Вікіпедія:УРЕ/Том 1/АЕРОДРОМНА СЛУЖБА - АКСАКОВ/Тексти

АЕРОДРОМНА СЛУЖБА — служба тилу військово-повітряних сил, що включає аеродромне та аеродромно-технічне забезпечення. Аеродромне забезпечення призначене готувати нові аеродроми; аеродромно-тех. — обслуговувати на аеродромі авіац. частини, підрозділи й окремі літаки. До аеродромно-тех. забезпечення входить: утримання аеродромів та споруд на них в постійній готовності до експлуатації, забезпечення польотів матеріальними і тех. засобами, автотранспортом, наземними засобами для зльоту і посадки літаків та протипожежними і маскув. засобами.

АЕРОЗОЛІ — системи, що складаються з високороздрібнених твердих або рідких частинок і газів, у яких зависли частинки (дим, туман тощо). Надто розвинена поверхня завислих частинок має додаткову вільну поверхневу енергію, що зумовлює метастабільний стан А. Набувають великого значення проблеми стабілізації А. (штучне утворення стійкого туману та диму) та коагуляції А. (очищення повітря від промислового диму, штучне утворення дощу).

АЕРОІОНОТЕРАПІЯ — фізіотерапевтичний метод, що полягає у використанні з лікувально-профілактичною метою певних частинок — аероіонів, які містяться у повітрі і є носіями електричних зарядів. Такі частинки з'являються в атмосфері під впливом радіоактивного випромінювання грунту, космічного проміння та електричних розрядів. Дія аероіонів на організм залежить від їх кількості й електричної природи. Аероіони подразнюють сприймаючі нервові апарати легень, а також надходять у кров, де віддають свої електричні заряди її елементам. Корисно впливають на організм лише аероіони, які несуть негативний електричний заряд (т. з. легкі іони). Аероіони, що є носіями позитивних зарядів (важкі іони), діють шкідливо. Атмосферне повітря, залежно від умов місцевості, має різний аероіонний склад. Найбільша кількість легких іонів (25 тис. в 1 см³і більше)—у повітрі гірських та приморських районів; у повітрі великих міст — у середньому від 40 до 400 легких аероіонів в 1 см³. Кількість важких іонів при цьому може досягати багатьох тисяч. Для штучного збільшення в повітрі кількості легких аероіонів застосовують спец, прилади — генератори іонів (аероіонізатори), які бувають електричні, гідродинамічні або радіоактивні. А. дає ефект при лікуванні захворювань серцево-судинної і дихальної систем (зокрема — бронхіальної астми, коклюшу), гіпертонічної хвороби, виразкової хвороби шлунка тощо. Певні перспективи має застосування А. для запобігання багатьом хворобам. На гігієнічне значення аероіонів вперше звернув увагу харківський гігієніст І. П Скворцов (1899).

АЕРОКЛУБ — спортивна організація в складі Добровільного товариства сприяння армії, авіації та флоту (ДТСААФ). А. пропагують серед населення знання з авіації, вчать молодь льотної справа і залучають її до конструювання авіамоделей та планерів. А. організують авіаційні свята, змагання з пілотажу та ін. Членами А можуть бути всі громадяни — члени ДТСААФ. Навчання в А. безплатне і проводиться без відриву від виробництва. Найбільшим А. в СРСР є Центр, аероклуб СРСР ім. Чкалова. В УРСР А. є в Києві, Харкові, Сталіно, Луганську, Дніпропетровську, Запоріжжі та Кіровограді. В Сімферополі, Одесі та Львові є авіаспортклуби, які готують планеристів і парашутистів. Планерні станції с в Вінниці, Ровно та ін. містах.

АЕРОЛОГІЧНА ОБСЕРВАТОРІЯ — наукова установа, в якій проводять систематичні дослідження високих шарів атмосфери. В А. о. спостереження проводять способом підіймання метеорографів, запуску куль-пілотів, радіозондів тощо. А. о. мають аеростати, радіолокатори, спеціально устатковані літаки («літаючі лабораторії»), за допомогою яких вивчають хмарність, обледеніння, електр. і оптичні властивості атмосфери та ін. явища.

АЕРОЛОГІЧНІ ДІАГРАМИ — адіабатні діаграми (див. Адіабатичний процес), спеціально пристосовані для обробки даних аерологічного зондування атмосфери, зокрема обчислень зміни стану повітря при його адіабатичному вертикальному переміщенні. На А. д., крім адіабат, нанесзно ізолінії питомої вологості, або пружності насичення. Існує багато варіантів А. д. Найпоширзніші (в дужках позначено взличини, які відкладені по осях координат): емаграма (Т, —1§ р), тефіграма (Т, -?)- аерограма (1%Т, —Т\?р), зондограма (1§ Т, <р), де Т — т-ра, р — тиск, ер — ентропія повітря. В метеорологічній службі СРСР користуються переважно емаграмою.

АЕРОЛОГІЧНІ ПРИЛАДИ — прилади, що застосовуються для систематичного вивчення високих шарів атмосфери. Найпоширенішими А. п. є: метеорографи, радіозонди, аерологічні теодоліти, радіотеодоліти. Метеорографи — самописні прилади, що реєструють тиск, т-ру та вологість повітря; їх підіймають на літаках, аеростатах або кулях-зондах. Радіозонди — прилади, що вимірюють осн. метеорологічні елементи і автоматично за допомогою коду передають ці дані по радіо. Радіозонди підіймають у повітря на кулях, заповнених воднем, і пускають у вільний політ. За допомогою аеротеодолітів вимірюють кутові координати вільного польоту кулі з метою визначення швидкості та напряму вітру на різних висотах. Радіотеодоліти — це радіоприймачі з напрямленою антеною, що служать для визначення кутових координат радіозонда або передавача, який підіймається на кулі-пілоті, особливо за умов відсутності видимості, коли спостереження за допомогою аеротеодолітів неможливе. Крім того, останнім часом при вивченні атмосфери широко застосовуються локатори, які дозволяють вести спостереження за грозами, опадами, визначати,межі хмар тощо.

АЕРОЛОГІЯ — наука про високі шари атмосфери, частина метеорології. Часто цей термін вживають у більш вузькому значенні, як вчення про методи дослідження високих шарів атмосфери та прилади, що при цьому застосовуються.

АЕРОЛОЦІЯ — докладний опис району дії авіації або повітряної лінії (траси). До А. входять: а) кліматич. та фіз.-геогр. опис р-ну або траси; б) опис орієнтирів, які видно з літака; в) відомості про аеродроми і посадочні площадки; г) відомості про метеостанції та засоби земного забезпечення літаководіння.

АЕРОМАГНІТОМЕТР — прилад для вимірювання геомагнітного поля з літака. Створений в СРСР О. А. Логачовим (1936). Застосовуються такі А.: а) індукційні — для вимірювання величини ΔZ (приріст вертикальної складової геомагнітного поля) або ΔT(повного вектора земної напруги). Індукційні А. встановлюються на літаках легкого типу; б) А. з магнітомодуляційними давачами, які дозволяють вимірювати величину ΔT. Автоматичні А. широко використовуються на практиці і мають значно більшу точність, ніж індукційні ; в) в стадії розробки та випробовування перебувають А., побудовані на принципі ядерного резонансу, які відзначаються високою точністю. А. застосовують при розшуках родовищ корисних копалин.

АЕРОМЕХАНІКА — наука про закони руху та рівновагу газів (гол. чин. повітря), а також взаємодію газів та занурених у них твердих тіл. А. поділяється на аеростатику, що вивчає закони рівноваги, та аеродинаміку, що вивчає закони руху газів і тіл в них. А. — теорет. основа повітроплавання та авіації. В розвитку А. значне місце належить вітчизн. вченим М. 6. Жуковському, С. О. Чаплигіну та ін.

АЕРОН — протиблювотний препарат. Застосовується для запобігання морській хворобі, при нудоті і блюванні вагітних тощо.

АЕРОНАВІГАЦІЯ (повітряна навігація) — наука про методи водіння літальних апаратів за заданими курсом і висотою та з додержанням визначеного часу польоту. Основні види А.: 1) політ за земними орієнтирами; 2) компасна А.; 3) радіонавігація; 4) астронавігація.

АЕРОПЛАН (грец. αηρ — повітря та франц. planer — ширяти) — літальний апарат, важчий за повітря. Див. Літак.

АЕРОПОРТ (грец. αηρ — повітря і лат. portus — стоянка суден) — постійний аеродром, розташований на трасі повітряної лінії і обладнаний для транспортної авіації. За призначенням А. бувають: міжнародні — для літаків, що належать кільком країнам; базові — для постійного базування літаків; початкові, в яких літаки починають рейс за наміченим маршрутом; проміжні, кінцеві і запасні (для непередбаченої посадки). Залежно від устаткування і пропускної спроможності А. поділяються на класи; є також позакласні (найбільші) А. До складу А. входять аеровокзал, перон, склади для вантажів, приміщення для тех. і льотного персоналу, командна вишка та ін. А. обладнано радіотехнічними засобами, світлосигнальними і навігаційними приладами.

АЕРОСАНИ — самохідні сани, що рухаються силою тяги повітряного гвинта, який приводиться в дію двигуном внутрішнього згоряння. Швидкість А., залежно від потужності двигуна, — від 25 до 140 км/год.

АЕРОСТАТ (грец. αηρ — повітря і στατος — стоячий, нерухомий) — літальний апарат, легший за повітря. Підйомна сила створюється легшим за повітря газом (водень, гелій, світильний газ), що міститься в оболонці А. Розрізняють керовані і некеровані А. До 1-ї групи належать дирижаблі і моторизовані А. з двигунами й повітряними гвинтами, до 2-ї — сферичні вільні А., або повітряні кулі, і прив'язні, т. з. змійкові А. Вільні А. застосовують переважно для дослідження атмосфери і в спорті. До них належать радіозонди, кулі-пілоти, стратостати і автоматично керовані А., які піднімаються в повітря без людей (з радіотелеметричними приладами). Прив'язні А. поділяються на А. спостереження і А. загородження, які піднімаються в повітря на тросі, що розмотується з моторизованої лебідки. А. спостереження застосовують для військової розвідки та коректування артилерійського вогню і в метеорології; А. загородження — для захисту важливих об'єктів і міст від нальотів ворожої авіації; піднімають їх густою сіткою (рядами або в шаховому порядку) на висоту, яка досягає 4,5 км і більше. Їх широко застосовували в системі ППО Москви та інших міст СРСР під час Великої Вітчизняної війни. Див. Повітроплавання.

АЕРОСТАТИКА — розділ аеромеханіки, який трактує про умови рівноваги газів (повітря) та тіл, що містяться в них (аеростатів). Сила тиску, яка діє на елемент dS поверхні тіла, направлена по внутрішній нормалі до *т поверхні і дорів-нює pdS, де p — тиск. Умова рівноваги елемента газу у вигляді циліндра висотою dz виражається диференціальним рівн. dp + γdz = 0, де γ — вагова

Аеростат: 1 — клапан для випускання газу; 2 — пояс; З — апендикс (патрубок для наповнення аеростата газом); 4 — оболонка; 5 — клапанна линва; 6 — стропи; 7 — поясна линва; 8 — стро-пове кільце; 9 — гондола.

густина газу. При значних різницях висот (атмосфера), нехтуючи вологістю повітря і приймаючи, що густина змінюється згідно з рівнянням Клапейрона p/γT = R = const (T — абсолютна т-ра, R — газова стала), одержуємо рівн. dp/p + dz/RT = 0, яке можна проштегрувати, якщо відома залежність T = f(z). Спостереження показали, що для серед. широт ари 0 < z < H = 11 000 м (тропосфера) T_z = = T₀ — βz (β ≈ 0,0065 град/м), а при H ≤ ≤ z ≤ ≈ 30 000 м (стратосфера) T_z = T_H = = const. Беручи ці дані, одержуємо після інтегрування барометричні формули: для тропосфери Б'єркнеса:

для стратосфери Галлея:

Ці формули при початкових значеннях p₀ = = 10 330 кГ/м2, γ0 = 1,225 кГ/м³, T₀ = = 288°K покладені в основу таблиць атмосфери стандартної. Рівнодіюча Y_стсил тиску, що діють на тіло об'ємом V, яке міститься в повітрі, є гідростатична (Архімедова) підіймальна сила, прикладена в центрі ваги тіла, спрямована вгору, і визначається з рівн. Y_ст = γV. Якщо тіло (аеростат) являє собою оболонку, заповнену несучим газом густиною γ2 < γ, то воно має плавучість, яка вимірюється добутком (γ — γ2)V. Якщо загальна вага конструкції, корисного вантажу та баласту G = (γ — γ2)V, то аеростат буде зрівноважений, при G < (γ — γ2)V — буде підніматись і при G > (γ — γ2)V — опускатись. Із збільшенням висоти плавучість зменшується внаслідок зменшення γ — γ2; отже, для кожного аеростата існує макс. висота (стеля), на якій він може бути зрівноважений без баласту.

АЕРОТЕНК, аеротанк (грец. αηρ — повітря і англ. tank — бак) — споруда для штучного біологічного очищення стічних вод за допомогою активного мулу (бактерії-міне-ралізатори та нижчі організми) і продування повітрям (аерації). А. являє собою бетонний проточний басейн глиб. 3—5 м, шир. З—12 м і довж. до 150 м. Повітря, що подається через закладені в дні А. пористі пластинки (фільтроси), перемішує попередньо відстояну суміш стічної рідини і активного мулу, достачаючи кисень, погрібний для життєдіяльності бактерій, та окислюючи органічні забруднення. Активний мул випадає у вторинних відстійниках, звідки знову перекачується в А., а його приріст (завислі речовини) скидається для обробки (бродіння) з осадом первинних відстійників. Час перебування стічної рідини в А. 6—12 годин.

АЕРОТЕРАПІЯ (грец. αηρ — повітря та θεραπεια — лікування) — застосування з профілактичною та лікувальною метою чистого повітря. А. поліпшує нерв. регуляцію і збагачує організм киснем; застосовується у вигляді повітряних ванн (теплих, прохолодних чи холодних), які, залежно від потреби, можуть тривати від 5 хв. до 3 год. Друга форма А. — тривале перебування одягненої людини на вільному повітрі (включаючи нічний сон). Звичайно А. поєднують з ходінням та рухливими іграми. Застосування А. дає добрі наслідки при лікуванні туберкульозу, гіпертонічної хвороби, неврозів та ін.

АЕРОФІЛЬТР (грец. αηρ — повітря та лат. filtrum — повсть) — споруда для біологічного очищення стічних вод, різновидність біофільтра. А. мають висоту до 4 м і обладнані пристосуванням для штучного продування рідини повітрям. Стічну рідину попереду звільняють від завислих частинок і колоїдальних речовин способом обробки в аеротен-ках на неповне очищення. Навантаження А. 4—5 м³ стічної рідини за добу на 1 м³ об'єму аерофільтра.

АЕРОФОТОЗНІМАННЯ — фотографування земної поверхні з літака за допомогою спец. аерефотокамер. Розрізняють планове А. — при вертикальному розміщенні оптичної осі фотоапарата і перспективне А., коли вісь нахилена до горизонту. А. г. одним з методів вивчення земної поверхні, як й широко застосовується при створенні топографічних карт різних масштабів, а також під час геол. та геоморфологіч. досліджень, при обліку рослинних та водних ресурсів, у транспортному будівництві та ін. Тепер застосовують кольорово та спектральне аерофотознімання з різними світлофільтрами. Розвивається фотознімання радіопроменем для фотографування крізь хмари, туман і вночі. Особливо важливе А. при дослідженнях труднодоступ. р-нів (заболочених та дуже розчленованих).

АЕТА — племена, найстародавніше населення Філіппін (бл. 25 тис. чол.); низькорослі люди, витіснені малайцями, іспанцями і американцями в хащі о-вів Лусон, Мінданао, Палаван та ін. Сучасна мова А. — малайська, малайсько-полінезійської мовної сім'ї. А. — негроїди. Бродячі мисливці і збирачі диких плодів. Зберегли основи первіснообщинного ладу. Примітивна і матеріальна культура А. Одяг — тільки настегновий пояс, житло — бамбуковий намет, вкритий листям пальм. А. не вміли виробляти залізні, гончарські і ткацькі вироби, а купували їх у своїх сусідів.

АЕЦІЙ Флавій (бл. 395—454) — полководець і дипломат римського імп. Валентініана III. А. відбив напади на Зх. Римську імперію племен вестготів, франків, бургундів, придушив повстання в Галлії. 451 в бою на Каталаунських полях А. разом з Теодоріхом завдав, поразки гуннам на чолі з Аттілою

АЖАЄВ Василь Миколайович (н. 12. II 1915) — російський рад. письменник. Родом з Підмосков'я. Інженер-хімік. Закінчив Літ. інститут ім. Горького (1944). Друкується з 1937 Широко відомий роман А. «Далеко від Москви» (1948; Сталінська премія, 1949) про героїчну працю рад. людей на будівництві нафтопроводу на Далекому Сході в роки Великої Вітчизн. війни. Створено однойменний фільм (1950).

Тв.: Укр. перекл. — Далеко від Москви. К. 1955.

АЖБЕ (Azbe) Антон (30. V 1862—6. VII 1905) — словенський живописець і педагог Писав переважно портрети. Жив і працю вав у Мюнхені, де 1891 відкрив художні школу, в якій, зокрема, вчилися О. Мурашко

І. Грабар, словенські та сербські живописці.

Літ.: Молева Н., Белютин В. Школа Антона Ашбе. М., 1958.

АЖГОН, айован, індійський кмин (Trachyspermum copticum) — однорічна ефіроолійна рослина род. зонтичних. А. відомий в Індії, Ірані, Афганістані та ін. країнах. В СРСР вирощується в Киргизії. Плоди дрібні (довж. бл. 2 мм), містять ефірну (2,5—10%) і жирну олію (15— 30%). В ефірній олії 40—55% тимолу, який має сильні бактерицидні і протиглисні властивості. Використовується в парфюмерній і фармацевтичній промисловості. Урожайність при зрошенні 8—10 ц/га і більше.

АЖІО (італ. aggio), або лаж (італ. I'aggio) — в капіталістич. країнах відхилення курсу грошових знаків, векселів, цінних паперів від їхньої номінальної ціни в бік перевищення. Відхилення курсу в бік зниження наз. дизажіо. Обчислюється А. в процентах.

АЖІОТАЖ (франц. agiotage)— 1) Збудження, хвилювання. 2) Спекулятивна гарячка на капіталістич. ринках і біржах.

АЖУР (франц. a jour — на сьогодні) — стан обліку, при якому бухгалтерські записи виконуються в день здійснення відповідних операцій. Ажурне ведення рахунків дозволяє в кожний момент обізнатися з господарським станом підприємства.

АЖУРНІ ТКАНИНИ (франц. ajoure — прозорий, плетений) — легкі прозорі тканини, для виготовлення яких застосовують 3 види ниток: одну утокову та дві основні (ґрунтову і перевивочну, або ажурну). Переплітаючись з утоком, ґрунтова і перевивочна основи перевиваються між собою, утворюючи різні прозорі візерунки або на густій непрозорій тканині — сітчасті візерунки у вигляді вишивок (спортажур, газ тощо). З А. т. виготовляють літній одяг, завіси, хустинки, технічні сита тощо.

АЗ — назва першої літери в старослов'янському, а пізніше в староруському алфавіті. Означала також і займенник «я».

АЗАДОВСЬКИЙ Марко Костянтинович (18. XII 1888 — 24. XI 1954) — російський рад. фольклорист і літературознавець. Досліджував історію рос. і укр. фольклористики. Видано праці: «Російська фольклористика і слов'янські країни» (1946); «Історія російської фольклористики» (1958); «Література і фольклор» (1938); «Російська казка» (т. 1 — 2, 1932). Записував і вивчав радянський фольклор («Бесіди збирача», «Фронтовий фольклор» та інші).

АЗАЛІЯ (Azalea) — рід рослин родини вересових, який часто відносять до роду рододендрон. В Житомирській і Ровенській обл. росте А. жовта (A. pontica = Rhododendron flavum) з золотистожовтими квітками. А. жовта є реліктом у флорі України. Поширена вона також в Малій Азії і на

Кавказі. Кімнатною і оранжерейною рослиною є А. індійська (A. indica = Rh. indicum) родом з Індії і Китаю. Нектар квіток А. жовтої отруйний.

АЗБЕСТ (грец. ασβεστος — невгасимий) — загальна назва мінералів з групи серпентину та амфіболу, шо здатні розщеплюватися на тонкі та міпні волокна. Розрізняють хризо-тил-А. та амфібол-А. Найбільше пром. значення має хризотил-А. (95% світового видобутку А.). Хризотил-А. (3MgO • 2SiO₂ •2H₂O)— тонковолокнистий мінерал зеленуватожовтого, інколи білого кольору (в розпушеному стані — сніжнобілий). Твердість 2—3. Вогнета луготривкий. Утворився внаслідок зміни багатих на магній ультраосновних порід під впливом гідротермальних розчинів. Застосовується при виготовленні тканин для вогнетривких костюмів, театральних завіс і в будівництві. Родовища азбесту в СРСР відомі на Уралі і в Саянах.

АЗБЕСТ — місто в Свердл. обл. РРФСР. 60 тис. ж. (1959). В р-ні А. — значне родовите азбесту (Баженовське). Збагачувальні ф-ки, заводи: азботехніч. виробів, механічний та ін. В А. — гірничий технікум.

АЗБЕСТОВА ПРОМИСЛОВІСТЬ — промисловість по видобуванню азбестової руди і виробництву азбесту. Азбестове волокно з дагніх-давен застосовувалося для виготовлення неспалимих ґнотів, одягу та ін. виробів. Сучас. азбестова пром-сть виробляє понад 2000 видів продукції. Азбест широко використовується для виробн. азбестоцементних покрівельних матеріалів, водопровід. і каналізац. труб та ін. виробів і конструкцій, азбестотех. виробів для різних галузей машинобудування, тепло- і електроізоляц. матеріалів.

У Росії виробн. азбесту виникло на Уралі на поч. 18 ст. В кін. 19 ст. запроваджено механізацію збагачення азбесту. В 1913 було вироблено 23 тис. т азбесту. В СРСР на основі використання великих ресурсів азбесту на Уралі, механізації гірничих робіт і введення в дію великих збагачув. ф-к вироби. азбесту в 1940 досягло 143 тис. т. За післявоєнні роки провелено дальшу тех. реконструкцію азбестових рудників, розширено діючі і збудовано нові потужні збагачув. ф-ки. Випуск азбесту в 1957 становив 801 тис т проти 241 тис. т в 1950. В А. п. широко впроваджуються високопродуктивне гірничотранспортне устаткування, автоматизація виробн., радіозв'язок та ін. На кінець семирічки на базі родовищ азбесту на Уралі і в Казахстані випуск азбесту досягне бл. 2 млн т (без 7-го сорту). На Україні в азбестоцементній та ін. галузях промисловості широко використовується азбест, завезений в основному з Уралу.

Серед країн народної демократії порівняно великі ресурси азбесту має КНР, де випуск його становить понад 20 тис. т на рік і намічається дальший розвиток цього вироби.

У капіталістич. країнах найбільш розвинуте виробн. азбесту в Канаді, а також в Південно-Африканському Союзі, Пд. Родезії, США, Свазіленді, Італії

АЗБЕСТОЦЕМЕНТНА ПРОМИСЛОВІСТЬ — галузь промисловості будівельних матеріалів, яка об'єднує виробництво покрівельних матеріалів (шиферу), водопровідних і каналізаційних труб, облицьовувальних плит,

<font face="Times New Roman" size="2">вентиляційних коробок, електроізоляційних дощок, панелей для стін, санітарно-технічних кабін та інших деталей і конструкцій із азбесту і цементу. Азбестоцементне виробн. виникло в кін. 19 ст. в Австрії. В Росії перший завод по виробн. покрівельних матеріалів було збудовано 1908 в Брянську. В 1913 діяли 2 напівкустарні шиферні підприємства, які випустили бл. 10 млн. ум плиток. Великого розвитку А. п. досягла в СРСР. У довоєнні п'ятирічки стали до ладу великі механізовані підприємства по виробн. азбестоцементних виробів і труб. У 1940 ці заводи виготовили 206 млн. ум. плиток шиферу, 1259 км труб і 3,4 тис. т електроізоляц. плит. За післявоєнні роки було збудовано багато нових підприємств, оснащених високопродуктивним устаткуванням.

А. п. СРСР за обсягом вироби, вийшла на 1-е місце в світі. Виробн. шиферу в 1950 становило 546 млн. ум. плиток, в 1958—2393 млн., труб відповідно — 3500 і 15 186 км, електроізоляц. плит — 4,7 і 12 тис. т. На азбестоцементних заводах СРСР запроваджуються механізація і автоматизація виробничих процесів, розширюється асортимент продукції. В УРСР до війни діяло 2 шиферні заводи — Київський і Краматорський, на яких 1940 було виготовлено 42,4 млн. плиток шиферу. 1951 здано в експлуатацію новий завод у Харкові і 1954 — цех азбестоцементних труб на Київському заводі. Виробн. шиферу на Україні 1947 досягло довоєнного рівня, а 1950 перевищило його в 2 рази. Випуск шиферу 1955 становив 192 млн., 1958—273 млн. плиток, азбестоцементних труб відповідно — 1130 і 1501 км. У 1959—65 передбачено розширення, механізацію та інтенсифікацію виробн. на діючих підприємствах, а також збудування заводів у Львівському, Сталінському і Херсонському раднаргоспах. Передбачено виробн. нових азбестоцементних конструкцій і деталей для житлового будівництва.

А. п. значного розвитку набула в країнах народ. демократії — Китаї, Чехословач-чині, Румунії, Болгарії та ін. В капіталістич. країнах А. п. найбільш розвинута в США, Англії, Франції, ФРН, Італії, Бельгії. Випуск азбестоцементних матеріалів становив (в тис. т) у США — 670 (1954), в Англії — 533 (1953), у Франції — 368 (1956) і в ФРН — 250 (1956).

АЗБЕСТОЦЕМЕНТНІ ВИРОБИ — будівельні виробн. що виготовляються з суміші портландцементу, азбестового волокна і води. Співвідношення між азбестом і цементом у вазі 1 : 4. Після затужавіння утворюється штучний камінь сірого кольору. Об'ємна вага 1,6—2,1 т/м³, границя міцності при згині 100—250 кг/см², при стисненні 600— 1000 кг/см². А. в. відзначаються довговічністю, водонепроникністю, стійкістю до лугів, теплотривкістю. Широко вживаються такі А. в.: хвилясті покрівельні листи, покрівельні плитки, труби, а також збірні вентиляційні коробки, зливні лійки, підвіконні дошки, карнизи, електроізоляц. щитки тощо.

Літ.: Соколов П, Н. Технология асбестоцементных изделий. Изд. 2. М., 1955.

АЗБУКА [від назв перших слов'янських літер «аз» (а) та «буки» (б)] — 1) Те саме, що й алфавіт. 2) Назва початкового посібника для навчання грамоти. Див. Буквар.

АЗБУКА-ГРАНИЦЯ — віршована азбука, повчальна поезія у сх. і пд. слов'ян. Автором А.-г. був Костянтин Болгарський, учень Мефодія. Кожний рядок А.-г. починався з чергової літери, напр.:

А. — Аз словом сим молюся богу;

Б. — Боже всеа твари зиждителю;

В. — Видимые и невидимые і т. ін.

Пізніше А.-г. була дуже поширена при навчанні грамоти в Московській державі.

АЗБУКОВНИКИ (алфавітники) — рукописні довідники, в яких давалось пояснення незрозумілих слів. За змістом були різноманітними: енциклопедичного характеру, навчальні, настановчо-виховні, мішані. А. відомі з 80-х рр. 13 ст. (новгородський А.). Назва А. виникла і вкоренилась у період розвитку книгодрукування. Найбільшого поширення в Росії і на Україні А. набули у 16—17 ст. 1627 на Україні письменник і друкар Памва Беринда випустив перший друкований А. «Лексіконъ славеноросскій и именъ тлъкованіе». У 17 ст. з'явилися А., які мали характер навч. посібників. Ці А. містили в собі азбуку, склади, граматику, відомості з різних наук. Іноді у шкільні А. вміщувалися правила поведінки учнів, а також поради вчителям. Шкільні А. розширили обсяг знань у школах 17 ст., увівши до навчання елементи «світської освіти». Всі А. були анонімними, до наших часів їх збереглося бл. 200.

«АЗБУЧНА ВІЙНА» — боротьба прогресивної громадськості Галичини проти спроб австрійсько-польської реакції латинізувати укр. алфавіт. План латинізації був вперше запропонований 1834 галицьким реакц. діячем Й. Лозинським. Спробам Лозинського та його прибічників дав відсіч укр. поет М. Шашкевич. 1859 губернатор Галичини польський магнат А. Голуховський хотів законодавчим шляхом запровадити латинський алфавіт і цим завдати удару давнім традиціям укр. культури в галузі писемності та полегшити окатоличення укр. народу, до чого прагнув Ватікан. Рішучі протести громадськості Сх. Галичини, підтримані відомими славістами Ф. Міклошичем і П. Шафариком, примусили реакц. кола відмовитися від зазіхань на укр. писемність.

Літ.: Франко І. Азбучна війна в Галичині 1859 р. Львів, 1912.

АЗГУР Заїр Ісакович (н. 15. І 1908) — білоруський рад. скульптор, нар. художник БРСР. З 1958 дійсн. чл. Академії мистецтв СРСР. Член КПРС з 1943. Вчився у Київ, художньому інституті. З 1929 працює в Мінську. А. створив численні портрети діячів революц. руху (Свердлова, Орджонікідзе, Калініна, Дзержинського), білорус. письменників (Янки Купали, К. Крапиви та ін.), Героїв Радянського Союзу (на Україні — бюст О. Молодчого), Героїв Соціалістичної Праці, а також видатних борців за мир. Сталінська премія, 1946, 1948.

Літ.: Заир Исаакович Азгур. М., 1953.

Азбуковник — «Лексіконг славеноросскій», виданий П. Бериндою (1627). Титульний аркуш.

АЗЕНКУР — село в департ. Па-де-Кале (Франція), місце битви 25. X 1415 між англійцями і французами під час Столітньої війни 1337—1453. В бою під А. 15 тис. англ. лучників на чолі з Генріхом V розгромили 60 тис. чол. франц. рицарської кінноти маршала Шарля д'Альбре, внаслідок чого англійці зайняли Пн. Францію і Париж.

АЗЕОТРОПНА СУМІШ _ суміш рідин, яка кипить при сталій т-рі і не змінює складу при перегонці. Спочатку А. с. розглядались як хім. сполуки, але Д. П. Коновалов довів помилковість такого погляду. Існують А. с, що киплять при т-рі, нижчій за t° кип. низькокиплячого компонента, і А. с, що киплять при т-рі, вищій за t° кип. висококиплячого компонента. Утворення А. с. робить неможливим одержання деяких 100%-них кислот (азотної, соляної) та абс. спирту перегонкою їхніх водних розчинів.

АЗЕРБАЙДЖАН ІРАНСЬКИЙ — істор. область на Пн. Зх. Ірану. Межує з СРСР, Туреччиною і Іракською республікою. Пл. — 106 тис. км², нас. близько 6 млн. чол., гол. чином азербайджанці. Гол. місто Тебріз (290 тис. ж.), ін. значні міста: Ардебіль, Резайє. Переважно гірський рельєф, посушливий клімат, напівпустельна рослинність. Ліси на більш зволожених схилах гір. Корисні копалини: нафта, кам. вугілля, сірка, залізо, кольорові метали, золото. А. І. — р-н великого поміщицького землеволодіння і дрібного сел. землекористування (до 80% орної землі у поміщиків, 12% у держави й мечетей, решта у селян). Дає до 25% валового збору пшениці в країні. Розвинуте скотарство (переважно вівчарство), садівництво. Пром-сть — текстильна, килимарство (до 45% загально-іранського вироби, килимів). Є трикотажні, сірникові ф-ки, скляний, гіпсовий, миловарний заводи.

АЗЕРБАЙДЖАНСЬКА ДЕМОКРАТИЧНА ПАРТІЯ — утворилася 1945 в м. Тебрізі з представників майже всіх верств населення Азербайджану Іранського. Керівною силою А. д. п. був робітн. клас. Програма партії, яка вимагала автономії Азербайджану Іранського, офіц. визнання азербайдж. мови, розподілу між селянами держ. зем. і водних ресурсів, стала основою діяльності створеного 1945 нац. уряду Азербайджану Іранського. В кін. 1946 Іран, уряд ліквідував автономію Азербайджану Іранського і заборонив А. д. п. Частина членів А. д. п. увійшла до складу Народної партії Ірану.

АЗЕРБАЙДЖАНСЬКА МОВА — давня писемна мова тюркської групи, що сформувалась на території Азербайджану на основі мов огузьких і кипчацьких племен. Незважаючи на те, що А. м. зазнала впливу араб., перс. та іберійсько-кавк. мов, вона повністю зберегла свою тюрк. основу, але виробила специфічні риси, якими і відрізняється від мов, споріднених з нею.

Перша писемна пам'ятка А. м. — епос «Штабі Деде-Коркуд» (10—11 ст.). Дальший розвиток А. м. можна простежити за літ. творами видатних азерб. письменників — Насімі, Фізулі, Хатаї, Вагіфа та ін. З 2-ї половини 19 ст. А. м. стає нац. літ. мовою, в розвитку і збагаченні якої відіграли роль відомі письменники М. Ф. Ахундов, Г. Зар-дабі і Д. Мамедкулізаде. Справжнього розквіту А. м. набула лише за рад. часів. Наук, центр вивчення А. м. — Інститут літератури і мови АН Аз. РСР.

Літ.: Мірзазаде X. Азербайчан ділінін таріхі грамматікасина аід матеріаллар. Баки, 1953; Гусейнов М. Муасір Азербайчан ділі. Баки,1954; Ширалиев М. О диалектной основе азербайджанского национального литературного языка. «Вопросы языкознания», 1958, № 1.

АЗЕРБАЙДЖАНСЬКА РАДЯНСЬКА СОЦІАЛІСТИЧНА РЕСПУБЛІКА (Азербайджан).

Загальні відомості. Аз. РСР утворена 28 квітня 1920; розташована на Пд. СРСР, у сх. ч. Закавказзя; на Сх. омивається Каспійським м.,на Пд. межує з Іраном і Туреччиною. А. належить ряд о-вів на Сх. і Пд. від Апшеронського п-ова. До складу А. входять Нахічеванська АРСР і Нагірно-Карабахська автономна область. Аз. РСР має пл. 87 тис. км², поділяється на 68 р-нів, має 40 міст і 94 селища міського типу, нас. 3,7 млн. чол. (1959), столиця — м. Баку (з пригородами 968 тис. ж., 1959).

Державний устрій. Аз. РСР — суверенна соціалістична д-ва робітників і селян, яка на основі добровільності і рівноправності входить до складу СРСР. Поза межами статті 14 Конституції СРСР А. здійснює владу самостійно, повністю зберігаючи свої суверенні права. А. має право вступати в безпосередні зносини з іноземними д-вами. Вся влада в республіці належить трудящим міста і села в особі Рад депутатів трудящих. Найвищим органом держ. влади республіки є її Верховна Рада, а в період між сесіями — Президія Верховної Ради А. Найвищий розпорядчий і виконавчий орган держ. влади — Рада Міністрів республіки. Місцевими органами держ. влади в авт. обл., р-нах, містах, селищах і селах є відповідні Ради депутатів трудящих. Верховна Рада Аз. РСР і Верховна Рада Нахічеванської АРСР обираються строком на 4 роки, Рада депутатів трудящих Нагірно-Карабахської а. о., районні, міські, селищні й сільські Ради депутатів трудящих обираються строком на 2 роки громадянами, що досягли 18 років. Активну участь в роботі державних органів беруть жінки А. За даними виборів 1959 до Верховної Ради і місцевих Рад республіки, серед 33 532 депутатів є понад 13 тис. жінок. У складі Верховної Ради Аз. РСР жінок 27,69%, у складі місцевих Рад — 40,16%. Правосуддя в А. здійснюється Верховним судом А., Верховним судом Нахічеванської АРСР, судом Нагірно-Карабахської а. о. і районними (міськ.) народ. судами. Вищий нагляд за точним виконанням законів на території республіки здійснюється як Генеральним прокурором СРСР безпосередньо, так і через Прокурора А. Республіка має свій держ. герб, прапор і гімн.

Природа. А. в значній ч. гірська країна. На Пн. простягаються хребти Вел. Кавказу— Гол. Кавказький і Боковий (з вершинами Ба-зар-Дюзі, 4480 м, і Шахдаг, 4250 м). На Зх. і Пд. Зх. — система Мал. Кавказу з Шахдагським (г. Гіналдаг, 3373 м), Мровдагським (г. Гямиш, 3722 лі), Сх.-Севанським, Зангезурським (г. Капутджух, 3906 м), Карабахським та ін. хребтами, а також Карабахським вулканічним нагір'ям. На Пд. Сх. — Талишські (Талишинські) гори вис. до 2500 м. Між горами Вел. і Мал. Кавказу 1/4 площі А. займає

Куро-Араксинська низовина (поділяється на Ширванський. Карабахгький, Мільський, Муганський і Сальянський степи). На узбережжі Каспійського м. розташовані Самур-Дівічинська (на Пн. Сх.) і Ленкоранська (на Пд. Сх.) низовини. А. багатий на корисні копалини. Є нафта (найбільше на Апшеронському п-ові і під дном Каспійського м.), газ, алуніти, залізна руда, мідь, поліметал. руди, кам. сіль та ін.; понад 600 мінер. джерел (найбільше відомі: Істісу типу «Карлові Вари», Бадамлинські типу «Нарзан», Сураханські). На Сх. від Кіровабада розташоване єдине в світі родовише лік. нафти (Нафталан). Клімат різноманітний: в Куро-Араксинській низовині — сухий субтропіч. (січень +1°, липень +26°; опадів 200—400 мм на рік), у Ленкоранській низовині — вологий субтропіч., з опадами 1400—1700 мм, в передгірських і гірських р-нах—помірний, помірно холодний і холодний (пересіч. т-ра січня від 0 до —10°, липня — від +20 до +10° і нижче, опадів — від 400 до 1300 мм). В А. протікають найбільші ріки Кавказу — Кура з притоками Араксом (на кордоні з Іраном) і Алазані, які використовуються для зрошення і одержання гідроенергії.

Грунти і рослинність різноманітні. В низовинах переважно сіроземи і лучні грунти, в т. ч. солончаки з напівпустельною і степовою рослинністю, вище, до 500 м, — каштанові; на схилах гір, до 2000—2200 м, — бурі гірськолісові з широколистяними лісами (бук, граб, дуб). Особливо розвинута лісова рослинність на пд. схилах Гол. Кавказького хребта. Вище 2000—2200 м — гірськолучні грунти і субальпійські та альпійські луки, яйлаги — літні пасовища. В Ленкоранській низовині жовтоземні субтропічні грунти, які використовують для вирощування чаю, цитрусових та ін. На схилах Талишу в широколистяних лісах зустрічаються релікти третинного часу (залізне дерево, дуб каштанолистий, дзелква, шовкова акаиія та ін.). В А, понад 400 видів дерев і чагарників. Сучас. фауна А. налічує до 12 000 видів, в т. ч. безхребетних понад 10 тис, птахів 343, ссавців 92, риб прісноводних 88 та ін. В степах і напівпустелях, болотах, тугаях водяться численні гризуни, гієна, антилопа-джейран, вовк, шакал, дика свиня, наземні черепахи; в гірських лісах — бурий ведмідь, рись, козуля, олень, куниці, дятли. В Лепкоранській низовині багато водяних і чорних щурів, зустріч, дика свиня, лісовий кіт, тигр (заходить з Ірану), багато птахів. У лісах Талишу — леопард, рись, борсук, у високогір'ях — дагестанська коза, сарна, грифи Каспійське м. багате на рибу. З цінних порід є білуга, севрюга, лосось, каспійські оселедці і кілька, сазан та ін.; з ссавців у морі — лише каспійський тюлень.

Населення. Осн. населення А. — азербайджанці; проживають також росіяни, вірмени, грузини, українці та ін. Серед, густота — бл. 43 чол. на 1 км². Найбільш заселені Апшеронський п-ів, особливо р-н Баку, і Куро-Араксинська низовина. Міського нас. 48%, сільського 52% . Найбільші міста: Баку, Кіро-вабад, Сумгаїт, Нуха, Мінгечаур, Ленкорань, Нахічевань, Степанакерт.

Історія. На території А. люди жили вже в епоху палеоліту. В неолітичний період тут виникли землеробство і скотарство. Завдяки

наявності багатих рудних родовищ у бронзовому віці (2-е тис. до н. е.) А. перетворився в один з центрів древньої металургії. На початку 1-го тис. ло н. е. в А. починають виготовляти вироби з заліза. В цей же час і виникли на території А. перші д-ви, в яких перепліталися первіснообщинні і рабовласницькі відносини. В період 1-го тис. до н. е. і до початку 2 ст. н. е. д-ви Манна, Мідія. Атропатена. пізніше Албанія стали важливими ланками азерб. державності. Від назви Атропатена (пізніше Атрнатакан, Адербайджан) бере свою назву і А. На протязі багатьох віків А. не раз ставав ареною жорстоких битв з іноземними поневолювачами. В середині 6 ст. до н. е. і на поч 3 ст. А. завойовували перси, в кін. 7— на поч 8—араби. Не раз виступав азерб. народ проти завойовників. Найбільшими повстаннями були антифеодальний маядпкітський рух в кін. 5—на поч. 6 ст. і антиарабське, хуррамітське повстання під проводом Бобека в 816—37. В 2-й пол. 9 ст., після розпаду Арабського халіфату на окремі феод, володіння, в А. виникли і зміцніли д-ви Саларідів, Мазьядідів, Кесранідів та ін., настало деяке пожвавлення в госп. і культ. житті країни, яке було перерване завоюванням А. сельджуками (11 ст.), а пізніше (13 ст.) — монголами. В 11 —13 ст. з вторгненням тюркських кочовиків відбувається заміна мови корінного населення А. тюркською розмовною мовою. В цей час формується азерб. народність. Монгольська навала (13 ст.) спустошила країну і надовго затримала її історич. розвиток. В кін. 14 і на поч. 15 ст. на Пн. А. зміцніла д-ва Ширваншахів (Ширван), на Пд. виникли нові д-ви Кара-коюнлу і Ак-коюнлу. До деякої міри пожвавлюється економіч. розвиток країни. В цей же час зміцнилися історич. зв'язки з Росією (встановлені ще в 9—10 ст.), в А. перебував ряд рос. посольств, його відвідав видатний мандрівник Афанасій Нікітін. На поч. 16 ст. усі землі А. об'єднуються навколо д-ви Сефевідів, шо дало можливість відбити навалу турків-османів 30— 50-х рр. 16 ст. У боротьбі з місцевими феодалами шах Аббас І з дин. Сефевідів спирався на Іран, бюрократію і землевласників. Відбувся своєрідний процес переродження азерб. д-ви в іранську. З кін. 16 і в 17 ст. боротьба Ірану і Туреччини за володіння А. призвела до дальшого госп. занепаду А. Азерб. народ вів героїчну боротьбу проти іноземних і місцевих гнобителів, в ході якої прославився народний герой Кер огли. Тимчасове перебування прикаспійських обл. А. в складі володінь Росії (1723—35) сприяло дальшому зміцненню зв'язків народів Кавказу з Росією. На поч. 18 ст. в А. утворюється бл. 15 ханств, в яких зростає і зміцнюється рос. зовн.-політ, орієнтація. Важливою подією в історії А. було приєднання Пн. А. до Росії на поч. 19 ст. (Гюлістан-ський — 1813 і Туркманчайський — 1828 договори); Гід. А. лишається під владою Ірану. Приєднання А. до Росії, незважаючи на колоніальну політику царизму, об'єктивно мало велике прогресивне значення: воно врятувало А. від руйнівних навал іран. і тур. феодалів, внутр. феод. міжусобиць, поклало край феод. роздробленості, сприяло прилученню А. до більш передової економіки і культури Росії.

У 2-й пол. 19 ст. в А. виникли і почали розвиватися капіталістич. відносини, хоч в значній мірі зберігалися феод. і патріархальні пережитки. Швидко зростала нафтова пром-сть (1901 А. дав половину світового нафтовидобутку). Формувався азерб. пролетаріат. У 80—90-х рр. 19 ст. почалися стихійні виступи робітників. В кін. 90-х рр. у Баку виникли перші с.-д. гуртки. 1901 створено Бакинський комітет РСДРП ленінсько-іскрів-ського напряму. В грудні 1904 бакинські робітники провели заг. страйк і добились укладення пер ного в історії робітн. руху Росії колектив. договору між робітниками і нафтопромисловцями. При Бакинському комітеті РСДРП 1904 для проведення революц. роботи серед трудящих-азербайджанців була організована більшовицька група «Гуммет» («Енергія»). Трудящі А. під керівництвом більшовиків брали активну участь в революції 1905—07.

Щоб ослабити робітничий рух, який широко розгортався в А., царський уряд намагався роз'єднати його сили: він розпалював національно-релігійну ворожнечу між різними національностями, влаштовував погроми. У лютому 1905 в Баку була спровокована тата-ро-вірменська різня, що тривала кілька днів і припинилась завдяки зусиллям більшовицького Бакинського комітету РСДРП. В жовтні 1905 виникла перша Рада робітничих депутатів; в 1906 створено Спілку нафтопромислових робітників, діяльністю якої керували більшовики. В 1913—14 і у вересні 1917 в Баку відбулися грандіозні заг. страйки. В революц. боротьбі брало участь і трудове селянство. Більшовицькі орг-ції А., очолювані такими відданими революціонерами, як М. А. Азізбеков, Д. X. Буніатзаде, К. Є. Во-рошилов, П. А. Джапарідзе, С. М. Ефендієв, А. І. Мікоян, Н. Н. Наріманов, Г. К. Орджонікідзе, С. С. Спандарян, Й. В. Сталін, Г. Г. Султанов, І. Т. Фіолетов, С. Г. Шаумян та ін., високо тримаючи ленінський прапор, безроздільно керували боротьбою трудящих А. проти самодержавства і капіталізму.

На 6-й день після перемоги Великої Жовтн. соціалістич. революції в Петрограді 13 лист. 1917 в Баку була проголошена Рад. влада. 25 квіт. 1918 було утворено Бакинську Раду Народних Комісарів, яка здійснила націоналізацію нафтової промисловості, банків, каспійського торг, флоту, видала декрет про конфіскацію земель беків і ханів. У серпні 1918 англ. війська окупували Баку. Потім увесь А. захопили німецько-турецькі, а згодом знову англ. війська. Було встановлено антинародний мусаватистський режим. Серед багатьох злочинів окупантів одним з найогидніших було звіряче вбивство 26 бакинських комісарів (20 вер. 1918). Трудящі А. безустанно боролися проти окупантів і мусаватистів. У лютому 1920 на І з'їзді більшовицьких орг-цій А. була утворена Азербайджанська КП(б), під керівництвом якої 28 квіт. 1920 трудящі разом з Червоною Армією, в лавах якої були росіяни, українці та сини ін. народів нашої країни, повалили мусаватистський уряд і утворили Аз. РСР. На польському, врангелівському та ін. фронтах громад, війни мужньо боровся 1-й Бакинський Комуністичний батальйон і 1-й Бакинський робітничий полк. У травні 1921 на І з'їзді Рад А. була прийнята

перша Конституція Аз. РСР. 1922 Аз. РСР ввійшла до складу Закавказької Федерації і через неї до Союзу РСР, а 5 груд. 1936 стала союзною республікою. Нова Конституція Аз. РСР затверджена VIII Всеазербайджанським з'їздом Рад 14 березня 1937.

За роки Рад. влади на основі індустріалізації, колективізації с. г. і культ. революції А. при допомозі всіх братніх народів СРСР перетворився в передову соціалістичну республіку.

Внаслідок соціалістичного перетворення країни і правильного проведення ленінської

Автоматична лінія на Бакинському електромашинобудівному заводі.

національної політики азерб. народ, а також представники інших народів, які населяють А., добилися повної рівноправності. Ліквідована національно-релігійна ворожнеча, що мала місце в минулому і розпалювалася експлуататорськими класами. Не менш важливим соціальним завоюванням трудящих Радянського А. є також визволення жінки від тяжкого гніту й вікового безправ'я, на яке її прирекли старий лад і мусульманська релігія.

У роки Великої Вітчизн. війни азербайджанці разом з ін. народами Рад. країни зі зброєю в руках відстоювали свободу і незалежність Рад. Батьківщини. Невмирущою славою в боях вкрила себе 416-а Таганрозька дивізія, сформована з азербайджанців. Славні сини А. мужньо боролися за визволення укр. земель. Десятки тисяч трудящих А. були нагороджені орденами і медалями, понад 100 синів А. за мужність і героїзм у Великій Вітчизн. війні удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Робітники, селяни й інтелігенція А. самовідданою працею допомагали фронту. Особливо великі заслуги в цей час бакинських нафтовиків, які безперебійно постачали військам високоякісне пальне.

У післявоєнні роки трудящі А. подали велику допомогу Україні у відбудові зруйнованого нім.-фашистськими загарбниками г-ва, зміцнили свої братні зв'язки з укр. народом. Соціалістичне змагання нафтовиків Баку з шахтарями Донбасу, яке почалося ще в 20-х рр., забезпечує невпинне підвищення продуктивності праці. Включилися в змагання сталевари та нафтовики України і А, Під керівництвом Комуністичної партії А. --

одного з загонів КПРС — трудящі А. досягли нових, небачених успіхів у розвитку соціалістич. промисловості, с. г., науки і культури.

На 1 січ. 1959 КП Азербайджану налічувала 137 533 члени і кандидати у члени партії. Вірним помічником КП Азербайджану в комуністич. будівництві є Ленінська Комуністична Спілка Молоді А., утворена в липні 1920 на І з'їзді комсомолу А. На 1 січ. 1959 мала на обліку 613 896 членів.

Народне господарство. Економіка А. характеризується високим рівнем розвитку промисловості (90% продукції народного г-ва республіки) і різностороннім с. г. А. — один з

Обробіток бавовнику в колгоспі «Комунар» Сафараліївського району.

важливих нафтових і бавовницьких р-нів Радянського Союзу. Важливе значення має А. і як р-н по вироби, нафтопродуктів, добуванню газу і заліз, руди, вироби, алюмінію, шовкових і шерстяних тканин, тютюну, чаю, плодів, вин, ікри.

Територія А. становить один економіч. адм. р-н, раднаргосп якого керує більшою частиною промисловості. За Рад. влади в А. проведено велике капіт. будівництво. Поряд з промисловим набуло великого розвитку і житлове будівництво, особливо в післявоєнний період. Валова продукція промисловості А. в 1958 зросла порівняно з 1913 в 15 раз. Гол. галузь — нафтова. Тепер, крім Апшеронського п-ова, видобування нафти провадиться в Куро-Араксинській долині і, особливо, на морських площах. На нафтопромислах застосовується найновіша техніка. В 1958 в А. видобуто 16,5 млн. т нафти і 4,4 млрд. м³ газу. Реконструйовано старі і створено нові нафтопереробні заводи: в Баку —ім. Сталіна, ім. Андрєєва, ім. Вано Стуруа, Ново-Бакинський та ін. Транспортування нафти і нафтопродуктів в різні р-ни провадиться морем, з-цями і нафтопроводом Баку — Батумі. Розвиткові економіки А. сприяла електрифікація г-ва. Великі теплові станції — в Баку і Сумгаїті; найбільшою ГЕС є Мінгечаурська (360 тис. кет); 1957 збудовано Варваринську ГЕС. Вироби, електроенергії 1958 становило 5,6 млрд. квт-г (1913—0,11; 1940— 1,8 млрд. квт-г). В А. значно розвинулося машинобудування: 25 заводів у Баку і Мін-гечаурі виробляють верстати, устаткування для нафтової промисловості, електроприлади, с.-г. та ін. машини. Створено нові галузі промисловості: чорну й кольорову металургію (сталеливарний завод у Баку, алюмініновий в Сумгаїті), хім. пром-сть, виробн. буд. матеріалів та ін.

В республіці організована розробка Дашкесанського родовища заліз. руди, яке є сировинною базою Закавказького металург. заводу в Руставі (Груз. РСР). В Кіровабаді споруджується (1959) потужний глиноземний завод. За роки Рад. влади створено великі галузі промисловості: шерстяну (Кіровабад, Баку), шовкову (Нуха, Степанакерт, Ордубад), бавовняну (Баку, Кіровабад, Мінгечаур), бавовноочисну (Кіровабад, Євлах, Алі-Байрамли, Сальяни та ін.); розвинулись консервна, виноробна, м'ясна, сироварна, тютюнова та ін. галузі. В 1958 в А. вироблено 1806 тис. м шерстяних і 6900 тис. м шовкових тканин. У багатьох містах і селах розвинута одна з найстаріших галузей місцевої промисловості А. — виготовлення килимів, найбільше в КубаХачмаському р-ні.

На 1959—65 передбачено дальше зростання валової продукції усіх галузей промисловості прибл. на 93%, зокрема кольорової металургії в 3,5 раза, хім. промисловості в 6,4 раза, виробн. шерстяних тканин в 3,4 раза; буде закінчено будівництво ряду хім. і металургійного заводів.

Соціалістич. с. г. А. спеціалізується на виробн. бавовни, пшениці, продукції садівництва, виноградарства, тваринництва (м'ясо, молоко, вовна) і шовківництва. На 1 січ. 1959 було 1424 колгоспи і 74 радгоспи, які мали 17,4 тис. тракторів (у переводі на 15-сильні), 2,8 тис. зернових комбайнів. Площа с.-г. угідь колгоспів і радгоспів 3,8 млн. га, з яких на орну землю припадає 37%. Посівні площі зросли з 962 тис. га в 1913 до 1248 тис. га в 1958, в т. ч. під бавовником з 103 тис. до 207 тис. га. В посівах зернових (771 тис. га) переважає пшениця (508 тис. га); сіють ячмінь, кукурудзу, рис, просо, овес і зернобобові. А.— значний р-н виноградарства і виноробства. Площа садів і виноградників становить бл. 96 тис. га (1958). Осн. масиви пром. виноградарства і садівництва—в р-ні Кіровабада, Шамхора, Шемахи, на Апшеронському п-ові і в Нагірно-Карабах. а. о. Цитрусові, чай, хурму та ін. культивують у Ленкоранській низовині. В землеробстві А. важливе значення має поливне г-во. Зрошується 2/3 оброблюваних земель. Збудовано Мінгечаурське водоймище на Курі, зрошувальні канали ім. Орджонікідзе, Московський, Верхньо-Карабахський, Самур-Дівічинський та ін. Будується (1959) магістральний Верхньо-Ширванський канал.

Важливою галуззю с. г. А. є тваринництво. На 1 січ. 1959 було (в тис. голів) 1367 великої рогатої худоби, в т. ч. 476 корів; 128 свиней, 4711 овець і кіз. У республіці виведено нову породу овець — азерб. гірський меринос — кращий меринос в СРСР; крім тонкорунних, розводять грубововнових овець породи бал-бас, карабахських і ширванських. Розвинуте шовківництво. В 1959—65 вироби, основної с.-г. продукції збільшиться в 1,8—2 рази; значні кошти вкладаються в розвиток зрошення і обводнення земель. В А. розвинуті всі осн. види транспорту. Довжина з-ць 1650 км, головні з них: Баку — Тбілісі, Баку — Гудермес — Ростов на Дону, Баку— Джульфа — Єреван, Баку — Астара. Шосейні дороги: Баку — Тбілісі, Баку — Єреван, Євлах — Степанакерт — Лачин, Євлах— Нуха — Тбілісі, Баку — Куба, Баку — Астара. По р. Курі — судноплавство від м. Єв-

лаха до гирла. Порти А.: Баку (один з найбільших в СРСР), Порт Ілліч, Ленкорань і Астара. В А. виділяють 10 економіко-геогр. р-нів: Апшеронський (Бакинський), Кірова-оад-Дашкесанський, Куро-Араксинський,

Ленкоранський, Нуха-Закатальський, КубаХачмаський, Щемахинський, Кельбаджар-Кубатлинський, Нахіч. АРСР, Нагірно-Карабахську автономну область.

Охорона здоров'я. На 1 січ. 1959 лік. заклади мали 24 195 ліжок, тобто 1 ліжко на 140 ж. (в 1913 — було 1,1 тис. ліжок). Лікарів було 7755 (на 1 лікаря 477 ж.); середнього мед. персоналу — 22 000. В системі М-ва охорони здоров'я 538 лік. закладів, 124 протитуберкульозні диспансери, 134 шкірно-венерологіч., 43 онкологіч. Ліжок для роділь було 2453, жіночих та дитячих консультацій — 202. Навчання лікарів провадиться в Азерб. мед. інституті (Баку). Головні курорти — Мардакяни, Нафталан, Шуша.

Народна освіта, наукові і культурно-освітні установи, преса, радіомовлення. До Великої Жовтн. соціалістич. революції понад 90% населення А. було неписьменним. За допомогою братніх народів СРСР А. став республікою суцільної письменності. 1959 в 4200 заг.-освіт, та школах робітничої і селянської молоді навчалось 660,4 тис. учнів, у 9 разів більше порівняно з 1914. При цьому кількість школярів-азербайджанців зросла в 20 разів, а дівчаток-азербайджанок більше як у 90 разів. В дошкільних закладах виховувалось понад ЗО тис. дітей. В дореволюц. час в А. не було жодного вищого учбового закладу. В 1958 в А. було 2 академії, 15 вузів (з 35,5 тис. студентів), 72 технікуми. Всіма видами навчання охоплено 744 тис. чол. На поч. 1958 налічувалось понад 5500 б-к з фондом книжок понад 20 млн. тт. У містах і селах А. працює 2162 клубні заклади, у тому числі 1834 в сільс. місцевості. В республіці є 11 театрів, понад 1000 кіноустановок, відкрито 18 музеїв. Функціонує понад 475 тис. радіотрансляц. точок. Радіопередачі провадяться 5 мовами (азерб., рос, вірм., Іран., тур.). В Баку з 1956 діб телевізійний центр. Щороку видається 10 млн. екз. книг і брошур. Трудівники республіки мають можливість читати рідною мовою твори класиків мар-ксизму-ленінізму, видатні твори класиків азерб., рос. і світової л-ри, книги рад. і заруб, письменників. 1958 видавалось 118 газет, 19 журн., 36 періодичних збірників та 15 бюлетенів. У республіці є 80 наук, установ і н.-д. інститутів, у яких працює 5093 науковці, з них 168 докторів наук і 1624 канд. наук. Осн. наук, центром республіки є створена 1945 Академія наук Аз. РСР. Серед наук, працівників 52 лауреати Ленінської і Сталінської премій.

Література А. — одна з найдавніших та найбагатших л-р Сходу. В першому писемному літ. джерелі азерб. народу — епосі «Штабі Деде-Коркуд» (10—11 ст.) оспівується героїзм, любов до вітчизни. Писемна л-ра 11—12 ст., що створювалась гол. чин. фарсидською мовою, відображала думи й сподівання народу. В цей період творили талановиті поети Гатран Тебрізі, Абуль-Ула Гяндже-ві, Фзлекі Ширвані, поетеса Мехсеті Ханум і один з найславетніших поетів Хагані Афза-ладдін. Вершина азерб. поезії 12 ст. — твор-

чість великого поета Нізамі Гянджеві (1141 — 1203). Славу йому принесла «Хамсе» («П'я-териця») — п'ять поем («Хосров і Ширін», «Лейлі і Меджнун», «Сім красунь» та ін.), які відзначаються високою поетичною майстерністю. В роки феодалізму він висловив думку про те, що буде створено вільне суспільство, в якому люди стануть рівними. В 13—14 ст. в А. відомі поети Авхеді Марагаї, Зюльфугар Ширвані, Гасан огли та ін.; в 15 ст. — Шах Ісмаїл Хатаї та непримиренний борець проти реакційного духівництва Імадеддін Насімі. Видатний поет Мухаммед Фізулі (1498—1556) створював високохудожні ліричні і епічні твори, кращий — поема «Лейлі і Меджнун», що славить любов до людини; твір «Скарга»— яскравий зразок соціальної сатири 16 ст. В 17 ст. з'явився ряд народ, героїч. поем, серед них широко відомий епос «Кер огли». Розвивалась і ашугська л-ра (Гурбані, Діварганли Аббас). Великого впливу народ, л-ри зазнавали поети Саїб Тебрізі, Месіхі, Говсі Тебрізі. Найвидатніші письменники 18 ст.: поет-гуманіст Відаді (1709—1809) та один з перших представників реалізму в азерб. поезії Вагіф (1717—97).

В 1-й пол. 19 ст., після приєднання А. до Росії, під впливом передової рос. культури посилився розвиток реалістично-просвітительської л-ри. Перші її представники: Аббас-кулі ага Кудсі Бакіханов (1794—1847), Ісмаїлбек Куткашенлі (1801—61), Мірза Шафі Вазех (1805—52). Особливо велике місце в культ. житті А. належить Мірзі Фаталі Ахундову (1812—78) — видатному письменникові, філософу-матеріалісту, основоположникові азерб. драматургії і театру, громад, діячеві. В 19 ст. з особливою силою розвивається сатирична поезія, талановитими представниками якої були Касум-бек Закір (1784—1857) та Саїд Азім Ширвані (1835—88). Прекрасним ліриком була поетеса Натаван Хуршудбану (1837—97). Драматургічні традиції Ахундова продовжували Наджаф-бек Везіров (1854— 1926), Джаліл Мамедкулізаде (1869—1932), Абдуррагім Ахвердов (1870—1933), Наріман Наріманов (1870—1925), Сулейман Сані Ахундов (1875—1939).

Піднесення громад, думки на поч. 20 ст. викликало до життя рев.-дем. сатирич. журнал «Молла Насреддін» (1906—30). Велику роль у л-рі цього періоду відіграв революційний поет-сатирик Алекпер Сабір (1862—1911). У поезії розвивалась і романтична течія, представлена Аббзсом Сіххатом (1874—1918), М. Хаді (1879—1920).

Перемога Рад. влади в А. відкрила великі можливості для розквіту нац. культури. У творенні азерб. рад. л-ри взяли участь і письменники старшого покоління: Д. Мамедкулізаде, А. Ахвердов, С. Ахундов, С. Гусейн та ін. Основоположник азерб. рад. драматургії — Джафар Джабарли (1899—1934); твори його — великий вклад у нац. драматургію. Видатний представник азерб. л-ри— драматург, народ, поет республіки Самед Вургун (1906—56). Як драматурги успішно працюють Мірза Ібрагімов, Ільяс Ефендієв, Сабіт Рахман, Енвер Мамедханли, І. Кусумов та ін. Найбільших успіхів досягли азерб. прозаїки, зокрема в жанрі романа: Мамед Саїд Ордубади, Сулейман Рагімов, Мехті Гусейн, Алекперзаде Абульгасан, Абдулла

Шаїк, Мір Джалал та ін. Кращі представники азерб. поезії — Сулейман Рустам, Самед Вургун, Расул Рза, Мамед Рагім, М. Мюшфіг, Ахмед Джаміл, Осман Саривеллі та ін. Розвиваються літ. критика і літературознавство. В роки Рад. влади небувалого розквіту досягає ашугська поезія, в якій славляться праця, радісне життя будівників комунізму.

Літератури українського і азербайджанського народів зв'язує давня дружба. У 2-й половині 19 ст. один з основоположників Кирило-Мефодіївського товариства М. Гулак переклав на рос. мову поеми Фізулі «Лейлі і Меджнун», Нізамі «Іскандернаме» та ін., вивчав історію азерб. л-ри. Член цього ж товариства О. Навроцький також перекладав азерб. поетів. Багато працював над дослідженням азерб. л-ри давнього періоду укр. вчений-сходознавець А. Кримський.

За роки Рад. влади літературні взаємозв'язки між двома народами розширились і зміцніли. На азерб. мову перекладено багато творів укр. класиків: Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки та укр. рад. письменників: О. Корнійчука, М. Рильського, П. Тичини та ін. На укр. мову також перекладено твори класиків азерб. літератури і азерб.

рад. письменників:

Нізамі Гянджеві, М. Гусейна, М. Джалала та інших.

Архітектура. Найстародавніші пам'ятники архітектури на території А. — дольмени, печерні житла, похоронні кургани, що відносяться до неоліту та бронзового віку. В період формування ранньофеодальних міст (4—7 ст.) будувалося багато оборонних укріплень (фортеця в Чирахкала) і християнських культових споруд (базиліка в Кумі, круглий храм у Лекіті). В 11 — на поч. 13 ст. архітектура А. досягла високого рівня розвитку; складаються дві архітект. школи: нахічеванська (засновник — будівничий Аджемі, син Абу-Бекра) і ширвано-апшеронська. Поряд з феод, замками і мечетями будуються мавзолеї, переважно баштового типу, напр. мавзолей Юсуфа (1162, буд. Аджемі). Набули поширення склепінчасті та купольні конструкції, архітект. окраси, зокрема орнамент. Стіни цегляних будов облицьовувались здебільшого великими плитами з орнаментами. Для 13—15 ст. характерні такі ж типи будівель. Значно ширше використовуються портальні композиції, сталактити. Облицьовувальні плити замінюються орнаментом з різнокольорової цегли або орнамент, різьбленням по каменю. В 15 ст. в Баку споруджується величний ансамбль палацу Щирван-шахів. В 16—1-й пол. 18 ст. будується багато караван-сараїв, лазень, овданів (цистерн),

Мавзолей Моміне-хатун в місті Нахічевані. 1186. Будівничий Аджемі, син Абу-Бекра.

мавзолеїв, мостів. Мавзолеї набувають рис мечетей (архітектурний комплекс в Ардебілі, 16—17 ст., будівничий Бага-Удин). Визначною спорудою 18 ст. є палац шекинських ханів в м. Нусі, багато оздоблений різьбою та розписами. В період капіталізму архітектура А. втратила свої самобутні риси. За роки Рад. влади міста і села А змінили свій вигляд. Докорінно реконструііовано м. Баку,

Дішан-Хане з комплексу палацу Ширвангаахів у місті Баку. 15 ст.

в якому особливо відзначаються нац.-своєрідною архітектурою будинки ЦК КП Аз. РСР, консерваторії та музею ім. Нізамі (арх. С. А. Дадашев і М. А. Усейнов). В А. збудовано багато житлових, адм., культ.-осв., спортивних та ін. громадських споруд. Виросли нові міста Мінгечаур і Сумгаїт.

Образотворче мистецтво. Найдавніші пам'ятки образотворчого мист. належать до 2-го тис. до н. є. — це вироби з каменю, бронзи, кераміка. Заліт, даними, вже у 8—10 ст. н. є. з А. вивозили до ін. країн килими, які славилися високими тех. і худож. якостями. Гол. центрами килимарства були Куба, Шир-ван, Казах та ін. Крім того, здавна було розвинуте виробн. полив'яної кераміки, метал. виробів, шовкових тканин, а також декоратив. оздоблення архітект. споруд цегляною кольоровою мозаїкою (Нахічевань), різьбленням по каменю і алебастру (Ширван). З 18 ст. з'являється стінний живопис: розписи ханського палацу (Нуха, 1756), будинку Шекиха-нових (там же). Високого розвитку досягла в 13—14 ст. мініатюра. До знаменитої Тебрізької школи мініатюри (16 ст.) належать К. Вехзад, Ага-Мірек, Султан-Мухаммед, Касим-Алі та ін. Художники 19 ст. Мірза Кадим Єревані (1825—75) і Мір Мовсум Навваб (1833—1918) під впливом рос. мист. повільно

Г. Халиков та Л. Керімов. Килим «Фархад, що розтинав гору» (за сюжетом поеми Нізамі «Хосров і Ширін»).

відходять від традиційної умовності мініатюрного і декоратив. живопису і вносять у свої твори перші риси реалізму. Перехід до реалігтич. живопису найбільше виявився в творчості художників поч. 20 ст. Б. Кенгерлі (1893—1922), А. Азімзаде (1880—1943). Останній став провідним художником республіки. Остаточна перемога соціалістич. реалізму в мист. А. зв'язана з тематичними картинами М. Абдуллаєва, Б. Алієва та ін., пейзажами і портретами Т. Тагієва, портретами С. Саламзаде, Б. Мірзазаде, Г. Халикова, які відображають соціалістич. перетворення країни, показують нову рад. людину В скульптурі відзначаються пам'ятники роботи Ф. Абдурахманова (Нізамі в Баку і Кіровабаді), П. Сабсая (С. М. Кірову в Баку), Д. Карягди (В. І. Леніну в Баку) та ін. Серед театр, художників виділяються І. Ахундов, Р. Мустафаєв. В кустар, промислах розвиваються багатюші традиції народ, мист. З народ, майстрами працюють такі художники, як Л. Керімов та ін. Майстри приклад. мист. успішно розробляють орнаментально-декоратив. оздоблення громад. будинків та предметів побуту.

Музика А. — одна з найстародавніших. Народні мелодії А. одноголосні, своєрідні за ритмікою, в основі їх лежать лади — мугами (шур, сегях, раст та ін.). Муз. інструменти: тар, саз, кеманча, дудук, зурна, тютек, габал та ін. Народні співці — ашуги і ханенде — виконують пісні і власні твори: ашуги — епічні оповіді про народних героїв (дестани) і ліричні пісні, ханенде — вокально-інструментальні твори (дестгяхи, або мугами).

Професіон. музика А. бере свій початок від опери У. Гаджибекова «Лейлі і Меджнун», створеної в 1907. За Рад. влади бурхливо розквітла муз. культура А., створено консерваторію, муз. десятирічку, муз. училища, театр опери та балету, симфонічний та народ. оркестри, ансамбль пісні й танцю та ін. Видатні виконавці — народ. артисти СРСР Рашид Бейбутов, Бюль-Бюль Мамедов (М. Мамедов), Шевкет ханум Мамедова, народ. артисти Аз. РСР Гемер Алмасзаде, Ніязі та ін. На нац. тематику створюються опери, балети, симфонічні твори. Серед них опери: «Шах-Сенем» (1924) Р. Глієра, «Кер огли» (1937) У. Гаджибекова, «Нергіз» (1935) М. Магомаєва, «Севіль» (1953) Ф. Амірова та ін.; балети «Гіз галаси» (1940) А. Бадалбейлі, «Сім красунь» (1951) та «Дорогою грому» (1956) К. Караєва; симфонічна поема «Лейлі і Меджнун» (1947) та «Албанська рапсодія» (1952) К. Караєва, «Симфонічні мугами» (1948) Ф. Амірова, симфонічна поема «За мир» (1951) Дж. Гаджієва та ін. Між Азерб. та Укр. республіками проводиться обмін муз. колективами, диригентами, виконавцями.

Театр А. бере початок від старовинних азерб. народ, ігор і свят. Профес. азерб. театр виник у 2-й пол. 19 ст. 1873 в Баку були поставлені комедії основоположника азерб. драматургії М. Ф. Ахундова. В доревол. азерб. театрі ставилися переважно п'єси послідовників Ахундова — драматургів Н. і Г. Везірових, Н. Наріманова, А. Ахвердова, У. Гаджибекова та ін., а також п'єси рос. та зарубіжної класики. Революц.-демократичний рух у країні вплинув і на розвиток азерб. театру,

в якому посилились народно-героїчні мотиви. Справжній розквіт азерб. театр, мист. настав з встановленням Рад. влади. На поч. 20-х рр. були створені держ. театри драми, опери та балету, сатири і агітації (пізніше — Бакинський робітничий), театр муз. комедії, ТЮГ та ін. В А. 9 театрів (1958).

При багатогранності стилю і форм азерб. театр велику увагу приділяє створенню народ. -героїч. романтично піднесених вистав.

Кіно А. фактично виникло в рад. період. 1923 було створено респ. фотокіноуправ-ління, при якому почала працювати студія по вироби, худож. і документ. фільмів. Кращі фільми 20-х рр.: «Гаджі Кара», «Лятіф», «В ім'я бога» (пост, видатного режисера і актора А. М. ЕІаріфзаде; 1893— 1938). За сценаріями відомого азерб. драматурга Джабарли (1899—1934) були поставлені фільми «Севіль» і «Алмас». Серед фільмів, випущених в 30-х рр., — «26 комісарів», «Бакинці» (перший азерб. звуковий фільм), «Кяндліляр» та ін.; в 40—50-х рр. — «Аршин мал алан», «Радянський Азербайджан», «Рідному народові», «Улюблені пісні», «Під гарячим небом», «Двоє з одного кварталу», «Тіні повзуть», «На далеких берегах», «Мачуха», «її велике серце» та ін.

Літ.: Ленін В. І. Твори. Вид. 4: т. 31. Телеграма Радянському соціалістичному урядові Азербайджану; т. 32. Товаришам-комуністам Азербайджану, Грузії, Вірменії, Дагестану, Горської республіки; т. 33: Проект пропозиції про утворення федерації закавказьких республік; Робітникам міста Баку; т.35. Телеграма С. Г. Шаумяну; Орджонікідзе Г. К. Статті і промови. В 2 т. Перекл. з рос. вид., т. 1. К., 1857; Киров С. М. Избранные статьи и речи. М., 1957; Шаумян С. Г. Избранные произведения. В 2 т. М., 1957—58; История Азербайджана, т. 1. Баку, 1958; Рабочее движение в Баку в годы первой русской революции. Документы и материалы. Под ред. П. Н. Валуева и А. Н. Гулиева. Баку, 1956; Т о к а р ж е в с к и й Е. А. Очерки истории советского Азербайджана в период перехода на мирную работу по восстановлению народного хозяйства (1921 — 1925 п\). Баку, і95в: Социалистическая индустриализация Азербайджана. Баку, 1957: Гулиев А. Трехсотлетие воссоединения Украины с Россией. «Известия АН Азербайджанской (ТР», 1954, № 5; И с м а и л о в М. А. Историческая дружба русского, украинского и азербайджанского народов. Там же; ГюльК. К. Каспийское море. Баку, 1956; Советский Азербайджан. Баку, 1958: Прилипк о Л. И. Лесная растительность Азербайджана. Баку, 1954; Губкин И. М. Избранные произведения по геологии Азербайджана. Баку, 1949; Черданчев Г. Н. Азербайджанская ССР. В кн.: Экономическая география СССР. М., 1957; 3авриев В. Г. Природное районирование и развитие ландшафтов Азербайджана. «Известия АН СССР, серия географич.», 1957, № 4; СССР в цифрах Статистический сб. М., 1958; Шаріф А. Література радянського Азербайджану. «Вітчизна», 1954, № 6; Ариф М. Література азербайджанского народа. Баку, 1958; Эфендиев И. Из истории азербайджанской прозы 19 в. Баку, 1957; Искусство Азербайджана, т. 1 — 5. Баку, 1949—56; Изобразительное искусство Азербайджанской ССР. М., 1957; 3уммер В. М. Мистецтво турків — Азері. Історичний нарис. «Східний світ», 1928, № 6; Всеобшая история архитектуры. М., 1958; Усейнов М. Памятники азербайджанского зодчества. М., 1951: Гаджибеков У. Основы азербайджанской народной музыки. Баку, 1957; Абассов А Узеир Гаджибеков и его опера «Кероглы». Баку, 1956; Карагичева Л. Азербайджанская ССР. М., 1957; Халилов Р. Г. Композиторы и музыковеды Азербайджанской ССР. Баку, 1956.

Азербайджанський гірський меринос — вовнова порода тонкорунних овець, виведена в Аз. РСР (1932—47) схрещуванням місцевих мериносових овець з баранами асканійської і кавказької порід. Жива вага маток 45—55 кг, баранів 65—75 кг. Настриг вовни від типових для породи маток 4,5—5 кг, від баранів 7,5—8 кг. Вихід чистого волокна 40—44%, тонина 64—70 якості. А. г. м. поширений в усіх р-нах тонкорунного вівчарства Аз. РСР, придатний для розведення в гірських і передгірних р-нах Пн. Кавказу і в Закавказзі.

АЗЕРБАЙДЖАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ С. М. КІРОВА — засн. 1919, відкритий 1920 як Бакинський держ. університет. 1924 університету присвоєно найменування АДУ, а в 1934 — ім'я С. М. Кірова. 1958 в університеті було 9 факультетів: фіз., механіко-математич., хім., історич., філологіч., сходознавства та ін. На 52 кафедрах АДУ — 42 професори, 211 доцентів і кандидатів наук, 88 викладачів. Викладання проводиться азерб. і рос. мовами. При АДУ є аспірантура, вечірній і заочний відділи. Число студентів (1958) — 5500 чол., в т. ч. 2500 заочників. За роки існування підготовлено понад 11 000 спеціалістів. Значне міспе в діяльності АДУ займає н.-д. робота. РозроГка багатьох наук. проблем здійснюється в творчій співдружності з вченими ін. над. республік СРСР, зокрема з укр. вченими. Так, питання походження і формування покладів нафти, розробки та експлуатації нафтових родовищ розв'язуються геологами АДУ спільно з вченими АН УРСР -де Львів, держ. університету. Університет видає «Вчені записки» та ін. літературу.

АЗЕРБАЙДЖАНСЬКИЙ КІНЬ - гірська верхово-в'ючна порода коней, поширена в Аз. РСР і деяких р-нах суміжних з нею республік. Масть здебільшого гніда і сіра. Висота в холці 136—140 см, коса довжина тулуба 139, обхват грудей 160—163, обхват п'ястка 17,9—18,3 см. А. к. витривалий, відзначається доброю природною рівновагою і спритністю під час руху з вершником або в'юком по крутих гірських схилах, здатний до швидких алюрів у гірській місцевості. В 1943 в Аз. РСР організовано держ. племрозплідник коней азербайджанської породи.

АЗЕРБАЙДЖАНЦІ — в СРСР соціалістична нація, основне населення Аз. РСР, живуть також в Груз. РСР, Вірм. РСР, Дагест. АРСР. Багато А. живе в Азербайджані Іранському. Чисельність А. в СРСР 2,3 млн. чол. (1939), в Ірані — 4,1 млн. чол. Мова — азербайджанська, одна з пд.-зх. паростей тюркських мов. А. — європеоїди. За походженням А. нашадки старод. населення Сх. Закавказзя — каспіїв і албанців, що в 11 —13 ст. були тюркизовані племенами тюрків-скотарів. За релігійними поглядами віруючі А. — мусульмани. Як етнографічні групи серед А. виділяються падари, айруми, шахсевени та карадагці. Сучасні А. в Аз. РСР живуть в електрифікованих містах і селах, працюють в нафтовій, маш.-буд., текст. та ін. галузях промисловості, в колгоспах і радгоспах. Широко відомі азерб. килимарство, вишивки, різьблення по дереву і каменю, карбування по міді. Національна соціалістична культура досягла високого розвитку; за Рад. влади виховано значні кадри нової азерб. нац. інтелігенції. А. в Азербайджані Іранському переважно землероби і скотарі (бл. ²/3 селян безземельні), зазнають потрійного гніту: власних феодалів, панівної верхівки Ірану та іноземних імперіалістів.

АЗЕФ Євно Фішелевич (1869—1918) — провокатор, агент царської охранки, один з засновників і членів ЦК партії есерів. За його доносами були засуджені на смерть, тюрму і заслання сотні людей. А. як провокатор діяв і на Україні. Викритий 1908, втік за кордон, де й помер. Ім'я А. залишилось в історії символом найганебнішого зрадництва.

АЗИДИ — 1) Солі азидної (азотистоводневої) кислоти HN3. А. лужних і лужноземельних металів при нагріванні дають чисті азот і метал. А. важких металів — сильні вибухові речовини. Напр., А. свинцю Pb(N3)2 вибухає від удару; використовується як детонатор у капсулях-детонаторах. 2) Продукти заміщення водню HN3 на галоген, напр. азид йоду JN3. 3) Похідні органічних к-т (азоіміди RCON3). Утворюються при взаємодії нітритної к-ти з гідразидами к-т; при нагріванні з лугами дають первинні аміни.

АЗИМУТ небесного світила або земного предмета — кут між площиною меридіана точки спостереження (див. Небесна сферп) і вертикальною площиною, шо проходить через світило (предмет) і дану точку. В астрономії А. відлічується від точки півдня на захід (від 0 до 360°), у геодезії — від точки півночі на схід (від 0 до 360°).

АЗІАТСЬКИЙ МАКСИМУМ (Сибірський антициклон) — широкосяжний антициклон, розташований над материком Азії. На середньомісячних картах тиску добре виявлений з листопада по березень. В утворенні А. м. виріш. роль відіграє сильне охолодження повітря, скупченню якого сприяє орографія Сибіру та Центр. Азії (високі гори з Пд. і низовинні простори, відкриті у бік Пн. Льодовитого ок.). Тиск у центрі А. м. досягає найбільших на Землі величин — 1080 мб. А. м. має істотний вплив на атм. процеси над Сибіром та Центр. Азією. В р-нах його формування зберігається стійка тиха безхмарна погода з сильними морозами. Взимку відроги А. м. поширюються і на Україну, зумовлюючи тут безхмарну погоду з сильними морозами.

АЗІЗБЕКОВ Мешаді Азім-Бек огли (18. І 1876—20. IX 1918) — революціонер-більшовик, один з перших азербайджанських марксистів. Н. у сім'ї робітника-муляра в м. Баку. Революційну діяльність почав студентом Петербурзького технологіч ного інституту. 1898 вступив до РСДРП. За революційні виступи двічі зазнавав арешту. Напередодні революції 1905—07 повернувся в Баку і став одним з керівників місцевої більшовицької організації. А. очолював мусульманську с.-д. групу «Гуммет» («Енергія»), утворену 1904 при Бакинському к-ті РСДРП. В 1906 з участю А. в Баку була створена робітнича бойова дружина «Байраги нусрят» («Прапор свободи»), видавалась більшовицька газета «Кочдевет» («Заклик»). А. увіходив до складу Бакинського к-ту РСДРП. Під час революції в Ірані (1905—11) разом з Г. К. Орджонікідзе А. провів значну роботу щодо

створення в Решті та Ензелі с.-д. організацій і збройних повстанських загонів. 1913—14 А. — один з організаторів страйків бакинського пролетаріату, з 1917 — член Бакинської Ради робітн. депутатів, з 1918 — губернський комісар і заст. комісара внутр. справ Бакинського Раднаркому. Провадив роботу по встановленню і зміцненню Рад. влади в повітах Азербайджану, організовував селянські маси на боротьбу з бурж.-націоналістичною контрреволюцією. Разом з іншими бакинськими комісарами розстріляний англійськими інтервентами й есерами в Закаспії.

АЗІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА — археологічна культура кінцевого етапу палеоліту, що прийшла на зміну мадленській і передувала тарденуазькій культурі. Назва А. к. походить від печерної стоянки Мас д'Азіль (Пд.-Зх. Франція), вперше дослідженої 1887. Племена А. к. займались мисливством, рибальством і збиральництвом, знали лук і стріли й приручали собак; користувались кістяними знаряддями з дрібними крем'яними вкладишами та гарпунами. Стоянки А. к. поширені в Сх. і Зх. Європі. Для А. к. характерна поява великих родових могильників. На Україні, в Надпоріжжі, досліджені Волоський і Василівські могильники азільської культури.

АЗІМЗАДЕ Азім Аслан огли (7. V 1880— 15. VI 1943) — основоположник азербайджанської рад. графіки, нар. художник Аз. РСР

А. Азімзаде. «В музеї революції». 1929.

(з 1927), майстер політ. сатири і плаката, ілюстратор, театр. художник. Член ВКП(б) з 1923. Засобами мист. А. розгорнув широку боротьбу проти релігії та духівництва; створив 43 акварелі до сатиричних віршів поета-демократа Сабіра, серії «100 типів старого Баку» (1937), «Історія і побут Азербайджану» та ін.

Літ.: Наджафо в М. Азим-заде. М., 1957.

АЗІМУЛЛА-ХАН (р. н. і см. невід.) — один з вождів індійського нац. повстання 1857—59 проти англ. панування. Вчитель з м. Каниура. Відвідав Англію, Туреччину і Крим під час облоги Севастополя. В роки повстання був чл. Верх, суду в Канпурі і радником Нана Сагіба. Доля А. після придушення повстання невідома.

<b>АЗІЯ — найбільша частипа світу. Пл. 43 973 тис. км² (30% всієї суші). Протяжність А. по меридіану — 8200 км, по паралелі — бл. 8500 км. А. лежить в Пн. півкулі

і лише о-ви Малайського архіпелагу заходять частково в Південну. Крайні точки материка: на Пн. — мис Челюскін, 77° 44' пн. ш.; на Пд. — мис Піай (Булус) на п-ові Малакка, 1° 17' пн. ш.; на Сх. — мис Дежнєва, 169° 40' зх. д., і на Зх. — мис Баба (в Малій Азії), 26° 03' сх. д.

З трьох боків А. омивають океани: з Пн. — Пн. Льодовитий, зі Сх. — Тихий, з Пд. — Індійський та їх окраїнні моря. На Зх. А. межує з Європою, з якою, по суті, є єдиним материком, і омивається внутр. морями Атлантичного ок. (Середземне, Чорне). Межа між Європою і А. невиразна, її звичайно проводять по лінії: сх. підніжжя Уралу і Мугоджар, р. Емба, пн. берег Каспію, Кумо-Маничська запад., Керченська протока. На Пд. А. виступають 3 великі п-ови — Аравійський, Індостан та Індокитай з Малаккою, на Сх. — Корейський та Камчатський, на Пн. — Ямал, Таймир і Чукотський, на Зх. — Мала Азія. На Сх. А. лежать о-ви: Курільські, Сахалін, Японські, Рюкю, Філіппінські, Малайський архіпелаг.

Фізико-географічний нарис. Рельєф А. характеризується наявністю великих гірських систем (Гімалаї, Куньлунь, Тянь-Шань, Алтай та ін.) і глибоких западин (Мертве море — 392 м, Турфанська запад. — 154 м та ін.), причому на височини припадає 3/4 її території.

А. найвища ч. світу, її середня вис. 960 м. Найвищі і найбільші підняття проходять двома поясами через усю А. Перший пояс має широтний напрям і складається з двох гірських пасом: північного, що включає Понтійські гори, Кавказ, Ельбурс, Копет-Даг, Гіндукуш, Куньлунь, Наньшань, та південного, до якого входять гори Тавр, Загрос, Сулейманові, Гімалаї, Трансгімалаї, Араканські. Продовжується це пасмо системою гір на о-вах Малайського архіпелагу. Пд. та пн. пасма місцями сходяться, утворюючи різко розчленовані нагір'я (Вірменське, Памір), місцями широко розходяться, облямовуючи плоскогір'я (Малоазіатське, Іранське, Тібетське нагір'я). Все це молоді гори з вис. понад 3 тис. м. а в Тібетському нагір'ї — навіть 6—7 тис. м. Тут є найвищі точки А. і всього світу — гора Чомолунгма (8848 м, в Гімалаях) та Чогорі (8611 м, в Каракорумі). На Пд. від широтного пояса лежать Сірійсько-Аравійське та Деканське плато. Другий пояс має діагональний напрям, починається він від нагір'я Памір і включає гори Тянь-Шань, Алтай, Саяни, хребти Прибайкалля, Становий, Верхоянський, Черського, Чукотський. До цього пояса примикає з Зх. Серед.-Сибірське плоскогір'я. Гори цього пояса більш давні і висоти їх значно нижчі (від 5—6 тис. м на Зх. до 2000 м і нижче на Сх.). Вздовж сх. узбережжя А. простяглися гірські хребти Камчатки, Сіхоте-Аліню, Пд.-Китайські, а ще далі на Сх. — молоді гори Курільських і Сахаліно-Японських о-вів та о-вів Р'юкю. На периферії А. розташовані низовинні рівнини. Найбільші з них: Зх.-Сибірська, Туранська, Месопотамська, Індо-Гангська, Сіамська та Пн.-Китайська.

Геологічна будова азіатського континенту досить складна. Основу А. становлять платформи Сибірська, Китайська, Ін-

дійська та Аравійська (останні дві часто називають щитами) та гірські пояси — палеозойської (каледоніди і герциніди), мезозойської (тихоокеанської) і кайнозойської (альпійсько-гімалайської) складчастостей. На Сибірській платформі докембрійські метаморфічні й магматичні породи перекриваються горизонтально залягаючими породами кембрію і силуру і континентально-ефузивною товщею пермо-тріасу (трапи). Китайська (Сінійська) платформа складається з двох великих масивів: східного (Корея, Центральний і Пн. Китай) і західного (Ордос-Тарім). Докембрійський фундамент їх перекритий потужними відкладами синійської формації, палеозою і мезозою. Індійський щит охоплює п-ів Індостан і о. Цейлон. Тут, на допалеозойському цоколі, місцями лежать континентальні відклади верхнього карбону — юри та покрови магм крейдового віку, по краях — морські відклади юри і крейди. На Аравійському щиті складчастий докембрій частково вкритий континентальними породами палеозою і нижнього мезозою та морськими — юри, крейди, третинними.

Каледонська складчаста зона (каледоніди, байкаліди) включає Єнісейський кряж, Саяни, Прибайкалля, Кузнецький Ала-Тау, Монгольський Алтай, Центр. Казахстан та ін. В девонському періоді в цій зоні утворився ряд котловин (Мінусінська, Кузнецька та ін.), які заповнені гол. чин. верхньопалеозой-ськими континент. осадками. Герцинська складчастість на континенті А. має меридіональне (Урал) або майже широтне (Тянь-Шань, Алтай, Таймир, Пд.-Зх. Китай) простягання. Тихоокеанська зона складчастості (в Китаї має назву тянь-шаньської) охоплює споруди Сіхоте-Аліню, Сх. Забайкалля, Пд. Китаю, Індокитаю і о. Калімантан та серединні масиви — Колимський, Буреїнський і Індокитайський. У межах А. розвинута альпійська складчастість, що поділяється на дві зони: альпійсько-гімалайську і тихоокеанську. Перша простяглась через увесь материк від Малої Азії через складчасті гірські споруди Індокитаю на о-ви Малайського архіпелагу. Ця зона відповідає геосинкліналі — Тетіс. Друга, тихоокеанська зона альпійської складчастості охоплює півкільцем сх. окраїни А. від Коряцького хр. до гір на Філіппінських о-вах. На Пд. обидві зони змикаються. В межах альпійської складчастості найсильніше проявляються сучас. вулканізм та інтенсивні сейсмічні процеси. Альпійсько-гімалайську зону утворюють складні антиклінальні складки (антиклінорії) великого масштабу; центр. ч. їх утворені з палеозойських і мезозойських порід, а кайнозойські відклади начебто облямовують структури. Тектонічні рухи альпійського часу викликали підняття і відновлення рельєфу давніх гір Алтаю, Тянь-Шаню, Саян та ін. і опускання серединних масивів, внаслідок чого утворились Егейське м., значна частина Чорноморської та Пд.-Каспійської западин, Японського, Охотського і Берінгового морів, тоді ж виникли грабени Мертвого м., оз. Байкал та ін.

Корисні копалини. Надра А. багаті на корисні копалини. Найбільші родовища кам. вугілля в Кузнецькому, Карагандинському, Мінусінському, Тунгуському,

Чулимо-Єнісейському, Канському, Іркутському, Забайкальському, Буреїнському і Ленському бас, на Сахаліні, а також в Китаї, Монголії, сх. ч. Індостану та Індокитаю, в Кореї, Японії, Ірані і Туреччині. Нафтові родовища є в Прикаспійській низовині, Серед. Азії, на Сахаліні, в Пн. Іраку та Ірані, на Бахрейнських о-вах, на узбережжі Персидської зат. та в ін. місцях Близького Сходу, на о-вах Суматра, Борнео і Ява, в Бірмі, Індії, Японії, Пн. Китаї та на о. Тайвань. Горючі гази відомі в усіх нафтоносних р-нах. Залізні руди поширені в Сх. Казахстані, Саянах, Забайкаллі, Пн. Китаї, Кореї, Індокитаї та ін. Поклади й розсипища золота відомі на території від Уралу до Лени і Алдану та пн.-сх. Сибіру, на Памірі, а також у Пн. Китаї, Кореї та Індії; остання багата також і на дорогоцінне каміння. В А. є також родовища алмазів, срібла, платини, графіту, міді, олова, свинцю, ртуті, вольфраму, хрому, молібдену, нікелю, азбесту, фосфоритів, бариту, кам. солі та ін. корисних копалин.

Клімат. У межах А. представлені всі широтні кліматичні зони — від арктичних на Пн. до тропічних на Пд. З Пн. А. відкрита для доступу холодних мас повітря вглиб материка, що викликає зимове остигання суші й зумовлює утворення над Центр. А. і Сибіром антициклону з ясною морозною погодою, а в р-ні Верхоянська та Оймякона — полюса холоду Пн. півкулі з т-рою від —65 до —69°. На периферії антициклону панують стійкі сухі вітри, які викликають охолодження сх. ч. А. Вплив Тихого ок. обмежується вузькою прибережною смугою, зумовлюючи тут вологі літні мусони. Восени вздовж сх.-азіатського узбережжя проходять руйнівні тропіч. циклони — тайфуни.

Повітряні маси Атлантич. ок. на шляху до А. з вологих трансформуються у континентальні. Пересування цих повітряних мас викликає зимові дощі у Передній А. та літні на Пд. Сибіру. Влітку над Передньою, Серед. і Центр. А. завдяки сильному прогріванню суші утворюється іранський мінімум тиску, який зумовлює сухі пн.-зх. вітри з Пд.-Сх. Європи та мусони в Індії. В тропічній ч. А. взимку панує континентальне тропічне, а влітку морське екваторіальне повітря, яке викликає рясні дощі. Таке поширення повітряних мас зумовлює те, що в межах А. переважають континентальні клімати. Січнева ізотерма 0° заходить далеко на Пд. і проходить від Самарканда через Пн.-Китайську рівнину на пн. ч. о. Хонсю. Ізотерма липня +20° доходить до 55—60° пн. ш. Влітку материк А. дуже нагрівається; за винятком високогірних р-нів та крайньої Пн. тут буває жарке літо. Дуже нерівномірно розподілені по території А. опади. Майже вся Зх., Центр. та Внутр. А. має сухий клімат — випадає менше 200 мм опадів за рік. Багаті на опади пд. схили Гімалаїв, пд. ч. Китаю, Індонезія, Індокитай, де в середньому за рік випадає 1500—3000 мм і більше опадів. Біля підніжжя Сх. Гімалаїв на висоті бл. 1400 м лежить найвологіший куточок Землі — Черрапунджі, де річна сума опадів становить 12 665 мм. У межах А. виділяють такі кліматичні типи: екваторіальний — рівний, жаркий і вологий протягом

усього року (Індонезія, Філіппіни, Малакка, Пд. Цейлон); екваторіально-мусонний — рясні літні дощі, сухіша зима, весь рік жаркий (Індостан, Індокитай, пд. схили Гімалаїв); клімат тропічних пустель (Аравія, Пд. Іран, Зх. Пакистан); середземноморський — з сухим жарким літом та зимовими опадами (Сірія, Месопотамія, Мала Азія); континентально-пустельний (Центр. А., Тібет, Монголія, Кашгар, Гобі); вологий мусонний субтропічний (Японські о-ви, Пд. Китай); помірно мусонний (Пн. Китай); холодний, помірно вологий (Зх. Сибір); різко континентальний (Сх. Сибір); арктичний

(пн. узбережжя А. та о-ви Пн. Льодовитого океану).

Гідрографія. А. багата на великі ріки. Майже всі вони беруть початок з гір у центр, ч. А. і впадають у Пн. Льодовитий ок. (Об, Єнісей, Лена), Тихий ок. (Амур, Хуанхе, Янцзи, Меконг) та Індійський ок. (Салу-їн, Брахмапутра, Ганг, Інд, Шатт-ель-Араб). До басейну внутр. стоку належать Аму-Дар'я, Сир-Дар'я, Ілі, Тарім, Гільменд. Переважна ч. річок А. має снігове та атмосферне живлення. Озера в А. різного походження. До реліктових належать: Каспійське, Аральське, до тектонічних — Байкал, Іссик-Куль, Зайсан, Те-лецьке, Убсу-Нор, до водно-акумулятивних — Балхаш, Лобнор. Льодовикові озера зустрічаються у високогірних р-нах.

Грунтово-рослинний покрив А. дуже різноманітний. На рівнинних просторах пн. і серед, ч. А. чітко виявлена широтна зональність, яка далі на Пд. порушується гірськими пасмами і змінюється висотною зональністю. Крайню Пн. займає зона тундрових грунтів, вкритих лишайниками, мохами, травами, ягідниками та низькорослими деревами. Південніше тягнеться широка зона підзолистих грунтів. Тут поширені переважно хвойні ліси (ялина сибірська, сосна, ялиця, модрина); з листяних — береза, які на Пд. замінюються листяними лісами (дуб, клен, граб, липа). Далі йде зона чорноземних і каштанових грунтів з степовою рослинністю. В Центр. А. поширені бурі пустельно-степові грунти з пустельною та напівпустельною рослинністю. На узбережжях Індостану, Індокитаю та на Малайському архіпелазі переважають червоноземні грунти — латерити та червонобурі грунти саван, на яких ростуть вічнозелені тропіч. ліси, а на сухіших ділянках — чагарники. В прибережних р-нах Пд.-Зх. А. на бурих, каштанових і червоноземних грунтах — середземноморська рослинність. Для гірських р-нів характерна вертикальна зональність.

Тваринний світ А. дуже багатий і нале-житьдо голарктичної та індо-малайської біогео-граф. областей. На Пн. А. живуть лемінги,

заєць-біляк, пн. олень, песець, біла сова, біла куріпка; на узбережжі і в крижаних просторах — білий ведмідь, в морях — морж, тюлені, різна риба. Багато птахів, майже всі перелітні. В зоні тайги поширені: бурий ведмідь, вовк, лисиця, соболь, куниця, горностай, білка. В Центр. А. — дикий кінь, кулан, антилопи. На Пд. А. — слон, носороги, тигр, людиноподібні мавпи; є багато плазунів і птахів (зокрема, павич звичайний, банківська курка та ін.).

Населення. В А. живе понад 57% населення земної кулі (1600 млн. чол., 1957). Густота

населення нерівномірна — 3—4 чол. на 1 км² на Аравійському п-ові, 200 і більше чол. на 1 км² в Пд. Китаї, Японії, на о. Ява та в ряді р-нів Індії.

Сучасне нас. А. — нащадки великих і малих народів, які створили старод. цивілізації. Вже в давню давнину народи, що населяли Китай, Індію, Середню Азію, бас. Тігру і Євфрату, мали розвинуту економіку (іри-гац. землеробство, обробка металів, морська торгівля), науку і культуру (одними з перших створили писемність, залишили видатні зразки образотворчого мист., архітектури тощо). В антропологічному, етнічному і діалектологічному відношеннях населення А. дуже різноманітне. Тут представлені 3 осн. великі раси: монголоїдна (населення Центр., Сх. і Пд.-Сх. А., а також корінне населення Сибіру і Далекого Сходу), європеоїдна (народи Передньої А., Кавказу, Пн. Індії, а також слов. населення Пн. А.) і австрало-негроїдна (невеликі народи Пд.-Сх. і Пд. А.). Чимало антропологічних типів створилося внаслідок змішувань окремих рас. Кожний з численних народів А. має свої, властиві йому особливості культури й побуту. В А. поряд з соціалістич. націями СРСІР, які будують комунізм, великими націями Китаю (КНР), націями Пн. Кореї (КНДР) і Пн. В'єтнаму (ДРВ), які будують соціалізм, а

Азія. 1. Тропічний ліс на Малайському архіпелазі. 2. Караван верблюдів у пустелі. 3. Чомолунгма— найвища вершина світу. 4. Ріка Євфрат.

також бурж. націями існують народи, які ще не завершили процесу нац. консолідації, відстали в економіч. розвитку і зберегли феод. і навіть первіснообщинні відносини.

Мови народів А. належать до таких мовних сімей: 1) китайсько-тібетська сім'я — 630 млн. чол. (китайці, тібетці, чжуани, тай, мяо, яо, бірманці, в'єтнамці та ін.); 2) авст-ронезійська (малайсько-полінезійська) — понад 105 млн. чол. (індонезійці, філіппінці та ін.); 3) дравідійська — 95 млн. чол. (таміли, телугу, канара, малаялі та ін.); 4) індоєвропейська — 408 млн. чол. (народи Пн. Індії, іранці, афганці, курди, таджики та ін.). Більшість населення Азіат. ч. СРСР — бл. ЗО млн. чол. з 43,5 млн. — становлять народи слов'янської групи (в осн. росіяни, а також українці і білоруси); 5) кавказька — бл. 4 млн. чол. (грузини, лази, абхази, адигейці, або черкеси, кабардинці, чеченці, інгуші, аварці, лезгини та ін. народи Дагестану); 6) алтайська — бл. 50 млн. чол. (турки, азербайджанці, туркмени, казахи, узбеки, ту-вінці, якути, монголи, буряти, евенки, маньчжури та ін.); 7) уральська — 65 тис. чол. (комі, ханти, мансі, ненці та ін.); 8) мон-кхмер-ська — 6,5 млн. чол. (кхмери, мони та інші); 9) мунда — 5 млн. чол. (сантали, мунда, корку) і 10) семіто-хамітська — близько 27 млн. чол. (араби, айсори, євреї Ізраїлю).

(і також ряд окремих мовних груп, до яких належать корейці (30 млн. чол.), японці (бл. 90 млн. чол.), азіатські ескімоси на Чукотському п-ові (1,3 тис. чол.) і алеути (400 чол.), айни (18 тис. чол.), кети (1,3 тис. чол.) та ін.

Реліг. вірування населення А. дуже різноманітні. Осн. ч. віруючого населення Передньої А., Пакистану, Індонезії і Малайї, а також бл. 40 млн. чол. в Індії і 8 млн. чол. в Китаї — мусульмани. Буддизм, який був поширений майже в усіх країнах Пд., Сх. і Пд.-Сх. А., тепер є панівною релігією в країнах Індокитаю; він поширений також в Китаї (в т. ч. у тібетців та монголів у формі ламаїзму) і Японії Населення Філіппін, а також невеликі групи в ін. країнах — християни-католики. В Китаї найбільш поширене конфуціанство. В Індії велика частина населення додержується індуїзму (брахманізму). У деяких відсталих народів А. поширені свої племінні релігії.

Політичний поділ. Майже ²/₅ тер. А. займає Азіат. ч. СРСР (значна ч. РРФСР, середньоазіатські і закавказькі радянські соціалістичні республіки). Сучас. політ, карта зарубіжної А. відбиває величезні зміни всесвітньоістор. значення, які сталися тут у післявоєнний період. В результаті героїч. боротьби народ. мас країн А. на руїнах колоніальних імперій Англії, Франції, Голландії та ін. створилися десятки нових незалежних д-в. Все більше поглиблюється розпад всієї колоніальної системи імперіалізму. Якщо на кінець другої світової війни в колоніальних країнах А. жило бл. 600 млн. чол., то на кінець 1958 населення колоній не перевищувало 6 млн. чол. Найважливішою подією післявоєнного часу і найбільшою щодо свого значення у всесвітній історії після Великої Жовтн. соціалістич. революції є перемога народ, революції в Китаї і створення Китайської Народної Республіки, а також Корейської Народно-Демократичної Республіки і

Демократичної Республіки В'єтнам. Всі ці країни разом з Монгольською Народною Республікою впевнено йдуть по шляху будівництва соціалістич. суспільства. На соціалістичні країни А. (разом з СРСР) тепер припадає 65% всієї території А. і бл. 46% ЇЇ населення.

Визволились з-під колоніального гніту й здобули суверенність Індія, Індонезія, Бірма, Цейлон, Лаос, Камбоджа, Сірія, Ліван, Іорданія, Пакистан, Малайська Федерація та ін. Ступінь політ. і економіч. незалежності країн, що визволились, не однаковий. Такі країни, як Індія, Індонезія, Цейлон, Ірак тощо, проводять антиімперіалістичну зовн. і внутр. політику. Ці країни становлять широку «зону миру» в А., яка охоплює (разом з СРСР) понад ⁴/5 території і населення А.

Інша груда країн — Туреччина, Іран, Пакистан, Ізраїль, Іорданія, Філіппіни, Таїланд і деякі ін. — хоча формально самостійні у держ.-політ. відношенні, проте правлячі кола цих країн, всупереч нац. інтересам своїх народів, підпорядковують внутр. і зовн. політику вимогам імперіалістів, з якими зв'язані різними воєнними угодами (СЕАТО, СЕНТО, НАТО).

Бл. 6 млн. жителів Пн. Борнео, Сараваку, Сянгану (Гонконгу), Адену (англ. колонії), Гоа, Діу, Даману, Аоминю (Макао), Сх. Ті-мору (португ. колонії) і Зх. Іріану (голл. колонії) ще й досі перебувають у колоніальній неволі. Це останні колонії в А., що їх імперіалісти визискують і використовують для організації диверсій і змов проти свободи і незалежності азіатських народів.

Особливістю визвольної боротьби в А. є зростаюча консолідація її прогресивних сил. Про це свідчать конференції солідарності народів А. і Африки в Бандунгу (1955), Каїрі (1957) і конференція письменників у Ташкен-ті (1958), в яких брали участь і представники СРСР. Ці конференції рішуче засудили колоніалізм і імперіалізм у всіх їхніх проявах і формах, викрили агресивні воєнні плани, хижацьку суть «неоколоніалізму» СІЛА. На Каїрській конференції рух солідарності народів А. і Африки дістав своє оформлення: була організована Рада солідарності країн Азії і Африки та створений друкований орган цього руху.

Почався передбачений великим Леніним новий період всесвітньої історії, коли народи Сходу беруть активну участь у вирішенні долі всього світу. Народи А. стали могутнім фактором у міжнар. відносинах.

Літ.: СусловС. П. Фізична географія СРСР. Азіатська частина. К., 1955; Зарубежная Азия. (Физическая география). М., 1956; Арган 3. Тектоника Азии. Пер. с нем. М.—Л., 1935.

АЗОБАРВНИКИ — азосполуки, в ароматичних ядрах яких є ауксохроми. А. одержують за допомогою реакції між діазосполуками та ароматичними аміно- і оксипохідними (реакція азосполучення). А. можуть мати одну або кілька азогруп. Відомі А. всіх кольорів і відтінків; вживаються для фарбування волокон, шкіри, пластмас та ін. матеріалів. Понад 50% марок синтетичних барвників є азобарвники.

Літ.: Коган И. М. Химия красителей. Изд. 3. М., 1956.

АЗОВ — місто обл. підпорядкування, ц. Азовського р-ну Рост. обл. РРФСР. Парт на р. Дону, за 8 км від його гирла. Залізнич.

станція. Нас. 39,8 тис. ж. (1959). 3-ди: ковальсько-пресового устаткування, автоматики, буд. матеріалів, цегельний, підприємства харч. промисловості, панчішна і мебльова ф-ки, судноверф риболовецького флоту. Індустріальний технікум.

А. — одне з старод. міст Причорномор'я. Засн. на місці давньогрец. м. Танаїса. В 10 ст. А. — в складі Київської Русі, в 11 ст. захоплений половцями, а 1471 турками. В 1696 А. взятий військами Петра І. Остаточно А. приєднано до Росії 1739 за Белградським договором.

АЗОВКА, азовський дельфін (Phocaena phocaene) — досить поширений в Азовському, Чорному та ін. морях дельфін. Детальніше див. Дельфінові і Фоцена.

АЗОВО-СИВАШСЬКЕ ЗАПОВІДНО-МИСЛИВСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО — розташоване в Херс. обл. УРСР на о-вах Азовського м. і Сиваша (Бирючий, Куюк-Тук, Чурюк, Мартинячий, Китай); пл. 6850 га. А.-С. з.-м. г.

Качіш-галагази в заповіднику.

Олень на острові Бирючий.

створене 1957 на базі заповідника, що існував там з 1927. Завданням г-ва є охорона та вивчення флори і фауни о-вів, а також розведення цінних і рідкісних видів тварин. О-ви вкриті степовою рослинністю (бл. 240 видів). На о. Бирючий акліматизовані лань, фазан; реакліматизовані олень, сайгак. Під час перельоту на о-вах зупиняється багато водоплавної птиці. Великими колоніями гніздяться мартини. Управління А.-С. з.-м. г. перебуває в м. Генічеську Херс. обл. УРСР.

АЗОВСКІТ — мінерал, належить до водних основних фосфатів; хім. склад — Fe₃[PO₄] [OH]6 • 3H₂O • aq. Кристалічний; тв. 4, пит. в. 2,5 — 3, зустрічається в щільних масах, жовнах та шкоринках; колір темнокоричньовий. Знайдений на Таманському п-ові, в родовищах бурого залізняку.

«АЗОВСТАЛЬ» ІМЕНІ СЕРГО ОРДЖОНІКІДЗЕ — потужний завод чорної металургії в УРСР. Розташований в м. Жданові. Геогр. розміщення заводу розраховане на використання дешевих заліз. руд Керчен. родовища. Будівництво заводу розпочато 1931. Перша домна введена в дію в серпні 1933. У 1941 на заводі було вже 4 доменні печі, 6 хитних мартен, печей об'ємом по 300—350 т. Під час нім.-фашист, окупації

Доменний цех заводу «Азовсталь».

завод не працював. В кінці 1943 фашист. загарбники повністю його зруйнували. Відбудова заводу розпочалась 1944. В 1948—49 було завершено відбудову доменного і мартенівського цехів. Одночасно йшло нове будівництво: збудовано ряд нових мартен. печей, потужний блюмінг, рейково-балочний цех, крупносортний прокатний цех та аглофабрику. В 1958 стала до ладу потужна доменна піч. З 1948 «Азовсталь» — завод із закінченим металургійним циклом. Завод обладнано новітнім устаткуванням. Доменні печі працюють на офлюсованому агломераті, застосовуючи зволожене дуття при підвищеному тиску газу під колошником і високій т-рі. Мартен. печі працюють з застосуванням кисню в факел і в ванну. Всі дільниці в прокатних цехах від посадки металу в колодязі і печі до відвантаження готової продукції механізовані. Ведуться роботи по дальшій автоматизації, механізації та впровадженню передової технології. Завод «Азовсталь» — єдиний в СРСР, що виплавляє і переробляє високо-фосфористий чавун. Освоєна нова технологія виплавки високофосфористого чавуну з камиш-бурунського агломерату та технологія виплавки сталі в хитних мартенівських печах з чавуну, який містить 1,5—1,6% фосфору. При цьому, крім сталі, утворюється ще фосфат-шлак, придатний на добриво. Завод виробляє майже всі типи залізнич. і рудник. рейок, рейкові скріплення, шпунтові палі різних типів, шахтні стояки, швелери, балки, кутове залізо великих і серед, розмірів та ін. Продукція відправляється багатьом підприємствам і будовам, залізнич. транспорту в межах і за межами нашої країни. В 1959—65 передбачено дальший потужний розвиток заводу.

АЗОВСЬКА ГУБЕРНІЯ — утворена 18 грудня 1708 в числі перших восьми губерній Росії указом «Об учреждении губерний и рос-писании к ним городов». До її складу входила величезна територія Центр.-Чорноземної зони, Області Війська Донського і частково Слобідська Україна. В 1711 у зв'язку з передачею за Прутським мирним договором Азова Туреччині центром А. г. став Воронеж. В 1725

А. г. перейменовано на Воронезьку, 1775 знову було утворено А. г. з Азовської і Бахмутської провінцій. Ген.-губернатором А. г. був призначений Г. Потьомкін. У 1781 з Азовської, Новоросійської, Астраханської і Саратовської губ. утворено ген.-губернаторство на чолі з Г. Потьомкіним. В 1783 з Азов. і Новорос. губ. утворено Катеринославське намісництво, а А. г. ліквідовано.

АЗОВСЬКЕ (до 1944 — К о л а й) — селище міськ. типу, центр Азовського р-ну Кримської обл. УРСР; за 20 км від автостради Москва — Сімферополь. Залізнич станція (Азовська). 3,1 тис. ж. (1959). Винозавод, промкомбінат, інкубаторно-птахівнича ст., РТС. Серед. школа, школа робітн. молоді, Будинок культури, б-ка. У межах р-ну—садівництво, виноградарство, вирощуються зернові. Розвинуте тваринництво.

АЗОВСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО — військо, сформоване царським урядом з 1500 козаків Задунайської Січі, які повернулись з Туреччини на батьківщину під час рос.-тур. війни 1828—29. Спочатку це був Дунайський козацький полк, який брав участь у бойових діях проти турків. Після закінчення війни козаки виявили бажання оселитися на Україні. Царський уряд розмістив їх в Олександрівському пов. Катеринославської губ. на узбережжі Азовського м. між сучас. містами Бердянськом і Ногайськом. Щоб збільшити чисельність А. к. в., до нього приєднали Петровський посад і Стародубську станицю, заселені переселенцями-розкольниками з Чернігівщини, а також Новоспаське поселення державних селян. Козаки оселились у Миколаївській і Покровській станицях. Наказним отаманом А. к. в. було призначено Й. Гладкого. Гол. обов'язком А. к. в. була охорона зх. узбережжя Азовського моря. Весь тягар військ. служби несло незаможне козацтво. В А. к. в. точилася гостра класова боротьба. На поч. 50-х рр. 19 ст. уряд почав силоміць переселяти козаків на Пн. Кавказ. Це викликало повстання козаків, яке було

жорстоко придушене. За указом 11 жовтня 1865 А. к. в., що налічувало 6065 козаків, було ліквідоване.

Літ.: Голобуцкий В. А. Черноморское казачество. К., 1956; 3 в а р н и ц к и й Д. И. Ис-тория запорожских казаков, т. 3. СПВ, 1897.

АЗОВСЬКЕ МОРЕ (старогрец. Меотіда, старорус. Сурозьке море) — внутрішнє море, розташоване в межах УРСР і РРФСР, в степовій зоні, між 45°16' і 47°17' пн. ш. та 33°36' і 39°21' сх. д. З Чорним м. сполучається Керченською прот. шир. 3—15 км і довж. бл. 40 км. А. м найменше і наймілкіше серед усіх морів Радянського Союзу. Пл. 37 600 <i>км², найбільша глиб. 14 м, середня — 7—11 м. Береги А. м. низовинні. Берегова лінія хоч і має плавні вигини, але порізана численними затоками. Характерну рису пн., зх. та сх. берегів А. м. становлять намивні піщано-ракушнякові коси (Крива, Білосарайська, Бердянська, Обиточна, Федотова, вйська, Довга). Вузька коса — Арабатська стрілка — відокремлює мілку солоноводну зат. Сиваш, яка сполучається з А. м. Генічеською (Тонкою) протокою. Пд. берег майже на всьому протязі має різко виявлений обрив, у деяких місцях над р. м. підіймаються загострені стрімчаки. На Сх. від Керченської прот. на протязі 100 км берег А. м. — це низовинна дельта Кубані. В А. м. впадають рр.: Кальміус, Міус, Дон, Кубань та ін.; окремі ріки, впадаючи в А. м., утворюють широкі лимани: Утлюцький, Міуський, Єйський, Бейсугський. Іноді лимани відокремлюються від моря піщаними пересипами (оз. Молочне). Найбільша затока А. м. — Таганрозька — лиман Дону. Відкриті затоки А. м.: Обиточна, Арабатська, Темрюкська, Бердянська та ін.

Гідрологічний режим А. м. визначається його ізольованістю, мілководністю, відносно великим припливом річкових вод, обміном вод з більш солоним Чорним м. та напрямом панівних вітрів над морем. В А. м. спостерігається заг. колова течія, спрямована проти

стрілки годинника, місцями у прибереж. смузі виникають часткові коловороти. Сумарний стік прісних вод в А. м. становить пересічно 40,7 км³ за рік, річний об'єм води і атм. опадів — 15,5 км³, з Чорного м. надходить щороку 41 км³. Таким чином, заг.-річний дебіт води становить 97,2 км³. З А. м. в Чорне м. витікає через Керченську прот. 66,2 км³ і витрачається на випаровування 31 км³.

Внаслідок мілководності та невеликих розмірів А. м. відбувається відносно швидке нагрівання і охолодження всієї маси води, а також перемішування її на всю глибину, що зумовлює вирівнювання т-ри і солоності. Відносно великий приплив річкових вод знижує солоність сх. ч. А. м. (у Таганрозькій зат. солоність 2—3%), а обмін вод з Чорним м. і Сивашем збільшує її на Пд. і Зх. А. м. (біля Керченської протоки солоність до 17,5%). Серед, солоність А. м. 11%. Влітку води А. м. нагріваються до 25—28° в серед. ч. і до 30—31° біля берегів. Вміст кисню в усій товщі води достатній. Взимку т-ри води А. м. нижчі від нуля. Біля берегів море замерзає з грудня до березня, в дуже холодні зими замерзає на всій площі.

Прозорість води А. м. дуже мала. Бурхливий розвиток фіто- і зоопланктону в теплу пору року знижує прозорість і викликає явище «цвітіння» моря. Фауна А. м. відзначається відносною бідністю видового складу {до 350 видів) і винятково великим кількіспим розвитком, за яким А. м. перевищує всі морські водойми світу. Пром. продуктивність А. м. досягає 80 кг риби з 1 га. Найбільше пром. значення мають: тюлька, хамса, судак, лящ, оселедці, осетер, тараня та ін. За рибними ресурсами А. м. займає одне з перших місць серед морів СРСР.

А. м. має велике транспортне значення. Особливо зросла транспортна роль А. м. у зв'язку з побудовою Волго-Донського каналу. До великих портів (Ростов на Дону, Таганрог ін.) прокладено морські канали.

Літ.: Истошин Ю. В. Океанография. Л., 1956; 3енкевич Л. А. Фауна и биологическая продуктивность моря, т. 2. М., І947.

АЗОВСЬКЕ СИДІННЯ — героїчна оборона Азова донськими і запорозькими козаками 1637—43. Захопивши Азов 1471, турки пере-творили його в фортецю, з якої робили спустошливі напади на рос. і укр. землі. Весною 1637 донці разом з запорожцями несподівано напали на Азов, який закривав їм вихід до Азовського м. Після 2-місячної облоги і штурмів козаки взяли місто, визволивши бл. 2000 невільників. В Азові було утворено козацьке самоврядування. Літом 1641 тур. уряд направив під Азов 240-тисячне військо, 200 кораблів і 129 гармат. Турки оточили місто, обстрілювали і штурмували його з суші й води, але 5-тисяч. гарнізон відбивав усі атаки. Після 14-тижневої облоги турки, втративши бл. 70 000 вбитими і пораненими, відступили. Козаки, розуміючи, що власними силами не вдержать Азова, звернулися до рос. уряду з проханням зайняти фортецю. Але уряд, уникаючи війни з Туреччиною, наказав козакам залишити Азов. Козаки, забравши гармати і припаси, зруйнували укріплення і вийшли з Азо-ва (1643).

АЗОВСЬКИЙ Олег (14. VII 1882—24. XII 1933) — український прогресивний письменник, театральний діяч і актор у США. Див. Карпенко Єлисей.

АЗОВСЬКИЙ ФЛОТ — флот, створений Петром І 1696 з метою ізоляції і здобуття тур. фортеці Азова з боку Азов. моря. Судна А. ф. були переважно плоскодонні, озброєні 44—58 гарматами. Після невдалого Прут-ського походу 1711 Азов довелось повернути туркам, а А. ф. ліквідувати. Пізніше на Азовському м., залежно від обставин, створювались Азовські військ. флотилії.

АЗОВСЬКІ ПОХОДИ 1695—96 — частина розпочатого Росією в кінці 17 ст. наступу на Пд. для визволення загарбаних турками і татарами пд. земель і здобуття виходу до Азовського і Чорного морів. Безпосередньою метою А. п. було здобуття фортеці Азова у гирлі р.Дону. Навесні 1695 російське військо на чолі з Петром І почало облогу Азова. Однак спроби взяти штурмом фортецю в серпні і вересні не вдалися. Успішнішими були дії рос. війська і укр. козаків на Дніпрі. В липні 1695 вони взяли турецьку фортецю Казікермен (біля сучас. Берислава). Протягом зими 1695—96 рос. армія готувалась до нового походу на Азов. На верф'ях у Преображенському і Воронежі було збудовано бл. ЗО військ, і багато трансп. суден. Ранньої весни 1696 рос. 75-тис. армія пішла на Азов. В кінці квітня з України туди вирушило 15 тис. укр. козаків, очолюваних досвідченим полководцем — черніг. полк. Я. Лизогубом. Рос. військо і козаки збудували укріплений табір і постійно робили напади на фортецю. Рос. флот блокував Азов

3 моря. Фортеця капітулювала 18 липня 1696. Здобуття Азова було важливою подією в боротьбі за визволення чорноморського узбережжя. Петро І високо оцінив воєнне мистецтво укр. козаків і полк. Я. Лизогуба, «мужа доброчесного і в воєнних трудах умілого».

Літ.: Історія СРСР, т. 1. К., 1950; Очерки истории СССР. Период феодализма. М., 1954; Дядиченко В. Участь українських козацьких полків в Азовсько-Дніпровських походах 1695—1696 рр. «Наукові записки інституту історії України», 1952, т. 4.

АЗОВСЬКО-ДОНСЬКЙЙ БАНК — один з найбільших комерційних банків кредитної системи царської Росії, засн. 1871 в Таганрозі; з 1903 його правління перебувало в Петербурзі. На поч. 1914 А.-Д. б. зайняв четверте місце серед банків країни за розмірами операцій і третє — за активною роллю у фінансуванні промисловості й транспорту. Мав 73 філіали, був зв'язаний з синдикатом «Продамет», контролював ряд великих металург, акціонерних підприємств України, а також Уралу, фінансував вугільну, цукрову та ін. галузі промисловості, взаємодіяв з франц. та нім. банками. У 1917 А.-Д. б. націоналізовано.

АЗОЙСЬКА ЕРА І ГРУПА (грец. α — без і ζωη — життя, тобто «безжиттєва ера») — назва, запропонована 1845 Р. Мурчісоном для позначення найдавнішої ери геологіч. історії Землі, рівнозначна архейській ері і групі. У відкладах азойської групи немає і не може бути залишків організмів, тому що вони утворились за часів, коли організми на Землі ще не виникли.

АЗОНАЛЬНІ ГРУНТИ (неповні грунти) — в класифікаціях В. В. Докучаєва та М. М. Сибірцева утвори, перехідні

між гірською породою і власне грунтами. В сучас. класифікаціях А. г. подаються в комплексі з зональними грунтами, оскільки доведено, що вони також мають зональні риси.

АЗОРСЬКИЙ МАКСИМУМ (Північноатлантичний антициклон) — найбільш відомий субтропічний антициклон, постійний центр дії атмосфери, розташований у пн. ч. Атлантичного ок., біля Азорських о-вів, проявляється протягом всього року. Взимку дає відроги на Пн. Африку, влітку — на Пд. Європу. В період інтенсивного розвитку відроги А. м. досягають України, зумовлюючи жарку і порівняно суху погоду. При меншій активності А. м. на Україні переважають пн. вітри, часті дощі та грози.

АЗОРСЬКІ ОСТРОВИ (порт. asores — яструб) — архіпелаг з о-вів вулканічного походження в Атлантичному ок. між 36° 55' — 39° 43' пн. ш. та 24° 41' — 31° 17' зх. д. Найбільший о. Сан-Мігель. Належать А. о. Португалії. Площа 2305 км², населення 331 тис. чол. (1956), гол. чин. вихідці з Португалії та мулати. О-ви гористі, клімат теплий, рівний. На А. о. вирощують апельсини, виноград, ананаси, банани. А. о. — важливе місце перетину морських шляхів Атлантичного ок. На А. о. розташовані військ.-морська та військ.-повітряна бази США та Великобританії, на А. о. — центр. станція трансатлантичного кабеля.

АЗОСПОЛУКИ — органічні сполуки, у складі яких є азогрупа — N = N — , зв'язана з двома вуглеводневими радикалами. Відомі А. з двома і більше азогрупами. А. — кристалічні забарвлені речовини; багато з них не реагує з кислотами і лугами. Найважливішою є реакція відновлення А. Найпростіша А. — азобензол C₆H₅ — N = N — С₆Н₅. А. одержують відновленням нітросполук, взаємодією нітрозобензолу з ароматич. амінами та я діазосполук. А. вживають як барвники, в медицині та ін.

АЗОТ (Nitrogenium) N — хімічний елемент V групи періодичної системи Д. І. Менделєєва. Порядковий номер 7; ат. в. 14,008; складається з 2 ізотопів: N7¹⁴ ат. в. 14,00751 (99,63%) і N8¹⁴ ат. в. 15,00489 (0,37%). Штучно здобуто 4 радіоактивні ізотопи А. з масовими числами 12, 13, 16, 17. А. — газ без кольору, запаху, смаку; складається з двоатомних молекул N₂. За нормальних умов 1 л А. важить 1,25046 г, крит. t° дорівнює —147,16°, малорозчин. у воді. При звичайних умовах А. хімічно малоактивний; при високих т-рах і тиску, при наявності каталізаторів А. утворює сполуки з воднем, металами, киснем та ін. В природі А. існує як головна складова ч. повітря (75,5% за вагою), у формі нітратів і солей амонію; входить до складу вугілля, нафти, алкалоїдів, білкових речовин. А. повітря використовують у вироби, аміаку, азотної к-ти, добрив, а також як інертний газ.

АЗОТИСТА КИСЛОТА (нітритна к- т а) HNO₂ — одноосновна слабка кислота, відома лише в розбавлених водних розчинах. Утворюється взаємодією двоокису азоту з водою 2NO2 + H₂O = HNO₂+HNO3 або азотистого ангідриду з водою N₂O₃ + Н₂О = 2HNO₂. З відновниками А. к. реагує як окислювач, а з міцними окислювачами — як відновник.

Солі А. к. — нітрити — застосовують в органічному синтезі.

АЗОТИСТА РІВНОВАГА — стан азотистого обміну організму, при якому він виділяє з сечею стільки ж азоту, скільки засвоює з білків їжі. Добова потреба людини в азоті дорівнює 13—16 г (80—100 г білка).

АЗОТНА КИСЛОТА (нітратна к-та) HNO₃ — сильна одноосновна кислота. Безколірна димуча рідина з характерним запахом; 1° кип. 86°, пит. в. 1,5129, легко розкладається, забарвлюючись у жовтий колір. Розчиняється у воді в усіх співвідношеннях, утворюючи азеотропну суміш. Концентрована А. к. — сильний окислювач: окислює сірку (до H₂SO₄), фосфор (до фосфорної к-ти), руйнує органічні речовини. Взаємодіючи з металами (крім золота та деяких інших), А. к. утворює солі — нітрати. Алюміній, залізо, хром реагують з розбавленою А. к. і не взаємодіють з концентрованою внаслідок утворення окисної плівки на їх поверхні. А. к. взаємодіє з багатьма органіч. сполуками, утворюючи нітросполуки (азотування). В промисловості А. к. виготовляють каталітичним окисленням аміаку киснем повітря (метод І. І. Андрєєва) при 700—900°, каталізатор — платинова сітка. А. к. використовують у виробн. добрив, вибухових речовин, целулоїду і фотокіноплівки, штучного шовку, органіч. барвників, лікувальних препарати).

Літ.: Г л і н к а М. Л. Загальна хімія. К., І955.

АЗОТНИЙ КАРТЕЛЬ МІЖНАРОДНИЙ -монополістичне об'єднання найбільших хімічних корпорацій капіталістичних країн. Керівний центр у Швейцарії. А. к. м. виник 1928 як «Картель трьох» — Німеччини («/. Г. Фарбеніндустрі»), Англії («Імпіріад кемікал індастріс») і Норвегії («Норок гідро»), до якого потім приєдналися монополії США («Дюпон де Немур», «Еллайд кемікал енд дай корпорейшен»), Франції («Кюльман»), Італії («Монтекатіні»), Японії, Бельгії, Голландії, Швейцарії та ін., що виробляли синтетич. азот, і селітрова монополія Чілі. Провідну роль в картелі відігравала нім. монополія «І. Г. Фарбеніндустрі», якій належало понад 31% акцій. У період другої світової війни картель розпався, але зв'язки між його учасниками збереглися. Відновлений після війни А. к. м. продовжує гальмувати розвиток нац. азотної промисловості, особливо в колоніальних і залежних країнах.

АЗОТНІ ДОБРИВА — азотовмісні речовини, які вносять у грунт з метою підвищення врожайності с.-г. культур. Важливим джерелом азотних речовин для рослин є гній, сеча тварин, торф, пташиний послід, зелене добриво, компости, відходи с. г. і м'ясо-рибної промисловості та ін. (див. Органічні добрива). Особливо великого значення набули мінеральні А. д. Вони містять азот в нітратній, аміачній, нітратно-аміачній і рідше в амідній формі. Мінеральні А. д. більш концентровані і діють швидше, ніж органічні. До них належать: аміачна вода, рідкий аміак, сірчанокислий амоній, аміачна, кальційова і натрійова селітри, ціанамід кальцію, хлористий амоній, аміакати (розчини аміачної і кальційової селітри, а також ін. добрив у рідкому аміаку) та ін. В 1957 колгоспи і радгоспи УРСР одержали понад 340 тис. т мінеральних А. д. В УРСР велику кількість мінеральних А д.

випускає азотнотуковий комбінат в Горлівці. А. д. вносять майже під усі с.-г. культури. Нітратні добрива діють дуже швидко, але на піщаних і супіщаних грунтах легко вимиваються, тому на таких грунтах їх вносять безпосередньо перед посівом і в підживленнях. Аміачні добрива краще вбираються грунтом, через це вони більш придатні для завчасного внесення. Норми внесення А. д. залежать від грунтово-кліматич. умов, біологіч. особливостей культур і способу внесення добрив.

АЗОТОБАКТЕРИН — удобрювальний препарат, що містить в собі культуру азотобактера. Див. Бактеріальні добрива.

АЗОТУВАННЯ (нітрування) — насичення азотом поверхневого шару виробів із легованої сталі (див. Легування). Легуючі елементи (алюміній, молібден, ванадій, хром) утворюють з азотом стійкі хім. сполуки — нітриди, які надають виробам великої твердості (1200 за Віккерсом). А. виробів провадять при т-рі 500—600° у камерних, шахтних, контейнерних або ковпакових печах, в які подають струмину сухого аміаку. В печі аміак розпадається на водень і азот. Азот і утворює нітриди легуючих елементів. А. підвищує поверхневу твердість, зносостійкість, витривалість і корозійну стійкість сталевих виробів. А. піддають циліндри і клапани двигунів, зубці шестерень, сідла до клапанів, шпинделі і ходові гвинти швидкохідних верстатів тощо. А. підвищує також стійкість вимірюв. інструмента, який застосовується в машинобудуванні (різьбові пробки і кільця, плоскі калібри, скоби, шаблони і т. ін.). А. виробів провадять після механічної і термічної обробки. Антикорозійному А. піддають також вироби з вуглецевої сталі.

АЗОТФІКСАЦІЯ — процес перетворення молекулярного атмосферного азоту в азотисті сполуки. Шар повітря над кожним гектаром грунту містить 80 тис. т азоту, тому збагачення грунту на азот за рахунок повітря має важливе значення для с. г. Найактивнішими фіксаторами атм. азоту є бульбочкові бактерії. За рік вони можуть нагромадити на площі 1 га до 60—300 кг азоту. До 30—60 кг/га азоту зв'язує аеробна бактерія азотобактер, яка вільно живе у грунті, і до 20—40 кг/га — анаеробна маслянокисла бактерія клостри-діум. Джерелом енергії і вуглецевого живлення для азотфіксаторів є кореневі виділення рослин, продукти розкладу клітковини та ін. органічних решток. Для підвищення азотфіксуючої здатності грунту вносять бактеріальні добрива.

АЗОТФІКСУЮЧІ БАКТЕРІЇ — бактерії, які засвоюють атмосферний азот. Живуть у грунті, деякі форми — в коренях бобових рослин, де утворюють бульбочки. Мають велике значення, оскільки збагачують грунт на азот.

АЗУРИТ (франц. l'azur — синява, блакить) — мінерал, основний карбонат міді Cu₃(CO₃)₂(OH)₂. Зустрічається А. у вигляді дрібних кристалів, їхніх зростків і землистих мас темносинього кольору. Блиск скляний, тв. 3,5—4, пит. в. 3,7—3,9. Звичайно асоціює з малахітом, випадаючи, як і він, з водних розчинів при окисленні сульфідів міді. Іноді використовується як мідна руда. Чистий А. (особливо землисті відміни) йде на виготовлення синьої фарби. На Україні відомий

в Донбасі і Придністров'ї у мідястих пісковиках.

АЇД (грец. Αιδης) — міфологічний персонаж. За грец. легендою, бог підземного світу, брат Зевса й Посейдона. А. в грец. міфології зветься і сам уявний потойбічний світ, від якого походить і християнський ад, де нібито перебували душі померлих грішників.

АЇР — рід рослин, род. ароїдних. Див. Лепеха.

АЇР (Азбен) — гірська область на Пд. пустелі Сахари. А. складається з столоподіб-них височин до 1700—1800 м, витягнутих з Пн. на Пд. на 400 км. Між окремими височинами лежать родючі долини, зрошувані невеликими річками. Через А. проходять караванні шляхи з Тріполі до Нігерії.

АЙ У (Тан Дао-чен; н. 1904) — китайський письменник. Багато подорожував по Пн.-Зх. Китаю та Бірмі, шукаючи роботи. В романі «Гори» (1948), повістях та оповіданнях змальовує злиденне життя трудящих, їхню боротьбу проти япон. загарбникіп. З 1930 — чл. Лівої ліги, організованої Лу Сінем. Був ув'язнений гомінданівцями (1933). З 1950 Ай У — чл. Президії Спілки письменників Китаю, з 1954 — депутат Всекитайських зборів народ. представників. Роман «У гартуванні народжується сталь» (1957) присвячений металургам Аньшаня.

АЙ-АЙ — вид сучасних мадагаскарських лемурів р. Chiromys, більш відомий під назвою руконіжка.

АЙБЕК (літ. псевд. Муси Ташмухаммедова; н. 10. І 1905) — узбецький рад. письменник, літературознавець. Акад. АН Узб. РСР (з 1943). Депутат Верховної Ради СРСР 5-го скликання. Член КПРС з 1947. Н. в Ташкенті. Вперше виступив у л-рі як поет (1923). Автор поем про соціалістичні перетворення Узбекистану, тяжке минуле народу, його боротьбу за свободу. Один з основоположників узб. рад. прози. Широко відомий істор. роман «Навої» (1945; Сталінська премія, 1946). Трудовим подвигам бавовнярів присвячений роман «Вітер золотої долини» (1950), героїці Великої Вітчизн. війни — роман «Сонце не згасне» (1958). Перекладач Пушкіна, Лєрмонтова, Гете.

Тв.: Укр. перекл. — В кн.: Зі Сходу на Захід. К., 1947; Навої. К., 1950; Вітер золотої долини. К., 1956; Рос. перекл. — Избранные произведения. В, 2 т. М., 1958.

АЙВА (Cydonia oblonga) — деревна плодова рослина род. розоцвітих, підрод. яблуневих, вис. 1,5—5 м. Батьківщиною вважаються Кавказ і Серед. Азія. А. культивується в Пн. і Пд. Америці, Іспанії, на Балканах; в СРСР — на Кавказі, в Нижньому Поволжі, Серед. Азії, Молдавії; на Україні — гол. чин. на Пд., а також в Закарп. і Чернів. обл. Плодоносить на 3—4-й рік. Плоди тверді,

Айва: 1 — гілка з листками і квітками; 2 — ПЛІД.

кислосолодкі, терпкі, ароматні, містять 5— 12% цукрів і бл. 1% к-т; споживають їх здебільшого переробленими (варення, желе, компоти, цукати та ін.). Урожайність — до 10—14 т/га. А. використовують як підщепу для груші. В УРСР поширені сорти: Анжерська, Бередького, Міча врожайна, Португальська, Берегівська, Алуштинська, Бахчисарайська та ін.

АЙВАЗОВСЬКИЙ (Гайвазовський) Іван Костянтинович (29. VII 1817—2. V 1900) — видатний російський художник, основоположник вітчизняного мариністичного живопису. Н. в Феодосії, п. там же. Навчався в Академії мистецтв. В 1839 дістав звання художника, з 1887 — почесний член Академії мистецтв. Його картини експонувалися в багатьох країнах; був обраний членом багатьох іноземних академій. А. майстерно відтворював поетичну красу морських краєвидів. Блискуче володіючи малярським умінням, А. написав бл. 6000 творів. Найвідоміший — «Дев'ятий вал» (1850) — характерна робота першого періоду творчості художника, написана в романтичній традиції Брюллова. В подальшому творчість А. набирає більш реалістичного характеру. Картини «Чорне море» (1881) та особливо «Серед хвиль» (1898) яскраво і правдиво передають велич морської стихії. Багато творів А. присвятив зображенню подвигів моряків рос. флоту («Чесменський бій», 1848; «Сінопський бій», 1854, тощо). Кілька великих картин А. присвятив О. С. Пушкіну («О. С. Пушкін на березі Чорного моря» та ін.). А. звертався і до ін. жанрів, зокрема створив ряд картин, присвячених Україні, показавши її поетичну природу («Чумацька валка», 1855, «Український пейзаж», 1868, «Млин на березі річки. Україна», 1880, «Весілля на Україні», 1891, та ін.). А. влаштовував виставки своїх творів в Одесі, Києві, Харкові, Миколаєві та ін.; був членом Т-ва пд.-рос. художників (1894). З 1845 А. оселився в Феодосії, де збудував майстерню і картинну галерею (1880), яку згодом передав місту. Феодосійська картинна галерея ім. Айвазовського за Рад. влади гтала найбільшим зібранням його творів (бл. 400). Твори А. експонуються майже в усіх художніх музеях країни.

Літ.: Барсамов Н. Иван Константинович Айвазовский. Симферополь, 1953.

АЙДАР — річка в Луган. обл. УРСР, ліва притока Сіверського Дінця. Довж. 256 км, пл. басейну 7370 км². Бере початок на пд. схилах Середньо-Руської височини, впадає в Сіверський Донепь на 344 км від його гирла. Похил 0,3 мікм. Серед, модуль стоку 1,7 л/сек/км². Скресає на початку березня, замерзає в грудні. Використовується для зрошення та водопостачання.

АЙДАХО — штат на Пн. Зх. США. Пл. 216,5 тис. км². Нас. 640 тис. чол. (1957), міського 43% (1950). Адм. ц. — м. Бойрі (Бойзе). А. займає сх. окраїну Колумбійського

плато, зх. схили Скелястих гір, пн. відроги плоскогір'я В. Басейну і рівнину р. Снейку. Клімат континентальний. Пересічна т-ра січня від — 2 до—7°, липня від +20 до +25°. Опадів 200—500 мм на рік. На рівнині — степи і напівпустелі, на схилах гір — ліси. А. — важливий р-н гірничодоб. промисловості. Видобуток срібла (1-е місце в СІЛА, 420 т, 1956), свинцю, цинку, фосфоритів. Обробна пром-сть розвинута слабо. В А. — один з центрів атомної промисловості (Арко). 72% ферм на зрошуваних землях. Гол. культура — пшениця (збір 1150 тис. т, 1957), цукр. буряки, картопля. Посіви вівса, ячменю, бобових. 1388 тис. голів вел. рог. худоби (на 1 січня 1958), в т. ч. 238 тис. корів і 1121 тис. овець. Лісозаготівлі. 4330 км залізниць.

АЙДІТ Діпа Нусантара (н. ЗО. VII 1923) — діяч робітничого руху Індонезії. Син службовця з о. Суматра. А. 1942 закінчив серед. комерційну школу, вчився в Академії по літ. наук. Політ, діяльність почав 1939 в юнацьких орг-ціях; у період яион. окупації брав участь у створенні патріотичної орг-ції «Рух вільної Індонезії», був її головою. Член компартії з 1943. У 1945 був на керівній роботі в молодіжних орг-ціях. 1945 заарештований японцями, а пізніше висланий англійцями на о. Онрует. 1947 А. обирається членом ЦК і стає головою кому-ністич. фракції парламенту. З 1948 — член Політбюро, а з 1951 — ген. секретар ЦК КП Індонезії.

Тв.: Кратная история Коммунистической партии Индонезии. Пер. с англ. М., 1956; Индонезийское общество, и индонезийская революция. М., 19 58.

АЙЛАНТ (Ailanthus) — рід род. симарубових (Simarubaceae). Дерева з непарнопірчастим листям і дрібними квітками, зібраними у волоть. Плід — крилатка. Відомо бл. 15 видів, пошир. в Китаї, Індії, Австралії, на Філіппінах. В СРСР (на Кавказі, в Серед. Азії, на Пд. УРСР) як декоративне дерево вирощ. А. високий (A. altissima) — до 30 м вис., з розлогою кроною і світлосірою корою. Легко дичавіє. Деревина міцна, придатна для токарних виробів.

АЙМАКИ (чор-аймак — чотири племені) — войовничі іранізовані племена: джемшиди, фірюзкухи, теймені і хазарейці, — які живуть у пн.-зх. Афганістані та пн.-сх. Ірані. Племена А. мішаного походження (тюркського, монгольського, іранського і почасти арабського). Чисельність А. — 300 тис. чол. Мова — таджицька. Заняття — скотарство і землеробство (переважно богарне). За релігією А. — мусульмани (здебільшого суніти).

АЙМАРА — індіан. народність, що живе у високогірних районах Болівії і Перу (Пд. Америка). Чисельність — близько 600 тис. чол. Мова А. належить до мовної сім'ї аймара. А. відноситься до американської парості монголоїдної раси. Руїни старод. міст (доінківська культура Тіагуанако 6—10 ст.) свідчать про давню високу цивілізацію. А. — землероби (вирощують картоплю, кіноа, ячмінь), скотарі (розводять лам, овець), а на берегах оз. Тітікака — рибалки (використовують чов-ни-плоти з очерету). В Болівії А. — переважно робітники-гірники олов'яних копалень. У А. було високо розвинуте прикладне мистецтво кераміка, карбування срібних прикрас, виготовлення орнаментованих тканин.

АЙМУРЗАЄВ Джолмурза Мурзайович (н. 30. X 1910) — один з основоположників каракалпацької рад. л-ри. Засл. діяч мистецтв (з 1946). Член КПРС з 1946. Н. в Чимбайському округу Кара-Калп. АРСР. Друкується з 1927. Кращі твори: роман «На березі Аму-Дар'ї» та п'єси «Лейтенант Ельмуратов», «Бердах», «Раушан». Ряд віршів і поем присвятив Україні: «У вогні», «Аральське море» (про Т. Г. Шевченка). Перекладач Пушкіна, Шевченка, Франка.

Тв.: Рос. перекл. — Заря над Аму. Ташкент, 1956; Проделки Камекбая. Ташкент, 1958.

АЙНАЛОВ Дмитро Власович (20. II 1862— 12. XII 1939) — російський рад. історик мистецтва. Чл.-кор. АН (з 1914). Праці А. з мист. Візантії («Елліністичні основи візантійського мистецтва», 1900; «Візантійський живопис XIV століття», 1917) відіграли велику роль у розвитку візантієзнавства. Праці з дрі.-рус. мистецтва: «Києво-Софійський собор», разом з Є. К. Редіним, 1889, «Архітектура чернігівських церков», М., 1909, та ін.

АЙНИ (а й н у) — народність, що населяє Пн. Японію (на о. Хоккайдо — 16 тис. чол.). Нащадки давнього населення Японських о-вів. В минулому були розселені значно ширше (о. Хондо, Пд. Сахалін, Курільські о-ви). Під владою Японії чисельність А. значно зменшилась. За антропологічним типом, мовою, культурою А. займають особливе місце серед сучасних народів земної кулі (курільська, або айнська раса). В айнській мові й культурі виявлені тісні зв'язки з народами Індонезії та Філіппінських о-вів. Основні заняття А. в минулому — рибальство, промисел морського звіра. Японським законодавством віднесені до «японців найнижчого шару».

АЙНІ Садріддін (27. IV 1878—15. VII 1954) — видатний таджицький письменник, основоположник тадж. рад. л-ри. Засл. діяч наук, акад. і президент АН Тадж. РСР (з 1951), почесний член АН Узб. РСР (1943). Деп. Верховної Ради СРСР З— 4-го скликань. Родом з с. Соктарі (Бухарська обл.). По закінченні духовної школи вчителював. В 1917, переслідуваний бухарським еміром, потрапив до в'язниці. Звільнили його рос. революц. солдати. А. одним з перших тадж. письменників став на бік пролетарської революції; вірші цих років об'єднані у зб. «Іскри революції» (1923). А. писав тадж. і узб. мовами. Перший прозаїчний твір— повість «Бухарські кати» (1920) — про останні дні бухарського емірату. Повість «Одіна» (1924) і роман «Дохунда» (1927—29) присвячені соц. революції. Визначний твір

«Раби» (1935) — епопея про життя тадж. народу, його боротьбу за перемогу Рад. влади. В 1939 написав «Смерть лихваря» (2-а ред. 1952). Вершина творчості А. — автобіографічна повість «Спогади» («Бухара» 1948—54, ч. 1—4, Сталінська премія, 1950). А. також публіцист, вчений-історик та літературознавець. Відіграв значну роль у розвитку сучасної тадж. літ. мови, мав величезний вплив на розвиток тадж. і узб. л-р. Твори А. перекладені рос, укр. та ін. мовами народів СРСР.

Тв.: Укр. перекл. — Дохунда. X., 1934; Смерть лихваря. К., 1958; Рос. перекл. — Коротко о моей жизни. Сталинабад 1958.

Літ.: Брагинський И. С. Жизнь и творчество Садриддина Айші. М., 1959; Садриддин Айни. Библиографический указатель. Сталинабад, 1956.

АЙОВА — штат в центр. частині США. Пл. 145,8 тис. км². Нас. 2799 тис. чол. (1957), міськ. 48% (1950). Адм. центр — м. Де-: Мойн. Поверхня — погорбована рівнина серед, вис. 200—400 м. Серед. т-ра січня від — 5 до — 10°, липня від +22 до +24°. Опадів 700—800 мм на рік. Грунти чорноземні. Рослинність лісостепова. А. — один з найбільших с.-г. р-нів США. Високорозвинуте тваринництво. У 1958 було 6410 тис. голів великої рогатої худоби (1-е місце в США), в т. ч. 1067 тис. корів; 10 781 тис. свиней (20,9% поголів'я США). Птахівництво. Серед зернових переважає кукурудза (бл. ²/3 усіх зернових), за збором якої А. займає перше місце в США (17 млн. т, 1958). Посіви сої, вівса, пшениці, ячменю, жита, гречки, картоплі. Переробка с.-г. продукції, с.-г. машинобудування, цементна пром-сть. Виробн. боєприпасів і озброєння. 13 750 км з-ць. Н.-д. установи по селекції кукурудзи.

АЙ-ПЕТРІ — одна з мальовничих вершин Кримських гір. Вис. 1233 м. Розташована на Ай-Петринській Яйлі на Пн. від Алупки. Складається з вапняків. Має вигляд зубчастої стіни.

АЙРТОН Генрі (1611—51) — діяч англ. бурж. революції 17 ст., один з організаторів нової (парламентської) армії (т. з. «Нової Моделі»). Належав до поміркованих індепендентів, мав великий вплив на Кромвеля. До 1648 А. обстоював монархічний лад як знаряддя влади переважно нового дворянства і буржуазії. В 1647 брав участь у придушенні повстання левелерів. В 1649—51 А. як лорд-депутат Ірландії жорстоко придушував нац. рух ірл. народу.

АЙРШИРСЬКА ХУДОБА — порода свійського бика молочного напряму, виведена у 18 ст. в графстві Айр (Шотландія). Поширена в Англії, Канаді, США і скандінавських країнах. Масть червона або буроряба. Жива вага корів 400—450 кг, бугаїв 600— 700 кг. Річний надій молока в серед. 3500 кг, жирність 3,8—4%. Серед молочних порід А. х. найвитриваліша, добре пристосовується до різних умов середовища. В СРСР розводиться в Новгородській і Ленінградській областях.

АЙСБЕРГ (англ. iceberg — льодова гора)— плавуча льодова гора великих розмірів. Вис. А. досягає 100 м, довж. — кількох км. Підводна маса А. у 5—6 разів більша за надводну. Утворюються А. внаслідок відколювання льодових мас від льодовиків, що сповзають з материків у море. Найчастіше А.

утворюються біля берегів Гренландії та Антарктиди. Течіями А. заносяться на морські шляхи і являють собою небезпеку для суден.

У 1912 від зіткнення з А. загинуло пасажирське судно «Титанік».

АЙСОРИ, а с с і р і й ц і (самоназва — атурая) — нащадки древнього семітського населення пн. р-нів Передньої Азії; живуть в СРСР (20,3 тис. чол.), Ірані (75 тис. чол.), Іраку (35 тис. чол.), а також в ОАР і США. А. — європеоїди. Мова А. належить до семітських мов. А. користуються старим сірійським алфавітом. А. СРСР ввели російську графіку. За релігією А. — християни (більшість несторіанської церкви). Під час першої світової війни А. воювали в складі рос. армії проти турків, за що жорстоко переслідувались турецькими властями, які винищили майже половину айсорського населення.

АЙСТРА (Aster) — рід род. складноцвітих. Багаторічні трав'янисті рослини з дрібними квітками в поодиноких або зібраних у волоть кошиках з черепичастою обгорткою. Крайові квітки язичкові, голубі або лілові, плідні; серединні — трубчасті, звичайно жовті. Плід — сім'янка з чубчиком із волосків. Відомо бл. 250 видів, пошир, по всій земній кулі (крім Австралії). В СРСР — 12 видів, з них в УРСР — 6: 3 дикорослі і 3 декоративні родом з Пн. Америки. Дикорослі А. пошир. в Степу, Лісостепу та на вапнякових схилах Карпат (А. альпійська). А. наз. і представників Callistephus. Див. Китайська айстра.

АЙТІЄВ Гапар Айтійович (н. 1912) — киргизький рад. живописець, нар. художник Кирг. РСР (з 1954). Член КПРС з 1939. Син батрака. Закінчив Моск. художнє училище. Змальовує природу своєї країни, перетворену працею людини («Збирання бавовни», 1944). Його краща жанрова картина — «Лист з фронту» (1943). Портрети: «Стахановка Айчурек», 1935; «Голова колгоспу Боруєв», 1947, та ін.

АЙЯ — мис на пд. березі Криму, на Пд. Сх. від Балаклави. Являє собою прямовисне урвище Гол. гряди Кримських гір, вис. 557 м.

АКАБА — єдиний порт Іорданії, розташ. в зат. Акаба (Червоне м.). Нас. бл. 1 тис. чол. Рибальство, морські промисли. Вивіз фосфоритів. До 1957 військ.-мор. база Англії.

АКАДЕМІЗМ — реакційна течія в науці, один з проявів буржуазної ідеології. А. призводить до фальшивого об'єктивізму і аполітизму, до відриву теорії від практики, науки від життя, від сучас. суспільних завдань. Бере свій початок у 4 ст. до н. е. в ідеалістич. філософській школі Платона. Радянська наука і мистецтво, основані на принципах марксизму-ленінізму і пройняті духом комуністич. партійності, чужі буржуазному академізмові.

Академізм у мистецтві — термін, що вживається в історії образотворчого мист. і означає художні системи, напрями, що склалися в дворянських і бурж. академіях мистецтв на основі догматичного наслідування мист. античності і Відродження. А. виник в Італії в кін. 16 ст. і, хоч відіграв позитивну роль у становленні художньої освіти, поступово, з перетворенням академій в державні заклади, стає офіц. напрямом і протистоїть передовому реалістич. мистецтву. В Росії А. особливо активізувався в 40—50-х рр. 19 ст. Він викликав різкий протест з боку передових художників. Треба відрізняти академічну систему виховання, що давала високі профе-сіон. знання та навички, від А. як прояву реакц. ідеології.

АКАДЕМІЇ ВІЙСЬКОВІ — вищі військ. учбові заклади і центри військ.-наукової роботи. В деяких д-вах наз. вищими військ. школами або військ. коледжами. А. в. призначені готувати й удосконалювати офіцерські кадри вищої кваліфікації для збройних сил. В Росії перша (медико-хірургічна) А. в. була створена 1798. Перша рад. А. в. була відкрита 1918 (тепер ім. М. В. Фрунзе). В СРСР існують Вища Військ. академія Ген. Штабу, Військово-Політична академія ім. В. І. Леніна, заг.-військ. та спец. академії всіх видів і родів військ. збройних сил. А. в. СРСР комплектуються з офіцерів, які закінчили військ. училища і мають певний службовий стаж.

АКАДЕМІЇ ЗАТОКА — затока Охотського моря біля сх. берега Азії. Довж. 110 км. Взимку замерзає. А. з. названа на честь Петербурзької АН російським мандрівником О. Ф. Міддендорфом під час експедиції 1844.

АКАДЕМІЇ МУЗИЧНІ — назва деяких музичних товариств, навчальних закладів, концертних організацій тощо. А. м. як об'єднання музикантів, поетів, філософів та ін. виникли в Італії 15—16 ст. Визначну роль відіграла «Аркадська академія» в Римі, до якої входили композитори А. Кореллі, А. Скарлатті та ін. Згодом виділились спец. муз. академії. Широко відома Філармонічна академія в Болоньї, в якій навчався видатний укр. композитор М. С. Березовський (почесний акад. цієї академії з 1771). Деякі з таких об'єднань перетворювалися в навч. заклади (в Англії, Угорщині та ін.). Нерідко А. м.— це вищі муз. навч. заклади типу консерваторій на зразок А. м. в Румунії, Німеччині і т. д. У 70-х рр. 18 ст. виник проект організації А. м. на Україні в м. Кременчуку, але він не був здійснений. В Радянському Союзі, в т. ч. і на Україні, існують наук. інституції музикознавчого профілю в системах академій наук.

АКАДЕМІЇ НАУК СРСР ХРЕБЕТ — гірський хребет у Зх. Памірі (Тадж. РСР). Простягається у меридіональному напрямі майже на 100 км. Найвища точка хребта і гір СРСР— пік Сталіна, 7495 м. У глибоких долинах — величезні льодовики. На сх. схилі один з найбільших льодовиків світу — Федченка льодовик.

АКАДЕМІЇ ХУДОЖНІ — об'єднання най-видатніших діячів образотворчого мистецтва; вищі науково-творчі установи в галузі образотворчого мистецтва, які здійснюють також підготовку художників; часто — вищі учбові заклади. Першими А. х. були об'єднання художників в Італії в 2-й пол. 16 ст. Болонська А. х. (1585) поклала початок розробленню принципів академізму. Держ. А. х. виникли в Європі в 17 —18 ст. як офіц. урядові установи, що спрямовують і регламентують художнє життя країни (в Парижі, 1648; у Відні, 1692; Берліні, 1696; Мадріді, 1753; Лондоні, 1768). В 1757 засновано А. х. в Петербурзі (див. Академія мистецтв СРСР). На певних етанах А. х. відіграли прогрес. роль у розвитку мистецтва. Однак, насаджуючи казенне мистецтво, основане на сліпому наслідуванні класичних зразків, відірване від життя і передових ідей, вони гальмували розвиток художньої культури. У 19 ст. назву академій присвоюють собі деякі приватні художні студії (напр., академія Жюльєна в Парижі). В СРСР, крім Академії мистецтв СРСР, є А. х. Латв. РСР і Тбіліська А. х. (учбові заклади). А. х. є в ряді країн народ. демократії: в Китаї, Польщі, Болгарії, НДР, Угорщині та Чехословаччині.

АКАДЕМІК — дійсний член академії як корпорації вчених. В СРСР А. разом з тим — найвище вчене звання, яке присуджується особам, обраним до різного роду академій. Звання А. вживається для дійсних членів АН СРСР; для дійсних членів академій наук союзних республік—А. з назвою академії, наприклад: академік АН УРСР; для дійсних членів галузевих академій — дійсний член відповідної академії, наприклад: дійсний член АБ і А СРСР, дійсний член АБ і А УРСР та ін.

АКАДЕМІЧНЕ БРАТСТВО — товариство студентів-українців у Львівському університеті. В статуті т-ва (1886) зазначалось, що воно ставить собі за мету бути осередком наукового і громадського життя «русинів-академіків». Т-во мало читальню і б-ку, організовувало читання лекцій, наук. гуртки, літ. й артистич. вечори, мандрівки по краю та ін. В поневоленій Галичині діяльність А. б. була спрямована проти нац. гніту в Габсбурзькій монархії. Це була одна з форм громад. активізації студентської молоді, яка іноді переходила в різноманітні, часто приховані форми політ. боротьби. Пізніше існувало т-во «Академічна громада», за змістом діяльності близьке до А. б. З т-вом співробітничали професори Львівського університету української національності.

«АКАДЕМІЧНИЙ ГУРТОК» («Академический кружок») — львівський гурток студентської молоді, що видавав 1874—77 журн. «Друг». 1875 розколовся на дві протилежні групи: демократич. і реакц. Очолювана І. Франком демократич. група «А. г.» і ред. «Друга», куди входили М. Павлик, І. Белей та ін., вели гостру боротьбу проти москвофілів і народовців. У журн. «Друг» друкувалися твори І. Франка, його переклад романа Чернишевського «Що робити?», статті М. Павлика. «А. г.» видав альманах «Дністрянка», де вміщено твори І. Франка, повість М. Вовчка «Інститутка» та ін.

АКАДЕМІЯ (грец. Ακαδημια) — назва садів поблизу Афін, присвячених міфічному герою Академу. В грец. А. Платон проводив свої філософські бесіди; звідси назва А. поширилась на різноманітні об'єднання наук., учо. і худож. характеру. В серед. віки в Європі (А. Карла Великого та ін.) і в араб. світі (Гранада, Кордова, Самарканд) існували А. як наукові і учбові установи. Інший характер мали численні А. в 15 і 16 ст. В

Італії, зокрема, їх було до 200, в них переважав літ. напрям. У 15—16 ст. А. створюються як об'єднання наук. т-в. Нині А. називаються: а) наук. установи — академії наук, напр. АН СРСР — найвищий наук. центр в СРСР, академії наук союзних республік, А. мед., с.-г., пед. та ін. наук; б) вищі учб. заклади, напр. військові, с.-г. академії та ін. На Україні є АН УРСР, Українська А. с.-г. наук, А. будівництва і архітектури. Центральна (заг.-лац.) А. є в більшості країн, а в деяких існує кілька А. В Англії роль академії наук належить Лондонському королівському т-ву (1662), у Франції центр. наук. установою є Інститут Франції, який об'єднує 5 А. (в т. ч. Паризьку акад. наук). Значна частина А. капіталістичних країн не має власної дослідної бази. Діяльність їх полягає в тому, що вони публікують і обговорюють наукові праці (гол. чин. членів А.), присуджують премії та ін. В ряді країн А. називаються також галузеві і провінціальні наукові т-ва і установи.

В СРСР і країнах соціалістич. табору АН є комплексними науково-дослідними установами з відповідною базою (інститути, лабораторії та ін.).

АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ СРСР — вища наукова установа Радянського Союзу в галузі будівництва і архітектури, знаходиться в Москві. Створена в 1956 за пост. уряду від 23. VIII 1955 на базі Академії архітектури СРСР (засн. 1934) і деяких галузевих н.-д. інститутів. У складі А. б. і а. СРСР 18 н.-д. інститутів, філіали — в Ленінграді, Челябінську, Новосибірську, Алма-Аті, інститут у Свердловську з відділенням у Сталінську; має ради — по координації наук. робіт, вчену, будівельно-архітектурну, редакційно-видавничу, музей архітектури, наук.-рес-таврац. майстерні, наук. б-ку (бл. 1 млн. тт.). На 1. І 1959 в А. б. і а. СРСР 5 иочесн. чл., 76 дійсн. чл., 114 чл.-кор. В період між заг. зборами дійсн. чл. діяльністю А. б. і а. СРСР керує Президія в складі 10 чол. на чолі з президентом. Президент — М. В. Бехтін (з 1956).

АКАДЕМІЯ. БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ УКРАЇНСЬКОЇ РСР (АБіА УРСР) — вища наукова установа республіки в галузі будівництва і архітектури. Створена в Києві 1956 за постановою уряду УРСР від 29 листопада 1956 на базі Академії архітектури УРСР (засн. 1945 на базі укр. філіалу Академії архітектури СРСР, створеного 1944) та ряду галузевих н.-д. інститутів. Основні завдання АБіА УРСР— визначення перспектив розвитку будівельної науки, координація н.-д. діяльності в галузі будівництва і архітектури в республіці, проведення наукової роботи та впровадження рззультатів її в практику будівництва, підготовка наукових кадрів. До складу АБіА УРСР входять н.-д. інститути: в Києві — містобудівництва; архітектури споруд; будівельних конструкцій; організації і механізації будівельного виробництва; економіки будівництва; будівельних матеріалів і виробів; механічної обробки деревини; санітарної техніки; теорії та історії архітектури і будівельної техніки; експериментального проектування; технічної інформації та впровадження передового досвіду в будівництво; в Харкові — промислового будівництва; водопостачання,

каналізації, гідротехнічних споруд та інженерної гідрогеології; в Сталіно — надшахтного будівництва Філіали інститутів— у Харкові, Львові, Сімферополі, Дніпропетровську, Запоріжжі, Луганську, Кривому Розі. Н.-д. лабораторії— у Дніпродзержинську, Ворошиловську, Жданові, Лисичанську, Єнакієві, Макіївці, Станіславі. У Києві — експериментальна база для розробки технології виробництва будівельних матеріалів з синтетичних смол з майстернею та експериментальні заводи залізобетонних і керамічних виробів. При АБіА УРСР є наукова бібліотека (бл. 1 млн. тт.), Музей архітектури, Держ. архітектурно-істор. заповідник «Софійський музей». В період між зборами дійсн. членів діяльністю Академії керує Президія на чолі з президентом. У 1956—59 президент — А. М. Комар (н. 1909— п. 1959). На 1 січня 1959 в АБіА УРСР — 1 почесн. член, 18 дійсн. членів і 13 членів-кореспондентів. З 1958 у Києві щоквартально видається «Вісник Академії будівництва і архітектури УРСР».

АКАДЕМІЯ МОГИЛЯНСЬКА — перший вищий науковий заклад на Україні. Заснована 1531 П. Могилою як братська колегія, пізніше названа Могилянською академією. Див. Київська академія.

АКАДЕМІЯ КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА ІМЕНІ К. Д. ПАМФІЛОВА — вищий науково-дослідний центр по житлово-комунальному господарству РРФСР. Створена 1932. Займається питаннями економіки міськ. г-ва, сантехніки, комун. енергетики, міськ. транспорту, автоматики і механізації, газифікації, лазне-прального г-ва, експлуатації житлового г-ва, боротьби з корозією підземних споруд, очистки і озеленення міст. Крім осн. групи н.-д. секторів і лабораторій, розташованих у Москві, до складу А. к. г. входять Ленінградський, Уральський (Свердловськ), Ростовський (Ростов на Дону) інститути, а також Проектно-конструкторське бюро і Експериментальний завод (Москва). А. к. г. має стаціонарну і заочну аспірантуру для підготовки наук. працівників у даній галузі. А. к. г. як єдиний в країні комплекс н.-д. установ по житлово-комун. г-ву обслуговує не тільки РРФСР, а й ряд союзних республік.

АКАДЕМІЯ КОМУНІСТИЧНА — вища учбова і науково-дослідна установа суспільних і природничих наук. Заснована згідно з декретом ВЦВК РСФРР 1918 в Москві під назвою «Соціалістична академія суспільних наук», 1924 перейменована в Комуністичну академію. Спочатку діяльність А. к. була виключно учбово-освітньою (полягала в орг. лекцій з суспільних наук), а з 1926 в ній розгорнулася й н.-д. робота. До складу А. к. входив ряд наук. інститутів, секцій і комісій з окремих проблем і питань. При А. к. функціонували т-ва: войовничих матеріалістів-діалектиків, істориків-марксистів, біологів-марксистів та ін. З метою об'єднання в одному держ. наук. центрі діячів науки постановою РНК СРСР і ЦК ВКП(б) в 1936 А. к. було ліквідовано, її установи, інститути і працівників передано АН СРСР.

АКАДЕМІЯ КОМУНІСТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ІМЕНІ Н. К. КРУПСЬКОЇ — вищий пед. заклад, засн. в Москві у 1919 під назвою «Академія соціального виховання». З 1924 до 1931 А. к. в. готувала працівників

освіти і культури. Мала факультети: 1) комуністичного виховання, 2) підготовки викладачів суспільних наук, 3) політосвітроботи, 4) орг.-інспекторський. В А. к. в. проводилась велика наукова робота в галузі марксистської педагогіки. У 1931 на базі А. к. в. був створений Інститут комуністич. виховання ім. Н. К. Крупської. За час свого існування (1919 — 39) А. к. в. і інститут підготували численні кадри працівників освіти і культури, які подали велику допомогу в галузі культ. будівництва нац. республікам СРСР, в т. ч. Україні.

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК СРСР — вища наукова медична установа в СРСР. Утворена 1944. За статутом до складу А. м. н. входить 100 дійсних чл. і 150 чл.-кор. Гол. завданням А. м. н. є вивчення актуальних питань теорії і практики медицини, наук. апробація найважливіших винаходів у медицині та сприяння впровадженню їх в практику, підготовка висококваліфікованих наук. кадрів, консультативна, організац. й методична допомога наук. мед. і біол. закладам, а також координація наук. досліджень всіх наукових установ медичного профілю СРСР і країн народної демократії.

Найвищим керівним органом А. м. н. є Загальні збори дійсних членів; ці збори скликаються не менше 1 разу на рік. У період між Загальними зборами роботою А. м. н. керує Президія, що складається з президента, З віце-президентів, акад.-секретаря та 2 чл. Президії. Крім того, до Президії входять З акад.-секретарі відділів А. м. н. Вона має З відділи: 1) мед.-біол. наук, 2) клінічної медицини й 3) гігієни, мікробіології та епідеміології. Кожний з відділів об'єднує ряд підпорядкованих А. м. н. науково-дослідних установ (всього — 26 інститутів); деякі з них розташовані в УРСР (інститути інфекц. хвороб, геронтології та експеримент. патології в Києві) і в ін. республіках. При Президії А. м. н створено 50 проблемних комісій. А. м. н. всіляко сприяє розвиткові мед. і біол. наук в СРСР, зокрема впровадженню профілактичного методу, що є провідним методом рад. медицини.

АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ СРСР — вища наукова установа, що об'єднує найвидат-ніших діячів образотворчого мистецтва і готує художників. Засн. 1757 у Петербурзі

як науковий і учбовий заклад. її вихованцями були видатні рос. живописці, скульптори, гравери, архітектори, а також багато рад. майстрів старшого покоління. У 18 та 1-й чверті 19 ст. з А. м. зв'язаний розквіт рос. класицизму. Згодом, зберігаючи значення школи високої професіональної майстерності, вона стала гальмом у розвитку рос.

Будинок Академії мистецтв в Ленінграді.

художньої культури, підпорою ідеалістич. естетики, академізму. Демократич. течія — «передвижництво» — виникла і розвивалася в боротьбі з А. м.

А. м. відіграла велику роль в розвитку російського мистецтва. Вона мала також великий вплив на розвиток укр. мистецтва. Тут виховувалося багато укр. художників: Т. Шевченко, В. Орловський, М. та О. Мурашки, С. Васильківський, М. Пимоненко, скульптор Ф. Балавенський. Освіту здобули там і видатні майстри укр. рад. малярства М. Самокиш, Ф. Кричевський, К. Трохи-менко та інші. А. м. підтримувала рисувальні школи в Києві, Харкові, Одесі.

У 1918 імператорську А. м. скасовано і створено ін. учбові заклади. 1933 у Ленінграді організовано Всеросійську академію мистецтв, яка мала функції переважно учбової установи. В 1947 А. м. перетворено у вищу наукову установу — Академію мистецтв СРСР (знаходиться у Москві). В її складі 45 дійсних чл. та 65 чл.-кор. Президент — Б. В. Йогансон (з 1958). Дійсними членами А. м. є укр. художники В. І. Касіян, О. О. Шовкуненко, С. О. Григор'єв.

Літ.: Академия художеств СССР. 200 лет. [Материалы]. М., 1959; Савинов А. Академия художеств. М.—Л., 1948.

АКАДЕМІЯ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА — заснована в Гаазі 1923 «для наукових досліджень і викладання міжн. права» на кошти фонду амер. мільярдера Карнегі. Щорічно (в липні і серпні) протягом 4 тижнів у Гаазькому палаці миру читаються англ. і франц. мовами лекції спеціалістами міжн. права, що запрошуються з різних країн (однак переважно з країн Зх. Європи й Америки). В роботі А. м. п. брали, хоч і зрідка, участь радянські юристи. Тексти лекцій, як правило, друкуються в 36. курсів А. м. п. (Recueil des cours de l'Académie de droit international).

АКАДЕМІЯ НАУК АЗЕРБАЙДЖАНСЬКОЇ РСР — вища наукова установа Аз. РСР. Засн. у березні 1945 на базі Азерб. філіалу АН СРСР (існував з 1932); місцеперебування — Баку. Президент — Ю. Г. Мамедалієв. До складу АН входить 21 наук. установа, в т. ч. 15 інститутів, 3 сектори, ряд музеїв, ботанічний сад, бази в різних р-нах республіки. Крім того, є наукова б-ка, рукописний фонд і в-во. Гол. місце в роботах вчених Аз. РСР займають проблеми, зв'язані з питаннями розвитку геології, нафтодобувної і нафтопереробної промисловості, власної металург. бази, іригації і зрошув. робіт, гідроенерго-господарства, геоботаніки, генетики та селекції рослин і тварин. Особливе місце в планах н.-д. робіт приділяється питанням наф-тохім. синтезу та переробки нафти й газу. Створено спец. інститут нафтохім. процесів. Досягнуто значних успіхів у розробці проблем використання радіоактивних ізотопів, напівпровідників, застосування автоматики і телемеханіки, теорії фільтрації, астрофізики та ін. Велика робота проводиться в галузі суспільних наук. Видано «Історію Азербайджану», «Російсько-азербайджанський словник», «Історію азербайджанської літератури» та ін. В складі АН Аз. РСР (1959) — 25 акад. і 14 чл.-кор. Видаються «Доповіді», «Вісті» та ін. література.

АКАДЕМІЯ НАУК БІЛОРУСЬКОЇ РСР — вища наукова установа Білоруської РСР: Засн. 1. І 1929 на базі Інституту білорус. культури в Мінську. Президент — В. Ф. Купре-вич. Спочатку АН складалася з кафедр і комісій. В числі перших акад. АН БРСР були М. Горький, президент АН СРСР О. П. Карпінський, В. Р. Вільямс, президент АН УРСР Д. К. Заболотний, народні поети Білорусії І. Д. Луцевич (Янка Купала), К. М. Міцкєвич (Якуб Колас) та ін.

Напередодні Великої Вітчизн. війни АН БРСР мала 9 наук.-галузевих інститутів, численні лабораторії, значний фонд наук. л-ри, кваліфіковані кадри науковців. Нім.-фашист. загарбники завдали АН БРСР величезних руйнувань. Заг. сума збитків становила понад 300 млн. крб. В короткий строк після війни всі наук. установи АН БРСР за допомогою Комуністичної партії, Радянського уряду і вчених всіх нац. республік СРСР були відбудовані.

До складу АН БРСР (1959) входять три відділи: 1) суспільних наук, 2) біол. наук,

3) фіз.-матем. і тех. наук, які об'єднують 17 наук.-галузевих інститутів, ряд відділень і секторів. Крім того, є ботанічний сад, музеї, фундаментальна б-ка, видавництво та ін. Вчені БРСР внесли значний вклад у розвиток науки і культури країни. Видано двотомну працю з історії БРСР, російсько-білоруський та білорусько-російський словники. Вийшли також «Історична граматика білоруської мови» («Гістарычная граматыка беларускай мовы»), «Флора БРСР» (в 5 т.) та ін. Виконано значні роботи з економіки та економ. географії БРСР. Вчені республіки успішно працюють в галузі точних наук: в розробці питань люмінесценції складних молекул, оптики анізотропних середовищ, обробки металів тисненням, основ літології, радіоспектроскопії атомів і молекул та ін. Працею геологів АН БРСР в республіці відкрито значні родовища кам'яних і калійних солей, поклади нафти, бурого вугілля. В складі АН БРСР (1959) — 46 акад., 32 чл.-кор. Видаються «Вісті» в трьох серіях, «Доповіді», всесоюзний «Инженерно-физический журнал» та ін.

АКАДЕМІЯ НАУК ВІРМЕНСЬКОЇ РСР — вища наукова установа Вірм. РСР. Засн. 29. XI 1943 на базі Вірм. філіалу АН СРСР в м. Єревані. Президент — В. А. Амбарцумян. До складу АН (1959) входять 4 відділи: 1) фіз.-матем. наук, 2) тех. наук, 3) біол. наук,

4) суспільних наук, які об'єднують 14 інститутів, численні лабораторії, обчислюв. центр та ряд секторів. Крім того, є Бюраканська астро-фіз. обсерваторія, Севанська гідробіологічна ст , музеї, фундамент. б-ка, в-во та ін. установи. При Президії АН працюють окремі комісії, ради, товариства. АН Вірм. РСР відіграє значну роль у розвитку науки, культури, техніки і народ. г-ва Вірменії. Вчені АН внесли цінний вклад в розвиток окремих галузей рад. і світової науки. Значних успіхів досягнуто в галузі вивчення і освоєння надр республіки, розробки питань енергетики і режимів об'єднаних енергосистем, а також з математики, фізики, органічної хімії, біології, іхтіології та ін. Всесвітнє визнання мають дослідження астрономів Бюраканської обсерваторії. Велику роботу АН проводить у галузі суспільних наук. Видано фундамент.

праці з історії, л-ри, мови, мист., філософії. Складається і видається рос.-вірменський словник (4 тт.), тлумачний словник і порівняльна граматика вірм. мови. Здійснюються широкі археологічні дослідження. В складі АН Вірм. РСР (1958) — 2 почесні акад., 33 акад., 26 чл.-кор. АН видає «Доповіді» і «Вісті» (в 6 серіях), праці наук. інститутів та ін. літературу.

АКАДЕМІЯ НАУК ГРУЗИНСЬКОЇ РСР --вища наукова установа Груз. РСР. Засн. 1941 на базі Груз. філіалу АН СРСР і ряду інститутів, які раніше входили до складу Тбіліського університету: місцеперебування в Тбілісі. Президент — М. І. Мусхелішвілі. До складу АН Груз. РСР (1958) входить 5 відділів:

1) суспільних наук, 2) матем. і природн. наук, 3) біол. наук, 4) тех. наук, 5) мед. наук, які об'єднують 32 інститути і 36 ін. наук. установ. АН має Центральну наук. б-ку і в-во. Важливе місце в н.-д. роботі АН займають дослідження з історії Грузії і Бл. Сходу, мовознавства, археології, історії мист., психології та ін. Є значні досягнення в галузі математики, геології, фізіології, селекції с.-г. рослин. Широко розробляються питання розвитку продуктивних сил республіки і освоєння природних багатств. За останні роки створено нові н.-д. інститути і конструкт. бюро. Розвивається н.-д. робота в галузі автоматики й телемеханіки, обчислювальної математики, атомної фізики. В складі АН Груз. РСР (1959) — 1 почесний акад., 43 акад. і 30 чл.-кор. Видаються «Повідомлення» та ін. наук. журнали і праці з різних галузей знань.

АКАДЕМІЯ НАУК ЕСТОНСЬКОЇ РСР --вища наукова установа Естонської РСР. Засн. 1946 в м. Талліні. Президент — Й. Г. Ейхфельд. До складу АН Ест. РСР (1958) входять 3 відділи: 1) тех. і фіз.-матем. наук, 2) біол. і мед. наук, 3) суспільних наук, які об'єднують 11 н.-д. галузевих інститутів. Крім того, при Президії АН Ест. РСР діють постійні комісії, наук. т-ва, ряд музеїв, Центральна б-ка та ін. Провідні проблеми в роботі А. — вивчення природних ресурсів республіки, фізики твердого тіла, астрономії, архітектури й будівництва, експерим. біології та медицини. Значна увага приділяється розробці комплексу питань, зв'язаних з розвитком сланцьової промисловості (природа, генезис і використання горючих сланців, автоматизація виробн. процесів, боротьба з професійними захворюваннями в сланцьовій промисловості та ін.). Широко вивчаються суспільні науки: історія й археологія Ест. РСР, ест. і фінська мови, л-ра, фольклор. питання права. В складі АН Ест. РСР (1959) — 20 акад. і 13 чл.-кор. АН Ест. РСР видає «Вісті» в трьох серіях, праці галузевих інститутів та ін. літературу.

АКАДЕМІЯ НАУК КАЗАХСЬКОЇ РСР — виша наукова установа Каз. РСР. Засн. 1946 на базі Каз. філіалу АН СРСР. Перебуває в м. Алма-Аті. Президент — К. І. Сат-паєв. До складу АН Каз. РСР (1958) входять чотири відділи: 1) мінеральних ресурсів,

2) фіз.-матем. наук, 3) біол. і мед. наук, 4) суспільних наук, які об'єднують 21 н.-д. інститут, музеї, ботанічні сади, астрономічну обсерваторію, експеримент, бази в різних р-нах. Є центральна наук. б-ка і в-во. Серед наук. досліджень гол. місце займають геол.

роботи, проблеми металургії та збагачення руд, хім. промисловості, водного й енергетичного г-ва, сейсмічні, астрономічні, астрофізичні роботи та ін. Здійснюється комплекс досліджень, зв'язаних з проблемами освоєння цілинних земель Казахстану та використання рудних і хім. ресурсів республіки. Вчені республіки успішно працюють в галузі ядерної фізики, геофізики, мінералогії та петрології, геоботаніки, економіки нових галузей народ. г-ва. Важливе місце посідають роботи в галузі суспільних наук. В складі АН Каз. РСР (1959)— 2 почесні акад., 40 акад., 36 чл.-кор. Видаються «Вісті», «Вісник» та ін.

АКАДЕМІЯ НАУК КИРГИЗЬКОЇ РСР --вища наукова установа Кирг. РСР. Створена 1954 на базі Кирг. філіалу АН СРСР в м. Фрунзе. Президент — І. К. Ахунбаєв. До складу АН Кирг. РСР входять три відділи: 1) природничих і тех. наук, 2) біол. наук, 3) суспільних наук, які об'єднують 9 галузевих н.-д. інститутів. Функціонують також ботанічний сад, біол. станція на оз. Іссик-Куль, лісо-плодова ст. «Арсланбоб» в горіхових лісах Пд. Киргизії, високогірна фіз.-геогр. станція, ряд музеїв, Центральна б-ка та ін. Вчені Киргизії провадять важливу роботу по вивченню продуктивних сил республіки, історії та культури кирг. народу. Вчені АН Кирг. РСР відкрили значні родовища корисних копалин; досліджено гідроенергоресурси, проведено геоботанічне обслідування пасовиськ, збагачено новими цінними породами фауну Киргизії. Створено посібники з кирг. мови і л-ри, рос.-кирг. та кирг.-рос. словники, видано 2 тт. «Історії Киргизії» та ін. В складі АН Кирг. РСР (1959) — 1 почесний акад., 13 акад. і 13 чл.-кор. АН Кирг. РСР має видавництво і друкарню, видає «Доповіді» і «Вісті».

АКАДЕМІЯ НАУК ЛАТВІЙСЬКОЇ РСР --вища наукова установа в Латв. РСР. Роботи щодо організації АН розпочато в 1940; остаточно створена 1946. Місцеперебування — Рига. Президент — Я. В. Пейве. До складу АН Латв. РСР (1958) входять 4 відділи: 1) біол. наук, 2) суспільних наук, 3) тех. наук, 4) хім. та геол. наук з 14 інститутами. Крім того, працюють ботанічний сад, експеримент. завод, ряд музеїв, фундамент. б-ка, в-во та ін. Вчені Латв. РСР зробили значні наук. відкриття: синтезовано ефективний протитуберкульозний препарат «Паск» та ін. нові лік. засоби; розроблено новий метод гідролізу деревини; винайдено і впроваджено прилади для автом. контролю і управління виробничими процесами за допомогою радіоактивних ізотопів. Останнім часом видано «Історію Латвійської РСР» (3 тт.), готуються до друку «Історія латиської літератури» (6 тт.) та «Граматика сучасної латиської літературної мови» (2 тт.). В складі АН Латв. РСР (1959) — 22 акад., 16 чл.-кор. Видаються «Вісті» (з 1947) та серії наук. праць галузевих інститутів.

АКАДЕМІЯ НАУК ЛИТОВСЬКОЇ РСР — вища наукова установа Лит. РСР. Засн. за Рад. влади 16. І 1941. Місцеперебування в м. Вільнюсі. Президент — Ю. Ю. Матуліс. До складу АН Лит. РСР (1958) входять 3 відділи: 1) фіз.-хім. і тех. наук, 2) природничих наук, 3) суспільних наук, які об'єднують 13 наук.-галузевих інститутів і такі наук, установи: Центр. б-ку, ботанічний сад, ряд музеїв і н.-д. станцій. Н .-д. робота АН тісно пов'язана з дальшим розвитком народ. г-ва і культури республіки. Гол. проблеми, над якими працюють вчені Лит. РСР: вивчення і освоєння природних ресурсів республіки, будівництво і архітектура, питання атомної електроскопії, автоматизація виробництва та ін. Широко вивчаються питання історії Литви, розвитку соціалістич. культури лит. нації, археології, етнографії, фольклору, лит. мови і л-ри. В складі АН Лит. РСР (1959) — 19 акад. і 16 чл.-кор. Видаються «Праці» та ін. наук, література.

АКАДЕМІЯ НАУК СРСР — найвища наукова установа країни. Засн. в Петербурзі указом сенату від 28 січня 1724. У 18 ст. в АН були організовані фіз. кабінет, астр. обсерваторія, хім. лабораторія, анатомічний театр, геогр. департамент, б-ка, друкарня та ін.

Будинок Президії Академії наук СРСР у Москві.

наук. і наук.-допоміжні установи. Академіки, що входили до складу АН, — М. В. Ломоносов, Л. Ейлер, Д. Бернуллі, Й. Г. Гмелін, Г.-В. Ріхман, В. К. Тредьяковський, С. П. Крашенінніков, І. І. Лепьохін, М. Я. Озерецков-ський, П. С. Паллас та ін. внесли великий вклад у науку. Організовані АН експедиції мали велике значення для вивчення природних багатств Росії. У 18 ст. АН була майже єдиним джерелом поширення науки в Російській д-ві. В 1-й пол. 19 ст., коли в країні було створено нові вищі учбові заклади, роль АН як наук. центра поступово знижується. В 19 і на иоч. 20 ст. АН перебувала у важкому матеріальному становищі, не мала необхідних умов для проведення наук. досліджень. Незважаючи на це, вчені, що працювали в АН, а саме: математики М. В. Остроград-ський, П. Л. Чебишов, В. Я. Буняковський, О. М. Ляпунов, А. А. Марков, В. А. Стеклов; астрономи В. Я. Струве, Ф. О. Бредіхін; фізики В. В. Петров, Е. X. Ленц, Б. С. Якобі, Б. Б. Голіцин; хіміки М. М. Зінін, О. М. Бутлеров, М. С. Курнаков; біологи К. М. Бер, О. О. Ковалевський; фізіолог І. П. Павлов та ін. збагатили науку визначними відкриттями і винаходами. Розквіт АН настав після перемоги Великої Жовтн. соціалістич. революції. В квітні 1918 В. І. Ленін написав «Начерк плану науково-технічних робіт», в якому дав широку програму діяльності АН (Твори, т. 27, с. 282). В перші ж роки Рад. влади в АН створюються нові інститути: фіз.-хім. аналізу (1918), платиновий (1918), фіз.-матем. (1921), радійовий (1922), фізіол. (1925), інститут грунтів (1926) та ін. Постановою ЦВК і РНК СРСР від 27 липня 1925 АН була перетворена у всесоюзну і дістала назву АН СРСР. Завдяки піклуванню партії та уряду АН швидко зростала і

зміцнювалась. Схвалені в 1927, 1930 і 1935 нові статути АН сприяли встановленню міцних зв'язків її з практикою соціалістич. будівництва. АН СРСР — одна з найбільших наук. установ світу. Вона складається з 8 відділів — фіз.-матем. наук, хім. наук, геол.-геогр. наук, біол. наук, тех. наук, істор. наук, екон:, філософських і правових наук, відділу мови і л-ри. До складу АН входять філіали: Башкирський, Дагестанський, Казанський, Карельський, Кольський, Комі, Молдавський, Уральський. У 1957 організовано Сибірське відділення АН, до якого пізніше ввійшли філіали: Східносибірський, Далекосхідний, Якутський. На початок 1959 в АН налічувалось понад 100 значних наук. інститутів і велика кількість ін. установ. На кінець 1958 в АН було 165 акад. і 354 чл.-кор.; в ній працювало понад 16,5 тис. наук. співробітників.

Протягом всієї історії АН в її роботі брали активну участь українські вчені. В 19 — на иоч. 20 ст. академіками були обрані математики М. В. Остроградський, В. Я. Буняковський, мінералог В. 1. Вернадський, історик В. С. Іконников та ін. За радянського часу академіками були обрані видатні представники медичної науки, які працювали на Україні, — О. О. Богомолець і М. Д. Стражеско, а також хімік Л. В. Писаржевський, історик В. П. Бузескул. 1959 на Україні працюють академіки АН СРСР — президент АН УРСР біохімік О. В. Палладін (обраний в травні 1942), літературознавець О. І. Бі-лецький (обраний в червні 1958), письменник О. Є. Корнійчук (обраний у вересні 1943), поет М. Т. Рильський (обраний в червні 1958).

В АН СРСР широким фронтом провадяться досліди в усіх галузях природничих, тех. і суспільних наук. Особливо великі успіхи вчених АН в галузі ядерної фізики, фізики напівпровідників, радіофізики, математики, механіки, астрономії, хімії, металургії, обчислювальної техніки, радіотехніки і т. ін. Тріумфом вчених СРСР є створення штучних супутників Землі і космічної ракети. АН підтримує широкі міжнар. наукові зв'язки. Вищим органом АН є Загальні збори, до складу яких входять акад. і почесні акад. В період між сесіями Загальних зборів керівництво АН здійснює Президія на чолі з президентом. Президентами АН в рад. період були академіки О. П. Карпінський (1917—36), В. Л. Ко-маров (1936—45), С. І. Вавилов (1945—51). З 1951 президентом АН СРСР є акад. О. М. Не-смєянов.

Літ.: История Академии наук СССР, т. 1. Глав. ред. акад. К. В. Островитянов. М.—Л., 1958; Князев Г. А., Кольцова. В. Краткий очерк истории Академии наук СССР. М.— Л., 1957; Топчиев А. В. Строительство коммунизма и наука. М., 1957.

АКАДЕМІЯ НАУК ТАДЖИЦЬКОЇ РСР — вища наукова установа Тадж. РСР. Засн. 1951 на базі Тадж. філіалу АН СРСР (існував з 1941) в м. Сталінабаді. Президент — С. У. Умаров. АН Тадж. РСР (1958) мас два відділи: 1) суспільних наук, 2) природ. наук, які об'єднують 10 галузевих інститутів та 5 відділень. При АН існують також Памірська біол. станція, ботанічні сади, заповідники, наук, б-ка та ін. Створено Раду по вивченню продуктивних сил республіки. Гол. увага спрямовується на розробку питань бавовництва, тваринництва, іригації, меліорації, гідроенергетики, на відшукання і освоєння родовищ корисних копалин. Важливе місце займають проблеми розвитку осн. економіч. р-нів республіки, особливо гірських і високогірних. Широкі дослідження провадяться в галузі суспільних наук, розробляється наук. граматика тадж. мови, складаються словники, досліджуються старовинні рукописи, фольклор, археол. пам'ятники, вивчається історія, культура і розвиток філософської думки таджицького народу. В складі АН Тадж. РСР (1959) — 3 почесні акад., 16 акад. і 13 чл.-кор. АН видає «Доповіді», «Вісті» та ряд бюлетенів.

АКАДЕМІЯ НАУК ТУРКМЕНСЬКОЇ РСР — вища наукова установа Туркм. РСР. Засн. 1951 на базі Туркм. філіалу АН СРСР, перебуває в м. Ашхабаді. Президент — Г. А. Чариєв. До складу АН (1958) входять три відділи: 1) фіз.-тех., геол. і хім. наук, 2) біол. наук, 3) суспільних наук. В системі АН 9 інститутів, ботанічний сад, ряд музеїв, Туркм. археологічна комплексна експедиція та ін. наук. установи. В плані наук. робіт велика увага приділяється вивченню продуктивних сил республіки, питанням геології, антисейсмічного будівництва, використанню хім. сировини, розвитку хім. промисловості, енергетичних і водних багатств, тваринництва, іригаційним проблемам та ін. 1957 інститути АН опублікували бл 40 наук. праць, в т. ч. «Історію Туркменської РСР» (2 тт.), зб. праць з філософії, переклад давньоіндійського епосу «Махабхарата» (4тт.). АН Туркм. РСР здійснює творчу співдружність з наук. установами СРСР, підтримує зв'язки з зарубіжними вченими. В складі АН (1959) — 2 почесні акад., 12 акад. і 18 чл.-кор. Видаються «Вісті» та ін. праці.

АКАДЕМІЯ НАУК УЗБЕЦЬКОЇ РСР --вища наукова установа Узб. РСР. Засн. 1943 на базі Узб. філіалу АН СРСР в м. Ташкенті. Президент — X. М. Абдулаєв. До складу АН Узб. РСР (1958) входять 4 відділи: 1) суспільних наук, 2) біол. наук, 3) фіз.-матем наук, 4) тех. і геол.-хім. наук, які об'єднують 36 н.-д. установ. Значну наук. роботу провадять Ташкентська астроном. обсерваторія, сейсмічні станції, ботанічний сад, ряд музеїв, б-ка та ін. Основна увага зосереджена на вивченні продуктивних сил республіки. Зусилля наук. установ спрямовані на питання розвитку бавовництва, зокрема на розв'язання найскладнішої і найважливішої проблеми в цій галузі — механізації збирання врожаю. Широко відомі дослідження вчених Узб. РСР з теорії імовірності і матем. статистики, геофізики, електроніки, фізики напівпровідників тощо. Значних успіхів досягнуто в розробці питань історії народів Узбекистану, історії суспільно-філософської думки, наук. граматики узб. мови. В складі АН Узб. РСР (1959) — 2 почесні акад., 27 акад., 33 чл.-кор. Видаються «Доповіді» і «Вісті» та ін. журнали і. праці.

АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНСЬКОЇ РСР --вища наукова установа УРСР. Президія і більшість інститутів перебувають у Києві. Президент — акад. О. В. Палладін. Створення АН УРСР формально було проголошено наприкінці 1918 Проект організації АН, розроблений влітку 1918 групою вчених на чолі з акад. В. І. Вернадським, було здійснено лише на початок 1919, після відновлення Рад. влади в Києві. Акад. В. І. Вернадський став першим президентом АН УРСР. У 1919 почали працювати три відділи АН: істор.-філол., фіз.-матем. і соц.-економіч. наук з рядом кафедр.

До Відділу фіз.-матем. наук входили тех. і мед. кафедри, Інститут тех. механіки, Комісія по вивченню природ. багатств України. Відділи істор.-філол. і соц.-економіч. наук охоплювали 14 кафедр, 15 комісій і два інститути. В перші роки існування АН УРСР головна увага в її роботі приділялась питанням сусп. наук. У 1920 почали виходити «Записки відділів Академії». 14 червня 1921 Раднарком УРСР затвердив «Положення про Українську Академію наук». У 1922 президентом АН УРСР обрано видатного ботаніка акад. В. І. Липського. Відбудова і розвиток народ. г-ва республіки поставили перед вченими АН УРСР нові великі завдання. Тому поряд з розвитком суспільних наук в АН УРСР починають активно розвиватись тех., геол., хім., фіз., біол. науки. 1928 президентом АН УРСР був обраний видатний бактеріолог і епідеміолог акад. Д. К. Заболотний. У цьому ж році складено перший п'ятирічний план наук. роботи АН УРСР, пов'язаний з п'ятирічним планом розвитку народ. г-ва республіки. АН УРСР почала відігравати велику роль у поданні наук.-тех. допомоги соціалістич. будівництву, в справі популяризації наук. і тех. знань.

В 1930 президентом АН УРСР було обрано видатного патофізіолога акад. О. О. Богомольця Установи АН УРСР активно включилися в розробку проблем машинобудування, електрозварювання, нафтоносності, водного г-ва, удосконалення технологіч. процесів хім. і металург, промисловості, підвищення ефективності використання місцевих видів палива. Установи Відділу біол. наук розгорнули широкі дослідження, спрямовані на вивчення природних рослинних і тваринних ресурсів, на підвищення врожайності с.-г. культур і на розробку ефективних методів профілактики та лікування захворювань людини.

Великі зміни в діяльності і структурі АН УРСР сталися 1934. Вона була передана у безпосереднє відання Ради Народних Комісарів УРСР. Затвердження РНК УРСР планів наукової роботи академії мало важливе значення для налагодження зв'язку науки з виробництвом Був значно поповнений склад академії новообраними дійсними членами і чл.-кор. У 1936 РНК УРСР затвердила новий статут АН УРСР, за яким вищим органом академії стали Загальні збори, основними осередками науково-дослідної роботи — її наукові інститути.

В 1940, після возз'єднання Західної України з Радянською Україною, у Львові було засновано ряд відділів наук. установ АН УРСР Вчені Львова, об'єднані в місцевих установах АН УРСР, розгорнули широкий комплекс досліджень, спрямованих на розвиток продуктивних сил зх. земель УРСР.

Віроломний напад фашистської Німеччини на СРСР примусив евакуювати установи АН УРСР. Більшість інститутів та Президія АН УРСР переїхали до Уфи; Інститут електрозварювання — до Нижнього Тагіла. В роки Великої Вітчизн. війни установи АН УРСР спрямували свою наук. роботу на подання допомоги фронту і тилу. Під керівництвом акад. АН УРСР 6. О. Патона були розроблені і впроваджені в практику високоефективні методи зварювання металів під шаром флюсу. Під час війни широко впроваджувалась в лік. практику антиретикулярна цитотоксична сиворотка акад. О. О. Богомольця. Акад. О. В. Пал-ладін і його учні запропонували високоефективний кровоспинний препарат вікасол. За самовіддану роботу в роки Великої Вітчизн. війни і цінні наук. досягнення багато вчених АН УРСР були удостоєні високих урядових нагород. Почесно звання Героя

Будинок Академії наук Української РСР у Києві.

Соціалістичної Праці присвоєно президентові АН У РСР акад. О. О. Богомольцю і акад. АН УРСР Є. О. Патону.

Восени 1943 АН УРСР була тимчасово переведена до Москви, а в березні 1944 почалась реевакуація її інститутів до Києва. Фашистські загарбники заподіяли величезних збитків установам АН УРСР. Було знищено або вивезено цінностей АН УРСР на суму 150 млн. крб., в т. ч. бл. 1 млн. книг і цілий ряд унікальних музейних експонатів; вивезено рідкісні слов'янські євангелії 14 ст., унікальні колекції комах та ін. тварин, гербарії, лабораторне устаткування тощо. Радянський уряд УРСР, ЦК КП України подали АН УРСР велику матеріальну допомогу і створили всі необхідні умови для якнайшвидшого відбудування зруйнованих приміщень і придбання найновішого обладнання. 1945 в системі АН УРСР було створено ряд нових лабораторій: швидкісних машин і механізмів (згодом реорганізовано в лабораторію гідравлічних машин), машинознавства і проблем с.-г. механіки, металофізики. Розпочала роботу Комісія по історії Великої Вітчизн. війни на Україні.

Наприкінці 1945 в системі АН УРСР було створено самостійний відділ с.-г. наук, на базі установ якого організовано Українську академію сільськогосподарських наук.

Після смерті акад. О. О. Богомольця в 1946 президентом АН УРСР було обрано видатного вченого-біохіміка акад. О. В. Палладіна. В післявоєнні роки АН УРСР поповнилась рядом нових інститутів: філософії (1947), використання газу (1950), металокераміки і спецсплавів (1955), радіофізики і електроніки (1956), металофізики (1955), обчислювальним центром (1957), інститутом полімерів і мономерів (1958) та ін. Ряд інститутів було реорганізовано. На кінець 1958 в АН УРСР налічувалося 60 наук, установ, розміщених у Києві, Харкові, Львові, Сімферополі, Сталіне, Дніпропетровську, Полтаві та в ін. містах УРСР.

АН УРСР належить провідна роль в підготовці й вихованні української радянської наукової інтелігенції. В 1959 в установах академії працювало 11 790 співробітників, у т. ч. 2226 наукових працівників, серед них 87 акад., 121 чл.-кор., та ін.

Найвищим керівним органом АН УРСР є Загальні збори академіків і членів-кореспон-дентів АН УРСР. У період між Загальними зборами вищим керівним органом АН УРСР є Президія. При Загальних зборах АН УРСР створені постійні установи: Рада по вивченню продуктивних сил Української РСР, Ред.-видавнича рада АН УРСР. При Президії АН УРСР постійно діють Рада науково-тех. пропаганди, Бібліотечна комісія, Рада по впровадженню наук. досягнень у виробництво, видавництво з друкарнями (у Києві і Львові), Комісія по проблемах фізіол. вчення акад. І. П. Павлова.

В 1959 в складі АН УРСР було п'ять відділів:

Відділ суспільних наук, до складу якого входять інститути: філософії, економіки, історії, археології (з відділом у Сімферополі), мовознавства ім. О. О. Потебні, літератури ім. Т. Г. Шевченка, мистецтвознавства, фольклору та етнографії, суспільних наук (у Львові), сектор держави та права, а також Держ. музей Т. Г. Шевченка, літ.-меморіальний буди-нок-музей Т. Г. Шевченка (с. Шевченкове Черк. обл.), музей-заповідник «Могила Т. Г. Шевченка» (Канів), Український держ. музей етнографії та художнього промислу (Львів), Держ. публічна б-ка, Львівська б-ка.

Відділ фіз.-матем. наук, до складу якого входять інститути: математики, фізики, радіофізики й електроніки, фізико-технічний (у Харкові), металофізики, Гол. астр. обсерваторія, обчислювальний центр, Полтавська гравіметрична обсерваторія.

Відділ хім. та геол. наук з інститутами: загальної і неорганічної хімії (з відділом в Одесі), органічної хімії, фізичної хімії ім. Л. В. Пи-саржевського, полімерів і мономерів, геол. наук, геології корисних копалин (у Львові), мінеральних ресурсів (у Сімферополі), а також сейсмічний сектор (у Львові) і комітет по метеоритах.

Відділ біол. наук, до складу якого входять інститути: ботаніки, зоології, гідробіології з Одес. біол. станцією; біохімії, фізіології ім. О. О. Богомольця, мікробіології, бот. сад, науково-природ. музей (у Львові), Карадаг-ська біол. станція. Відділ має експериментальні бази — «Феофанія», «Теремки», Старосіль-ська біол. станція; дендропарки — «Олександрія», «Софіївка», «Тростянець», «Устинівка» і заповідники — «Чорноморський», «Стрілецький степ», «Хомутовський степ», «Михайлівська цілина», «Кам'яні могили». При Відділі працюють Укр. т-во фізіологів, біохіміків і фармакологів, Укр. ботанічне т-во, Укр. респ. наукове т-во паразитологів, Укр. ентомологічне т-во, Укр. т-во охорони природи та сприяння розвитку природ. багатств, а також Комісія по охороні природи.

Відділ тех. наук з інститутами: гідрології і гідротехніки, будівельної механіки, ордена Трудового Червоного Прапора Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона, машинознавства і автоматики (у Львові), гірничої справи ім. М. М. Федорова (у Сталіно) з відділами у

Харкові, Києві та Дніпропетровську; чорної металургії (у Дніпропетровську), електротехніки, теплоенергетики, використання газу в комунальному г-ві і промисловості, ливарного ви-робн., металокераміки і спец, сплавів. До складу Відділу входить лабораторія гідравлічних машин (у Харкові) і відділ історії техніки.

АН УРСР стала одним з визначних наукових центрів СРСР, збагативши вітчизняну і світову науку цінними відкриттями й винаходами. Так, вчені-фізики здійснили ряд важливих досліджень в галузі теоретичної фізики, зокрема ядерної фізики, в галузі вивчення напівпровідників (германійові діоди і тріоди). Широко відомі праці О. І. Лейпун-ського в галузі фізики ядра. Праці М. М. Кри-лова і М. М. Боголюбова та їхніх учнів є видатним вкладом в галузі дослідження наближених методів математичного аналізу і теорії динамічних систем. Українські математики створили новий відділ математичної фізики — нелінійну механіку. Значним вкладом в науку є праці Г. Ф. Проскури з аерогідродинаміки та дослідження М. О. Лаврентьева з геометричної теорії функцій комплексної змінної та її застосування до гідродинаміки й аеродинаміки. В Інституті електротехніки академії вперше в СРСР була створена мала електронна обчислювальна машина, яка стала прототипом великої обчисл. машини, створеної в АН СРСР. В обчислювальному центрі академії створено спеціалізовану машину «Київ» і ряд інших обчислювальних машин.

Вчені АН УРСР мають досягнення в галузі генерування надвисоких частот сантиметрового і міліметрового діапазонів радіохвиль, що знайшли широке застосування в новітній техніці. Здійснено важливі дослідження по вивченню поширення радіохвиль ультракороткохвильового діапазону в топосфері. В Інституті фізичної хімії ім. Л. В. Писаржевського вперше в СРСР здійснені дослідження по застосуванню важкого ізотопу азоту для вивчення механізму хімічних процесів. 1934 в цьому інституті вперше в СРСР було одержано важку воду, що стало початком розвитку науки про стабільні ізотопи в Радянському Союзі. Видатні відкриття належать вченим АН УРСР в галузі органічної хімії, зокрема органічного синтезу (ненасичених спиртів, ціанінових барвників тощо). В Інституті органічної хімії АН УРСР синтезовано високоефективний антибіотик саназин, який широко використовується медициною СРСР для лікування туберкульозу очей, кісткового туберкульозу та ін. захворювань.

У післявоєнні роки вчені АН УРСР добилися значних успіхів у винайденні легуючих кольорових і рідких елементів. Створено ефективні й економічні технологічні схеми одержання з руд титану, цирконію та інших рідкісних металів. На основі розроблених АН УРСР даних на території республіки було виявлено нові родовища корисних копалин (вугілля, залізних руд, рідкісних металів, нафти тощо). Українські геологи внесли значний вклад у справу розширення меж видобутку корисних копалин Донецького басейну.

Зусиллями вчених АН УРСР розв'язано ряд важливих проблем автоматизації виробничих процесів, розроблено методи розрахунку машин на міцність, створено нові досконалі машини і механізми. Загальнонародне визнання здобула наукова діяльність Героя Соціалістичної Праці Є. О. Пагона, який зробив великий вклад у рад. мостобудування та автоматичне електрозварювання. В Інституті електрозварювання ім. Є. О. Пагона АН УРСР розроблено теорію зварювання та апаратуру для автоматичного і напівавтоматичного зварювання під флюсом для потреб машинобудування, суднобудування, апаратобудування і багатьох ін. галузей промисловості. Розроблені колективом інституту і удостоєні в 1958 Ленінської премії метод і апаратура електрошлакового зварювання металу великої товщини широко впроваджені на багатьох заводах важкого машинобудування. Успішно розвиваються в АН УРСР дослідження проблем порошкової металургії, що дозволило створити ряд металокерамічних виробів, які знайшли застосування в радіотех. промисловості і будівництві енергетичних систем. Інститут чорної металургії АН УРСР з успіхом досліджує питання інтенсифікації металург. процесів, розробляє нові й удосконалює існуючі процеси, а Інститут гірничої справи у творчій співдружності з працівниками виробництва створив гірничий комбайн для розробки слабких порід марганцьоворудних і буровугільних родовищ, а також оригінальний прилад — метангазоаналізатор безперервної дії Успішно впроваджуються в практику гідробудівництва розроблені науковими працівниками Інституту гідрології і гідротехніки нові методи будівництва гребель з кам'яного накиду.

Видатний мікробіолог і епідеміолог Д. К. Заболотний, засновник Міжнародного товариства мікробіологів, здійснив класичні дослідження в галузі профілактики і лікування ряду гостроінфекційних захворювань. Він вперше розробив ефективні методи протичумної вакцинації. Дослідження акад. О. О. Богомольця в галузі переливання крові, фізіологічної системи сполучних тканин, його антиретикулярна цитотоксична сиворотка широко використовуються в лікувальній практиці. Збагатили світову науку дослідження і багатьох інших працівників академії. Широко відомі фітогормональна теорія тропізмів та інші наслідки досліджень М Г. Холодного; праці Героя Соціалістичної Праці О. В. Пал-ладіна з біохімії головного мозку, м'язової діяльності та вітаміну К₃ і вікасолу; до слідження В. М. Любименка з фізіології хлорофілу і фотосинтезу; праці А. О Сапєгіна з генетики; М. Д. Стражеска з патології кровообігу; праці Героя Соціалістичної Праці В. П. Філатова по пересаджуванню трупної рогівки, що зробили переворот у боротьбі з сліпотою. Розроблене В. П. Філатовим вчення про біогенні стимулятори сприяло новому піднесенню багатьох галузей біологічної і медичної науки в усьому світі. Інститут ботаніки АН УРСР видав капітальну працю «Флора УРСР», подібне видання «Фауна України» здійснює Інститут зоології АН УРСР.

Українські вчені внесли великий вклад у справу вивчення важливих проблем історії, економіки, літератури, мовознавства, філософії і т. ін. Розвиток суспільних наук на Україні відбувався в обстановці боротьби з різного типу носіями буржуазної ідеології — українськими буржуазними націоналістами, декадентами, космополітами. Керуючись настановами Комуністичної партії, діячі суспільних наук УРСР розгромили антинародні антинаукові спроби збити нашу науку з правильного, марксистсько-ленінського шляху.

Великими тиражами видано на Україні монографічні наук. праці з питань історії українського народу, розвитку народ. г-ва УРСР та ін. питань економіки, з проблем українського літературознавства, фольклору та мистецтвознавства. Вчені Академії наук УРСР розв'язали ряд практичних і теоретичних наукових питань в галузі історії, зокрема створено двотомний курс історії Української РСР. Широко ведуться археологічні дослідження на території УРСР. В Інституті літератури АН УРСР створено курс історії української літератури, видано твори класиків української літератури (Т. Шевченка, І. Франка, П. Мирного, Лесі Українки, П. Грабовського та ін.). Вчені Інституту мовознавства видали монографії про походження української мови, курс сучасної української літературної мови та її історії, ряд словників та ін.

АН УРСР випускає такі періодичні видання: «Вісник АН УРСР», «Доповіді АН УРСР», «Український біохімічний журнал», «Мікробіологічний журнал», «Геологічний журнал», «Украинский химический журнал», «Український ботанічний журнал», «Автоматическая сварка», «Украинский математический журнал», «Фізіологічний журнал», «Прикладна механіка», «Український фізичний журнал», «Автоматика», «Економіка Радянської України», «Український історичний журнал», «Радянське літературознавство», «Радянське право», «Народна творчість та етнографія». Установи АН УРСР мають широкі міжнародні наукові зв'язки. Регулярно проводиться обмін друкованими виданнями з усіма країнами народ. демократії, а також з наук. установами та б-ками США, Англії, Франції, Японії, Індії та ін. країн.

Літ.: Розвиток науки в Українській РСР за 40 років. К., 1957; Палладін О. В. Академія наук Української Радянської Соціалістичної Республіки (1919—1944). К., 1944; Семененко М. П. Досягнення науки на Україні за роки Радянської влади. «Вісник АН УРСР», 1958, № 1.

АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК РРФСР — вища наукова установа, яка об'єднує видатних учених в галузі педагогічних наук Перебуває в Москві. Президент — І. А. Каїров. Засн. постановою РНК СРСР від 6. X 1943. Належить до системи М-ва освіти РРФСР. До складу А. п. н. входять інститути: теорії і історії педагогіки, психології, методів навчання, нац. шкіл, худ. виховання, фіз. виховання та шкільної гігієни, дефектології. Крім того, є інститут педагогіки і музей нар. освіти в Ленінграді, Держ. б-ка нар. освіти ім. К. Д. Ушинського, Науковий архів нар. освіти, в-во (Москва), музей іграшки (м. За-горськ Моск. обл.), ряд шкільних і виховних базових закладів. А. п. н. сприяє розвиткові народ. освіти в країні, розгортанню, плануванню і проведенню н.-д. діяльності в усіх галузях пед. наук, поширенню пед. знань серед населення, готує наук.-пед. кадри. До складу А. п.н. входять 30 дійсних чл. і 66 чл.-кор. (1959). Серед них представники багатьох нац. республік СРСР, в т. ч. України (Чавдаров С. X., Костюк Г. С, Русько О. М., Сухомлинський В. О.). Академія видає журнали «Советская педагогика», «Вопросы психологии», «Семья и школа», «Известия Академии педагогических наук РСФСР» та ін.

АКАДЕМІЯ РОСІЙСЬКА (Російська Академія) — академія рос. мови і словесності, засн. 1783. Перший президент — Дашкова К. Р. В складі А. Р. були письменники Державін, Фонвізін, Богданович, Княжнін, вчені Лєпьохін, Болтін, Озерецковський та ін. В кін. 18 ст. А. Р. стала центром лексикографіч. діяльності. Видатною подією було видання «Словника Академії Російської» (1789— 94, 6 тт.; вид. 2—1806—22) — першого акаде-міч. наук. словника. А. Р. видала також «Російську граматику» (1802); «Науку віршування», «Посібник з логіки» проф. Харк. університету Рижського І. С. Інші видання А. Р.: «Співбесідник любителів російського слоза» (1783— 84, 16 чч.), «Російський феатр» (1786—94, 43 чч.). 1803—41 виходили «Известия», «Краткие заметки», «Труды», «Повременное издание». А. Р. підтримувала зв'язки з слов'ян. вченими Добровським, Шафариком, Караджичем та ін. З 1813 (президент Шишков О. С.) втратила своє значення, 1841 реорганізована у відділення рос. мови й словесності Петербурзької АН.

Літ.: Сухомлинов М. И. История Российской Академии, т. 1—8. СПБ, 1874—88; История Академии наук СССР, т. 1. М.—Л., 1958.

АКАДЕМІЯ СУСПІЛЬНИХ НАУК ПРИ ЦК КПРС — вища партійна учбово-наукова установа, створена за постановою ЦК ВКП(б) від 2 серпня 1946 з метою теоретичної підготовки працівників керівних партійних органів, вищих учбових закладів, науково-дослідних інститутів. Строк навчання в Академії — З роки. Підготовка аспірантів провадиться за спеціальностями: філософія, політич. економія, історія КПРС, історія радянського суспільства, історія міжнародного робітничого і комуністичного руху, теорія літератури і мистецтва. А. с. н. надано право присуджувати вчені ступені кандидата і доктора з суспільних наук.

АКАЛЬКУЛІЯ (грец. α — не і лат. calculus — камінець для лічби) — порушення здатності лічити й розуміти числа. Виявляється у втраті здатності робити арифметичні дії, користуватися відомими раніше арифм. правилами, розрядами, цифрами, знаками; втрачається спроможність виконувати навіть елементарні лічильні операції. А. виникає переважно при органічних захворюваннях головного мозку.

АКАН — народність, що є основною в Гані (Африка), а також населяє Берег Слонової Кості. До А. входять етнічні групи: ашанті, фанті та ін. Чисельність — бл. 4,2 млн. чол. Мова А. має кілька літ. форм, що належать до гвінейської групи мов. А. — негроїди. Займаються землеробством, скотарством, ремеслами; частина А. працює в промисловості. Ще в 7 ст. А. були знайомі з обробкою міді й бронзи. В 15 ст. виник ряд державних утворень, наймогутнішими з яких у 17—18 ст. були Акваму, Акім, Денкера, Ашанті. Разом з ін. народами Золотого Берега А. вели безперервну боротьбу проти колонізаторів, внаслідок якої 1957 утворено державу Гана.

АКАНТ (Acanthus) — рід трав'янистих, рідше кущових рослин родини акантових.

Листки прості, виїмчастозубчасті, часто пірчастороздільні. Квітки білі або синюваті, зібрані в густі колосовидні суцвіття. Відомо бл. 20 видів, пошир. в теплій смузі Європи, Африки і Азії. Багато видів А. — декоративні рослини. Форма листків деяких А. була покладена в основу орнаменту капітелей античних колон корінфського ордеру, а в епоху Відродження — орнаменту фризів та карнизів.

АКАТУЙСЬКА (КАТОРЖНА) ТЮРМА — одна з найсуворіших в'язниць для революційних діячів, належала до Нерчинської каторги в Забайкаллі, існувала з 1832 до 1917. В'язнями А. (к.) т. були декабрист М. С. Лунін, учасники польських повстань 1830 і 1863, революц. народники, відомий марксист-іскрівець В. К. Курнатовський, матроси повсталого на Чорному морі 1905 транспорту «Прут». На розташованому поблизу А. (к.) т. Александровському заводі відбували каторгу М. Г. Чернишевський та його однодумець А. П. Красовський, засуджений за революц. діяльність на Україні.

АКАФІСТ — при богослужінні в церквах хвальна відправа з читанням і співами на честь Христа, богородиці та окремих святих. Під час А. вимагалось обов'язково стояти, звідси й назва А. (грец. α — не, καθιςω — сідаю).

«АКАХАТА» («Червоний прап о р») — щоденна газета, орган Компартії Японії. Видається в Токіо з 1945. В червні 1950 «А.» була заборонена за наказом амер. окупац. властей. З 1 травня 1952 вихід газети відновився.

АКАЦІЯ (Acacia) — рід рослин родини бобових. Дерева і кущі з двоякопірчастим листям і білими або жовтими квітками, зібраними в головки чи колосовидні суцвіття. Відомо бл. 500 видів, пошир. переважно в Африці й Австралії. Австралійські А. часто мають листя з редукованою пластинкою, а її роль виконує розширений і сплющений черешок (філодій). Серед африканських А. багато видів з зонтиковидною кроною. В СРСР на чорноморському узбережжі Кавказу культивується як декоративне дерево А. срібляста (A. dealbata), яку часто неправильно називають мімозою. А. дають гуміарабік, дубильні речовини, цінну деревину (австралійське чорне дерево, австралійське фіалкове дерево).

Дерева і кущі, які на Україні наз. акаціями, не належать до р. Acacia. Див. Біла акація, Жовта акація.

АКБАР Джелаль-ад-дін (1542—1605) — падишах Індії [1556—1605], представник дин. Великих Моголів. Діставши в спадщину невелику територію навколо Делі, А. розширив свої володіння за рахунок завоювання ряду князівств Пн. Індії. Адм. реформами, поступками феодалам і спробою об'єднати різні релігійні течії в нову релігію А. намагався централізувати свою державу. Спроба А. перевести своїх воєначальників на жалування, а землі, що були в їх користуванні, передати в казну викликала опір і зазнала невдачі. Невдоволені реформами А. феодали підняли повстання проти «правителя-віровідступника» (1580—82), яке було придушене з великими труднощами. В останні роки свого правління А. вів загарбницьку війну проти афганських племен і підкорив Кашмір.

АК-БУРУН — мис чорноморського узбережжя поблизу Керчі. На А.-Б. з 1862 провадились археол. розкопки некрополя 4—3 ст. до н. е. Виявлено численні поховання членів аристократичних родин м. Пантікапея. Під час розкопок знайдено скіфські і грецькі дорогоцінні прикраси, панафінійську амфору, золоту монету Александра Македонського, скіфську зброю в могилі грец. воїна, а також кінські поховання тощо. Ці знахідки свідчать про тісні зв'язки скіфської і грец. аристократії у Боспорському царстві, про взаємовплив грецької та місцевої культур.

АКВАЛАНГ (лат. aqua — вода та англ. lung — легеня) — апарат для дихання під водою. Складається з автомата, що регулює видихання і надходження повітря відповідно до тиску навколишнього середовища, балонів із стисненим повітрям (150—200 ат), загубника та гнучких з'єднувальних шлангів. Укріплюється на спині ременями. Крім А., плавець забезпечується комбінезоном або захисною маскою із склом, плавцями (ластами), компасом, глибиноміром, годинником. Апарати типу А. використовуються в підводному спорті, рятувальною службою ДТСААФ, при гірничорятувальних роботах. А. забезпечує занурення на глибину до 80 м, але практично занурення глибше за 40 м не рекомендується. В УРСР випускається А. «Україна», який забезпечує перебування під водою до 55 хв. і занурення на глибину до 40 м.

АКВАМАРИН (лат. aqua — вода та marina — морська) — прозора відміна берилу блакитнозеленого кольору. Напівдорогоцін-ний камінь. Використовується в ювелірній справі.

АКВАРЕЛЬ (італ. acquerello — водяна фарба) — живопис водяними фарбами, а також твір, виконаний цими фарбами. Характерна особливість А. — прозорість, що дає кольоровий ефект при просвічуванні паперу крізь шар фарби. А. була відома уже в Старод. Єгипті, Китаї, Японії. У 18 ст. А. набирає самостійного характеру. В Англії утворилась школа акварелістів (Тернер, Бонінгтон та ін.). 19 ст. — епоха розквіту А. (Фортуні, Делакруа, Дом'є, Гаварні, Менцель).

У Росії А. досягла високого рівня в творах Брюллова, Рєпіна, Сурикова, Сєрова, Врубеля. Розвиток А. на Україні зв'язаний з іменами Шевченка, Васильківського, Світлицького, Шовкуненка та ін. В творчості рад. художників А. займає значне місце в портреті, пейзажі й особливо в книжковій ілюстрації. Іл. див. на окремому аркуші с. 136—137.

Літ.: Киплик Д. И. Техника живописи. Изд. 6. М.—Л., 1950.

АКВАРІУМ (лат. aquarium — водойма) — 1) Посудина (скляна або із скляними стінками) для утримання та розведення водяних рослин і тварин. 2) Спец. заклад для утримання живих водяних організмів з метою їх вивчення і демонстрування. Таким закладом в СРСР є морський А. Севастопольської біол. станції АН СРСР. Широко відомий морський А. біологічної станції в Неаполі.

АКВАТИНТА (італ. aqua — вода і tinto — чорнило) — вид гравюри, оснований на травленні кислотою через тонкий шар асфальту або каніфолі металевої пластинки, на якій голкою нанесено зображення.

АКВЕДУК (лат. aquaeductus — водопровід) — міст для переведення трубопроводів або каналів через балки, річки та дороги. А. почали будувати в Римській імперії.Вони являли собою грандіозні споруди, що складалися з кількох ярусів кам'яних аркад. У 18 ст. було споруджено А. в Пушкіно на

Акведук у Німі. Початок 2 ст. н. е.

Таїцькому водопроводі і в Ростокіні на старому Митищенському водопроводі під Москвою. Тепер А. застосовуються в зрошув. системах і споруджуються здебільшого із залізобетону,.

АКВІЛОН (лат. aquillo) — у давніх римлян сильний буряний пн. або пн.-сх. вітер; іноді означав взагалі «північ». А. також латинська назва грец. бога пн. вітру Борея. В переносному значенні (як лиха доля, фатум) А. вживався в римській і європ. поезії, в рос. — у Пушкіна, Крилова та ін.

АКВІНАТ Фома (Aquinas Thomas; 1221 — 74) — видатний представник середньовічної схоластики. Див. Фома Аквінський.

АКВІТАНСЬКИЙ ВІК І ЯРУС — пізній вік олігоценової епохи палеогенового періоду. Деякі геологи А. в. і я. відносять до раннього міоцену. Для відкладів А. я. характерна наявність двостулкових молюсків: Cardium, Leda, Arca, Ostrea, Pecten; черевоногих: Spiralis, Trochus; морських їжаків, моховаток та ін. Відклади А. я. поширені в Зх. Європі і синхронні відкладам полтавського ярусу на Україні. А. я. виділив Ш. Майєр-Еймар 1857 на території пров. Аквітанія {тепер Гасконь) у Франції, звідки й назва.

АКЕРМАН — кол. (до 1944) назва м. Білгорода-Дністровського в Одес. обл. УРСР.

АКИМЕНКО (Якименко) Федір Степанович (1876 — 1945) — український композитор, брат Я. Степового. Н. в Харкові. Закінчив Петербурзьку консерваторію по класу композиції М. А. Римського-Корсакова. З 1917 жив в еміграції, помер у Парижі. Написав оперу «Фея снігів», балет (назва невід.), «Ліричну поему» для оркестру, ряд інструмент, п'єс, романсів, квартет, тріо, фп п'єси на теми укр. пісень. Автор збірки обробок пісень для хору та укр. підручника з гармонії. Твори А. позначені деяким впливом сучас. йому модерністичного напряму.

АКИМЕНКО Яків Степанович (1883— 1921) — український рад. композитор. Див. Степовий (Якименко) Яків Степанович.

АКИН — поет, оповідач у казахського, киргизького та ін. народів. Є А. співці-імпровізатори, виконавці (жирші, оленші), композитори-мелодисти. Мелодекламування віршів А. супроводжує грою на народ, муз. інструменті — домбрі, кобизі. Розвиткові мист. імпровізації сприяли поетичні змагання (айтиси).

Літ.: Исмаилов Е. Акыны. Алма-Ата, 1957.

АКІЄВ Калик (1883—3. XI 1953) — киргизький акин-імпровізатор. Нар. арт. республіки. Родом з Тянь-Шаньської обл. З 14 років оспівував прагнення народу до свободи. Після 1917 створив вірші про рад. дійсність («Гулсин», «Киргизька земля», «Наш радгосп»). Відомі книги А.: «Вірші Калика» (1936), «Безсмертний богатир», «Вірші і поеми» (1940). Від нього також записані поеми «Курманбек» (1938), «Джаниш-Байиш» (1939).

АКІМОВ Микола Павлович (н. 16. IV 1901)— російський рад. режисер, художник, нар. арт. РРФСР (з 1945). Як театр, художник вперше виступив у Харк. театрі для дітей (1922), оформивши постановку п'єси О. Білецького (літ. псевд. — Р. Побідимський) «Подвиги Геркулеса» Режисерську діяльність почав у Москві («Гамлет» Шекспіра в театрі ім. Є. Вахтан-гова, 1932). З 1935 працює (з перервою 1949— 55) художнім керівником Ленінградського театру комедії. Серед кращих постановок А.: «Дванадцята ніч» Шекспіра, «Тіні» Салти-кова-Щедріна, «Справа» Сухово-Кобиліна, «Ревізор» Гоголя.

АКІНЕЗІЯ (грец. α — без та κινησις — рух) — втрата здатності до довільних рухів внаслідок паралічів, болів; спостерігається також, при деяких психіч. захворюваннях.

АКІНФІЄВ Іван Якович (10. VI 1851— 2. VIII 1919) — український ботанікогеограф і флорист. Н. в с. Донському кол. Ставроп. губ. Закінчив університет в Одесі (1879). Працював викладачем природознавства в Болграді (1879—80), в Катеринославі (1880—1905, 1911—19), в Олександрівську (1905—11) та доцентом ботаніки Катеринослав університету. Протягом багатьох років А. вивчав флору кол. Катеринослав, губ. та Центр. Кавказу.

АККАД (Агаде) — стародавні місто і держава в Дворіччі на Пн. від Вавілона (тепер — Абу-Хаба). В 24 ст. до н. е. за царя Саргона І і особливо за царя Нарамсіна [2290—2254 до н. є. ] д-ва А. досягла найбільшого розквіту і могутності. її вплив і торг. зв'язки сягали кордонів Єгипту, Сірії, Вірменії, Курдистану і навіть міст долини Інду. Розпалась у 22 ст. до н. е.

АККРА — столиця держави Гана в Зх. Африці на пн. узбережжі Гвінейської затоки. Понад 200 тис. ж. (1958). Місто зросло як

Загальний вид міста Аккри.

центр важливого с.-г. р-ну (какао, олійна пальма). Транспортний вузол, морський порт, аеропорт. Невеликі підприємства харчової промисловості. Вивіз какао, пальмових горіхів, пальмової олії, золота. А. — адм.-політ. і культурний центр Гани. Університет, етнографічний музей.

АККРСЬКІ КОНФЕРЕНЦІЇ — конференції народів Африки, що відбулись у столиці Гани Аккрі 1958. Перша А. к. незалежних

країн Африки — ОАР, Судану, Лівії, Ефіопії, Марокко, Ліберії, Гани і Тунісу (15— 22. IV) підтвердила резолюції Бандунгської та Каїрської конференцій, закликала встановити строк надання незалежності афр. народам і припинити випробування ядерної зброї. Друга А. к. народів Африки (8—13. XII) з участю представників 45 країн Африки і Азії засудила расову дискримінацію, колоніалізм, мілітаризацію Африки; підтвердила волю афр. народів добитись незалежності; створила Постійний секретаріат для сприяння виконанню рішень по визволенню Африки. А. к. заклали основи співробітництва афр. народів з метою знищення колоніальної системи в Африці.

АКЛІМАТИЗАЦІЯ — пристосування рослин і тварин до незвичних для них умов існування, в які вони потрапляють самі або переносяться людиною. А. без участі людини відбувається при зміні умов існування (вирубування лісів, створення водойм тощо) або при самостійному переселенні організмів в нові р-ни. Важливою передумовою успіху А. є пластичність (мінливість) організмів. Як довів І. В. Мічурін, осн. засобом підвищення пластичності організмів є гібридизація. Вихідні форми для А. беруть з кількох різних геогр. р-нів і, схрещуючи їх між собою, одержують гібриди, які й використов. для А. Часто застосовують ступеневу А. Для А. краще брати молоді організми, які найлегше пристосовуються до змін навколишнього середовища. А. широко застосовують з метою введення в культуру та розселення нових видів рослин і тварин. А. диких рослин на Україні у великих масштабах займаються Ботанічний сад АН УРСР та ін. ботанічні сади і парки України. З успіхом провадиться також А. диких тварин — ссавців (ондатри, нутрії, єнотовидного собаки і норки), птахів (фазана, даур-ської куріпки), риб (амурського сазана), водяних безхребетних в мисливських і риболовецьких господарствах; свійських і диких копитних та птахів — в Асканії-Нова та інших.

АКМЕЇЗМ (грец. ακμη — вершина, вищий ступінь чогось) — буржуазно-дворянське угруповання рос. літераторів поч. 20 ст., очолюване М. Гумільовим. Органом акмеїстів був журн. «Аполлон» (1909—17). Акмеїсти, які вважали свою творчість вищим етапом у розвитку символізму, проповідували теорію «чистого мистецтва», культивували відірваність від життя, аполітизм, волюнтаризм. А. був одним із різновидів декадансу, виявом крайнього індивідуалізму та містики. Угруповання розпалося 1922.

АК-МЕЧЕТЬ — до 1925 назва м. Кзил-Орди в Каз. РСР. В 1853—1922 мало назву Перовськ.

АК-МЕЧЕТЬ (тепер Чорноморське) — село поблизу Євпаторії Кримської обл. Тут з 1885 провадились археол. розкопки скіфських поховань 5—4 ст. до н. е. Під час розкопок виявлено золоті прикраси, виконані в скіфському «звіриному» стилі, наконечники стріл, уламки заліз. меча, заліз. пластинки від панцира тощо.

АКМОЛІНСЬК — місто, ц. Акмолінської обл. Каз. РСР. Розташоване на р. Ішимі, на перетині Пд.-Сибірської залізнич. магістралі з залізницею Петропавловськ — Караганда— Чу. 101 тис. ж. (1959). А. — один з центрів освоєння цілинних земель. Засн. у 1824 як рос. військ. укріплення Ак-Мола («біла могила»). В А. — завод с.-г. машинобудування «Казахсільмаш», підприємства по обслуговуванню залізнич. транспорту, завод хім. устаткування, залізобетонних конструкцій, м'ясокомбінат, маслозавод, млини, хлібокомбінат, пивоварний, лісопильний і цегельні заводи. Біля А. видобування кам. вугілля (Макси-мовка). В А. с.-г. інститут, 8 спец. серед. уч. закладів, драм. театр.

АКМОЛІНСЬКА ОБЛАСТЬ — розташована в пн. частині Каз. РСР. Утворена 14 жовт. 1939. Пл. 155,1 тис. км². Нас. 633 тис. чол. (1959). Поділяється на 14 р-нів; 3 міста і 12 селищ міськ. типу. Центр — м. Акмолінськ.

Природа. А. о. займає зх. окраїну Казахської складчастої країни і прилеглі до неї рівнини. На Пд. Зх. і Сх. області виступають окремі невисокі пологі узгір'я й горби — залишки древніх гір. Улоговини часто заповнені мілководними солоними й прісними озерами. Крайня пн.-сх. ч. А. о. лежить у межах Зх.-Сибірської низовини. Корисні копалини: боксити, кам'яне вугілля, сурма, залізна руда, будматеріали та ін. Клімат різко континентальний, посушливий, зі спекою влітку й холодною малосніжною зимою. Пересічна т-ра січня в Акмолінську —17,7°, липня +20°. Річна сума опадів на Пн. бл. 300 мм, на Пд. зменшується до 200 мм і </i>нижче. Водами, особливо прісними, А. о. бідна. Ріки мілководні, влітку часто пересихають. Гол. ріки Ішим (притока Іртиша) і його притоки Терсаккан, Жабай та ін., Нура, на якій споруджено водосховище. Найбільші озера: Тенгіз (солоне) і Кур-гальджин (прісне). Грунти—в пн. ч. області південні чорноземи, в серед. ч. темнокаштанові, ще південніше змінюються світлокаштановими і бурими, серед яких з'являються солонці і солончаки. Рослинність степова і, частково, напівпустельна (на Пд.).

Населення — казахи, росіяни, українці (понад 20%). Українці почали оселюватись на території сучас. А. о. з кінця 19 ст. Серед. густота нас. 4,1 чол. на 1 км². Найгустіше заселені пн. і центр. частини області. Міське нас. становить 40%. Міста: Акмолінськ, Атбасар, Макінськ.

Господарство. А. о. входить до Карагандинського економіч. адм. району. Сучас. г-во області створене за роки Рад. влади. Особливо великого розвитку набуває г-во А. о. в зв'язку з освоєнням цілинних і перелогових земель в країні. Валова продукція промисловості в 1958 зросла порівняно з 1940 в 7 разів. Пром-сть: гірничодоб. (видобування кам'яного вугілля, бокситів, сурми), маш.-буд., харчова, деревооброб. і будматеріалів. В Акмолінську найбільші заводи (с.-г. машинобудування, хім. устаткування та ін.). В області є також машиноремонтні заводи, великий деревооброб. комбінат, фарфоровий і цегельний заводи, комбінат будматеріалів, кам. кар'єри та ін. У Макінську спеціалізований завод, що виготовляє поршневі кільця для тракторів. В А. о. 110 радгоспів і 107 колгоспів (1959). А. о. — один з найважливіших районів освоєння цілинних і перелогових земель. За 1954—58 в області освоєно 4 млн. га. Вся посівна площа — 4727,4 тис. га (1959). В землеробстві переважають зернові — 4045,3 тис. га (1959). Провідна культура — яра пшениця (3657,4 тис. га), ячмінь (128,7 тис. га), овес (113,4 тис. га), просо (130,8 тис. га). З технічних — соняшник (26 тис. га), льон (19,6 тис. га), кукурудза на зерно, силос і зелений корм (126,9 тис. га). Тваринництво м'ясо-молочного напряму. Велика рогата худоба (в тис. голів) — 463,3 (на 1 січня 1959), в т. ч. корів — 169,4; свиней— 176,1, овець і кіз — 1021,6, коней — 70. Протяжність з-ць (широкої і вузької колії) — 1179,2 км. Розвинуті автотранспорт і повітряне сполучення. В А. о.—с.-г. інститут (в Акмолінську), 10 спец. серед. уч. закладів: 7 технікумів (машинобудування, залізнич. транспорту, автомобільний, будівельний, кооперативний і зооветеринарний — в Акмолінську; механізації с. г. — в Атбасарі), 2 мед. училища (в Акмолінську і Алексєєвці), педучилище (в Акмолінську).

АКОЛЛА Еміль (1826—91) — французький юрист, соціаліст і антимілітарист. За активну пропаганду республіки в період імперії був репресований. З 1850 завідував кафедрою права в Берні. Одночасно співробітничав у респ. газеті «Ревей» («Пробудження») Деле-клюза. За Паризької Комуни 1871 був призначений деканом юрид. факультету в Парижі. Перу А. належить велика кількість праць з права та політики, серед них «Філософія політичної науки» (1877), «Курс цивільного права» (1869—73) та ін.

АКОМІНАТ Нікіта (н. в серед. 12 ст. — п. бл. 1210) — візантійський історик і політ. діяч, ідеолог землевласницької аристократії. Займав високі держ. посади, був намісником у Філіппополі (сучас. Пловдив). А.— очевидець захоплення Константинополя хрестоносцями (1204). Його «Історії» (21 книжка, вид. 1557), які охоплюють період 1180—1206,— важливе джерело для вивчення 4-го хрестового походу. А. відомий ще під ім'ям Хоніата.

АКОМОДАЦІЯ (лат. accomodatioo — пристосування) в мові — пристосування суміжних приголосних і голосних звуків один до одного, внаслідок чого властивості приголосного поширюються на голосний. А. виникає тоді, коли кінцевий момент вимови попереднього звука збігається з початковим моментом вимови наступного, напр. у слові «рядити» звук «а» (я) пристосувався до попереднього м'якого звука «р'», а в слові «радіти» звук «и» (і) — до м'якого звука «д'». Явище А. досліджували мовознавці І. О. Бодуен-де-Куртене, В. О. Богородицький, а в галузі істор. фонетики сх.-слов. мов — Л. А. Булаховський.

АКОМОДАЦІЯ ОКА — пристосовування ока до чіткого бачення предметів, розміщених на різній відстані від нього. У людини А. о. здійснюється шляхом зміни кривизни кришталика і, відповідно, його заломної сили. Змінюється кривизна кришталика з участю т. з. акомодаційного апарата ока. З віком кришталик людини втрачає свою еластичність і акомодаційна здатність ока знижується. Це призводить до розвитку т. з. старечої далекозорості.

АКОМПАНЕМЕНТ (франц. accompagner — супроводити) — музичний супровід основної партії (солістів) або головної мелодії (соло) вокального чи інструментального твору. А. виконується оркестром, ансамблем, хором або на окремому інструменті (фортепіано, бандурі, баяні тощо).

АКОНІТ — рід рослин родини жовтецевих. Див. Борець.

АКОНКАГУА — згаслий вулкан в Андах Пд. Америки (32°38' пд. ш., 69°56' зх. д.). Вис. 6960 м. Складається з андезитів і туфів, що насунулись на мезозойські породи. Вершина вкрита снігом. 7 льодовиків.

АКОПЯН Акоп (29. V 1866—13. XI 1937) — вірменський рад. письменник, основоположник вірм. пролетарської л-ри. Народ. поет Вірменії і Грузії (з 1923). Член РСДРП з 1904. Н. в сім'ї ремісника в м. Ґанджі (Кіровабад). Виключений з гімназії за вільнодумство; працював на нафтових промислах, був службовцем Тифліського банку. Писати почав 1893. Громад. і літ. діяльність тісно пов'язана з рев. боротьбою пролетаріату. А. — один з перших пропагандистів марксизму у Вірменії. Вірші А. (зб. «Пісні праці», 1906; «Революційні пісні», 1907) знаменували народження вірм. пролетарської поезії. Поеми «Новий ранок» (1909), «Червоні хвилі» (1911) присвячені револ. рухові на Закавказзі; «Рівність» — твір про майбутнє соціалістичне суспільство — є зразком революційного романтизму у вірм. л-рі. В 1914,

за прикладом Горького, об'єднав революц. письменників, видавав перші вірм. альманахи: «Альбом робітника», «Червоні гвоздики». Величні картини со-ціалістич. перетворення Вірменії малює в поемах: «Боги заговорили» (1922), «Ширканал - більшовик» (1924), «Волховбуд» (1928), «Астхік» (1934) та ін. Широко відомі його літ. спогади та «Спогади агітатора». Перекладач Пушкіна, Горького, Бєдного та ін. Вірші А. перекладено укр., рос, груз., азерб. мовами.

Тв.: Укр. перекл. — В кн.: Тичина П. Г. Вибрані твори, т. 3. К., 1947; Б кн.: Радянська література народів СРСР. К., 1952; Рос. перекл.— Сочинения. М., 1956.

Літ.: Луначарсний А. В. Акоп Акопян. В його кн.: Статьи о советской литературе. М., 1958; Саркисян Г. А. Акоп Акопян. Ереван, 1956.

АКОРД (італ. accordo — узгоджую) в музиці — ритмічно одночасне сполучення кількох (не менше трьох) різних щодо висоти

<img src="part4-29.jpg" alt="part4-29.jpg" width="157" height="209"><img src="part4-30.jpg" alt="part4-30.jpg" width="261" height="64">

звуків. Залежно від інтервальних співвідношень між звуками А. поділяються на тризвуки, септакорди, нонакорди, ундецимакорди і терцдецимакорди. Види тризвука: 1) мажорний (або великий), 2) мінорний (або малий), 3) збільшений, 4) зменшений.

АКОРДЕОН — язичково-пневматичний музичний інструмент, рід баяна з клавіатурою фортепіанного типу для правої руки. Застосовується в естрадних оркестрах, а також як сольний і ансамбльовий інструмент.

«АКОРДИ» — «Антологія української лірики від смерті Шевченка». Вийшла 1903 у Львові. Упорядником і редактором був І. Франко, художнє оформлення Ю. Панкевича. «А.» — перша антологія укр. лірики 2-ї пол. 19 ст. Упорядник антології прагнув подати в ній кращі зразки творчості 88 поетів.

АКОРДНА ЗАРОБІТНА ПЛАТА — див. Заробітна плата.

АКОСТА, Д'Акоста (Acosta, da Costa) Урієль (бл. 1590—1640)—прогресивний голландський мислитель; за походженням португальський єврей. Заперечував безсмертя душі та ін. реліг. догмати. Зазнав переслідувань інквізиції і жорстоких знущань рабинів. Не витримавши поневірянь і приниження, покінчив життя самогубством. Трагічна доля А. стала темою ряду літ. творів, в т. ч. трагедії К. Гуц-кова «Урієль Акоста», яка є в українських перекладах А. Гозенпуда, Г. Юри та ін.

АКР (англ. acre) — міра площі у Великобританії, США та ін. країнах. Раніш А. означав земельну площу, яку виорювали за день двома биками. З 1878 в Англії і США А. дорівнює 4047 м². Подекуди прийняті інші значення акра.

АКРЕДИТИВ (лат. accredo — довіряю) — 1) Платіжний документ на бланку певної форми, яким користуються при розрахунках між

підприємствами та установами. По А., що його видала філія Держбанку за дорученням установи-покупця, Держбанк в іншому місті виплачує належну грошову суму підприємству-постачальнику. 2) Розпорядження філії Держтрудощадкаси СРСР на бланку встановленої форми про виплату пред'явникові А. в ін. філіях зазначеної суми.

АКРЕДИТУВАННЯ (лат. accredo — довіряю) — призначення і вступ на свій пост дипломатичного представника при уряді ін. держави. Дипломатич. агент представляє свою країну в одній або кількох іноземних д-вах. Початком офіц. місії акредитованої особи є момент вручення нею вірчої грамоти главі д-ви перебування. За заяви і дії акредитованої особи несе відповідальність д-ва, яка її призначила. Згідно з Конституцією УРСР (ст. 30, п. и, і) Президія Верховної Ради УРСР має право призначати і відкликати повноважних представників УРСР в іноземних д-вах, а також приймати вірчі й відкличні грамоти акредитованих при ній дипломатич. представників іноземних держав.

АКРИЛОВА КИСЛОТА СН₂=СН—СООН — найпростіша ненасичена карбонова кислота. Безколірна рідина з гострим запахом, розчинна у воді, 1° кипіння 141,9° А. к. утворюється при гідролізі акрилонітрилу, окисленням акролеїну та ін. Полімери ефірів А. к. використовують у вироби, пластмас і органічного скла.

АКРИЛОНІТРИЛ (вінілціанід)

СН₂=СН—CN— нітрил акрилової кислоти. Безколірна, отруйна рідина, і° кип. 77,3°; 1° плавлення — 83°. А. одержують з ацетилену приєднанням синильної к-ти або дегідратацією етиленціангідрину. А. — вихідна речовина для тонкого органічного синтезу, виробн. волокна нітрон, акрилатних пластмас та масло- і теплостійких каучуків.

АКРИХІН — рад. синтетичний лікувальний препарат акридинового ряду. Жовтий дрібнокристал. порошок, гіркий на смак, розчинний у воді та спирті. А. використовують для лікування та запобігання малярії (руйнує безстатеві форми маляр, плазмодіїв), а також при ламбліозі, червоному вовчаку, грипі, миготливій аритмії, іноді для підсилення родової діяльності та ін.

АКРОБАТИКА (грец. ακροβατεω — ходжу навшпиньки) — 1) Жанр циркового мистецтва; 2) Різновидність спортивної гімнастики. В А. розрізняють кілька груп вправ, в тому числі 2 основні: 1) стрибкова А. — різноманітні стрибки, перевороти, перекати, сальто; 2) силова А., що пов'язана із значними фіз. зусиллями, — стойки, мости, піраміди. Акробатичні вправи виконують поодинці, з партнером і групами, іноді з використанням спец. приладів (трампліни тощо). Вправи, що виконуються на підлозі без приладів, належать до т. з. партерної А. Спортивна А. включає переважно стрибкову та силову А.; циркова, крім того,— вправи на конях та приладах, еквілібристику, ікарійські ігри. Мистецтво А. було відоме вже в Старод. Єгипті, Греції, Римі, Китаї. В Київській та Московській Русі акробатичні вправи показували блазні й скоморохи. З 18 ст. А. дуже поширилася в цирках. В СРСР А. займає значне місце в циркових та естрадних програмах; висока майстерність рад. акробатів заслужено славиться у нас і за кордоном. А. культивується в

численних спорт. секціях; акробатичні вправи включено до шкільних програм з гімнастики і до нормативів комплексу «Готовий до праці й оборони СРСР». Заняття А. сприяють заг. фіз. розвиткові, виховують вправність, розвивають координацію рухів.

АКРОКЕФАЛІЯ, акроцефалія (грец. ακρος — вищий і κεφαλη — голова) — аномалія форми черепа, при якій голова витягнута вгору, баштоподібна.

АКРОЛЕІН СН₂ = СН — СОН — ненаси-чений альдегід. Рідина з гострим запахом, 1° кип. 52,4°. Одержують А. відщепленням води від гліцерину. Дуже отруйний, подразний. Використовують для дезинфекції.

АКРОМЕГАЛІЯ (грец. ακρος — крайній і μεγας — великий) — захворювання, яке проявляється в надмірному рості кісток, м'яких тканин та внутрішніх органів. Спостерігається найчастіше у молодому віці. В основі А. лежить надмірне розростання клітин передньої долі нижнього мозкового придатка (пухлина гіпофізи), в зв'язку з чим підвищується секреція гормона росту. Хвороба триває багато років. При А. посилюється ріст, збільшуються ноги, руки, голова, язик, риси обличчя грубішають. А. супроводиться головними болями, розладом зору, порушенням статевої функції. Лікування А.: видалення пухлини гіпофізи, рентгенотерапія.

АКРОПОЛЬ (грец. ακρος—верхній і πολις — місто)—розташована на височині укріплена частина старогрец. міста; спочатку фортеця, з 8ст.

<img src="part4-31.jpg" alt="part4-31.jpg" width="317" height="181">

Афіни. Акрополь. Реконструкція.

до н. е. — реліг. і культ.-громад. центр. Найвизначніший А. — в Афінах. На Україні відомий А. в Пантікапеї (Керч) на горі Мітрідат.

АКРОСТИХ (грец. ακρος—крайній і ατιχος— віршований рядок) — вірш, в якому перші літери кожного рядка утворюють слово або речення, найчастіше — ім'я того, кому присвячується А. Напр.: у вірші В. Самійленка «У мене є одно кохання» початкові літери рядків складають слово Україна. Іноді в А. зашифровується ім'я його автора.

АКРОТЕРІЙ (грец. ακρωτηριον — вершина) — наріжна скульптурна прикраса фронтону у вигляді статуї чи пальмети (орнаментальна рослинна фігура); виробляється з мармуру або теракоти. А. застосовувалися в античній архітектурі, здебільшого в храмах, як складовий елемент архітектурних ордерів.

<img src="part4-32.jpg" alt="part4-32.jpg" width="119" height="173">

АКСАКИ — українські шляхтичі, які займали високі урядові посади в Київ. та Волин. воєводствах 16—17 ст.: 1) Казімір — скарбник київський; 2) Марко — войський київський; 3) Михайло — підстолій київський, був одним з керівників шляхетського ополчення Київського воєводства, сформованого для придушення селянсько-козацького повстання; 4) Стефан — суддя земський київський; 5) Ян — стольник київський, посол до сейму 1654; 6) Степан — остерський староста, власник Остра і великих зем. маєтків на Остерщині. Останній виступав проти козаків і міщан, які відстоювали свої права. Він вороже ставився до сел.-козацького повстання 1637, яке очолили Мурко і Носко, і до визвольної війни 1648—54. Боячись народного гніву, втік з України.

АКСАКОВ Іван Сергійович (8. X 1823— 8. II 1886) — російський письменник-публіцист. Син С. Т. Аксакова. В 50-х рр. за завданням геогр. т-ва побував у Києві, Харкові, Полтаві та ін. містах України. В листах до рідних розповідав про велике враження, яке справили на нього люди, природа, пісні України. Написав «Дослідження про торгівлю на українських ярмарках» (1858), яке є важливим джерелом для вивчення історії торгівлі. У віршах та драмах розвивав ідеї слов'янофілів. Видавав та редагував ряд газет, зокрема «Русь».

Тв.: Полное собрание сочинений. В 7 т. М., 1886—87.

АКСАКОВ Костянтин Сергійович (10. IV 1817—19. XII 1860) — російський письменник-критик. Син С. Т. Аксакова. В 30-х рр. був близький до гуртка Станкевича. А. — один з основоположників слов'янофільства Найзначніша з літ.-критич. статей — «Огляд сучасної літератури» (1857). А. належать і мовознавчі праці: «Ломоносов в історії російської літератури і російської мови» (1846); «Досвід російської граматики» (1860). Писав також вірші, драми.

Тв.: Полное собрание сочинений. В 3 т. М., 1861 — 80.

АКСАКОВ Сергій Тимофійович (1. X 1791— 12. V 1859) — російський письменник. Н. в Уфі. Закінчив Казанський університет (1807), служив цензором у Петербурзі, Москві (1827— 32). В 20-х рр. виступав як театр. критик. Нарис «Буран» (1834) — перший реаліст. твір А. «Записки про удіння риби», 1847, «Записки мисливця-стрільця Оренбурзької губернії», 1852, «Оповідання і спогади мисливця про різні полювання», 1855, пройняті глибоким відчуттям природи. Найвидатніші твори А. — «Сімейна хроніка» (1856), «Дитячі роки Багрова-онука» (1858) — мали вплив на розвиток автобіографіч. жанру в рос. л-рі. В 1858 А. познайомився з Тарасом Шевченком. Письменники зустрічались, листувались і ставились один до одного з глибокою повагою. Добролюбов і Чернишевський високо цінили творчість А.

Тв.: Собрание сочинений. В 4 т. М., 1955—56; Укр. перекл. — Твори. К., 1956.

Літ.: Машинский С. Сергей Тимофеевич Аксаков. М.., 1959.