Вікіпедія:УРЕ/Том 1/БАРВІНСЬКА - БАШКИРСЬКА МОВА/Тексти

БАРВІНСЬКА Феодосія Андріївна (н. 11. VI 1899) — українська рад. актриса, нар. арт. УРСР (з 1943). Н. в м. Сумах в акторській сім'ї. В 14 років розпочала творчу працю на сцені. З 1921 працює в Київському театрі ім. Франка. Внутрішній драматизм і гострота форми — головні риси творчої манери артистки. Серед ролей Б.: Оксана («Гайдамаки» за поемою Шевченка), Наташа, Софія («Суєта», «Безталанна» Карпенка-Карого), Коринкіна («Без вини винуваті» Островського), Ліда («Платон Кречет» Корнійчука) та ін.

БАРВІНСЬКИЙ Віктор Олександрович (1885—1940) — український рад. історик-архі-віст. Н. в м. Чугуєві на Харківщині в сім'ї вчителя. Закінчив Харківський ун-т. В 1909 видав працю «Селяни в Лівобережній Україні в XVII—XVIII ст.» («Записки Харьковского ун-та»), в якій висвітлював процес закріпачення селянства укр. старшиною і поміщиками. Після Великої Жовти, соціалістич. революції працював у Центральному архівному управлінні УРСР, потім — у Харківському центр, історичному архіві. Б. — автор ряду статей з історії України і архівної справи, опублікованих у журн. «Архівна справа», «Архів Радянської України» та ін.

Тв.: До 50-річчя заснування Харківського Центрального історичного архіву (1880—1930). «Архівна справа», 1930, № 3(14); До історії архівної справи в гетьманщині за часів Розумовського. «Радянський Архів», 1931, № 2(17).

БАРВІНСЬКИЙ Володимир Григорович (псевд. — Василь Барвінок, Ришмидинов та ін.; 25. II 1850—3. II 1883) — український буржуазний письменник, критик і публіцист. Н. в с. Шляхтинцях (тепер село Гніздичка) на Тернопільщині в сім'ї священика. 1872 закінчив Львівський ун-т. Автор публіцистичних статей, прозових творів («Мужик і пан», «Скошений цвіт» та ін.). І. Франко, позитивно оцінивши деякі статті Б., різко критикував його націоналістичні погляди. Б. — редактор органів буржуазно-націоналістичної партії народовців — журналу «Правда» (1876—80).. та газети «Діло» (1880—83).

БАРВНИКИ — інтенсивно забарвлені органічні сполуки, придатні для фарбування різних матеріалів. Колір Б. залежить від того, що вони вибірно поглинають частину світлових хвиль видимого спектра, а решту відбивають. Хімічний склад Б. характерний наявністю в їхніх молекулах ланцюгів спряження (чергування простих та подвійних зв'язків) і ароматичних або гетероциклічних ядер з ауксохромами (див. Кольоровості теорія). До середини 19 ст. вживалися Б. рослинного або тваринного походження. Найважливіші з них алізариновий червоний з коренів марени та індиго синій з листя індигоноски. У 50-х рр. минулого століття одержано перші синтетичні Б. з вуглеводнів кам'яновугільної смоли: фуксин, мовеїн та ін.

1869 з антрацену було синтезовано алізарин,

1870 — індиго. Потім було відкрито азобарвники і сірчасті Б. На кінець 19.ст. природні Б. були цілком замінені синтетичними. Виникла нова анілінофарбова пром-сть, яка до першої світової війни була монополізована Німеччиною (трест І. Г. Фарбеніндустрі). В нашій країні промислове виробництво Б. почалось лише після Великої Жовтн. соціалістич. революції. Тепер відомо багато тисяч синтетичних Б., з них у промисловості вживаються кілька сот.

За хімічною будовою Б. поділяються на класи: нітро- та нітрозобарвники, тріарилметанові, сірчасті, індигоїдні, антрахінонові та ін. За способами застосування розрізняють такі групи Б.: 1) п р я м і, які фарбують бавовняне волокно у водному розчині без протрави; 2) сірчасті, нерозчинні у воді, фарбують волокно у водних розчинах сірчас-того натрію; 3) к у б о в і, нерозчинні у воді, фарбують після попереднього відновлення Б. до «лейкосполук», розчинних у лугах; 4) кубозолі та індигозолі, розчинні у воді, похідні лейкосполук кубових Б.; 5) протравні для бавовни; фарбують бавовняне волокно після попередньої обробки його солями алюмінію, заліза, хрому тощо; 6)протрав ні для шерсті, діють на шерсть так само, як Б. попередньої групи; 7) основні — солі з забарвленим катіоном; фарбують шерсть і шовк без протрави, бавовняне волокно — лише по таніновій протраві; 8) кислотні — солі з забарвленим аніоном; фарбують шерсть і шовк у кислих розчинах; 9) продукти для холодного фарбування — сполуки, які утворюють безпосередньо на волокні нерозчинні у воді азобарвники; 10) Б. для штучного, або синтетичного, волокна; фарбують віскозу або синтетичні полімери, розчиняючись у них або утворюючи тонку суспензію; 11)індуліпи та нігрозини — сині й чорні Б. з аніліну; 12) пігменти —-нерозчинні у воді Б. для лакофарбової і поліграфічної промисловості. Іншомовні назви Б. довільні і здебільшого визначають лише їхній колір. В рад. назвах Б. зазначається спосіб вживання Б., колір, іноді стійкість забарвлення, відтінок та ін. властивості, напр. кислотний рожевий М (М — закріплюється солями міді), кислотний жовтий тривкий. Б. широко вживаються у текст, промисловості, шкіряній, паперовій, поліграфічній і фотоматеріалів, у виробництві пластмас тощо.

Літ.: Коган И. М. Химия красителей. М., 1956; Венкатараман К. Химия синтетических красителей. В 2 т. Л., 1956 — 57.

БАРГУЗІН — ріка в Бурятській АРСР, впадає в оз. Байкал. Довж. 387 км, площа басейну 21 220 км². Бере початок на схилах Джергейського хр. Живлення переважно дощове, з літньою повінню. Замерзає в кінці жовтня, скресає в кінці квітня. Регулярне судноплавство провадиться до пристані Могойто.

БАРГУЗІНСЬКИЙ ХРЕБЕТ — гірський хребет в Бурятській АРСР, що простягається на 250 км вздовж пн.-сх. берега оз. Байкал (по правобережжю р. Баргузіну). Вис. до 2840 м. Складений з гранітів. Має альпійські форми рельєфу, на Гін. є сліди зледеніння. Круто обривається на Сх. Схили вкриті тайгою (до 1200—1400 м), вище — гольцова зона. На зх. схилах — соболиний заповідник.

БАРД — народний поет-співець у кельтів в середні віки, подібний до скальда у скандінавів. Б. здебільшого служили при князівських дворах, але були й мандрівні. Складали й під акомпанемент арфи виконували любовні, героїчні, сатиричні, релігійні пісні. В європ. л-рі слово Б. стало синонімом поета.

БАРДАХ Яків Юлійович (1857 —17. VII 1929) — український рад. мікробіолог. Н. в Одесі в сім'ї вчителя. Закінчив фіз.-мат. факультет Одеського ун-ту (1880) та Військ.-мед. академію у Петербурзі (1883). 188В разом з І. І. Мечниковим та М. Ф. Гамалією брав участь в організації Одеської бактеріологічної станції. З 1895 — викладач ун-ту в Одесі, де згодом створив першу кафедру мікробіології. Праці Б., присвячені вивченню сказу, дифтерії, черевного й поворотного тифів, а також теорії імунітету тощо. Незалежно від нім. вченого Е. Берінга і франц. бактеріолога Е. Ру в 1891—94 Б. розробив методику добування протидифтерійної сиворотки. В 1903 Б. організував в Одесі першу на Україні станцію швидкої медичної допомоги

БАРДІН Іван Павлович (13. XI 1883—7. I 1960) — видатний радянський металург, академік АН СРСР (з 1932), Герой Соціалістичної Праці (з 1945). Депутат Верховної Ради СРСР 1—5-го скликань. Н. в с. Широкому Уступі кол. Саратовської губ. В 1910 закінчив Київський політехнічний інститут, де здобув підготовку в галузі металургії під керівництвом В. П. Іжевського; працював робітником на з-дах США. Після повернення до Росії (1911) працював на Юзівському металургійному з-ді, де познайомився з М. К. Курако, який справив вирішальний вплив на його дальшу виробничу і наукову діяльність. З перших днів існування Рад. влади Б. бере активну участь у створенні металург. промисловості СРСР, зокрема УРСР. До 1929 працював головним інженером ряду металургійних заводів України (Єнакіївський, Макіївський, ім. Дзержинського) і Південсталі (Харків), з 1929 керував будівництвом Кузнецького металургійного комбінату. З 1939 — директор Інституту металургії АН СРСР. Під час Великої Вітчизн. війни Б. провадив велику роботу щодо використання ресурсів східних районів країни для потреб оборони (Сталінська премія, 1941). 1942—60 — віце-президент Академії наук СРСР. У наук. роботі основну увагу приділяв питанням проектування потужних металургійних з-дів, створення типових металургійних агрегатів, освоєння і комплексного використання нових видів металургійної сировини, інтенсифікації

металургійного процесу за допомогою кисню (Сталінська премія, 1948). Велике народ.-господарське значення мають роботи, які проводилися з участю Б. науково-дослідними організаціями УРСР щодо розв'язання проблеми використання керченських руд. Б. створив перші промислові установки для безперервного розливання сталі (Ленінська премія, 1957). Нагороджений 7 орденами Леніна. Літ.: Проблемы металлургии. [Сб., посвящ. акад. И. П. Бардину к семидесятилетию]. М., 1953.

БАРДІНА Софія Іларіонівна (1853—26. IV 1883) — російська революціонерка-народниця. Вчилася в Москві, потім в Цюріху і Женеві. В 1874 повернулась у Росію. Працюючи на фабриках, вела пропаганду серед робітників. Брала активну участь у створенні моск. народницької групи. В 1875 заарештована і 1877 судилась по «процесу 50-ти». її промова на суді, сповнена віри в неминучість революції в Росії, мала великий вплив на революц. інтелігенцію. Б. була засуджена на 9 років каторги, яку замінено довічним засланням у Сибір. У 1880 Б. звідти втекла і згодом виїхала за кордон, де тяжка хвороба привела її до самогубства.

БАРЕЛЬ (англ. barrel — барильце) — міра об'єму і місткості в США і Англії. В США розрізняють Б. = 119,24 л і нафтовий Б = = 158,76 л. в Англії Б. = 163,65 л.

БАРЕЛЬЄФ (франц. bas — низький і relief — опуклість, рельєф) — скульптурний

Л. А. Гордієнко. «Дружба». Барельєф. 1958. Гіпс.

твір, в якому опукле зображення або орнамент виступає над площиною фону менше ніж на половину свого об'єму. Див. Горельєф, Рельєф.

БАРЕНЦ Віллем (1550—20. VI 1597) -голландський мореплавець і дослідник. У 1594—97 тричі здійснив плавання по Пн. Льодовитому океану з метою відшукати пн.-сх. прохід з Атлантичного океану в Тихий. Під час першого плавання (1594) експедиція досягла острова Нова Земля і знайшла там сліди перебування росіян. Друге плавання було невдалим. Під час третього Б. зазимував на острові Нова Земля. Б. склав карту Нової Землі і щоденник стану погоди на острові. Помер біля берегів Нової Землі. Ім'ям Б. названо море в Пп. Льодовитому океані.

БАРЕНЦОВЕ МОРЕ — окраїнна частина Пн. Льодовитого океану, що лежить між материковим берегом Європи, Новою Землею, Землею Франца-Йосифа і Шпіцбергеном. По лінії мис Південний (о. Зх. Шпіцберген) —

острів Ведмежий — мис Нордкап Б. м. межує на Зх. з Гренландським та Норвезьким морями, на Пд. — з Білим м.; умовна межа проходить по лінії Канін Ніс — Святий Ніс. Пл. 1405 тис. км², глиб. 100—350 м, макс. — 600 м. Норвезькі береги Б. м. стрімкі, порізані фіордами, в межах СРСР — більш пологі, мають багато зручних бухт. Завдяки отеплюючому впливу Нордкапської теплої течії пд.-зх. частина Б. м. не замерзає і протягом всього року доступна для навігації. Т-ра води Б. м. взимку —11°, влітку від +5 до +7°. Солоність вод Б. м. наближається до пересічної солоності океану (32—35%), у пд.-сх. ч. завдяки принесенню ріками прісних вод трохи нижча. Б. м. багате на промислову рибу і морського звіра. За виловом риби Б. м. посідає третє місце в СРСР. Гол. об'єкти промислу — тріска, пікша, морський окунь, оселедець; біля Горла Білого моря — промисел гренландського тюленя. Виловлюють також білуху і лахтака. Порти: Мурманськ, Печенга, Індіга, Нар'ян-Мар (СРСР), Вардьо, Вадсьо (Норвегія). Найважливіші статті вантажообороту: кам. вугілля, риба, будматеріали. Назване на честь голландського мореплавця В. Баренца.

БАР'ЄР РОССА — стрімкий, часто прямовисний обрив краю шельфового льодовика, що спускається з Антарктиди в пд. частині моря Росса і між 77°30' і 78° пд. ш. на протязі близько 800 км утворює його берег. Вис. Б. Р. в середньому 30—40 м, місцями до 73 м. Площа зайнятої льодовиком мілководної частини моря Росса досягає 400 000 км². Живлення льодовика відбувається за рахунок сповзання льодовикових мас з прилеглих до моря частин материка і частково за рахунок снігу, що лежить на самій поверхні льодовика; лід видаляється внаслідок відокремлення від краю льодовика льодових гір — айсбергів, що виносяться вітром та течіями на Пн. у відкритий океан.

БАР'ЄРНА ФУНКЦІЯ — здатність організму людини й тварин за допомогою особливих фізіологічних пристосувань (т. з. бар'єрів) забезпечувати вибірне проникнення із зовнішнього середовища у внутрішнє (кров і лімфу) одних речовин і видалення з останнього інших речовин. Б. Ф. сприяє захистові організму від шкідливих впливів і збереженню ним відносної сталості і властивостей свого внутрішнього середовища. Б. Ф., як і ін. пристосовні механізми, розвинулась у процесі еволюції.Чим вище розвинений організм, тим чутливіший він (особливо його нерв. система) до зміни умов внутр. середовища і тим досконаліші пристосовні механізми, що підтримують їх сталість. Умовно розрізняють зовнішні бар'єри (шкірний покрив, дихальний, видільний і травний апарати) та внутрішні. Під останніми розуміють сукупність механізмів, які регулюють обмін між кров'ю і тканинною рідиною, — т. з. гісто-гематичні бар'єри (Л. С. Штерн) або гемато-паренхіматозні (О. О. Богомолець, М. Д. Стражеско, О. І. Смирнова-Замкова). Від їхньої діяльності залежить сталість внутрішнього середовища окремих тканин та органів, постачання їм кисню, живильних речовин та виведення продуктів обміну. Найкраще вивчений гемато-енцефалічнип бар'єр, що відділяє від крові спинномозкову рідину, яка

омиває клітини центральної нервової системи. Порушення діяльності бар'єрних систем організму відіграють велику роль у розвитку хворобливих процесів.

БАРЖА — судно міцної конструкції для перевезення вантажів по внутрішніх водних шляхах. Б. тягнуть буксиром. Будують також самохідні Б. (наливні і суховантажні з газогенераторною або дизельною силовою установкою). Б. бувають дерев'яні, сталеві і залізобетонні. Вантажопідйомність Б. досягає 12 000 т.

БАРИКАДА — загородження при обороні населених пунктів, гірських проходів і шляхів у міжгір'ях. Б. споруджуються поперек вулиць, у проміжках між міцними будівлями і в поєднанні з іншими штучними і природними перешкодами, що утруднюють їх обхід. Для ведення вогню в Б. роблять бійниці. Б. широко використовувались в народних повстаннях і особливо у збройній боротьбі робітн. класу. Запеклі барикадні бої відбувались у Москві, Петрограді, Києві та ін. містах під час революції 1905—07 та Великої Жовтн. соціалістич. революції.

БАРИСФЕРА (грец. βαρυς — важкий, σφαιρα — куля) — ядро Землі (центральна область з глибини 2900 км від поверхні). Внутрішня будова Б. встановлюється за даними вивчення швидкості проходження сейсмічних хвиль, що вказують на різну густину речовини; остання зростає до центра від 5,5 г/см³ до 12 г/см³. За станом речовини Б. являє собою масу умовно залізо-нікельового складу, що перебуває під високим тиском. Т-ра в Б. досягає 2000—5000°, тиск — 3,5 млн. атм. Існує З гіпотези щодо стану барисфери — газоподібного, рідкого та твердого ядра. Гіпотеза газоподібного стану ядра базується на підвищенні температури в міру заглиблення, в зв'язку з чим у центрі земної кулі т-ри повинні бути дуже високими і речовини ядра переходять у газоподібний стан. Гіпотеза рідкого стану ядра виходить з фізичних законів, за якими при величезному тиску всередині Землі речовина повинна перебувати в рідкому стані. На користь гіпотези твердого стану ядра свідчить велика питома вага центральних частин Землі та великий тиск, при якому речовина повинна залишатись у твердому стані. Остання гіпотеза є найімовірнішою.

БАРИТ (важкий шпат) — мінерал, сульфат барію BaSO4. Кристали білого або сірого кольору, таблитчастої або стовпчастої форми. Твердість 3—3,5; пит. в. 4,3—4,7, блиск скляний. Зустрічається в гідротермальних, осадочних і розсипних родовищах. Застосовується у виробництві білих фарб, а також як наповнювач у паперовій і гумовій промисловості, при виготовленні фейєрверків, вибухових речовин тощо. Великі родовища Б. відомі в Грузії, на Уралі, Алтаї, в Казахстані та ін. місцях.

БАРИТОН [італ. baritono, від грец. βαρυς — важкий, низький (про звук) і τονος — тон] — 1) Чоловічий голос, за висотою середній між басом і тенором. Діапазон Б. приблизно від л я великої октави до л я першої октави. Розрізняють Б. ліричні і драматичні: перші за характером звучання наближаються до драматичного тенора, другі (більш сильні й мужні, але менш рухливі) у нижньому регі-

стрі наближаються до баса. 2) Мідний духовий муз. інструмент. 3) Струнний смичковий інструмент 18 ст. низького регістру з 6—7 основними та 7—20 додатковими струнами (для посилення звучання).

БАРИЧНИЙ ГРАДІЄНТ — зміна тиску повітря на одиницю віддалі в напрямі, перпендикулярному до ізобар. Числове значення Б. г. дорівнює похідній від тиску по нормалі

до ізобаричної поверхні dp/dn. Горизонтальна

складова Б. г. практично визначається різницею тиску на віддалі 111,1 км (тобто 1° меридіану) і вимірюється у мілібарах. На Україні при сильному вітрі вона здебільшого становить 2,5—3,5 мб, іноді досягає 5 мб. Вертикальна складова Б. г. в десятки тисяч разів більша і визначається на 100 м висоти. Від Б. г. залежить швидкість вітру.

БАРИЧНІ СИСТЕМИ (грец. βαρος — тягар) — форми розподілу тиску в атмосфері. Б. с. поділяються на області підвищеного та зниженого тиску і бувають із замкнутими і незамкнутими ізобарами (перші мають назву циклонів і антициклонів, другі — западин і гребенів). Б. с, як правило, зазнають значної зміни в просторі і в часі, напр., Б. с. із замкнутими ізобарами біля земної поверхні у верхніх шарах перетворюються в системи з розімкнутими ізобарами. Розрізняють низькі, середні та високі Б. с. До низьких відносяться Б. с, які простягаються на висоту 1—2 км, до середніх — 3—5 км і до високих— більше 5 км. Молоді циклони і антициклони є низькими, а старі — високими Б. с; перші звичайно переміщуються з великими швидкостями, другі — малорухомі. Горизонтальні розміри Б. с. порядку 1000 км і більше. Середня швидкість переміщення Б. с. 30 — 40 км/год; зимою в порівнянні з літом вона трохи більша. З Б. с. пов'язані певні системи повітряних течій, розподіл т-р, хмарності, опадів, тому вивчення їх має велике значення для прогнозів погоди.

БАРИШІВКА — селище міськ. типу, центр Баришівського району Київ. обл. УРСР, на річці Трубежі (бас. Дніпра), за 6 км на Пн. від автостради Київ — Харків. Залізнична станція. 6,0 тис. ж. (1959). Промкомбінат (з шкірзаводом та швейною майстернею), засолзавод, молокозавод, РТС. Середня та восьмирічна школи, Будинок культури, 2 бібліотеки. Сільське господарство району овочево-молочного напряму. В районі — торфопідприємство, розташована частина Трубізької осушувальної системи.

БАРІ (Barye) Антуан-Луї (24. IX 1796— 25. VI 1875) — французький скульптор-анімаліст. Став відомим з часу створення бронзової групи «Тигр, що розриває крокодила» (1831, Лувр, Париж). Скульптури Б. відзначаються яскравим і гострим відображенням натури, енергійним, виразним рухом, цілісністю пластичних форм, позбавлених дріб'язкової деталізації («Лев, що відпочиває», 1847, та ін.).

БАРІ — місто і значний порт в Пд. Італії. Адм. центр провінції Барі в області Апулія. 299,9 тис. ж. (1956). Судноверфі, нафтопереробка, сталеливарні, трубопрокатні, хімічні підприємства, харчова пром-сть. Залізничний вузол. Університет. Вища комерц. школа.

БАРІЙ (Baryum) Ba — хім. елемент II групи періодичної системи Д. І. Менделєєва, з підгрупи лужноземельних металів. Порядковий номер 56; атомна вага 137,36. Відомо 7 стабільних ізотопів, серед яких найбільш поширений Ba¹³⁸ (71,66%). Штучно одержано 12 радіоактивних ізотопів. Б. — м'який, білий метал; питома вага 3,5; 1° плавлення 710°. Хімічно дуже активний: з воднем утворює гідрид BaH₂, з киснем — окис BaO і перекис BaO₂, з азотом — нітрид Ba₃N₂, з вуглецем — карбід BaC₂. Б. і зазначені його сполуки енергійно реагують з водою, утворюючи сильну основу Ba(OH)₂. В природі Б. виявлено тільки у сполуках (барит BaSO₄, вітерит BaCO₃ та ін.). В земній корі Б. міститься 0,05%. Добувають Б. нагріванням BaO з алюмінієм у вакуумі (Бекетов, 1865) або електролізом розплавленої суміші хлоридів Б. і калію. Розчинні солі Б. отруйні. Сполуки Б. застосовують в ядерній техніці, піротехніці тощо.

БАРІЮ ХЛОРИД BaCl₂ • 2H₂O — барійова сіль соляної кислоти. Безколірні кристали, розчинні у воді (26,4% при 20°), при 113° збезводнюються. Добувають Б. х. дією соляної к-ти на вітерит BaCO₃ або сульфід барію BaS. Б. х. використовують для боротьби з шкідниками, для виготовлення деяких фарб, в аналітичній хімії тощо.

БАРКАРОЛА (від італ. barca — човен) — 1) Пісня венеціанських човнярів, часом імпровізована. 2) Вокальний або інструментальний муз. твір мрійливо-ліричного характеру, з спокійною, плавною мелодією на фоні розміреного супроводу, що нагадує ритм руху весел та сплески хвиль. Муз. розмір Б. здебільшого ⁶/8. Багато композиторів створювали баркароли для голосу, хору або інструментів (М. Лисенко, П. Чайковський та ін.).

БАРКАС — 1) Велика суднова шлюпка довжиною від 9 до 12 м для перевезення команд суден і вантажів у порту; має від 14 до 22 весел. Бувають також парові і моторні Б.

2) Дерев'яна несамохідна річкова баржа вантажопідйомністю 20—100 т. 3) Допоміжний паро- або теплоплав, який використовують для буксирування суден у порту та для дрібних перевозок.

БАРКГАУЗЕН (Barkhausen) Генріх-Георг (2. XII 1881—20. II 1956) — німецький учений в галузі електроніки й електротехніки. Член Німецької і Саксонської АН, проф. Вищої технічної школи в Дрездені. 1917—18 Б., незалежно від Г. Меллера, створив теорію лампового генератора. 1919 відкрив явище стрибкоподібності у феромагнетизмі, яке зветься ефектом Б.; разом з К. Курцем створив генератор електромагнітних хвиль дециметрового діапазону. Медаль Г. Герца (1928), нац. премія НДР (1949).

БАРКЛАЙ-ДЕ-ТОЛЛІ Михайло Богданович (1761—26. V 1818) — російський полководець, герой Вітчизн. війни 1812, генерал-фельдмаршал. Відзначився в рос.-турецькій війні 1787—91 при штурмі Очакова. У Вітчизн. війну 1812 — командуючий 1-ю Зх. армією. В Бородінській баталії 1812 командував правим флангом і центром рос. військ, де виявив хоробрість і високу воєнну майстерність. 1813 командував 3-ю армією в закордонному поході; після смерті

Барклай-де-Толлі М. Б.

Кутузова був головнокомандуючим рос.-прусськими військами. Повернувшись в Росію, командував 1-ю армією.

«БАРКЛЕЙС БАНК» (Barklays Bank, Ld.)-один з п'яти найбільших депозитних банків Англії. Засн. 1896. Має дочірні банки в Шотландії, відділення в багатьох країнах, домініонах і колоніях, зв'язаний з банками Канади, Бельгії та ін. Відіграє значну роль в системі англ. імперіалізму і гнобленні колоніальних народів. Зведений баланс «Б. б.» в 1956 становив 2,2 млрд. ф. ст. Див. Банки.

БАРКОВ Олександр Сергійович (1873— 1954) — російський рад. географ і педагог. дійсний чл. АПН РРФСР, засл. діяч науки. Н. в с. Покровському Тульської обл. Закінчив Моск. ун-т (1898). Брав активну участь в організації рад. школи. Тривалий час очолював кафедри географії Моск. держ. ун-ту та пед. інституту ім. В. І. Леніна, проводив широку дослідницьку роботу. Серед праць Б. найвидатніші: посібник для вузів «Фізична географія частин світу. Африка», підручник з географії для 5-го класу (разом з О. Половинкіним; укр. мовою — 17 видань), «Словник-довідник з фізичної географії» та ін.

БАР-КОХБИ ПОВСТАННЯ — виступ рабів та вільного населення Іудеї (132—135) проти римського панування і місцевих рабовласників. Повстання очолив Сімон, який назвав себе Бар-Кохбою (сином зірки). Повстанці боролись методами партизанської війни і захопили багато римських фортець. Центром Б.-К. п. стала фортеця Бетар. У повстанні взяли участь сірійці. Б.-К. п. було придушене римським полководцем Юлієм Севером. Сам Бар-Кохба загинув при облозі фортеці Бетар. Римляни знищили і продали у рабство багато тисяч людей з населення Іудеї. Б.-К. п. — свідчення початку кризи Римської рабовласницької держави.

БАРКРОФТА АПАРАТ — апарат для визначення вмісту газів (кисню або вуглекислоти) у крові, запропонований англійськими вченими Дж. Баркрофтом (J. Barkroft) і Дж. Голдейном (J. Haldane) у 1902. Являє собою диференціальний манометр, до обох кінців якого приєднані резервуари, наповнювані кров'ю. Вміст газів у ній визначається за зміною тиску при витісненні кисню з оксигемоглобіну фериціанідом калію, а вуглекислоти — виннокам'яною кислотою.

БАРЛОВА ХВОРОБА (за ім'ям англ. лікаря Т. Барлоу, що детально описав це захворювання) — цинга дітей раннього віку. Викликається зниженням вмісту вітаміну С в організмі внаслідок нестачі його в їжі (при штучному годуванні, при годуванні кип'яченим або бідним на вітамін С жіночим молоком). Прояви Б. х.: крововиливи в кістки черепа та під надкісницю і всередину трубчастих кісток, висип на шкірі, припухлість і кровоточивість ясен, недокрів'я. Запобігання та лікування — призначення

ягідних та фруктових соків і відварів, багатих на вітамін С, та його препаратів.

БАРМА — видатний російський будівничий 16 ст., що разом з псковським будівничим Постником створив у Москві унікальний твір рос. архітектури — храм Василя Блаженного (див. Василя Блаженного храм), раніше званий Покровським собором «Что на рву» (1550-60).

БАРМАШОВА Фекла Михеївна (1855— 1. V 1922) — активна громадська діячка с. За-сілля Херсонського повіту Миколаївської губ. До Великої Жовтн. соціалістич. революції була в наймах у куркулів. Після революції Б. ліквідує свою неписьменність, вступає до Комуністичної партії, бере активну участь в роботі сільради, кооперації, комнезаму, провадить велику роботу серед жінок. За її ініціативою в с. Засіллі був створений дитячий будинок для сиріт, весною 1922 організована комуна з селян-бідняків. Б. обиралась делегатом Всеукраїнського з'їзду комнезамів, Всеукраїнського з'їзду робітниць і селянок. Куркулі і церковники ненавиділи полум'яну більшовичку і 1 трав. 1922 по-звірячому вбили її. Рад. суд засудив злочинців до розстрілу. За рішенням ВУЦВКу с. Засілля перейменовано в Бармашове, а Засільську волость — в Бармашівську.

БАРН — одиниця виміру ефективного поперечного перерізу ядерних процесів, яка дорівнює 10—24 см². Вживаються як одиниці частки Б.: мілібари, що дорівнює 10—27 см² мікробари — 10^-30 см².

БАРНАВ (Barnave) Антуан (1761—29. XI 1793) — французький політ, діяч і соціолог. Розвивав ідеї Монтеск'є про географічне середовище як вирішальний фактор суспільного розвитку. Прихильник конституційної монархії і капіталістичної приватної власності. У філософії Б. — послідовник сенсуалізму. Обвинувачений у монархізмі, був страчений за вироком Революційного трибуналу в період якобінської диктатури.

БАРНАЙ (Barnay) Людвіг (11. II 1842— 1. II 1924) — німецький актор і режисер. Сценічну діяльність почав 1860. Брав участь у виставах Мейнінгенської трупи, один з організаторів Німецького театру в Берліні (1883). Б. — трагедійний актор. Створив образи Отелло, Короля Ліра, Гамлета (в однойменних трагедіях Шекспіра), Телля («Вільгельм Телль» Шіллера) та ін. Для творчості Б. характерні ефектні зовнішні сценічні рішення та віртуозна виконавська техніка.

БАРНАУЛ — місто, центр Алтайського краю РРФСР. Залізничний вузол і важливий річковий порт на Обі. 320 тис. ж. (1959). Б. — один з найбільших в Зх. Сибіру і Алтайському краї пром. центрів з розвинутою маш.-буд., легкою, харчосмаковою, деревообробною пром-стю. Маш.-буд. підприємства Б. виготовляють парові котли, дизельмотори, металорізні верстати, преси, с.-г. машини та їх частини, прилади. Ремонт і будівництво річкових суден. Головні підприємства легкої промисловості: меланжовий і бавовняний комбінати, заводи: штучного волокна, шкіряний, овчинно-шубний, виробництво валяного взуття. В Б. 5 вузів, 4 науково-дослідні заклади, 8 технікумів, 3 спец, середні уч. заклади, театр, філармонія, музей.

БАРНЕТ Борис Васильович (н. 18. VI 1902) — російський рад. кінорежисер, засл. діяч мистецтв УРСР (з 1951). Член КПРС з 1943. Н. в Москві. Творчу діяльність в кіно почав 1920. Поставив фільми: «Міс Менд» (1925), «Будинок на Трубній» (1928), «Поет» (1957) тощо. На Київській студії худож. фільмів здійснив постановки: «Подвиг розвідника» (1947), «Щедре літо» (1950) і «Концерт майстрів українського мистецтва» (1952).

БАРНОВІ Василь Захарович (3. VI 1856— 4. XI 1934)—грузинський рад. письменник. Автор істор. романів, присвячених визвольній боротьбі груз. народу проти іноземних загарбників: «Хазарська наречена» (1922), «Падіння Армазі» (1925), «Великий моураві Георгій Саакадзе» (1925). Написав оповідання і повісті з життя дореволюц. Грузії («Гордість цеху», «Чайові», «Крива душа», «Кучеряве дерево»), монографії з історії груз. літератури.

Тв.: Рос. перекл. — Избранные рассказы. Тбилиси, 1949.

БАРОГРАФ (грец. βαρος — вага, γραφω — пишу) — прилад для безперервного запису зміни атмосферного тиску. Складається з приймальної частини, передавального механізму, з'єднаного з пером, та барабана з стрічкою, який обертається за допомогою годинникового механізму. Розрізняють в залежності від принципу дії Б. анероїдні та ртутні.

БАРОККО (італ. barocco — вибагливий, химерний) — основний стилістичний напрям в європейському мистецтві кінця 16 — середини 18 ст. Пов'язане з дворянською культурою часів розквіту абсолютизму, Б. було покликане прославляти знать і церкву. Але в ньому відбилися і прогресивні ідеї, зумовлені тогочасною боротьбою за нац. єдність в ряді країн Європи. Поряд з цим Б. відкрило нові можливості для мистецтва, що особливо яскраво виявилися в синтезі мистецтв, в створенні грандіозних міських і паркових ансамблів тощо. Стиль Б., що прагнув до урочистості і вражаючих ефектів, відзначається динамічністю композиції і декоративною пишністю. В архітектурі панують примхливі форми планів, сильні контрасти об'ємів, перебільшена пластика фасадів, світлотіньові та кольорові ефекти. Живопис і скульптура відзначаються декоративно-театральними композиціями, тонкою розробкою колориту і ефектів освітлення, ускладненою пластикою.

Б. виникло і набуло великого розвитку в Італії, замінивши прості форми мистецтва Раннього Відродження. Кращі представники італійського Б.: архітектор і скульптор Д. Берніні, арх. Ф. Борроміні і К. Фонтана, живописці П'єтро да Кортона, Л. Джордано, А. Маньяско, Дж. Б. Тьєполо. Здобуті в Італії досягнення Б. лягли в основу дальшого розвитку мистецтва Іспанії та її американських колоній, а також Німеччини, Австрії, частково Франції, Фландрії, Польщі, Чехословаччини та ін. В Росії розвиток Б. був пов'язаний із зростанням і зміцненням дворянської держави. Російське Б., на відміну від західноєвропейського, не мало містицизму. Видатними пам'ятниками російського Б. є палац у Пушкіно (кол. Царське Село), Зимовий палац, Смольний монастир, Ніколь-ський військово-морський собор та інші будови стилю барокко Ленінграда, ство-

рені В. В. Растреллі, С. І. Чевакінським і Д. В. Ухтомським.

У 18 ст. на Україні, переважно в Києві, Переяславі та Львові, в стилі укр. Б. були створені видатні споруди та цілі архітектурні комплекси. Найвизначнішими з них є: Духовна академія в Києві (Й. Шедель, 1732—40), Ковнірівський корпус в Києво-Печерській лаврі (С. Ковнір, 1721—73), надбрамна церква Кирилівського монастиря в Києві (І. Гри-горович-Барський, 1760), церква Юра у Львові (Б. Меретин, 1745—70), ратуша в Бучачі (Б. Меретин, 1751), церква в Почаєві (Г. Гоф-ман, Ф. Кульчицький та М. і П. Полейовські, 1771—91). У композиції цих будівель помітне прагнення до зовнішнього блиску, парадності, до розвиненої архітектурної декорації — вибагливі фронтони, соковиті ліпні орнаменти та майоліка. Колони, півколони та пілястри архітектурних ордерів у тому чи іншому трактуванні фасадів займали провідне місце.

В українському живопису стиль Б. позначився насиченістю композицій, колористичною вишуканістю й декоративністю. Персонажі на іконах і портретах зображаються в дорогій одежі, типаж і аксесуари українізуються («Св. Параскева П'ятниця», 1701, майстра Пилипенка з с. Високого, розписи Рутковича в церкві Скваряви та Кондзеле-вича в Богородчанах). В портреті помітне прагнення до імпозантності пози, небуденного оточення (портрет значкового товариша війська запорозького В. Г. Гамалії в Київському музеї українського мистецтва). Риси піднесеності і декоративності яскраво виявилися у скульптурі ратуші в Бучачі, рельєфах дзвіниці Софійського собору в Києві. Риси Б. виступають також у розписах Троїцького собору Густинського монастиря (кінець 17 ст.) та пізніше Троїцької церкви Києво-Печерської лаври, виконаних під керівництвом А. Галика. Тут композиції сповнені динаміки й руху, а персонажі подані в природних позах, в золототканій і багато орнаментованій одежі. Б. яскраво відбилося в різьбі дерев'яних іконостасів середини 18 ст., які являли собою величні декоративні композиції, що ніби золототканими завісами закривали вівтар (іконостас Покровської церкви в с. Со-рочинцях Полт. обл., 1732, та ін.), а також у ювелірних виробах (келихи, блюда, оправи євангелій тощо) і в книжковій графіці, гравюрах. Іл. див. на окремому аркуші с. 456—457.

Літ.: Нариси історії архітектури Української РСР. К., 1957; Алпатов М. В. Всеобщая история искусства, т. 2. М.—Л., 1949; Вельфлин Г. Ренессанс и барокко. Пер. с нем. СПБ, 1913; История русского искусства, т. 1. М., 1957; Программы по истории украинского искусства. Академия архитектуры УССР. К., 1956.

БАРОМЕТР (грец. βαρος — вага, μετρεω — виміряю) — прилад для вимірювання атмосферного тиску. Б. бувають рідинні, металеві (анероїди), газові та гіпсотермометри, або термобарометри. Серед рідинних найбільше поширені ртутні, які побудовані за принципом сполучених посудин. Ртутний Б. складається із скляної трубки, завдовжки не менше 80 см, позбавленої повітря, запаяної з одного кінця і опущеної відкритим кінцем у чашечку з ртуттю. Повітря тисне на ртуть, і вона підіймається по трубці. Висота ртутного стовпа залежить від величини тиску повітря і таким чином є його мірою. Металеві

Б. побудовані на принципі використання пружних деформацій тіл (див. Анероїд), гіпсотермометри — на використанні залежності точки кипіння води від зовн. атмосферного тиску.

БАРОН (франц. baron, від старонім. baro — вільний) — один з титулів феодальної аристократії в Зх. Європі. Виник за часів середньовіччя в період оформлення феод. держави. Б. був зв'язаний з вищим феодалом васальними відносинами, але, як представник панівної верхівки, був майже незалежний у своїх володіннях. В деяких капіталістичних країнах (напр., в Англії) титул Б. і досі надається представникам верхівки буржуазії.

БАРОНІЙ Цезар (1538—1607) — італійський церковний історик, кардинал римсько-католицької церкви, бібліотекар Ватікану. Б. зібрав величезний фактичний матеріал з історії церкви, опублікував ряд праць, серед яких найзначніша «Аннали проповідей про Христа» (т. 1—12. Рим, 1588—1607), де виступив завзятим захисником претензій папства на світову гегемонію католицької церкви. В скороченій і переробленій редакції ця книга видана 1719 в Москві під назвою «Діянія церковні і гражданські». Б. — автор праці «Слово про походження русинів та їхній чудотворний перехід в іншу віру», в якій з позицій католицизму тенденційно описав походження східних слов'ян, причини виникнення Брестської церковної унії 1596 тощо. На твори Б. як літературні джерела посилаються український церковний історик І. Гізель, козацькі літописці С. Величко, Г. Грабянка та ін.

БАРОНЧ Садок (1814—92) — історик, вірменин за національністю. Н. і жив в Зх. Україні. Монах-домініканець. Автор монографій польською мовою з історії українських міст Бродів, Бучача, Жовкви, Станіслава, Тисмениці та ін., в яких подано важливий фактичний матеріал. Видав збірку укр. казок і приказок. Крім того, Б. опублікував «Життєписи славних вірмен у Польщі» (1856), «Нарис вірменської історії» (1869) та кілька праць з історії орденів бернардинців і домініканців.

БАРОТРАВМА (грец. βαρος — вага і τραυμα — рана) — ушкодження організмів, що зумовлюється різкими змінами атмосферного тиску. Б. настає при раптовому підвищенні цього тиску (при вибухах, кесонних роботах або зниженні (порушення герметичності кабіни висотного літака), а також в результаті частих невеликих його коливань (найчастіше на літаку). Найбільш ушкоджуються при Б. барабанна порожнина і внутрішнє вухо, легені, придаткові порожнини носа, іноді мозок. Сильна Б. може спричинитися до крововиливів і навіть смерті. Профілактика: недопущення до роботи, пов'язаної з можливістю різких змін атмосферного тиску, осіб з підвищеною чутливістю до них, тренування в барокамері, використання пристосувань, що пом'якшують вплив змін атмосферного тиску на вухо, т. з. протишумів.

БАРОХА-І-НЕСІ (Baroja y Nessi) Піо (28. XII 1872—30. X 1956)—іспанський письменник-натураліст. Перші його твори з'явилися в 1900. В романах «Боротьба за життя» (1904), «Останні романтики» (1906) та ін. критикував бурж. суспільство монархічної Іспанії, церкву, релігію. З 1913 по 1935 видано серію його історичних романів — «Мемуари людини дії». У політичних поглядах Б. не був послідовним: не прийнявши Республіки, він разом з тим відмовився підтримати Франко й критикував його політику в галузі культури

БАРРАНКІЛЬЯ — місто в Колумбії, в гирлі ріки Магдалени (бл. 18 км від Карібського моря). Адм. центр департаменту Атлантіко. Гол. морський і річковий порт країни. 340,4 тис. ж. (1955). Пром. і торг. центр. Текстильна, харчова, взуттєва, мета-лообр., деревообр., хім., тютюнова, цементна, нафтопереробна пром-сть; ремонт суден. Вивіз кави, шкір, нафтопродуктів.

БАРРАС Жан-Поль (1755—1829) — французький політ. діяч, дворянин, учасник штурму Бастілії. Б. був обраний членом Національних зборів і Конвенту, з кар'єристських мотивів підтримував якобінців. Б. — один з керівників термідоріанського перевороту 1794. Голова Директорії з 1795. Допоміг приходу до влади Наполеона Бонапарта.

БАРРЕМСЬКИЙ ВІК І ЯРУС — середній вік ранньокрейдової епохи крейдового періоду. Провідними скам'янілостями Б. я. є амоніти: Simbirskites decheni, Macroscaphites yvani, Heteroceras astierianum, Oxyteutis, деякі белемніти: Belemnites jasikowianus та ін. Відклади Б. я. поширені в СРСР — Підмосковний басейн, Поволжя, Пн. Кавказ, Копет-Даг і в Зх. Європі. Б. я. визначив Кокан 1861 в околицях с. Баррем (Франція), звідки й назва.

БАРРОУ — мис в Пн. Америці, крайня пн. точка Аляски (71° 23' пн. ш. і 156° 12' зх. д.). Меридіан Б. є умовною межею між Чукотським та Бофорта морями.

БАРС, ірбіс (Felis uncia) — хижак род. котячих. Поширений в горах Центр. Азії. В СРСР живе на Памірі, Тянь-Шані, Алайському, Зеравшанському, Гіссарському хребтах і на Алтаї. Довжина тіла бл. 130 см, хвоста— 90 см, висота в плечах 60 см. Вага дорослих Б. від 25 до 40 кг. Б. — високогірний звір, тримається альпійських лук та безлісих скель. Веде нічний спосіб життя. Живиться переважно дикими гірськими козами, вівцями та свійськими тваринами, а також гризунами і птахами. Парування весною. Самка після 90-денної вагітності народжує 2, рідше 3 малят. Б. — хутровий звір, але через нечисленність промислового значення не має. Завдає деякої шкоди тваринництву. Іноді Б. називають також пардуса.

БАРСА-КЕЛЬМЕС — 1) Острів на Пн. Зх. Аральського моря. Площа 133 км². Поверхня рівнинна, на Б.-К. — держ. сайгачий заповідник. У 1848 на о-ві був Т. Г. Шевченко і змалював цей острів. 2) Велика западина на Пд. Сх. плато Устюрт з солончаковим дном

БАРСАМОВ Микола Степанович (н. 5. XII 1892) — рад. художник та дослідник творчості І. К. Айвазовського. Н. в Тбілісі. Закінчив Моск. учил. живопису, скульптури і зодчества.

Б. створив ряд живописних творів на теми героїчної історії Криму, портрети, пейзажі та натюрморти. Багато років працює директором Феодосійської картинної галереї. Мистецтвознавчі твори Б. — «Іван Костянтинович Айвазовськии» (1953) та багато інших.

БАРСЕЛОНА (Barcelona) — головне місто Каталонії (Іспанія), з 1833 — центр провінції Барселона. Розташоване на Пн. Сх. країни на березі Середземного моря. Нас. 1428,7 тис. чол. (1957). Б. — один з найбільших промислових центрів і портів Іспанії. На базі довізної сировини та палива і електроенергії гірських річок у місті працюють великі заводи текст., маш.-буд. (мотори, складання автомобілів, літаків, устаткування для с. г., транспорту, текст. машини), хім., харчової, цементної та ін. галузей промисловості. Бавовняні ф-ки Б. і передмість дають майже ³/₄ текст. продукції Іспанії. В промисловості Б. значне місце займає іноземний, зокрема англ. і амер., капітал. Порт Б. за вантажооборотом (939,6 тис. т, 1955) є третім (після Картахени і Більбао) в Іспанії. Залізницями і шосейними шляхами Б. зв'язана з Мадрідом, Валенсією і містами Франції. Б.— один з істор. центрів каталонської та іспанської культур. Університет (з 15 ст.), музеї.

Старе місто (пд. частина) має в основі середньовічне планування з вузькими вулицями. Нове місто (пн.-зх. частина) розплановано за прямокутною системою. Навколо центр. частини — робітничі передмістя: Гарсія, Саррія, Сан-Андрес. Архітектурні пам'ятники: готичний собор (1298—1448), церква Санта-Маріядель-Мар (14 ст.), ренесансний палац (15—16 ст.), пам'ятник Христофорові Колумбу.

БАРСЕЛОНСЬКА КОНВЕНЦІЯ 1921 — конвенція, що визначила правовий режим водних судноплавних шляхів, які перетинають або відокремлюють територію різних д-в і сполучаються з морем. Вона діє і відносно водних шляхів внутрідержавного значення, якщо в міжн. угодах або постановах відповідних держав є вказівки про її застосування. Б. к. створює можливість безконтрольного панування на міжн. водних шляхах, що призводить до порушення суверенітету прибережних країн. Отже, Б. к. вигідна великим імперіалістичним державам. Тому соціалістичні країни, як і ряд капіталістичних країн, не приєдналися до Барселонської конвенції.

БАРСОВ Елпідіфор Васильович (1836— 1917) — російський фольклорист і літературознавець. Н. в с. Логіновому кол. Череповецького пов. Новгородської губ. Досліджував усну народ. творчість Пн. Росії, а також поезію Київської Русі.

Тв.: Причитания Северного края. В 3 ч. М., 1872—86; «Слово о полку Игореве» как художественный памятник Киевской дружинной Руси. В 3 т. М., ,1887—89.

БАРСОВА Валерія Володимирівна (н. 13. VI 1892) — російська рад. співачка (лірико-колоратурне сопрано), нар. арт. СРСР (1937). Член КПРС з 1940. Закінчила Моск. консерваторію (1919). 1920—48 — солістка Державного академічного Великого театру СРСР. Гол. партії: Антоніда, Людмила («Іван Сусанін», «Руслан і Людмила» Глінки), Снігуронька («Снігуронька» Римського-Корсакова), Віолетта («Травіата» Верді) та ін. Гастролювала в СРСР і за кордоном. Сталінська премія, 1941.

БАРСУКИ Великі і Малі — рівнинні піщані пустелі в Актюбінській обл. Каз. РСР, на Пн. від Аральського моря. Розташовані в зниженнях меридіонального напряму Тургайської столової країни. Б. В. простягаються на Сх. від Мугоджар. Довжина Б. В. 200 км, шир. 10—30 км, на Пд. — до 60 км; Б. М. лежать на Сх. від Б. В. і мають довжину 100 км, шир. 10—40 км. Б. складені третинними пісками; пн.-зх. частина Б. В. — молодими алювіальними наносами. Поверхня хвиляста, ускладнена піщаними горбами і пасмами та ділянками столових підвищень. Грунти — буроземи (піщані та супіщані, часто засолені), на Пд. — сіроземи. Рослинний покрив розріджений, на столових підвищеннях — полини, солянки; на піщаних горбах та пасмах — зарості джузгуна, піщаної акації, білого саксаулу. Угіддя Б. використовуються як пасовиська.

БАРСУК-МОЙСЄЄВ (Мойза) Хома Іванович (1768 — червень 1811) — російський і український вчений в галузі медицини. Н. на Чернігівщині. Навчався в Київ. академії та на мед. факультеті Моск. ун-ту з 1788. Захистив 3. XII 1794 докторську дисертацію, першу з мед. дисертацій, захищених у Моск. ун-ті. З 1794 — професор Моск. ун-ту, викладач фізіології, дієтетики, патології та терапії. Праці Б.-М. присвячені проблемі дихання і вивченню впливу факторів зовн. середовища на організм людини. Б.-М. переклав на рос. мову і коментував ряд творів з різних питань медицини.

БАРСЬКА КОНФЕДЕРАЦІЯ — військово-політичне об'єднання частини польських реакційних панівних верств, метою якого було збереження необмежених прав і привілеїв шляхти й католицької церкви. Б. к., спираючись на підтримку Франції, Туреччини, Австрії, вела боротьбу проти впливу російського царизму на політику шляхетської Польщі. Створена Б. к. в лютому 1768 на з'їзді польської шляхти в м. Барі на Поділлі. Безпосереднім приводом до збройного виступу шляхти було прийняття польським урядом під тиском Росії закону про зрівняння в правах католиків з некатоликами (дисидентами). Заколот конфедерати почали з розправи над українським населенням Правобережжя. Насильства шляхти стали поштовхом до народного повстання на Правобережній Україні в травні 1768 під проводом М. Залізняка та І. Ґонти — Коліївщини. Закликані польським урядом російські війська розбили конфедератів, оволоділи містом Баром і одночасно придушили Коліївщину. На захист Б. к. виступила Туреччина, оголосивши в жовтні 1768 війну Росії. Франція допомогла Б. к. озброєнням і послала генерала Дюмур'є для керівництва її військами. Але іноземна допомога не врятувала Б. к. від поразки. В 1770 вожаки її втекли до міста Пряшо-ва. 1772 О. Суворов остаточно розгромив конфедератів, і Б. к. розпалася. Б. к. за своєю програмою в цілому була шляхетсько-католицьким реакційним рухом, спрямованим проти всяких реформ у Польщі.

БАРТО Агнія Львівна (н. 17. І 1906) — російська рад. дитяча поетеса і драматург. Н. у Москві. Друкується з 1925. Лаконізм, яскрава образність — характерні риси кращих її творів («Вірші дітям», Сталінська премія, 1950). Автор кіносценаріїв («Слон і мотузочок», «Підкидьок»). Твори Б. видані в укр. перекладах Н. Забіли, О. Іваненко, М. Пригари, Г. Бойка.

БАРТОК (Bartok) Бела (25. III 1881 — 26. IX 1945) — угорський композитор, піаніст, муз. етнограф. Н. в с. Надьсентміклоші. Б. — один з видатних представників угор. нац. музики, в творчості продовжував нац. традиції Ф. Ліста та Ф. Еркеля. Досліджував муз. фольклор багатьох народів, зокрема українського: зібрав (але пе видав) бл. 80 укр. народ, пісень. Одним з останніх творів його є обробка укр. народ. пісні «Я купив на ярмарку ячменю» (Б. назвав її «Горе чоловіка»). Створив оперу «Палац герцога Синя Борода» (1911), балети «Дерев'яний принц» (1916) і «Чудесний мандарин» (1919), ряд симфонічних та інструментальних творів, обробки для хору, багато дитячих п'єс тощо. Музичні твори і наукові праці Б. здобули світову славу. 1940 Б. емігрував у США. Міжнародна Премія Миру (посмертно, 1955).

Літ.: Мартынов И. Вела Барток. М., 1956.

БАРТОЛІНІТ — запалення бартолінових (за ім'ям датського анатома К. Бартоліна) залоз, розміщених біля входу у вагіну. Спричиняється найчастіше гонококом. При Б. внаслідок утруднення виділення секрету залози часто утворюється її кіста, схильна до нагноєння. Після прориву гнояка вона може рецидивувати. При цьому підтримується гонорейне захворювання сечостатевих органів. БАРТОЛО Северо із Сассоферрато (1314— 57) — італійський юрист, професор ун-тів Болоньї, Пізи, Перуджі. Відіграв значну роль у поширенні римського права в середні віки, пристосовуючи його до капіталістич. відносин, що розвивалися в італ. містах, в їх боротьбі за звільнення від феод. панування. Б. був видатним знавцем римського права. З його ім'ям пов'язують зародження колізійного права (див. Міжнародне приватне право) і т. з. теорії статутів (статутами називали законодавство італ. міст). Ця теорія, з її поділом на особисті, реальні й мішані статути, мала на меті сприяти звільненню городян та їхнього рухомого майна від підпорядкування феодальному праву.

Літ.: Грабарь В. Э. Римское право в истории международно-правовых учений. Юрьев, 1901, с. 140—233.

БАРТОЛЬД Василь Володимирович (1869— 1930)—російський рад. сходознавець, академік (з 1913). Створив ґрунтовні праці з історії Сходу, які здобули міжнар. визнання. Його праці «Туркестан в епоху монгольської навали» (1898—1900), «Улугбек та його час» (1918), «Культура мусульманства» (1918), «Мусульманський світ» (1922) та ін. завдяки багатству фактичного матеріалу не втратили свого значення і до наших днів.

БАРТУ (Barthou) Жан-Луї (1862—1934) — французький держ. діяч, історик і публіцист. Політ. діяльність почав з 1889. Як прем'єр-міністр 1913 Б. активно готував Францію до першої світової війни. 1934 Б. — міністр зак. справ. Щоб забезпечити Францію від загрози з боку Німеччини, Б. прагнув створити систему воєнно-політичних союзів (див. Антанта Мала, Східний пакт) і посилити франко-радянське співробітництво. 9. X 1934 Б., разом з королем Югославії Александром, був убитий в місті Марселі агентами фашистської Німеччини.

БАРУНДІ — африканська народність, що населяє пн. та пн.-сх. узбережжя оз. Танганьїки в Руанда-Урунді (підопічна тер. Бельгії) і Бельгійське Конго. Чисельність Б. — 1,5 млн. чол. Мова Б. — кірунді, відноситься до пн. групи мов сім'ї банту. Б. належать до негроїдної раси. Займаються землеробством (вирощують просо, кукурудзу, батати тощо), скотарством, ремеслами (обробляють метал, дерево тощо); більшість працює на плантаціях, фермах, рудниках, де жорстоко експлуатується колонізаторами.

БАРХАНИ (материкові дюни) — нанесені вітром піщані рухливі горби серповидної форми, звернені опуклістю проти вітру і не закріплені рослинністю. Висота Б.

1—10 м, рідко 30 м і більше, схили асиметричні: навітряний — похилий (кут нахилу 5—12°), підвітряний — крутий (бл. 30—33°). Утворюються біля будь-якої перешкоди — куща, горбка тощо. Поодинокі Б. зустрічаються лише на твердому грунті при недостатній кількості піску. В піщаних пустелях здебільшого утворюються пасма барханів. Швидкість руху Б. (від десятків см до сотень м на рік) залежить від їхніх розмірів, сили і режиму вітру. Рухаючись, Б. часто завдають шкоди освоєним землям. Для боротьби з Б. їх засаджують деревною рослинністю, напр. у Серед. Азії. Деякі піщані форми рельєфу на Україні, в межах Полісся, П. А. Тутков-ський відносив до барханів.

БАРХАННИЙ КІТ (Felis margarita) — ссавець род. котячих, поширений в Сахарі й пустелях Серед. Азії. Довжина тіла до 60 см, хвоста — 35 см. Колір хутра жовтуватий. Плодиться раз на рік весною. У виплоді найчастіше 4 котенят. Промисловий звір.

БАРХАТНА КНИГА — родовід старих російських дворянських родів (назва від бархатної оправи книги). Складається з «Государева родословця» середини 16 ст. і додатків, зроблених після скасування місництва в 1682. Видана М. І. Новиковим 1787. Б. к. — важливе історичне джерело для вивчення соціального складу дворянства. Після 1807 існувала також Б. к. для купецьких родів.

БАРХАТНЕ ДЕРЕВО, амурське коркове дерево (Phellodendron amurense) — дерево родини рутових (Rutaceae), вис. до 20—25 м і 60—75 см в діаметрі, з густою кроною і світло-сірою зморшкуватою бархатистою корою, що має добре розвинутий корковий шар. Листки непарнопірчасті, з неприємним запахом. Квітки дводомні, невеликі, зеленуваті, зібрані в китицю; плід — чорна костянка. Росте Б. д. в Японії, Китаї, в СРСР (на Далекому Сх. і Пд. острова Сахалін). Вирощується в Європ. ч. СРСР, в тому числі в УРСР, в парках, штучних лісових насадженнях та лісозахисних смугах. Міцна деревина Б. д. іде на виготовлення меблів, фанери, лиж тощо, з кори одержують корок.

БАРХУДАРОВ Степан Григорович (н. 7. III 1894) — російський рад. мовознавець. Спеціаліст в галузі стародавньої російської мови, лексикології і лексикографії. Член-кор. АН СРСР (з 1946), з 1926 — проф. Ленінгр. ун-ту, з 1958 працює в Інституті рос. мови АН СРСР. Разом з іншими методистами склав підручник «Російська мова» (2 ч., 1929), який неодноразово видавався на Україні. Редактор журн. «Русский язык в школе» (1938— 46) і «Русский язык в национальной школе» (з 1957). Разом з С. П. Обнорським видав «Хрестоматію з історії російської мови», редактор «Словника сучасної російської літературної мови» (т. 1—6, від «А» до «М», 1948—57).

БАРЯТИНСЬКИЙ Олександр Петрович {1798—1844) — російський поет, декабрист. Походженням—князь. Близький друг П. І. Пестеля, активний діяч Південного товариства, до якого вступив 1821. Був матеріалістом і послідовним республіканцем, виправдовував рішучі революційні дії. В кінці 1825 Б. очолював Тульчинську управу. У збірці віршів «Години дозвілля в Тульчині» Б. виступив як вільнодумець і атеїст. Б. був засуджений на довічну каторгу. Помер у Тобольську.

БАС (італ. basso — низький) — 1) Низький чоловічий голос (діапазон від м і великої октави до мі — соль першої октави). Баси поділяються на: а) Б. профундо, найнижчий за звучанням; б) Б. центральний, з рівним звучанням по всьому діапазону; в) Б. кантанте, більш високого звучання. 2) Муз. інструмент низького звучання (туба, контрабас, укр. народ, інструмент басоля та ін.). 3) Найнижчий голос в музиці багатоголосного складу. 4) Найнижчий звук в акорді.

БАСАНГОВ Баатр Бадмайович (1911—44) — калмицький рад. письменник. Перша збірка оповідань «Істина минулих днів» (1931) — про тяжке минуле дореволюційної Калмикії. Автор сатирич. комедії «Чуче» (1938), драми «Зам'ян» (1939), п'єси-казки «Країна Бумба» (1940). Переклав п'єсу М. Горького «Останні».

БАСАРГІН Микола Васильович (1799— 1861) — декабрист, член Союзу благоденства і Південного товариства, поручик. Служив у Тульчині в 2-й армії. В члени Союзу благоденства Б. вступив 1819. В 1821 брав участь в тульчинській нараді по створенню Південного товариства і схвалював рішучі революційні плани ліквідації самодержавства. Засуджений на 20-річну каторгу. За амністією повернувся 1856 в Європейську Росію. Б. відомий як автор «Записок» про Південне товариство і «Спогадів».

БАСАРИНКА — один з видів відробітків орендарів-половинщиків у дореволюційній Україні. Див. Підробітки.

БАСЕЙН — 1) Заповнена водою западина в земній поверхні розміром від невеликого озера до моря (морський Б.) і океану (океанічний Б.). Контури водних Б. минулого відтворюються на основі поширення відкладів водного походження. 2) Частина суходолу, з якого вода стікає шляхом поверхневого або підземного стоку до ріки (Б. ріки), озера (Б. озера) або моря (Б. моря). Основними елементами кожного Б. є площа Б. та вододільна лінія, що розмежовує стік по протилежно спрямованих схилах і визначає поверхню Б. і його форму. 3) Западина здебільшого тектонічного походження, яка заповнена осадочними породами і містить поклади корисних копалин, напр. Донецький кам.-вуг. Б., Криворізький залізорудний Б., Підмосковний вугільний Б. та ін.

БАСЕЙН ПЛАВАЛЬНИЙ — споруда для спортивного плавання і стрибків у воду, для гри у водне поло та купання; буває закритий (зимовий) і відкритий (літній). Основними елементами Б. п. є прямокутна ванна (з обхідною доріжкою, трамплінами і вишкою для стрибків),

Басейн КВО у Києві. 1955. Архітектор Ф. В. Поліщук.

трибуни для глядачів, тренувальний зал або майданчик, роздягальні та душові. Розміри ванни: шир. 15—20 м, довж. 25—50 м, глиб. 1,1—3,5 або 4,5 м (коли є вишка) та 1,1—1,8 м (коли вишки немає). Ванна заповнюється хлорованою водою.

БАСИЛЕЙ (βασιλευς) — вождь родової знаті в Стародавній Греції в період розкладу родового ладу (12—8 ст. до н. е.). Б. належала вся повнота військової, релігійної та судової влади. Пізніше Б. називали монархів елліністичних та перської держав.

БАСИСТИЙ Микола Єфремович (н. 22. V 1898) — рад. військ. діяч, адмірал. Народився в с. Юр'ївці Добровеличківського району Кіровоград, обл. Військову службу почав 1914 в Чорноморському флоті. Під час громад. війни Б. служив у Волзькій та Каспійській флотиліях. 1931 закінчив Військово-Морську академію. З 1938 Б. був командиром крейсера «Червона Україна». У Велику Вітчизняну війну командував з'єднаннями кораблів, а пізніше був нач. штабу Чорноморського флоту. Після війни — командуючий Чорноморським флотом, потім — на відповідальній роботі в МО СРСР.

БАСІВКА — село Смілівського району Сумської обл., біля якого знаходиться велике скіфське городище 6—3 ст. до н. е., що було центром землеробсько-скотарських племен басейну р. Сули. Житлова частина городища розташована на трьох мисах, оточених ярами. До них примикає напільна ділянка — місце загону для худоби. Як свідчать археол. розкопки, усі частини городища були укріплені ровами та валами. В курганах поблизу городища виявлені поховання військово-родової скіфської знаті.

БАСКАК — в 13—14 ст. намісник золотоординського хана в руських землях для збирання данини. В зв'язку з народними повстаннями у Владимирі, Ростові, Суздалі та ін. містах проти монгольсько-татарського гніту хани передали збирання данини руським князям і з початку 14 ст. перестали посилати Б. на Русь.

БАСКЕТБОЛ (англ. basket — кошик і ball — м'яч) — спортивна гра з м'ячем. Грають 2 команди по 5 чол. на майданчику 26 X 14 м. На коротких сторонах майданчика укріплені на щитах на висоті 305 см «кошики» — металеві кільця діаметром 45 см з мотузяною сіткою без дна. Переможцем визнається команда, якій вдалось більше число разів закинути м'яч у «кошик» противників. Тривалість гри — 40 хв., з перервою для відпочинку.

БАСКИ (самоназва — еускалдунак) — народність, що населяє центр. ч. Пн. Іспанії та прилеглі райони Франції. Чисельність — близько 600 тис. чол. в Іспанії, бл. 180 тис. у Франції та бл. 250 тис. чол. емігрантів у Пд. Америці. Мова Б. становить окрему мовну сім'ю. Б. — найстаріше населення Піренейського п-ова, належать до європеоїдної раси. Значна частина Б. — селяни. Серед галузей г-ва — землеробство (маїс, ячмінь, пшениця, овес, бобові, картопля); розвинуте також скотарство (молочна худоба, вівці), садівництво, виноградарство. Робітники переважно працюють в металургійній промисловості Більбао. За релігійними поглядами віруючі Б. — католики.

БАСКІВ КРАЇНА — область в Іспанії, на узбережжі Біскайської зат. Площа 7,3 тис. км². Нас. 1209 тис. чол. (1957), в т. ч. понад 50%— баски. Головне місто Більбао — 268 тис. ж. (1956).

Природа. Кантабрійські гори (вис. 1000— 1500 м) перетинають Б. к. з Зх. на Сх. Погорбована узбережна смуга порізана численними затоками і бухтами. Клімат вологий, морський. Ріки короткі, повноводні. На схилах гір широколисті ліси.

Історія. З 2 ст. до н.е. до 1-ї пол. 5 ст. Б. к. була під владою Риму, в 5—7 ст. — вестготів. Під час арабського завоювання Піренейського п-ова (8 ст.) Б. к. лишилася самостійною. В 14 ст. ввійшла до складу Кастілії, зберігши деякі вільності (фуероси: визначення розмірів мита, податків тощо). З кінця 19 ст. в Б. к. почав зростати робітничий і нац.-демократичний рух. Після перемоги Народного фронту (1936) іспанські кортеси (парламент) прийняли ухвалу про автономний статут Б. к., але уряд Франко цю ухвалу ліквідував.

Господарство. Пн. частина області — економічно розвинутий район: чорна металургія, важке машинобудування, воєнні, хім., текст., рибоконсервні підприємства. Б. к. дає 1/3 видобутку заліз, руди, бл. ²/₃ продукції чорної металургії Іспанії. Пд. — внутрішня частина області — відсталий аграрний район. В с. г. області переважає тваринництво м'ясо-молочного напряму. Землеробство має другорядне значення — власним хлібом Б. к. себе не забезпечує. Вирощують кукурудзу, картоплю, бобові. Розвинуті садівництво, рибальство. Залізниці сполучають Б. к. з різними районами Іспанії, з Францією, Португалією. Порти — Більбао, Сан-Себастьян, Пасахес.

БАСКСЬКА МОВА (еускара, як її називають баски) — мова басків, що живуть в Іспанії, Франції та частково в Пд. Америці. В основі літ. мови лежить зх. діалект (говірка Більбао). Має багату систему звуків. Граматичний рід відсутній. Відмінкові закінчення утворюються різноманітними суфіксальними частками. Дієслово має два часи (теперішній і минулий) та три способи (дійсний, наказовий, бажаний). Синтаксис складний, перехідне дієслово має ергативну конструкцію в реченні (підмет виражається непрямим відмінком). Алфавіт — латинський. Найдавніша пам'ятка писемності — книга Дечепарре «Початки мови басків» (1545). Великий інтерес європейських учених до вивчення мови басків завершився заснуванням у 20 ст. Академії баскської мови. Після проголошення автономії Країни басків (1. X 1936) Б. м. була запроваджена в школах, нею друкувалась художня та публіцистична л-ра. 1939 уряд Франко заборонив друкування будь-яких видань і книжок баскською мовою.

БАСКУНЧАК — солоне, самоосадне озеро в Астраханській обл. РРФСР. Площа 105,5 км², рівень води на 19,5 м нижче за рівень океану. Котловина Б. тектонічного походження, береги низинні, глинясті. Живиться Б. соляними джерелами, що витікають з підніжжя гори Богдо та з дна озера. Б. має невичерпні запаси кухонної солі. Щорічно внаслідок випаровування в озері відкладається тонкий шар солі — новосадка. Видобування солі механізоване: працюють екскаватори, солесоси. Промисли добре впорядковані. Сіль переважно йде на потреби Волго-Каспійського рибного промислу.

БАСМАЦТВО (тюрк, басмак — робити наскок) — контрреволюційний націоналістичний рух в Середній Азії (Туркестані, Бухарі, Хорезмі) в 1918—24, який мав характер відкритого політичного бандитизму. Б. було спрямоване на відрив середньоазіатських республік від Радянської Росії, повалення Радянської влади і відновлення феодально-бай-ських порядків. Організаторами Б. були місцеві баї (багатії) та мусульманське духівництво. Безпосередньо керували Б., фінансували його та забезпечували озброєнням агенти англо-амер. імперіалістів. Басмачі нападали на радянські війська, грабували мирне населення і завдавали великої шкоди народному господарству. В 1920—23 основні басмацькі банди були розгромлені частинами Червоної Армії та добровільними загонами з місцевого населення. Рештки басмачів втекли за кордон (в Афганістан, Іран), звідки при підтримці англ. розвідки робили наскоки на радянську територію. Ленінська національна політика та економічні заходи Радянської влади, спрямовані на поліпшення життя дехкан (селян), привели до остаточної ліквідації басмацтва.

БАСОЛЯ (бас) — український народний смичковий музич. інструмент. За структурою і розмірами нагадує віолончель, має 4 струни, настроєні по квінтах (до вел. октави, соль—ре—ля малої октави). Бувають Б. і 3-струнні. Б. використовується в народних інструментальних ансамблях (напр., троїста музика та ін.).

БАСРА — місто на Пд. Сх. Іраку, на річці Шатт-ель-Арабі, за 90 км від Персидської затоки. 159,3 тис. ж. (1956). Б. є стародавнім арабським містом (засн. 7 ст.). Важливий річковий, доступний для морських суден порт, через який провадиться більша частина зовнішньої торгівлі Іраку. Вузол залізничних і шосейних шляхів. Аеропорт. Підприємства харч. і текст. промисловості.

БАССАНО (да Понте) — родина італійських живописців, які працювали в Бассано і Венеції. Найвизначніший — Якопо Б. (бл. 1515—13. II 1592) — яскравий представник демократичного напряму в мистецтві Венеції 16 ст. Першим серед венеціанських художників звернувся до відображення селянського побуту, не виходячи, проте, за межі релігійних тем («Поклоніння пастухів», Рим; «Повернення Іакова», Венеція). Сини Якопо — Франческо (1549—92) і Леанд р о (1557—1622) працювали разом з батьком і стали його послідовниками.

БАССАРАБ Матвій (р. н. невід. — п. 1654) — волоський господар [1632—54]. Посилив владу господаря, організував міцну армію, сприяв розвиткові економіки і торгівлі, культурним і релігійним зв'язкам Волощини з Україною. За допомогою київського митрополита Петра Могили відкрив друкарні в Кимпулунгу і Говорі. За ініціативою Б. було вперше надруковано писане законодавство Волощини. Під час правління Б. посилилися податковий гніт і експлуатація народних мас. В 1653 Б. брав участь в боротьбі проти війська молдавського господаря В. Лупула (який намагався підкорити Волощину) і українських козацьких загонів Тимоша Хмельницького.

БАСТАРНИ (певкіни) — сармато-фракійське плем'я, що жило на Дунаї. Б. згадуються у 2 ст. до н. е. грецькими істориками, а в 1 ст. до н. е. — римським істориком Тацітом. Б. чинили опір римським завойовникам, але були відтиснуті до Прикарпаття, де згодом злилися з остготськими племенами.

БАСТІА (Bastiat) Фредерік (19. VI 1801— 24. XII 1850) — французький буржуазний економіст, проповідував гармонію інтересів капіталу і праці, вихваляючи капіталізм як «природну» організацію суспільства. В творах «Економічні софізми» (1846) та «Економічні гармонії» (1849) Б. всупереч дійсності відкидав факт збагачення капіталістів і зубожіння трудящих. Взаємини між класами Б. розглядав як обмін послугами, а прибутки капіталістів як процент на капітал. К. Маркс піддав нищівній критиці погляди Б. в своїй праці «Кері і Бастіа» (1857) та іп. творах.

БАСТІЛІЯ — фортеця у м. Парижі, збудована в 14 ст. для захисту від англійців. З 15 ст. Б. перетворена на в'язницю для політ. в'язнів. 14 липня 1789 населення Парижа захопило Б. 1789—91 Б. була зруйнована за постановою Установчих зборів. День, коли було здобуто Б., — нац. свято Франції, яке в новітній час проходить під гаслами боротьби проти реакції і загрози війни.

БАСТІОН — укріплення, одна з головних бойових споруд у фортецях 16—18 ст. Б. мали форму п'ятикутника, споруджувались на головному фортечному валу для обстрілу підступів до фортеці фланкуючим та перехресним вогнем.

БАСТЬЄН-ЛЕПАЖ (Bastien-Lepage) Жюль (1. XI 1848 — 10. XII 1884) — французький художник. Продовжував реалістичні й демократичні традиції Курбе і Мілле. Малював здебільшого сцени з селянського життя, природу рідної йому Лотарінгії. З великою теплотою та щирістю зображав простих скромних трудівників. Відомий також як портретист. Основні твори: «Косовиця» (Париж), «Жанна д'Арк» (Нью-Йорк), «Селянське кохання» (Музей образотворчого мистецтва ім. О. С. Пушкіна, Москва).

БАСУТО (басото) — група народностей, що населяють Південно-Африканський Союз, Басутоленд, Бечуаналенд. Чисельність — бл. 2 млн. чол. Поділяються на зх. Б., або бечу-анів (800 тис. чол.), пн. Б., або бапедів (500 тис. чол.), і пд. Б. (бл. 700 тис. чол.). Мова Б. — сесото, пд.-сх. групи сім'ї мов банту. Б. належать до негрської раси. Займаються землеробством (пшениця, кукурудза, сорго) і скотарством (велика рогата худоба, вівці, кози), більшість чоловіків працює в промисловості. Житла Б. циліндричні, обмазані глиною, з конічним солом'яним дахом. У Б. є своя інтелігенція, преса, художня л-ра, нац. організації. Серед письменників басуто відомі Соломон Плаатьє, Азарієль Секесе, Томас Мофоло, Петер Абрагамс (автор ро-мана «Дорогою грому», перекладеного укр. мовою) та ін. Мовою Б. видано деякі твори класичної європейської л-ри. Колоніальні кордони, расова дискримінація і жорстока експлуатація затримують формування Б. в націю.

БАСУТОЛЕНД (Basutoland — країна Басуто) — протекторат Великобританії в Пд. Африці. З усіх боків оточений територією Пд.-Африканського Союзу. Площа 30,3 тис. км². Нас. 658 тис. чол. (1958), складається з народів басуто та зулу. Європейців бл. 0,3% загальної кількості населення. Адм. центр — Масеру (бл. 3 тис. ж.). Вища влада зосереджена в руках британського резидента. Дорадчий орган— Рада Б., яка складається з резидента, верховного вождя і призначуваних резидентом членів з тубільців, являє собою жалюгідну пародію на самоврядування.

Природа. Майже вся територія Б. зайнята нагір'ям Басуто (до 3300 м), що на Пд. і Сх. переходить у Драконові гори. Клімат субтропічний. Пересічні т-ри січня (літо) від +25 до +27°, липня від +13 до +15°, опадів 750—1000 мм. Найбільші ріки — Оранжова та її права притока Каледон.Переважає суха степова рослинність, в горах — ксерофітні чагарники.

Історія. У 1-й пол. 19 ст. на території Б. існувала негритянська держава, створена об'єднанням племен басуто під керівництвом вождя Мошеша. З кін. 30-х рр. 19 ст. ця д-ва зазнавала нападів англійців та бурів. Скориставшись з ослаблення Б. в боротьбі з бурами, Англія 1868 встановила над більшою частиною Б. протекторат. Повстання басуто проти колонізаторів 1878—81 було жорстоко придушене. 1884 Англія повністю оволоділа Б.

Господарство. Б.— відстала аграрна країна. Пром-сть нерозвинута. Значна частина нас. (бл. 80% чоловіків) завербована підприємцями і фермерами Пд.-Африканського Союзу для роботи на рудниках та плантаціях поза Б. Головні галузі г-ва — примітивне землеробство і тваринництво. Обробляється бл. 12% площі. Вирощуються: пшениця (сх. райони), кукурудза (зх. райони), сорго, боби. Поголів'я (в тис. гол., 1957) овець — 1221, кіз —535, великої рогатої худоби — 382. Єдина залізниця сполучає Масеру з золотопромисловим

районом Пд.-Африканського Союзу —Вітватерсрандом. З автошляхи сполучають країну з різними пунктами Пд.-Африканського Союзу. Всередині країни міжрайонні зв'язки підтримуються в'ючним транспортом. Осн. статті експорту: вовна та козячий пух; імпорту — тканини, найпростіший с.-г. інвентар.

БАТ — грошова одиниця Таїланду, дорівнює 100 сатангам. Введений з 1928 замість ті-каля. За станом на 1. І 1959 курс щодо долара становив 20,94 Б. за 1 дол. США.

БАТАВІВ ПОВСТАННЯ (69—70) — визвольна війна германського племені батавів на чолі з Ю. Цівілісом проти римлян. Повстання почалося в допоміжних військах, набраних з батавів, охопило Рейнську область і поширилося на Галлію. Скориставшись відходом до Італії римського війська, повсталі оволоділи більшістю фортець і проголосили в Галлії свою імперію. Проте галльська знать, налякана народним рухом, який очолив Маррік, пішла на зговір з Римом. Римський полководець Цереаліс жорстоко придушив повстання батавів.

БАТАВІЯ — голландська назва м. Джакарти, столиці Індонезії.

БАТАКИ — народність, що населяє пн. та пн.-зх. райони острова Суматра (Індонезія). Чисельність бл. 1 млн. чол. Мова — малайська малайсько-полінезійської мовної сім'ї. Б. —південні монголоїди. Поділяються на кілька етнічних груп (Б.-тоба, Б.-каро, мандайлінг, ангкола). Займаються переважно землеробством (рис, кавове дерево, тютюн); із ремесел розвинуті ткацтво, гончарство, обробка металу. У Б. — своя древня писемність. В побуті Б. є залишки родоплемінних пережитків і патріархальних домашніх общин. За релігією Б. в більшості —мусульмани; Б.-тоба — християни; у Б.-каро переважають анімістичні вірування.

БАТАЛІНСЬКЕ ДЖЕРЕЛО (за ім'ям російського вченого Ф. О. Баталіна)— мінеральне джерело за 5 км на Пн. Сх. від м. П'ятигорська. Вода гірко-солона, з великим вмістом сірчанокислого натрію та магнію. Використовується як м'яко діюче проносне при хронічних запорах, хворобах печінки, шлунка та ін.; пригнічує секрецію шлункового соку.

БАТАЛІЯ (рос. сражение; франц. bataille, серед.-віч. лат. battallia — бій, битва) — сукупність боїв (бойових дій) на суші, в повітрі або на морі, зв'язаних між собою метою й часом і розчленованих по фронту та вглибину. Б. є важливим, а іноді й вирішальним актом операції, в якій беруть участь основні сили оперативних об'єднань (армії, фронту, групи армій, флоту) воюючих сторін. До 20 ст. розрізняли генеральну Б., в якій брали участь основні сили воюючих сторін, і Б. місцевого значення. У війнах 20 ст., особливо в другій світовій війні, з виникненням багатомільйонних армій і суцільних фронтів великої протяжності та з появою оперативного мистецтва, характер Б. змінився. Вона являє собою основний акт операції, розгортається на десятки і сотні км по фронту і в глибину, ведеться кілька днів і навіть тижнів. Найбільший успіх Б. досягається при оточенні і знищенні оперативного угруповання ворога. В другій світовій війні, крім наступальних Б., велись оборонні, зустрічні та ін.

БАТАЛОВ Микола Петрович (6. XII 1899— 10. XI 1937) — російський рад. актор, засл. арт. РРФСР (з 1933). Учень К. С. Станіслав-ського. Роботу в Моск. Худож. театрі почав 1916. Серед кращих ролей Б.: Фігаро («Весілля Фігаро» Бомарше), Альошка («На дні» М. Горького), Васька Окорок («Бронепоїзд 14-69» Вс. Іванова). З 1923 знімався в кіно (фільми «Аеліта», «Мати», «Путівка в життя», «Три товариші» тощо).

БАТАЛЬЙОН — вищий тактичний підрозділ, що ввіходить до складу полку, бригади. Окремий Б. являє собою самостійну адм. одиницю (частину). В Росії Б. з'явилися за Петра І. Чисельний склад Б. в різні часи був неоднаковий (від 250 до 1000 чол.). Сучасний стрілецький (піхотний) Б. складається з 3—4 стрілецьких, кулеметної і мінометної рот, легкої арт. батареї і взводів: зв'язку, постачання та санітарного. Розвиток воєнної техніки привів до організації Б. і в інших родах війська.

БАТАЛЬНИЙ ЖАНР — жанр образотворчого мистецтва, що відображає воєнні події і життя армії. Зображення битв зустрічаються вже в пам'ятках мистецтва Старод. Єгипту, Ассірії, Греції і Риму. Особливої виразності набуває Б. ж. в епоху Відродження. Прогресивний напрям в історії Б. ж. зв'язаний з правдивим відображенням воєнних подій, викриттям мілітаризму, прославлянням героїзму народу у визвольних війнах (Ж. Калло, Ф. Гойя, Е. Делакруа, А. Невіль, Я. Матейко та ін.).

В російському мистецтві Б. ж. сформувався в епоху Петра І (І. Нікітін, О. Зубов). Видатним твором Б. ж. є мозаїчна картина М. Ло-моносова «Полтавська баталія» (1761). В 19 ст. розвивається т. з. академічний Б. ж., в якому конкретні історичні події зображаються в ефектному парадно-видовищному плані (О. Зауервейд, О. Коцебу, Б. Віллевальде). В кін. 19 ст. академічний Б. ж. зазнає впливу реалізму (панорами Ф. Рубо «Оборона Севастополя», 1902—04, і «Бородіно», 1911). Вершиною російського Б. ж. є творчість В. Верещагіна і В. Сурикова. В творах Вере-щагіна виражений гарячий протест проти загарбницьких воєн («Апофеоз війни» та ін.). Картини Сурикова показують героїчні образи рос. солдатів («Підкорення Сибіру врмаком», «Перехід Суворова через Альпи»).

В українському мистецтві сцени визвольної боротьби народу показані в гравюрах Н. Зуб-рицького і Л. Тарасевича, у картині «Богдан Хмельницький з полками» (18 ст.).Військова тематика знайшла відображення у творах Т. Шевченка («Кара шпіцрутенами» та ін.). Темам війни та героїчного минулого українського народу присвячені картини С. Васильківського («Козак Голота»), Г. Крушевського («Тривога») та ін.

Рад. Б. ж. на основі методу соц. реалізму продовжує і розвиває кращі традиції баталістів минулого (твори М. Трекова, М. Авілова, Ю. Непринцева, Є. Вучетича та ін.). Героїка революційної боротьби і захисту Батьківщини відображена в багатьох творах укр. рад. художників, особливо в творчості М. Самокиша («Захист червоного прапора», «Напад на білих», «Бій Кривоноса з Вишневецьким», «Перехід через Сиваш» та ін.). Твори укр. баталістів (Л. Мучника, П. Сулименка, В. Пузиркова, М. Хмелька) на тему Великої Вітчизн. війни є значним вкладом у розвиток рад. батального жанру. Іл. див. на окремому аркуші с. 464—465.

Літ.: Яценко В. М. С. Самокиш. К., 1954; ЖолтовськийП. М. Визвольна боротьба українського народу в пам'ятках мистецтва XVI— XVIII ст. К., 1958; Садовень В. В. Русские художники-баталисты XVIII—XIX веков. М., 1955; Бродский В. Советская батальная живопись. Л.—М., 1950.

БАТАРЕЯ АРТИЛЕРІЙСЬКА — підрозділ в артилерійських частинах та на кораблях, що складається з 2—6 і більше гармат. В Росії як штатна вогнева одиниця запроваджена 1833. За типом озброєння Б. а. буває гарматна, гаубична, мінометна, реактивна, ракетна та батарея самохідних установок.

БАТАТ, солодка картопля (Ipomoea batatas) —багаторічна трав'яниста рослина род. берізкових. Походить з Пд. Америки. В країнах з помірним кліматом Б. вирощують як однорічну рослину для одержання кореневих бульб, які за хімічним складом близькі до картоплі, але багатші на вуглеводи (до 30 %), в т. ч. цукри (2—6%). Бульби споживають печеними, смаженими, вареними і консервованими, переробляють на крохмаль, патоку та ін. Стебла і відходи бульб згодовують худобі. В СРСР Б. культивують з 1933, в основному в республіках Середньої Азії, на чорноморському узбережжі Кавказу і на Пд. України. Урожайність — 30—40 т/га і більше. Розмножують Б. ростками і відрізками пагонів, які одержують пророщуванням бульб у парниках.

Батат: 1 — частинастебла; 2 — кореневі бульби.

БАТИЙ(Бату; р. н. невід. — п. 1255) — монгольський хан, син хана Джучі, засновник Золотої Орди, відомий полководець. В 1236 — 39 татаро-монгольські війська Б. вчинили напад на Пн.-Сх. Русь, сплюндрували землі болгар та інших волзьких народів, захопили Рязань, Москву, Суздаль, Владимир і почали наступ на феодальні князівства Пд.-Зх. Русі. В 1239 були зруйновані Переяслав і Чернігів. У грудні 1240 Б. після кривавої боротьби захопив і зруйнував Київ. Спустошивши Галицько-Волинське князівство, орди Б. вдерлися в Польщу і на землі теперішньої Закарпатської України. Ослаблене героїчним опором населення Пн.-Сх. і Пд.-Зх. Русі, військо Б. зазнало ряду поразок у Чехії та в Угорщині. В 1242 Б. повернувся з військом до берегів Волги, де заснував державу Золоту Орду з столицею Сараєм-Бату, встановивши над завойованими народами тяжке і довголітнє татаро-монгольське іго.

БАТИСФЕРА (грец. βαθυς — глибокий і σφαιρα — куля) — прилад для дослідження моря на великій глибині, винайдений в кінці 19 ст. Має вигляд сферо-циліндричної або сферичної стальної камери, яка опускається у море на стальному тросі або самостійно (батискаф). На батисфері досягнуто глибини 1380 м (1949), на батискафі—7300 м (1960).

БАТІАЛЬНА ЗОНА (грец. βαθυς — глибина) — зона глибокого моря (глиб, від 200—400 до 2000—3000 м). Б. з. відзначається прониканням світла лише у верхні шари води, невеликим сезонним коливанням т-р, сталою солоністю; морські течії охоплюють всю товщу води, хвилювання відчувається тільки під час сильних бур, кут похилу дна 4 —12° (рідко 30—40°). Дно Б. з. часто прорізують глибокі долини (підводні каньйони). Рослинності у Б. з. майже немає, серед тварин переважають плотоїдні (головоногі, брахіоподи, довгохвості, десятиногі раки, риби та ін.). Колір тварин одноманітний (переважають червоні тони).

БАТІАЛЬНІ ВІДКЛАДИ — морські відклади батіальної зони. Сучасні Б. в. займають бл. 15,3% площі світового океану. Б. в. утворюються гол. чин. з теригенного матеріалу, принесеного з суші, і представлені синім, зеленим, червоним, сірим вулканічним та вап-няковистим мулом, глибоководними пісками, рідко галечниками. Під дією діагенезу на протязі геологічного часу Б. в. перетворюються у глини, мергелі і частково у вапняки.

БАТОВ Іван Андрійович (1767 — 30. VI 1841) — російський майстер музичних інструментів. Н. під Москвою в сім'ї кріпака графа Шереметєва. У 1822 Б. був звільнений з кріпацтва. Його муз. інструменти відзначалися високою якістю та користувалися великим попитом в усьому світі. Б. виготовив бл. 60 муз. інструментів (скрипки, альти, віолончелі, гітари).

БАТОВ Павло Іванович (н. 1. VI 1897) — рад. військ. діяч, двічі Герой Радянського Союзу, генерал армії, депутат Верховної Ради СРСР 1 —5-го скликань. Б. — учасник громад. війни. Член КПРС з 1929. У Велику Вітчизняну війну був заст. командуючого та командуючим армією. Війська, керовані Б., відзначилися в боях за Сталінград, при визволенні України, Білорусії та ін. Б. нагороджений багатьма орденами та медалями СРСР. Після війни Б. — командуючий військами Прибалтійського військового округу.

БАТОВСЬКИЙ-КАЧОР Станіслав (1866 — 1943) — польський художник-баталіст. Н. у Львові. Вчився в Академії мистецтву Кракові. З 1891 до 1939 керував у Львові художньою школою, в якій навчалися і українські художники (О. Кульчицька, М. Івасюк та ін.). Створив картини на укр. тематику: «Вечорниці», «Битва з татарами» та ін. Брав участь у розписах львівського міського театру.

БАТОЗЬКА БИТВА 1652 — переможна битва козацького війська, очолюваного Б. Хмельницьким, з польським військом коронного гетьмана Мартина Калиновського. Польський уряд, дізнавшись про плани Б. Хмельницького зробити похід у Молдавію, наказав М. Калиновському розбити козаків. М. Калиновський зосередив 12 тис. кінноти, 8 тис. жовнірів та бл. 30 тис. озброєних слуг, розташувавши їх в укріпленому таборі поблизу р. Пд. Бугу на полі біля гори Батог на Брацлавщині (бл. сучасного с. Четвертинівки Тростянецького району Вінницької обл.). В перший день Б. б., 1 червня (22 травня) передові загони козаків і кримських татар атакували польське військо і змусили ворога відступити в табір. В ніч на 2 червня (23 травня) до Б. Хмельницького підійшли основні сили (Чигиринський, Черкаський, Переяславський, Корсунський полки). Козаки оточили польський табір, вранці раптово вдарили з усіх боків і в кількох місцях прорвали лінію оборони ворога. Наступ козацьких полків був такий швидкий і навальний, що відразу викликав паніку серед польського війська, деморалізував його. Бій у таборі точився цілий день, закінчившись повним розгромом ворога. В Б. б. полягло майже все шляхетське військо і німецькі найманці. Загинули також М. Калиновський та багато знатних шляхтичів. Лише незначна частина шляхетського війська врятувалася втечею. Польські загони, що йшли з Лівобережжя на з'єднання з М. Калиновським, дізнавшись про Б. б., панічно відступили на Волинь

У Батозькій битві Б. Хмельницький проявив себе талановитим полководцем. Він майстерно використав особливості місцевості, за стосував складні обхідні маневри і у вирішальний момент бою раптовим ударом всього свого війська добився перемоги. Сучасники оцінюючи цю блискучу перемогу Б. Хмельницького, порівнювали Б. б. з розгромом римлян карфагенським полководцем Ганнібалом під Каннами (216 до н. е.).

Після переможної Б. б. по всій Україні почали вибухати народні повстання проти польської шляхти, яка в паніці кидала свої маєтки і тікала у Польщу. Б б. підірвала польсько-шляхетську владу на Україні і прискорила возз'єднання України з Росією.

Літ.: Петровеький М. Н. Визвольна війна українського народу проти гніту шляхетської Польщі і приєднання України до Росії. К.. 1940; Історія Української РСР, т. 1. К., 1955.

БАТОЛІТ — форма залягання магматичних порід, що характерна для гранітів складчастих поясів. Б. досягають великих розмірів (до 2000 км довж. і 100 км шир.). Раніше вважалося, що Б. — бездонна форма, яка з'єднана з оболонкою гранітної магми. Тепер вважають, що гранітні магми утворюються в кореневих частинах геосинклінальних зон і, піднімаючись у більш високі горизонти, застигають у формі Б. На Україні відомі Б.: Уманський, Житомирський, Богуславський, Мокро-Московський та ін.

БАТОМЕТР (грец. βαθυς — глибокий і μετρεω — виміряю) — прилад для взяття проб води з потрібної глибини з метою лабораторного дослідження її. Сучасний Б. складається з латунного циліндра місткістю близько 1 л з покришками-клапанами на обох кінцях і спеціального термометра. Б. поділяються на звичайні, миттєвого й тривалого наповнення (для взяття проб з завислими намулами) і донні (для взяття проб донних намулів). Найпоширеніші в СРСР Б. системи М. М. Жуковського, Б. В. Поляково та Г. І. Шамова.

БАТОН-РУЖ — місто на Пд. США, адм. центр штату Луїзіана. 153 тис. ж. (1956). Значний порт у пониззі р. Міссісіпі, доступний для океанських суден. Підприємства нафтопереробної промисловості, з-ди синтетичного каучуку, цукрові та ін. Університет.

БАТОРІЙ Стефан (27. IX 1533- 12 XII 1586) — воєвода семиградський [1571—76], король Польщі [1576—86]. Як король Б. пішов на значні поступки шляхті, підтримував єзуїтів. 1579—82 взяв участь у Лівонській війні 1558—83, внаслідок якої 1582 Лівонія відійшла до Польщі. Визнавши правителя Бранденбургу регентом герцогства Пруссії, Б. погіршив зовнішньополітичні позиції Польщі. Помер, готуючись до нового походу проти Росії.

БАТРАХОЛОГІЯ (грец. βατραχος — жаба і λογος — слово) — розділ зоології, що вивчає земноводнийх.

БАТРАХОМІОМАХІЯ (βατραχομυομαχια — «Війна жаб з мишами») — старогрецька пародія на героїчний гомерівський епос (кінець 6 — початок 5 ст. до н. е.), приписується Пігрету. Виникла в умовах розкладу родових відносин і кризи античної (олімпійської) релігії. Пародійність полягає в тому, що дії мізерних персонажів оспівуються в урочистій епічній формі. В українській л-рі Б. переробив на зразок «Енеїди» Котляревського К. Думитрашко («Жабомишодраківка»).

БАТРОКЕФАЛІЯ, батроцефалія (грец. βαθρον — щабель, сходина і κεφαλη — голова) — аномальна форма черепа, коли потилиця випинається уступом.

БАТСЬКИЙ ВІК і ЯРУС — пізній вік середньоюрської епохи юрського періоду. Провідними скам'янілостями Б. я. є амоніти: Arctocephalites arcticus, Cranocephalites pompeckji, Oppelia fusca, Pseudocosmoceras michalskii, P. masaroviči та ін. Відклади Б. я. поширені в СРСР — на Далекому Сході, в Закаспії, Поволжі, на Кавказі, на Україні (Крим, Донбас, Дніпровсько-Донецька та Львівсько-Волинська западини); в Пн. Америці, на Пн. і Сх. Африки, в пн.-зх. Індії, Зх. Європі. Б. я. вперше визначив О. д'Аллуа 1843 в околицях м. Бату (Англія), звідки й назва.

БАТТАНІ (аль-Баттані) Абу-Абд-аллах-Мухаммед ібн-Джабір (858—929) — арабський астроном і математик. Визначив досить точні для свого часу значення сталої прецесії і кута нахилу екліптики до екватора. У зв'язку з астрономічними обчисленнями запровадив у вжиток тригонометричні функції (синус, тангенс і котангенс). Автор коментарів до твору Птолемея «Альмагест» і трактату «Про рух зір».

БАТТІСТІНІ (Battistini) Маттіа (27. XI 1856 — 7. XI 1928) — італійський співак (баритон). Один з найобдарованіших представників італійської школи співу. Співак високої муз. культури, Б. мав видатний щодо краси тембру голос, блискуче володів вокальною технікою і майстерністю актора. Гастролював у багатьох країнах, зокрема в Росії та на Україні. Кращі партії: Дон-Жуан («Дон-Жуан» Моцарта), Скарпіа («Тоска» Пуччіні), Ернані («Ернані» Верді), Демон («Демон» Рубінштейна), Євгеній Онєгін («Євгеній Онє-гін» Чайковського). Б. виступав майже до кінця життя (останні концерти у 1927).

БАТУМІ — місто, столиця Аджарської АРСР. Розташоване в Батумській бухті на пд.-сх. узбережжі Чорного моря, за 20 км від держ. кордону СРСР з Туреччиною. 82 тис. ж. (1959). Великий порт (вивіз нафтопродуктів, цитрусових, чаю, консервів). Кінцевий пункт Закавказької залізниці і Крим-сько-Кавказької пароплавної лінії. Район Б. найтепліший на чорноморському узбережжі Кавказу. Клімат вологий субтропічний. Пересічна річна т-ра +14,7°; опадів 2400 мм на рік.

Батумі. Музей Революції.

Час заснування Б. невідомий. За стародавніх часів на його місці існувало грецьке поселення Батіс. В середні віки місто називалося Б атомі і ввіходило до складу Грузії. В 2-й пол. 16 ст. загарбане турками; 1878 приєднане до Росії під назвою Батум. На початку 20 ст. Б. став значним пром. центром Закавказзя (11 тис. робітників). У лютому — березні 1902 в Б. відбулися страйки і демонстрації трудящих, організовані Батумським комітетом РСДРП на чолі з Й. В. Сталіним. Робітники Б. брали активну участь у революції 1905—07. Встановлення Радянської влади в Б. відбувалось в боротьбі з груз. меншовиками та іноземними інтервентами. У квітні 1918 Б. окупували турецькі війська, з грудня 1918 по липень 1920 — англійські війська, які передали владу грузинським меншовикам. Радянська влада була встановлена 18 березня 1921. З 16 червня 1921 Б.—столиця Адж. АРСР.

Б. — економіч. і культ, центр Аджарії. Головна галузь промисловості — нафтопереробка. Нафта прибуває з Баку залізницею, а також нафтопроводом Баку — Батумі. Значне місце посідає машинобудування (гол. чин. для чайної, виноробної та консервної промисловості), суднобуд. 3 електротех. з-ди. Підприємства легкої промисловості: цитрусовий комбінат, м'ясо- і хлібокомбінати, деревооброб. комбінат, кофеїновий, пивоварний, виноробний, молочний, цинкувальний, тютюнно-ферментаційний, шкіряний з-ди; мебльова, тютюнова, чайна, взуттєва, швейна ф-ки. Пед. інститут, 5 середніх спец. уч. закладів, музей Революції, держ. музей Аджарії, театр. В місті провадиться велике будівництво. Визначні сучасні споруди: Драматичний театр (1953, арх. Л. Теплицький), музей Революції та Літній театр (1955— 56, арх. К. Джавахішвілі). В Б. та його околицях велике субтропічне господарство (чай, цитрусові). За 9 км від Б. (Зелений Мис) Ботанічний сад ім. Краснова, де зібрано чудові зразки тропіч. та субтропіч. флори. Поблизу Б. курорти: Махінджаурі — за 6 км від Б., Зелений Мис — за 9 км, Ціхісдзірі — за 19 км, Кобулеті — за 24 км. Санаторії загального типу функціонують цілий рік.

БАТУН, татарка, піщана, або трубчаста, цибуля (Allium fistulosum) — овочева багаторічна трав'яниста рослина родини лілійних. У дикому стані росте в Сибіру. Культивується в багатьох країнах; в СРСР — всюди, особливо в приміських г-вах. Б. дуже холодостійкий і порівняно посухостійкий. Типових цибулин не утворює. Вирощують Б. на перо. Росте на одному місці 3—4 роки. Урожайність 35—40 т/га. Придатний для вигонки зеленого листа (пера) в теплицях і парниках.

БАТУРИН — село, центр Батуринського району Чернігівської обл. УРСР, на р. Сеймі (басейн Дніпра), за 23 км на Пн. Сх. від залізничної станції Бахмач. 3,5 тис. ж. (1959). Коноплезавод, молокозавод, РТС, середня школа, Будинок культури, 2 бібліотеки. Спеціалізація с. г. району: зернові й технічні культури (коноплі, цукрові буряки); м'ясо-молочне тваринництво, птахівництво.

Час заснування Б. точно невідомий. Вперше згадується в документах 1625. На початку визвольної війни укр. народу 1648— 54 Б., здобутий повсталими селянами і козаками, став сотенним містечком Батуринської сотні Стародубського полку. В 1669—1708 — резиденція гетьманів Лівобережної України. 1708 російські війська під командуванням

О. Меншикова оволоділи Б. і зірвали плани шведських загарбників використати запаси продовольства і військового спорядження, заготовлені для них зрадником

І. Мазепою. До жовтня 1917 Б. був заштатним містом Конотопського повіту Черніг. губернії. В Б. є цінні архітектурні пам'ятники: замок графа Розумовського (1799— 1803, арх. Ч. Камерон), реставрований 1811— 1813 за проектом А. 6. Бєлозуда; зберігся парк і будинок Кочу бея.

БАТУРИНСЬКІ СТАТТІ 1663 — умови, підписані гетьманом Іваном Брюховецьким і представниками російського уряду. Б. с. підтверджували Березневі статті 1654 і містили два додаткові пункти: 1) українська козацька старшина була зобов'язана повернути російським поміщикам селян-втіка-чів; 2) українським купцям заборонявся вільний вивіз з України і продаж у Росії тютюну та горілки, бо «от того кабацким зборам чиница поруха и недобро», тобто завдавалася шкода державній монополії на продаж цих товарів. У 1665 Б. с. були замінені Московськими статтями.

БАТУТА — видатний арабський мандрівник 14 ст. Див. Ібн-Батута.

БАТЮШКОВ Костянтин Миколайович (29.V 1787—19. VII 1355) — російський поет. Н. у Вологді. Закінчив Петербурзький пансіон. Співробітничав у журналах. Перша збірка — «Спроби у віршах та прозі» (1817). Учасник воєнних походів 1807—09, 1813—14; писав волелюбні та патріотичні вірші («До Дашкова», «Полонений», «Перехід через Рейн»). Найповніше виявився його талант у віршах «Радість», «Вакханка», «Помста» та ін.

Тв.: Сочинения. М., 1955.

БАТЮШКОВ Помпей Миколайович (1810— 92) — російський буржуазний історик. Закінчив арт. академію в Петербурзі. Був ковенським віце-губернатором, потім — попечителем Віденського учбового округу. Монархіст за поглядами, Б. проводив політику насильницької русифікації білорусів, литовців, поляків. Б. — автор праць «Холмська Русь» (СПБ, 1887), «Волинь» (СПБ, 1888), «Білорусія і Литва» (СПБ, 1890), «Подолія» (СПБ, 1891) та ін., в яких використав цінні документи з історії Білорусії і України 15—18 ст. В своїх працях Б. тенденційно висвітлював боротьбу народних мас проти феодально-шляхетського гніту, пояснюючи причини її лише релігійними суперечностями між православними і католиками.

БАТЯТИЦЬКІ СТРАЙКИ 1928—29 — страйки селянської бідноти с. Батятичі Жовківського повіту Львівського воєводства (тепер с. Батятичі Кам'янсько-Бузького р-пу Львівської обл.) з метою підвищення заробітної плати. У вересні 1928 застрайкували косарі, у жовтні — наймити маєтку місцевого поміщика, в грудні 1928 і січні 1929 — робітники лісорозробок. До них приєдналися селяни навколишніх сіл. Страйкарі обрали страйковий к-т, очолюваний комуністами і членами прогресивної організації «Сельроб». Б. с. придушила поліція, яка, розганяючії мітинг 11 січня 1929, вбила 4 чол. і багатьох поранила; були проведені масові арешти. В Б. с. проявилась інтернаціональна єдність українських і польських трудящих, які спільно виступили проти буржуазно-поміщицької експлуатації.

БАТЬКІВСЬКИЙ КОМІТЕТ в радянській школі — орган громадськості, який сприяє розв'язанню найважливіших питань навчання і комуністичного виховання учнів, а також поліпшенню матеріальної бази школи. Б. к. складається з представників батьків учнів, обраних відкритим голосуванням на загальних батьківських зборах кожного класу. До складу Б. к. входить директор (завідувач) школи. Голова Б. к. є членом педагогічної ради школи, представляє в ній інтереси батьків. Б. к. допомагає школі виховувати у дітей любов до знань і суспільнокорисної праці, виробляти навики культурної поведінки. Члени Б. к. сприяють поширенню педагогічних знань серед населення. У своїй діяльності Б. к. керується принципами, викладеними в «Положенні про батьківський комітет школи УРСР».

БАТЬКІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ — в СРСР одна з форм роботи з батьками учнів. Метою Б. у. є подання допомоги батькам у вихованні дітей шляхом пед. пропаганди. Б у. організуються при школах, відділах народної освіти, Товариствах для поширення політ. і наук. знань та різних громадських установах. Робота Б. у. провадиться шляхом читання циклу лекцій на педагогічні і суспільно-політичні теми за певними програмами, організації семінарів, консультацій тощо. На Україні Б. у. створено в багатьох обласних і районних центрах.

БАТЬКІВСЬКІ ПРАВІ ТА ОБОВ'ЯЗКИ — права і обов'язки, покладені рад. законодавством на батьків щодо виховання і утримання дітей. Б. п. та о. визнаються за особами, відносно яких наявні безспірні відомості, що вони є батьком або матір'ю даних дітей. Рад. сімейне право встановлює принцип рівності прав та обов'язків як батька, так і матері, передбачає здійснення Б. п. та о. відповідно до інтересів дітей. Найважливішим обов'язком батьків є виховання дітей в дусі відданості соціалістич. Батьківщині, чесного ставлення до громадського обов'язку та додержання правил соціалістич. співжиття. Батьки повинні піклуватися про фізичний розвиток дітей, їхнє навчання та підготовку до суспільнокорисної праці. На батьків покладається також обов'язок здійснювати нагляд за поведінкою дітей. Батьки мають право особисто виховувати дітей або передавати їх на виховання та навчання до спец. учбової установи або особі. На батьків покладається захист прав і представництво інтересів неповнолітніх дітей в суді та інших держ. і громад. установах. Батьки за законом зобов'язані утримувати своїх дітей. Після смерті дорослих дітей батьки мають право на спадкування їхнього майна, а непрацездатні такому на пенсію. В разі неправомірного здійснення Б. п. та о., жорстокого поводження з дітьми, залишення їх без нагляду суд може позбавити окремих осіб батьківських прав і притягти їх до кримінальної відповідальності. Б. п. та о. поширюються і на осіб, які у встановленому законом порядку усиновили або удочерили дітей.

БАТЬКІВЩИНА (вітчизна) — країна, що історично належить даному народові; вужче — рідний край, місце народження тієї чи іншої людини. Див. Вітчизна, Радянський патріотизм.

БАТЬКІВЩИНА — майно (рухоме і нерухоме), успадковуване дітьми в дореволюційній Україні від батька. Див. також Спадщина.

БАТЬОРСТ — місто, адм. центр британського володіння Гамбія в Зх. Африці, порт при впадінні судноплавної р. Гамбії в Атлантичний океан. 20,2 тис. ж. (1955). Вивіз арахісу, пальмових горіхів, воску, шкіряної сировини. Аеропорт.

БАУЕР (Bauer) Бруно (6 IX 1809 — 15. IV 1882) — німецький філософ-ідеаліст, молодогегельянець; з 60-х рр. — прихильник Бісмарка. В дослідженнях раннього християнства («Критика євангельської історії Іоанна», «Критика синоптичних євангелій») Б. доводив, що євангельські перекази є вигаданими історіями, результатом умисної творчості окремих осіб. Самосвідомість «критичних осіб» Б. трактує як головну рушійну силу історії. Критика ідеалістичних поглядів Б. дана в працях К. Маркса і Ф. Енгельса «Святе сімейство» і «Німецька ідеологія».

БАУЕР Отто (1882—1938) — лідер австрійської соціал-демократії та 2-го Інтернаціоналу, ідеолог австромарксизму, запеклий ворог СРСР. Під виглядом дальшого «розвитку» марксизму Б. пропагував відмову від класової боротьби і революції, переоцінював парламентські методи боротьби в робітничому русі. Висунута Б. і розвинута Реннером теорія «культурно-національної автономії» являла собою опортуністичну програму нац. дроблення пролетаріату і на ділі допомагала правлячим колам Австро-Угорщини експлуатувати і гнобити слов'янське населення імперії — чехів, словаків, українців, словенців та ін. 1918—19 Б. був міністром зак. справ бурж. уряду Австр. республіки. В умовах наступу фашизму Б. перешкоджав установленню єдиного фронту с.-д. і комуністів, допомагав придушувати виступи австр. пролетаріату 1919, 1927 і 1934. Підтримка Б. ідеї «аншлюсу» еприяла підготовці загарбання Австрії 1938 фашистською Німеччиною.

БАУМАН Микола Ернестович (29. V 1873— 31. X 1905) — діяч більшовицької партії, революціоиер-професіонал, соратник В. І. Леніна. Н. поблизу Казані н с Парапському Заводі. Революц. діяльність почав у Казані. З 1896 — член петербурзького «Союзу боротьби за визволення робітничого класу». 1897 був заарештований і після 22-місячного ув'язнення висланий у Вятську губ. 1899 втік із заслання за кордон (у Швейцарію), де став одним з найближчих помічників В. І. Леніна у створенні газети «Искра». З 1901, за дорученням В. І. Леніна, працював у Москві по зміцненню іскрівської організації. Виконуючи завдання «Искры», в лютому 1902 Б. приїхав до Києва, але незабаром був заарештований і кинутий в Лук'янівську в'язницю; був учасником славнозвісної втечі 11 соціал-демократів. На II з'їзді РСДРП (1903) відстоював позиції твердих іскрівців. Після повернення в Росію очолив Московську більшовицьку організацію, взяв участь у створенні Північного бюро ЦК партії. У червні 1904 знову зазнав арешту. На поч. жовтня 1905 вийшов з тюрми і керував підготовкою збройного повстання в Москві. Під час однієї з революц. демонстрацій робітників Москви був убитий агентом охранки.

В. І. Ленін високо оцінював заслуги Б. перед партією і присвятив його нам'яті статтю-некролог.

Літ.: Ленін В. І. Твори. Вид. 4: т. 9. Микола Ернестович Бауман; т. 34. [Лист М. Е. Бауману 24.У1901 р.;Лист М. Е. Бауману 26. VI 1901 р.]; Стрельський В.М. Е. Бауман та його революційна діяльність на Україні. К., 1948; Новосело в М. Николай Эрнестовнч Бауман. М., 1955.

БАУЦЕН (лужицьке Будишин)— місто на Пд. Сх. НДР, в окрузі Дрезден, на р. Шпре. 41,3 тис. ж. (1956). Вагонобудування, металообробка, паперове виробництво. В Б. і його районі значну частину населення становлять лужичани — слов'янська народність, що здавна проживає в басейні верх, і серед, течії річки Шпре.

БАФФІН Уїльям (1584—21. І 1622) — англійський полярний дослідник. В 1612—16 брав участь в експедиціях з метою відшукати північно-західний і північно-східний проходи між Америкою і Азією. Досяг Гренландії, Шпіцбергену; відвідав Гудзонову зат. і затоку, пізніше названу його ім'ям. Ім'ям Б. названо також острів у Канадському Арктич. архіпелазі.

БАФФІНА МОРЕ (Баффінова затока) — велика затока на Пн. Зх. Атлантичного океану між о-вами Гренландія, Баффінова Земля та Земля Елсміра. Пл. 689 тис. км². З Атлантичним ок. сполучається протокою Девіса, з Пн. Льодовитим ок. — протокою Сміта і Робсона. Найбільша глибина Б. м. 2136 м. З жовтня по липень вкрите льодом.

БАФФІНОВА ЗЕМЛЯ — найбільший острів Канадського Арктичного архіпелагу. Пл. 512 тис. км². Нас. бл. 2 тис. чол. Простягається з Пд. Сх. на Пн. Зх. на 1300 км. Найбільш піднесена центр. частина (до 2590 м). Берегова лінія на Пн. та Пн. Сх. дуже розчленована. Значне зледеніння. Рослинність тундрова.

БАХ (Bach) Йоганн-Себастьян (31. III 1685 — 28. VII 1750) — великий німецькиіі композитор і органіст. Н. в м. Ейзенаху, походив з відомого в Тюрінгії роду музикантів. У 15 років став співаком у шкільному хорі, деякий час був придворним скрипалем у Веймарі, згодом — органістом в Арнштадті, де з'явились його перші композиції. З 1708 Б. проживав у Веймарі, а 1717—23 — в Кеттені, займаючи посади органіста, концертмейстера і капельмейстера при князівських дворах. З 1723 Б. постійно жив у Лейпцігу, де був органістом і кантором у церкві св. Фоми та в школі при ній.

Творча спадщина Б. надзвичайно велика, охоплює понад 500 композицій, з них 320 світських і духовних кантат, багато мес, «Різдвяна» й «Великодня» ораторії, численні хорали, мотети, інструментальні твори тощо. Більшість вокальних творів Б. написана на реліг. тексти (напр., «Страсті за Іоанном», 1723, «Страсті за Матвієм», 1729, «Меса сімінор», 1733—38), проте своїм худож. змістом і муз. образами вони мають мало спільного з реліг. культом. Музика їх пройнята реалістичним відчуттям життя, високим гуманізмом, філософською заглибленістю, оптимізмом, драматизмом. З світських вокальних творів Б. особливий інтерес являють кантати «Феб і Пан», «Селянська», «Кавова», безпосередньо зв'язані з тодішнім побутом. Інструментальна музика Б. написана для органа (прелюдії, токкати, фантазії, фуги тощо), для клавесина («Добре темперований клавір» — 48 прелюдій і фуг, «Мистецтво фуги», 6 партит., 6 франц. сюїт, 6 англ. сюїт тощо). Створив сонатц для скрипки-соло, сюїти для віолончелі-соло, а також музику для симф. оркестру (6 «Бранденбурзьких концертів», 4 сюїти), концерти для скрипки з оркестром та ін.

Прогресивний художник, один з творців нім. нац. музики, Б. є найвидатнішим представником поліфонічного стилю в світовій муз. культурі. У своїх творах він широко використовував нім. муз. фольклор, одночасно вивчаючи і творчо сприймаючи італ. музику, творчість франц. клавесиністів. У деяких його творах відчутні інтонації української пісенності (Прелюдія та фуга мі-бемоль мінор з

«Добре темперованого клавіра»). Демократична за своєю спрямованістю, музика Б. не відповідала смакам аристократичних кіл. Його твори дуже рідко виконувались, не друкувались, значна частина їх втрачена. Широкого визнання і популярності набула музика Б. лише з 19 ст. Геніального композитора глибоко шанували В. Моцарт і Л. Бетховен, його твори широко популяризували Р. Шуман, Ф. Ліст, в Росії — М. Глінка, В. Стасов та ін. Високо цінили музику Б. на Україні — Т. Шевченко і М. Лисенко, глибоко студіював її М. Леонтович. Фп. транскрипції деяких органних творів Б. зробили Л. Ревуцький, Г. Беклемішев та інші укр. рад. митці. Чотири сини Б. були композиторами; творчість найталановитішого з них Карла-Філіппа-Емануеля Баха (1714—88) мала прогресивне історичне значення, особливо його клавірна музика (сонати, фантазії).

Літ.: Хубов Г. Себастьян Бах. М., 1953; Ливанова Т. Музикальная драматургия И.-С. Баха и ее исторические связи, ч. і. М.—Л., 1948.

БАХ Олексій Миколайович (29. III 1857— 13. V 1946) — російський і український радянський вчений-біохімік і громад, діяч, академік (з 1929), Герой Соціалістичної Праці, депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання. Н. в м. Золотоноші на Полтавщині. Вчився у Київському ун-ті. За участь у революційному русі був на засланні (1878—81); після повернення продовжу вав революц. діяльність як член партії «Народна воля». Автор широко відомої в свій час популярної книжки «Цар-голод» (1883). Після розгрому «Народної волі» емігрував за кордон і повернувся на Батьківщину 1917. Б. — засновник школи радянських біохіміків. Розробив теорію повільного окислення у тваринних і рослинних організмах (1897). Теоретичні праці Б. про ферменти стали науковою основою розвитку соціалістич. харчової промисловості. Б. був ініціатором створення Фізико-хімічного інституту ім. Карпова, Біохімічного інституту Наркомздоров'я СРСР та Інституту біохімії АН СРСР. Нагороджений 4 орденами Леніна. Сталінська премія, 1941.

Літ.: Бах Л. А., Опарин А. И. Алексей Николаевич Бах. М., 1957.

БАХМАЧ — місто, центр Бахмацького району Чернігівської обл. УРСР. Великий залізнич. вузол. 13,0 тис. ж. (1959). Значний центр харч. і місцевої промисловості. Комбінат молочних консервів і сушіння овочів, бурякокомбінат, птахокомбінат, промислова артіль, РТС. Школи: 3 середні, неповна середня, музична, робітн. молоді. Будинок культури, клуб, бібліотеки. Основна с.-г. спеціалізація району — землеробство (цукрові буряки, жито, пшениця, ячмінь, картопля) і молочно-м'ясне тваринництво. Розвинуте садівництво.

БАХМЕТЮК (Бахматник, Бахмінський) Олекса (1820—82) — український народний митець, майстер косівської кераміки. Жив і працював у Косові, Станіславської області. Створив чудові зразки декоративного розпису як в орнаментальних, так і в сюжетних композиціях, в яких відображав побут селян, полонинських пастухів, міщан та військових. Творча спадщина Б. стала основою Коломийської гончарної школи (1873—1914).

БАХМЕТЬЄВ Володимир Матвійович (н. 14. VIII 1885) — російський рад. письменник. Член КПРС з 1909. Н. у с. Землянську Воронезької обл. Друкується з 1910. Перша зб. «На землі» (1924). Значний твір — роман «Злочин Мартина» (1928) про громад, війну. Відомі також повість «її перемога» (1931), роман «Наступ» (1933—40).

Тв.: Избранные произведения. В 2 т. М., 1957; Укр. перекл.—Біля мосту. Залізна трава. X., 1927.

БАХМЕТЬЄВ Порфирій Іванович (9. III 1860—24. X 1913) — російський фізик і біолог-експериментатор. Н. в Поволжі в сел. родині. Освіту здобув у Цюріхському ун-ті. В 1890— 1907 проф. ун-ту в Софії (Болгарія), пізніше працював у Москві. Вивчав фізичні проблеми (магнетизм, електрика, геофізика, фізична хімія). З 1897 досліджував анабіоз, що його вперше викликав у ссавців способом переохолодження.

БАХМУТ — колишня (до 1924) назва міста Артемівська Сталінської обл. УРСР.

БАХМУТКА (Бахмут) — річка в Сталінській обл. УРСР, права притока Сіверського Дінця. Довж. 88 км, пл. басейну 1680 км². Скресає на початку березня, замерзає в грудні. Вода частково використовується для тех. потреб та зрошення. На Б. розташоване м. Артемівськ.

БАХМУТСЬКИЙ СТРАЙК 1765 — один з перших на Україні стихійних виступів робітників проти феодально-кріпосницького гніту. Виник на бахмутських і торських держ. солеварних заводах серед приписних робітників-кріпаків «солеварної команди». Страйк почався з відмови 150 робітників працювати. Страйкарі поставили вимоги зменшити обсяг повинностей і поліпшити умови праці. Б. с. придушено за допомогою війська. Організатора страйку робітника Бориса Андрєєва покарано батогами.

БАХРЕЙНСЬКІ ОСТРОВИ - архіпелаг невеликих вапнякових островів та рифів у Персидській затоці. Загальна пл. 598 км². Нас. 125 тис. чол. (1958), переважно араби та перси. Найбільшим є о. Бахрейн. О-ви низовинні. Вирощують цитрусові, виноград, фінікову пальму, рис. Розводять велику та дрібну рогату худобу. На Б. о. багате родовище нафти (0,3% світових ресурсів). В районі Б. о. існує значний перлинний промисел. Б. о. — князівство, яке перебуває під протекторатом Великобританії. Адм. центр — Манама. Уряд Ірану не визнає протекторату Великобританії над Б. о. і в 1957 оголосив їх Іран, астаном (провінцією). На Б. о. розташовані військові бази США та Великобританії.

БАХРУШИН Сергій Володимирович (8. X 1882 — 8. III 1950) — російський рад. вчений-історик і педагог. Чл.-кор. Академії наук СРСР (з 1939), дійсний член АПН РРФСР, професор Моск. державного університету ім. М. В. Ломоносова. Н. в Москві. 1904 закінчив Моск. ун-т. З 1909 — приват-доцент, а пізніше професор Моск. ун-ту. Осн. праці Б.: «Князівське господарство XV і першої половини XVI ст.», «Історичний нарис заселення Сибіру до половини XIX ст.», «Історична доля Якутії», «Торгові селяни в XVII ст.» та ін.; підручник для серед, школи — «Історія СРСР». Б. співавтор підручника для вузів «Історія СРСР» (т. 1), що був перекладений укр. мовою. В останньому Б. написав розділи про Україну і Крим.

БАХРУШИНА ІМЕНІ МУЗЕЙ (Державний центральний театральний музей ім. О. О. Бахрушина) — найбільший у світі театр. музей. Засн. у 1894 в Москві колекціонером-меценатом Олексієм Олександровичем Бахрушиним (1865—1929), який в 1913 передав його Петербурзькій АН. За вказівкою В. І. Леніна, 1918 музею присвоєно ім'я його засновника. Дуже цінні фонди музею, в яких зберігаються іконографічні та рукописні матеріали з історії російського, українського та інших національних театрів.

БАХУС(грец. Βακχος, лат. Bacchus)— те ж, що й Вакх у римській міфології — ім'я грецького бога виноградарства Діоніса.

БАХЧИСАРАЙ (тат. бахчи — сад, сарай — палац) — місто, центр Бахчисарайського району Крим. обл. УРСР, на автошляху Сімферополь — Севастополь. Залізнична станція.

Загальний вид міста Бахчисарая. На передньому плані — колишній ханський палац, в якому тепер розмістився історико-археологічний музей. 10,9 тис. ж. (1959). Засн. в 15 ст. Був столицею Кримського ханства. В 1648 представники Б. Хмельницького вели в Б. переговори з кримським ханом Іслам-Гіреєм III про спільну боротьбу проти шляхетської Польщі.

Тепер в Б. є підприємства: ефірних олій і сокоекстрактний з-ди, харчокомбінат, промкомбінат, філіал Сімферопольського консервного з-ду, лісгосп, РТС. 2 середні школи, школа робітничої молоді, буд. технікум, істор.-археол. музей, турбаза, Будинок культури, 4 бібліотеки. В забудові міста збереглися риси феодального Сходу (вузенькі вулички, старовинні фонтани-джерела, будинки з нависаючими над вулицею другими поверхами, мечеті). Видатним пам'ятником архітектури є ханський палац (16—18 ст.). Найцікавіші споруди палацу «Золотий кабінет» (18 ст.), «Зал засідань» (16—18 ст.), «Залізні двері», «Фонтан сліз» (1764, майстер Омер).

Основна с.-г. спеціалізація району: садівництво, виноградарство, тютюнництво, вирощування ефіроолійних культур. В районі астрофізична обсерваторія, помологічний розсадник Всесоюзного інституту рослинництва. Кілька палеолітичних стоянок та середньовічних городищ, серед них відоме печерне місто Фулли (Чуфут-кале, 5—6 ст.).

БАХЧИСАРАЙСЬКИЙ ДОГОВІР 1681 — перемир'я, укладене 13. І 1681 в Бахчисараї між Росією і Туреччиною та Кримом на 20 років, зумовлене перемогами російського війська та українського козацтва над турецько-татарськими ордами, які нападали на Україну, а також несприятливою для Туреччини міжнародною обстановкою. За Б. д. Туреччина і Кримське ханство визнали Київ з містечками Стайки, Трипілля, Васильків, Дідівщина та Радомишль за Росією; султан і хан зобов'язались не допомагати ворогам Росії; татари зберігали право кочувати в пд. степах України; Росія погодилась на щорічне надання ханові «казни»; кордоном між Росією і Туреччиною визнано р. Дніпро. Б. д. фактично визнавав возз'єднання Лівобережної України з Росією. Це мало велике міжнародне значення і зумовило підписання «вічного миру» 1686 між Росією і Польщею.

БАХЧИСАРАЙСЬКИЙ ІСТОРИКО-АРХЕОЛОГІЧНИЙ МУЗЕЙ — музей, засн. 1955 на базі двох музеїв: иалацу-музею та археологічного музею «печерних міст». Розташований в приміщеннях кол. ханської мечеті (споруджена 1740) і кол. ханського палацу 16— 18 ст. Фонди його налічують бл. 50 000 предметів. Музей має археологічний та історичний відділи. В археол. відділі зібрані археол. колекції, які відображають історію місцевих племен і народів, що населяли гірську частину Криму з часів кам'яного віку до татарської навали 13 ст. Матеріали істор. відділу відбивають боротьбу рос. і укр. народів з Кримським ханством за визволення пн. Причорномор'я і Криму з-під турецько-татарського гніту. В експозицію включено худож. картини і скульптури майстрів 18—19 ст., полотна сучас. рос. і укр. художників, колекції зброї, монет, старовинних печаток, етнографічні матеріали та ін. Музей проводить наукову і культурно-освітню роботу.

БА ЦЗІНЬ (літ. псевд. Лі Фей-ганя; н. 1904) — китайський письменник. Писати почав 1927. Перша повість «Загибель» (1929) і трилогія «Кохання» (1931—33) — про вплив революційних ідей на інтелігенцію. Життю гірників присвячено повісті «Сніг» та «Рудокопи». В романі «Вогонь» (1941) зображено боротьбу молоді проти японської агресії. Б. не раз відвідував Пн. Корею, написав три книги нарисів про подвиги китайських добровольців. Йому належать переклади творів М. Горького. Б. — активний учасник міжнародного руху за мир. Заступник голови Спілки письменників Китаю.

Тв.: Рос. перекл. — Сочинения. В 2 т. М., 1959.

Літ.: Федоренко Н. Т. Китайская литература. М., 1956.

БАЦИЛИ (лат. bacillum — паличка) — паличковидні бактерії, що утворюють спори (по одній в кожній клітині), набуваючи при цьому форми веретена або барабанної палички. Розмножуються Б. простим поділом. Серед них є сапрофіти і хвороботворні бактерії (збудники сибірки, правця та ін.).

БАЦИЛОНОСІЙСТВО (правильніше — заразоносійство) — перебування в організмі людини або тварини і виділення з нього збудників заразних захворювань без наявності видимих проявів хвороби. Людина буває носієм збудників черевного тифу, паратифів, дизентерії, дифтерії, скарлатини тощо. Звичайно Б. спостерігається після перенесеного захворювання, іноді воно буває і у здорових людей (дифтерія, скарлатина). Тривалість Б. від кількох днів до багатьох років (черевний тиф).

Б. небезпечне для оточення, бо саме здорові носії легко можуть поширювати захворювання. В боротьбі з Б. основне значення має своєчасна госпіталізація при інфекційних захворюваннях та підозрі на них, раціональне лікування, облік і періодичне обслідування осіб, що перенесли інфекційні захворювання, та тих, що були в контакті з ними, систематичне обслідування на Б. працівників підприємств громадського харчування, водопостачання, дитячих і лікувальних закладів тощо.

БАЦУЦА Яків (1856 — 1933) — український народ. митець, представник родини гончарів з с. Адамівки на Поділлі. Прикрашав посуд соковитим квітковим орнаментом, що виткими лініями поширюється по всьому фону. Крім дерев і квітів, Б. малював на посуді людей, птахів та тварин. Найбільша колекція його творів є в Ленінгр. музеї етнографії народів СРСР.

БАЧАНІ (Bacányi) Янош (9. V 1763— 11. V 1845) — угорський поет, революц. просвітитель. Н. в Таполиці. З 1788 редагував перший угорський літ. журн. «Угорський музей» («Magyar muzeum»). Політична лірика — основний жанр творчості Б. Найвідоміші вірші: «На зміни у Франції» (1789), «Провидець» (1791) та ін. В них поет закликав народ боротися за свободу. За участь у республіканському заколоті 1795 був ув'язнений. Помер в еміграції.

БАЧИНСЬКА Ольга Антонівна (1875 — 1951) — колекціонер та знавець української народної вишивки. Н. на Буковині. Зібрані нею колекції зберігаються у Львів. музеї укр. мистецтва (вишивки Галичини та Буковини, 1915—22), в музеї м. Стрия (Львів. обл.). Колекції мають зразки, типові для окремих районів, і мають значення для вивчення укр. народної вишивки та орнаменту початку 20 ст.; широко використовуються в худож. промисловості.

БАЧИНСЬКА (Лютомська) Теофілія (р.н. невід. — п. 1904) — артистка українського театру в Галичині. Н. у м. Вільнюсі в сім'ї військового службовця, згодом управителя театру. Виступала в балеті в Любліні, на Поділлі й у Києві. Переїхавши з О. Вачинським у Галичину в 1864, створила перші яскраві сценічні образи українських жінок за творами І. Котляревського, Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ'яненка. Померла у великій бідності.

БАЧИНСЬКИЙ Ілля — український поет кін. 17 — поч. 18 ст. Докладних відомостей про життя Б. немає. Його патріотичний вірш «Піснь світова» (І мні тоскно) з акростихом «Ілія Бачинський», відомий з рукописного збірника 1729, свого часу був популярною піснею на Україні і в Росії. З нього видно, що автор жив десь на чужині, не маючи зв'язку з рідними.

Літ.: Пісні та романси українських поетів, т. 1. К., 1956.

БАЧИНСЬКИЙ Олексій Йосипович (2. IV 1877—31. VII 1944) — російський рад. фізик. З 1918 — професор Моск. ун-ту. Осн. дослідження провадив у галузі молекул. фізики, зокрема (1912—13) дослідив зв'язок в'язкості рідин з міжмолекул. силами і залежність поверхневого натягу від густини рідини та насиченості пари.

БАЧИНСЬКИЙ Омелян (1833—1906) — режисер, актор і перший директор українського театру товариства «Руська бесіда» у Львові. Н. в с. Жукотині Турківського пов. в сім'ї священика. 1852—57 працював у польському театрі. Протягом 1858—63 — антрепренер польсько-української трупи, що виступала в Житомирі, Кам'янці-Подільському, Бердичеві, Одесі й Києві. Запрошений у Львів, 29. III 1869 виставою «Маруся» (за Квіткою-Основ'яненком) відкрив перший сезон укр. театру. Б. поставив «Вечір на хуторі» (за творами Гоголя), «Безумна» (за мотивами «Русалки» Пушкіна). Як актор Б. відзначався в ролях комедійного плану. В 1894 залишив театр. Помер у великій нужді.

БАЧКОРА Йосиф-Множислав (1803—76) — чеський педагог і письменник. Відіграв значну роль в утвердженні звукового методу навчання чеської грамоти. Його книги «Початки в читанні» (1848), «Порадник з граматики» (1850) та ін. користувалися популярністю серед учителів. Б. був одним з перших чес. авторів п'єс для дітей, перекладав на чес. мову твори рос. письменників Карамзіна, Лажечникова та ін.

БАЧКОРА Степан (1813—87) — чеський педагог і письменник. Пед. діяльність розгорнув на початку 40-х рр. 19 ст. У 1848 видав першу чеську читанку, а 1849 — книгу «Подорож з дому по краю», якою поклав початок навчанню географії та історії в школах Чехії. Б. редагував пед. журнали, брав участь у створенні й поліпшенні шкільних підручників, писав художні твори для дітей.

БАШ Яків (літ. псевд. Башмака Якова Васильовича; н. 8. VIII 1908) — український рад. письменник. Член КПРС з 1931. Н. в с. Миловому на Херсонщині. Був батраком. З 19 років працював на будівництві Дніпрогесу. У 1937 закінчив Київ. ун-т. В роки Великої Вітчизн. війни був учасником партизанського руху. Перше оповідання «Криця» надруковано в журн. «Огонек» (1931). Збірка нарисів і оповідань «Доба горить» (1933), «Дні наступу» (1936), повість «Сила» (1934), роман «На берегах Славутича» (1940), який після переробки має назву «Гарячі почуття» (1947), драма «Дніпрові зорі» (1953) присвячені будівникам.Дніпрогесу. Роман Б. «Професор Буйко» (1949) про Героя Радянського Союзу проф. П. М. Буйка.

Тв.: Вибране. К., 1948; Гарячі почуття. Професор Буйко. К., 1955; Твори. К., 1959.

Літ.: Дяченко О. Яків Ваш. В кн.: Українські радянські письменники, в. 2. К., 1957.

БАШИЛОВ Михайло Сергійович (1821 — 70) — російський художник-ілюстратор. Закінчив Харк. ун-т. В альман. «Молодик» {1843—44) опублікував літографічні портрети Г. Квітки-Основ'яненка та І. Котляревського. Разом з Я. де-Бальменом ілюстрував рукописний «Кобзар» Т. Шевченка (1844). Відомі ілюстрації Б. до творів: «Лихо з розуму» Грибоєдова, «Війна і мир» Толстого, «Губернські нариси» Салтикова-Щедріна. Працював також як живописець і карикатурист.

БАШИРОВ Гумер Баширович (Разін; н. 7. І 1901) — татарський рад. письменник. Член КПРС з 1928. Деп. Верх. Ради СРСР 4-го скликання. Н. у с. Янасалі (Тат. АРСР). Перше оповідання «Кров Хашима» (1931) про колективізацію в Татарії. В повісті «Сиваш» відтворено героїчні події громад, війни в Криму. Патріотичні оповідання періоду Великої Вітчизн. війни увійшли в збірки «Помста» (1942), «Гармоніст» (1943). Найвизначніший твір — роман «Честь» (1948; Сталінська премія, 1951) присвячений колгоспному селу. Б. — перекладач творів Горького і Франка.

Тв.: Укр. перекл.—Честь. Перекл. М. Шумила. К., 1956.

БАШКИРИ (самоназва — башкорт) — соціалістична нація, населяють Башкирську АРСР, а також живуть у сусідніх з Башкирією областях і авт. республіках РРФСР. Чисельність 843,6 тис. чол. (1939). Б. поєднують ознаки європеоїдної і монголоїдної рас. Мова— башкирська, належить до тюркських мов. Б. утворилися в результаті змішання місцевих осілих угро-фінських племен з кочовими тюркськими і монгольськими племенами. За особливостями матеріальної культури Б. поділялися на три групи: східну (переважно кочовики-скотарі), південно-західиу (осілі землероби) і північну (мисливці). За релігією віруючі Б. — мусульмани-суніти. Основні заняття сільського населення — рільництво (пшениця, жито), городництво (картопля), садівництво, тваринництво (коні, велика рогата худоба, вівці), бджільництво, рибальство, мисливство, лісові промисли. Значна частина Б. працює в нафтовій та ін. галузях промисловості, що розвинулися в Башкирії за роки Рад. влади. Народні житла Б. — саманні, глинобитні, рублені — все більше поступаються місцем кам'яним благоустроєним будинкам. Нац. одяг — некритий кожух, сукняний каптан, повстяні капелюхи, хутрові шапки — майже повністю замінений міським одягом. До Великої Жовтн. соціалістич. революції мало не всі Б. були неписьменні. Подолавши вікову культурну та економічну відсталість, Б. стали рівноправною соціалістичною нацією, яка створила свою писемність і літературу, має розвинену культуру.

БАШКИРСЬКА АВТОНОМНА РАДЯНСЬКА СОЦІАЛІСТИЧНА РЕСПУБЛІКА (Башкирія) — авт. республіка в складі РРФСР, розташована на Сх. Європейської частини СРСР в межах Приуралля, Пд. Уралу і частково Зауралля. Утворена 23 березня 1919. Площа 143,6 тис. км². Нас. 3335 тис. чол. (1959). Поділяється на 56 районів, має 14 міст і 29 селищ міського типу. Столиця — м. Уфа.

Природа. Зх. частина Б. — горбаста розчленована підвищена рівнина; на Пн. — Уфім-ське плато (500—700 м), на Пд. Зх. — Бугуль-минсько-Белебеївська височина (до 460 м), центр, частина (долина р. Бєлої та її приток) понижена. На Сх. — хребти Пд. Уралу (г. Яман-тау, 1638 м). Головні корисні копалини: нафта, вугілля, заліз, руда, мідь, цинк, різні будматеріали. Клімат континент. з помірно теплим літом і холодною зимою. Пересічна т-ра січня —15°, липня +19°. Опадів бл. 550—600 мм на рік в пн.-сх. частині Б. і 300—400 мм в степових районах Пд. Головна ріка — Бєлая (басейн Волги) з притоками: Сімом, Уфою, Дьомою. На Зх. і Пн. річки Ік та Буй — притоки Ками; Зауральська ч. Б. належить до басейну р. Уралу (р. Сакмара). В зх. частині Б. переважають чорноземи; на Пн. від р. Бєлої — дерново-підзолисті і сірі лісові грунти. В гірських районах Уралу — гірськолісові сірі і гірськолучні грунти. На Пн. і Пн. Сх. Приуралля поширені мішані темнохвойно-широколистяні ліси, які далі на південь переходять в широколистяні. На Пд. Б. — ковилово-різнотравні степи, переважно розорані.

Населення. Осн. населення — башкири, живуть росіяни, татари, українці. Пересічна густота нас. 23,2 чол. на 1 км², в Приураллі — понад 30 чол. на 1 км². Міського населення — 38% (1913—5,5%, 1956—34,7%). Міста: Уфа, Октябрський, Бєлорєцьк, Стерлітамак, Ішимбай, Салават, Бірськ, Баймак, Белебей та ін.

Історія. В 9—10 ст. башкири жили на території Пд. Уралу між рр. Волгою, Камою, Тоболом і верх, течією Яїку (Уралу). Башкири були кочовиками і займалися скотарством, полюванням, рибальством, бортництвом. Після завоювання татаро-монголами Б. ввійшла до складу Золотої Орди, а в 1-й пол. 15 ст. була поділена між Казанським і Сибірським ханствами і Ногайською ордою. Після завоювання моск. військами Казанського ханства (1552) основна частина башк. племен 1554—57 добровільно прийняла російське підданство, що, незважаючи на колоніальний гніт царизму, мало прогресивне значення для дальшого розвитку Б. Під впливом російських селян-переселенців башкири починають займатись землеробством і переходять від кочового до осілого життя. У 18 ст. гніт царизму і поміщиків, збільшення податків викликали ряд повстань. Трудящі Б. на чолі з Салаватом Юлаєвим, сподвижником О. І. Пугачова, брали активну участь у селянській війні 1773—75. З 1798 царський уряд поділив Б. на кантони (військ. округи), сформувавши з населення нерегулярне військо для оборони кордонів. У 1865 кантонну систему управління ліквідовано і башкирів прирівняно до сільс. жителів. У 18 ст. і 1-й пол. 19 ст. багато земель було захоплено рос. поміщиками і заводчиками, а в пореформений період відбувається інтенсивне заселення Б. російськими переселенцями.

Ще у 18 ст. в Б. виникла гірнича пром-сть. У 1878 в Уфімській губ. було 200 пром. підприємств, в гірсько-лісових районах працювало 14 металургійних заводів, на яких переважали рос. робітники (нац. пролетаріат був незначний). У 1898 — 1900 в Уфі організовуються перші марксистські гуртки. Велике значення для розгортання робітничого революційного руху мав приїзд у лютому і червні 1900 В. І. Леніна в Уфу для проведення нарад з висланими з Росії марксистами. В 1901 створено Уфімський робітничий комітет. Пролетаріат і селянство Б. брали активну участь у революції 1905—07. Після повалення самодержавства 5 бер. 1917 в Уфі було створено Раду робітн. і солдатських депутатів, в якій спочатку більшість належала есерам і меншовикам. Після перевиборів у вересні 1917 Уфімську Раду очолили більшовики. 8 лист. 1917 була встановлена Радянська влада в Уфі, а в найближчі дні також на більшій частині території Б., за винятком Оренбурзької губ., де пролет. революція перемогла в лютому 1918. В роки громадянської війни трудящі Б. самовіддано боролись проти білогвардійських банд Дутова і Колчака, білочехів і башкирських буржуазних націоналістів. 5 лип. білогвардійці захопили Уфу, а потім і всю Б. В боротьбі проти Рад. влади їм допомагав бурж.-націоналістичний уряд, створений в Оренбурзі в грудні 1917 при допомозі отамана Дутова. Червона Армія, до складу якої входив ряд національних башк. частин, при підтримці трудящих Б. на початок 1919 визволила майже ²/₃ її території. 18 лют. на бік Радянської влади перейшов білогвардійський башк. корпус. 20 бер. 1919 був підписаний декрет ВЦВК про утворення Башкирської Автономної Радянської Республіки в межах малої Б. з центром в Стерлітамаку. Башк. АРСР була першою автономною республікою в складі РСФРР. Весною 1919 колчаківські банди окупували Б. Але вже 9 черв. 1919 внаслідок уфімської операції Південної груші Східного фронту, очолюваної М. В. Фрунзе і В. В. Куйбишевим, була визволена Уфа. Особливо відзначилась в цій операції Чапаєвська дивізія. Згодом від білогвардійців була очищена вся Б. Зросло число башк. нац. частин Червоної Армії. На території України 1919 в боях з білогвардійцями брала участь 1-а башк. зведена дивізія, а 1920 проти біло-поляків боролась у складі 12-ї армії окрема башк. кав. бригада. 14 черв. 1922 до складу Башк. АРСР включено Уфімську губ.; центром республіки стала Уфа. Росіяни, українці і трудящі ін. національностей, допомігши башк. народові розгромити білогвардійщину, подали йому допомогу також у боротьбі з голодом і розрухою 1919—22. В організації цієї допомоги велике значення мало «Звернення до селян України» В. І. Леніна від 2 серпня 1921.

За роки Рад. влади було відбудовано і докорінно реконструйовано народ, г-во Б., створено соціалістичну пром-сть. Республіка — тепер центр нового нафтового району. Проведено колективізацію с. г. В результаті культурної революції в Б. була ліквідована неписьменність, досягнуто великих успіхів у галузі освіти, науки й культури.

В роки Великої Вітчизняної війни башк. народ разом з ін. народами нашої країни героїчно боровся проти німецько-фашистських загарбників. Тисячі воїнів Б. нагороджені орденами, 190 — удостоєні звання Героя Радянського Союзу. В боях за визволення укр. земель брала участь стрілецька д-зія, сформована з трудящих Б., і 112-а башк. кав. д-зія, якій за рейд в тил ворога в районі Луганська присвоєно звання гвардійської, а за форсування Дніпра і Дністра 23 її кіннотникам — звання Героя Радянського Союзу. Після евакуації з Києва під час Великої Вітчизн. війни в Уфі (1941—43) працювали АН УРСР, оперний театр ім. Т. Г. Шевченка та ін. установи Української РСР. В післявоєнні роки ще більше міцніє дружба між башк. і укр. народами. Трудящі Б. допомагали Луганській області у відбудові народного г-ва; башк. комсомол подавав шефську допомогу місту-герою Севастополю у відбудові шкіл. Колгоспники

На Шкаповському нафтопромислі.

Б. уклали соціалістичний договір на змагання з хліборобами Кіровоградської області.

За досягнення в розвитку народного господарства і культури Б. нагороджена двома орденами Леніна (1935, 1957).

Народне господарство. Б. — економічний адм. район. Провідна роль в економіці Б. належить важкій індустрії (³/5 всієї пром. продукції). Розвинута також деревообр., легка і харчова пром-сть. Б.—один із значних районів зернового г-ва і тваринництва в РРФСР. Валова продукція великої промисловості з 1913 по 1958 збільшилась майже в 150 разів. Головна галузь промисловості —нафтова. Вперше промислова нафта була видобута в Б. на промислах Ішимбая в 1932. Б. разом з Тат. АРСР становить найважливішу частину Волзько - Уральського нафтового району. Основний центр сучасного нафтовидобування — Туймазинські промисли (м. Октябрський). В Б. побудовані великі нафтопереробні з-ди (Уфа, Ішимбай), створена сітка нафтопроводів: Туймази — Омськ, Туймази — Бугуруслан — Куйбишев, Туймази — Альметьєвськ, Ішимбай — Уфа, Ішимбай — Шкапово і продуктопровід Уфа — Омськ. Прокладаються (1958) нові трубопроводи Туймази — Шкапово, Ішимбай — Орськ і в Сибір (до Іркутська). На Пд. Б. в Куюр-газинському районі видобувається буре вугілля (1957—3,8 млн. т). Вступила до ладу перша черга (1959) потужної Павловської ГЕС на р. Уфі. Чорна металургія представлена Бєлорєцьким металург, комбінатом (засн. 1762) і Тірлянським листопрокатним з-дом; кольорова — Сібайським комбінатом кольорової металургії (будується, 1959). Розвинуті машинобудування і металообробка: виробництво металорізних верстатів (Стерлітамак), електротех. виробів, друкарських машинок (Уфа), сталедротяних виробів (Бєлорєцьк). Хім. пром-сть представлена содовим та цементними заводами (Стерлітамак), нафтогазохімією, виробництвом дубильних екстрактів, гумових виробів, фарб (Уфа), лісохімією. Розвинуті лісозаготівлі (понад 4,5 млн. м³ деревини на рік), деревообробка, лісопиляння, фанерне та сірникове вироби. (Уфа), паперове (с-ще Красний Ключ); харч, і легка пром-сть: шкіряно-взуттєве і текст, вироби. (Уфа, Стерлітамак, Давлеканово, Нижнє-Троїцький); маслоробні, спиртогорілчані, плодоовочеві підприємства, борошномельні комбінати, Уфімський вітамінний з-д, цукроварня тощо. За семиріччя (1959— 65) валова продукція промисловості зросте майже в 2,4 раза, видобуток нафти — в 2,2 раза. На базі попутних газів нафтовидобування будуть створені великі промислові підприємства для виробництва синтетичного каучуку, смол, синтетичних волокон та ін. хім. продуктів.

У Б. 989 колгоспів, 60 радгоспів (1959). С.-г. угідь (в млн. га)— 7,5; з них орної землі — 5,1, сіножатей — 0,8, вигонів та пасовищ— 1,6. Площа лісів Б. 5,6 млн. га. Провідне значення в с. г. Б. має рільництво. За роки Рад. влади посівні площі Б. майже подвоїлись. За 1954—56 розорано 524 тис. га цілинно-перелогових земель. Вся посівна площа 4084,5 тис. га (1958). Найважливіша галузь рільництва — зернове г-во. Під зерновими культурами 69,9% посівної площі (1957). Половина їх під ярою пшеницею; сіють також озиме жито, кукурудзу, овес. Під тех. культурами — 2,5% посівної площі (1957). Головні тех. культури — соняшник, цукровий буряк. Під овочами і картоплею — 5,3%, під кормовими культурами — 22,3% посівної площі (1957). У тваринництві переважають молочно-м'ясна велика рогата худоба і м'ясо-вовнові вівці. Поголів'я тварин (в тис. голів на кінець 1958) великої рогатої худоби — 1194, в т. ч. корів — 552; свиней — 585, овець і кіз — 2689. Загальносоюзне значення має бджільництво. Навколо пром. центрів — приміські г-ва. Довж. залізниць 1063 км (1956). У широтному напрямі територію Б. перетинає Сибірська магістраль (електрифікується, 1959). Будується залізниця Магнітогорськ — Стерлітамак — Абдуліно. Водні шляхи по рр. Уфі та Бєлій.

Охорона здоров'я. На 1 січ. 1959 було 3,5 тис. лікарів (у 28,4 раза більше, ніж 1913), 19,1 тис. ліжок у лікарнях (в 11,1 раза більше проти 1913); середнього мед. персоналу було 15,8 тис. чол. Працювали 241 жіноча й дитяча консультації. Дитячі ясла мали 13,6 тис. місць. Смертність порівняно з 1913 значно зменшилась. Навчання лікарів проводиться в Башк. мед. інституті (Уфа). Головні курорти: Шафраново, Янгантау, Юматово.

Культура. За царизму переважна більшість корінного населення Б. була неписьменною; культосвітніх закладів майже не було, мережа загальноосвітніх шкіл була незначна. За роки Рад. влади в Б. сталася культурна революція. Запровадж. загальне обов'язкове навчання рідною мовою. В 1958/59 уч. р. було понад 5 тис. загальноосвітніх шкіл (550 тис. учнів). У середніх спец. навч. закладах 1956/57 уч. р. було 22,3 тис. учнів, а у 8 вузах — 15,1 тис. студентів. В Б. працюють філіал АН СРСР, понад 20 науково-дослідних інститутів і установ. В Б. 1866 масових б-к, в яких 1959 налічувалося понад 10 млн. книг; 3021 клубна установа, 1352 кіноустановки, 7 музеїв. 1957 в Б. видавалось 126 газет башкирською, татарською і російською мовами. Виходило 8 літературних і громадсько-політичних журналів. У 1958 видано 440 назв книг з усіх галузей знання заг. тиражем 2118 тис. прим. Башкирською мовою друкуються праці класиків марксизму-ленінізму, твори художньої л-ри.

Башкирський народ здавна славився усною поетичною творчістю, особливо своїми кубаїрами — давнім і самобутнім жанром башкирського фольклору. Писемна башкирська література виникла після Великої Жовтн. соціалістичної революції. Початок рад. башкирській л-рі поклав народний поет Башкири Мажит Гафурі (1880—1934). Велику роль у формуванні і розвитку башкирської «тац. л-ри відіграли такі письменники, як

Д. Юлтий, А. Тагіров, І. Насирі, С. Кудаш, Ш. Бабич. Широко відомі твори поетів Р Нігматі, М. Каріма, прозаїків С. Агіша, А. Валєєва, А. Бікчентаєва, К. Мергена. Зрілість башк. драматургії засвідчили п'єси на історичні та сучасні теми Б. Бікбая, К. Даяна, І. Абдулліна, М. Каріма.

Тісна дружба народів Башкирії й України позначилась і на літ. зв'язках братніх нац. л-р. Башкирська л-ра збагатилась перекладами творів Шевченка, Рильського, Тичини, Корнійчука, зробленими С. Кудашем, Б. Бікбаєм, Г. Гумером. Тема братньої дружби, спільної боротьби і праці відображена в творах П. Тичини, Н. Рибака, В. Сосюри періоду Великої Вітчизн. війни та творах М. Сюндюкле («Думи про Донбас», 1952), С. Кудаша («Лист у Київ», «Наша дружба», 1947), М. Каріма («Радість нашого дому», 1953) В зб. «Жнива» (1942, Уфа) вміщені твори укр. і башк. письменників. Поезія М. Гафурі, С. Кудаша та ін. відома на Україні в перекладах П. Тичини, М. Рильського, М. Терещенка, М. Стельмаха та ін.

Традиційними формами башкирського мистецтва є різьблення по дереву, тиснення шкіри, карбування по металу, вишивка, ткацтво; за нац. влади розвинулись килимарство, живопис, скульптура, графіка. Першим башкирським нац. художником був К. Давлеткільдєєв (1887—1947). Нині поряд з живописцями старшого покоління (І. Урядовим, А. Тюлькіним, М. Єлгаштіною) працюють молоді митці, вихованці Башк. художнього училища (засн. 1926): Г. Мустафін, Р. Ішбулатов, Б. Домашніков, О. Пантелєєв та ін. Успішно розвивається скульптура (В. Морозова, Т. Нечаєва), станкова графіка (Я Грачов, В. Ничипорук), книжкова ілюстрація (Г. Мустафін, Р. Гумеров), театр.-декораційне мистецтво (М. Арсланов, Г. Імашева).

Для народ. музики Б. характерні груповий і сольний спів та гра на народ. муз. інструментах (курай — на зразок сопілки і кубиз — схожий на укр. дримбу). За роки Рад. влади створено філармонію, муз. училище, театр опери та балету, на сцені якого поставлені башк. нац. опери «Сакмар» М. Валєєва, «Салават Юлаєв» 3. Ісмагілова (1940), «Азат» Р. Муртазіна (1949) та ін. 1942 поставлена одноактна опера «За Батьківщину» укр. композитора П. Козицького, який написав також сюїту для струнного квартету на теми башк. народ, пісні. Широко популярні солісти опери Б. Н. Валєєва, Г. С. Хабібуллін, X. Л. Галімов, М. X. Хісматуллін, солісти балету 3. А. Насретдінова, Г. Г. Сулейманова, X. Г. Сафіуллін, Ф. М. Саттаров.

До Великої Жовтн. соціалістич. революції башкирський народ не мав професіонального театру. 1919 на базі драматич. гуртків, які обслуговували частини Червоної Армії, було організовано театр (тепер — Башкир. академіч. театр драми). На сцені цього театру здійснено постановки творів нац. драматургії: «Сакмар» Міфтахова, «Салават» Бікбая, «На березі Бєлої» Нігматі та ін. Театр ставить п'єси сучасних рад. авторів та класику. В складі театру: нар. арт. СРСР А. Мубаряков, нар. арт. РРФСР А. Зубаїров, 3. Бікбулатова, Г. Карамишев та ін. В Б. працюють 3 башкирські, 2 рос. драматичні театри, театр ляльок.

Літ.: Энгельс Ф. [Письмо К. Марксу 23. V 1851]. В кн.: Маркс К. и Энгельс Ф. Сочинения, т. 21. М., 1932; Ленін В. І. Твори. Вид. 4: т. 29. Проект програми РКП(б); VIII з'їзд РКП(б); т. 31. Первісний начерк тез по національному і колоніальному питаннях; т. 35. Телеграма Башкирському ревкомові.

Очерки по истории Башкирской АССР, т. 1, ч. 1. Уфа, 1956; Советская Башкирия. Исторический очерк. Уфа, 1957; Тахаев X. Я. Башкирия. М., 1950.

БАШКИРСЬКА МОВА — мова башкирів, одна з мов тюркської групи, найближча до татарської. Літературна Б. м. сформувалась у пожовтневий період на базі двох провідних діалектів — куваканського (пд.-сх.) і юрматинського (пн.-зх.). В основі алфавіту Б. м. — російська графіка (1940).

Літ.: Дмитриев Н. К. Грамматика башкирского языка. М.—Л., 1948; Русско-башкирский словарь. М., 1948; Башкиро-русский словарь. М., 1958.