватою. Ніжка товста, менш-більш бульбувата з сітчастим малюнком. М'якоть на зламі залишається білою. Б. г. росте в листяних і хвойних лісах від червня до пізньої осени.

БІЛИЙ ДІМ — палац у м. Вашинґтоні, резиденція і канцелярія президента США. Споруджено 1800. Б. д. спалило англійське військо під час англо-амер. війни 1812—14, але потім його відбудовали 1815.

БІЛИЙ КОЛОДЯЗЬ — селище Вовчанського р-ну Харківської обл. УРСР. Залізнична станція. 6,5 тис. ж. (1959). Цукровий завод, маслозавод, відділ Вовчанської РТС. Середня школа, клуб.

«БІЛИЙ ЛОТОС» (кит. «Бяй лян цяо»)— таємне товариство у Китаї, що виникло в 13 ст. з секти буддистів, яка існувала з 4—5 ст. Об'єднуючи народні низи, т-во «Б. л.» боролося проти монгольських завойовників та феодальної експлуатації. Від 17 ст. т-во «Б. л.» не раз керувало повстаннями проти маньчжурської династії Цін. Участь у «Б. л.» каралася смертю. Наприкінці 19 ст. «Б. л.» дав початок ряду т-в, що виступали проти маньчжурів і зх.-європейських імперіалістів. Див. Іхетуанське повстання.

БІЛИЙ НІЛ, Бахр-ель-Аб'яд-назва середньої течії Нілу (ріка в Африці). Зливаючись з Голубим Нілом, утворює ріку Ніл.

БІЛИЙ ЧАВУН — чавун, у якому ввесь вуглець хемічно зв'язаний із залізом і міститься у вигляді карбіду Fe₃C (цементиту). Див. Чавун.

БІЛИЙ ЧЕРЕМОШ — ріка на пн.-сх. схилі Карпат, протікає на межі Станіславської та Чернівецької обл. УРСР; зливаючись з Чорним Черемошем, утворює ріку Черемош (правий прирічок Пруту). Довж. 50 км, площа бас. 606 км². Гірська, з паводковим режимом. Живлення змішане, з переважанням снігового та дощового.

БІЛИК Іван (2. IX 1845 — 1. VI 1905) — український письменник. Див. Рудченко Іван Якович.

БІЛИКИ — селище міського типу Кобеляцького р-ну Полт. обл. УРСР, на річці Ворсклі (бас. Дніпра). Залізнична ст. (Ліщинівка). 7,0 тис. ж. (1959). Цукровий, молочноконсервний з-ди. Середня школа, школа робітничої молоді, кілька клубів і б-к, 3 дитячі санаторії. У 1928—36 в Б. жили й працювали видатний укр. рад. письменник Ю. Яновський та відомий угорський революціонер і письменник Мате Залка (генерал Лукач).

БІЛИКОВСЬКИЙ Іван (1846—1922) — український музичний діяч і композитор-самоук. Один із засновників Станіславського спів, т-ва «Боян» і перший дириґент його хору. Був членом правління Львів. спів. т-ва «Боян». Написав шкільний пісенник та кілька хорових творів, найвідоміші: «Гама-лія» і «Думи мої». Гармонізував народні пісні.

БІЛИЛОВСЬКИЙ Кесар Олександрович (літ. псевдо — Цезар Білило, О л ь г и н, Ів. Кадило; 20. II 1859 — 1934) — український поет і видавець. Н. в с. Столипівці на Полтавщині. За освітою — медик. Усе життя працював лікарем. Друкувався в галицьких часописах «Світ», «Зоря», в антологіях «Вік», «Українська Муза». Перебував у дружніх взаєминах з В. Самій-ленком, І. Франком, М. Мікешиним та ін. Перекладав на укр. мову твори Гете, Шиллера, на нім. — Шевченка. Деякі поезії Б. набули популярності («В чарах кохання», «Вечірня пісня» та ін.).

БІЛИННИК Петро Сергійович (н. 14. X 1906) — український рад. співак (ліричний тенор). Нар. арт. СРСР (1954). Н.ум. Охтирці Сум. обл. в селянській сім'ї. У 1933—36 учився в Харк. консерваторії по класу сольного співу, одночасно був артистом

комсомольсько -молодіжної опери.В 1936— 40 — соліст Великого театру СРСР, 1941 — 42 — соліст Харк. театру опери та балету. З 1942—соліст Київ. театру опери та балету. Гол. партії: Андрій («Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського), Левко («Утоплена» Лисенка), Тюленін («Молода гвардія» Мейтуса), Ленський («Євгеній Онєгін» Чайковського), Йонтек («Галька» Монюшка).

БІЛИНСЬКИЙ Дмитро Григорович (15. IX 1874—28. X 1941) — український рад. різьбяр по дереву. Н. в с. Колиндянах Тернопільської обл. Різьбив окремі постаті та фігурні композиції невеликих розмірів. Його роботи свідчать про видатний художній талант і силу пластичного відчуття. Твори зберігаються в музеях Кракова і Битома. У Львівському музеї укр. мист. знаходиться одна з перших робіт Б. — погруддя Т. Г. Шевченка .

Літ.: Wolenska Maria. Rzezby Dymitra Bilinskiego. «Polska sytuka ludowa», 1957, № 4.

БІЛИНСЬКИЙ Йосиф — український майстер-ліпник з Каиева. У 1726—29 прикрасив славнозвісним ліпним орнаментом Успенську церкву Києво-Печерської лаври після її пожежі 1718. Вибагливої форми фронтони, вікна та портали були оздоблені в дусі кращих народ, традицій. В орнаменті поряд з класичними бусинками і акантом є стилізовані мотиви української флори та фауни.

БІЛИЦЬКЕ — селище міського типу Добро-пільського р-ну Сталінської обл. УРСР, за 4 км від залізничної ст. Мерцалове. Засноване 1952 у зв'язку з будівництвом шахт. 8,2 тис. ж. (1959). В межах селища 2 кам.-вуг. шахти: «Водяна» № 2 та «Білицька», хлібозавод, середня школа, школа робітн. молоді, будівельне училище, Будинок культури, бібліотека.

БІЛИЧІ — селище міського типу Києво-Святошинського р-ну Київської обл. УРСР. Розташоване біля автотраси Київ—Житомир, за 2 км на Пд. від залізничної ст. Біличі, поблизу річки Ірпеня (бас. Дніпра). 5,6 тис. ж. (1959). Промислова артіль, восьмирічна школа. Значна частина населення працює на підприємствах Києва.

БІЛІ — посилені або якісно змінені виділення зі статевих органів жінки, зумовлені найчастіше наявністю запальних явищ у них. Б., спричинені малошкідливими мікроорганізмами (при неохайності), звичайно швидко припиняються при додержанні чистоти. Хронічні Б. спостерігаються здебільшого при гонореї та при зараженні паразитичними найпростішими — піхвовими трихомонадами (їх неправильно називають «грибком»). Без лікування Б. можуть тривати роками. Іноді Б. зумовлюються неправильностями положення матки, порушенням обміну речовин або статевої гігієни тощо. Домішка крові у Б., особливо у літніх жінок, може бути одним з перших проявів рака матки. Оскільки Б., як правило, є проявом хворобливого процесу в статевих органах, при їх появі слід негайно звертатись до лікаря.

БІЛІ МЕТАЛИ — застаріла назва різних сплавів на основі олова, до складу яких ввіходять мідь, свинець, сурма та ін. метали. Пізніше Б. м. дано спеціальні назви залежно від складу і призначення, напр. білі антифрикційні сплави для заливання підшипників названо бабітами; сплави, що застосовуються в поліграфічній техніці для відливання шрифту (гартблей), — друкарськими сплавами; сплав для паяння металів — припоєм і т. д. Тепер відомо багато металів і сплавів білого кольору (нікель, кадмій, срібло, алюміній та ін.), які не вкладаються в старе поняття «білі метали».

БІЛІБІН Іван Якович (16. VIII 1876 — 7. II 1942) — російський рад. художник-графік. Учився в Академії мистецтв у майстерні І. Рєпіна. Художній талант Б. яскраво виявився у галузі книжкової графіки. Б. створив багато ілюстрацій до рос. народ. казок, билин, казок О. Пушкіна. Від 1907 працював також як театральний маляр, оформляючи переважно рос. опери («Золотий півник», 1909; «Руслан і Людмила», 1913; «Казка про царя Салтана», 1937). У дожовтневий час Б. близько стояв до гурту «Світ мистецтва». Б. був учителем відомого укр. графіка Г. Нарбута.

БІЛІРУБІН (лат. bilis — жовч і ruber — червоний) C₃₃H₃₆O₆N₄ — один з жовчних пігментів. Утворюється в організмі з гемоглобіну крові; виділяється з жовчю в кишечник. Надмірний вміст Б. в крові буває при захворюваннях, що перебігають з посиленим руйнуванням еритроцитів або порушенням видільної функції печінки. Пор. Уробілін. БІЛКА (Sciurus) — рід гризунів род. білячих. Б. пристосована до життя на деревах. Включає багато видів, поширених в лісах Європи, Азії й Америки; в СРСР 2 види, в УРСР 1 вид — білка звичайна (S. vulgaris), представлений 4 різновидностями: Б. українська — на Сх. від Дніпра, Б. Кесслера — на Зх. від Дніпра, Б. карпатська — в Карпатах, Б.-телеутка — акліматизована в Крим, обл. Чисельність Б. коливається в залежності від врожаю насіння хвойних порід і бука, яке є основною поживою Б., та від кліматичних умов. Найчисленнішою на Україні є Б. карпатська, кількість якої в роки масового її розмноження досягає 114.екз. на 1000 га лісових угідь. Б. звичайна має велике пром. значення як хутровий звір. В УРСР промисел Б. здійснюється в Карпатах, на Поліссі і в Криму.

БІЛКИ — складні органічні речовини, побудовані з амінокислот, що з'єднані у довгі ланцюжки. Б. містять вуглець, азот, кисень, водень, сірку. Молекулярна вага більшості Б. дорівнює десяткам і сотням тисяч. Б. є найважливішою складовою частиною живої речовини. Завдяки особливостям будови Б. легко утворюють комплексні сполуки між собою та з ін. речовинами — нуклеїновими кислотами, ліпідами, вуглеводами, металами тощо. В тканинах організму Б. зустрічаються саме як такі сполуки; останні є основою

головних структурних утворень протоплазми та ядер клітин і значною мірою визначають їхні властивості і життєдіяльність. Особливо важливі сполуки Б. з нуклеїновими к-тами — нуклеопротеїди. що беруть участь у процесах біосинтезу Б. Існує багато Б., які мають властивості каталізаторів, тобто можуть змінювати швидкість і напрям певних хімічних перетворень; це Б.-ферменти. Сукупність таких білків, властивих даному організмові, визначає весь характер його обміну речовин. Цим підтверджується і конкретизується відоме положення Ф. Енгельса про життя як спосіб існування білкових тіл. До Б. належить більшість гормонів, антитіла, гемоглобін, скоротлива речовина м'язів, деякі бактеріальні токсини та отруйні речовини тваринного і рослинного походження тощо. Детальна будова Б. вивчена далеко не повно, тому їх класифікують за загальними особливостями хімічного складу і за фізико-хімічними властивостями. Розрізняють прості Б. — протеїни, що складаються звичайно лише з амінокислот {альбуміни, глобуліни, протаміни, гістони та ін.), та складні — протеїди, які містять також інші сполуки (нуклеопротеїди, хромопротеїди, фосфопротеїди).

Рослини та певні мікроорганізми синтезують усі амінокислоти, що входять до складу їхніх Б., і можуть нагромаджувати запасні Б., організм же людини й тварин усіх амінокислот не синтезує, отже запас Б. в ньому незначний. Тому постійне надходження з їжею повноцінних Б. (що містять усі незамінні амінокислоти) є для нього життєво потрібним. Однак надлишок Б. в організмі також несприятливий для його життєдіяльності, і тому вже давно провадять досліджування щодо визначення оптимального вмісту Б. в їжі. За даними Ін-ту харчування АМН СРСР, добова потреба дорослої людини в Б., залежно від енергетичних витрат, становить 100—160 г. Найціннішими є Б. тваринного походження, однак ними не можна обмежувати харчовий раціон. Біологічна цінність Б. їжі залежить як від їхнього складу, так і від вітамінів, мінеральних сполук та ін. речовин, що містить їжа. Штучний синтез Б. ще не вдалося здійснити, але останнім часом синтезовано багато низькомолекулярних білковоподібних речовин — пептидів.

Білкові речовини мають велике господарське значення. Широко використовують вовну, шовк, казеїн (останній для виготовлення клею і пластмас), желатину тощо, а також шкір, вироби. У медицині й легкій пром-сті (надто харчовій) використовують ферменти та ін. білкові речовини.

Літ.: Белки, их специфические свойства. «Труды совещания по проблеме белка...». К., 1955; Гауровитц Ф. Химия и биология белков. Пер. с англ, М., 1953.

БІЛКИ — село Іршавського р-ну Закарпатської обл., поблизу якого є великий курганний могильник куштановицької культури, досліджено 1949. Під час розкопів у курганах було виявлено поховання — перепалені людські кістки в глиняних урнах або в неглибоких ямках і сліди тризни — залишки вогнищ та битий посуд. Могильник датовано 8—3 ст. до н. е. Поблизу нього відкрито залишки тогочасного осідку. Можливо, із цим осідком пов'язано скарб бронзових виробів (13 браслетів, 2 кельти, наконечник списа), знайдено в околицях Б. 1951.

БІЛКОВА ОБОЛОНКА ОКА, склера (грец. σκληρος — твердий) — зовнішня сполучнотканинна оболонка очного яблука. Див. Око.,

БІЛЛІТОН — острів Малайського архіпелагу в Індонезії. Площа 4850 км², нас. 71 тис. душ (1940). Гол. місто Танджунгпандан (близько 16 тис. ж.). Поверхня рівнинна, пересічна вис. 60 м, найбільша — гора Танджем, близько 510 лі. Містить граніти, сланці. Підсоння тропічне, вологе (опадів бл. 3000 мм на рік). Вологі тропічні ліси. Вивіз олова, перцю, копри.