Вікіпедія:УРЕ/Том 1/АНГЛІЙЦІ - АНТРАКНОЗ/Тексти

АНГЛІЙЦІ (британці) — нація, основне населення Великобританії (бл. 43 млн. чол., 1951), живуть також в англ. колоніях. Мова— англійська. А.— нащадки кельтських племен бриттів та ін., що змішалися в 5—6 ст. з германськими племенами англів, саксів, фризів та ютів, а пізніше і з норманнами. Асиміляція кельтів (шотландців на Пн. і уельсців на Зх. острова) триває й досі. В 17 ст. А. склалися в буржуазну націю. В 18—20 ст. А. були одним з компонентів в консолідації американців США, англо-канадців, англо-австралійців, англо-новозеландців. Спосіб життя і культура сучас. А. в основному визначаються загальними капіталістичними умовами, класовими суперечностями Великі капіталісти (1% населення) володіють 56% національного багатства. Робітники становлять 60% населення. Віруючі А. належать переважно до англіканської церкви, є також баптисти, кальвіністи і католики.

АНГЛІКАНСЬКА ЦЕРКВА — державна церква в Англії, одна з різновидностей християнських церков. Утворилась в 16 ст. внаслідок Реформації. Сучасна А. ц. є частиною англ. бурж. держ. машини; найважливіші питання церк. життя підлягають розглядові в парламенті; вища церк. ієрархія має тісні зв'язки з фінансовими колами і земельною аристократією Англії; їй надано різні привілеї аж до членства в палаті лордів.

АНГЛІЯ (лат. Anglia)—історичне ядро Сполученого Королівства Великобританії і Пн. Ірландії. Займає пд. і серед. частини острова Великобританія, найбільшого з Британських о-вів. Назва «А.» походить від імені герм. племені англів, яке в 5 ст. переселилось на острів з материка Європи. Назва «А.» часто вживається для позначення всього Сполученого Королівства. Площа власне А. 130 тис. км² (54% всієї пл. Сполученого Королівства), населення 42,5 млн. чол. (1958), бл. 82% усього населення Великобританії. Адміністративно А. поділяється на 49 графств і 79 міст-графств. (Місто-графство розташоване на території графства, але має самостійне управління). Гол. м. Лондон, столиця Сполученого Королівства.

Англія—економічно найрозвинутіший пром. і с.-г. р-н Великобританії. Тут зосереджені майже весь видобуток заліз. руди,

близько ³/₄ видобутку кам. вугілля, більша частина металургії, маш.-будування, хім., електротех., текст. промисловості країни. В А. розташовані найбільші пром. центри Великобританії: Лондон, Бірмінгем, Ліверпул, Манчестер, Лідс, Шеффілд, Ньюкасл, Мідлсбро та ін. Сільське господарство, яке в економіці Великобританії в цілому займає другорядне місце, розвинуте в А. відносно більше. На А. припадає ²/3 усієї посівної площі країни; це осн. р-н молоч. тваринництва, городництва, садівництва Великобританії. Економіка А. залежить від зовнішнього ринку— довозу сировини, значної частини продуктів харчування, вивозу пром. продукції. На долю А. припадає близько 80% всього судно-обороту країни. Гол. порти: Лондон, Лівер-пул, Саутгемптон, Манчестер, Халл (Гулль), Ньюкасл. А. має найгустішу в країні сітку з-ць та шосейних шляхів, більшу частину внутрішніх судноплав. водних шляхів. Див. також Великобританія.

АНГЛО-БУРСЬКА ВІЙНА 1899—1902 - загарбницька війна Англії проти бурських республік Оранжової і Трансваалю, одна з перших воєн епохи імперіалізму. В А.-б. в. Англія прагнула розширити і об'єднати свої колоніальні володіння в Африці, захопити родовища алмазів і золота. Натхненниками війни були запеклі колонізатори С. Родс і Д. Чемберлен. Перевага сил англ. армії та її надзвичайна жорстокість, незважаючи на запеклий опір бурів, привели до перемоги Англії. 1902 бурські республіки включено до складу Британської імперії.

АНГЛО-КИТАЙСЬКА ВІЙНА 1839—42 (т. з. «опіумна» війна) — агресивна війна Англії проти Китаю. Сталася внаслідок настирливого намагання Англії відкрити кит. ринок для вільного довозу промислових товарів і опіуму. Коли урядовий комісар в м. Кантоні Лінь Цзе-сюй в травні 1839 вжив рішучих заходів проти масового контрабандного довозу опіуму, конфіскувавши його у англійців і знищивши, англ. флот без оголошення війни почав воєнні дії проти Китаю. Непідготовлена і погано озброєна кит. армія зазнала поразки. Незважаючи на героїчний опір кит. народу, англ. війська захопили і пограбували міста Нінбо, Амой, Шанхай та о-ви Гонконг і Чжоушань, підступили до Нанкіна. Кит. уряд капітулював перед агресором і 29 серпня 1842 підписав з Англією Нанкінський договір 1842—перший нерівноправний для Китаю договір. А.-к. в. 1839—42 була першим кроком на шляху поневолення Китаю зх.-європ. і амер. буржуазією.

АНГЛО-РАДЯНСЬКИЙ ДОГОВІР 1942 - договір між СРСР і Великобританією про союз у війні проти гітлерівської Німеччини і її співучасників в ввропі та про співробітництво і взаємодопомогу після війни. Підписаний в Лондоні 26 трав. 1942 строком на 20 років, він складався з 2 частин. 1-а ч. договору в основному заміняла Англо-Радянську угоду 12 лип. 1941. В ній визначалися принципи взаємин між СРСР і Англією у війні проти гітлерівської Німеччини та її союзників по агресії в Європі: взаємна воєнна та ін. допомога, а також зобов'язання не вступати в переговори і не підписувати перемир'я або миру з цими країнами інакше як за взаємною згодою. В 2-й ч. договору було сформульо вано основи англо-рад. співробітництва в післявоєнний період: спільні дії в боротьбі за збереження миру, за недопущення повторення агресії з боку Німеччини або країни, зв'язаної з нею актами агресії в Європі; взаємодопомога в разі агресії з боку цих країн проти СРСР або Великобританії; зобов'язання не вступати в будь-які союзи, спрямовані проти другої сторони; взаємна економічна допомога. Ратифікувавши Паризькі угоди 1954, які ведуть до відновлення нім. мілітаризму і створюють загрозу нової нім. агресії, Англія порушила А.-Р. д. Президія Верх. Ради СРСР 7 травня 1955 анулювала А.-Р. д., що фактично втратив силу.

Літ.: Международные отношения и внешняя политика СССР. (Сборник документов). М., 1957.

АНГЛО-РАДЯНСЬКІ ДОГОВОРИ 1924— два договори, загальний і торговельний, які мали на меті врегулювати політичні й економічні питання між Великобританією і СРСР, виходячи з факту визнання урядом Великобританії Радянського уряду. А.-Р. д. були підписані 8 серпня 1924 в Лондоні, але сили не набрали в зв'язку з відмовою консервативного уряду Болдуїна ратифікувати їх.

АНГЛОСАКСИ — загальна назва герм. племен (англи, сакси, юти, фризи); перші два — найчисленніші — в 5—6 ст. вийшли з р-ну рік Ельби та Везеру і завоювали Британію, майже повністю винищивши корінних жителів— бриттів або витіснивши їх на окраїни о-ва (Уельс, Шотландія). В ході завоювання Британії у А. виникли зачатки феод. відносин. З маси корлів — вільних членів сільс. громад — поступово виділився прошарок великих землевласників, що походили з родової знаті (ерли) та королівських дружинників (тени). Важливу роль у процесі феодалізації А. відіграло прийняття християнства (7 ст.) та виникнення церковного землеволодіння. А. створили королівства — Мерсію, Нортумбрію, Сх. Англію, Кент, Сессекс, Уессекс, Ессекс, які в 9 ст. об'єдналися під владою Уессекса в єдину державу— Англію. Феодалізація англосаксонської д-ви була прискорена норманським завоюванням Англії 1066. А.—предки сучас. англійців.

Літ.: Історія середніх віків, т. 1. К., 1954; Петрушевский Д. М. Очерки из истории английского государства и общества в средние века. М., 1937; Всемирная история, т. 3. М., 1957.

АНГЛОСАКСОНСЬКІ ПРАВДИ — систематизовані збірники звичаїв і постанов, що видавалися в англосаксонський період (6— 11 ст.) англ. держави. Найважливішими з них вважаються правди Етельберта (бл. 600), Іне (бл. 690), Альфреда (бл. 890), закони Етельстана (між 925 і 940) і Кнута (між 1016 і 1028). До нас вони дійшли в пізнішому запису (початок 12 ст.). Значення А. п. у тому, що вони дають повнішу картину суспіль-но-політ. ладу і права ранньофеод. суспільства, ніж відповідні їм франкські правди. А. п. відображають процес розвитку ранньофеод. держав Англії, ускладнений завоюваннями та своєрідною будовою цих д-в, що зумовлювалась боротьбою з підкореним і з своїм вільним населенням, яке розорялося і перетворювалося на залежне, невільне. Це спричинювалось до частих повстань. А. п. утверджували владу великих землевласників, охороняли феод, власність, захищали представників панівного класу від гноблених,

підтримували існуючий лад. Тому в А. п. є багато постанов про вбивство, каліцтво, насильство, грабіж і крадіжки, про порушення «королівського миру», про кругову поруку, про шлюб, спадкування тощо.

Літ.: Корецкий В. М. Хрестоматия по истории государства и права, ч. 2, в. 2. X., 1947.

АНГЛО-ФРАНКО-ІЗРАЇЛЬСЬКА АГРЕСІЯ ПРОТИ ЄГИПТУ — напад Англії, Франції та Ізраїлю на республіку Єгипет в жовтні 1956 з метою захоплення Суецького каналу і зміцнення в країнах Арабського Сходу своїх позицій, розхитаних національно-визвольним рухом. За планом агресорів під назвою «Мушкетер» збройні сили Англії і Франції заздалегідь були зосереджені на о. Кіпр, в Ізраїлі і в р-ні Червоного моря. В ніч на 30.Х 1956 ізраїльські війська вторглися на Сінай-ський п-ів. 30.Х Англія і Франція поставили Єгипту вимогу негайно відвести війська на 16 км від Суецького каналу і погодитись на окупацію Порт-Саїда, Ісмаїлії та Суеца. Єгипет відхилив ці вимоги. 31. X англо-франко-ізраїльські літаки й кораблі піддали бомбардуванню єгипетські міста та ін. населені пункти, а 5 і 6. XI англо-франц. повітряні й морські десанти захопили ряд пунктів у зоні каналу. В інтервенції взяли участь 224 тис. солдатів і офіцерів, 199 військ. кораблів, понад 1000 літаків, бл. 600 танків та ін. Єгип. народ став на боротьбу проти загарбників. Особливий героїзм виявило населення Порт-Саїда. Агресія проти Єгипту, що загрожувала перерости в нову світову війну, викликала могутній рух протесту в усьому світі. В багатьох країнах, в т. ч. в СРСР і, зокрема, на Україні, відбулися численні мітинги і демонстрації під гаслом: «Геть руки від Єгипту!». Уряди КНР, Індії, Індонезії, Пакистану та ін. країн різко засудили агресорів. Вирішальне значення мала позиція уряду СРСР, який у зверненнях до урядів Англії, Франції та Ізраїлю поставив вимогу про негайне припинення агресії і попередив про свою рішимість вжити сили для відновлення миру на Бл. Сході. У цих умовах надзвичайна сесія Ген. Асамблеї ООН 2.XI зажадала від агресорів припинити війну і вивести війська з Єгипту. 7. XI війська Англії і Франції припинили вогонь і згодом почали евакуацію, яка закінчилась 22. XII. Ізраїль, хоч і саботував рішення Ген. Асамблеї, але й він до 8. НІ 1957 вивів свої війська з Єгипту. Провал агресії був сильним ударом по колоніалізму, свідченням того, що народи світу рішучими діями можуть відстояти мир.

АНГЛО-ФРАНКО-КИТАЙСЬКІ ВІЙНИ 1856—60 (т. з. друга «опіумна» війна) — агресивні війни Англії і Франції проти Китаю. Користуючись ослабленням Китаю в період Тайпінського повстання,Англія вирішила розширити свої позиції в Китаї. Приводом до війни послужив арешт кит. властями 1856 кит. судна «Ерроу», яке плавало під англ. прапором. Англ. ескадра бомбардувала м. Кантон. 1857 Англію підтримала Франція. В кінці 1857 англо-франц. війська захопили і пограбували Кантон, а 1858 — форти Дагу і м. Тяньцзін. У червні 1858 Англія і Франція змусили Китай підписати Тяньцзінські договори. Через рік Англія і Франція спровокували нову грабіжницьку війну, внаслідок якої нав'язали 1860 Китаю кабальні Пекінські договори. Після утворення КНР Народний уряд оголосив про припинення чинності цих нерівноправних договорів.

АНГОЛА — колонія Португалії в Африці. Пл. 1246,7 тис. км². Нас. 4392 тис. чол. (1958): головним чином народи банту—97%, європейці — 2% (переважно португальці) та ін. А. поділена на 13 адм. округів. До А. адміністративно належить також невеликий округ Кабінда (біля гирла Конго). Адміністративний центр — Луанда (189 тис. ж., 1956).

Природа. Майже всю територію А. займає плоскогір'я (1000—1500 м), на Зх.—гори Моко (до 2610 м). Вздовж Атлантичного ок.— вузька (завширшки до 100 км) низовина. Надра А. багаті на поклади алмазів, марганцевих і мідних руд, золота, нафти, кам'яної солі. Клімат тропічний, з посушливою зимою і дощовим літом Т-ри січня від +20 до +25°, липня від 4-15 до +20°. У внутр. р-нах опадів 1000—1500 мм на рік, на узбережжі — до 250 мм (вплив холодної Бенгельської течії). Річкова сітка густа. Ріки здебільшого належать до басейну Конго. Кунене і Кванза впадають безпосередньо в Атлантичний океан. На Пн. А.—високотравна савана, по долинах рік — густі вічнозелені «галерейні» ліси з олійною пальмою і ліанами, на Пд.—низькотравна савана з рідкими лісами. На узбережжі — чагарниковий степ з акаціями і баобабами, що переходить на Пд. в напівпустелю і пустелю Наміб.

Історія. На території А. в 15—17 ст. існували афр д-ви Гола-ан-Данго, Конго, Лунда, відомі європейцям з кін. 15 ст. Наприкінці 17 ст., придушивши велике повстання корінного населення (племен банту), Португалія заволоділа А. Сучасні кордони А. встановлені Берлінською конференцією 1884—85.

Господарство. А.—колоніальна с.-г. країна з деякими галузями гірничодоб. пром-сті. Гол. позиції в економіці займає іноземний капітал. У с.-г. виробн. використовується менше 1% території країни. Плантації колонізаторів займають найкращі землі. На експорт вирощується сизаль (понад 40 тис. т на рік—10% світового збору), кава (75 тис. т у 1957), цукр. тростина, бавовник. Для власного споживання вирощуються кукурудза, просо, сорго, батати, ма-ніок, квасоля. В 1957 поголів'я великої рогатої худоби — 1176 тис, овець і кіз—581 тис. Основний р-н скотарства — провінція Уїла. Розвинуте морське рибальство (261 тис. т у 1954). В 1957 видобуток алмазів становив 869 тис. каратів (4 місце в капіталістич. світі). Видобуваються марганцева руда, сіль; з 1956— нафта. Підприємства обробної пром-сті невеликі: цукрові з-ди (бл. 50 тис. т цукру на рік), консервний з-д, текст. ф-ка (в Луанді) та ін. Залізниць бл. 2,7 тис. км (1956). Автошляхів — 35,5 тис. км (1954). Морські порти: Луанда, Лобіту, Мосамедіш.

АНГОРСЬКА БИТВА — битва біля Ангори (Анкара) 1402 між тур. військом султана Баязеда І та монг. військом хана Тімура. Ударивши по флангах і ввівши в бій резерви, Тімур оточив і розгромив тур. військо, після чого захопив і пограбував М. Азію.

АНГОРСЬКА КОЗА—найкраща вовнова порода кіз. Назву дістала від турецької провінції Ангори (Анкара), хоч батьківщиною А. к. вважаються зх. райони Туркменії. А. к поширена переважно в США, Туреччині і Пів-денно-Африканському Союзі. Вовна А. к. однорідна, 44—46 якості, біла, відзначається сильним блиском, міцністю і пружністю, використовується для виготовлення плюшу,бархату, трикотажу, килимів, штучного хутра. Настриг вовни від дорослих кіз З— 5 кг, від козлів 4—6 кг. Вихід чи стого волокна 75— 80%. Довжина вовни від 18—25 до 35 см. У вовні

А. к. є невелика кількість короткої ості, що трохи знижує її якість. Вага кіз 32—35 кг, козлів 50—55 кг. А. к. вимагають кращої годівлі і мають менш міцну конституцію порівняно з ін. породами кіз, які поширені в СРСР. Невеликі стада А. к. розводять в республіках Середньої Азії. В південних районах А. к. використовують для поліпшення шерстних якостей місцевих кіз.

АНГОРСЬКИЙ КРІЛЬ - пухова порода кролів. Має довгу (до 15 см) м'яку, шовковисту шерсть, яка нагадує вовну ангорських кіз (звідки й назва породи). Шерстний покрив на 90— 92 % складається з пуху. Його вичісують починаючи з 2—2,5-місячного віку тварин. За рік від дорослого кроля одержують в

середньому до 300 г пуху, від самки з приплодом — до 2 кг. З пуху виготовляють трикотаж, текстиль, фетр. Жива вага А. к. 3—4 кг, плодючість 6—7 кроленят в окролі. Хутро біле, буває голубе, сіре й чорне. Очі у білих кролів рожеві, в усіх інших — темного кольору. А. к. вимогливі до умов утримання. Розводяться в усіх областях УРСР.

АНГРЕН — місто обл. підпорядкування Ташк. обл. Узб. РСР, нар. Ангрені. 55 тис.ж. (1959). Залізнич. станція. Центр найбільшого в Узб. РСР буровугільного басейну. В р-ні А.—поклади каолінових глин та ін. сировини для промисловості буд. матеріалів. Заводи: цементний, цегельно-черепичний, збірних залізобетонних конструкцій, ремонтно-механічний, борошномельно-круп'яний, хлібозавод; м'ясо- і деревообр. комбінати. Потужна ДРЕС (перша черга), станція підземної газифікації вугілля. Будується азот-нотуковий комбінат (1958). Гірничобудівельчий технікум.

Ангстрем, правильніше Онгстрем (Angström) Андерс-Йонас (13.VIII 1814— 21.VI 1874) — шведський фізик. Відомий роботами з спектроскопії. Детально досліджував нормальний сонячний спектр, 1868 видав перший великий атлас ліній цього спектра, довжини хвиль яких були виміряні з великою точністю. Його ім'ям названо одиницю довжини ангстрем.

АНГСТРЕМ — одиниця довжини, яка дорівнює стомільйонній частці (10^-8) см. Вживається гол. чин. в оптиці для вимірювання довжини світлових хвиль та у фізиці атома і атомного ядра. Позначається знаком А.

АНДАЛУЗИТ (від назви ісп. області Андалузії) — мінерал підкласу силікатів острівної структури. Хім. склад Al₂O [SiO₄]. Утворює стовпчасто-призматичні кристали та зернисті або променисті агрегати. Колір сірий, рожевий, іноді зеленуватий, рідко фіалковий. Блиск скляний. Тв. 7—7,5. Пит. в. 3,1—3,2. А. застосовується в пром-сті фарфоровій та вогнетривів, а також в електрометалургії. Прозорий А. вживається як дорогоцінний камінь. Родовища: на Україні (Олевський р-н Житомирської обл.), у Казахстані (Семіз-Бугу), Каліфорнії (Уайт-Маунтен).

АНДАЛУЗІЯ — істор. область в Пд. Іспанії, омивається Середземним м. і Атлантичним ок. Пл. 87,3 тис. км², нас. бл. 6 млн. чол. (1957). Міста: Севілья, Малага, Гранада, Кордова, Кадіс. На Пн.—гори Сьєрра-Морена, на Пд.—Андалузькі, між ними Андалузька низовина, якою тече р. Гвадалквівір. Клімат середземноморський, більш посушливий на Сх. і вологий на Зх. В низовинах переважно культурна рослинність, в горах вічнозелені ліси (гол. чин корковий і кам'яний дуб). А.—аграрно-індустріальна область Іспанії з великими поміщицькими латифундіями і центрами гірничої пром-сті. В А. зосереджено значні посіви пшениці, бобових, оливкові насадження (70% загальної іспанської продукції оливкової олії), виноградники. На узбережжі —цитрусові, бавовник, тютюн, банани, цукрова тростина. Тваринництво екс-трнсивнє. Розвинута гірнича пром-сть: розробка родовищ піритів, марганцю, срібла, цинку і свинцю. Підприємства харч. пром-сті і первинної обробки руд. В А. багато старовинних міст з історич. пам'ятками мавританської культури.

АНДАЛУЗЬКІ ГОРИ (Бетські)- гірська система на Пд. і Пд. Сх. Іспанії. Складається з окремих хребтів та масивів, відокремлених долинами та улоговинами. На Пн.— високі хребти гір з кристалічних порід. Тут, на хр. Сьєрра-Невада — найвища точка Іспанії г. Муласен (3482 м). На Пд.—вапнякові середньовисотні гори з крутими схилами. Клімат середземноморський, сухий. Рослинність нижніх схилів — вічнозелені чагарники (мак-віс), гаї кам'яного й коркового дуба, вище— залишки лісів (дуб, каштан, сосна, смерека).

АНДАМАНСЬКЕ МОРЕ - окраїнне море Індійського ок., розташоване між п-овом Малакка на Сх., о-вом Суматра на Пд. і ланцюгом Нікобарських та Андаманських о-вів на Зх. Пл. 602 тис. км². Найбільша глиб. 4171 м. А. м. лежить на морських шляхах з Європи на Далекий Схід. Головний порт — Рангун (Бірма).

АНДАМАНСЬКІ ОСТРОВИ - група островів (понад 200) між Бенгальською зат. та Андаманським м. Належать Індії. Пл. 6500 км², нас. 19 тис. чол. (1951). Утворені з вапняків та глин третинного часу. Поверхня гориста, дуже розчленована, є діючі вулкани. На сх. узбережжі зручні бухти. Поширені тропічні ліси. На А. о. культивують кокосову пальму, рис. Головне місто—Порт-Блер.

АНДАМАНЦІ (мінкопі) — племена, корінне населення Андаманських о-вів (Індія). А. майже повністю винищені англійськими-колонізаторами (залишилось бл. 100 чол.). В 19 ст. А. чисельністю до 5 тис. чол. були: єдиним населенням о-вів. Мова — андаманська — відособлена. А.—негроїди (негроїдно-пігмейський антропологічний тип). Основним заняттям А. було збиральництво, мисливство та рибальство (полювали на морських черепах, диких свиней), знали кераміку. Жили в общинних круглих будівлях, вкритих очеретом і пальмовим листям. У суспільному устрої А. зберігалися пережитки двофратріального поділу і матріархату. В релігії А. велику роль відігравав культ одухотворення природи.

АНДАНТЕ (італ. andante, від andare — ходити) в м у з и ц і — 1) Позначення помірного темпу. 2) Назва твору (або його частини)-здебільшого спокійного характеру.

АНДАНТІНО (італ. andantino) в музиці—

1) Середній темп, трохи швидший від анданте..

2) П'єса (або її частина) в цьому темпі.

АНДГУЛАДЗЕ Давид Ясонович (н. 15. X. 1895) — грузинський рад. співак (драм, тенор), професор, нар. арт. СРСР (1950). Член КПРС. з 1946. Н. в сім'ї селянина. 1925—55 (з перервами) — соліст Тбіліського театру опери та балету ім. Паліашвілі. Гол. партії: Абесалом, Малхаз («Абесалом та Етері». «Даїсі» Паліашвілі), Герман («Пікова дама» Чайковського), Левко («Майська ніч» Римського-Корсакова) та ін. В 30-х рр. з успіхом гастролював на Україні. Сталінська премія, 1947.

АНДЕЗИН —мінерал з групи плагіокла-зів, член ізоморфного ряду NaAlSi₃O₈ (альбіт) — CaAl₂Si₂O₈ (анортит), містить 30— 50% анортитової молекули. Колір білий, сіруватий, блиск скляний, злом нерівний. Тв. 6. Пит. в. 2,67. А. найчастіше зустрічається у вигляді зернистих агрегатів і дуже рідко утворює кристали. А.—породоутворюючий мінерал багатьох інтрузивних та ефузивних гірських порід, але найбільш характерний для діоритів, андезитів, дацитів. В УРСР зустрічається на Волині, Побужжі, в Кривому Розі, Приазов'ї.

АНДЕЗИТ (від гір Анд в Америці) — гірська порода темносірого, бурого, майже чорного кольору. Ефузивний аналог діориту А. належить до групи середніх (щодо основності) порід з вмістом SiO₂ від 54 до 62%; насичений глиноземом. А. дуже поширений і разом з базальтами становить значну більшість виливних порід на земній поверхні в р-нах сучас. та давнього (згаслого) вулканізму (Камчатка, Кавказ, Серед. Азія, Україна — Закарпаття, Приазов'я — Волноваський р-н). А. під впливом гідротермальних вод перетворюється в пропіліт. Деякі відміни А. використовуються як кислототривкий матеріал.

АНДЕРСЕН Ганс-Крістіан (2. IV 1805— 4. VIII 1875) — датський письменник, видатний казкар. Н. в м. Оденсі в сім'ї бідного шевця. Все життя бідував. В л-ру вступив 1827, приєднавшись до прогрес. романтиків; писав вірші, поеми, п'єси, нариси, романи. З 1835 друкує казки, яких за 40 років написав 156. У цьому жанрі найповніше виявився художній талант А. Казки А. тісно пов'язані з фольклором, дуже динамічні, в них багато гумору, фантастика поєднана з реальним життям; багато казок є гострою соціальною сатирою («Нове вбрання короля», «Соловей», «Кожному — своє місце», «Свині», «Слимак і кущ троянди»). Жорстоким грошолюбам у казках протистоять прості бідні люди, що їх А. наділяє найблагороднішими моральними рисами і якостями («Стійкий олов'яний солдатик», «Кресало», «Русалочка», «Дівчинка з сірниками», «Снігова королева»). Казки А. пройняті соціальним оптимізмом і щирою вірою в краще майбутнє людства. Твори А. рос. мовою переклала Марко Вовчок. Укр. мовою твори А. перекладали М. Загірня, М. Старицький, О. Іваненко та ін.

Тв.: Samlede skrifter. 2 udg., bd. 1—15. Kobenhavn, 1876—80; Укр. перек л.— Казки. Перекл. та передмова О. Іваненко. К., 1955.

Літ.: Рудницькнй М. Видатний майстер казки. «Жовтень», 1955, № 4.

АНДЕРСЕН-НЕКСЕН (Andersen-Nexe) Мартін (26.VI 1869 - 1.VI 1934) - видатний датський письменник-комуніст. Н. в Копенгагені в сім'ї каменяра. Дитинство провів на о. Борнхольм у м. Нексе, від якого походить псевдонім А. З дитячих років почав працювати, змінив кілька професій. Молодим вступив до с.-д. партії, співробітничав у робітн. пресі, багато подорожував. Великий вплив на світогляд і творчість А.-Н. мала революція в Росії 1905—07. Він палко вітав перемогу Великої Жовтн. соціалістич. революції і був щирим другом Країни Рад. А.-Н.—один із засновників Компартії Данії; активний діяч антифашист, руху, пристрасний борець за мир і єдність робітн. класу. 1941 був ув'язнений фашистами. З 1951 до смерті жив у НДР. В л-ру вступив у 90-х рр. 19 ст. як новеліст, романіст і публіцист. Перші твори: збірки — «Тіні», «Сонячні дні», романи — «Мати», «Курява». З самого початку творчості як гуманіст і реаліст продовжував і розвивав традиції нац. класичної л-ри. В центрі уваги письменника — соціальна тема—життя й боротьба датських трудящих проти капіталі стич. визиску. Після Великої Жовтн. соціалістич. революції А.-Н. став на шлях опанування методу соціалістич. реалізму. Написав зб. оповідань «Пасажири незайнятих місць», «Пролетарські новели» тощо. Найвидатніший твір А.-Н.— трилогія «Пелле-завойовник» (1910), «Дитя людське» (1917), «Мортен Червоний» (1945—48) — реалістично відтворює історію розвитку дат. робітн. руху з 1877 до нашого часу. Кращі публіцистичні твори А.-Н.— «Назустріч молодому дню», «Два світи», «Іспанія», «Листи до земляка».

Після другої світової війни А.-Н.—член Всесвітньої Ради Миру і член Комітету по Міжнародних Ленінських преміях «За зміцнення миру між народами».

Тв.: Укр. перекл. — Пролетарські новели. К., 1925; Мортен Червоний. К., 1950; Пелле-завойовник. К., 1955; Рос. перек л.—Собрание сочинений. В 10 т. М., 1951—54.

АНДЕРСОН Карл-Девід (н. 3. IX 1905)— американський фізик, проф. Каліфорнійського ун-ту (з 1939). З допомогою Вільсона камери А. спостерігав взаємодію космічного проміння з речовиною. 1932 А., вивчаючи потоки кос-міч. проміння, виявив позитрони. 1936 А. відкрив мезони. Нобелівська премія, 1936.

АНДЕРСОН Маріан (н. 17.II 1902) — американська негритянська співачка (контральто). Н. в м. Філадельфії в сім'ї робітника. З дитячих років виявила великі музичні здібності, виступала з концертами. Музичну освіту здобула в СІЛА, Лондоні, Берліні. З 1955 виступає в Метрополітен-Опері (Нью-Йорк). Володіє винятково красивим, широкого діапазону голосом. Поряд з творами класич. музики виконує негритянські народ, пісні. Гастролювала з концертами в багатьох країнах світу; 1935 була в СРСР.

АНДЕРСОН Шервуд (13. IX 1876—8. III 1941) - американський письменник. Н. в штаті Огайо Романи і новели А. - реалістичного спрямування, проте позначені декадентськими тенденціями. Найголовнішим у творах А. є показ гноблених «маленьких» людей, сірість і трагізм побуту провінції («Уайнсбург, Огайо», 1919). Тільки в романі про страйкову боротьбу текстильників («По той бік бажання», 1933) А. послідовніше розкриває соціальні суперечності.

Тв.: Укр. перекл.- Усі враз. К., 1929; Рос. перекл. — Рассказы. М., 1959.

АНДЖАПАРІДЗЕ Веріко Івліанівна (н. 6. X 1900) — грузинська рад. актриса, нар. арт. СРСР (з 1950). Сценіч. діяльність почала 1920. З 1928 працює в Кутаїському театрі (тепер театр ім. Марджанішвілі в Тбілісі). Яскраве трагедійне обдаровання А. особливо розкрилося в ролях Юдіфі («Урієль Акоста» Гуцкова), Офелії і Клеопатри («Гамлет», «Антоній і Клеопатра» Шекспіра). З 1923 знімається в кіно («Георгій Саакадзе» та ін.). Сталінська премія, 1943, 1946, 1952.

АНДЖЕЙОВСЬКИЙ (Андрієвський) Антон Лукіянович (1785—24. XII 1868) — український природознавець, родом поляк. Н. в с. Варковичах кол. Волинської губ. Викладач ботаніки і зоології Кременецького ліцею (з 1818), ад'юнкт кафедри зоології Київського ун-ту (з 1834) і професор Ніжинського ліцею (1839—41). Праці А. присвячені вивченню флори пд.-зх. частини України (між Бугом і Дністром, від Збруча до Чорного моря) та кол. Подільської губ. Займався також систематикою і морфологією хрестоцвітих. Автор цікавої автобіографічної повісті (1861—62). Після виходу у відставку (1841) жив у Житомирі, Немирові та Білій Церкві, де брав участь у насадженні садів.

АНДЖЕЛІКО Джованні фра (1387 — 1455)— італійський живописець, монах-доміні-канець, майстер епохи Відродження. Твори А. пройняті відчуттям радості життя, поезії і відзначаються ніжним, світлим колоритом. Найбільш прославлені композиції—«Коронування Марії» (Лувр, Париж), «Благовіщення» (Кортона), фрески у Ватікані (Рим).

Літ.: Pope-Hennessy J. Fra Angelico. L.,1952.

АНДИ (від перуанського anta—мідь; мідні гори) — гірська система, що простяглася вздовж зх. берега Пд. Америки на 9 тис. км— від мису Галінас на березі Карібського м. до мису Горн на Вогняній Землі і пересікає країни: Венесуелу, Колумбію, Еквадор, Перу, Болівію, Аргентіну та Чілі. Вис. А. до 7014 м (г. Ільямпу). А. складаються з кількох паралельних хребтів. Найбільш розширена частина А. між 11 і 27° пд. ш., де вони облямовують Болівійське, Перуанське та ін. плосковершинні нагір'я висотою до 4200 м. Південніше 40° пд. ш. А. зливаються в одне пасмо. А. сформувалися в основному за альпійської фази складчастості (у сх. ч. включені древніші структури). З молодістю гірської системи пов'язана велика сейсмічність А. та значний розвиток вулканізму. В А. бл. 70 вулканів, серед яких 30 діючих (Котопахі, Осорно, Сангай, Бьорні та ін.). А. багаті на корисні копалини, особливо рідкісні та кольорові метали (золото, платина, срібло, мідь, олово, вольфрам, цинк, сурма, ванадій, вісмут та ін.). З нерудних копалин є селітра, сірка, азбест. А. є важливим кліматоподілом, затримуючи проникнення вологи з Атлантичного ок. на пустельне узбережжя зх. та внутр. плато центр, частини гір. На сх. схилах А. беруть початок багато рік (Амазонка і більшість її приток, Оріноко, Ріо-Негро та ін.). В центр, частині А., на нагір'ях—високогірні озера Тітікака, Поопо. Лінія вічного снігу в А. в пн. та серед, частинах лежить на вис. 4700—6300 м, на Пд.— 1000—1500 м. В пн. і серед, ч. А. клімат вологий, екваторіальний, між 5 і 30° пд. ш.—пустельний. На Пд. А. клімат помірний, вологий Для грунтово-рослинного покриву А. типова вертикальна зональність. На високогірних плато Колумбії і Еквадору поширені гірські луки «парамос»; плато Перу вкрите сухими степами та напівпустелями. На решті ділянок нижньої та серед, зон до вис. 1000— 2500 м — вічнозелені і хвойні ліси. В Чілі між 30 і 18° пд. ш. (в Атакамі) пустельна рослинність. В Аргентинських А. схили гір вкриті листопадними і хвойними лісами.

АНДИБЕР (Дендеберя) Фесько Ганжа — головний герой укр. народ, думи «Козак нетяга Фесько Ганжа Андибер». Епічний богатир, організатор розправи козацької голоти з укр. феодалами — «дуками-срібляни-ками». В образі А. втілено прагнення пригноблених трудящих мас до визволення від визискувачів. Образ А. відтворено в істор. повісті Д. Мордовцева «Сагайдачний», в опері рад. композитора В. Золотарьова «Фесько Андибер» (лібретто М. Рильського), в графічних творах рад. художника М. Дерегуса.

АНДИЖАН — місто, ц. Андиж. обл. Узб. РСР на Сх. Ферганської долини, на зрошувальному каналі Андижан-Сай. 129 тис. ж. (1959). Існує з 9 ст. В 1902 А. майже цілком був зруйнований землетрусом. Тепер А. центр найбільшого бавовницького р-ну республіки. Промисловість: 2 бавовноочисні з-ди, маш.-буд. з-ди, що виробляють устаткування для с. г., будівництва шляхів та іригації, масложиркомбінат, консервний, гідролізний, гренажний з-ди, виробн. будівельних матеріалів. Поблизу А.—нафто- і газопромисли. Місто газифіковане. Вузол з-ць і шосейних шляхів. Пед. та мед. ін-ти, вечірній маш.-буд. і с.-г. технікуми, мед. училище, театр, краєзнавчий музей, телецентр.

АНДИЖАНСЬКА ОБЛАСТЬ — область у складі Узб. РСР, в сх. ч. Ферганської долини. Утворена 6 березня 1941. Пл. 4,2 тис. км².

Нас. 768 тис. чол. (1959). В області—18 р-нів, 2 міста: Андижан (центр) і Ленінськ, 6 селищ міськ. типу.

Природа. Зх. частина А. о. являє собою рівнину (вис. 400—500 м); на Сх. і Пд. Сх. місцевість поступово підвищується і переходить у зону передгір'я (горбів-адирів), вис. до 1540 м. Адири розчленовані древніми руслами рік та численними, дуже розгалуженими ярами з крутими, прямовисними схилами. Для зони адирів характерна підвищена сейсмічність. Копалини: нафта, гази, озокерит, будматеріали. Клімат сухий, різко континентальний, з жарким літом, м'якою зимою. Середньомісячні т-ри: січня —3°, липня +26°. Опадів від 200 (Зх.) до 300 (Сх.) мм на рік, максимум взимку і напровесні. Гол. ріка Карадар'я, від якої відходять канали: Андижан-Сай, Шаарихан-Сай та ін. Вода її приток розбирається на зрошення. Важливе значення мають Вел. Ферганський і Пд.-Ферганський канали. На рівнині переважають родючі окультурені грунти. Поширені також сіроземи, що переходять на схилах адирів у каштанові, а ще вище — в чорноземовидні грунти. Рослинність напівпустельна, з перевагою на рівнині кураю і полину, в зоні адирів — ефемерів та полину. На крутих схилах — кущі фісташки і мигдалю. Природна рослинність у значній мірі витіснена культурною.

Населення. Осн. нас. — узбеки. Живуть також росіяни, киргизи та ін. А. о.—одна 3 найбільш заселених обл. країни. Пересіч. густота 183 чол. на 1 км², місцями до 300 і більше. В містах проживає 23% ж. (1959).

Господарство. А. о. ввіходить до Ферганського екон. адм. р-ну. Це 1-й по бавовництву і 2-й по шовківництву р-н Узбекистану. Пром-сть пов'язана гол. чин. з обслуговуванням бавовництва, переробкою бавовни та ін. с.-г. продукції, видобуванням нафти. Обсяг пром. продукції обл. 1958 перевищив у 2,17 раза рівень 1940. В А. о. 8 великих бавовноочисних з-дів (Андижан, Ленінськ, Ста-ліно, Курган-Тепе, Кокан-Кишлак та ін.), масложиркомбінат з миловарним цехом (Андижан), гідролізний, гренажний, плодоконсервний (Андижан), дубильно-екстрактний (Хана-бадський), кисневий і олійно-екстрактний (Ленінськ), цегельні з-ди, низка промартілей. Маш.-буд. з-ди виробляють дизелі, машини для шляхового та іригаційного будівництва, для сільського господарства. По видобутку нафти А. о. посідає 1-е місце в республіці (нафтопромисли: «Андижан», «Пд. Алами-шик», «Палванташ», «Ходжі-абад»). Одночасно видобувається газ. Газифіковані Андижан, Ленінськ, ряд сільських р-нів. Побудований газопровід Ходжіабад — Фергана. Низка електростанцій (в т. ч. на каналах).

Посівна площа—234,6 тис. га (1959), 95% її зрошується. Під бавовником 70% , під кормовими культурами (гол. чин. люцерною) —19,7% , зерновими (рис, кукурудза та ін.)— 9,3% посівної площі. За заг. збором бавовни А. о. займає 1-е місце в Узбекистані: в 1957 на всій площі зібрано по 28,5 ц/га, що становить 450 тис. т (16,4% від збору по республіці). Розвинуто садівництво, виноградарство і овочівництво. Тваринництво м'ясо-молочного напряму базується на кормових травах і відходах бавовництва (жмихи), а також пасовиськах суміжних гірських районів Киргизії. Поголів'я (на 1 жовт. 1958, в тис. гол.) великої рогатої худоби — 161 (в т. ч. корів—65), овець — 285, коней—21, свиней—26. В 1958 заготовлено 2465 т шовкових коконів.

3-ці сполучають Андижан з Уч-Курганом, Кара-Су і Кокан-Кишлаком. Сітка шосейних шляхів (Ферганська кільцева дорога тощо). Транспортний вузол — Андижан. В А. о. пед., мед. ін-ти, с.-г. технікум, медучилище, вечірній маш.-буд. технікум (в Андижані), театр, телецентр.

АНДИЖАНСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1898 -реакційне, феодально-націоналістичне повстання в Середній Азії. Організаторами А. п. були місцеві баї і мусульманське духівництво, які при підтримці Англії і Туреччини хотіли відторгнути Коканд від Росії. Висуваючи релігійно-реакційні лозунги газавату (священної війни проти «невірних», немусульман), вони намагалися підняти бідноту на боротьбу. А. п. почалося в кишлаку Мінг-Тюбе. В ніч на 18 травня 1898 2 тис. повстанців на чолі з Ішаном Мадалі напали на Андижанський гарнізон, але були розбиті царським військом. А. п., яке мало на меті відновлення влади ханів під егідою тур. султана, було глибоно вороже класовим інтересам трудящих і тому не дістало підтримки народу.

Літ.: История Узбекской ССР, т. 1, кн. 2. Ташкент, 1956.

АНДОМСЬКА ВИСОЧИНА — вододіл озер Онезького, Лачі та Білого. Вис. до 291 м. Плоска поверхня вкрита горбами з валунних відкладів. Багато вузьких звивистих озер. Спостерігаються карстові явища.

АНДОРРА—республіка на Пд. Зх. Європи. Пл. 465 км². Нас. 5,7 тис. чол. Столиця — м. Андорра-ла-В'єха (1,4 тис. ж.). Межує А. з Францією та Іспанією, займає долину

р. Валіри (басейн Ебро) на пд. схилах Піренеїв. Гори вкриті луками, дубовими, буковими і ялино-смерековими лісами.

А. згадується в хроніках з 9 ст. В А. урядує Генеральна Рада (з 24 членів, обраних на 4 роки).

Основне заняття населення—с. г.; вівчарство на альпійських луках, на нижніх терасах — землеробство: жито, ячмінь, пшениця, картопля, овочі, тютюн, виноград. Підсобні промисли: лісозаготівля, випалення деревного вугілля. Своїх продовольчих ресурсів А. не вистачає. З Францією та Іспанією зв'язана шосе. Експорт; вовна, сир, тютюн, деревне вугілля. Імпорт: товари народ. споживання. Важливою статтею економіки є туризм.

АНДРАДИТ (назва на честь португальського мінералога Д'Андрада) — вапняково-залізистий гранат Ca₃Fe₂[SiO4]₃ жовтого, зеленого, бурочервоного та чорного кольорів. Див. Гранати.

АНДРАШІ Дюла (старший) (3. III 1823— 18. II 1890) — угорський держ. діяч, граф. За участь у революції 1848—49 в Угорщині був засуджений до страти. 1849—58 — в еміграції. 1861—обраний до угорського сейму. Брав участь у підписанні угоди 1867 про утворення Австро-Угорщини. 1867—71 — прем'єр-міністр Угорщини, 1871—79 мін. зак. справ Австро-Угорщини. Підготував окупацію Боснії і Герцеговини (1878) і воєнну угоду з Німеччиною (1879), яка стала відправною віхою підготовки першої світової війни.

АНДРЕЄН (Andreen) Елленор-Андреа (н. 1888) — шведська лікарка, діячка міжнародного жіночого демократичного руху, видатний борець за мир, лауреат Міжнародної Ленінської премії «За зміцнення миру між народами» (1953). З 1930 А. — голова Лівого союзу жінок Швеції. 1952 брала участь в розслідуванні фактів бактеріологічної війни в КНДР і КНР. А. веде велику громад.-політ. роботу, спрямовану на захист миру, проти загрози атомної війни.

АНДРЕЙЧИН Любомир (н. 4.IV 1910)— болгарський мовознавець. Проф. Софійського ун-ту. Чл.-кор. Болгарської АН. Найважливіший твір — «Основна болгарська граматика» (Софія, 1942), перекладений рос, франц. та ін. мовами. Співавтор підручника для вишів «Сучасна болгарська мова» (Софія, 1954) та словника «Болгарський тлумачний словник» (Софія, 1955). Редактор часопису «Б-ьлгарски език».

АНДРЕЛЛА Михайло (літ. псевд. - Оросвигівський, від місця народж. Росвигова; 1637—1710) — український письменник-полеміст з Закарпаття. У творах «Логос» (1691—92), «Оброна вєрному каждому человєку» (1699—1701) та ін. виступав проти унії і Ватікану, нац. і соціального гноблення, висував ідею возз'єднання Закарпаття з усім «православним» укр. та рос. народом. Нещадно висміював папу-«антихриста», панів-«златолюбців», за що зазнавав жорстоких переслідувань з боку єзуїтів. А. продовжував традиції І. Вишенського.

Літ.: Микитась В. Л. Видатний письменник-полеміст. «Література в школі», 1957, № 3; Мельник В. Видатний закарпатський полеміст XVII століття. «Жовтень», 1957, № 5.

АНДРЄЄВ Андрій Андрійович (н. 30. X 1895) — діяч Комуністичної партії і Радянської держави. Член ЦК КПРС, член Президії Верховної Ради СРСР. Н. в сел. сім'ї в с. Кузнецові Сичовського пов. Смол. губ. Перші роки свого трудового життя провів у Москві, куди 1908 вирушив на заробітки. З 1911 працював на різних підприємствах Пд. Росії. 15—16 років почав знайомитись з нелегальною марксистською л-рою і під її впливом став на шлях свідомої революц. боротьби. В 1914 приїжджає в Петроград, влаштовується робітником у патронно-гільзовій майстерні і вступає до більшовицької партії. Під час імперіалістів, війни вів революц. роботу в лікарняних касах Путіловського з-ду, на ф-ці «Скороход». 1915—17 — чл. Петроградського к-ту РСДРП(б), один з організаторів столичної спілки металістів, делегат VII (Квітневої) Всеросійської парт. конференції. Активний учасник Великої Жовтн. соціалістич. революції, делегат 2-го Всеросійського з'їзду Рад.

Після Великої Жовтн. соціалістич. революції працював на Уралі: брав діяльну участь у створенні органів Рад. влади, в організації збройного опору чехословацьким заколотникам і колчаківцям. В 1919 працює на Україні, чл. Пд. бюро ВЦРПС, чл. ЦК Спілки металістів. У серпні 1919 знову направляється ЦК РКП(б) на Урал, де провадить роботу по відновленню парт., рад. і проф. органів. На IX з'їзді РКП(б) обирається членом ЦК партії. З XI з'їзду партії незмінно ввіходить до складу ЦК партії. З 1920 працює секретарем ВЦРПС, а з 1922 по 1927 — головою ЦК Спілки залізничників. Одночасно в 1924—25 — секретар ЦК РКП(б). 1927—30 — секретар Пн.-Кавказького крайкому ВКП(б). 1930— Зі _ голова ЦКК ВКП(б), народ, комісар РСІ і заступник Голови РНК СРСР. 1931 — 35 — народ. комісар шляхів. З 1935 по 1946— секретар ЦК ВКП(б). 1938—45 — Голова Ради Союзу Верховної Ради СРСР. 1943 —46 -працював народ. комісаром землеробства СРСР. У 1946—53 — заст. Голови Ради Міністрів СРСР. З 1926 по 1930 канд. в члени Політбюро, а з 1932 по 1952 член Політбюро ЦК ВКП(б). З 1957 А. голова Товариства радянсько-китайської дружби. Нагороджений двома орденами Леніна.

АНДРЄЄВ Борис Федорович (н. 7. II 1915)— російський рад. кіноактор, нар. арт. РРФСР (1950). Н. в Саратові. Після закінчення театр. технікуму (1937) працював у Сарат. драм. театрі. В кіно почав зніматися 1938. Знімався у багатьох фільмах укр. кіно. Серед ролей: Назар Дума («Трактористи», 1939), Довбня («Богдан Хмельницький», 1941), Матвій («Доля Марини», 1953), Журбін («Велика сім'я», 1954), Зарудний («Поема про море» за сценарієм О. Довженка, 1958). Сталінська премія, 1949, 1951.

АНДРЄЄВ Василь Васильович (26. І 1861 — 26. XII 1918) — російський музикант, викона-вець-віртуоз на балалайці, організатор і керівник першого оркестру рос. народ. інструментів. За проектом А. була удосконалена старовинна балалайка, з якою він почав виступати в концертах з 1886. З ініціативи А. в Росії були створені численні оркестри народних інструментів. Ім'ям Андрєєва названо заснований ним оркестр .народних інструментів (Ленінград).

АНДРЄЄВ Костянтин Олексійович (26. III 1848—29. X 1921) — російський і український математик. Н. в Москві. Чл.-кор. Петерб. АН (з 1884), проф. Харк. (з 1879) і Моск. (з 1898) ун-тів. Протягом 1873—98 працював у Харк. ун-ті, брав діяльну участь в організації та роботі Харк. матем. т-ва. Осн. праці А. відносяться до проектної геометрії і матем аналізу Автор підручників з геометрії.

АНДРЄЄВ Леонід Миколайович (21. VIII 1871 — 12. IX 1919) — російський письменник, драматург. Н. в м. Орлі в сім'ї землеміра. Закінчив Моск. ун-т. Почав друкуватися 1895. Ім'я А. в л-рі стало відомим з появою 1898—1900 реалістич. оповідань: «Бар-гамот і Гараська», «Біля вікна», «Петька на дачі», «Перший гонорар» та ін. Член демократичного гуртка «Среда», А. зблизився з Горь-ким. Відобразив революц. піднесення в країні і події 1905—07 («Християни», «Марсельєза», «Оповідання про сімох повішених», драма «До зірок» та ін.). В роки реакції А. відійшов від демократизму й реалізму; зображував революціонерів як одинаків-анархістів, а революцію у вигляді безглуздого бунтарства, за що його критикували Горький, Воровсь-кий, Луначарський. В ці роки написав кілька реалістич. п'єс, але в цілому виявився неспроможним зрозуміти і розв'язати проблеми сучасності. Велику Жовтн. соціалістич. революцію зустрів вороже. Перебував у Фінляндії, на батьківщину не повернувся. Тв.: Повести и рассказы. М., 1957.

АНДРЄЄВ Микола Андрійович (26. X 1873— 24. XII 1932) — російський рад. скульптор, заслужений діяч мистецтв РРФСР (1931). II. в Москві. З творів передреволюц. часу найзначнішим є пам'ятник Гоголю в Москві (1909). Велика Жовтн. соціалістич. революція мала значний вплив на творчість А. В 1918—20 А. брав активну участь у здійсненні ленінського плану «монументальної пропаганди» — створив статую «Свобода», пам'ятники Герцену, Огарьову та ін. В ці ж роки виконав з натури портрети В. І. Леніна, діячів партії, діячів л-ри й мист. 1929 А. створив для Москви пам'ятник О. М. Островському. Неоціненним вкладом А. у світове мист. є «Ленініана» (1920—32) — цикл скульптурних (понад 100) і графічних портретів В. І. Леніна, створений на основі зарисовок і скульптурних етюдів з натури. (Іл. див. до ст. «Ленініана»).

АНДРЄЄВ Микола Миколайович (н. 28. VII 1880) — російський рад. фізик, академік АН СРСР (з 1953, чл.-кор. з 1933). Автор багатьох наук, праць з фіз. та тех. акустики. А. створив радянську наук. школу акустиків, яка під безпосереднім його керівництвом розробила теорію поширення звуку в рухомому середовищі; розв'язує проблеми поширення акустичних коливань в атмосферному та водному середовищах, проблеми архітектурної акустики, електроакустичної апаратури. А. відомий також як педагог та популяризатор наук. знань. Він заснував і редагував науково-популярний журн. «Искра» (з 1923), гол. редактор «Акустического журнала» АН СРСР.

АНДРЄЄВ Микола Петрович (23. XI 1892— 15. І 1942) — російський і український рад. фольклорист, літературознавець. Досліджував рос. і укр. казки, легенди і балади: «Покажчик казкових сюжетів за системою Аарне» (1929), «До характеристики українського казкового матеріалу» (зб «С. Ф. Ольденбургу...» Л., 1934), «Російська балада» (1936) та ін. А. зробив першу серйозну спробу висвітлення історії фольклору, поклавши в основу вчення про суспільно-економіч. формації («Фольклор і його історія», 1936). Цінні розвідки з теорії рад. народної поетичної творчості опублікував у журн. «Український фольклор» та «Народна творчість» (1938—41). А. показав у своїх працях багатство творчості укр. народу.

АНДРЄЄВА (Желябужська) Марія Федорівна (1872—1953) — російська рад. актриса і громад. діяч. Член Комуністичної партії з 1904. Найближчий друг і соратник О. М. Горького. Учениця К. С. Станіславсько-го, А. створила на сцені ряд значних образів у п'єсах рос. та зарубіжної класики. Після Великої Жовтн. соціалістич. революції А. продовжувала активну громадську діяльність. За її безпосередньою участю створено 1919 в Петрограді Великий драм. театр (тепер театр їм. Горького).

АНДРЄЄВСЬКИЙ Іван Юхимович (1831 -91) — російський юрист, проф. Петербурзького ун-ту, а в 1883—87 — його ректор. З 1884 А. — почесний член Київ. ун-ту. Перу А. належить: «Російське державне право» (1866), «Про намісників, восвод та губернаторів» (1864), «Про права іноземців в Росії до пол. 15 ст.» (1854) та ряд ін. монографій і багато статей. А. був засновником і першим ред. «Энциклопедического словаря» (вид. Брокгауза і Єфрона), приділяв багато уваги вивченню та охороні пам'ятників старовини, популяризував класиків вітчизняної л-ри, зокрема Т. Г. Шевченка.

АНДРИЧ (Андриh, Andrié) Іво (н. 10. X 1892) — сербський письменник, член Сербської АН. Н. в Травнику (Боснія) в сім'ї ремісника. 1914 був заарештований австр. урядом за участь у патріотичній орг-ції «Молода Боснія». Перші твори А. — ліричні фрагменти й вірші прозою («Ex ponto», 1918; «Хвилювання», 1921), оповідання («Шлях Алії Джерзелеза» та ін.). Літ. діяльність поєднував з революц. боротьбою за свободу й незалежність Югославії. Перу А. належить кілька збірок повістей і оповідань, романи-хроніки «Міст на Дрині» (1945), «Травницька хроніка» (1945), «Панночка» (1945) та ряд нарисів про видатних діячів серб. і світової культури — Негоша, Кочича, Петрарку, М. Горького.

Тв.: Укр. перек л.— Міст на Дрині. К., 1957; Зеко. К., 1958.

АНДРІЄВИЧ Каленик (рр. н. і см. невід.)— гетьман Запорозького війська. Належав до тієї частини козацької верхівки, яка не хотіла поривати з Польщею і в 1624—25 домагалася зрівняння її в правах з польською шляхтою, збереження автономії Запорозького війська і припинення гонінь на православну церкву.

АНДРІЄВИЧ Яків Максимович (1800— 40) — декабрист, походив з дворян Полт. губ. З 1819 служив підпоручиком 8-ї арт. бригади на Волині. Влітку 1825 вступив до Товариства об'єднаних слов'ян. В жовтні — грудні 1825, перебуваючи в Києві, вів антиурядову агітацію серед робітників Київ. арсеналу. В кін. 1825 виїхав на Волинь з метою викликати повстання військ. частин. Після арешту в січні 1826 А. був засуджений до страти, заміненої спочатку довічною, згодом 20-річною каторгою. Помер у Верхньоудінську.

АНДРІЄВСЬКИЙ Антон Лукіянович — див. Анджейовський Антон Лукіянович.

АНДРІЄВСЬКИЙ Іван Самійлович (1759-1809) — перший вітчизн. професор ветеринарії. Н. на Чернігівщині. Доктор медицини, ад'юнкт і професор кафедри ветеринарії Моск. ун-ту. Його перу належать підручники «Короткий нарис анатомії свійських тварин» (1804) і «Початкові основи медицини, ветеринарії, або про худоболікування» (1805), що відіграли велику роль у розвитку ветеринарної науки в Росії. А. переклав з франц. «Новий повний методичний лікарський порадник» в 3 частинах (1793) та інші книги з ветеринарії.

АНДРІЄВСЬКИЙ Митрофан Олександрович (1842 — 26. V 1887) — український філолог і педагог. Н. в Каневі, Закінчив Київський ун-т (1862). Працював викладачем л-ри в Ровно, Коростишеві, Катеринославі. Відомі його праці про «Слово о полиу Ігоревім» та укр. народні думи.

Тв.: Исследование текста песни Игорю Святосла вичу, в. 1—2. Екатеринослар, 1879—80; Козацкая дума о трех азовских братьях. Одесса, 1884.

АНДРІЄВСЬКИЙ Олександр Юхимович (15. VIII 1869 — 15. VI 1930) — український фольклорист, етнограф. Н. в с. Бириному на Чернігівщині. Працював викладачем гімназій. З 1921 — наук. співробітник АН УРСР. Автор цінних досліджень з бібліографії укр. фольклору.

Тв.: Бібліографія літератури з українського фольклору, т. 1. К., 1930

Літ.: Зеленин Д. Обзор советской этнографической литературы за 15 лет. «Советская этнография», 1932, № 5-6.

АНДРІЄВСЬКИЙ Олексій Олександрович (1845—1902) — український педагог, історик, літератор і публіцист. Н. в Каневі. Закінчив Київський ун-т, вчителював у гімназіях Катеринослава й Одеси. Як «неблагонадійний» перебував у засланні (1879). Повернувшись, працював інспектором гімназії в Златополі Київ, губ., пізніше вчителював у київ. гімназіях. З 1896 до кінця життя — директор сирітського дому в Одесі. А. — один з ініціаторів створення «Товариства піклування про жіночу освіту» в Катеринославі, засновник «Товариства сприяння початковій освіті». Написав ряд статей і наук. розвідок з історії Запорозької Січі, Правобережної України і Києва, а також праці про Т. Г. Шевченка, В. А. Жуковського, Є. А. Баратинського. А. організовував для народу видання популярних брошур з різних галузей знань.

АНДРІЄВСЬКИЙ Степан Семенович (1760— 1818) — вітчизняний лікар, діяч у галузі медичної освіти. Н. в с. Салтиковій-Дівиці Ніжинського повіту на Чернігівщині в родині священика. Навчався в Київ. духовній академії та Петерб. госпітальній школі. Спочатку працював лікарем у Чернігів. полку, а з 1786 — в Петерб. госпіталі. З 1792 А. член мед. колегії, 1804—08 — директор нововідкритої Медико-хірургічної академії в Петербурзі. Діяльність А. значно сприяла розвиткові мед. науки в Росії.

АНДРІЇВКА — селище міськ. типу, центр Андріївського р-ну Запоріз. обл. УРСР, за 25 км від залізнич. ст. Єлизаветівка. 6,4 тис. ж. (1959). Селище розташоване при впадінні р. Комишуватки в р. Кільтиччю. Харчокомбінат, промкомбінат, високовольтна електропідстанція, цегельня, РТС. Середня, восьмирічна, 4 поч. школи, Будинок культури, 2 клуби, 4 бібліотеки.

АНДРІЇВКА — 1) Селище міського типу (до 1945 — Карань) Тельманівського р-ну Стал. обл. УРСР, за 7 км від автостради Сталіно—Жданов, залізнич. ст. Карань. 6,1 тис.ж. (1959). Радгосп. Видобування граніту Восьмирічна школа, школа робітн. молоді, б-ка. 2) Селище міськ. типу (до 1939 — с. Суханівка) Слов'янського р-ну Стал. обл. УРСР, за 1,5 км від залізнич. ст. Слов'янськ. 2,1 тис. ж. (1959). Крейдяний і кам'яний кар'єри. Початкова школа, б-ка. 3) Селище міськ. типу Сніжнянського р-ну Стал. обл. УРСР, за 7 км від залізнич. ст. Мочалине. 3,2 тис. ж. (1959). Восьмирічна і початкова школи, клуб.

АНДРІЇВКА (до 1891 — Ново-Борисоглібськ) — селище міського типу Балаклійського району Харківської області УРСР. Розташоване на лівобережжі ріки Сіверського Дінця (бас. Дону), на Пн. Зх. від Балаклії за 1,5 км від залізничної станції Шебелинка. 13,7 тис. ж. (1959). Харчокомбінат, виробництво цегли, Шебелинська РТС. Середня, 2 восьмирічні й початкова школи, школа робітничої молоді, 2 клуби, 2 бібліотеки. В околицях А. — поклади и видобування торфу.

АНДРІЇВСЬКА ЦЕРКВА в Києві — визначний пам'ятник архітектури України 18 ст., збудована 1747—53 за проектом арх.

Андріївська церква в Києві.

В. В. Растреллі в стилі барокко. Будівництвом керував І. Ф. Мічурін. Живопис виконано О. П. Антроповим та Г. К. Левицьким-Носом в 1752—55. А. ц. в плані хрещата, має купол і чотири поставлені по діагоналі контр-форси-пілони з декоративними верхами, що надає церкві вигляду типового укр. п'ятиверхого храму. А. ц. оздоблена корінфським ордером та соковитими ліпними орнаментами навколо вікон і в куполі. Стрункістю і легкістю форм, красою силуету вона гармоніює з мальовничими придніпровськими схилами.

Літ.: Холостенко М. В. Растреллі і його учні на Україні. «Архітектура Радянської України», 1938, №9; Бессонов С. В. Архитектура Андреевской церкви в Києве. М., 1951.

АНДРІЙ — український живописець кін. 14 — поч. 15 ст. Збереглися підписні фрески в костьолі Люблінського замка (1415). Твори А., як і розписи його сучасників, свідчать про високий розвиток укр. мист. тих часів. У реліг. сюжетах в рамках візантійських традицій А. розвивав розповідні і побутові мотиви, передавав моральні переживання дійових осіб, виявляючи реалістичні тенденції мист. періоду формування укр. народності.

АНДРІЙ БОГОЛЮБСЬКИЙ (н. бл 1111 -п. 1174) — князь владимиро-суздальський [1157—74], онук Володимира Мономаха, син Юрія Долгорукого і половецької княжни. До свого княжіння у Владимирі брав участь у боротьбі батька за Київ. Після смерті Юрія (1157) А. Б. об'єднав навколо Владимира пн.-сх. руські землі, підкорив своїй владі Київ 1169 і посилив вплив на Новгород. Він зробив столицею князівства Владимир. Спираючись на підтримку городян і дворян, А. Б. вів боротьбу з боярством за зміцнення князівської влади. При ньому почався розквіт культури Владимирської землі. Вміло поєднував воєнне мист. з дипломатією. Був забитий боярами-змовниками 1174 в своєму замку Боголюбово, де постійно жив (звідси прізвисько Боголюбський).

АНДРІЙ ПЕРВОЗВАННИЙ — за церковними легендами, один з дванадцяти апостолів Ісуса Христа; нібито проповідував християнство серед народів, що населяли пд., сх. і пн.-сх. береги Чорного моря. За рус. літописами, навчав християнства слов'ян Древн. Русі, побував біля Києва і на дніпровських берегах встановив хрест. Там, де за легендою було встановлено хрест, збудовано Андріївську церкву. На честь А. П. в Росії було засновано Андріївський орден.

АНДРІЙ ПОЛОЦЬКИЙ (1325-99) - князь псковський і полоцький. Брав участь у війні Пскова з Лівонським орденом. Очолював псковський полк у Куликовській битві 1380. Втративши Полоцьке князівство, служив великому князю литовському Вітовту. Загинув у битві з татарами на р Ворсклі.

АНДРІЙЧУК Кесар Омелянович (9. III 1907—7. VIII 1958) — український рад. поет. Н. в с. Латанцях на Вінниччині в сім'ї селянина-бідняка. Закінчив літ. фак-т Одеського ін-ту народ, освіти, працював учителем. Друкуватися почав з 1928. Романтика громад, війни й будівн. соціалізму, героїзм рад. народу у Великій Вітчизн. війні знайшли відображення у поезіях А.

Тв.: На зламі. X., 1931; Подільська сторона. К., 1958.

АНДРІЙЧУК Михайло Миколайович (літ. псевд. — М. Г а н; 30. XI 1894—28. XI 1938) — український робітничий письменник, журналіст і громад. діяч у США. Родом з с. Слобідки на Станіславщині. 15-річним хлопцем почав свій трудовий шлях в еміграції: спершу в Німеччині, а пізніше в Америці.

У США став чл. Української федерації Соціалістичної партії Америки. На II з'їзді був обраний до керівництва партії. Редагував газ. «Робітник». З 1919 і до останніх років життя — член Комуністичної партії США. З 1920 — один із засновників робітн. газ. «Українські щоденні вісті», її редактор. Писав фейлетони й оповідання про долю укр. емігрантів в Америці, драм. твори для самодіяльних гуртків та ін.

Тв.: Вибрані твори. Нью-Йорк, 1953; Вибране. [Передмова М. Тарновського]. К., 1957.

АНДРІКУ (Andricu) Міхай (н. 22. XII 1897) — румунський композитор, один з представників нац. муз. школи. Професор Бухарестського ін-ту мистецтв, чл.-кор. АН РНР. Написав кілька симфоній, балети «Таємниця» (1932) і «Зірка» (1951), увертюру «Румуно-радянська дружба», симфонічні, камерні, хорові твори і пісні, в яких широко використовує народ. мелодії. Національна (1947) та Державна (1954) премії. А. — активний учасник будівництва нової культури народ.-демократич., Румунії.

АНДРІЯШЕВ Олександр Михайлович (1863—1939) — український історик-архівіст. Н. в Чернігові. Закінчив Київ. ун-т. Працював в архівах Риги, Ревеля, в Петербур. археографічній комісії і Київ. центр. архіві старод. актів. Автор праць з історії феод. періоду України: «Нарис історії Волинської землі до кінця XIV століття» (1887); «Нарис історії колонізації Переяславської землі до початку 16 в.» («Записки історично-філологічного відділу ВУАН», 1931, кн. 26) і ряду статей з історії Новгорода.

АНДРОВСЬКА Ольга Миколаївна (н. 21. VI 1898)—російська рад. актриса, нар. арт. СРСР (1948). Сценіч. діяльність почала у театрі Корша в Москві 1916, з 1924 — актриса МХАТу. Осн. ролі: Ліза («Лихо з розуму» Грибоєдова), Сюзанна («Весілля Фігаро» Бо-марше), Панова («Любов Ярова» Треньова), леді Тізл («Школа лихослів'я» Шерідана) та ін. Образи, створені А., відзначаються невимушеністю, природністю і яскравою комедійністю. Сталінська премія, 1952.

АНДРОМАХА — в старогрецькому епосі дружина героя Гектора, сина троянського царя Пріама. А. — один з кращих жіночих образів гомерівської «Іліади».

АНДРОМЕДА — в грец. міфології дочка царя Ефіопії Кефея, принесена в жертву морському страховиську. Персей врятував А. й одружився з нею. Міф цей використано в християнській легенді про св. Юрія.

АНДРОМЕДА (лат. Andromeda) — сузір'я пн. неба; в серед. широтах її видно влітку, восени і зимою (див. Зоряне небо). В сузір'ї А. знаходиться спіральна туманність — одна з найближчих до нас галактик.

АНДРОМЕДА (Andromeda) — монотипний рід рослин род. вересових (Ericaceae). Пошир. в лісовій і тундровій зонах Пн. півкулі (в т. ч. в УРСР — на Поліссі). А. білоповстиста (A. polifolia) — невеликий кущик із сланким стеблом, висхідними гілками і рожевими квітками, зібраними в щитковидні китиці. Росте по вологих лісах і болотах, отруйна.

АНДРОМЕДІДИ — метеорні потоки з радіантом у сузір'ї Андромеди.

АНДРОНОВ Олександр Олександрович (11. IV 1901 — 31. X 1952) — російський рад. фізик, академік (з 1946). Деп. Верх. Ради СРСР 2—3-го скликань. З 1931 проф. Горьковського ун-ту. Наукові праці А. присвячені теорії коливань і автоматичного регулювання. Розв'язав ряд важливих питань з теоретич. радіотехніки, теорії годинників та ін. А. створив школу спеціалістів у галузі нелінійних коливань і суміжних проблем.

АНДРОСОВ Василь Петрович (1803— 1841) — російський економіст і статистик. 1824 закінчив Московський ун-т. Викладав географію і статистику в с.-г. школі в Москві; співробітничав у журналах «Атеней», «Мос-ковский вестник», з 1835 — редактор «Московского наблюдателя», в якому брали участь Бєлінський, Станкевич та ін. А. склав для учнів школи першу в Росії систему економічної статистики—«Господарська статистика Росії» (1827). В 1832 вийшла «Статистична записка про Москву», 1833 — перша в Росії монографія з історії політ. економії «Про предмети і сучасний стан економії політичної». В своїх працях А. висловив багато передових ідей, передбачив перетворення статистики державознавства в статистику числового напряму.

АНДРОФАГИ (грец. ανηρ, ανθρωπος — людина, φαγος —поїдаючий) — букв. людоїди, каннібали. 1) Помилкова назва фінських племен, що жили в пн.-зх. частині європ. території СРСР. Місцевість оселення А. багато істориків неправильно визначали в межах України (Серед. Подніпров'я, Полісся), Білорусії й Смоленщини. Назва А. виникла у Геродота внаслідок неправильного перекладу слова самоядь, на що вперше звернув увагу ще у 18 ст. В. М. Татіщев. 2) В бурж. художній і антропологічній л-рі апологети расизму і колоніалізму ще й тепер несправедливо називають А. окремі племена Африки, Азії і Пд. Америки. Насправді ж племен А. ніколи не існувало. Людоїдство як обрядова дія, осн. на реліг. забобонах або викликане голодом, засвідчене історією у всіх народів, в т. ч. і в європейців.

АНДРУЗЬКИЙ Георгій (Юрій) Володимирович (26. V 1827 — р. см. невід.) — член Кирило- Мефодіївського товариства, належав до рев.-дем. крила, очолюваного Т. Г. Шевченком; поет. Н. в с. Вечірках на Полтавщині в сім'ї дрібного поміщика. Вчився в Київському ун-ті. За переконаннями — республіканець. Під впливом Шевченка писав вірші, в яких відобразив долю закріпаченої України («Не плачте, ріднесенька мамо», «Україна» та ін.). 1847 заарештований. Під наглядом поліції жив у Казані, а потім у Петрозаводську. Написав «Конституцію республіки», за що 1850 вдруге зазнав арешту і був ув'язнений в Соловецькому монастирі. Після звільнення (1854) переведений до Архангельська. Дальша доля А. невідома.

Літ.: Кузьміна 3. М. Шевченко і Андрузький (з додатком віршів Андрузького). В кн.: Збірник праць п'ятої наукової шевченківської конференції. К., 1957.

АНДРУСІВСЬКЕ ПЕРЕМИР'Я 1667 - перемир'я між Росією і Річчю Посполитою, підписане 30 січня 1667 в с. Андрусово біля Смоленська. Ним завершилась російсько-польська війна 1654—67. А. п., укладене на 13¹/2 років, закріпляло за Росією Смоленськ, Сіверську землю та Лівобережну Україну. Правобережна Україна і Білорусія відходили до Польщі. Київ з околицями залишався на два роки за Росією. Проте в умові був ряд застережень, які давали можливість залишити Київ за Росією назавжди. Запорожжя мало перебувати під владою обох д-в, але фактично відійшло до Росії. А. п. викликало невдоволення на Україні, бо одвічна мрія укр. народу про возз'єднання усіх його земель залишалася нездійсненою. Водночас А. п. знаменувало остаточне припинення агресії польської шляхти на Сх. і поклало початок мирним відносинам між Росією і Польщею, їхньому союзові, спрямованому проти турецьких загарбників. «Вічний мир» 1686 підтвердив умови Андрусівського перемир'я.

Літ.: Історія Української РСР, т. 1. К., 1955; Собрание Государственньїх грамот и договоров, хранящихся в Государственной коллегии иностранных дел, ч. 4. М., 1828.

АНДРУСОВ Микола Іванович (19. XII 1861 —27. IV 1924)— вітчизняний геолог, знавець неогенових відкладів. Н. в м. Одесі. Професор Юр'ївського і Київського (з 1905) ун-тів, академік. Автор великої кількості праць з стратиграфії і палеонтології неогену і антропогену Крим-сько-Кавк. та Закаспійської областей. Дані фауни і палеогеографії А. використав при розробці детальної стратиграфічної схеми неогену Понтокасиійської області. Склав палеогеографічні карти Чорноморського бас. за неогенового та антропогенового періодів.

АНДРУШІВКА — селище міського типу, центр Андрушівського р-ну Житом. обл. УРСР, на р. Гуйві — притоці р. Тетерева. Залізнич. станція. 9,1 тис. ж. (1959). Цукровий, спиртовий, 3 цегельні з-ди, промкомбінат, маслозавод, теплоелектростанція, РТС, бурякорадгосп. 2 середні школи, школа робітничої молоді, училище механізації с. г., Будинок культури, кінотеатр, 4 б-ки, 2 клуби. В Андрушівському р-ні є поклади торфу, граніту, глини; працюють цукровий і спиртовий з-ди; вирощують цукр. буряки, зернові.

АНДХРА-ПРАДЕШ — штат в Індії. В 1956 до А.-П. приєднано область кол. штату Гайдарабад — Теленгана. Пл. — 274,3 тис. км², нас. 31,26 млн. чол. (1956). Адм. центр — Гайдарабад. А.-П. розташований на плоскогір'ї Декан. Клімат тропічний. Пересічна т-ра січня +20, +24°, травня +28, +31° (найтепліший місяць). Опадів — до 1500 мм на рік. Переважає тропічна рослинність. Економічно слабо розвинутий р-в. 70% нас. зайнято в с. г. Заг. посівна площа 11 млн. га (1954), з них бл. 25% зрошуються штучно.

Головні с.-г. культури: земляний горіх, тютюн, бавовник, рис, джовар, кукурудза, рапс. А.-П. дає 80% вироблюваного в Індії тютюну. Розводять тяглову худобу. Понад 1000 невеликих підприємств (переважно харчової і текстильної пром-сті). Видобування вугілля, слюди, марганцю. Суднобудівна верф і морський порт у Вісакхапатнамі. Бл. 2 тис. км судноплавних каналів. Університет.

АНЕВРИЗМА (грец. ανευρυσμα — розширення) — більш або менш обмежене розширення просвіту артерії, яке має різне походження. А. поділяються на справжні і несправжні. Справжні А., найчастіше викликані сифілісом чи атеросклерозом, утворюються всіма шарами зміненої судинної стінки. До справжніх А. належить А. серця, яка являє собою обмежене випинання його стінки. Несправжні (травматичні) А. виникають внаслідок ушкодження судинної стінки, найчастіше при вогнепальному пораненні. При цьому біля артерії утворюється зв'язаний з її просвітом крововилив, обмежений навколишніми тканинами. Останні формують стінку А. Розвиток судинної хірургії в СРСР зумовив значні досягнення в лікуванні А. Видатку роль у цій справі відіграли праці рад. українських хірургів Я. І. Пивовонського та О. П. Кримова.

АНЕКДОТ (грец. ανεχδοτος — невиданий)— 1) В античних л-рах старі твори, які в свій час не були відомі. 2) Коротке усне гуморист. або сатир. оповідання про якусь подію, випадок. Як жанр фольклору А. близький до народ. новели. Серед безлічі А. зустрічається чимало чисто розважальних, але осн. маса їх має соціальну спрямованість. А. часто творчо використовуються письменниками (М. Гоголь, С. Руданський, Остап Вишня).

АНЕКСІЯ (лат. annexio — приєднання). Класичне визначення А. дав В. І. Ленін: «Під анексією або загарбанням чужих земель уряд розуміє... всяке приєднання до великої або сильної держави малої або слабої народності без точно, ясно і добровільно висловленої згоди і бажання цієї народності, незалежно від того, коли це насильствене приєднання вчинене, незалежно також від того, наскільки розвинутою чи відсталою є насиль-ствено приєднувана або насильствено вдержувана в межах даної держави нація. Незалежно, нарешті, від того, в Європі чи в далеких заокеанських країнах ця нація живе» (Твори, т. 26, с. 214). А. випливає з самої суті капіталістичної держави як держави експлуататорської. Найганебнішими А. домонополістичного періоду капіталізму є загарбання Англією королівства Ауда в 1856, США — територій Мексіки в 1845, 1848, 1853, Німеччиною — Ельзасу і Лотарінгії в 1871. Імперіалізм веде до різкого загострення анексіоністської політики. Прикладом перших А. періоду імперіалізму є А. США Філіппінських о-вів в 1898, Англією — о. Кіпр в 1914, Японією — пд. частини о. Сахалін в 1905 і Кореї в 1910 та ін. Перемога Великої Жовтн. соціа-лістич. революції і здійснення в Країні Рад ленінського принципу права націй на самовизначення змусили імперіалістів вдатися до прихованих форм А. (мандатна система Ліги Націй, маріонеткові д-ви). В період заг. кризи капіталізму мають місце і відкриті акти А. (загарбання Італією Ефіопії в 1936 і Албанії в 1939, Німеччиною — Австрії в 1938). Рад. Союз, КНР, всі соціалістичні д-ви, а також інші миролюбні країни виступають проти А., за визнання права пригноблених імперіалізмом народів на самовизначення і політичну незалежність.

АНЕМІЯ, недокрів'я (грец. αν — не і αιμα — кров) — хворобливий стан, що характеризується зменшенням кількості червонокрівців (еритроцитів) на одиницю об'єму крові чи збідненням її на гемоглобін або характеризується і тим і іншим. При тяжкій А. кількість еритроцитів у 1 мм³ крові падає з 5 млн. до 500 тис. і нижче, а вміст гемоглобіну — із 100 до 10—15% ; в крові з'являються дегенеративні та недозрілі форми еритроцитів. А., при яких вміст гемоглобіну залишається в межах норми, називаються нормохромними, при зниженому його вмісті — гіпохромними, при підвищеному — гіперхромними. При А. порушується осн. функція еритроцитів — перенесення кисню від легень до тканин організму, внаслідок чого розвивається кисневе голодування. Хворі скаржаться на запаморочення, слабість, задишку, серцебиття, особливо при фіз. праці, спостерігається блідість слизових оболонок та шкіри, прискорений пульс, серцеві шуми. А. звичайно є не самостійним захворюванням, а одним з наслідків багатьох хвороб. Основні причини А.: значна одноразова або часті повторні втрати крові; посилене руйнування еритроцитів під впливом деяких хім. речовин або токсинів; недостатнє кровотворення внаслідок ураження кісткового мозку (при деяких захворюваннях, при діянні проникаючої радіації) або в зв'язку з порушенням засвоєння чи нестачею в їжі деяких мінер, сполук або вітамінів (В₁₂, фольова к-та), необхідних для кровотворення. Лікування: усунення осн. причини (отруєння, інфекц. захвор., глисти та ін.), переливання крові (при втратах крові), призначення препаратів заліза, екстракту печінки, препаратів, виготовлених з свинячого шлунка, вітаміну В₁₂, дієтотерапія.

Анемометр Фусса.

АНЕМОМЕТР (грец. ανεμος—вітер, μετρεω—міряю)— прилад для вимірювання швидкості, а часто і напряму вітру. Існує ряд конструкцій А. Вимірювання швидкості вітру проводиться за обертанням вертушки (напр., анемометр Фусса), манометричним (трубка Піто) або електричним (термоанемометри) способом. Найпростішим типом А. є флюгер.

АНЕМОНА, вітряниця (Anemone) — рід род. жовтецевих. Багаторічні трав'янисті кореневищні рослини з поодинокими, звичайно яскраво забарвленими квітками. Більшість видів цвіте рано навесні. Плід збірний, з численних сім'янок. Відомо понад 80 видів, поширених переважно в лісовій та лісостеповій зонах. В СРСР — 46 видів, з них в УРСР — 5. В листяних та мішаних лісах звичайні А. дібровна (A. nemorosa) з білими та А. жовтецева (A. ranunculoides) з жовтими квітками. В Карпатах росте А. нарцис оцвіта (A. narcissiflora) з білими квітками. Деякі А. вирощують як декоративні. Більшість видів отруйні.

АНЕМОФІЛІЯ (грец. ανεμος — вітер, φιλια — любов, дружба) — перенесення пилку з однієї рослини на іншу за допомогою вітру. Див. також Запилення.

АНЕМОХОРІЯ (грец. ανεμος — вітер, χωρεω — іду, рухаюсь) — розповсюдження насіння, плодів і спор рослин повітряними течіями. У анемохорів насіння або дуже легке, або має різні вирости, що допомагають йому триматися у повітрі.

АНЕРОЇД, металевий барометр (грец. α — не і νηρος — вологий, тобто «безводний» прилад) — прилад для вимірювання атм. тиску повітря. Складається з герметично замкненої тонкостінної металічної гофрованої коробки з розрідженим повітрям усередині. Під впливом зміни зовн. тиску коробка деформується; ці деформації системою важелів та шарнірів передаються стрілці, що рухається по циферблату, на якому стоять позначки. Показники А. з часом змінюються внаслідок зміни пружності стінок коробки, тому його необхідно час від часу звіряти з ртутним барометром.

АНЕСТЕЗІЯ (грец. αν — не та αισθησις — відчуття) — повна втрата чутливості в зв'язку з втратою провідності чутливих нервів. Явище А. може виникати при ураженні хворобливими процесами будь-якої ланки чутливого нервового шляху — від периферичних сприймаючих приладів до центрів головного мозку. Якщо провідність не втрачається, а тільки знижується — виникає зниження чутливості, т. з. гіпестезія. В хірург, практиці з метою знеболювання тимчасову А. (місцеву або загальну, тобто наркоз) викликають штучно. Початок методу місцевої А. поклав рос. вчений В. К. Анреп, який відкрив знеболюючі властивості кокаїну (1879). З 1885 А. почала широко використовуватись. В СРСР її всебічно розробив радянський хірург О. В. Ви-шневський.

Способи місцевої А. досить різноманітні. А., залежно від потреби, можна викликати змазуванням або зрошуванням слизової оболонки ока (т. з. кон'юнктиви), носа, рота, гортані, трахеї, бронхів, стравоходу 2—5% розчином кокаїну, 1—3% розчином дикаїну або ін. знеболюючими засобами. А. шкіри досягається охолодженням її за допомогою ефіру або хлоретилу. Найефективніше — пошарове впорскування в тканини знеболюючого розчину (гол. чин. 0,25—0,5% розчину новокаїну). При великих хірург, втручаннях застосовують т. з. інфільтраційну А., суть якої полягає в просочуванні тканин значною кількістю (0,25%) розчину новокаїну («повзучий інфільтрат» за О. В. Вишневським). Широко застосовується також провідникова А., що викликає знеболювання певної ділянки тіла. Вона здійснюється за допомогою впорскування анестезуючого розчину по ходу нервів, у нервові сплетіння, в кровоносні судини»

в кістку, в підпавутинний простір спинного мозку (спинномозкова А.), в клітковину між тілом хребця і твердою оболонкою спинного мозку (епідуральна А.).

Літ.: Ищенко И, Н. Наркоз и анестезин. Сборник, посвященный 50-летию научной деятельяости А. П. Крымова. К., 1950; Вишневский А. В. Местное обезболивание по методу ползучего инфильтрата. Изд. 5. М., 1956.

АНЕТО ПІК (Пік-де-Ането) — гора, найвища точка Піренеїв. Вис. 3404 м. Постійно вкрита снігом, є льодовики. Лежить у гранітному масиві Маладетта.

АНЖЕРО-СУДЖЕНСЬК — місто обл. підпорядкування в Кемер. обл. РРФСР. Залізнич. станція. 116 тис. ж. (1959). А.-С. виник на місці шахтарських селищ у 1896 в зв'язку з побудовою Великої Сибірської залізнич. магістралі. За роки Рад. влади А.-С. став одним з найбільших центрів вуг. пром-сті в Кузнецькому бас. 3-ди: по виробн. гірничого устаткування, вагоноремонтний, скляний, хім.-фармацевтична ф-ка та ін. Гірничий та хім.-фармацевтичний технікуми, мед. училище, театр, загальноосвітні і музична школи.

АНЖУ Петро Федорович (26. II 1796 — 24. X 1869) — адмірал рос. флоту, дослідник Арктики. Очолював експедицію по дослідженню пн. узбережжя Сибіру (1820—24). Разом з П. Ільїним описав узбережжя між рр. Оленьком та Індігіркою. Склав карту Новосибір ських о-вів. Іменем Анжу названо пн. групу Новосибірських островів.

АНЖУ — історична область на Зх. Франції, графство. Було розташоване на території сучасного департаменту Мен-і-Луара. В 12 ст. графи Анжу стали королями Англії. В 13 ст. землі А. перейшли під зверхність Франції До кін. 18 ст. А. — провінція Франції з головним містом Анжер. В 1790 провінцію було ліквідовано.

АНЖУЙСЬКА ДИНАСТІЯ — англ. королівська дин. Плантагепетів [1154—1399]. Походила від франц. графів Анжу, нащадки яких були королями ряду європ. країн (Угорщини, Неаполітанського королівства та ін.).

АНИЩЕНКО Калістрат Романович (літ. псевд. — Онікей, К. Він же; 26. IX 1885—28. III 1929) — український рад. письменник. Н. в с. Красному на Київщині. Друкуватися почав з 1905. Перша зб. — «Оповідання» (1918). Після революції бере активну участь в укр. пресі («Червоний шлях», «Всесвіт» та ін.). Найбільша зб. оповідань «Баланс» (1927). Тематика творів А. — життя рад. селян, робітників. А. — автор повістей для юнацтва: «Піраміди пролетаріату» та «Мандрівки до південного бігуна».

Літ.: Бобир Д. К. Р. Анищенко. «Глобус», 1929, № 8.

і' і і Абугамренц в Ані.

АНІ — столиця вірм. царства Багратідів (10 ст.), відома з 5 ст. як фортеця вірм. князів. Руїни А. містяться на березі р. Ахуряну, тепер на тер. Туреччини. Найбільший розквіт А. відноситься до 10—13 ст., коли місто налічувало до 100 тис. мешканців. На території А. знаходяться визначні пам'ятники старовірменської архітектури. В пд. ч. розташована цитадель — Вишгород, де збереглися руїни палацу Багратуні (10 ст.). На Пн. від цитаделі — торговельно-ремісничі квартали, огороджені кам'яними мурами (10—13 ст.). З пам'ятників А. найцікавіші — кафедральний собор та церква Григорія, споруджені будівничим Трдатом в 989—1001, центральнокупольні церкви Абугамренц (10 ст.) і Спасителя

АНІВА — затока Охотського моря, у південній частині о. Сахалін. Береги порізані, урвисті. Глиб. ол. 93 лі. В затоці порт Корсаков, зв'язаний з-цею з м. Южно-Сахалінськом.

АНІГІЛЯЦІЯ (грец. α —не, лат. nihil — ніщо) — взаємодія елементарних частинок і античастинок, внаслідок якої вони перетворю ються в інші форми матерії, напр. перетворення електрона і позитрона в фотон. Термін А. вживають у ядерній фізиці. А. показує перетворення частинок однієї форми матерії (речовини) в ін. форму (поле), відповідно до основних законів природи — збереження енергії і матерії. Спостерігають і зворотний процес, який називається утворенням пар, напр. утворення електрона і позитрона з фотона. Див. також Пар утворення.

АНІД (найлон, найлон 66, ультраамід А) — синтетичне поліамідне волокно. Міцніше за шовк; еластичне, водостійке, легко фарбується, не гниє; t° плав. 260°. Послідовність виробництва А. така: одержання солі з адипінової к-ти та гексаметилендіаміну (АГ-сіль); поліконденсація АГ-солі в смолу; продавлювання розтопленої смоли через дуже дрібні отвори; холодна витяжка волокон. З А. виробляють тонкі тканини, штучне хутро, пластмаси тощо.

АНІЗОТРОПІЯ — відмінність фізичних властивостей речовини в різних її напрямах. Анізотропними є кристалічні речовини, А. яких зумовлена наявністю правильної структури (кристалічних ґраток). А. деяких кристалів проявляється в різній тепло- і електропровідності, швидкості світла, пружності та ін. Речовина може бути анізотропною за одними властивостями, але ізотропною за іншими.

АНІКЕТА ПОВСТАННЯ (69—79 рр. н. е.) — виступ вільного населення та рабів у Понтійському царстві та Колхіді на чолі з вільновідпущеником Анікетом проти римських завойовників і місцевих рабовласників. А. п. підтримав понтійський флот. Повсталі знищили римський флот і гарнізон у Трапезунті, оволоділи сх. узбережжям Чорного моря. А. п. було придушене військами імп. Веспасіана. Анікет втік в Мегрелію, але був виданий римлянам; його дальша доля невідома.

АНІКУШИН Михайло Костянтинович (н. 2. X 1917) — російський рад. скульптор. Н. в Москві. Закінчив Академію мистецтв (1947). Чл.-кор. Академії мистецтв СРСР (1958). Член КПРС з 1944. Автор численних портретних творів. Багато працював над образом О. С. Пушкіна: статуї поета для Московського державного університету (1953) та для ленінгр. метро (1955), пам'ятник у Ленінграді (1957, площа Мистецтв). Ленінська премія, 1958.

АНІЛІН (амінобензол) C₆H₅NH₂ — найпростіший ароматичний амін. Синтезував А. видатний рос. хімік М. М. Зінін 1842 відновленням нітробензолу. А. — безколірна рідина, малорозчинна у воді, змішується з спиртом, ефіром, бензолом; t° кип. 184,4°, t° плав. — 6°. Під впливом повітря А. швидко темніє. Пара його отруйна. А. з мінер. к-тами утворює солі. При діянні азотистої к-ти на солі А. утворюються діазосполуки, які широко застосовують у виробн. азобарвників. А. одержують відновленням нітробензолу при нагріванні з чавунними стружками і соляною к-тою. Велику кількість А. добувають на Рубіжанському хімкомбінаті (УРСР). А. — одна з найважливіших органічних речовин, яку використовують для виготовлення барвників, фармацевтичних препаратів, проявників у фотографії та вибухових речовин.

Літ.: Чичибабин А. Е. Основные начала органической химии. Изд. 6, т. 2. М., 1958.

АНІЛІНОВИЙ ДРУК — різновидність високого друку. Провадиться за допомогою еластичних (гумових) кліше, виготовлених способом вулканізації і змонтованих на друкувальних циліндрах, кількість яких дорівнює кількості фарб. Фарба являє собою розчин штучних органічних барвників у суміші оцтової к-ти, води і спирту. Вона прозора, плинна, як чорнило, і швидко сохне. Завдяки цьому одночасно можна друкувати 6 і більше фарб. В А д. використовують також покривні (непрозорі) фарби. А. д. застосовують при друкуванні на тонкому папері, целофані, поліетиленовій або металевій фользі та ін.

АНІЛІНО-ФАРБОВА ПРОМИСЛОВІСТЬ — галузь хімічної промисловості, яка виробляє органічні барвники та необхідні для їх одержання півпродукти. Барвники широко застосовуються у текстильній, шкіряній, хутровій, лако-фарбовій, паперовій та ін. галузях пром-сті. Відомо кілька тисяч індивідуальних барвників. А.-ф. п. виникла в 2-й пол. 19 ст. В Росії, у т. ч. і на Україні, А.-ф. п. була слабо розвинута і працювала на імпортних півпродуктах. В СРСР А.-ф. п. набула великого розвитку в роки довоєнних п'ятирічок і особливо зросла за післявоєнний період. На Україні працює одне з найбільших підприємств цієї галузі — Рубіжанський хімічний комбінат. Див. Хімічна промисловість.

АНІМАЛІСТ (лат. animal — звір, тварина) — художник, що зображає тварин. Чудові своєю життєвістю зображення тварин

В. В. Аверін. «Телята». 1936. Пастель.

зустрічаються вже в пізньому палеоліті, В європ. мистецтві яскраво виражені А. з'явилися вперше в Голландії в 17 ст. (А. Кейп, П. Поттер та ін.), пізніше — у Франції (Барі, Тройон), Німеччині (П. Мейєргейм), Швейцарії (Сегантіні).

В Росії видатними А. 19 ст. були скульптори П. Клодт (скульптурні групи на Анічко-вому мосту в Ленінграді), Є. Лансере. Багато уваги зображенню тварин приділяли П. Соколов, М. Свєрчков, В. Сєров, тепер — В. Ватагін. В укр. мистецтві до анімалістичної тематики зверталися С. Васильківський, С. Свєтославський, Л. Позен та ін. За рад. часів анімал. мотиви в українському малярстві розробляв баталіст М. Самокиш; успішно працював у цьому жанрі графік В. Аверін.

АНІМІЗМ (лат. anima — душа, дух) — віра в існування духів і душ — істот, що від їхньої волі нібито залежать усі предмети і явища матеріального світу. Анімістичні уявлення виникли в умовах первіснообщинного ладу. Виникнення їх пояснюється безсиллям первісної людини перед стихійними силами природи, яке зумовлювалось низьким рівнем розвитку продуктивних сил. Безпосередньою причиною виникнення фантастичних уявлень про душі і духів були численні явища, незрозумілі людині: народження і смерть, сон і сновидіння, хвороби, непритомність тощо А. був основою таких культів первісного суспільства, як культ духів природи, духів предків. А. є одним з найістотніших елементів усякої релігії, в т. ч. і таких сучас. релігій, як іудаїзм, християнство, іслам з їхньою вірою в існування «потойбічного життя», ангелів-хранителів тощо.

АНІНА — місто на Зх. Румунії (Банат), в обл. Тімішоара. Близько 12 тис. ж. (1957). Центр видобування кам. вугілля, що використовується коксохім. і металург, з-дами в Решіці, з якою А. зв'язана з-цею і шосе. Металообр. і лісопильний заводи.

АНІОНИ — негативно заряджені частинки у вигляді атомів або груп атомів. Див. Іони.

АНІС (Anisum) — рід трав'янистих однорічних рослин род. зонтичних. Відомо 2 види, пошир. в Середземномор'ї. В СРСР, в т. ч. в УРСР (в Лісостепу і Степу), — тільки в культурі або як здичавілий — один вид: А. звичайний, ганус (A. vulgare). Плоди А. містять 2—3% ефірної і до 22% жирної олії. Ефірна олія використовується в медицині, парфюмерії, лікерно-горілчаному виробництві, в харчовій пром-сті; жирна олія — в техніці; макуха йде на корм худобі.

АНІЧКОВ Дмитро Сергійович (1733— 12. V 1788) — російський просвітитель, професор філософії та математики Московського ун-ту. Захищаючи традиції М. В. Ломоносова в галузі філософії, А. зосередив увагу на дослідженні трьох проблем: психо-фізичної; походження релігії та реліг. забобонів; природи, змісту і форми людського пізнання. Висновки А. суперечили церк. вченню, і це викликало проти нього нагінки з боку Синоду. Основна праця А. — «Філософічні міркування про початок та походження бого-шанування...» (1769).

АНІЧКОВ Микола Миколайович (н. 3. XI 1885) — російський рад. патолог, акад. АН СРСР (з 1939) та дійсн. чл. АМН СРСР (з 1944; 1946—53—її президент). Н. в Ленінграді. Закінчив Військ.-мед. академію (1909). З 1920 керівник кафедр пат. фізіології та пат. анатомії у вузах Ленінграда, зав. відділом пат. анатомії Ін-ту експеримент. медицини. Депутат Верховної Ради СРСР 2-го скликання. Наук. діяльність А. має експериментальний напрям; праці його присвячені захисним пристосуванням організму, інфекц. патології, процесові загоєння ран, проблемі атеросклерозу та ін. Дослідження А. з проблеми атеросклерозу лягли в основу сучасних уявлень про це захворювання. А. є автором підручника з пат. фізіології. Нагородж. 2 орденами Леніна та ін. Сталінська премія, 1942. Тв.: Підручник патологічної фізіології. К., 1936.

АНКАРА (Ангора) — столиця Туреччини і адм. центр однойменного вілайєту. 453,2 тис. ж. (1955). 2-е після Стамбула місто країни. Розташована на річці Анкарі в Малій Азії, в центр, частині Анатолійського плато, на вис. близько 1 тис. м над рівнем моря.

Анкара засн. у 7 ст. до н. е. Збереглися пам'ятники римсько-елліністичної (храм імп. Августа) та візант. архітектури. А. ввіходила до складу Римської імперії, Візантії, а з 14 ст. до Османської імперії. У 1919—23 А.— центр нац.-визвольного руху тур. народу. З

Анкара. 1. Стара частіша міста. 2. Пам'ятник Кемалю Ататюрку.

1923 — столиця Турецької республіки. Місто поділяється з-цею на пн. ч.—«старе» місто, і пд.—«нове», яке забудовувалось під впливом конструктивізму.

Анкара — важливий політ., пром. і торг.-фінансовий центр країни. Пром. підприємства: воєнні, невеликі металообробні, хім., цементний, трактороскладальний (на довіз-них деталях) з-ди; вовнопрядильна, вовноткацька, деревообр., кондитерська ф-ки, ряд кустарних майстерень. Вузол залізничних, повітряних і шосейних шляхів, два аеропорти. Найпотужніша в країні радіостанція, ун-т, консерваторія, музеї.

АНКЕР (нім. Anker — якір) — 1) Частина годинникового механізму, яка зв'язує маятник (в переносних годинниках — баланс) з ходовим колесом (див. Годинник). 2) Сталева зв'язка, що замуровується в кам'яних стінах або з'єднує стіни з балками перекриття, опори моста з прольотними спорудами тощо.

АНКЕРИТ (застар. бурий шпат)— мінерал з класу карбонатів Ca(Mg, Fe) [CO₃]₂, близький до доломіту. Зустрічається у вигляді сочевицеподібних кристалів і суцільних зернистих мас, звичайно серед кварцу в гідротермальних сульфідних і сидеритових родовищах (на Уралі, Алтаї, в УРСР—в Донбасі на Нагольному кряжі). Колір білий, сірий, жовтуватий, блиск скляний, тв. 3,5, пит. в. 2,9—3,1.

АНКІЛОЗ (грец. αγκυλος — кривий)—повна чи часткова нерухомість суглоба внаслідок зрощення суглобових поверхень. При А. між поверхнями суглоба виникає фіброзна, хрящова або кісткова спайка, що заповнює порожнину суглоба (цілком або частково). А. здебільшого розвивається після гострих і хронічних запалень суглобів (туберкульоз та ін.), а також після травматичних ушкоджень (внутрішньосуглобові переломи кісток, поранення). Щоб запобігти А., треба усунути вогнище інфекції, а також дотримувати відповідного режиму рухів. Лікування А. переважно хірургічне (пластика чи видалення суглоба).

АНКІЛОЗАВРИ (Ankylosauria) — група динозаврів. А. досягали понад 5 м довж., мали на спині панцир з кістяних пластинок, хвіст, огорнутий кістяними кільцями або обсаджений шипами. А. виникли, видимо, від двоногих форм, ставши знову чотириногими. Знайдені в крейдяних відкладах Європи і Пн. Америки.

АНКІЛОСТОМОЗ — хвороба, що викликається паразитуванням в організмі людини круглих червів — анкілостом (див. Кривоголовка). Людину заражають личинки анкілостом, які проникають в організм крізь шкіру з навколишнього середовища (грунт, рослини), а також можуть потрапляти з забрудненою їжею або водою. Дорослі анкілостоми оселяються переважно в дванадцятипалій кишці, присмоктуються до слизової оболонки, ушкоджують її і жив ляться кров'ю. Ознаки А.: виснаження, недокрів'я, порушення функції кишечника. Лікування А.: приймання всередину чотирихлористого вуглецю, хеноподійової олії, тимолу; своєчасно розпочате лікування звичайно приводить до повного видужання.

АНКІЛОТЕРІЙ (Ankylotherium) — вимерлий ссавець род. халікотерійових (Chalicotheriidae). Досягав розмірів бика, мав своєрідні «криві» кінцівки (звідси назва: грец. αγκυλος — кривий), що закінчувалися кігтями на розщеплених фалангах. Спосіб життя А. не з'ясований. Жив у пліоцені в Зх. Європі; знайдений в меотичних відкладах с. Ново-Українки Роздільнянського р-ну Одес. області.

АНКОНА — місто в Середній Італії, адм. центр пров. Анкона (обл. Марке). 92,4 тис. ж. (1956). Залізнич. вузол. Порт і військ, база на Адріатичному м. Суднобудування, хім. пром-сть. Архітектурні пам'ятники римської епохи (тріумфальна арка Траяна) і середніх віків (собор 11—12 ст.).

АННА ІВАНІВНА (7.II 1693 — 28. X 1740) —рос. імператриця [1730—40], племінниця Петра І. Керівні посади в уряді за А. І. займали іноземці, особливо німці на чолі з її фаворитом Біроном (див. «Біронівщина»). Внутр. політика уряду А. І. була спрямована на зміцнення позицій дворянства та посилення кріпосницького гніту. За часів А. І. відбулося дальше обмеження автономії України. Після смерті гетьмана Данила Апостола 1734 влада перейшла до «Правління гетьманського уряду», яке складалося з призначених царським урядом рос. чиновників і укр. козацької старшини. За А. І. Росія вела невдалу війну з Туреччиною (1735—39).

АННА ЯРОСЛАВНА (бл. 1024—1075)— дочка Ярослава Мудрого. З 1051—дружина франц. короля Генріха І, який шукав підтримки у Ярослава в боротьбі проти Германської імперії. Після смерті Генріха І (1060) А. Я. брала участь в управлінні Францією. 1062 одружилась з графом Ва-луа-Крепі. До наших часів збереглися документи з підписами А Я. та її зображення на порталі церкви в м. Санлісі.

АННАЛИ (лат. annus—рік) — первісна форма історич. творів—запис найзначніших подій за роками. А. існували у старод. єгиптян, ассірійців, персів, китайців. А. римські загипули під час пожежі 387 до н. е. і відновлені по пам'яті. Середньовічні А. називаються хроніками.

АННАЛІСТИ — перші римські письменники-історики 3—1 ст. до н. е., які висвітлювали події минувшини в хронологічній послідовності. А. поділяються на старших (К.-Ф. Пікатор, П.-К. Сціпіон), які спиралися на першоджерела, та молодших (Г. Гелій, К.-К. Квадрігарій), що писали в 2—1 ст. до н. е. і, драматизуючи події, відхилялись більш-менш від встановлених фактів. Для А. характерне перебільшення успіхів і затушовування невдач Риму. Твори А. до нас не дійшли, але їх використали римські (Лівій та ін.) і давньогрецькі (Плутарх) історики.

АННАМ — область в центр, частині В'єтнаму. Сучасна назва А. — Чунгбо.

АННАМІТИ — нація, основне населення В'єтнаму Див. В'єтнамці.

АННАМСЬКА МОВА — див. В'єтнамська мова.

АННЕНКОВ Микола Іванович (3. V 1819— 21.VIII 1889) — російський ботанік, діяч в галузі сільського і лісов. господарства. Н. в Петербурзі, закінчив Моск. ун-т, з 1857— директор Комітету акліматизації Моск. т-ва с. г.; 1863—75—директор Уманського училища садівництва, значному розвиткові якого сприяв. Осн. працею є широко відомий свого часу «Ботанічний словник» (1878), в якому записано багато українських народних назв рослин. Видав уперше в Росії «Гербарій» рослин моск флори, що став зразком для ін. видань, присвячених вивченню рос. флори.

АННЕНКОВ Павло Васильович (30.VI 1812—20 III 1887)—російський критик та мемуарист. Н. у Москві. За політ, переконаннями ліберал-західник. Стояв на позиціях «чистого мистецтва». В «Современнике» надрукував «Листи з Парижа» (1847 — 48), в яких знайомив рос. читача з представниками утопіч соціалізму Особисто знав Маркса, листувався з ним. А.—один з зачинателів наук, вивчення біографії і текстів Пушкіна. Не втратили свого значення мемуари А. — «М. В. Станкевич» (1857), «Знаменне десяти ліття» (1881), «Літературні спогади» (1909).

Тв.: Воспоминания и критические очерки. В 3 т. СПБ, 1877—81.

АННЕНСЬКИЙ Інокентій Федорович (1. IX 1856-13. XII 1909) - російський поет. Н. в Омську в сім'ї чиновника. Закінчив Петербурзький ун-т (1879). Директор гімназії у Києві (1890—93), Петербурзі, Царському Селі. Літ. діяльність почав у 80-х рр., друкувався з 1904. Поезії А. позначені песимізмом (зб. «Тихі пісні», 1904, «Кипарисова скринька», 1910). Автор драм на античні сюжети, перекладач трагедій Евріпіда. Літературознавчі статті А. ввійшли в «Книги відображень» (1906, 1909).

Тв.: Стихотворения и трагедии. Л., 1959.

АННУНЦІО Габрієле д' (1863—1938)— італійський письменник. Див. Д'Аннунціо.

АНОА (Anoa) — рід диких азіатських парнокопитних род. бичачих. В сучас. фауні існує один вид — А. стиснуторогий (А. depressicornis), який живе в гірських районах о. Сулавесі. Довж. тіла до 1,8 м, вис. в холці 1 м, роги тригранні, прямі, обернуті назад, забарвлення тіла темнобуре; на голові, шиї і ногах світлі міти. А. вважають одним з найпримітивніших биків, реліктом пізньо-неогенової фауни.

АНОД (грец. ανοδος — шлях вгору) — позитивно заряджений металевий електрод електро- і радіотехнічних приладів, з'єднаний з позитивним полюсом джерела електр. струму, або сам цей полюс. Поняття А. застосовують гол. чин. при описі явищ електролізу, проходження струму крізь гази і вакуум.

АНОДНА БАТАРЕЯ — батарея з сухих елементів або акумуляторів, призначена для живлення анодного кола електронної лампи. Напруга А. б. дорівнює 60 або 80 в. Термін «А. б.» вживається також як умовна назва всякого джерела напруги, яку подають на анод (батарея, випрямляч, перетворювач тощо).

АНОДНІ ПРОМЕНІ -потік позитивних іонів, що рухаються в розрядній трубці від анода до катода, якщо в складі анода є різні солі металів або галоїдів. А. п. являють собою частину каналових променів. Стикаючись із катодом розрядної трубки, А. п. розпилюють його; цю властивість А. п. використовують для покриття пластинок тонким шаром металу.

АНОДНО-МЕХАНІЧНА ОБРОБКА - спо-сіб обробки чорних і кольорових металів електричним струмом в поєднанні з чисто механічним діянням. Запропонований в СРСР інж. В. М. Гусєвим (1943). Оброблюваний виріб і робочий електрод-інструмент вмикають в коло постійного струму низької напруги (25—30 в), причому виріб з'єднують з анодом. Між виробом і інструментом вводять спеціальний електроліт, при наявності якого на поверхні виробу утворюється плівка. Роль інструмента під час А.-м. о. зводиться до підведення струму і видалення цієї плівки. Знімання металу виконується виключно електричним струмом. Тому інтенсивність А.-м. о. не залежить від механіч. властивостей виробу і твердості інструмента. Так, напр., диском із дахового заліза розрізують швидкорізальні і високолеговані конструкційні сплави. На принципі А.-м. о. основане анодно-механічне загострювання різального інструмента.

АНОДОНТА — рід молюсків класу двостулкових. Див. Беззубка.

АНОДУВАННЯ (анодне окислення, анодне оксидування) — електрохімічний спосіб оксидування металів з метою підвищення їх корозійної стійкості та поліпшення зовн. вигляду. Застосовується у виробництві деталей літаків, радіоапаратури тощо.

АНОЙЧЕНКО Федір Олексійович (н. 1791 — п. бл. 1826) — солдат-декабрист. Походив з економічних селян Київ. губ. В армії з 1812. Служив у Семенівському полку, 1820 переведений до Саратовського полку. За завданням С. І. Муравйова-Апостола, з яким був знайомий по службі у Семенівському полку, вів протиурядову пропаганду серед солдатів. Літом 1825 в таборі під Житомиром організував виступ 1-ї гренадерської роти проти жорстокого ротного командира Березіна. 1826 Білоцерківська судна комісія засудила А. до 12 тис. шпіцрутенів, тобто фактично до смертної кари.

АНОКСЕМІЯ — знижений вміст кисню в крові. Див. Гіпоксія.

АНОМАЛІЯ (грец. ανωμαλια — ненормальність) — неправильність, відхилення від норми, від загальної закономірності. 1) А. в педагогіці та психології — відхилення особи від нормального фіз. і розумового розвитку. Причини виникнення А. мало відомі. Опосередненими причинами А. можуть бути негативні впливи на організм окремих факторів зовнішнього середовища. У людини А. можуть виникати до народження (антенатальні А.) і після народження (постнатальні А.). А. розвитку органу найчастіше є наслідком недорозвинення його зачатка. Напр., припинення розвитку двох парних зачатків губи до їх злиття призводить до її розщеплення (т. з. «заяча губа»). Постнатальні А. виникають на грунті різних захворювань. Так виникають порушення слуху, зору, мови та розумового розвитку. Аномальні діти — об'єкт спец. педагогіки (дефектології). Компенсаторний фонд головного мозку створює можливість заміни функції відсутнього органу функцією іншого. Так здійснюється формування мови і навчання глухонімих на основі зору, а сліпих і сліио-глухих — на базі дотику. У зв'язку з компенсаторною здатністю головного мозку можлива широка педагогічна робота з аномальними. На Україні над проблемою А. працювали: А. В. Владимирський, І. О. Соколянський, А. Є. Хіль-ченко, Р. Г. Краєвський, Л. А. Квінт, М. Н. Тарасевич та ін.

2) А. магнітна — відхилення від нормального значення величин магнітного схилення, нахилення та ін. елементів земного магнетизму у будь-якому місці земної поверхні. Розрізняють А. м. регіональні (материкові) та А. м. локальні (місцеві). Перші охоплюють значні території земної поверхні, причини їх ще не встановлені. Локальні А. м. займають площі від кількох кв. метрів до десятків тисяч кв. кілометрів. Найвідоміші локальні А. м. — Курська магнітна аномалія, Кременчуцька та ін. Найінтенсивніші А. м. зв'язані з покладами залізних, марганцевих руд та порід, багатих на магнетит. Вивчення А. м. має велике значення для визначення геол. будови верхніх шарів землі, розшуків залізних руд та ін. корисних копалин.

АНОНІМНІ ТВОРИ (грец. αν — без, ανομα -ім'я) — твори, які набули поширення без імені автора («Слово о полку Ігоревім», староруські повісті та ін.). Анонімність творів іноді була для авторів засобом уникнути переслідувань цензури. Анонімно видано деякі твори Шевченка (напр., «Наймичка» без підпису автора в «Записках о Южной Руси», т. 2, 1857), Вольтера, Руссо, Радіщева, Чернишевського. Багато творів Шевченка, Пушкіна, Лєрмонтова та ін. поширювались анонімно в рукописах.

АНОРТИТ (грец. ανορθος — косий) — мінерал з групи плагіоклазів. Хім. склад чистого А.: CaAl₂Si₂O₈, де CaO — 20,1%, Al₂O₃-36,7%, SiO₂ — 43,2%. Безбарвний або білий, сірий, іноді жовтуватий, червонуватий. Блиск скляний, злом нерівний. Тв. 6 — 6,5. Пит. в. 2,76. А. утворює здебільшого зернисті агрегати. Породоутворюючий мінерал таких магматичних порід, як базальт, оліві-нове габро, норит; зустрічається в контактах магматичних порід з вапняками, в амфіболітах. А. відомий в Карелії, на Уралі, на Україні.

АНОСОВ Павло Петрович (1797—25.V 1851) — російський металург. Н. в Петербурзі в сім'ї дрібного чиновника. Після закінчення Гірничого кадетського корпусу (тепер Ленінгр. гірничий ін-т) працював на Златоустовських з-дах (1817—47). Найважливішою заслугою А. є розробка нових способів виробництва високоякісної сталі—булату, секрет якого загублено ще за давніх часів. А. розробив процес газової цементації сталі, вивчив вплив багатьох легуючих елементів на її властивості, відкрив методи макротравлення, вперше в світі застосував мікроскоп для вивчення структури сталі. Запровадивши новий спосіб гартування, А. налагодив виробництво з булатної сталі високоякісних кіс. За праці по удосконаленню гірничозаводської техніки і допомогу Луганському та Керченському металургійним заводам рада Харківського ун-ту обрала А. почесним членом (1846). Вчені УРСР, зокрема А. П. Виноградов, зробили цінний вклад у розвиток ідей П. П. Аносова. Тв.: Собрание сочинений. М., 1954.

АНОФЕЛЕС—рід комарів род. Culicidae. Див. Малярійний комар.

АНРЮ (Hanriot) Франсуа (1761—94)— учасник франц. бурж. революції 1789—94, якобінець, прибічник Робесп'ера. Брав участь у виступі паризького населення 10.VIII 1792, що привів до повалення монархії. З 1793—-начальник Нац. гвардії. Після термідоріанського перевороту був страчений (28. VII 1794).

АНСАМБЛІ ПІСНІ І ТАНЦЮ — професіональні та самодіяльні художні колективи, в творчості яких поєднуються різні види мистецтв: музика, хореографія, елементи театралізації. Така форма худож. творчості виникла з часу створення Ансамблю пісні і танцю Радянської Армії (1928). За зразком цього ансамблю в СРСР працює багато худож. колективів. Основу їхнього репертуару становлять старовинні и сучас. народ, пісні і танці, твори рад. композиторів, які в концертних виступах часто підпорядковуються єдиному сюжетио-коміюзиційному задуму. На Україні подібні ансамблі існують при Луганській, Одеській, Ровенській, Станіславській, Херсонській та Хмельницькій обласних філармоніях.

АНСАМБЛЬ (франц. ensemble — разом) — єдине злагоджене ціле. 1) В архітектурі — комплекс споруд, який становить єдину просторову композицію. 2) В музиці — а) спільне злагоджене виконання муз. твору кількома учасниками; б) п'єса для невеликого складу виконавців (дует, тріо і т. д.); в) група музикантів, що разом виконують твір. Зразок укр. народ, інструментального А. — троїста музика. 3) В театр, мистецтві — гармонійне поєднання творчих шукань драматурга, режисера, акторів, художника, композитора на основі єдності мистецьких засобів з метою найповнішого виявлення ідеї вистави; узгодженість гри акторів. Іл. див. на окремому аркуші с. 240—241.

АНСАМБЛЬ ГУЦУЛЬСЬКИЙ ПІСНІ І ТАНЦЮ (Гуцульський ансамбль пісні і танцю)—професіональний вокально-хореографічний колектив при Станіславській обл. філармонії. Організований 1940. У складі А. бл. 80 чол. (мішаний хор, танцювальна група, оркестр народ, типу). А. збирає, художньо обробляє та пропагує гуцульську народ, творчість, створює нові пісні, танці і театралізовані вокально-хо-реограф. картини з життя Радянської Гуцульщини («Колгоспне свято на Гуцульщині», «Гуцулочка» та ін.). В репертуарі А. є також твори укр., рос. і зарубіжної класики, радянських композиторів та композиторів країн народ, демократії.

АНСАМБЛЬ ПІСНІ І ТАНЦЮ РАДЯНСЬКОЇ АРМІЇ (Червонопрапорний імені О. В. Александрова ансамбль пісні і танцю Радянської Армії) — центральний художній колектив Збройних Сил СРСР. Існує з 1928. Організатором і багаторічним керівником А. був О. В. Ллексапдров. У складі А.: чоловічий хор, оркестр, хореограф, група— всього бл. 300 чол. Багатство репертуару (героїко-патріотичні, масові, військові, народні пісні й танці—переважно на сучас. теми), художня довершеність виконання зумовлюють успіх виступів А. на Батьківщині і під час гастролей за кордоном. Створення А. та організація за його зразком цілого ряду подібних колективів в СРСР та країнах народ, демократії поклали початок розвитку нового типу масового народ, мистецтва.

АНСАМБЛЬ ТАНЦЮ УКРАЇНСЬКОЇ РСР (Державний заслужений ансамбль танцю УРСР) — художній професіональний колектив, організований 1951 здебільшого з учасників художньої самодіяльності. В репертуарі А. старовинні і сучас. танці різних областей України, а також танці народів СРСР, країн народ. демократії, хореограф, картини дореволюційного і сучасного життя («Запорожці», «Чумацькі радощі», «На кукурудзяному полі», «Новорічна метелиця» та ін.). Показовою рисою А. є широке відображення сучас. тематики і творче використання спадщини народного танцю. Завдяки високому рівню профес. майстерності А. користується широкою популярністю. Колектив з великим успіхом виступав у братніх республіках, а також за кордоном (в КНР і В'єтнамі, 1956; Польщі, 1955; Англії, 1958; Франції і Австрії, 1959). Художній керівник А. нар. арт. УРСР П. Вірський, диригент І. Іващенко, художник—нар, худож. СРСР А. Петрицький-Іл. див. до ст. Ансамбль с. 240—241.

АНСЕЛЬМ Кентерберійський (1033 — 1109) — богослов і філософ, представник ранньої схоластики; послідовник Августина. В боротьбі з номіналізмом захищав найреакційніші ідеалістичні погляди.

АНТАБЛЕМЕНТ — складова частина архітектурного ордера, розташована над колонами. Висота А. неповного ордера дорівнює ¹/4 висоти колони (за Віньйолою). А. знизу вверх поділяється на такі частини: архітрав—у вигляді балки, що спирається на колони; на архітрав спирається фриз із скульптурними прикрасами, а на фриз спирається карниз. Зустрічається неповний А., що складається тільки з архітрава та карниза. Вважають, що А. виник з дерев'яного балочного перекриття на дерев'яних колонах.

АНТАГОНІЗМ—тип суперечності, де тенденції, сторони, що стикаються, мають діаметрально протилежний характер, який поглиблюється в міру свого розвитку і переростає у конфлікт. Боротьба між антагоністичними протилежностями відбувається у гострих формах і майже завжди завершується знищенням однієї з них. Повне розв'язання А. досягається лише в результаті ліквідації тієї основи, що його породила.

А. є в природі і суспільстві. В природі антагоністичні суперечності існують, напр.,між деякими тваринами і рослинами, в межах споріднених груп мікро- та ін. організмів. Такий А. в процесі боротьби за існування виявляється як знищення чи пригнічення одних організмів іншими. А., що мають місце в природі, докорінно відрізняються від А. у суспільстві. Соціальні А. властиві класовим формаціям і виявляються насамперед у відносинах між експлуататорами і експлуатованими, у боротьбі класів. Соціально-економіч. основою цих А. є приватна власність на засоби виробництва і зумовлена нею експлуатація людини людиною. А. досягають найбільшої глибини і гостроти при імперіалізмі, де суперечності між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення виявляються у жорстокій класовій боротьбі між пролетаріатом і буржуазією. Антагоністичні суперечності розв'язуються шляхом революц. перемоги передового класу, докорінною перебудовою суспільного життя.

Соціалістична революція покликана розв'язати всі соціальні А. Знищення приватної власності на засоби виробництва і ліквідація експлуататорських класів, перебудова всього суспільного життя на принципах соціалізму зумовлюють подолання соціальних А. Повна і остаточна перемога соціалізму, перехід до розгорнутого будівництва комунізму в СРСР повністю підтверджують це. Суперечності, які виникають у процесі розвитку соціа-лістич. суспільства, не мають антагоністичного характеру і розв'язуються на основі дальшого зміцнення існуючих суспільних відносин під керівництвом Комуністичної партії і Рад. д-ви. Суперечності між СРСР, світовою соціалістич. системою, з одного боку, і капіталістич. системою, з другого боку, мають характер А., який буде подолано з переходом усіх сучас. бурж. країн на шлях соціалістич. розвитку. З перемогою соціалізму в усьому світі зникнуть з суспільного життя А. і умови, що їх породжували. «Буржуазні виробничі відносини,— писав Маркс,— це — остання антагоністична форма суспільного процесу виробництва...» (М а р к с К., Енгельс Ф. вибрані твори, т. 1. К., 1952, с. 323).

АНТАГОНІСТИ (в біології) — 1) В -анатомії і фізіології — пара або яві групи м'язів, що викликають в якому-небудь суглобі рухи в протилежних напрямках, напр. згинання і розгинання кінцівок; пара нервів, які при збудженні роблять протилежний вплив на іннервований орган. Так, подразнення блукаючого нерва викликає уповільнення серцевого ритму, ослаблення скорочень серцевого м'яза, зниження його збудливості і провідності провідної системи серця, а подразнення симпатичного нерва приводить до протилежних явищ (прискорення серцевого ритму і т. д.). Антагоністичними є два основні активні нервові процеси — збудження і гальмування.При нормальній діяльності організму А. збуджуються по черзі, що забезпечується наявністю в центр. нерв. системі відповідних центрів, збудження одного з яких супроводиться гальмуванням іншого. 2) В мікробіології — мікроорганізми, що пригнічують життя й розвиток ін. мікроорганізмів. А. зустрічаються переважно серед актиноміцетів і плісеневих грибів та херед бактерій. їх антагонізм пояснюється гол. чин. виділенням у навколишнє середовище одним видом мікроорганізмів речовин {антибіотиків), що гальмують розвиток іншого виду.

АНТАК'Я (стародавня Антіохія) — місто на Пд. Туреччини, на р. Нахр-ель-Асі (єв-роп. О р о н т). Адм. центр вілайєту Хатай. 37,5 тис. ж. (1955). Торг. центр. Тютюнова, бавовноочисна і олійницька промисловість; виготовлення килимів і виробів з шовку, шкіри. Заснована А. близько 300 року до н. е.

АНТАНТА (франц. Entente cordiale—сердечна угода) — імперіалістичний блок Франції, Англії та Росії, який остаточно сформувався 1907 для боротьби з т. з. Троїстим союзом (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) за перерозподіл світу. Нерівномірність капіталістич. розвитку в епоху імперіалізму призвела до дальшого загострення суперечностей на міжнар. арені, серед яких на поч. 20 ст. основними виявились англо-німецькі. Англія, колоніальним та торг. інтересам якої загрожувала Німеччина, пішла на зближення з Францією, що вже була в союзі з Росією. 1904 між Англією і Францією була укладена -т. з. «сердечна угода» про розподіл сфер впливу, гол. чин. в Африці. Про цю угоду В. І. Ленін писав: «Ділять Африку (готуються до війни з Німеччиною)» (Тетради по империализму. М., 1939, с. 621). Своєрідний політ, трикутник—Франція—Росія, Франція—Англія—замкнувся угодою 1907 між Англією і Росією, яка, крім розмежування сфер впливу на Серед. Сході, мала на меті боротьбу з австро-нім. блоком. В. І. Ленін писав з цього приводу: «Ділять Персію, Афганістан, Тібет (готуються до війни з Німеччиною)» (там же). 1912 Англія скріпила свій союз з Францією воєнно-морською угодою. 1914—18 А. з участю ряду інших держав вела війну проти австро-нім. блоку. Вигравши першу світову імперіалістичну війну, А. 1919—20 разом з США нав'язала переможеним країнам грабіжницьку Вер-сальську систему мирних договорів. З 1917 з участю США А. вела збройну інтервенцію проти радянських республік, в т. ч. проти УРСР. Інтервенція А. зазнала цілковитого краху (див. Громадянська війна в СРСР 1918—20).

Літ.: Ленін В. І. Твори. Вид. 4: т. 23. Пацифізм буржуазний і пацифізм соціалістичний; Листи з далека. Лист 4; т. 28. Лист до робітників Європи і Америки; т. 30. Доповідь на II Всеросійському з'їзді комуністичних організацій народів Сходу 22 листопада 1919 р.; VII Всеросійський з'їзд Рад 5—9 грудня 1919 р.;

История дипломатии, т. 2. М., 1945; Рубинштейн Н. Советская Россия и капиталистические государства в годы перехода от войны к миру (1921 — 1922 гг.). М., 1948.

АНТАНТА БАЛКАНСЬКА — воєнно політичний союз Греції, Румунії, Югославії та Туреччини, створений 1934 під впливом Франції з метою збереження територіального status quo на Балканах. А. б. була тісно зв'язана з Малою Антантою (див. Антанта Мала) і являла собою продовження франц. системи союзів у Європі, спрямованих насамперед проти СРСР. Вороже ставлення урядів країн — учасниць А. б. до співробітництва з СРСР та організації колективної безпеки привело до краху А. б. невдовзі після початку другої світової війни.

АНТАНТА МАЛА — воєнно-політичний союз Чехословаччини, Румунії та Югославії 1920—38, створений зусиллями Франції для зміцнення свого впливу на Балканському п-ові, для боротьби з революц. рухом у Центр. Європі і з можливою агресією з боку Німеччини. А. м. розпалась після підписання Мюнхенської угоди 1938, яка підготувала ліквідацію незалежності Чехословаччини.

АНТАНТИ ІНТЕРВЕНЦІЯ — див. Громадянська війна в СРСР 1918—20.

АНТАРА — арабський поет кінця 6 ст., колишній раб, згодом уславлений герой. Вірші А. були бойовими піснями арабів. У 12 ст. за народ. переказами про А. був написаний роман, що також усно розповідався професіональними оповідачами — «антаріями». А. і тепер вважають народним героєм в араб. країнах.

Тв.: Укр. перекл. — Моаллака Антара. [Перекл. А. Кримського]. «Правда», 1891, в. 3.

Літ.: Кримський А. Життєпис Антара. «Правда», 1890, в. 9; Крымский А. Арабская литература в очерках и образцах, ч. 1—3. М., 1911.

АНТАРЕС (α Скорпіона) — зоря 1-ї зоряної величини, найяскравіша в сузір'ї Скорпіона; в середніх широтах її видно влітку.

АНТАРКТИДА (грец αντι — проти та αρκτικος — північний) материк, розташований навколо Пд. полюса, в центрі пд. полярної області. Пл. А. бл. 13,3 млн. км² (без шельфових льодовиків). А. являє собою переважно високе плоскогір'я (пересічна вис. понад 2000 м), ускладнене системою гірських хребтів з вершинами до 5000—6000 м, частина яких вулканічного походження. На о. Рос-са в морі Росса—єдиний в А. діючий вулкан Еребус (4023 м). Пд. полюс лежить на вис. бл. 2800 м. Більша ч. поверхні А. (понад 95%) вкрита льодовиковим щитом потужністю до 1500—3000 м. Вільна від льоду поверхня становить лише 4,5% площі материка. Це незначні прибережні ділянки суходолу

Дизельелектрохід «Обь» біля берегів Антарктиди в районі селища Мирного.

(«оазиси») і найвищі гори. Поверхня льодовика розбита численними тріщинами й провалами. Встановлено, що в ряді місць А. ложе льодовика лежить нижче від рівня моря. Лід перебуває в постійному русі. Від центра А. він розтікається до її периферії (в р-ні обсерваторії «Мирний»* швидкість руху льоду 30—45 м за рік) і круто обривається в бік моря, утворюючи високі льодові стіни—бар'єри. Висота найбільшого в А. льодового бар'єра Росса 45—73 м, але переважно 30—40 м. У багатьох місцях лід, що сповзає в море, утворює плаваючі припаяні до суші великі шельфові льодовики (Росса, Шеклтона та ін.) заг. пл. понад 900 тис. км². Льодовики постійно обламуються і дають початок айсбергам, які виносяться на Пн. в океани, що омивають Антарктиду.

За характером геол. будови і рельєфу А. поділяється (по лінії море Уедделла—море Росса) на дві різко відмінні між собою частини: західну—складчасту гірську країну, утворену породами мезозою, і східну—високе, дуже розчленоване плато, складене докембрійськими кристалічними та метаморфічними породами (граніти, гнейси, кристалічні сланці). Клімат А. надзвичайно суворий. В центр, р-нах А. протягом року існує стійкий полярний антициклон. В літньо-осінній період на окраїнах А. спостерігається циклонічна діяльність, яка інколи поширюється і на її внутр. частину. Пересічна т-ра най-тепліших м-ців (січень—лютий) нижче 0°. В центр. А. пересічні т-ри найхолодніших м-ців досягають —50, —65°, знижуючись часто до —80°. В серпні 1958 на рад. станції «Во-сток» зафіксовано т-ру —87,4°—найнижчу т-ру на Землі. Т-ра —40° можлива протягом усього року. Різкі температурні контрасти між переохолодженим материком і більш теплими водами океанів зумовлюють часті й сильні вітри, які нерідко досягають ураганної сили (80—90 м/сек). Річні суми опадів у прибережній смузі 500—600 мм, у внутрішніх р-нах 100—150 мм. Органічний світ надзвичайно бідний. Незначні вільні від льоду узбережні ділянки і скелі вкриті лишайниками, водоростями, мохами; на п-ові Пальмер знайдено близько десятка квіткових рослин. Фауна зв'язана з морем і зосереджена на узбережжі і узбережних о-вах. Представлена кількома видами птахів (пінгвіни, поморники, буревісники, альбатроси, баклани) та антарктичними тюленями. Постійних поселень в А. нема. Є дані про наявність у надрах А. покладів кам. вугілля, мідних і заліз, руд, молібдену, свинцю, можливо урану та ін.

Антарктиду відкрила 16 січня 1820 рос. експедиція Ф. Ф. Беллінсгаузена і М. П. Ла-зарєва (1819—21). На поч. 20 ст. А. досліджували видатні полярники: Р. Скотт (1901—04, 1910—12), Е. Шеклтон (1907—09), Р. Амундсен (1910—12) та ін. З 1928 вивчення А. здійснюється за допомогою літаків: Д. Уїлкінс (1928—30), Л. Елсуорт (1935, 1938—39), Р. Е. Берд (1928—30, 1933—35, 1939—41, 1946—47). З 1950 в А. працюють постійні науково-дослідні станції (перша франц.). В зв'язку з проведенням Міжнар. геофізич. року (1957—59) в А. 12 країн організували дослідні станції, зокрема СРСР, починаючи з 1956, організував 7 станцій. Основна з них— селище Мирний.

Літ.: Ставніцер М. Ф. Таємниці шостої частини світу. К., 1958; Белозоров С. Антарктида. К., 1950; Марков К. К. Путешествие в Антарктиду,. М., 1957.

АНТАРКТИКА — у вузькому розумінні це пд. полярна область світового океану, куди входять пд. частини Атлантичного, Тихого та Індійського океанів і ряд островів. В ширшому розумінні А. включає також і материк Антарктиду. Певних меж А. не має. їх проводять по ізотермі +10° найтеплішого місяця або по крайній пн. межі пакового льоду (на 1 листопада), по межі поширення айсбергів. В останній час за межі А. вважають зону антарктичної конвергенції, тобто зону збіжності полярних вод з водами помірних широт, яка розташована між 48 і 55° пд. ш. В цих межах площа А.— близько 60 млн. км², з яких понад 45 млн. км² припадає на водні простори з плаваючою морською кригою та айсбергами. Води окраїнної ч. А. розташовані у смузі пануючих зх. вітрів і беруть участь в існуючій тут коловій течії зх. вітрів, яка обмиває всю земну кулю з Зх. на Сх. Води А. характеризуються низькими т-рами. Взимку в пд. частині т-ри поверхневих шарів коливаються в межах від —1,8 до —1,9°; у р-ні антарктичної конвергенції від +1 до +2°. Влітку у високих широтах т-ри води підвищуються до +2°, в р-ні антарктичної конвергенції до +3,5°. Дно антарктичної частини океану являє собою серію басейнів і западин (Австрало-Антарктична, Тихоокеансько-Антарктична та ін.), розділених підводними височинами і хребтами (Пд.-Антільський, Кергелен, Пд.-Тихоокеанський та ін.), увінчаними островами, переважно вулканічного походження (Баллені, Петра І, Пд. Сандвічеві, Кергелен, Скотта та ін.). Води А. багаті на китів, тюленів, рибу. На о-вах і узбережжі А.—велика кількість водоплаваючих птахів. У літні м-ці у води А. ряд країн опоряджує китобійні експедиції, які щорічно добувають тут десятки тисяч китів. Китобійні експедиції в А. щорічно посилає і СРСР, які, крім заготівлі цінних харч, і тех. продуктів, ведуть також наукові дослідження в Антарктиці. У 12-й експедиції в Антарктику брали участь наукові працівники АН УРСР.

Міжнародно-правовий статус. З погляду міжнародно-правового А. не перебуває ні під чиїм суверенітетом, а знаходиться в користуванні всіх держав. Води А. відкриті для мореплавства, наук, досліджень, китобійного та ін. промислів. Деякі капіталістич. країни робили необгрунтовані спроби поділити А. на сектори. Такі спроби були в період 1907—40 з боку Англії, Норвегії, Франції, Чілі, Аргентіни, Австралії і Нової Зеландії. СРСР офіційною нотою 27 січня 1939 заявив протест урядові Норвегії і резервував свою точку зору щодо держ. належності земель, відкритих росіянами. Резервували свою точку зору щодо суверенітету А. також США 1939 і Японія 1940. В серпні 1948 з метою встановлення своєї гегемонії в А. США розпочали неофіційні переговори з Аргентіною, Чілі, Норвегією, Австралією, Новою Зеландією, Великобританією і Францією про «інтернаціоналізацію» А. Але через наявність гострих суперечностей ця спроба не мала успіху. У меморандумі про режим А. 7 червня 1950 Рад. уряд заявив, що він не може вважати законним будь-яке рішення про режим А., прийняте без його участі.

На Міжнародній конференції по А. у Ва-шінгтоні (з участю СРСР, США, Англії, Франції, Бельгії, Норвегії, Аргентіни, Чілі, Японії, Австралії, Нової Зеландії, Пд.-Африканського Союзу) 1 грудня 1959 підписано договір про А. Згідно з договором, А. повинна використовуватися виключно для мирних цілей, і в цьому районі забороняються будь-які воєнні заходи (створення військ. баз і укріплень, проведення маневрів, випробування всякої зброї, в т. ч. ядерної).

Літ.: Пургін А. В морях Антарктики. К., 1952; Левшин О. Н. Достижения советских ученых в освоєний Арктики и Антарктики. Рекомендательный указатель литературы. М., 1957.

АНТАРКТИЧНА БІОГЕОГРАФІЧНА ОБЛАСТЬ — область, що охоплює Антарктиду і о-ви: Пд. Шетлендські, Пд. Оркнейські, Пд. Сандвічеві, Пд. Георгія, Кергелен, Крозе, Прінс Едуард та деякі ін. Часто до А. б. о. відносять ще Вогняну Землю, острови Фолклендські, Трістан-да-Кунья та ін., а також пд.-зх. частину Пд. Америки. Геологічна історія суші А. б. о. ще мало з'ясована; в палеозої і мезозої вона мала зв'язок з Гондваною. Льодовий покрив—основна особливість суші і води А. б. о., —судячи з морфології і екології тварин, що до нього пристосувались, почав розвиватися не пізніше палеогену. В неогені на пн.-зх. узбережжі Антарктиди росли південні буки (Nothofagus) та ін. дерева. Тепер у межах А. б. о. найбільш поширені мохи, лишайники, осоки, деякі злаки, зонтичні та інші; деревна рослинність є лише в пн.-зх. частині області (пд.-зх. частина Пд. Америки, Вогняна Земля). На о. Кергелен росте так звана кергеленська капуста (Pringlea)—єдина їстівна рослина. На ряді о-вів тонконіг (Poa), азорела (Azorella), ацена (Acaena) утворюють подушковидні дерновини. Найхарактерніші і найдавніші тварини А. б. о.—пінгвіни (14—17 видів), які поширені лише в Пд. півкулі, викопні рештки їх відомі з верх, палеогену; крім того, в А. б. о. водяться альбатроси, буревісники, біла сивка (Chionis), антарктич. щеврик (Anthus), деякі качки. На о. Кергелен є молюск патуля (Patula), в прісних водах—ракоподібні. В А. б. о. є близько 10 видів ластоногих, серед них тюлені: крабоїд, Уедделла, Росса, морський леопард— ендемічні; у водах А. б. о. трапляється близько 13 видів китів, в т. ч. З види дельфінів; південний кит — ендемічний. В озерах Антарктиди знайдено ракоподібних (Cyclops) і водорості, а на вільних від льоду ділянках—лишайники і мохи. На о. Пд. Георгія завезені пн. олені, на о-ви Кергелен і Макуорі—кролі. Іл. див. на окремому аркуші с. 30—31.

АНТВЕРПЕН — місто в Бельгії, в пониззі р. Шельди. Важливий пром. центр, один з найбільших портів і транспорт. вузлів Європи. 256.тис. ж., з передмістями—550 тис. ж.

Антверпен. Припортова частина міста.

(1957). Вперше згадується у 7 ст. В епоху хрестових походів значний торг. центр. У 17 та 18 ст. перебував під владою спочатку Австрії, потім Франції. 1814—30 А. входив до складу Нідерландів. Пром-сть А. розвинулась на базі імпорт. сировини. Головні галузі: кольорова металургія, транспортне машинобудування, перероока нафти, хім. (мінеральні добрива, фарби), бавовняна, консервна, алмазогранування. Вантажооборот порту бл. ЗО млн. т на рік. В А.—Колоніальний ун-т, Комерційний ін-т, Академія мистецтв. Пам'ятники архітектури: готич. собор (1352—1616), церква св. Якова (1491 — 1656), ратуша в стилі Відродження (1561—65, арх. К. Флоріс), будинки-музеї П.-П. Рубенса (бл. 1611—18) і друкарів Плантен-Моретюс (16—17 ст.), Королівський музей (1880—90). Великі сучас. споруди: «Хмарочос» (1931, арх. Р., Ван-Хунакер) та ін.

АНТЕЙ—в старогрец. міфології велетень, син бога моря Посеидона і богині землі Геї. Жив нібито у Лівії, був непереможним, бо його мати—Земля давала йому велику силу. Народ, герой Геракл, борючись з А., підняв його в повітря (відірвав від землі) і задушив. Переносно образ А. вживається як символ людини, яка силу свою черпає в народі, в масах.

АНТЕКЛІЗА (грец. αντι — проти; εγκλινω — відхиляти) — широке пологе підняття верств земної кори овальних або неправильно-округлих обрисів. А. розвивається внаслідок довготривалих тектонічних рухів, спрямованих переважно вгору, і є основною структурою платформ. Ядро, або основу, А. становлять докембрійські породи фундаменту платформи. Похил верств на крилах А. вимірюється частками градуса; потужність осадочного комплексу на крилах менша, ніж у склепінчастій частині. Спостерігаються часті перерви і випадання окремих верств осадочних порід, іноді їх зовсім немає, і на поверхню виступає древній кристалічний фундамент, напр. Анабарська А., Воронезька А.

АНТЕНА (лат. antenna—рея)—пристрій для випромінювання електромагнітних хвиль під час радіопередач або для вловлювання енергії з поля цих хвиль при радіоприйманні. Приймальну А. у вигляді піднятого довгого проводу вперше застосував О. С. Попов (1895). Форма А. залежить від її призначення, довжини електромагнітних хвиль тощо. Напр., приймальна А. радіомовлення — середніх хвиль—здебільшого вертикальний провід довжиною до 20—30 м з горизонтальною частиною або котушка на феритовому стрижні. Передавальна А.—система проводів, піднятих на одній або кількох щоглах; для хвиль 200—500 м застосовують також А.-щогли.

Найпростіша А. коротких хвиль — горизонтальний або вертикальний напівхвильовий вібратор. На сантиметрових і частково дециметрових хвилях у радіолокації, релейному зв'язку, радіоастрономії і т. ін. застосовують, крім вібраторних і спіральних А., т. з. дифракційні А.: дзеркальні (рефлекторні), лінзові з металевими і діелектричними лінзами, рупорні, щілинні, діелектричні, поверхневі. На магістральних лініях радіозв'язку застосовують діапазонні А.—ромбічні, дзеркальні, А. біжучої хвилі. Особливі вимоги ставляться до А., застосовуваних на надзвукових літаках і в ракетній техніці. Літ.: Надененко С. И. Антенны. М., 1959; Фрадин А. 3. Антенны сверхвысоких частот. М., 1957.

АНТЕНИ (в зоології) — те саме, що сяжки, або вусики. Орган дотику і нюху у членистоногих.

АНТЕРИДІЙ—чоловічий статевий орган нижчих і архегоніатних рослин. У водоростей і грибів А. здебільшого одноклітинні; у папоротеподібних і мохоподібних А. багатоклітинні з одношаровою стінкою.

АНТИ — пд.-зх. група сх.-слов'янських племен, які в 4—7 ст. н. е. були об'єднані в сильний міжплемінний союз. А. жили на території між Дніпром і Дністром, населяючи Гід. Волинь, Наддністрянщину, Пн. Прикарпаття, Поділля, Серед. Наддніпрянщину. А. займалися землеробством, застосовуючи плуг з залізним лемешем, вміли добувати і обробляти залізо, знали гончарство з використ. гончарського круга, ювелірне виробництво, обробку кістки, каменю, ткацтво та ін. У А. ремесло вже відокремлювалося від с. г. Ремісничі майстерні (залізоробні, гончарні, ювелірні) виготовляли вироби не тільки для задоволення внутр. потреб А., але й на ринок. Розвинулася зовн. і внутр. торгівля, виник грошовий обіг, для чого використовувалися римські срібні монети. У А. була сільська община (колективна власність на землю) з індивідуальним землекористуванням, властивим для розвитку землеробства перехідного періоду від первіснообщинного ладу до класового суспільства. Археол. дослідження показали, що в А. були великі відкриті, без штучних укріплень, села, які складалися з окремих домогосподарств. В г-вах А. частково застосовувалася праця рабів. Окремі багаті скарби монет та срібних і золотих речей, знайдені археологами, свідчать про майнове розшарування А.

Міжплемінний союз А. був політичним утворенням держ. типу і свідчив про процес виникнення держави. Політич. влада в А. належала царям (рексам), представникам панівної верхівки, яка тоді виникала, племінним ватажкам та вельможам, а також народним зборам. Влада царів була спадковою. Відомі імена антських царів—Божа, Ардагаста, Пірагаста, дипломата—Межамира, вельмож— Ідарія, Келагаста, полководців—Хільбудія, Доброгаста, Всегорда та ін. А. мали сильну військ, орг-цію і могли виставляти військо до 100 тис. воїнів. В 4 ст. А. вели уперту боротьбу з готами. В 375 готський король Віні-тар, виступивши проти А., спочатку зазнав поразки, але пізніше захопив у полон їхнього царя Божа, якого стратив разом з синами і 70 вельможами. Проте готи не змогли підкорити А., бо того ж року готське об'єднання розпалося під ударами гуннів. З початку 6 ст. А. вели війни з Візантією і протягом 6—7 ст. колонізували Балканський п-ів. З кінця 6 ст. воювали з аварами. Ця війна тяжко відбилася на стані антського суспільства і призвела до розпаду антського політ, об'єднання. Про боротьбу А. з аварами є відомості в древньоруських літописах і творах візант. істориків (Менандра, Феофілакта Сімокатти, Фео-фана). Востаннє про А. згадується у візант. джерелах на початку 7 ст.; пізніше візант. хроністи говорять про слов'ян. Місце антського союзу зайняла Київська Русь. З антами пов'язують існування т. з. Черняхівської культури, поширеної на Україні.

Літ.: Нариси стародавньої історії Української РСР. К., 1957; Брайчевський М. Ю. Антський період в історії східних слов'ян. В кн.: Археологія, в. 7. К., 1952; Рыбаков Б. А. Анты и Киевская Русь. «Вестник древней истории», 1939, № 1; Третьяков П. Н. Восточнославянские племена. М., 1953; Жебелев С. А. Маврикий (Стратег). Известия о славянах VI—VII вв. В кн.: Исторический архив, т. 2. М.—Л., 1939.

АНТИАПЕКС — точка на небесній сфері, протилежна апексові.

АНТИБІОТИКИ (грец. αντι—проти, βιοτικος —життєвий)—утворювані мікроорганізмами, рослинами і тваринами речовини, що пригнічують життєдіяльність мікроорганізмів і навіть вбивають їх. А.—це різноманітні хім. сполуки. Будова деяких з них ще невідома. Характерною особливістю А. є їхня здатність порушувати певні ланки обміну речовин мікроорганізмів або дію деяких їхніх ферментів. Ще 1868—71 В. О. Манассеїн спостерігав антимікробні властивості плісені пеніцилу, а О. Г. Полотебнов застосовував її при лікуванні гнійних ран. Наприкінці 19 ст. І. І. Мечников встановив, що деякі бактерії (молочнокислі) пригнічують розвиток гнильних бактерій. Він вперше запропонував використовувати для боротьби з хвороботворними мікроорганізмами їхніх антагоністів. 1909 П. Лященко виявив антимікробні речовини у тварин, а 1928 Б. П. Токін—у вищих рослин. В 1929 англ. вчений А. Флемінг виявив антибактеріальну дію плісені Penicillium notatum, а в 1940 Г. Флорі добув стійкий препарат пеніциліну. Поглиблене вивчення А. розпочалось в 40-х рр. 20 ст. після виділення пеніциліну і стрептоміцину. Тепер відкрито понад 500 А., однак широкого застосування набули лише 15—20 з них, тому що більшість А. шкідливо впливає на організм людини і тварин або втрачає в ньому свою активність. А. використовуються в медицині, ветеринарії і рослинництві для боротьби з інфекц. хворобами; в тваринництві—як стимулятори росту молодняка, у харч, пром-сті—для продовження строку зберігання деяких продуктів харчування.

Найбільше увійшли в практику А., добуті з актиноміцетів, — стрептоміцин, лівоміцетин, біоміцин, тераміцин, тетрациклін, ауреоміцин, неоміцин та ін. Широко застосовується пеніцилін, добутий з ін. мікроскопічних грибів Ці А. використовуються при лікуванні дизентерії, стрептококових і стафілококових септичних захворювань, пневмоній, висипного й черевного тифу та ряду ін. інфекц. захворювань. А. вищих рослин—фітонциди—ще мало вивчені. Застосовується в медицині іманін, добутий із звіробою, та сативін —з часнику. Видобуто А. і з лишайників; з них вживається як зовнішнє уснінова к-та. З А. тваринного походження найвідо-міші лізоцим, еритрин, екмолін. Деякі А. добувають тепер шляхом синтезу.

Значний вклад у вивчення А. внесли укр. вчені Вони виділили ряд антибіотичних речовин—мікроцид (М. М. Підоплічко і В Й. Білай, 1947), іманін (В Г Дроботько з співробітниками, 1949), аренарин—А. безсмертника—та ін. Мікроцид виявився ефективним засобом лікування інфікованих ран та різних гнійних процесів, а іманін — великих і тяжких опіків; він запобігає утворенню спотворюючих рубців. Дослідження щодо відшукання А., зокрема з противірусною і протипухлинною дією, широко провадяться в усьому світі.

Літ.: Шемякин М. М., Хохлов А. С. Химия антибиотических веществ. Изд. 2. М. — Л., 1953; Г а у з є Г. Р. Пути изыскания нових антибиотиков. М., 1958; Антимикробные вещества высших растений. К., 1958.

АНТИВІРУС — бактерійний лікувальний препарат, що являє собою фільтрат культури мікроорганізмів. А. має здатність пригнічувати ріст того виду мікроорганізмів, з культури якого добутий. Запропонований в 1923 О. М. Безредкою. До впровадження сульфаніламідних препаратів і антибіотиків при лікуванні запальних і гнійних процесів широко застосовувався стафілококовий і стрептококовий антивірус.

АНТИГЕНИ — складні органічні речовини біологічного походження, які, потрапляючи у внутрішнє середовище організму людини й вищих тварин, викликають утворення особливих захисних речовин — антитіл. Повноцінними А. є більшість білків, а також деякі полісахариди мікроорганізмів. До неповних А., що не спричиняються до утворення антитіл, але за певних умов вступають з ними в реакцію, належить більшість полісахаридів та ліпоїди.

АНТИГЛЯЦІАЛІЗМ (антигляціалістична теорія) — вчення про те, що в історії Землі не існувало періодів і епох, під час яких земна поверхня була б вкрита льодовими масами більше, ніж тепер. А. протистоїть гляціалістичній теорії, тобто теорії наявності зледенінь в історії Землі на рівнинах помірних і теплих широт. А. як вчення було вперше висунуте й оформлене у 1939 в працях укр. палеонтолога І. Г. Підоплічка. Наук. основою А. стали палеонтологічні дані про те, що на території України та ін. місць Європ. ч. СРСР представники степової і лісової фауни жили протягом антропогену (четвертинного періоду) безперервно в т. з. позальодовиковій і льодовиковій зонах. Також з'ясувалось, що поширення т. з. ератичних (льодовикових) валунів зумовлене рядом зовсім інших факторів, зокрема силою швидких і штормових течій в ріках, озерах і морях, рухом донного, поверхневого і особливо прибережного льоду, гірськими льодовиками, підльодовиковими потоками, айсбергами тощо. Питання про непогодженість концепції гляціалізму з даними про закономірності розташування природних зон (як тепер, так і в минулому) розвиває в своїх працях рос. рад. географ П. С. Макєєв. Теорія А. привертає до себе увагу дедалі ширшого кола дослідників.

Літ.: Пидопличко И. Г. О ледниковом периоде, в. 1 — 4. К., 1946—56; Пидопличко И. Г., Макеев П. С. О климатах и ландшафтах прошлого, в. 1—3. К., 1952—59; Марков К.К. Антигляциализм. «Известия АН СССР». Серия географическая, 1955, № 1.

АНТИГРИЗУТНІ ВИБУХОВІ РЕЧОВИНИ — запобіжні вибухові суміші для проведення вибухових робіт у шахтах, в атмосфері яких є метан або вугільний пил. Застосування інших вибухових речовин може призвести до вибуху суміші повітря з метаном або вугільним пилом.

«АНТИ-ДЮРІНГ» — видатний твір марксизму, написаний Ф. Енгельсом за участю К. Маркса. Це твір полемічного характеру, спрямований проти проповідника особливого прусського «соціалізму», метафізика, еклектика-позитивіста Дюрінга, роботи якого на той час живили опортунізм в рядах нім. с.-д. партії. Маркс і Енгельс в інтересах зміцнення партії і ліквідації загрози сектантського розколу її рядів, в інтересах подолання опортунізму в робітн. русі викрили шкідливі погляди Дюрінга та його спільників. Починаючи з 1877 Енгельс опублікував у центр. органі нім. с.-д. газ. «Вперед» («Vorwärts»)ряд статей, в яких критикував погляди Дюрінга. В серпні 1878 ці статті вийшли окремою книгою під назвою «Переворот в науці, учинений паном Євгеном Дюрінгом». Викриваючи суть ворожих революц. пролетаріатові антинаук. поглядів Дюрінга і його прихильників, Енгельс водночас завдав нищівного удару анархізмові й опортунізмові і дав послідовний систематичний виклад марксистської теорії. В. І. Ленін писав: «Всю боротьбу з Дюрінгом Енгельс провів цілком під лозунгом послідовного проведення матеріалізму, обвинувачуючи матеріаліста Дюрінга за словесне засмічення суті справи, за фразу, за прийоми міркування, які виражають собою поступку ідеалізмові, перехід на позицію ідеалізму. Або послідовний до кінця матеріалізм, або брехня і плутанина філософського ідеалізму, — ось та постановка питання, яка дана в кожному параграфі „Анти-Дюрінга"...» (Твори, т. 14, с. 310).

«А.-Д.» складається з 3 відділів: філософії, політ, економії і соціалізму. В першому відділі Енгельс, розвиваючи і висвітлюючи всі сторони філософського вчення марксизму, піддає критиці роботи Дюрінга з питань філософії, викриває його як матеріаліста-метафі-зика, еклектика, що у тлумаченні деяких питань скочується на позиції ідеалізму. Важливе значення мають розділи філософського відділу «А.-Д.», присвячені теорії пізнання. Енгельс показує, що вся історія філософії — це історія боротьби двох протилежних напрямів — матеріалізму й ідеалізму. Всі намагання численних представників шкіл та шкілок у філософії поставити себе поза цими двома осн. напрямами вели, по суті, до безпринципної еклектики, до хитань між ними. Серед багатьох плутаників і еклектиків був і Дюрінг, який вважав, що основні форми буття, прості елементи знання, аксіоми філософії можна і треба виводити не з зовнішнього світу, а з голови, щоб потім втиснути в цю схему природу і людину. За Дюрінгом, не принципи повинні узгоджуватись з природою і людиною, а, навпаки, ці останні повинні узгоджуватись з відкритими і встановленими раз і назавжди принципами.

Ця ідеалістична точка зору докорінно відрізняється від дійсного стану речей, що його адекватно відображує марксист. філософ. матеріалізм. Енгельс вказував, що «... не природа, не людство узгоджується з принципами, а, навпаки, принципи вірні лише остільки, оскільки вони відповідають природі й історії» (Анти-Дюрінг. К., 1953, с. 33). Дюрінг висунув положення про незмінний, «самому собі рівний первинний стан матерії». З цього положення виходить, ніби був такий час, коли матерія була в абсолютному спокої, а потім з невідомих причин прийшла в рух. Матеріалізм, визнаючи матерію первинною, що цілком відповідає дійсності, доводить неможливість її існування без руху і руху без матерії. Визнаючи існування матерії без руху, відриваючи матерію від руху, Дюрінг змушений так чи інакше допускати існування першого поштовху як джерела руху. В цьому питанні, як і в багатьох інших, він скочується на позиції ідеалізму. Дюрінг твердив, що єдність світу — в його бутті, і тим самим відступав від матеріалізму. «Дійсна єдність світу, — писав Енгельс, — полягає в його матеріальності, а ця остання доводиться не парою фокусницьких фраз, а довгим і трудним розвитком філософії та природознавства» (Анти-Дюрінг. К., 1953, с. 40). Метафізик Дюрінг відкидав суперечності в об'єктивному світі. Спочатку він створив прірву між рухом і спокоєм, а потім намагався знайти перехід від «статичного до динамічного». Підміняючи закон єдності і боротьби протилежностей механістичним «законом» антагонізму сил, що діють у протилежних напрямах, він виступає також і проти ін. законів діалектики.

Викриваючи Дюрінга, Енгельс доводить, що суперечності та їх боротьба—закон розвитку об'єктивного світу і людського мислення, що закони переходу поступових кількісних змін в докорінні якісні, заперечення заперечення є не апріорними схемами, як це намагається показати Дюрінг, а заг. законами розвитку природи, суспільства і мислення. Матеріалістич. діалектика — єдино наук, метод дослідження і революц. перетворення світу, наука, яка вічно живе і розвивається. Після смерті Маркса і Енгельса діалектич. матеріалізм був далі розвинутий в працях В. І. Леніна і його учнів, у рішенпях Комуністичної партії Радянського Союзу і братніх робітн. і комуністич. партій.

У другому відділі Енгельс розглядає осн. положення економіч. вчення Маркса, приділяє багато уваги питанню матеріалістич. розуміння історії. Маркс і Енгельс, дослідивши історію людського суспільства і застосувавши принципи діалектич. матеріалізму до суспільного життя, довели, що економіч. лад суспільства, його матеріальні умови є тією реальною силою, якою визначається вся надбудова правових і політ. інституцій, філософських та ін. поглядів. З протилежними твердженнями виступив Дюрінг, який вважав, що істор. підвалиною суспільного розвитку є форми політ. відносин, що політ. насильство породжує власність, класи та державу, а економіка є лише їх наслідком. Ці ідеї Дюрінга пізніше знайшли своє відображення в різноманітних фашистських «теоріях насильства», в «працях» сучас. проповідників політики «з позиції сили». «Теорія» Дюрінга ідеалістична тому, що політична дія (політ. насильство), яка є похідною від економіч. базису, видається за первинну; ця «теорія» метафізична, бо насильство в ній розглядається абстрактно, поза зв'язком з конкретними умовами розвитку суспільства; вона реакційна тому, що виправдовує насильство капіталістів над трудящими.

Критикуючи Дюрінга, Енгельс на фактах історії викриває справжні причини розколу суспільства на класи. Цими причинами є розвиток способу виробн. матеріальних благ, зростання продуктивності і спеціалізації суспільної праці, поява суспільного розподілу праці й обміну, виникнення приватної власності на знаряддя і засоби вироби. Неминучим наслідком виникнення класів є держава— знаряддя насильства в руках панівного класу. Викриваючи неспроможність дюрінгів-ської «теорії насильства», Енгельс критикує його також за трактування насильства як абсолютного зла. Він показує, що все залежить від конкретної ситуації, від того, проти кого спрямоване насильство, в чиїх воно інтересах.

Маркс і Енгельс довели також всю неспроможність поглядів Дюрінга в галузі політекономії, які являють собою мішанину з різноманітних економічних вчень. Відділ «Політична економія» Енгельс присвятив характеристиці і захистові ідей марксистської політекономії, довівши, що питання про додаткову вартість є її основним, центр. питанням.

Третій відділ «А.-Д.» присвячений висвітленню марксистської теорії наук. соціалізму. Енгельс, показуючи, як соціалізм з утопії перетворився в науку, доводить, що він є доконечним результатом розвитку суспільства, неминучим наслідком класової боротьби. Теорія наук. соціалізму є принципово новою, в її основі лежить матеріалістич. розуміння історії, діалектич. підхід до аналізу явищ суспільного життя. Енгельс викриває суперечності капіталістич. способу вироби., пояснює їх виникнення, характер і специфіку, тобто аналізує умови матеріального життя суспільства. Розвиток продуктивних сил капіталізму створює економіч. передумови для повалення капіталістич. ладу. «Примушуючи все більше і більше обертати в державну власність великі усуспільнені засоби виробництва, капіталізм сам показує шлях до вчинення цього перевороту. Пролетаріат бере державну владу і перетворює засоби виробництва насамперед у державну власність» (Анти-Дюрінг. К., 1953, с. 238). Енгельс піддає критиці реформістів, які перехід деяких галузей виробн. в руки держави намагалися видати за явища соціалістич. порядку. Ця критика повністю стосується сучас. реформістів, що всіляко прикрашають капіталізм і намагаються капіталістич. націоналізацію, вигідну лише монополістам, подати як соціалізм. Енгельс, критикуючи Дюрінга, показав, а життя довело, що є лише один шлях переходу від капіталізму до соціалізму, шлях повалення політ. влади буржуазії, зруйнування старої держ. машини і встановлення диктатури пролетаріату.

Тепер, коли наша країна вступила в новий важливиц етап розгорнутого комуністич. будівництва, коли існує могутній світовий табір соціалізму, у ряді капіталістич. країн став можливим мирний, парламентський шлях переходу влади до рук пролетаріату. Але суть цього переходу докорінно відрізняється від реформістського розуміння даного питання, тому що мова йде не про «мирне» вростання капіталізму в соціалізм, а про можливість встановлення диктатури пролетаріату рево-люц. шляхом без громадянської війни. Здійснення цієї можливості залежить не тільки від пролетаріату, але й від сили опору буржуазії. Сучас. ревізіоністи, шукачі «особливих шляхів» будівництва соціалізму, «національного комунізму», духовно споріднені з Дю-рінгом, який проповідував специфічний прус-ський «соціалізм», вважаючи, що його коріння занурені в «універсальний принцип справедливості» природної системи суспільства.

Енгельс в «А.-Д.» розкриває причини існування протилежності між містом і селом, між розумовою і фіз. працею і показує шляхи усунення цих протилежностей; розглядає питання про державу та її походження, про роль держави в новому суспільстві і про умови її відмирання. Твір Енгельса «А.-Д.»— зразок партійної критики світогляду, ворожого робітн. класові. Вона і тепер є одним з джерел пізнання революц. теорії марксизму.

За роки Рад. влади «А.-Д.» вийшов в СРСР 62 виданнями, заг. тиражем 2452 тис. примірників. Укр. мовою ця праця вийшла вперше 1932.

Літ.: Ленін В. 1. Твори. Вид. 4: т. 1. Що таке «друзі народу» і як вони воюють проти соціал-демократів?; т. 14. Матеріалізм і емпіріокритицизм; т. 25. Держава і революція; Хрущов М. С. Сорок років Великої Жовтневої соціалістичної революції. К., 1957.

АНТИЗБІГУ СХЕМА — радіотехнічна схема, на виході якої з'являється електр. імпульс тільки в тому разі, якщо подані на вхід сигнали не збігаються у часі. Електр. сигнали на вхід подаються різними каналами, а знімаються з одного. За принципами побудови А. с. тотожна з схемою збігу. Вона будується на базі вакуумних електронних або напівпровідникових приладів. А. с. з напівпровідникових приладів має менший роздільний час, який може досягати 10—ю сек. (Роздільним часом А. с. наз. найменший час між двома послідовними імпульсами, поданими на різні входи, коли ці імпульси ще реєструються). За допомогою А. с. вирішуються питання, пов'язані з перебігом короткочасних ядерних процесів.

АНТИКЛІНАЛЬ (антиклінальна складка) — складка верств гірських порід, повернута опуклістю догори, завдяки чому в ядрі залягають давніші за віком верстви. Крила А. похилені в обидва боки від місця перегину—замка А. За положенням осьової площини, що проходить через місце найбільшого перегину верств, розрізняють пряму, похилу, лежачу, перевернуту А.; за формою в плані—лінійно витягнуту А. та округлу А.—брахіантикліналь.

АНТИКЛІНОРІЙ — велика і складна складчаста структура антиклінального характеру. Виникає внаслідок великих і затяжних під-няттів земної кори, що супроводяться процесами складкоутворення. Крила А. ускладнюються серією дрібніших складок і насу-вів; у центр, частині часто спостерігаються потужні інтрузії. Вперше термін «А.» ввів амер. геолог Дж. Дана для визначення гір, що утворились на місці геосинкліналі.

АНТИКОАГУЛЯНТИ (грец. αντι — проти та лат. coagulatio—зсідання) — речовини, що перешкоджають зсіданню крові або уповільнюють його. Розрізняють фізіологічні, лікувальні та ін. А. Система фізіологічних А.—антитромбін, гепарин та ін.—перешкоджає зсіданню крові в організмі. Лікувальні А. застосовуються для запобігання утворенню тромбів при різних хворобливих станах. Як лікувальні А. використовуються гепарин і синтетичні сполуки—похідні оксикумарину (дикумарин, маркумар) та ін. Для запобігання зсіданню крові поза організмом (при консервуванні донорської крові) застосовують здебільшого солі лимонної та щавлевої кислот. Перешкоджають зсіданню крові також гірудин, виділюваний слинними залозами медичної п'явки, отрута ос, отрута деяких змій та ряд лікарських речовин.

«АНТИКОМІНТЕРНІВСЬКИЙ ПАКТ»-договір, укладений 25.XI 1936 в Берліні між фашистською Німеччиною і мілітаристською Японією. «А. п.» складався з трьох статей і «протоколу підписання». Ст. 1 передбачала взаємну інформацію сторін про «активність Комуністичного Інтернаціоналу»і боротьбу з ним. Ст. 2 запрошувала держави, «внутрішньому спокою яких загрожує діяльність Комуністичного Інтернаціоналу», приєднатися до цієї угоди. Ст. З встановлювала строк дії пакту на 5 років. В «протоколі підписання» сторони зобов'язались вживати «суворих заходів проти тих, хто всередині країни чи поза нею прямо чи посередньо діє на користь Комуністич. Інтернаціоналу», а також створити постійну комісію для співробітництва в цій боротьбі. «А. п.» мав доповнення, яке стало відомим лише після другої світової війни і передбачало спільні воєнні заходи проти Радянського Союзу, взаємну допомогу в агресії проти СРСР, заборону будь-яких заходів, які полегшили б становище СРСР. «А. п.» маскував під прикриттям антикомунізму об'єднання агресорів для боротьби за світове панування. «А. п.» при потуранні США, Англії і Франції допоміг фашистським д-вам підготувати і розв'язати другу світову війну. До «А. п.» 1937 приєдналася Італія, 1939— Угорщина, 1939—40—Маньчжоу-Го та Іспанія. «А. п.» перетворився у воєнний союз Німеччини, Італії і Японії. 25.XI 1941 чинність «А. п.» була продовжена на 5 років і до нього приєдналися Болгарія, Фінляндія, Румунія, Данія, Словаччина, Хорватія і «уряд» окупованої японцями частини Китаю. З розгромом фашистської Німеччини та її союзників «А.п.» припинив своє існування, але правлячі кола СІЛА, Англії та Франції, відроджуючи реваншистські сили Зх. Німеччини та Японії і створюючи агресивні блоки, як і колись учасники «А. п.», намагаються маскувати свою політику прапором боротьби проти «світового комунізму».

АНТИКОРОЗІЙНІ МАТЕРІАЛИ (грец. αντι —проти і лат. corrosio—роз'їдання) — застосовувані в техніці матеріали, в достатній мірі стійкі проти хім. руйнування, яке спричинюється зовнішнім середовищем. Розрізняють металеві і неметалеві А. м. До першої групи належать чисті метали (золото, платина, алюміній, цинк, олово та ін.) і металеві сплави (нержавіючі та кислотостійкі сталі та ін.)- Неметалеві А. м. різноманітніші, ніж металеві. їх можна поділити на матеріали неорганічні (напр., силікати) і органічні (напр., пластичні маси, лаки, фарби, мастила). Асортимент А. м. дуже великий. Вони можуть бути природні (напр., золото, базальт, графіт, дерево) і штучні (напр., сталь, кераміка, емаль, гума); вони застосовуються або самостійно (напр., вироби з нержавіючої сталі і пластичних мас), або у вигляді захисних покриттів (напр., шар цинку, олова чи фарби на залізі). Антикорозійність матеріалів поки ще не піддається математичним розрахункам; її визначають у кожному випадку на основі дослідів. Для цього провадять корозійні випробування, тобто визначають швидкість корозії матеріалу в лабораторних умовах, наближених до виробничих умов, а також безпосередньо в умовах застосування А. м. Найчастіше швидкість корозії визначають за зміною ваги зразків А. м. При рівномірному руйнуванні поверхні зразка, знаючи щільність А. м., за ваговим вираженням швидкості корозії визначають зменшення товщини зразка за одиницю часу (напр., за зменшенням ваги в г/см².год обчислюють глибину корозії в мм/год). При нерівномірній корозії вимірюють найбільшу глибину руйнування зразка або визначають зміну його механіч. властивостей.

Літ.: Акимов Г. В. Основи учення о коррозии и защите металлов. М., 1946; Клинов И. Я. Неметаллические коррозионностойкие материалы. М., 1951.

АНТИЛІВАН — гірський масив у сірійському р-ні ОАР, на кордоні з Ліваном. Має характер плато. А. круто обривається на Зх. і східчасто знижується на Сх. Найвища точка— г. Ваді-Хаджар, 2659 м. Утворений з вапняків та пісковиків. Рослинність пустельна та напівпустельна. У сх. передгір'ях А. розташоване м. Дамаск.

АНТИЛОГАРИФМ числа а — число N, логарифм якого дорівнює а. Так, якщо logN = а, то N є А. числа а.

АНТИЛОПИ (букв, «квіткоокі», грец. ανθος — квітка, ωψ — око) — група жуйних парнокопитних род. бичачих. Раніше А. об'єднували в одну підродину Antilopinae. Тепер є спроби поділити їх на кілька підродин, але загальноприйнятої схеми такого поділу ще немає. Спорідненість А. іноді дуже далека (збірна група), а зовнішня подібність зумовлена подібністю умов існування. А. переважно стадні тварини відкритих просторів (степів, напівпустель), деякі—гірські; розміри мінливі—від величини зайця до бика. Роги різноманітної форми, здебільшого є в обох статей, постійні, лише у вилорога вони періодично спадають. А. є об'єктами мисливства; використовуються м'ясо, шкура, роги. Поширені А. переважно в Африці, а також Пд. і Центр. Азії, Пд.-Сх. Європі і Пн. Америці. В Пд. Америці (Бразілія) відомі лише викопні А. Всього тепер живе бл. 150 видів, з них 5 видів в СРСР: горал, джейран, дзерен, сарна, сайгак. Останній реакліматизований на Україні (в Азово-Сивашському заповідно-мисливському г-ві). Відомо багато вимерлих видів А., які, починаючи з міоцену, жили в Африці, Азії, Європі, зокрема на Україні (газель, трагоцерус). В Давньому Єгипті деякі А. були одомашнені. В Українському н-д. ін-ті тваринництва степових районів їм. М. Ф. Іванова «Асканія-Нова» одомашнюють як м'ясо-молочну тварину канну. Найвідоміші А.: аддакс, болотяна антилопа, бубал, гну, каама, козобик (в т. ч. куду), коне-бик, кобус, нільгау, оленебик (в т. ч. канна), сарнобик (в т. ч. бейза), снігова антилопа, чотирирога антилопа.

АНТИМЕТАБОЛІТИ — сполуки, близькі хімічною будовою до метаболітів (речовин, що утворюються в процесі обміну), але відмінні від них своєю біологічною дією. Більшість А.—синтетичні сполуки, деякі зустрічаються в природі. При надходженні в організм А. можуть займати місце метаболітів, що порушує обмін речовин. Найважливішими є А. сполук, які активують і регулюють біохімічні процеси та фізіологічні функції організму—вітамінів, гормонів тварин і рослин. Тепер знайдено антивітаміни, тобто А. майже всіх відомих вітамінів. Якщо А. порушує життєво важливі процеси обміну, він може спричинитися навіть до загибелі організму. На цьому грунтується застосування багатьох антисептичних засобів та речовин, що використовуються для боротьби з шкідливими комахами, гризунами, бур'янами та ін. За механізмом дії до А. належать сульфаніламідні препарати, ПАСК, деякі антибіотики.

АНТИМІЛІТАРИЗМ — широкий міжнародний рух проти політики мілітаризму, гонитви озброєнь, підготовки і розв'язання імперіалістами загарбницьких та грабіжницьких воєн. А. є складовою частиною заг. боротьби трудящих проти капіталістич. ладу в цілому як першопричини мілітаризму й імперіалістич. воєн.

Створений К. Марксом і Ф. Енгельсом 1-й Інтернаціонал вже у своєму Установчому маніфесті (1864) закликав робітників усіх країн до боротьби з мілітаризмом. Більш масового і організованого характеру А. набирає в період створення в різних країнах світу партій робітничого класу. Під тиском трудящих всієї земної кулі ряд конгресів 2-го Інтернаціоналу (Паризький, 1889; Брюссельський, 1891; Цюріхський, 1893; Штутгартський, 1907, та ін.) засудив мілітаризм як прояв антинарод., імперіалістич. політики міжн. буржуазії, закликавши трудящих посилити боротьбу з ним. Але, коли почалася перша світова імперіалістична війна, праві лідери с.-д. партій 2-го Інтернаціоналу відступили від ухвал своїх з'їздів і конгресів і відверто перейшли на бік своєї імперіалістич. буржуазії. З усіх робітн. партій тільки партія російських більшовиків на чолі з В. І. Леніним до кінця залишилась вірною справі міжн. пролетаріату, своїм довоєнним антимілітаристським революц. закликам. Після перемоги Великої Жовтн. соціалістич. революції боротьба проти мілітаризму нерозривно зв'язана з захистом першої в світі соціалістич. держави — оплоту миру і демократії в усьому світі—Радянського Союзу.

Запорука успіху боротьби проти мілітаризму—насамперед у масовості, в мобілізації мільйонів людей усіх країн на боротьбу проти всіляких форм підготовки нової війни. «Треба пояснити людям реальну обстановку того,— вчив В. І. Ленін, — яка велика таємниця, в якій війна народжується...» (Твори, т. 33, с. 395). Завдяки великій роз'яснювальній і організаційній роботі комуністич. партій, в період між двома світовими війнами розгорнувся широкий антимілітаристський рух, спрямований проти підготовки нової війни фашистськими д-вами (див. Антифашистський рух). Однак на той час боротьба з мілітаризмом ще не могла відвернути війну, вона лише допомогла мобілізувати народи на розгром найагресивніших мілітаристів у другій світовій війні.

Після другої світової війни в умовах зміцнення світової соціалістичної системи і посилення всесвітнього руху прихильників миру війна не є фатально неминучою.

Боротьба народів проти мілітаризму, підготовки і розв'язання третьої світової війни тепер тісно переплітається з боротьбою всього прогресивного людства за припинення випробування і повну заборону всіх видів зброї масового знищення, за роззброєння, припинення «холодної війни», проти відродження німецького і японського мілітаризму, мілітаризації економіки капіталістич. і слаборозвинутих країн, проти укладання агресивних пактів і створення військових баз на чужих територіях і т. п.

АНТИМОНІТ (лат. antimonium— сурма), сурм'яний блиск, стибніт — головний мінерал сурм'яних руд, хім. скл. Sb₂S₃ (Sb — 71,4%; S — 28,6%). Кристалізується в ромбічній системі. Утворює призматичні, стовпчасті та голчасті кристали, а також суцільні зернисті маси. Колір свин-цевосірий; тв. 2—2,5; пит. в.—4,5—4,6. Утворюється при гідротермальних процесах разом з кіновар'ю, кварцом, кальцитом, флюоритом. В СРСР родовища А. є в Серед. Азії, Казахстані, Сх. Сибіру, на Кавказі. Найбільші родовища А. за кордоном—у КНР та Японії.

АНТИНАКИПІН — речовина, яку додають до води, щоб запобігти утворенню накипу на стінках котлів, радіаторів тощо. Утворення накипу знижує ефективність використання палива та скорочує строк придатності котла. А. являє собою хім. реагент, що переводить на-кипоутворюючі речовини в шлам, який видаляється з котла продуванням. Як А. використовують луги, органічні колоїдні речовини, лужні витяжки з бурого вугілля та торфу, що містять гумінові кислоти і утворюють на поверхні металів плівки, які перешкоджають зростанню зародків кристалів у великі кристали та осіданню їх на стінки. У пром. котлах низького тиску широко застосовують лужні А.; в залізничному і водному транспорті — анти-накипні суміші розчину каустич. соди (20—40 г/т), тринатрійфосфату (10—20 г/т) і органічних колоїдів (5 г/т) або інші розчини. В морському судновому обладнанні як А. іноді застосовують реагенти, виготовлені на основі рідкого скла.

АНТИНЕЙТРОН — електрично нейтральна елементарна частинка, маса якої дорівнює масі нейтрона (1838 електронних мас). Позначається ñ. Спін А., як і спін нейтрона, дорівнює ¹/₂ Магнітний момент А. (+1,9131 ядерного магнетона) такий же, як і в нейтрона. На відміну від нейтрона, напрями спіну і магнітного моменту А. однакові, а не протилежні. А. здатні до анігіляції з нуклонами, при якій може виділятись енергія, що дорівнює енергії спокою А. і нуклона, або виділятися я- і частково К-мезони. Існування А. було передбачено теоретично, виявлено експериментально в 1956 (О. Піччоні, США).

АНТИНОМІЯ (грец. αντινομια — суперечність в законах) — суперечність між двома твердженнями, що взаємно виключаються, але визнаються в однаковій мірі істинними. Поняття А. зустрічається в античній філософії і середньовічній схоластиці. І. Кант тлумачив А. з позицій ідеалізму, намагаючись довести обмеженість людського розуму Марксистська філософія вважає, що А. виражає не безсилля розуму, а відображає в мисленні діалектичну суперечність реального світу.

АНТИПАПИ — папи, які під час розколу католицької церкви існували одночасно з римськими, але не визнавалися законними.

АНТИПАПСЬКІ ПОВСТАННЯ — народні повстання 12—14 ст. проти світської влади папи римського та феодальної експлуатації в Папській області. За ідеал повстанці мали античну римську республіку. Найбільшими були: 1) А. п. ремісників і купецтва 1143, коли в Римі створено республіку на чолі з сенатом. З 1147 вождем повстапня був Арнольд Брешіанський; повстання зазнало поразки внаслідок розколу серед повстанців і угоди заможних верств міського населення з папою; 2) А. п. у Римі ремісників та дрібних торгівців 1347 на чолі з Кола ді Рієнцо. Поблажливість до ворогів стала головною причиною поразки повстання і падіння створеної республіки.

АНТИПАРТІЙНА ГРУПА МАЛЕНКОВА, КАГАНОВИЧА, МОЛОТОВА, БУЛГАНІНА, ШЕПІЛОВА — група розкольників і фракціонерів, яка намагалася ревізувати ленінську генеральну лінію партії в усіх корінних питаннях.

У 1953—56 ЦК КПРС з ініціативи Першого секретаря ЦК М. С. Хрущова розробив і здійснив ряд важливих заходів у галузі зовн. і внутр. політики. Партія в галузі зовн. політики боролася за торжество принципу мирного співіснування держав з різни ми соціальними устроями, за розрядку напруженості і зміцнення справи миру. В галузі

внутр. політики партія взяла курс на круте піднесення промисловості і с. г., технічний прогрес, на поліпшення добробуту трудящих. Партія розгорнула боротьбу проти несумісного з марксизмом-ленінізмом культу особи і його наслідків. XX з'їзд КПРС одностайно схвалив політ. лінію і практичну діяльність Центрального Комітету, зокрема лінію ЦК на відновлення ленінських норм парт. життя, на запровадження принципів колективного керівництва і розвиток внутріпартійної демократії.

Вся партія, весь народ палко вітали істор. рішення XX з'їзду КПРС, в яких послідовно втілена ленінська генеральна лінія. Тільки групка відірваних від народу фракціонерів — Маленков, Каганович, Молотов, Булганін, Шепілов — намагалася зірвати здійснення курсу, виробленого XX з'їздом партії. Маленков, Каганович, Молотов протидіяли заходам партії по ліквідації наслідків культу особи. Учасники групи відірвались від життя країни, не бачили нових умов, нової обстановки, проявляли консерватизм, додержувались сектантських, догматичних поглядів у питаннях комуністичного будівництва. Вони намагались тягти партію назад, відкидаючи те, що породжується життям і випливає з інтересів розвитку радянського суспільства, з інтересів усього соціалістичного табору.

Президія ЦК і Центральний Комітет наполегливо боролись проти помилок учасників антипартійної групи, поправляли їх, розраховуючи, що вони зроблять необхідні висновки з критики їхніх помилок і підуть в ногу з усім керівним колективом партії. Але учасники групи, все далі скочуючись на антипартійні, неленінські позиції, стали на шлях фракційної боротьби проти керівництва партії. Об'єднавшись на антипартійній основі і вдавшись до інтриганських прийомів боротьби, вони влаштували таємну змову проти ЦК партії, добиваючись фракційними методами зміни керівних органів партії з тим, щоб змінити політику партії, повернути партію до неправильних методів керівництва, засуджених XX з'їздом.

Червневий пленум ЦК КПРС (1957) викрив і ідейно розгромив А. г. Пленум відзначив, що А. г. порушила статут партії і вироблене В. І. Леніним рішення X з'їзду «Про єдність партії». Одностайно засудивши фракційну діяльність А. г. як несумісну з ленінськими принципами, пленум ЦК КПРС ще більше зміцнив монолітну єдність партійних рядів. Членів А. г. виведено із складу Президії ЦК та з ЦК КПРС, знято з керівних державних постів.

Розгром А. г. — велика заслуга ленінського ЦК КПРС на чолі з М. С. Хрущовим перед партією, радянським народом і всім комуністичним рухом. Непримиренна, принципова боротьба проти А. г. була необхідною передумовою успіхів партії і народу в здійсненні рішень XX і XXI з'їздів КПРС.

Історичний XXI з'їзд КПРС схвалив одностайно підтримані всією партією і народом рішення Червневого пленуму ЦК (1957).XXI з'їзд КПРС, засуджуючи А. г., в своїй резолюції відзначав: «Вдаючись до найпідліших прийомів фракційної боротьби, ця група намагалася зруйнувати єдність партії, звернути партію і країну з ленінського шляху... Центральний Комітет правильно зробив, рішуче засудивши і відкинувши геть мерзенну групу фракціонерів і розкольників. Викривши та ідейно розгромивши антипартійну групу, партія ще тісніше згуртувалася навколо Центрального Комітету під прапором марксизму-ленінізму».

АНТИПАСАТИ — зх. повітряні течії у верхній частині тропосфери в тропіках. Див. Пасати.

АНТИПЕРИСТАЛЬТИКА (зворотна перистальтика) — хвилеподібні скорочення стінок травного тракту, що викликають просування його вмісту в бік, протилежний звичайному (тобто в бік ротового отвору). У людини звичайно буває А. товстих кишок, яка сприяє кращому перемішуванню та затримуванню їх вмісту. Це забезпечує краще засвоєння поживних речовин. При блюванні та деяких захворюваннях спостерігається А. стінок шлунка.

АНТИПІРИН — жарознижувальний і болезаспокійливий препарат. Застосовується при невралгіях, мігрені, ревматизмі.

АНТИПОВ Микола Кирилович (1894 — 1941) — рад. парт. і держ. діяч. Член більшовицької партії з 1912. Н. у Старо-Руському пов. Новг. губ. у сім'ї селянина-бідняка. До 1917 проводив партійну роботу в Петрограді та Москві. 1917—член Петроград, к-ту РСДРП(б) і Петроград. Ради. Після Великої Жовтневої соціалістич. революції чл. Президії і заст. голови ВРНГ, голова Петроград. ЧК. 1919—секретар Казанського губ. к-ту РКП(б) і голова губвиконкому. 1920—чл. Президії ВЦРПС. 1923—26—секретар МК РКГІ(б), секретар Уральського обкому, Ленінградського губкому і Пн.-зх. бюро ЦК ВКП(б), 1928—31—наркомпоштель СРСР, 1931—34 — заст. наркома РСІ СРСР, член Президії ЦКК ВКП(б), заст. голови Комісії рад. контролю. З 1935—заст. голови РНК СРСР і голова Комісії радянського контролю. На XIII—XVII з'їздах партії обирався членом ЦК ВКП(б). Був членом ВЦВК і ЦВК СРСР.

АНТИПОДИ (грец. αντι— проти і πους, ποδος — нога) — 1) Жителі діаметрально протилежних пунктів земної кулі. 2) В ботаніці—клітини, що утворюються в кінці зародкового мішка, протилежному пилковходові. У деяких рослин вони зовсім не утворюються. А. швидко відмирають. їх роль ще не з'ясована. 3) Переносно — люди з різко відмінними або протилежними поглядами чи рисами характеру.

АНТИПРОТОН — заряджена елементарна частинка, маса якої дорівнює масі протона. Заряд (—4,8*10^-10 CGSE) і магнітний момент (—2,793 ядерного магнетона) А. дорівнюють цим же величинам у протона, але знаком протилежні. Див. Античастинки.

АНТИРЕЛІГІЙНА ПРОПАГАНДА — ідеологічна боротьба проти релігії, розкриття і викриття її реакційної суті. А. п. виникає в процесі пізнання законів природи і матеріалістичного пояснення Всесвіту прогресив. ученими і мислителями. Вона була спрямована насамперед проти панівної держ. релігії. Дальшого поширення і розвитку А. п. набуває з ростом класової свідомості мас, розвитком науки і матеріалістич. світогляду.

Значний вклад у розвиток А. п. внесли бурж. атеїсти-просвітителі 18 ст. (Ж. Мельє, Гольбах, Дідро та ін.). їхні войовничі антиреліг. і антицерковні твори високо цінив Ленін. Однак їхня критика реліг. ідеології мала просвітительський характер і в силу своєї бурж. обмеженості не була пов'язана з боротьбою мас за знищення експлуататорського ладу, який підтримує і живить реліг. світогляд. Революц. демократи Росії, України та ін. країн, будучи ідеологами революц. селянства, приділяли чимало уваги А. п. В умовах царської Росії це було особливо важливим, оскільки православна церква виступала як складова частина держ. апарату.

Марксизм уперше поставив А. п. на наук. основу. Він розкрив матеріальні, земні причини виникнення і поширення реліг. вірувань, з'ясував соціальне коріння релігії, викрив її реакц. роль як ідеології. Маркс, Енгельс і Ленін розглядали А. п. як невід'ємну склад. частину визвольної боротьби пролетаріату проти злиднів і експлуатації. «Боротьбу з релігією не можна обмежувати абстрактно-ідеологічною проповіддю, не можна зводити до такої проповіді; цю боротьбу треба поставити в зв'язок з конкретною практикою класового руху, спрямованого на усунення соціальних коренів релігії» (В. І. Ленін. Твори, т. 15, с. 357). Основоположники наукового комунізму надали А. п. дійового, революц. характеру, виробили тактику робітн. класу і його партії у ставленні до релігії і церкви. Зробивши теоретич. основою А. п. діалектико-матеріалістич. філософію, вони пов'язали її з загальнопролетарською клас. боротьбою. А. п. в руках пролетаріату стала могутньою зброєю виховання мас в дусі матеріалізму й атеїзму. Керуючись у своїй діяльності наук.-матеріалістич. світоглядом, Комуністична партія завжди вважала ідейну боротьбу проти релігії складовою частиною своєї програми, всієї ідеологіч. роботи. Ленін учив підходити до розв'язання реліг. питання конкретно-історично, враховуючи завдання класової боротьби. Він рішуче засуджував крикливу «війну з богом», яку проповідували анархісти. Анархістське ставлення до релігії не тільки не допомагає дійсному подоланню реліг. вірувань, а, навпаки, заважає цьому.

Якісно новий період у розвитку А. п. настає після перемоги соціалістич. революції. Утвердження соціалізму супроводиться глибокими соціальними змінами в економічному, політичному й культурному житті трудящих. Ліквідуються експлуататорські класи, які заінтересовані у збереженні і насаджуванні реліг. містики. В країні широкого розмаху набирає пропаганда матеріалістич. світогляду, який лежить в основі всієї системи народ. освіти і комуністичного виховання мас. Уперше за всю багатовікову історію надбанням народу стає наука. Суцільна грамотність населення, поширення наук. знань серед трудящих створюють сприятливий грунт для широкого розмаху А. п. Рад. д-ва своїм законодавчим декретом від 2 лютого 1918 відокремила церкву від д-ви і школу від церкви. Відповідно до цього декрету Уряд України 18 січня 1919 також видав декрет про відокремлення церкви від держави. Релігія стала приватною справою громадян соціалістич. суспільства. Рад. держава не підтримує релігії ні матеріально, ні авторитетом своєї влади; будь-які привілеї або обмеження на віросповідній основі скасовано. В Конституції СРСР говориться: «Свобода відправлення релігійних культів і свобода антирелігійної пропаганди визнається за всіма громадянами». Партія не могла обмежити своє завдання лише відокремленням церкви від д-ви і проголошенням свободи совісті. В. І. Ленін вказував, що зроблений крок— тільки попередня умова для того, щоб далі провадити систематич. ідейну боротьбу з релігією.

Відповідно до конкретних завдань пролетарської революції і соціалістич. будівництва змінювалися завдання і форми А. п. Вони були одними в період революції і громад. війни і стали іншими, коли служителі реліг. культів відмовилися від виступів проти Рад. влади. В сучасних умовах А. п. розширює свій вплив, охоплює мільйонні маси рад. громадян. У лекціях на антиреліг. теми висвітлюються питання про походження і суть релігії, християнства та церковних свят. Широкого розмаху набирає науково-атеїстична пропаганда. Значними тиражами виходить антиреліг. л-ра. Внаслідок великої організаторської та ідейно-виховної роботи парт., рад., профспілкових, комсомольських орг-цій та культ.-осв. закладів мільйони рад. людей поривають з релігією і включаються до активної А. п.

На Україні значного поширення набули лекції і бесіди, тематичні вечори запитань і відповідей та ін. форми А. п. Велику роботу в цьому напрямі проводять Товариство для поширення політичних і наукових знань УРСР і культ.-осв. заклади республіки.

Комуністична партія надає виняткового значення цій ділянці ідеологіч. роботи, підкреслюючи, що гол. засобами подолання реліг. пережитків є залучення широких мас трудящих до комуністич. будівництва і проведення змістовної А. п. 10 лист. 1954 ЦК КПРС прийняв постанову «Про помилки в проведенні науково-атеїстичної пропаганди серед населення», де підкреслив необхідність посилення саме ідейного наступу на реліг. пережитки, зажадав від парт. орг-цій піднести на вищий рівень А. п. Разом з тим Центральний Комітет вказав на неприпустимість ображання релігійних почуттів віруючих при проведенні А. п. В її основу повинно бути покладене популярне роз'яснення найважливіших явищ природи і суспільства, досягнень у галузі біології, геології, фізики, хімії та ін. наук, які підтверджують правильність матеріалістич. світогляду.

Антирелігійна пропаганда мусить мати глибоко наук. характер, бути переконливою, аргументованою, а не декларативною; проводити її треба конкретно, диференційовано щодо різних груп віруючих, тісно пов'язавши з життям, з практикою боротьби рад. людей за комунізм. А. п. є складовою частиною комуністичного виховання трудящих. Одним з важливих завдань А. п. є розвінчування фідеїзму як характерної риси сучасної бурж. ідеології.

Літ.: Маркс К. і Енгельс Ф. Про релігію. К., 1956; Ленін В. І. Про релігію. К., 1955; Про помилки в проведенні науково-атеїстичної пропаганди серед населення. Постанова ЦК КПРС від 10. XI 1954. В кн.: Календар атеїста. К., 1959; Питання атеїзму. К., 1958; Ярославський Є м. Біблія для віруючих і невіруючих. К., 1958; Галан Я. О. На службі у сатани. К., 1957.

АНТИРЕТИКУЛЯРНА ЦИТОТОКСИЧНА СИВОРОТКА (АЦС)—лікувальний препарат, що застосовується з метою стимуляції реактивності і загальної опірності організму. Запропонована 1924 О. О. Богомольцем. АЦС являє собою сиворотку крові тварин, яким вводився антиген, добутий з органів людини, багатих на активні елементи сполучної тканини (селезінка, кістковий мозок, лімфат. вузли). Досліди на тваринах виявили, що АЦС в невеликих дозах підвищує опірність організму проти інфекції та розвитку пухлин, посилює вироблення антитіл, фагоцитарну активність лейкоцитів та ін. активних елементів сполучної тканини тощо. У великих дозах вона виявляє протилежну дію. В мед. практиці АЦС застосовують при лікуванні виразок, ран, переломів кісток, виразкової хвороби шлунка та 12-палої кишки, мастопатії, деяких форм ревматизму, для запобігання рецидивам і метастазам рака, стимуляції кровотворення після рентгенотерапії та ін. АЦС застосовується в багатьох; країнах світу.

АНТИРЕЧОВИНА — термін для визначення тієї речовини, яка, на думку деяких сучасних фізиків, повинна складатися з антиатомів, що в складі їхніх ядер повинні бути антипротони і антинейтрони, замість протонів і нейтронів у ядрах звичайних атомів, а замість електронних оболонок мусять бути оболонки позитронні.

АНТИРИНУМ — рід рослин род. ранникових. Див. Ротики.

АНТИСЕЙСМІЧНЕ БУДІВНИЦТВО - спорудження будинків, що можуть протистояти землетрусам. Здійснюється в сх. р-нах СРСР та Крим. обл. УРСР, де сейсмічність досягає 8 балів. Просторову жорсткість будівель забезпечують поздовжні і поперечні стіни, жорсткі рами, перекриття монолітні або по збірних залізобетонних балках, що анкеруються у стіни, залізобетонні пояси по зовн. і внутр. стінах. Фундаменти стрічкові, монолітні, заглиблюються не менше як на 1 м від поверхні землі. Будівлі повинні бути простого абрису в плані, однакової висоти, без вхідних кутів. Найбільш сейсмостійкі споруди з металу, залізобетону та дерева, на сухих грунтах. Конструкції розраховуються на стиск, зсув і розтяг.

Літ.: Нормы и правила строительства в сейсмических районах (СН-8-57). М., 1958; Маслов Н. Н. Инженерная геология. М., 1957.

АНТИСЕМІТИЗМ — поширення ворожнечі до євреїв, характерне для класово-антагоністичних суспільств; різновидність буржуазного націоналізму. Ще в старод. світі, переважно на грунті реліг. фанатизму, мали місце досить бурхливі вияви А. Значно активізувався А. в період пізнього середньовіччя, причому в цей час він набрав яскраво вираженого класового характеру.

З розвитком бурж. суспільства і класової боротьби буржуазія дедалі більше вдається до розпалювання нац. ворожнечі, зокрема до цькування євр. народу. В деяких країнах були відроджені серед.-віч. гетто; у Франції з провокац. метою організовано справу Дрей-фуса; в Росії царизм встановив т. з. смугу осілості—територію, поза якою не дозволялось проживати євреям. Щоразу, як тільки наростав революц. рух, буржуазія та її лакеї — націоналісти, намагаючись відвернути увагу трудящих від соціальних завдань і підмінити класову боротьбу національною гризнею, активізували шовіністичну пропаганду, організовували міжнац. різанину, криваві євр. погроми. Подібною політикою вславились правлячі кола царської Росії. В роки нового революц. піднесення (1910—14) вони разом з бурж. партіями посилили націоналістичну пропаганду і сфабрикували в Києві справу Бейліса—яскравий прояв брудної антисемітської політики. Під час першої світової війни в усіх воюючих країнах, в т. ч. і в Росії, шовінізм досяг небачених розмірів. Укр. буржуазія, не спиняючись ні перед якими засобами, щоб насаджувати націоналізм серед найвідсталіших верств населення і провокувати нац. ворожнечу, активно поширювала А. Погромницьку політику захищали також усі укр. дрібнобурж. партії, в т. ч. й ті, що маскувалися під соціалістів. Об'єктивно поширенню А. сприяли і різні єврейські дрібнобуржуазні партії, сіоністи всіх мастей, зокрема Бунд.

Єдино правильні принципи в нац. питанні обстоювала в Росії більшовицька партія на чолі з В. І. Леніним. Більшовики викривали грубу шовіністичну політику націонал-реакціонерів, зривали маску з націонал-лібералів і націонал-демократів, які прикривалися фальшивими фразами, а на ділі проводили ту ж націоналістич. антисемітську політику. Більшовики виховували трудящих у дусі пролетарського інтернаціоналізму, рівноправності й дружби народів. В. І. Ленін багато разів виступав проти антисемітизму, відстоював право євр. народу на рівність серед народів багатонац. Росії. Йому належить розробка проекту закону про скасування всіх обмежень прав євреїв, який намічалось внести в Держ. думу через більшовиків-депутатів.

З перемогою Великої Жовтн. соціалістич. революції була проголошена рівноправність усіх національностей. А. в нашій країні був ліквідований разом з його носіями — експлуататорськими класами. Євр. народ став цілком рівноправним серед народів СРСР. В соціалістич. суспільстві утвердилась ідеологія незламної дружби й братерства народів. Рівноправність громадян СРСР, незалежно від їх національності і раси, є непорушним законом. Будь-яке обмеження прав або встановлення переваг, а також проповідь расової чи національної винятковості, ненависті та зневаги караються законом.

У капіталістич. країнах, як і раніше, проповідується расизм, проводиться політика дискримінації нац. меншостей, зокрема євреїв. Найогидніших форм А. досяг у Німеччині з приходом до влади гітлерівців. Нім. фашисти проводили політику терору щодо євр. народу як у своїй країні, так і на окупов. територіях. Мільйони євреїв, а також людей ін. національностей було знищено в таборах смерті.

Поки існує капіталістич. світ з його расистською ідеологією, поки є пережитки капіталізму в свідомості окремих людей соціалістич. країн, доти можуть іззовні проникати і виявлятись різні елементи бурж. ідеології, в т. ч. й А. Комуністична партія закликає бути постійно пильними до ворожих проявів, викривати їх і нещадно викорчовувати, наполегливо виховуючи трудящих в дусі дружби народів, в дусі пролетарського інтернаціоналізму.

Літ.: Ленін В. І. Твори. Вид. 4: т. 6. Чи потрібна «самостійна політична партія» єврейському пролетаріатові; т. 8. До єврейських робітників; т. 20. Законопроект про національну рівноправність; Проект закону про рівноправність націй і про захист прав національних меншостей; т. 25. Як боротися з контрреволюцією; т. 29. Про погромне цькування євреїв.

АНТИСЕПТИКА (грец. αντι — проти і σηπτικος — гнійний) — сукупність заходів, спрямованих на знезаражування ран за допомогою хім. методів. На відміну від асептики, що використовує фіз. методи переважно для запобігання проникненню збудників інфекцій в рану, А. передбачає не тільки знезаражування предметів, які дотикаються до рани, а, по можливості, і самої рани (іноді шляхом діяння на організм в цілому). Лікування ран за допомогою вина, оцту, бальзамів та ін. відоме з найдавніших часів, проте наукове обгрунтування А. стало можливим лише в 19 ст. завдяки працям франц. бактеріолога Л. Пастера. На основі цих праць англ. вчений Дж. Лістер 1867 вперше використав А. в хірург, практиці. Лістер запропонував знезаражувати руки хірурга, рану і навіть повітря операційної за допомогою 5%-ного розчину карболової к-ти і довів, що такий метод запобігає нагноюванню операційних ран. Відтоді почався невпинний розвиток А. Сучас. медицина використовує як антисептичні засоби велику кількість різноман. речовин, що мають бактерицидну дію, добре зберігаються у вигляді розчинів і не розкладаються, потрапляючи в рану. Ці речовини не повинні дуже пригнічувати життєдіяльність тканин і викликати отруєння організму. Поряд з місцевим застосуванням антисептичні засоби вводяться в порожнини організму, у м'язи, під шкіру (впорскування антибіотиків), у кров або приймаються всередину (сульфаніламіди). У мед. практиці А. широко поєднується з асептикою.

Літ.: Брейдо И. С. История антисептики и асептики в России. Л., 1956; Гирголав С. С. Лечение огнестрельных ран. В кн.: Опит советской медицини в Великой Отечественной войне 1941 — 1945 гг., т. 1. М., 1951.

АНТИСЕПТИЧНІ ЗАСОБИ (антисептики)— речовини, що викликають загибель мікроорганізмів та грибків або затримують їх розвиток. Механізм дії А. з. полягає в безпосередньому впливі на мікроорганізми або в створенні несприятливих для них умов навколишнього середовища. А. з. застосовуються в мед. і вет. практиці при дезинфекції та при лікуванні ран і гнійнозапальних процесів (в останньому разі вживають А. з., які найменш пошкоджують тканини), а також у техніці для консервації деревини, тканин, при виготовленні покрівельних матеріалів тощо. Найбільш вживані в мед. практиці А. з. — карболова к-та, борна к-та, лізол, сулема, спирт, препарати йоду, хлорамін, перекис водню тощо. А. з. застосовую ться також при дезинсекції, тобто знищенні шкідливих комах.

Деякі А. з. використовують для консервації харч. продуктів. Розрізняють А. з. неорганічні (галогени, неорг. кислоти та луги, солі важких металів) і органічні (спирти, феноли, орг. кислоти та барвники, продукти перегонки нафти та кам'яного вугілля). Технічні А. з. поділяють на водорозчинні (фтористий і кремнефтористий натрій, кремне-фтористий амоній, хлористий цинк), маслянисті (креозотові і антраценові масла, окремі фракції деревної, газогенераторної та слан-цьової смоли, карболінеум) і водонерозчинні (хлорований нафталін, пентахлорфенол, оксидифеніл), які розчиняються в маслах. Антисептування буває поверхневе або глибокого просочування; значно збільшує строк служби деревини.

АНТИСТРОФА (грец. αντιστροφη —поворот назад) — в античній трагедії парна строфа хорової пісні, яка повторювала ритмом попередню (непарну), причому кожна пара строф мала свій ритм. В укр л-рі А. — у Лесі Українки («Іфігенія в Тавріді»), в зб. П. Тичини «Замість сонетів і октав».

АНТИТЕЗА (грец. αντιθεσις — протиставлення) — 1)В логіці — судження, яке суперечить тезі. А. є необхідною складовою частиною непрямого доведення. 2) У філософії Гегеля — один з ступенів визначення думки, заперечення тези. 3) Стилістична фігура, співставлення контрастних явищ, образів і понять. В основі А. часто лежать антоніми. Напр.: «Згинь старе із мріями — йди нове з героями» (П. Тичина). А. вживається в ліриці, художній публіцистиці, поширена як ораторський прийом.

АНТИТІЛА (протитіла, захисні тіла) — речовини білкової природи, що утворюються в організмі людини та деяких вищих тварин (ссавців, птахів і ряду плазунів), коли в кров або лімфу потрапляють чужорідні органічні речовини, які мають антигенні властивості. За характером впливу на антиген розрізняють: аглютиніни — А., що викликають аглютинацію мікроорганізмів; лізини та опсоніни — А., що сприяють їх руйнуванню; преципітини — А., що осаджують білкові речовини у розчинах; антитоксини та ін. Коли організм занедужує на інфекц. хворобу, то в ньому звичайно утворюються певні А. Див. Імунітет.

АНТИТОКСИНИ (грец. αντι — проти і τοκσικος — отруйний) — особливі речовини (антитіла), що утворюються в організмі, коли до нього потрапляють шкідливі речовини (токсини) бактерійного, рослинного або тваринного походження, здатні знешкоджувати токсини. Кожний А. нейтралізує лише той токсин, внаслідок введення якого він утворився. А. є діючим началом протидифтерійної, протиправцевої та деяких ін. лікувальних сивороток, які одержують з крові тварин (звичайно коней), вводячи їм підшкірно відповідний анатоксин.

АНТИФАШИСТСЬКИЙ КОМІТЕТ РАДЯНСЬКИХ ЖІНОК — громадська організація радянських жінок, створена в Москві у вересні 1941 для об'єднання їх зусиль у боротьбі проти фашизму. З травня 1956 цей комітет перетворено в Комітет радянських жінок (КРЖ).

АНТИФАШИСТСЬКИЙ КОМІТЕТ РАДЯНСЬКОЇ МОЛОДІ — громадська організація радянської молоді, створена у вересні 1941 для боротьби з фашизмом і для зміцнення дружніх зв'язків з прогресивними міжнародними молодіжними організаціями.

В липні 1956 А. к. р. м. перетворено в Комітет молодіжних організацій СРСР.

АНТИФАШИСТСЬКИЙ КОНГРЕС ДІЯЧІВ КУЛЬТУРИ у Львові (16—17 трав. 1936) — конгрес представників прогресивної інтелігенції Польщі, Зх. України і Зх. Білорусії, скликаний з ініціативи Комуністичної партії Польщі і Комуністичної партії Західної України для зміцнення єдиного Народ. антифашистського фронту. На А. к. д. к. виступили з антифашистськими промовами українські і польські революційні письменники Ярослав Галан, Степан Тудор, Ванда Василевська, Леон Кручковський та ін. діячі культури. Схвалена одноголосно резолюція закликала інтелігенцію Польщі, Зх. України і Зх. Білорусії до участі у всенародній боротьбі проти фашизму, за припинення підготовки війни проти СРСР, за вільний розвиток науки і культури. Конгрес закінчився співом «Інтернаціоналу». А. к. д. к. продемонстрував єдність трудящих мас і прогресивної інтелігенції в боротьбі за ліквідацію фашистської диктатури, соціального і національного гніту.

АНТИФАШИСТСЬКИЙ РУХ — масовий демократичний рух, спрямований проти відкритої терористичної диктатури буржуазії — фашизму. А. р. виник у період заг. кризи капіталістич. системи і загострення класової боротьби, коли реакційна буржуазія вдається до крайніх форм насильства (режими Хорті в Угорщині, Муссоліні в Італії, Гіт-лера в Німеччині, Франко в Іспанії). Він охоплює сотні мільйонів людей в усіх країнах світу незалежно від їхнього громадського становища, парт. належності, раси або національності.

Очолюють А. р. робітничий клас і його авангард — комуністичні і робітн. партії. Велике значення для розвитку А. р. мали рішення конгресів Комінтерну. Так, вже IV конгрес (1922) підкреслював, що становище, яке створилося в Італії з перемогою фашистської реакції, «владно вимагає якнайшвидшого об'єднання всіх революційних сил пролетаріату». Прихід до влади Гітлера в Німеччині з особливою силою продемонстрував ту небезпеку, яку несе фашизм справі миру, цивілізації і прогресу. Народні маси капіталістич. країн під керівництвом комуністичних партій розгорнули активну боротьбу проти фашизму. Рішучі виступи франц. пролетаріату і збройна боротьба віденських робітників (лютий 1934) перешкодили приходові фашизму до влади в цих країнах. Перемога соціалізму в СРСР, рішення VII конгресу Комінтерну про необхідність створення широкого народного фронту сприяли дальшій активізації А. р., поповненню його рядів кращими представниками народів усіх країн. Блискучу сторінку в історію А. р. вписали представники багатьох народів — герої боїв проти фашизму в Іспанії 1936—39.

Під час другої світової війни, розв'язаної фашистською Німеччиною, А. р. повсюдно розгорнувся з новою силою, а після нападу гітлерівських полчищ на СРСР створився антифашистський фронт волелюбних народів. Незважаючи на жорстокий терор, А. р. зростав як в країнах з фашистською диктатурою, так і в країнах, тимчасово окупованих фашистами. Керівниками і передовими борцями А. р. скрізь були комуністи. Внаслідок могутнього антифашистського руху — погоджених дій держав антифашистської коаліції (СРСР, США, Англії та ін.), особливо героїчної боротьби народів СРСР, активної діяльності партизанів, народних повстань,— фашистський режим було знищено в Італії, Румунії, Болгарії, Угорщині, Німеччині та в ін. країнах. Перемога Радянського Союзу у Великій Вітчизн. війні врятувала народи всього світу від фашистського гніту, створила передумови для перемоги народної демократії в ряді країн Європи і Азії.

Після закінчення війни фашистські елементи знову активізувалися в США, Англії, ФРН, Франції, Італії та ін. країнах. Тому в післявоєнний період А. р. не тільки не припиняється, але, спираючись на могутній табір соціалізму, розгортається з новою силою, охоплюючи все нові верстви населення, набуваючи найрізноманітніших форм боротьби проти мілітаристських диктаторських режимів і всевладдя монополістич. капіталу, за демократизацію суспільного життя та ін. А. р. є важливою складовою частиною боротьби всього миролюбного людства проти війни, широкого демократичного руху народів за мир, демократію і соціалізм.

АНТИФАШИСТСЬКІ МІТИНГИ ПРЕДСТАВНИКІВ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ-мітинги, організовані ЦК КП(б)У та Урядом Радянської України в роки Великої Вітчизняної війни, на яких була продемонстрована воля трудящих України до перемоги над гітлерівськими загарбниками. Перший і другий мітинги відбулися в Саратові 26 листопада 1941 і ЗО серпня 1942, третій — у Москві 16 травня 1943, четвертий — у Києві 20 лютого 1944. У виступах робітників і колгоспників, червоноармійців і партизанів, учених і письменників була яскраво виявлена відданість українського народу Комуністичній партії і Радянській Вітчизні, священна ненависть до німецько-фашистських окупантів, глибока впевненість у перемозі над ненависним ворогом. Учасники мітингів звернулися з закликами до населення окупованих областей України віддати всі сили на боротьбу за визволення радянської землі з-під ярма німецьких загарбників і надіслали привітання воїнам-фронтовикам. ЦК ЛКСМУ провів три такі мітинги представників молоді України. Антифашистські мітинги відіграли важливу роль у мобілізації сил українського народу на боротьбу з німецько-фашистськими загарбниками.

АНТИФОН (грец. αντιφωνος — який звучить у відповідь) — діалогічний спосіб почергового співу соліста і хору (або двох частин хору), що ніби відповідають один одному. А. запозичений з старогрецької трагедії, де хор поділявся на два півхори.

АНТИФРИКЦІЙНІ СПЛАВИ (грец. αντι -проти і лат. frictio — тертя) — сплави для виготовлення вкладишів підшипників, напрямних втулок та ін. деталей, які працюють в умовах тертя ковзання. Див. також Підшипникові сплави і Бабіти.

АНТИХРИСТ — за релігійним вченням, послана дияволом особа, яка повинна з'явитися незадовго до другого пришестя Христа і очолити на землі все зло для боротьби проти християнської церкви. Церковники і сектанти використовують образ А. в боротьбі із своїми супротивниками; папа Григорій IX називав А. імператора Фрідріха II, Лютер — папу римського; в Росії А. називали патріарха Нікона, Петра І та ін.

АНТИЦИКЛОНИ — області підвищеного тиску в атмосфері, діаметром від кількох сотень до кількох тисяч км, що характеризуються своєрідними умовами погоди і системою течій повітря. А. разом з якісно протилежними їм циклонами (областями зниженого тиску) є найважливішими вихровими формами загальної циркуляції атмосфери.

На картах погоди А. позначають системою замкнених ізобар з макс. величинами тиску в центрі. Атмосферний тиск в А. може досягати 1080 мб. Завдяки високому атмосферному тиску в А. їх також наз. баричними максимумами. Підвищений тиск в А. здебільшого зберігається до вис. 3—4 км, рідше до 5 і більше км, залежно від чого розрізняють низькі і високі А. Вплив баричного градієнта (спрямованого від центра до периферії), відхиляючої сили обертання Землі (Коріоліса

Мал. 1. Ізобари та напрям вітру в антициклоні.

Мал. 2. Переважні шляхи антициклонів, що переміщаються на Україну: 1 — зимові; 2 — літні; 3 — цілорічні.

закон) і тертя зумовлюють переміщення повітря в А. по спіралях, які розходяться від центра в напрямі руху стрілки годинника (мал. 1). Цей процес супроводиться компенсуючими низхідними течіями повітря в серед, частині А., які спричинюють його динамічне нагрівання і віддалення від стану насичення (див. Адіабатичний процес). Через це в А. спостерігається загальне переважання малохмарної, слабо вітряної або тихої погоди. На утворення і розвиток А. впливають географічні і сезонні умови, в зв'язку з чим інтенсивність, розміри і тривалість існування їх неоднакові. Найбільш потужні і стійкі А. спостерігаються над охолодженими р-нами: взимку — в центр, частині материків, влітку — над океанами.

На Україні за рік спостерігається близько 40 А., з них 30% виникає на місці і

70% надходить з інших р-нів: взимку переважно з Пн. Зх., навесні і восени — з Пн. Зх. і Зх., влітку — з Пд. Зх. (мал. 2).

Переміщення А. здебільшого відбувається через пд. і сх. р-ни України, де з ними пов'язані бездощові періоди, особливо восени і на початку літа, коли А. бувають найчастіше.

АНТИЦИПАЦІЯ (лат. antocipatio — заздалегідь складене поняття) —1) Передбачення, здогад. 2) Передчасна дія, передчасне настання якого-небудь явища. 3) Уявлення, що склалося заздалегідь; упередження.

АНТИЧАСТИНКИ — частинки з рівним, але протилежного знака електричним зарядом і магнітним моментом в порівнянні з відповідними елементарними частинками, напр. антипротон — протон, позитрон — електрон. Антиатоми і антиядра можна одержати з відповідних атомів та ядер заміною всіх елементарних частинок, що входять до їхнього складу, на А. Першою була відкрита 1932 А. електрона — позитрон (К. - Д. Андерсон, США). 1955 в Берклі (США) Е. Сегре, К. Ві-ганд, Т. Іпсілантіс та О. Чемберлен відкрили антипротон, використавши потоки протонів, прискорені до великих енергій синхрофазотроном Згодом там же спостерігали і антинейтрони, які одержували перезарядженням антипротонів. Частинки взаємодіють з А. гол. чин. шляхом анігіляції, напр. e^- + e⁺ -> 2γ; p⁺ + + p^- ->2γ¹, де e^- і e⁺— електрон і позитрон, p⁺ і p^- — протон і антипротон, γ¹ — фотони. За законом збереження енергії і співвідношенням E = mc² енергія фотонів дорівнює W_k + 2mc², де W_k — повна кінетична енергія частинки і А. разом, 2m — їхня маса спокою. А. утворюється разом з відповідною частинкою в реакціях зіткнення швидких частинок, кінетична енергія яких повинна перевищувати 2mc². Існування позитрона випливає з рівняння Дірака (див. Квантова механіка). Особливістю рівняння Дірака є наявність серед його розв'язків таких функцій, що описують частинки з негативною повною енергією. Для усунення цього висновку, який не має фіз. змісту, застосовують спеціальну операцію, яка полягає в перетворенні функцій, що описують частинки з негативною повною енергією і негативним електр. зарядом, на функції, що описують частинки з позитивною повною енергією і позитивним електр. зарядом, тобто позитроном. Спостережувана симетрія між частинками і античастинками теоретично відображається в тому, що відповідні рівняння не змінюють своєї форми при застосуванні до них операції т. з. зарядового спряження, тобто заміни всіх частинок на А. і одночасного обернення знака електромагніт, поля. За сучас. уявленнями всі відомі елементарні частинки (нейтрони, мезони, нуклони, гіперони) мають А., причому, що саме назвати частинкою, а що — античастинкою, — є питанням визначення. Напр., розглядаючи пару частинок π± — мезони, можна назвати π+ частинкою, а π- А., або ж навпаки. Частинка, тотожна своїй А. (частинка, що не має заряду і магніт, моменту), називається істинно нейтральною (π°-мезон, фотон). Проте система, що не має ні заряду, ні магніт. моменту, може і не бути істинно нейтральною. Напр., атом водню з нульовим магнітним моментом не тотожний своєму антиато-му, тобто антипротону з позитроном на орбіті. Оскільки при операції зарядового спряження істинно нейтральна частинка переходить сама в себе, її хвильова функція повинна множитися на +1 або на —1 (див. Квантова механіка). У зв'язку з цим запроваджують поняття зарядової парності: частинку, хвильова функція якої при зарядовому спряженні множиться на +1, наз. зарядово парною, в протилежному випадку —зарядово непарною. Хвильова функція фотона лінійно виражається через компоненти електромагнітного поля і при операції зарядового спряження змінює знак, тобто фотон — частинка зарядово непарна. Якщо припустити, що в реакціях з елементарними частинками зарядова парність зберігається, то π°-мезон слід вважати частинкою зарядово парною, оскільки він розпадається на два фотони. Закон збереження зарядової парності підтверджується розпадом позитронія. Перебуваючи в першому збудженому стані системою зарядово непарною, позитроній згідно з теорією може розпадатись мінімум на три фотони, що й спостерігається в експериментах.

АНТИЧНА КУЛЬТУРА — найвищий ступінь розвитку продуктивних сил, науки, літератури і мистецтва, досягнутий рабовласницьким суспільством Греції й Риму. Завдяки дальшому поділу праці створились умови для розвитку природ.-матем. науки (Ев-клід, Архімед, Пліній Ст., Птолемей), філософії (Демокріт, Арістотель, Платон, Сократ, Лукрецій Кар), літератури (Гомер, Есхіл, Арістофан, Овідій, Горацій та ін.), архітектури і образотворчого мистецтва (Фі-дій, Праксітель та ін.), історії (напр., Ге-родот, Фукідід, Лівій Т., Таціт), театру тощо. Класики марксизму-ленінізму високо цінили А. к., розглядаючи її як передумову дальшого духовного розвитку людського суспільства. Див. також Греція Стародавня (розділ «Культура»), Рим Стародавній (розділ «Культура»).

АНТИЧНІ МІСТА на півдні України — міста, засновані греками в 7 — 5 ст. до н. е. на узбережжі Чорного моря в межах сучасної території України. Найбільшими з них були Тіра (на місці сучас. Білгорода-Дністровського), Ольвія (біля с. Парутиного, на правому березі Бузького лиману), Керкінітіда (на місці сучас. Євпаторії), Херсонес (біля сучас. Севастополя), Феодосія, Пантікапей (на місці сучас. Керчі). Головною причиною колонізації була примусова еміграція частини вільного населення з рабовласницьких держав Греції. Найбільше переселялося сюди греків з Мілета та ін. малоазійських грецьких міст. Пізніше відбувалося переселення з деяких острівних міст та з

метрополії, зокрема з Афін. Пн. Причорномор'я вабило греків своїми хлібними, рибними та ін. багатствами. В розвитку торгівлі була заінтересована також місцева знать, яка одержувала предмети розкоші, зброю, вино, оливкову олію, тканини, художній посуд та ін.

Найдавнішим на терит. України було грец. поселення на о. Березань, засноване в 7 ст. до н. е. Виникнувши як колонії грец. міст-метрополій, А. м. скоро стали самостійними рабовласницькими містами-державами. Ольвія, Тіра, Херсонес і деякі інші протягом усього свого існування були самоврядними містами (полісами). Міста, засновані на узбережжі Керченської протоки, в 5 ст. до н. е. ввійшли до складу Боспорського царства. В А. м. розвивалися металургійне, каменярське, деревообробне, гончарне, ювелірне, косторізне та ін. ремесла, а також риболовний промисел і виноробство. В міста Греції, Малої Азії, Єгипту з А. м. вивозили хліб, рибу, хутра, продукти тваринництва тощо. Населення А. м. складалося з греків і виходців з місцевих племен. А. м. мали постійний економіч. і культурний взаємовплив і зв'язки з місцевими племенами — скіфами, сарматами, таврами, фракійцями та ін.

З початку 3 ст. н. е. у зв'язку з кризою рабовласницького ладу почався занепад усіх А. м., а навала гуннів у 4 ст. призвела до загибелі їх. Проте деякі грец. міста, зокрема Херсонес (Корсунь руських літописів), існували до 15 ст.

Літ.: Нариси стародавньої історії Української РСР. К., 1957; Античные города Северного Причерноморья. Очерки истории и культури, т. і. М— Л., 1955.

АНТІГОНА — в грецькій міфології персонаж з фіванського циклу переказів, дочка царя Едіпа і його матері Йокасти. Супроводила у вигнанні сліпого Едіпа; не побоялася порушити наказ фіванського царя Креонта— поховала труп свого брата Полініка, вбитого на війні. За це її замурували в печері. А.— головна героїня однойменної трагедії Софокла.

АНТІКАЙНЕН (Antikainen) Тойво (1898— 4. X 1941) — один з організаторів і керівників Компартії Фінляндії, активний учасник ро-бітн. революції у Фінляндії (1918). А. брав участь у громад, війні 1918—20 і створенні фінських загонів Червоної Армії. У січні 1922 під час білофінської інтервенції в Карелії А. на чолі комуністич. загону лижвярів ЗДІЙСНИВ-

легендарний тисячокілометровий похід по тилах ворога. За цю операцію нагороджений бойовим орденом Червоного Прапора. З 1924 в глибокому підпіллі керував боротьбою Компартії Фінляндії. Після арешту 1934 на суді мужньо захищав ідеї комунізму. Був засуджений на довічну каторгу. У травні 1940 звільнений при сприянні Рад. уряду і виїхав до СРСР. У червні 1940 обраний деп. Верх. Ради СРСР. 4. X 1941 загинув під час виконання бойового завдання.

АНТІЛЬСЬКА ТЕЧІЯ-тепла (т-ра від +22 до +28°) течія Атлантичного ок. Починається на Пн. Сх. від о. Пуерто-Ріко, йде на Пн. Зх. і омиває Антільські та Багамські о-ви. Закінчується бл. 30° пн. ш. та 75° зх. д., зливаючись з Гольфстрімом.

АНТІЛЬСЬКІ ОСТРОВИ — більша частина Вест-Індського архіпелагу, розташована між Пн. і Пд. Америкою (12—23° пн. ш.). А. о. поділяються на Великі А. о. (Куба, Гаїті, Ямайка, Пуерто-Ріко) і Малі А. о. (Віргінські, Навітряні і Підвітряні). Пл. 227 тис. км². Нас. бл. 15 млн. чол. Великі А. о. є залишками гірських систем Центр. Америки, розірваних скидами та занурених в океан. Зі скидами пов'язані землетруси, вулканізм. Малі А. о. вулканічного походження. Клімат тропічний, морський. Часті спустошливі урагани. Опадів на навітряних схилах до 5500 мм, на підвітряних 750 мм. На вологих схилах тропічні ліси, на сухіших — савани. Культивують цукр. тростину, тютюн, банани, какао, кавове дерево.

АНТІСФЕН (Αντισθενης, бл. 435—370 до н. е.) — стародавній грецький філософ, засновник школи кініків. А. виступив проти ре-акц. платонівської теорії ідей. В етиці А., яка займає центральне місце в його філософії, відбито інтереси розорених кіл афіїїської рабовласницької демократії. Тому А. осуджував поділ людей на панів і рабів, заперечував чуттєві насолоди, пов'язані з багатством, розкішшю; пропагував своєрідний культ праці та повернення до «природного стану».

АНТІФОН (Αντιφων, 2-а пол. 5 ст. до н. е.) — стародавній грецький філософ-софіст, ідеолог афіїїської рабовласницької демократії. Філософія А. суперечлива. В ній втілена своєрідна спроба поєднати вчення натурфілософів, зокрема Емпедокла та Демокріта, з ідеалістичною філософією елейської школи. Ставлячи «веління природи» — прагнення людей до щастя — вище за громадські обов'язки, А. піддавав критиці державу, суд, закони, створені сильними для пригноблення слабких і, як прихильник теорії «природного права», пропагував ідею рівності всіх людей.

АНТОКОЛЬСЬКИЙ Марко Матвійович (2. XI 1843 — 9. VII 1902) — російський скульп-тор-реаліст. Н. у Вільні, вчився у різьбаря по дереву. З 1862 — вільний слухач Академії мистецтв. Під впливом Рєпіна, Кримського і Стасова зближується з передвижниками і

М. М. Антокольський. Нестор-літописець. 1892. Мармур. Київський музей російського мистецтва (Повторення статуї 1889).

створює ряд пластичних образів видатних діячів рос. історії. Глибокою психологічною характеристикою відзначається скульптура «Іван Грозний» (1871), за яку А. присуджено звання академіка. Монумент, статуя «Петро І» (1872) належить до найкращих творів рос. реалістичної скульптури. З 1874, у зв'язку з хворобою, А. майже постійно жив в Італії і Франції, де працював над морально-етичними і філософськими темами («Христос перед народом», 1874; «Мефісто-фель», 1883). Образам людей, які боролися за високі людські ідеали, А. часом надавав рис надто пом'якшених, мало не сентиментальних («Сократ», 1875; «Спіноза», 1882). Звернувшись знову до тем рос. історії, створив видатні роботи—«Нестор-літописець» (1889), «Єрмак» (1891), де легендарний козак — покоритель Сибіру зображений людиною сміливою, відважною. Серед скульптурних портретів А. — погруддя Тургенєва, Стасова, лікаря С. Боткіна. Твори А. зберігаються в Третьяковській галереї, Рос. музеї (Ленінград), Музеї рос. мист. (Київ) та ін.

Літ.: Марк Матвеевич Антокольский. Его жизнь, творення, письма и статьи. Под ред. В. В. Стасова. СПБ — М., 1905; Варшавский Л. Антокольский Марк Матвеевич. М.—Л., 1944.

АНТОКОЛЬСЬКИЙ Павло Григорович (н. 1. VII 1896) — російський рад. поет. Член КПРС з 1943. Н. у Петербурзі. Вчився в Моск. ун-ті, був актором, режисером. Друк. з 1918, перша зб. «Вірші» (1922). Ранні поезії дещо позначені книжністю, естетством. В 30-х рр. писав істор. поеми, але основне місце в його творчості посідає відображення рад. дійсності. Автор талановитої поеми «Син» (1943; Сталінська премія, 1946). Відомі також поеми: «Комуністичний маніфест» (1948), «В провулку за Арбатом» (1954). Перекладач творів Шевченка, Лесі Українки й укр. рад. поетів.

Тв.: Избранные сочинения. В 2 т. М., 1956; Мастерская. М., 1958; Укр. перек л.— Вибрані поезії. К., 1957.

АНТОЛОГІЯ (грец. ανθος — квітка, λογια — збирання) — збірник літературно-художніх творів. На відміну від альманахи, під А. розуміють збірки творів одного жанру, напр. «Рожевий букет, зібраний із кращих квітів російської поезії» (1839). На Україні А. з'являється в 2-й пол. 19 ст. («Антологія руська». Львів, 1881). Особливого поширення набуває на поч. 20 ст. («Вік», 1902; «Акорди», 1903; «Розвага», 1905—08; «Пісні боротьби», 1906; «Українська муза», 1908, та ін.). За рад. часів А. стала формою пропаганди досягнень усіх жанрів л-ри («Українська радянська поезія», 1951; «Українська радянська новела», 1948; «Українська радянська п'єса». Т. 1—5, 1949—55). У 1957 вийшла «Антологія української поезії» в 4 т., в якій подано кращі зразки укр. поезії від Г. Сковороди до наших днів. Відомі великі А. поезії народів СРСР в рос. перекл.: азербайджанської, вірменської, грузинської, казахської, латиської та ін. 1957 видано «Антологію російської радянської поезії» в 2 томах.

«АНТОЛОГІЯ РУСЬКА» — перша антологія української поезії, видана 1881 у Львові академічним товариством «Дружній лихвар». В «А. р.» вмішено твори 42 укр. поетів, зокрема І. Котляревського, Т. Шевченка, М. Шашкевича, С. Руданського, Ю. Федьковича, І. Франка та ін

АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ Борис Дмитрович (літ. псевдоніми: Богдан Вірний, Петро К о т и к, Антоненко Б.; н. 5. VIII 1899) —український рад. письменник. Н. в м. Ромнах на Полтавщині у робітн. сім'ї. Вчився в Харківському та Київському ун-тах. Друкуватися почав з 1923. Був членом літ. організацій «Ланка» та «Марс». В ряді оповідань і повістей відобразив події громадянської війни та мирного будівництва. У кн. «Смерть» (1928), «Землею українською» (1930) є елементи неправильного трактування важливих питань сучасності, зокрема національного. 1958 опублікував цикл нарисів «Україно моя, Україно».

Тв.; Запорошені силуети. X., 1925; Тук-тук... К., 1926; Шкапа. X.—К., 1930; Паротяг Ч-273. X. — Одеса, 1933; Крила Артема Летючого. К., 1959.

АНТОНЕСКУ Йон (1882—1946) — фашистський диктатор Румунії 1940—44, генерал. Учасник інтервенції проти Угорської Радянської Республіки (1919). 1941 А. втягнув Румунію у війну проти СРСР на боці Німеччини. 1946 страчений як воєнний злочинець.

АНТОНИЧ Богдан Ігор (1910-6. VIII 1937) — український поет. Родом з Горлицького повіту на Лемківщині (тепер Польща). Збіркам поезій А. «Привітання життя», «Три перстені» властиві життєрадісність, матеріалістичний підхід до зображення природи (в пейзажній ліриці). Однак у багатьох віршах виявилося намагання поета стояти поза політикою, химерна фантастика, песимізм.

Тв.: Привітання життя. Львів, 1931; Три перстені. Львів, 1934; Книга Лева. Львів, 1936; Зелена Євангелія. Львів, 1938; Ротації. Львів, 1938.

АНТОНІВКА ЗВИЧАЙНА - стародавній сорт яблук вітчизняного походження. Дерево досягає великих розмірів, утворює добре розвинену кулясту крону. Плоди зеленуватожов-ті, великі, округлоциліндричні або трохи конічні, з широкими ребрами, ароматні; м'якуш білий, соковитий, винно-кислосолодкий. Найбільше поширена А. з. в середній смузі СРСР, де вона виступає як типовий зимовий сорт. На Україні А. з. вирощують як осінній, а в Серед. Азії — як літній сорт. В УРСР А. з. починає плодоносити з 5—6-го року. Плоди достигають у вересні (2-а декада). Урожайність одного дерева 2—3 ц. Середня вага плодів 100—150 г. Свіжі плоди зберігаються протягом 4—6 місяців.

АНТОНІЙ Марк (бл. 82—30 до н. е.)— римський політ. і військ. діяч, сподвижник Цезаря. Після смерті Цезаря — член 2-го тріумвірату, очолював похід проти військ Б рута і Кассія. В боротьбі з Августом за владу в Римі спирався на сх. провінції. Після поразки з'єднаних флотів А. і єгип. цариці Клеопатри біля Акція (31 до н. е.) А. втік до Єгипту, де з наближенням війська Августа покінчив життя самогубством.

АНТОНІЙ ПЕЧЕРСЬКИЙ (983—1073) — церковний діяч Київської Русі, один із засновників Києво-Печерського монастиря. А. П. брав активну участь у політ, житті, підтримуючи кн. Святослава Ярославича в його боротьбі за великокнязівський престол з кн. Ізяславом Ярославичем.

АНТОНІМИ (грец. αντι —проти, ονομα — ім'я) — парні різнокореневі слова з протилежним значенням. У ролі А. можуть виступати повнозначні частини мови, що показують якість: іменники (хоробрість — боягузтво), прикметники (коханий — остогидлий), дієслова (дружити — ворогувати), прислівники (мирно — войовничо). У поетичній та ораторській мові А. вживаються як засіб антитези, напр.: «Той мурує, той руйнує...» (Т. Шевченко).

АНТОНІНИ — династія римських імператорів (Нерва [96—98], Траян [98—117], Ад-ріан [117—138], Антонін Пій [138—161], Марк Аврелій [161—180] і Коммод [180—192]). А. правили, спираючись на армію і рабовласницьку знать не лише зх., а й сх. провінцій. Період правління А. характерний зростанням кризи рабовласницького ладу, занепадом Риму та поглибленням соціальних суперечностей, що приводили до масових народ, повстань.

АНТОНІНИ — селище міськ. типу, центр Антонінського р-ну Хмельн. обл. УРСР — на р. Ікопоті (бас. Дніпра), за 9 км від залізнич. ст. Антоніни. 4,7 тис. ж. (1959). Цукрокомбінат (цукровий з-д, бурякорадгосп, племзавод по розведенню великої рогатої худоби укр. чорної білоголової породи). Державний рибгосп. Цегельня, маслозавод, електростанція, РТС. Серед, школа, школа робітничої молоді, Будинок культури, 2 б-ки. У р-ні вирощують зернові (пшениця, жито, ячмінь, кукурудза), цукр. буряки; розводять велику рогату худобу, свині, вівці. 14 сільс. електростанцій.

АНТОНОВ (Саратовський) Володимир Павлович (н. 1. VIII 1884) — діяч Компартії і Рад. держави. Н. в Саратові в сім'ї службовця, закінчив юрид. та історико-філологіч. факультети Моск ун-ту. Член КПРС з 1902. Активний учасник трьох рос. революцій. 1919 — чл. колегії НКВС РСФРР, потім — Рев. трибуналу Пд. фронту. 1920—голова губревкому в Донбасі, пізніше — нарком внутр. справ УРСР, уповноважений по боротьбі з махновщиною, чл. РВР 4-ї армії. А. — делегат VIII і IX з'їздів партії, 3-го та 4-го з'їздів Рад, обирався членом Президії ВЦВК. З 1921 — ректор Ком. ун-ту ім. Я. М. Свердлова. Довгий час працював на різних постах в органах юстиції. З 1941 — персональний пенсіонер. Нагороджений орденом Леніна.

АНТОНОВ Олег Костянтинович (н. 19. II 1906) — рад. авіаконструктор. Чл. КПРС з 1945. Н. в с. Троїцях Московської губ. Закінчив Ленінградський політехнічний ін-т (1930). Створив близько 50 конструкцій учбових, транспортних і спортивних планерів. 1939 А. встановив абсолютний міжнар. рекорд по дальності польоту на планері

(749,203 км). Сконструював літак АН-2, який широко застосовується в народ, г-ві країни; створив ряд транспортних і пасажирських турбогвинтових літаків, в тому числі літак АН-10. 1958 розробив конструкції суцільнометалевих спортивних планерів А-11 і А-13. Депутат Верховної Ради СРСР 5-го скликання. Сталінська

премія, 1952 Нагороджений орденом Леніна. <img src="part7-31.jpg" alt="part7-31.jpg" width="156" height="199">

АНТОНОВ Олексій Інокентійович (н. 15. IX 1896) — рад. військ, діяч, генерал армії, ден. Верх. Ради СРСР 2—5-го скликань. Член КПРС з 1928. Учасник громад, війни. У Велику Віт чизн. війну був нач. штабу Південного, Північно - Кавказького та Закавказького фронтів, заст. нач. і нач. Ген. штабу Збройних Сил СРСР. Брав участь у роботі Кримської конференції трьох союзних держав (лютий 1945). Після війни — командуючий військами Закавказького військ округу та 1-й заст нач. Ген штабу Збройних Сил СРСР. Нагороджений багатьма орденами СРСР.

АНТОНОВ Сергій Петрович (н. 16. V 1915) — російський рад. письменник. Н. в Ленінграді. Інженер за освітою Друк, з 1944. А. відомий як автор оповідань, повістей, нарисів (зб. «Весна», 1947; «По дорогах ідуть машини», 1950, Сталінська премія, 1951; «Мирні люди», 1950; «Розмова», 1956, та ін.). За повістями «Піддубенські частівки» і «Це було в Пенькові» створено однойменні фільми. А. пише про трудові будні, духовну красу, багатство почуттів рад. людини Ліризм і тонкий гумор — характерні риси психолог, оповідань Антонова.

Тв.: Избранное. М., 1954; Деревенские повести. М., 1957; Весна. М., 1958; Укр. перекл. — Вибране. К., 1958.

АНТОНОВИЧ Володимир Боніфатійович (1834—1908) — український буржуазно-націоналістичний історик, археолог, етнограф. Н в містечку Махнівці Бердичівського повіту Київської губ. Вчився в Київському ун-ті. З 1878 — професор російської історії Київського ун-ту. В 1863—80 — головний редактор Тимчасової комісії для розбору стародавніх актів у Києві, з 1881 — голова /сторичного товариства Нестора-літописця при Київському ун-ті. За суспільно-політичними поглядами А. належав до українських буржуазних лібералів, які вихваляли реформу 1861 і одночасно виступали проти революційної боротьби народних мас. А. підтримував угоду 1890, укладену галицькими буржуазними націоналістами-народовцями з панівною австрійською і польсько-магнатською бюрократією Галичини, за якою народовці зобов'язувалися підтримувати реакційну політику австро-угорської монархії. А. — автор кількох праць з історії («Нарис історії Великого князівства Литовського до другої половини XV ст.», «Київ, його доля і значення з XIV до XVI ст.», «Про походження козацтва», «Дослідження про гайдамацтво»), археології («Древності Південно-Західного краю», «Археологічна карта Київської губернії»), етнографії («Чаклунство»). А. брав участь у підготовці до друку багатотомного «Архива Юго-Западной России», в якому були вміщені цінні фактичні матеріали. Але в політичній оцінці минулого України А., виходячи з класових інтересів української буржуазії, фальсифікував історичний процес. Реакційні концепції А. найвиразніше проявились в його працях з історії українського козацтва, в яких він розвинув буржуазно-націоналістичну «теорію» про «безкласовість» і «безбуржуазність» української нації, вороже ставився до революційних виступів народних мас, називаючи їх «руйнів-ницькими бунтами» На противагу історичній дійсності, А. заперечував єдність історичного розвитку українського і російського братерських народів, всіляко протиставляв український народ російському, заперечував прогресивне значення їх спільної боротьби проти внутр. і зовн. поневолювачів. Буржуазно-націоналістичні концепції А. були використані й перетворені в основні засади ідеології українського буржуазного націоналізму його учнем М. С. Грушевським — натхЕїен-ником української контрреволюції.

АНТОНОВИЧ (Антонович-Будько) Данило Сидорович (н. 22. XII 1889) — український рад. актор, нар. арт. СРСР (1954). Член КПРС з 1944. Н. в м. Білопіллі Харк. губ. Сценічну діяльність почав 1919 в Київ, театрі ім. Шевченка. З 1920 — в складі трупи «Кийдрамте», з якою 1922 вступає в театр «Березіль». У 1923—26 працює в Москві в І Російському робітничому театрі. В той же час знімається в фільмах режисера Ейзенштейна «Страйк» і «Броненосець „По-тьомкін"». З 1926 постійно працює в Харкові в театрі «Березіль» (тепер театр ім. Шевченка). Найвидатніші ролі А.: Гайдай, Берест («Загибель ескадри», «Платон Кречет» Корнійчука), Прослав («Ярослав Мудрий» Кочерги), Отелло («Отелло» Шекспіра), Нещасливцев («Ліс» Островського). Сталінська премія, 1948.

АНТОНОВИЧ Максим Олексійович (30. IV 1835—XI 1918) — вітчизняний філософ-матеріаліст, демократ, просвітитель, літературний критик і природознавець. Н. в м. Білопіллі Харк. губ. Закінчивши Харк. духовну семінарію і Петербурзьку духовну академію, А. відмовився від духовного сану і виступав на боці революц. демократії як войовничий матеріаліст-атеїст, як палкий пропагандист природничо-наук. знань і прихильник селянської революції. В працях «Два типи сучасних філософів», «Про гегелівську філософію», «Сучасна філософія» та ін. А. рішуче викривав монархічно-ліберальну ідеологію, виступав проти ідеалізму і релігії. Він гнівно плямував реліг.-містичну філософію реакц. професорів Київ, ун-ту (Гогоцького та ін.) і Київ, духовної академії (Юркевича та ін.). З 1859 працював в «Современнике». В галузі літ. критики А. відстоював ідеї критич. реалізму Чернишевського і Добролюбова, гостро критикував реакц. ідеалістичну теорію «чистого мистецтва». Як природознавець А. відомий оригінальними дослідженнями геол. будови Прибалтики і Фінляндії, працями «Льодовикова гіпотеза і льодовикові явища в Фінляндії і в Повенецькому повіті» (1876), «Чарлз Дарвін і його теорія» (1896) та ін. Чернишевський, Добролюбов, Плеханов високо цінували діяльність А., яка зміцнювала матеріалістичну традицію у вітчизн. філософії, природознавстві та естетиці.

АНТОНОВ-ОВСІЄНКО Володимир Олександрович (9. III 1884 — 1938) — професіональний революціонер, активний учасник Великої Жовтн. соціалістич. революції, військ. діяч, дипломат. Н. в Чернігові в сім'ї офіцера. В революційному русі з 1901, член РСДРП з 1902. В 1905—06 — один з організаторів військ, повстань у Ново-Александрії (Польща) і Севастополі. Пізніше проводив революційну роботу в Фінляндії, Петербурзі, Москві. Не раз зазнавав арештів. 1910 емігрував у Францію, примкнув до меншовиків. У травні 1917 вступив до партії більшовиків. 1917—член Гельсінгфорського к-ту РСДРГІ(б) і секретар Петроградського ВРК. Брав активну участь у штурмі Зимового палацу. На 2-му Всеросійському з'їзді Рад обраний членом к-ту у військ, і морськ. справах першого Радянського уряду. В період громадянської війни керував Українським фронтом і займав ряд інших відповідальних командних посад. 1922—24 — начальник ПУРу, звідки був знятий за активну участь у тро-цькістській опозиції. 1928 порвав з нею. 1925—33—повпред у Чехословаччині, Литві, Польщі, пізніше — прокурор РРФСР.

АНТОНОВСЬКА Анна Арнольдівка (н. 31. XII 1885) — російська рад. письменниця. Н. в Тбілісі. Друкується з 1921. Більшість творів А. відображають героїку революц. років («Транспорт вогню», «Надзвичайний комісар», «На Батумському рейді» та ін.). Історичний роман «Великий Моураві» (1939— 58; Сталінська премія, 1942) присвячений історії Грузії та її видатному діячеві — полководцеві кін. 16 і поч. 17 ст. — Георгієві Саакадзе.

АНТОНОВСЬКИЙ Михайло Іванович (30. IX 1759 — 1816)—російський і український дворянський історик і публіцист. Н. у Бор-зні на Чернігівщині. Вчився в Київ, духовн. академії і Московському ун-ті. З студентських років дружив з М. І. Новиковим. Очолював «Товариство друзів словесних наук». Писав публіцистичні статті, видавав журн. «Беседующий гражданин» (1789), в якому брав участь О. М. Радіщев. Перу А. належить «Історія про Малу Росію», що ввійшла до вид. І. Г. Георгі «Опис усіх народів, які проживають у російській державі» (СПБ, 1,799).

АНТОНОВЩИНА — антирадянський куркульсько-есерівський заколот на Тамбовщині 1920—21 на чолі з есером А. Антоновим, організований за вказівкою ЦК партії есерів, при підтримці інших сил контрреволюції, з метою повалення Рад. влади і реставрації капіталізму. Намагаючись використати труднощі в країні наприкінці громад. війни, заколотники діяли під гаслами «боротьби з продрозверсткою», «за вільну торгівлю», «Ради без комуністів». При підтримці куркульства до поч. 1921 вони створили 2 армії (бл. 50 тис. чол.). Бандити перерізали Пд.-Сх. залізницю, вбивали парт. і рад. працівників, грабували радгоспи, знущалися з трудящих. Для ліквідації А. весною 1921 була створена спеціальна комісія ВЦВК на чолі з В. О. Ан-тоновим-Овсієнком і виділені частини Червоної Армії, в складі яких була кав. бригада Г. І. Котовського. Влітку 1921 при активній підтримці трудящих заколот було придушено. Дострокова заміна в Тамбовській губ. продрозверстки продподатком сприяла остаточній ліквідації антоновщини.

АНТОНСЬКИЙ (Прокопович) Антон Антонович (1762—1848) — вітчизняний педагог і літератор. Н. на Чернігівщині. Вчився в Київ, академії, а згодом в Московському університеті. Довгий час очолював Благородний пансіон при Моск. ун-ті. З пансіону вийшли відомі діячі і письменники В. А. Жуковський, В. Ф. Одоєвський та ін. Одночасно А. вів плідну наукову і педагогічну діяльність в Моск. ун-ті, брав участь в роботі Російської академії. 1818—26 був ректором Моск. ун-ту. Автор багатьох праць, зокрема педагогічних, — «Читання для серця і розуму», «Про виховання» та ін.

АНТОЦІАНИ (грец. ανθος — квітка, колір і κυανεος — синій) — барвні речовини (пігменти) синього, червоного і фіолетового кольору, що містяться в багатьох рослинних клітинах. А. здебільшого є глюкозидами; своєю будовою вони близькі до флавонів. А. зумовлюють забарвлення квіток, плодів, стебел, листя. їхньому нагромадженню в клітинах сприяють світло, низька т-ра, пошкодження тканин та ін. фактори.

АНТРАКНОЗ (грец. ανθραξ — вугілля, νοσος — хвороба) — захворювання с.-г. культур, яке викликають гриби Gloeosporium і Colletotrichum. На уражених частинах рослин з'являються жовті, рожеві або бурі плями, тріщини і виразки з темнобурими краями; на стеблах плями іноді бувають чорні, ніби обвуглені; молоді рослини гинуть. Від А. найбільше терплять льон, конюшина, квасоля, баштанні культури, виноград, цитрусові, бирючина та ін. Рослини заражаються спорами і грибницею. Заходи боротьби: добір стійких сортів, правильні сівозміни, висока агротехніка, протруювання насіння, обприскування рослин фунгіцидами, знищення післяжнивних решток.