Вікіпедія:УРЕ/Том 1/АГРІППА - АЕРОДРОМ/Тексти

АГРІППА Марк Віпсаній (бл. 63—12 до н. е.) — полководець і державний діяч

Старод. Риму. Перемогами в міжусобних війнах (Перузінській, проти С. Помпея, Антонія) та придушенням повстань (у Галлії та Іспанії) А. допоміг Августу зміцнити свою владу. З 23 А. — зять і співправитель Августа. Збудував водогін і Пантеон у Римі. Брав участь у складанні однієї з перших геогр. карт імперії.

АГРОБІОЛОГІЯ, агрономічна біологія (грец. αγρος — поле і біологія) — наука про закономірності життя рослин (в т. ч. мікрофлори) і тварин, а також про використання цих закономірностей в землеробстві і тваринництві. А. вивчає спадковість організмів та п мінливість; вплив умов середовища на ріст і розвиток організмів; видоутворення; міжвидові і внутрівидові взаємовідношення організмів та інші істотні явища в живій природі і розробляв прийоми , керування ними в інтересах практики. Чим глибше А. розкривав закономірності життя і розвитку живих організмів, тим дійовіша її допомога агрономічній науці, с.-г. виробництву. Термін «А.» введений в науку акад. Т. Д. Лисенком.

А. включає матеріалістичну основу еволюційної теорії Ч. Дарвіна, вчення І. В. Мічу-ріна про спадковість та її мінливість, теорію стадійного розвитку рослин Т. Д. Лисенка та ін. прогресивні вчення рад. і зарубіжних дослідників. Характерним для А. є те, що вона розв'язує теоретичні проблеми під кутом зору вимог практики, виробництва Матеріалістична А. не тільки пояснює розвиток організмів, а й досліджує шляхи спрямованої зміни їх відповідно до потреб людини. Важливе місце в А. посідає мічурінська генетика. Розглядаючи спадковість як невід'ємну властивість живого, мічурінська генетика доводить, що як немає спадковості поза живим, так немає і живого, якому не властива спадковість. Матеріальним носієм спадковості мічурінська генетика вважає тіло живого організму.

На інших позиціях стоїть ідеалістична генетика, її прихильники твердять, що носіями спадковості є т. з. гени, які містяться в хромосомах ядер клітин. Передаючись з покоління в покоління, гени ніби визначають розвиток організму з усіма його особливостями. Вейсманісти, відкидаючи спадковість набутих властивостей, вигадали якусь особливу спадкову речовину, для якої живе тіло в лише поживою. Вони твердять, що спадкова речовина безсмертна, ніколи знову не зароджується, що вона безперервно росте і розмножується, продовжується з одного покоління в наступне. Такою є містична своєю суттю концепція вейсманістів, яку цілком сприйняли менделісти і морганісти.

Один з теоретиків сучасного морганізму М. Демерец перед незаперечними фактами змушений був визнати, що досі ніяких способів прямого вивчення гена не знайдено, що ніякої саморепродукції, незалежної від зовнішніх умов, не встановлено. Тому прихильники генної теорії самі почали відмовлятись від старого розуміння гена як основи спадковості. Замість цього менделісти-морганісти взяли собі на озброєння дезоксирибонуклеїнову кислоту (ДНК), вважаючи, що саме вона є носієм спадковості. Тимчасом радянські і прогресивні зарубіжні дослідники з допомогою мічених атомів встановили, що ДНК через 20—40 хв. після утворення включається в загальний обмін речовин, що в тілі рослин і тварин вона позбавлена автономності.

Серпнева (1948) сесія Всесоюзної академії с.-г. наук ім. В. І. Леніна завдала нищівного удару реакц.-ідеалістич. напрямові в біології і з усією переконливістю довела прогресивність мічурінського вчення, намітила шляхи його дальшого розвитку.

Матеріалістична А. виходить з того, що взаємозв'язки живих організмів із зовн. середовищем докорінно відрізняються від взаємозв'язків неживих тіл. Для живих істот взаємодія із зовн. середовищем є необхідною умовою їхнього існування, умовою формування спадкових властивостей організму. Тому в пізнанні взаємозв'язків організмів з умовами зовн. середовища і полягає основа досліджень А. Під. зовн. середовищем матеріалістична А. розуміє все те, що асимілюється організмом, а під внутр. середовищем — те, що асимілює, тобто живе тіло. Основою єдності організму і умов життя завжди є обмін речовин. Керуючи умовами життя, можна включити в живе тіло нові елементи зовн. середовища або виключити з нього ті чи ін. елементи. Зміни потреб, тобто спадковості живого тіла, завжди адекватні впливу умов зовн. середовища, якщо до цих умов пристосувався організм.

Під спадковістю А. розуміє одну з основних властивостей живого тіла, властивість організму розвиватися у відносно певному напрямі, мати певний тип обміну речовини, для чого необхідні певні умови зовнішнього середовища. Саме завдяки спадковості організм зберігає і передає потомству ознаки, набуті в процесі індивідуального розвитку під впливом умов зовнішнього середовища. За Т. Д. Лисенком, спадковість є властивість рослин і тварин потребувати для свого життя, свого розвитку певних умов і певним чином реагувати на ті чи інші умови. Отже, при вивченні спадковості насамперед слід вивчати потреби організму в умовах зовн. середовища. Виявлення умов, необхідних живому тілу для розвитку тих чи ін. ознак або властивостей, і означатиме вивчення спадковості тієї чи ін. ознаки або властивості. Створення нових сортів рослин і порід тварин, яких не існувало в природі, є яскравим підтвердженням можливості успадкування ознак і властивостей, що їх набуває організм протягом свого індивідуального розвитку.

У процесі свого життя, від посіву і до визрівання нового насіння, рослини вимагають неоднакових зовн. умов; на початку свого розвитку озимі хліба потребують знижених т-р, а після яровизації поряд з ін. умовами вимагають підвищеної т-ри. Отже, розвиток однорічної насінної рослини від проростання насіння і до дозрівання нового насіння неоднотипний, неодноякісний. А. виходить з того, що розвиток рослини складається з окремих різноякісних етапів, стадій розвитку, на базі яких і розвиваються ті чи інші органи або ознаки. Проте стадії розвитку не можна розглядати як утворення різних органів і частин рослин, бо вони є лише якісно переломними етапами в розвитку організмів, без яких неможливе утворення окремих органів. Стадії послідовні і

необоротні, як необоротний весь розвиток; рослина в своєму індивідуальному розвитку не може обминути непройдену стадію.

А. розглядає вегетативну і статеву гібридизацію як явища одного і того ж порядку: при вегетативній гібридизації зміни характеру обміну речовин в організмі зумовлюють зміни спадковості, аналогічні тим змінам, які виникають при статевій гібридизації. Звідси А. розглядає запліднення як процес, в основі якого лежить обмін речовин. Злиття двох статевих клітин, в результаті якого замість двох утворюється третя, нова клітина — зигота, являє собою процес взаємоасиміляції. Мічурінська генетика вчить, що статевим процесом рослин, спадковістю можна керувати.

Близькоспоріднене розведення рослин і тварин дає маложиттєве потомство, а при міжпородних, міжсортових і міжлінійних схрещуваннях життєвість організму, його плодючість підвищуються.

Всяка зміна спадковості є вимушеною, бо вона досягається відхиленням від норми і типу обміну речовин, причому нова спадковість формується не відразу, а поступово. Спочатку утворюються організми з розхитаною спадковістю. Такі організми втрачають консерватизм і стають пластичними. Пластичні форми рослин вирощують у таких умовах, до яких необхідно виробити і закріпити пристосованість даного організму. Так формується нова спадковість живого тіла. При цьому слід зазначити, що з точки зору мічурінської А. вплив на рослини ядерної радіації не може вважатися прямим методом селекції. Цей вплив А. розглядує лише як спосіб одержання вихідних форм, з яких в процесі наступного добору і спрямованого виховання можна вивести нові сорти.

А. розвивається в органічному зв'язку з усіма біологіч. дисциплінами, спираючись на виробництво, черпаючи з нього все нові й нові факти і водночас задовольняючи його потреби, освітлюючи йому шлях в його невпинному русі до удосконалення і прогресу.

Літ.: Мічурін І. В. Вибрані твори. К.—X., 1949; Лисенко Т. Д. Агробіологія. К., 1952; Лисенко Т. Д., Нуждин Н. И. За мате-риализм в биологии. М-, 1958.

АГРОКЛІМАТОЛОГІЯ (сільськогосподарська кліматологія) — розділ с.-г. метеорології, що характеризує взаємозв'язки і взаємодії між кліматом та об'єктами с.-г. виробн. (культ. рослинами і свійськими тваринами). А. тісно пов'язана з геогр. дисциплінами, особливо з фіз. географією, оскільки клімат є одним з найважливіших компонентів геогр. середовища, тобто місця життя с.-г. рослин і тварин. Велике значення в історії розвитку А. мають роботи О. І. Воєйкова і П. І. Броунова. Перший в кін. 19 ст. вивчав агрокліматичні аналоги різних країн і зробив вірні висновки про можливість вирощування в пд. р-нах Росії нових субтропічних культур (бавовнику, чаю, бамбука, цитрусових), які тут не росли. П. І. Броунов, працюючи в Київському університеті, вивчав кліматичну зональність у зв'язку з грунтами та рослинністю. Але як самостійний розділ науки А. сформувалася за Рад. влади. Істотний вклад в розвиток А. внесли Г. Т. Селянинов та П. І. Колосков. На Україні вивчення А. є одним із завдань Українського н.-д. гідрометеорологічного інституту. Значний

вклад в А. вніс В. П. Попов. Починаючи з 20-х рр. А. розвивається в Італії (Дж. Ацці), США (Б.-Е. Лівінгстон, Торнтвейт),Франції (А. Жеслен), Аргентіні (X. Бургос) та ін. країнах.

Головним завданням А. є вивчення агрокліматич. ресурсів території. Клімат дуже впливає на геогр. розміщення с.-г. культур і тварин, на їхній ріст та розвиток, на врожайність рослин та продуктивність тваринництва, на ефективність агротех. і зоотех. заходів. Передові методи вирощування культ. рослин та розведення тварин повинні розроблятися відповідно до різних природних комплексів, зокрема кліматич. умов. При цьому необхідна враховувати як сприятливі (ресурси світла, тепла, вологи), так і несприятливі особливості клімату (посуха, суховії, чорні бурі, морози, заморозки, ожеледі та ін.). Методика А. складається з двох гол. розділів: 1) вивчення вимог об'єктів с. г. до кліматич. умов, що являє собою, головним чином, узагальнення даних, зібраних в ін. розділах с.-г. метеорології; 2) аналізу агрокліматич. умов разом з ін. природними факторами, особливо ґрунтовим покривом, рельєфом і гідрологіч. режимом, відповідно до вимог даної групи с.-г. рослин та тварин. Насамперед звертається увага на ресурси тепла і вологи, ступінь континентальності клімату та повторюваність шкідливих явищ.

Знання агрокліматич. закономірностей дозволяє найвигідніше використовувати кліматич. ресурси території в поєднанні з ін. природними факторами, щоб якнайдоцільніше розміщувати с.-г. рослини та тварин і застосовувати найдосконаліші засоби землеробства та зоотехнії.

Літ.: Воейиов А. И. Избранные сочинения, В 4 т., т. і. М.—Л., 1948; Броунов П. И. Климатические зональности в связи с почвами и растительностью. «Труды по сельскохозяйственной метеорологии», в. 20. Л., 1928; Давитая Ф. Ф. Климатические зоны винограда в СССР. М., 1948; П о п о в В. П. Агроклиматическое районирование УССР. В кн.: Вопросы агроклиматического районирования СССР. М., 1958; Ацци Д. Сельскохозяйственная экология. Пер. с итал. М.—Л., 1932.

АГРОЛІСОМЕЛІОРАЦІЯ -- комплекс лісівницьких заходів, спрямованих на поліпшення умов росту і розвитку с.-г. культур з метою підвищення їх врожайності. А. передбачає створення системи захисних лісових насаджень на полях, вододілах, вздовж водойм, автострад, залізниць, залісення і закріплення пісків, ярів, озеленення колгоспів і радгоспів та ін. До завдань А. входить боротьба з суховіями, змивом, розмивом і розвіюванням грунту, снігозатримання, захист водойм від заносу і замулювання, захист шляхів од вітрів і снігу. Захисні лісові насадження дають деревину, плоди, техніч. сировину, оздоровляють і прикрашають місцевість, є місцем гніздування птахів. В СРСР протягом 1948—58 площа полезахисних лісонасаджень зросла більш як на 1100 тис. га. На Україні за цей період вирощено 222,4 тис. га полезахисних лісових смуг, залісено і закріплено понад 140 тис. га ярів і бл. 180 тис. га пісків. Великого розмаху роботи по захисному лісорозведенню набули в Китаї та ін. країнах народної демократії. Створюються полезахисні лісонасадження також в США, Канаді, Данії, Югославії та інших країнах.

Літ.: Агролесомелиорация. Под ред. Н. И. Суса. М., 1959; Логгінов Б. Й. Агролісомеліорація. К.-Х., 1950.

АГРОМЕТЕОРОЛОГІЧНА СТАНЦІЯ (АГМС) — спеціалізована метеорологічна станція, на якій поряд з спостереженнями над метеорологічними елементами провадяться спеціальні спостереження над вологістю грунту, станом с.-г. культур, фазами їхнього росту, а також строками проведення польових робіт. Перші АГМС на Україні організувались одночасно з відкриттям с.-г. дослідних станцій та полів (Маріупольська- 1893, Іванівська—1900, Носівська — 1913, Драбівська — 1913, Полтавська — 1916, Немерчанська — 1923, Київська — 1923). Тепер у республіці є 11 АГМС, які розміщені по всіх грунтово-кліматичних зонах, та ряд відомчих АГМС.

АГРОМЕТЕОРОЛОГІЧНІ ПРОГНОЗИ -передбачення зволоження грунту, готовності його до обробітку, перезимівлі озимини, початку сівби, настання фаз росту та достигання с.-г. культур залежно від клімату й погоди. А. п. допомагають раціонально використати сприятливі умови погоди або провести заходи по захисту с.-г. культур від шкідливих явищ. А. п. роблять центр. або місцеві управління гідрометеослужби на підставі матеріалів довголітніх спостережень агрогідрометеостанцій та агрометеорологіч-них розрахунків.

АГРОМЕТЕОРОЛОГІЯ — див. Сільськогосподарська метеорологія.

АГРОНОМІЧНА ОСВІТА — складова частина держ. системи народної освіти, завданням якої є підготовка спеціалістів і кваліфікованих працівників для сільського господарства. Див. Сільськогосподарська освіта.

АГРОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ — сукупність методів дослідження рослин, грунтів, добрив, отрутохімікатів і продуктів с. г. За допомогою аналізу рослин визначають якість рослинницької продукції (кормів, техніч. сировини тощо), а також вміст у рослинах певних речовин, їхню динаміку і перетворення. Аналіз грунту допомагає встановити потребу г-ва в добривах і намітити заходи дальшого поліпшення родючості грунту і підвищення врожайності с.-г. культур. Аналіз добрив, отрутохімікатів провадять з метою встановити відповідність їх стандартові. А. а. в сільському господарстві провадять спеціальні лабораторії, використовуючи хім., фізичні, фізико-хім., механічні, біологічні та інші методи дослідження.

АГРОНОМІЯ (грец. αγρος — поле і νομος — закон, звичай) — наука про закони землеробства; в широкому розумінні — наукові основи с.-г. виробництва. Як єдина наука А. втратила своє значення, вона розчленувалась на ряд с.-г. або агрономіч. наук. Сучасні с.-г. науки можна поділити на такі групи: 1) група біолог, наук (агробіологія, генетика, селекція); 2) група наук про вирощування рослин (заг. землеробство, рослинництво); 3) група наук про середовище розвитку с.-г. рослин і методи корінної зміни цього середовища (ґрунтознавство, с.-г. метеорологія, агролісомеліорація, меліорація — осушення і зрошення земель, агрохімія); 4) група наук про захист с.-г. рослин (с.-г. і лісова ентомологія, фітопатологія, вчення про засоби і методи боротьби з хворобами і шкідниками е.-г. культур, вчення про карантин с.-г. рослин та ін. науки); 5) група наук про тваринництво; 6) група ветеринарних наук;

7) група наук про с.-г. будівництво; 8) група наук про економіку та організацію с. г.; 9) група наук про первинну переробку і зберігання с.-г. продуктів та ін.

А. зародилась у Старод. Греції і Римі. Наукова А. почала розвиватися в період зміцнення капіталізму після тех. перевороту у 18 ст. У розробці осн. положень наукової А. велику роль відіграли рос. вчені М. В. Ло-моносов, А. Т. Болотов, І. І. Комов, М. І. Афо-нін, О. В. Совєтов, В. В. Докучаєв, П. А. Ко-стичев, І. О. Стебут, К. А. Тімірязєв та ін. Кращі традиції класичної рос. А. були сприйняті І. В. Мічуріним, В. Р. Вільямсом, Д. М. Прянішніковим, Т. Д. Лисенком та ін. Важливою особливістю рад. А. є те, що вона робить широкі теоретичні узагальнення, спираючись на безприкладний в історії землеробства досвід колгоспів і радгоспів, на масовий рух новаторів с.-г. виробництва.

Початок розвитку А. на Україні зв'язаний з орг-цією цукробурякового виробн. і створенням дослідних станцій. Видатним агрономом-дослідником у 2-й пол. 19 ст. на Україні був О. О. Ізмаїльський - віце-президент Полтавського с.-г. т-ва. Розроблені Полтавською дослідною станцією способи обробітку грунту і внесення добрив (1884) лягли в основу тодішньої системи землеробства і були використані багатьма дослідними установами і г-вами царської Росії.. В сітці Всеросійського т-ва цукрозаводчиків у кін. 19 ст. використовувались результати досліджень А. Є. Зайке-вича, який розробив рядковий спосіб внесення добрив. О. І. Душечкін (1907), вивчаючи живлення цукр. буряків, встановив, що вони засвоюють поживні речовини протягом усього періоду вегетації. Цим було доведено потребу внесення добрив з осені під глибоку оранку і весною в рядки. В. В. Бутов на Синельниківській дослідній станції розробив карбідний метод визначення пологи в грунті. Але найбільшим досягненням дореволюц. А. на Україні було створення наукової класифікації парів.

Великі соціалістич. перетворення на селі розкрили горизонти для дальшого розвитку агрономіч. науки. Вже в перші роки Рад. влади на Україні комплексно обґрунтовував лись агрономічні заходи. Численними дослідженнями було показано велику роль мікроорганізмів у створенні структури грунту і запасів поживних речовин. В 20-х рр. 20 ст. на Носівській дослідній станції К. К. Гед-ройц розробив теорію колоїдного вбирного комплексу грунту, на якій базується вапнування кислих і гіпсування солонцюватих грунтів. Теоретич. дослідженнями показано велике значення органо-мінер. системи добрив, яка широко застосовується тепер у колгоспах і радгоспах.

Останнім часом запропоновано органо-мінер. суміші добрив, які містять в собі невеликі дози перегною, суперфосфату або фосфоритного борошна і вапна (для кислих грунтів). Такі суміші посилюють розвиток і активність ґрунтової мікрофлори, забезпечують економніше витрачання органіч. та мінер. добрив, що дає змогу удобрити більшу площу. Розроблено також заходи проти атмосферної, ґрунтової і фізіологічної посухи. Для дерново-підзолистих, чорноземних, сірих лісових, солонцюватих та ін. грунтів запропоновано систему поглиблення орного шару під час підняття зябу і влітку на різних парах. Обгрунтовано квадратно-гніздовий спосіб посіву кукурудзи, цукр. буряків, овочевих та ін. культур, при якому ефективно використовуються рослинами ультрафіолетова та інфрачервона частини спектра сонячного проміння і створюється можливість застосування машинного обробітку міжрядь у двох напрямах.

Розвиток А. на Україні характеризується розробленням для окремих природно-економічних зон системи заходів, спрямованих на одержання макс. кількості с.-г. продукції на кожні 100 га зем. угідь і зниження її собівартості. Тепер в УРСР розробляються прогресивні системи ведення г-ва не тільки для окремих зон і районів, а й для окремих колгоспів і радгоспів.

Тісний зв'язок А. з життям, узагальнення досвіду передових колгоспів і радгоспів забезпечують розширення теоретич. досліджень і ефективне застосування досягнень науки у виробництві.

Для успішного розвитку с.-г. наук і подання виробництву дійової допомоги в УРСР створено (1956) Українську академію с.-г. наук.

Літ.: Вільямс В. Р. Основи землеробства. К.—X., 1948; М і ч у р І н І. В. Вибрані твори. К,— X., 1949; Тімірязсв К. А. Вибрані твори, т. 2. К., 1949; Власюк П.А. Досягнення сільськогосподарської науки за роки Радянської влади. К., 1957.

АГРОПРОПАГАНДА — пропаганда агрономічних, зоотехнічних, ветеринарних та інженерно-технічних знань в с. г. Завдання А. — поширення серед колгоспників і працівників радгоспів та РТС с.-г. знань, впровадження в с.-г. виробництво досягнень с.-г. науки і передового досвіду з метою підвищення культури землеробства, збільшення виробництва с.-г. продукції на кожні 100 га с.-г. угідь і зниження її собівартості. Найважливіші орг. форми А.: агрозоотехніч. курси і школи передового досвіду в колгоспах і радгоспах, екскурсії в н.-д. установи і передові г-ва, бесіди і лекції на с.-г. теми, наради і з'їзди передовиків, с.-г. виставки, газети, журнали, с.-г. література, радіомовлення і телепередачі на с.-г. теми, с.-г. кінофільми та ін. В агропропаганді беруть участь наук, працівники, професорсько-викладацький склад учбових закладів, спеціалісти с. г., майстри с.-г. виробництва, працівники державних с.-г. дослідних станцій. Керують А. в СРСР М-во сільського господарства і місцеві партійні організації.

АГРОТЕХНІКА — система прийомів вирощування с.-г. культур. Рівень А. визначається ступенем розвитку суспільства; кожній історич. епосі, кожному суспільному ладу властива своя А. В епоху первісного суспільства А. була основана на примітивних знаряддях ручної праці (мотика, серп). Це був період т. з. ручного, мотичного землеробства. В рабовласницькому суспільстві виникли знаряддя, які приводилися в дію за допомогою тварин (соха, плуг). В цю епоху було розроблено ряд прийомів удобрення грунту і догляду за рослинами, застосовувалося штучне зрошення. Прийоми А., зв'язані з сучасною системою с.-г. машин і основані на висновках природознавства й агрономіч. наук, почали складатися в умовах капіталістичного землеробства. В результаті розвитку

машинобудування землеробство одержало ряд удосконалених с.-г. машин. В 20 ст. на поля вийшов трактор, за ним — комбайн і ряд ін. складних машин та знарядь, збільшилось використання мінеральних добрив. Все це сприяло удосконаленню А. Проте справжній розвиток А. став можливий лише після перемоги радянського ладу, який ліквідував хижацьку експлуатацію землі і створив необхідні умови для організації раціональної системи землеробства, застосування нових машин і відкриттів науки.

Сучасна система землеробства для величезної території СРСР передбачає створення захисних лісових смуг на вододілах, по схилах балок і ярів, по берегах річок і озер, навколо ставів і водойм, а також залісення і закріплення пісків; правильну організацію і раціональне використання зем. угідь з освоєнням польових, кормових, овочевих та ін. сівозмін; правильну систему обробітку грунту, догляд за посівами і, насамперед, широке застосування чорних, чистих та зайнятих парів, зябу і лущення стерні; правильну систему застосування органічних і мінеральних добрив; посів добірним насінням пристосованих до місцевих умов високоврожайних сортів; розвиток зрошення на базі використання вод місцевого стоку шляхом будівництва ставів і водойм. Такі найважливіші заходи і прийоми А. соціалістичного землеробства. В А. включають також підготовку посівного і садивного матеріалу, сівбу і садіння, збирання врожаю, снігозатримання, мульчування, боротьбу з бур'янами, хворобами і шкідниками с.-г. культур та ін.

У соціалістичному с.-г. виробництві невідкладним завданням А. є на базі соціалістич. методів праці, досягнень науки, досвіду передовиків с. г., широкого застосування механізації забезпечити умови для одержання високих і сталих врожаїв, прогресивного піднесення родючості грунту, систематич. підвищення продуктивності праці і зниження собівартості с.-г. продукції. Великий вклад у розвиток А. вносять новатори колг. і радг. виробництва. Використовуючи досягнення с.-г. науки і уважно вивчаючи місцеві господарські і природні умови, вони створюють прийоми вирощування с.-г. рослин, які забезпечують високу і сталу врожайність кожної культури в кожному полі сівозміни.

Літ.: Вільямс В. Р. Ґрунтознавство. К., 1953; В л а с ю к П. А. Основи сільського господарства. К., 1956; Лисенко Т. Д. Агробіологія. К., 1952; Мічурін І. В. Вибрані твори. К.— X., 1949; Тімірязєв К. А. Вибрані твори, т. 2. К., 1949.

АГРОХІМІЯ (агрономічна хімія) — наука, завданням якої є вивчення круговороту речовин у землеробстві і виявлення таких заходів впливу на хімічні й біологічні процеси, що відбуваються в грунті та рослині, які сприяють підвищенню врожайності с.-г. культур і поліпшенню якості с.-г. продукції. Основні розділи А.: живлення рослин, хімія грунту і добрив, взаємодія добрив з грунтом та мікроорганізмами, застосування добрив під окремі рослини, система удобрення в сівозміні, методика агрохім. досліджень, хім. засоби боротьби з бур'янами, хворобами та шкідниками с.-г. культур. А. є наук, основою хімізації с. г. Вона розвивається під впливом вимог землеробства і покликана сприяти підвищенню його культури. А. застосовує у своїх дослідженнях методику хім. аналізу рослин, грунту й добрив, широко користується методами лабораторного і польового досліду, мічених атомів, спектроскопи і хроматографії.

Початок вивченню круговороту речовин у землеробстві був покладений у 30-х рр. 19 ст. франц. ученим Ж. Буссенго. Він встановив, що конюшина і люцерна здатні збагачувати грунт на азот. У 1866 рос. учений М. С. Воронін відкрив, що азот нагромаджується в бульбочках, які утворюються на коренях рослин під впливом життєдіяльності мікроорганізмів. Нім. агрохімік Г. Гельрігель остаточно встановив, що азот повітря засвоюють мікроорганізми, які живуть у бульбочках на коренях бобових рослин. Нім. учений Ю. Лібіх (1840) створив теорію мінер. живлення рослин, яка відіграла велику роль у розвитку уявлень про живлення рослин і про добрива.

У Росії розвиток А. зв'язаний з працями О. М. Енгельгардта (1888) по використанню фосфоритного борошна; Д. І. Менделєєва — ініціатора вивчення в ґрунтових умовах ефективності кісткового борошна, суперфосфату і вапна; А. Є. Зайкевича (1888), який запропонував рядковий спосіб внесення суперфосфату; П. А. Костичева (1884), автора першого посібника з агрохімії. Великий вплив на розвиток А. зробив К. А. Тімірязєв. У 90-х рр. 19 ст. за його пропозицією були збудовані перші вегетаційні будиночки, в яких ставились досліди по вивченню живлення рослин та їх удобрення. Відкриття в нашій країні в кін. 19 ст. великих покладів фосфоритів дало новий поштовх розвитку А. Була доведена можливість безпосереднього застосування розмелених фосфоритів як добрива і використання їх для вироби, суперфосфату. Велика заслуга в цьому належить рад. агрохіміку Д. М. Прянішнікову, а також П. С. Коссовичу.

Після Великої Жовтн. соціалістич. революції розпочався новий етап у розвитку А. Індустріалізація країни і соціалістич. перетворення на селі викликали необхідність широкої хімізації землеробства. Незабаром після революції було створено Комітет по хімізації народ, г-ва, в 1919 — науковий інститут добрив, у 1928 — кафедри агрохімії при ряді вищих учбових с.-г. закладів. В 1931 у складі Всесоюзної академії с.-г. наук організовано Всесоюзний н.-д. інститут добрив, агротехніки і агрогрунтознавства. Перед інститутом та ін. наук. установами було поставлено завдання вивчити ефективність мінер. і органіч. добрив у різних грунтово-кліматичних та виробничих умовах і на цій основі розробити принципи раціон. розміщення і застосування добрив на території країни.

На Україні важливі агрохім. дослідження були проведені на дослідних полях, на дослідних станціях, в університетах, вищих учбових с.-г. закладах і в н.-д. установах. Зокрема, було встановлено ефективність на чорноземах мінер. добрив, особливо фосфорних, і вивчено динаміку поживних речовин у грунті. Було розв'язано важливі проблеми біологіч. фіксації в грунті елементів живлення, вивчено склад гною, компостів і умови їх застосування, досліджено закономірності надхо-

дження до різних рослин поживних речовин. Вперше було встановлено, що цукр. буряки засвоюють поживні речовини протягом усього періоду вегетації. В УРСР спочатку для зони бурякосіяння, а тепер для всіх зон складено карти грунтів, вивчено ефективність зелених і різних форм мінер. доорив, налагоджено виробн. гранульованого марганізованого суперфосфату, розроблено метод осолонцювання грунтів звичайними калійними солями і сильвінітом. Велика увага приділяється гіпсуванню солонцюватих і вапнуванню дерново-підзолистих грунтів. Інститутом фізіології рослин і агрохімії АН УРСР (тепер Інститут фізіології рослин Української академії с.-г. наук) розроолено і запропоновано використання відходів буровугільної промисловості для регулювання живлення рослин і підвищення якості біологічно збагачених на азот компостів і звичайного гною.

Радянська А. розвинула і теоретично обгрунтувала метод кореневого і позакореневого підживлення сільськогосподарських культур під час їх вегетації. Практично роз-в язано питання про застосування в СРСРмікродобрив (борних, мідних і марганцевих). Для радянської А. характерними є глибока теоретична основа, широка орг-ція комплексної дослідної роботи, тісний зв'язок з виробництвом. Все це і забезпечує А. можливість успішно розв'язувати найважливіші проблеми землеробства, розробляти заходи, спрямовані на дальше підвищення врожайності с.-г. культур і поліпшення якості с.-г. продукції.

Літ.: Лисенко Т. Д. Агробіологія. К., 1952-Мічуріні І. В. Вибрані твори. К.—X., 1949; Прянішнінов Д. М. Агрохімія. К., 1954; Тімі рязєв К. А. Вибрані твори, т. 2. К., 1949; Власюк П. А. Розвиток агрономічної хімії та ґрунтознавства нашої Вітчизни. К., 1954.

АҐРУС (Grossularia) — рід ягідних рослин род. ломикаменевих. Відомо понад 50 видів (європ., азіатські та американські). В СРСР найбільш поширений А. звичайний (Gr. reclinata). А. утворює кущі вис. до 1,5 м. Плоди (несправжня ягода) округлі або довгасті, забарвлені в білий, жовтий, рожевий, червоний або чорний колір, містять 6—12% цукрів, вітаміни А, В і С. З зелених і напівстиглих ягід виготовляють компоти і варення; стиглі ягоди — добрий десерт і сировина для виробн. мармеладу, соків, вин, начинок для цукерок та ін. В СРСР А. розводять в серед. і пн. зонах; на Україні — в усіх районах. Плодоносить на 2—3-й рік. Урожайність 8—32 кг з куща.

АГУТІ (Dasyprocta) -рід гризунів род. агутійових. А. трохи схожі на зайців. Довж. тіла до 50 см, хвоста — 1—1,5 см. Живляться рослинами, комахами і дрібними хребетними; активні вночі. Шкодять городам і плантаціям цукр.

Аґрус сорту Корсунь-Шевченківський.

тростини; використовуються як м'ясна дичина, легко приручаються. Відомо понад 10 видів А. в Гвіані, Бразілії, Перу, на Антільських о-вах, у Мексіці.

АДАЖІО (точніше ададжо; італ. adagio — повільно, спокійно) — 1) В музиці — а) повільний темп; б) музична п'єса або частина її, яка виконується в цьому темпі та має характер зосередженої думки, глибокого роздуму. 2) В балеті — класичний танець в повільному темпі з музикою наспівно-ліричного характеру.

АДАКНА (Adacna) - рід пластинчасто-зябрових молюсків род. серцевидкових (Cardiidae). Раковина довж. до 4 см, тонкостінна, з плоскими ребрами. Замкові зуби є лише у окремих представників у вигляді рудиментів. А. поширені у солонуватоводних басейнах з мулистим або піщано-мулистим дном. В УРСР окремі види А. живуть у лиманах дельт Дунаю та Дністра. Деякі А. відомі з четвертинних і пліоценових відкладів.

АДАМ (давньоєвр. — земля, глина) — за біблійною легендою, перша людина, яку нібито створив бог з глини, «прабатько роду людського». Християнська церква запозичила і поширювала цю легенду. Наукою доведено, що людина походить від людиноподібних мавп завдяки поступовому переходові їх до систематичної праці.

АДАМ БРЕМЕНСЬКИЙ (р. н. невід, п. бл. 1085) — пн.-німецький хроніст. Керував школою в м. Бремені. Залишив кілька творів, у яких подав важливі дані про народи Скандінавії та пд. узбережжя Балт. м., в т. ч. про слов'ян. Згадує Київ як суперника Константинополя в творі «Історія гамбурзьких єпіскопів».

АДАМАР (Hadamard) Жак (н. 8. XII 1865) — французький математик. Чл. Паризької Акад. наук (з 1912). Осн. праці присвячені теорії диференціальних рівнянь з частинними похідними, теорії чисел, теорії функцій комплексної змінної і механіки (проблема стійкості рівноваги). Багато уваги приділяв шкільному викладанню.

Тв.; Укр. перекл. — Елементарна геометрія, ч. 1—2. К., 1953—55; Lectures on Cauchy's problem. N. Y., 1923; Cours d'Analyse, v. 1—2. Р., 1927—30.

АДАМІВ МІСТ — низка піщаних відмілин та островів між о. Цейлон та п-овом Індостан. Через А. м. проходить з-ця, що зв'язує (частково на поромах) о. Цейлон з Індією.

АДАМС (Adams) Джон-Кауч (5. VI 1819 -21. І 1892) — англійський астроном. Член Лондон, королівського т-ва. Відомий теоре-тич. відкриттям планети Нептун (1845), зробленим незалежно від У. Левер'є на основі вивчення неправильностей в русі планети Уран. Запропонував нові методи теоретич. визначення вікового прискорення Місяця. А. належать інші важливі праці з небесної механіки.

АДАМС Самюел (1722—1803) — діяч визвольного руху пн.-американських колоній проти Англії. Один з організаторів революц. т-ва «Сини свободи» (1765), яке стало ініціатором скликання 1-го Континентального конгресу. А. в своїх писаннях доводив справедливість революц. виступів народ. мас; 1772 заснував «Комітет зв язку», що став формою мобілізації революц. сил в усіх пн.-амер. колоніях. А. виступав проти рабства.

АДАМСИТ (хлордигідрофенар-сазин) — органічна сполука миш'яку гетероциклічного ряду. А. — кристал, речовина жовтого кольору, t° плав. 195°, хімічно стійка, подразна, отруйна. Розпорошений А. при вдиханні викликає чхання, нежить, біль у грудях та блювання. Сучасний протигаз надійно захищає від адамситу.

АДАМЯН Петрос (1849—91) — вірменський актор. Н. в Константинополі. Сценічну діяльність почав у 1866. З 1879 грав у вірм. трупах в Росії. Гастролював у Москві, Петербурзі, Одесі, Харкові, Києві та ін. містах. У репертуарі А. було понад 200 ролей. Серед них: Арбецін («Маскарад» Лєрмонтова), Гам-лет, Отелло (однойменні п'єси Шекспіра), Масисян («Хатабала» Сундукяна) та інші.

АДАНА — місто на Пд. Туреччини. Адм. центр вілайєту Сейхан. 172,5 тис. ж. (1955). Четверте за величиною місто Туреччини. Центр важливого с.-г. р-ну країни (бавовник, цитрусові, зернові). Пром-сть: бавовноочисна, текст., харчова.

АДАПІС (Adapis) — рід викопних ссавців роду лемуроподібних (Lemuriformes). Відомо кілька видів. А. знайдені в еоценових відкладах Швейцарії, Франції і Англії. А. вважають одним з предків вузьконосих мавп, водночас А. мають явні ознаки спорідненості з своїми предками — комахоїдними.

АДАПТАЦІЯ (лат. adapto — пристосовую) — пристосування тваринних і рослинних організмів до умов навколишнього середовища.

Під біол. А. розуміють процес пристосування організмів протягом багатьох поколінь до умов середовища, що змінюються. Наукове обгрунтування біол. А. вперше дав Ч. Дарвін, який визнавав невід'ємними властивостями організмів мінливість і спадковість. За Дарвшом, корисні зміни будови організмів, які виникають під впливом середовища, закріплюються і стають спадковими в процесі еволюції. Це забезпечує постійне нагромадження та зміну пристосувань, тобто А. тварин та рослин до певних умов існування. Приклади біол. А.: подовшання шерсті тварин під впливом холоду, фототропізм рослин, мімікрія та ін. Рад. творчий дарвінізм, видатними представниками якого є І. В. Мічурін та Т. Д. Лисенко, широко використовує явище біологічної А. в інтересах народ, господарства.

Під фізіол. А. розуміють властивість організмів швидко пристосовуватись до деяких, іноді порівняно короткочасних, змін середовища. Швидкість фізіол. А. залежить від функціон. властивостей нервової системи, а також від заг. стану організму. Найпомітніша А. зорових, шкірних, нюхових і смакових аналізаторів. Приклади фізіол. А.: пристосування ока до чіткого розрізняння предметів п умовах мінливого освітлення, пристосування організмів до перебування в умовах низького атмосферного тиску, що зумовлює недостатнє постачання тканинам кисню (А. до висоти), та ін.

АДАСОВСЬКА — див. Заньковецька Марія Костянтинівна — велика українська актриса.

АДАТ (з араб.) — загальна назва звичаєвого права у деяких мусульманських народів. Складаючись століттями, А. носить відбиток родоплемінних та феод. відносин.

У дореволюційній Росії А. був особливо поширений серед горян Кавказу (викуп нареченої, кривава помста, побратимство тощо).

АДАШЕВ Данило Федорович (р. н. невід. — п. 1561) — російський військовий діяч. Відзначився в Казанському поході Івана IV (Грозного) 1552 і в Лівонії (1558). 1559 з 8-тис. військом, до якого входили і запорозькі козаки, на річкових суднах, збудованих у Кременчуку, спустився Дніпром в Чорне море. На зх. узбережжі Криму військо А. розбило кілька загонів хана Девлет-Гірея і визволило з тур. неволі багато росіян і українців. В період загострення боротьби Івана IV з князівсько-боярським угрупованням А. був страчений.

АДВЕКЦІЯ (лат. advacto — доставка) -переміщення повітря у горизонтальному напрямі і перенесення разом з ним тепла, вологи тощо. А. холодних і теплих, сухих і вологих повітряних мас відіграє важливу роль у метеорологічних процесах і тим самим впливає на стан погоди.

АДВЕНТИВНІ ОРГАНИ У РОСЛИН (лат. adventicius — зайшлий, надзвичайний). Див. Придаткові органи у рослин.

АДВЕНТИСТИ (лат. adventus — пришестя) — одна з християнських сект, яка проповідує віру в близький кінець світу, «друге пришестя Христа» та встановлення «тисячолітнього царства божого». Сьомим, святковим днем тижня більшість А. визнає суботу, бо за біблійною легендою в цей день бог відпочивав після шести днів праці над створенням світу. Звідси й назва секти -«адвентисти сьомого дня», або суботники.

Виникла секта А. у 30-х рр. 19 ст. в середовищі американської дрібної буржуазії. Її засновником був фермер-баптист Вільям Міллер. В Росію адвентизм проник у 80—90-х рр. 19 ст. через німців-колоністів Таврійської губернії. Своїм віровченням А. сіють занепадницькі настрої, пасивність, тривогу, відривають віруючих від активного суспільного життя. Особливо антисуспільною, реакційною с ідеологія незареєстрованих А. — «реформістів», які, дотримуючись «санітарної реформи», заперечують статеве життя та дітородіння, військову повинність і взагалі вороже ставляться до політичних, соціальних і культурних заходів Радянської влади. Світовим центром А. є «Генеральна конференція адвентистів сьомого дня» (м. Батл-Крік, США).

Літ.: Куп М. Релігійне сектантство. Львів, 1958; Питання атеїзму. К., 1958; Наука и религия. М., 1957.

АДВЕРБІАЛІЗАЦІЯ (лат. adverbium — прислівник) — перехід будь-якої частини мови (перев. іменника і прикметника) у прислівник, напр.: трудівник працює ранком (пор. — замилувався літнім ранком). Процес А. у слов. мовах збільшує кількість прислівників, розширюючи цим функцію обставинних слів у реченні.

АДВОКАТУРА — добровільне об'єднання осіб, що подають юридичну допомогу населенню та орг-ціям порадами, складанням різних документів, участю в суд. процесах.

Особливе значення має участь адвокатів у кримін. справах, що є одним з засобів забезпечення конституційного права обвинуваченого на захист (ст. 91 Конституції УРСР).

Згідно з «Основами кримінального судочинства Союзу РСР та союзних республік» (1958) захисник допускається до участі у справі з моменту пред явлення обвинуваченому матеріалів справи для ознайомлення, а в справах про злочини неповнолітніх та осіб які мають фіз. чи псих, вади, — з моменту пред'явлення обвинувачення. Вся діяльність А. покликана сприяти зміцненню соціалістич. законності. Відповідно до «Основ законодавства про судоустрій Союзу РСР, союзних та автономних республік» адвокати об'єднані в колегії — обласні, крайові, а в авт. та союзних республіках, які не мають обласного поділу, — республіканські, що діють на підставі затверджуваного Верховною Радою республіки положення. Колегії провадять свою діяльність через юридичні консультації під керівництвом президії, що обирається на зборах членів колегії. Загальне керівництво А. здійснює республіканське Міністерство юстиції.

А. була засн. на підставі декрету № 2 про суд РСФРР від 20 лютого 1918 як колегія правозаступників. В УРСР А. засн. згідно з тимчасовим положенням про народ. суд та революц. трибунали від 19 лютого 1919. 26 трав. 1922 ЦВК РСФРР і 2 жовтня 1922 ЦВК УРСР затвердили нові положення про А. як колегії захисників — самодіяльні добровільні орг-ції. В дореволюційній Росії А. була утворена під час судової реформи 1864 як стан присяжних повірених та їх помічників. А. дореволюційної Росії обслуговувала гол. чин. заможні класи. У Зх. Європі А. виникла в період пізнього феодалізму і розвинулася з приходом до влади буржуазії, яка реформувала суд. процес на засадах гласності, змагальності, участі присяжних засідателів. Адвокати в капіталістич. країнах представляють інтереси буржуазії в судах, обслуговують як юрисконсульти банки, трести, монополії. Там послуги А. майже недоступні для трудящих.

Літ.: Вышинский А. Я. Судоустройство в СССР. М., 1939; Карев Д. С. Органиаация суда и прокуратури в СССР. М., 1954; Шаламов М. П. История советской адвокатуры. М., 1939.

АДДАКС, нубійська антилопа (Addax nasomaculatus) — була поширена в пустельних районах Пн. Африки, тепер живе в Нубії. В Стародав. Єгипті А. розводи, і н як м'ясну свійську тварину. Довж. тіла (без хвоста) 2 м, вис. в холці 1 м, роги ліровидні. трохи закручені гвинтоподібно, на ²/₃ довжини кіль часті. Об'єкт мисливства.

АДДІС-АБЕБА — столиця, торговельно-фінансовий і культурний ц. Ефіопії. Нас. 402 тис. чол. (1956). Місто розташоване в центрі країни (пров. Шоа) на нагір'ї, на вис. 2400 м над рівнем моря. А.-А. заснована 1885. В 1936—41 А.-А. була окупована фашистською Італією. Промисловість А.-А. розвинута слабо: невеликі підприємства по переробці с.-г. сировини, цементний завод. Поширені кустарноре-місничі майстерні. Університетський коледж А.-А. — єдиний в країні вищий учбовий заклад. Нац. музей, Над. б-ка. 3-ця зв'язує А.-А. з портом Джібуті в Аденській зат. Вузол шосейних шляхів.

Аддіс-Абеба. Центр міста.

АДДІСОН Джозеф (1. V 1672 — 17. VI 1719) англійський письменник і політ. діяч партії вігів. Автор трагедії «Катон» (1713). Разом із своїм другом і співробітником Р. Стілом вважається основоположником англ. журналістики. В журн. «Балакун» («The Tattler», 1709—11), «Глядач» («The Spectator», 1711—14), «Опікун» («The Gueardian», 1713) А. культивував жанр стислого сатирич. нарису, що прокладав шлях до англ. реаліст, романа 18 от.

АДДІСОНОВА ХВОРОБА (бронзова хвороба) — описане Т. Аддісоном (1855) захворювання, що виникає в зв'язку з порушенням функцій надниркових залоз, яке найчастіше є наслідком їх туберкульозного ураження. А. х. спостерігається порівняно рідко, переважно у віці 30—50 років. Розвивається поступово, супроводиться м'язовою слабістю, розладами травлення, бронзовим забарвленням шкіри и слизових оболонок. Перебіг і прогноз А. х. стали легшими у зв'язку з застосуванням гормонотерапії та нових протитуберкульозних засобів.

АДЕКВАТНИЙ (лат. adaequatus — прирівняний) — рівний, цілком відповідний, тотожний. Адекватне пізнання — пізнання, яке точно відображає реальну дійсність.

АДЕЛАЇДА — місто в Австралійському Союзі, порт у бухті Сент-Вінсент Великої Австралійської зат. Адм. ц. штату Південна Австралія. 544 тис. ж. (з передмістями, 1958). Підприємства машино- і автомобілебудування, шерстяної, швейної, взуттєвої і різних галузей харчової промисловості. Залізнич. вузол. Вантажооборот порту 5 млн. т на рік. Університет (засн. 1874), музеї.

АДЕЛІ ЗЕМЛЯ — частина Антарктиди між 136° 20' і 142° 20' сх. д., що омивається Індійським ок. А. З. вкрита льодовиками. Клімат дуже суворий. Часті штормові вітри. Відкрив А. З. 1840 франц. мореплавець Ж. Дюмон-Дюрвіль.

АДЕЛЬГЕЙМ, брати Роберт (1860 — 1934) і Рафаїл (1861—1938) — російські актори, нар. арт. РРФСР. Н. у Москві в сім'ї лікаря. Після закінчення драм. школи у Відні деякий час працювали в Німеччині і Швейцарії; 1894 повернулись до Росії. Постійно гастролюючи по країні, А. дуже часто виступали в Києві, Харкові, Одесі. Головні ролі Роберта А.: Отелло, Гамлет, Річард III (в однойменних трагедіях Шекспіра), Карл Моор («Розбійники» Шіллера), Дон-Жуан («Дон-Жуан» О. Толстого). Головні ролі Рафаїла А.: Яго, Лір («Отелло», «Король Лір» Шекспіра), Франц Моор («Розбійники» Шіллера) та інші.

«АДЕЛЬФОТЕС» Грамматика до броглаголиваго еллинословенскаго языка...» — складена 1588 Арсеніем Еласонським разом з учнями Львівської братської школи. Видана 1591 у д рукарні Львівського братства двома мовами: грецькою і староукраїнською. Тексти (грец. і староукр.) подані паралельно. Граматика поділяється на чотири частини: орфографію, просодію, етимологію і синтаксис. Особливості староукраїнської мови в А. відображені недостатньо. Це було при стосуванням до слов'янських мов грец. граматики Іоанна Дамаскіна, яка довго використовувалась складачами граматик у Москві, на Україні і в Білорусії.

АДЕН — 1) Колонія Великобританії на Пд. Аравійського п-ва. Складається з м. Адена, прилеглої території, о-вів Перім» Курія-Мурія і Камаран. Пл. 207 км², нас. 140 тис. чол. (1958), гол. чин. араби. 2) Протекторат Великобританії на прибережній рівнині Аравійського п-ова і пд. схилах Аравійського нагір'я. Рівнина — піщана пустеля, клімат тропічний; т-ра від +40 до +15°; середньорічна кількість опадів 60 мм; рослинність пустельного типу, є кілька великих оазисів (Лахедж). Нагір'я скелясте, вис. бл. 2000 м, клімат перехідний від тропічного до помірно континентального, опадів 400— 700 млі за рік. Рослинність: алое, акації, ладанне дерево. Осн. заняття населення — кочове скотарство; в оазисах вирощують просо, кавове дерево, фінікову пальму, плодові та ін. культури. Бджільництво. На узбережжі — рибальство. Протекторат А. поділяється на зх. та сх. частини: західна складається з дрібних араб. султанатів, зв'язаних з Англією угодами (найбільший Лахедж); східна — з султанатів Гадрамауту і о-вів Сокотра. Пл. бл. 300 тис. км², нас. 800 тис. чол. (1958). Кордони в бік пустелі точно не визначені, а з Ієменом — спірні.

Колонія і протекторат А. управляються губернатором; султанати — султанами або шейхами. Англія використовує А. як базу для боротьби з нац.-визвольним рухом у Пд.-Зх. Азії, а також для загарбницьких наскоків на сусідні землі, напр. Іємен. 3) Місто і порт на Пд. Аравійського п-ва на узбережжі Аден-ської зат.; адм. ц. брит. колонії Аден. 99,3 тис. ж. (1955). Торгівля кавою, нафтою, зерном. Судноремонт, соляні промисли. За 28 км від А.—великий нафтоперегінний завод.

Зворотна сторінка титульного аркуша «Адельфоте-са» з зображенням старовинного герба міста Львова і віршем на честь міста.

А. — важливий опорний пункт стратегіч. і торг. зв'язків з Пд.-Сх. Азією, Далеким Сх.; військ.-мор. база Англії, що контролює вихід з Червоного м. в Індійський океан.

А. в старод. і серед.-віч. часи був важливим торг. пунктом. Після великих географічних відкриттів м. А. занепало. 1839 Англія захопила А. для забезпечення підступів до Індії. Прориття Суецького каналу піднесло значення А. як військ. бази. 1956, під час англо-франко-ізраїльської агресії проти Єгипту, Англія використала А. як базу для наступу на Єгипет зі сходу.

АДЕНАУЕР Конрад (н. 5. 1 1876) — німецький буржуазний політ. і держ. діяч, юрист. Один з лідерів кол. Католицької партії центра. 1917—33—обер-бургомістр м. Кельна. 1920—32—голова прусської Держ. ради. Був на керівних постах в Німецькому банку та в ряді пром. компаній. З 1946 очолює Християнсько-демократичний союз в Зх. Німеччині. З вересня 1949—канцлер Федеративної Республіки Німеччини.

А.— прихильник політики «холодної війни» і відродження німецького мілітаризму. Був ініціатором вступу ФРН в НАТО. Уряд А. не раз відхиляв пропозиції НДР про возз'єднання Німеччини на мирній демократичній основі.

АДЕНІЛОВА КИСЛОТА, аденозин-монофосфорна кислота (АМФ)— складна органічна сполука, нуклеотид; виявлена в усіх організмах. Складається з пуринової основи — аденіну, вуглеводу рибози й фосфорної к-ти. Міститься в багатьох ферментах. Найважливіше похідне — аденозин-трифосфорна кислота.

аденозинтрифосфорна кислота, аденілпірофосфорна кислота (АТФ) — складна органічна речовина, нуклеотид — сполука аденілової та пірофосфорної кислот. Відіграє дуже важливу роль в життєдіяльності тварин і рослин: молекула А. к. включає 3 залишки фосфорної кислоти. Під впливом ферменту аденозинтрифосфатази відщеплюється один з цих залишків, під впливом ферменту апірази — дві. Відщеплення фосфорних кислот супроводиться виділенням значної енергії, використовуваної організмом для різних фізіологічних функцій.

АДЕНОЇДИ (грец. αδην — залоза та ειδος — вид)—розрощення лімфатичних утворень носоглотки ; найчастіше спостерігаються у дітей віком від 3 до 10 років. Виникненню А. сприяють перенесені інфекц. захворювання дит. віку, іноді — природжені особливості організму. Ознаки А.: закладання носових ходів, хронічний нежить, розлади носового дихання, порушення росту лицьового скелета, глухість голосу, зниження слуху, неспокійний сон, кволість. Лікування А. здебільшого хірургічне. При невеликому розмірі А. поступовому розсмоктуванню їх сприяє заг. оздоровлення дитини. АДЕНОКАРЦИНОМА (грец. αδην — залоза, καρκινωμα — рак) — злоякісна пухлина, що розвивається з епітелію залоз. Див. також Рак.

АДЕНОМА (від грец. αδην — залоза) — доброякісна пухлина, що розвивається з епітелію різних залозистих органів (грудна залоза, печінка, нирки, яєчники, щитовидна залоза та ін.); будовою подібна до відповідної залози. Іноді злоякісно перероджується, тому підлягає видаленню.

АДЕНСЬКА ЗАТОКА — затока на Пн. Зх. Індійського ок. між п-овами Аравійським і Сомалі. Зв'язана через Баб-ель-Мандебську протоку з Червоним м. Глибина А. з. до 3398 м. Важливі порти: Бербера (Брит.), Джібуті (Фр.), Аден (військ.-морська база Брит ).

АДЕПТ (лат. adeptus, буквально — той, що досяг) — 1) Той, кому відкрито таємниці якого-небудь вчення, секти. 2) Ревний послідовник, прихильник якоїсь ідеї, вчення, напряму мистецтва і т. ін.

За середньовіччя алхіміки називали А. людину, що нібито знала, як виготовляти «життєвий еліксир» і «філософський камінь», тобто вміла перетворювати звичайні метали в срібло й золото.

АДЖАНТА — комплекс 29 буддійських храмів і монастирів, висічених у скелях поблизу с-ща Аджанта шт. Гайдарабад в Індії. А. є пам'ятником інд. архітектури 2 ст. до н. е. — 7 ст. н. е. Кожний храм («чайтя») складається з нефа і бокових крил, відокремлених від нього стовпами. Монастир («віхара») має вестибюль, оточений колонами квадратний зал із склепінчастою стелею, біля якого містяться келії і святилище. А. вражає багатством архітектурних форм, скульптурного та орнаментального оздоблення і майстерними розписами. Сюжети розписів — «джатаки» (земні перевтілення Будди) — життєві, насичені гуманізмом і любов'ю до природи. Вони в яскравих образах відбивають життя Індії тієї епохи.

Внутрішній вигляд храму («чайтя») в Аджанті.

Літ.: Тюляев С. И. Архитектура Индии. М., 1939; ПрокофьевО. Росписи Аджанты. «Искусство», 1957, № 4. . ,

аджаро-імеретинський хребет (Аджаро Ахалціхський хребет) — гірський хребет у системі Малого Кавказу, в межах Груз. РСР. Простягається від Чорного м. до р. Кури і обмежовує з Пд. Колхідську низовину. Середня висота 2 тис. м, схили вкриті широколистими та хвойними лісами, на найвищих частинах гір — альпійські луки.

АДЖАРСЬКА АВТОНОМНА РАДЯНСЬКА СОЦІАЛІСТИЧНА РЕСПУБЛІКА {Аджарія) — у складі Груз. РСР. Розташована на Пд. Зх. Грузії, на узбережжі Чорного м. На Пд. Адж. АРСР межує з Туреччиною. Пл 3,0 тис. км². Нас. 242 тис. чол. (1959). Поділяється на 5 р-нів; має 2 міста і 2 селища міського типу. Столиця — м. Батумі.

Природа. Рельєф, крім приморської смуги, гірський. На Пн. простягаються Аджаро-Імеретинський, на Сх. — Арсіанський, на Пд. — Шавшетський гірські хребти. Лише вздовж узбережжя лежать невеликі низовини — Кахаберська і Кобулетська. Копалини: мідь, сірчаний колчедан, керамічні глини. Клімат приморської частини вологий, субтропіч., м'який; його особливістю є невелика {мінім. для СРСР) річна амплітуда т-р і макс. кількість опадів (2500—3000 мм на рік). У високогірних р-нах зима тривала, літо прохолодне. Найбільша р. Чорох (у межах А. — нижня течія); гол. водна артерія — Аджаріс-Цкалі (притока р. Чороху) багата на гідроенергію. Грунти в горах гірськолучні та гірськолісові; у передгір'ях червоноземні. Схили гір вкриті лісами (каштан, дуб, граб, бук, ялина, смерека). У лісах водяться дикі свині, олені, козулі та ін. У передгір'ях ліси вирубані і на місці їх закладені плантації субтропіч. культур.

Населення. Осн. нас. — грузини (аджарці), в містах живуть також росіяни і вірмени. Серед. густота нас. 80,8 чол. (1959) на 1 км². Бл. 70% нас. зосереджено в прибережній зоні. Міське населення становить 43% (1959). Міста: Батумі, Кобулеті.

Історія. А. — один з найдавн. країв Грузії. Вже 6—4 ст. до н. є. була відома грекам як частина Колхіди. До 16 ст. А. входила до складу різних груз. д-в. У 2-й пол. 16 ст. у зв'язку з ослабленням Грузії А. захопила Туреччина. Тур. панування дуже тяжко відбилося на економіці і культурі А. Торгівля полоненими, яку вела Туреччина, розоряла країну. Тур. чиновники гнобили населення, проводили політику омусульманення. Все це викликало часті народні повстання (1680, 1685, 1697, 1791—1815, 1819, 1856). Панування відсталої Туреччини прирікало трудящих А. на національний і культ. занепад. Але аджарці зберегли свою самобутність і нац. культуру. Росія допомогла А. визволитися від тур. ярма. 1878 за Берлін, трактатом, що завершив рос.-тур. війну 1877— 78, А. була приєднана до Росії. Це позитивно вплинуло на дальший розвиток А. З кінця 80-х рр. 19 ст. в А. почалося зростання промисловості, збільшилась чисельність пролетаріату (1898 тільки в Батумі — 11 тис. чол.). У 1901 в Батумі утворилась с.-д. орг-ція. 9 березня 1902 Батум. к-том РСДРП на чолі з Й. В. Сталіним була організована велика демонстрація. Під час революції 1905—07 в А., як і в ін. місцях Росії, відбувалися страйки, заворушення і збройні повстання робітників та селян.

Після перемоги Великої Жовтн. соціалістичної революції в Росії встановлення Радянської влади в А. відбувалось в боротьбі з інтервентами та меншовиками. У квітні 1918 Батумську обл. і Батумі загарбали тур. війська. В грудні 1918 А. окупували англ. інтервенти, які в липні 1920 передали владу меншовикам. Інтервенти і меншовики жорстоко розправлялися з трудящими. 18 березня 1921 трудящі А. з допомогою Червоної Армії повалили диктатуру меншовиків і встановили Рад. владу, яка націоналізувала пром-сть, конфіскувала поміщицькі землі, відокремила церкву від д-ви і школу від церкви.

Адж. АРСР в складі Груз. РСР була утворена 16 червня 1921. У грудні 1922 Адж. АРСР в складі Груз. РСР увійшла до ЗСФРР і через неї — до Союзу РСР. За роки Рад. влади в А. було проведено соціалістич. індустріалізацію і колективізацію с. г., ліквідовано експлуататорські класи. Батумі перетворився у великий пром. центр. 25 жовтня 1937 12-й з'їзд Рад А. прийняв першу Конституцію Адж.

АРСР, що відобразила перемогу соціалізму в країні. У післявоєнні роки трудящі А. досягли нових успіхів у розвитку соціалістич. економіки і культури.

Народне господарство. А. входить до складу Груз. економіч. адм. р-ну. В республіці розвинуті субтропіч. г-во, пром-сть по переробці с.-г. сировини, нафти, а також машинобудування. 1958 валова продукція промисловості зросла порівняно з 1927 в 63 рази.

Головний пром. центр А. — Батумі, до працюють: нафтоперероб. (нафта надходить нафтопроводом і з-цею з Баку), маш.-буд. (устаткування для чайної, винороб. і консервної промисловості), суднобуд.-судноремонтний, цинкувальний, три електротехнічні, шкіряний, кофеїновий (на відходах чайних ф-к) заводи, цитрусовий, деревообр. і м'ясокомбінати, чаєпресувальна, взуттєва, швейна і мебльова ф-ки. В Батумському і Кобулетському р-нах 11 чайних ф-к, тунгоолійний і ефіроолійний заводи. Первенець 1-і п'ятирічки— Аджаріс-Цкальська ГЕС. Крім неї, в А. є 29 міжколг. і 18 колг. електростанцій. Понад 50% колгоспів А. електрифіковано. В А. 166 колгоспів і радгоспів (на 1 січня 1959). Заг. посівна площа А. (на кінець 1958) становила 17,1 тис. га', 2/3 посівних площ — під кукурудзою. Профілюючі с.-г. культури (чай і цитрусові) зосереджені в приморській смузі. В Чакві, поблизу Батумі, в кінці 19 ст. були закладені перші в Росії чайні плантації. 1959 під культурою чаю було 6207 га, 1958 зібрано і здано д-ві 23,5 тис. т чайного листу. А. належить 1-е місце в СРСР по врожайності чаю (4340 кг з 1 га, 1958). Під цитрусовими 1958 було зайнято 5,2 тис. га — більше половини цитрусових насаджень всієї Грузії. З субтропіч. культур є насадження тунгу (2 тис. га), хурми, мупшули, бамбука, евкаліпта та ін. На 1 січ. 1958 було 93 тис. голів вел. рогатої худоби, 37 тис. овець та кіз. Транспортний вузол А. — м. Батумі, один з найбільших портів СРСР на Чорному м., кінцева станція Закавказької з-ці і Кримсько-Кавказької морської лінії. Вздовж узбережжя Чорного м. проходить електрифікована з-ця Батумі — Самтредіа і шосе (Батумі — Самтредіа — Сочі — Новоросійськ). Шосе Батумі — Ахалціхе — Ахалкалакі — Ленінакан зв'язує А. з пд. р-нами Грузії і з Вірменією. Гол. засіб місцевих сполучень — автомобільний транспорт (заг. довжина шосейних шляхів 1 тис. км). Повітряне сполучення з Москвою, Одесою, Тбілісі.

Охорона здоров'я. На 1 січ. 1959 в Адж. АРСР було 38 лік. закладів на 1,9 тис. ліжок,

7 диспансерів, 31 амбулаторний заклад, 45 дитячих ясел на 1330 місць, 841 лікар і 1,9 тис. чол. середнього мед. персоналу (в системі М-ва охорони здоров'я). Гол. курорти А.: Батумі, Зелений Мис, Кобулеті та ін., де працює 8 санаторіїв на 675 ліжок та 14 будинків відпочинку на 1975 місць.

Культура. За роки Рад. влади в А. відбулися великі культ, перетворення. Здійснено заг. обов'язкове навчання рідною мовою, збудовано широку сітку культ.-осв. закладів.

В 1957/58 навч. р. в 387 заг.-освітніх школах було 43,7 тис. учнів, в 8 серед. спец. навч. закладах — 2,1 тис. учнів, а в Батумському мед. інституті 914 студентів. Всього в 1958 випущено 698 спеціалістів з вищою і серед, спец.

освітою. Працюють 5 н.-д. установ, в т. ч. Батумський н.-д. інститут АН Груз. РСР, бо-таніч. сад, філіали всесоюзних інститутів чаю, лікарських і ароматич. рослин та ін., 240 клубів, 222 масові б-ки, в яких налічується понад 750 тис. книг. Є Держ. драм. театр, філармонія, ансамбль пісні і танцю, 116 кіноустановок, 2 музеї. Видається 7 газет; є книжкове в-во. На 1 жовтня 1957 в А. налічувалось 9152 радіоприймачі і 15 024 радіотрансляц. точки. Розвиток грузинської л-ри почався в А. лише після встановлення Рад. влади. Найвідоміші груз. рад. письменники Аджарії — П. Лорія, Н. Малазонія, Ф. Халваші, Г. Салуквадзе, П. Руруа, А. Шервашідзе та ін. З 1958 виходить груз. мовою журн. «Літературна Аджарія» — орган Аджар. відділення Спілки письменників Груз. РСР. Іл. див. на окремому аркуші с. 20—21.

Літ.: Бердзенишвили И., Джавахишвнлн И., Джанашиа С. История Грузни, ч. 1. С древнейших времен до начала XIX века. Изд. 2. Тбилиси, 1950; Революция 1905—1907 гг. в Грузин. Сборник документов. Под ред. Ш. В. Цагарейшвили. Тбилиси, 1956; Хачапуридзе Г. В. Борьба грузинского народа за установление Советской власти. М., 1956; Очерки истории Коммунистической партии Грузии, ч. 1. Под общ. ред. В.Г. Эсаиашвили. Тбилиси, 1957; Грузинская ССР. М., 1958.

АДЖАРЦІ — етнографічна група грузинів, основне населення Адж. АРСР. Розмовляють одним з діалектів груз. мови. А. з 2-ї пол. 16 ст. до 70-х рр. 19 ст. перебували під гнітом турків, але зберегли груа культуру і національну самобутність. Тур. гніт спричинився до поширення серед А. мусульманства, яке негативно вплинуло на їхні побут і звичаї. Особливо тяжким було становище аджарської жінки. За Рад. влади А. стали рівноправною складовою частиною грузинської соціалістич. нації. Осн. ч. населення — землероби, садівники, скотарі. А. працюють також на пром. підприємствах. У побуті відбулися корінні зміни; розквітли нац. культура, напод. мистецтво.

АДЖМІР — місто на Пн. Індії, в шт. Раджастхан. Нас. 196,6 тис. чол. (1951). Бавовноочисні, бавовняні, трикотажні ф-ки, залізнич. майстерні. Залізнич. вузол. Ц. ремісництва: ручне прядіння, ткацтво, різьблення по дереву. А. — одне з старод. міст Індії. Архітектурні пам'ятники: мечеть (12 ст.), палац (кін. 16 — поч. 17 ст.).

АДЗЕЛЬО (Azeglio) Массімод' (22.Х 1798 — 15.I 1866) — італійський політ, діяч і письменник, один з ідеологів і лідерів правого крила італ. нац.-визвольного і об'єднавчого руху. Брав участь у боях проти австрійців 1848; 1849—52 — прем'єр-мін. і мін. зак. справ П'ємонту. Відстоював ідею об'єднання Італії «зверху» під владою Савойської династії. Автор кількох істор. романів: «Етторе Ф'єрамоска» (1833), «Нікколо де-Лапі» (1841) та інших.

АДИВАР Халіде Едіб (н. 1884) — турецька письменниця. Ранні романи («Хандан» та ін.) присвячені становищу тур. жінки. Після 1908 А. активно проповідувала пантюркізм (шовіністичний роман «Новий Туран», 1912). Антиімперіалістичні твори «Вбийте блудницю» (1920), «Вогняна сорочка» (1922) та ін. змальовують героїку нац.-визв. боротьби. Дальша літ. діяльність А. свідчить про її ворожість до прогресивних ідей.

Тв.: Укр. перекл. — В огні. Львів, 1927; Вогняна сорочка. X., 1929.

АДИГЕЙСЬКА АВТОНОМНА ОБЛАСТЬ (Адигея) — обл. в складі Краснодар. краю РРФСР. Розташована на Пн. Кавказі, вздовж лівих берегів річок Кубані та Лаби. Утворена 27 липня 1922 Пл. 4,5 тис. км². Нас. 286

тис. чол. (1959). Поділяється на 7 районів. Центр — місто Майкоп.

Природа. За рельєфом територія А. а. о. поділяється на дві частини: низовинну — північну і передгірську — південну. Більша — низовинна ч. — слабохвиляста рівнина до 100 м вис. Менша — передгірська ч. — прилягає до підніжжя пн. схилу Гол. Кавказького хр., має висоту до 300 м і поділена долинами лівих приток Кубані та Лаби. В А. а о. с поклади нафти та мінер. джерела (типу Мацести). Клімат помірно теплий. Пересічна т-ра січня —1,6°, лип. +22,2°. Опадів понад 700 мм на рік (Майкоп). Максимум влітку. Найбільша річка — Кубань. Стік Кубані регулюють 2 водоймища — Тщикське (вище гирла р. Бєлої) і Шапсугське (нижче м. Краснодара). У межах А. а. о. в р Кубань впадають Бєлая, Пшиш, Псекупс, Афіпс. Грунти чорноземні; на рівнині потужні чорноземи, у передгір'ях — вилуговані. Ліси (дуб, бук, граб) зосереджені на Пд.

Населення. Переважають адигейці, є росіяни, українці та ін. Міськ. нас. 95 тис. чол. (1959), зосереджене в центрі обл. — Майкопі. Серед, густота — 63,6 чол. на 1 км².

Історія. Територію сучас. А. а. о. ще за античних часів населяли предки адигейців (адигів). Вони є нащадками стародавніх касогів, які за часів Київської Русі входили до складу Тмутараканського князівства і підтримували тісні зв'язки з сусідніми слов'янськими народами. Під загрозою турецького і персидського поневолення ці зв'язки знайшли свій закономірний розвиток у добровільному приєднанні Адигеї до Росії 1557. В дожовтневий час А. була однією з найвідсталіших окраїн Рос. імперії — народ не мав власної писемності, на 150 чол. припадав 1 учень, но було лік. закладів, промисловості майже не було — в 27 кустарних майстернях працювало 90 робітників. Адигейський народ терпів від подвійного гніту — царського самодержавства і місцевих експлуататорів. Разом з ін. народами нашої країни адигейці взяли активну участь у революц. боротьбі, висунувши таких борців-комуністів, як Мос Шовгенов та ін. Перемога Великої Жовтн. соціалістич. революції створила умови для економічного, політичного і культурного розвитку А. Вона дала їй державність і писемність. За роки Рад. влади А. а. о. перетворилась у квітучу область. В 1957 на відзначення 400-річчя добровільного приєднання до Росії і за успіхи в господарському і культ. будівництві А. а. о. було нагороджено орденом Леніна.

Господарство. А. а. о. входить до складу

Адигейська автономна область. 1- Пам'ятник героям громадянської війни в місті Майкопі. 2. Майкоп. Краснооктябрська вулиця. 3. Збирання винограду в колгоспі імечі Чапаєва Кошехабльського району.

Краснодар. економіч. адм. р-ну. В 1958 в порівнянні з 1937 валова продукція всієї промисловості зросла майже в 2,9 раза. Основна галузь промисловості—харчона (бл.67% всієї пром. продукції) — представлена Адигейським консервним комбінатом (один з найбільших в СРСР), З консервними заводами (Майкопський, Хату-кайський, Ханський), м'ясокомбінатом (Майкоп), ферментаційно-тютюновим, маслосироробними, маслоробними та ін. заводами. Набули

розвитку машинобудування, деревообробка та виробн. цегли. Верстатобуд. завод ім. Фрунзе, механіч. завод «Головлісзапчастина» (обидва в Майкопі), Майкопський мебльовий комбінат, мебльові ф-ки, цегельні. У Майкопі на р. Бєлій — ГЕС. В А. а. о. є 47 колгоспів, 17 радгоспів, 13 РТС (1957). Майже 57% зем. угідь становлять орні землі, 12% — сіножаті й пасовиська, 17% — ліси та чагарники, 2% — сади й виноградники, решта землі під водою, болотами та ін. Заг. посівна пл. 261,5 тис. га. Понад 50% займають зернові культури: пшениця (87,4 тис. га), кукурудза (48,9 тис. га); 14,2% — технічні: соняшник (23,8 тис. га), гід. коноплі (5 тис. га), жовтий тютюн (2,6 тис. га), цукр. буряки (2,1 тис. га); кормові займають бл. 22% площі. В р-ні Майкопа вирощують чай. Долини Кубані і Лаби — осн. р-н овочівництва і баштанництва, на Пд. — садівництво. Тваринництво молочно-м'ясного напряму; поширені свинарство, вівчарство, бджільництво. На 1 січня 1959 було (в тис. голів): великої рогатої худоби — 107,7 (вт. ч. корів — 48,3), овець — 115,1, свиней —93,2. Протяжність залізниць становить 90 км; автогужових шляхів — 673 км. По Кубані пароплавне сполучення на 136 км.

Культура. До Великої Жовтн. соціалістич. революції єдиною формою худож. творчості адигейців був фольклор; широко відомий нартський епос. Л-ра зародилась у перші роки Рад. влади. Народ, поет Ц. Теучеж (1855—1940), основоположник адигейської прози Т. Керашев (роман «Дорога до щастя», Сталінська премія, 1948), письменники А. Хатков, X. Андрухаєв, А. Євтих, М. Па-ранук, Ю. Тлюстен та ін. зображують соціалістич. перетворення Адигеї, оспівують дружбу народів. Адиг. мовою видані твори рос, укр. та ін. письменників. Укр. мовою видано твори А. Євтиха, Т. Керашева (К., 1955, 1956).

Дожовтневе образотворче мист. А. представлене лише народ, прикладними виробами, відомими з найдавніших часів. Оригінальний орнамент прикрашає гравіровані та філігранні вироби з черню. Поширені також золоте шитво, повстяні килими, різьблення по дереву і каменю. Живопис, графіка, скульптура з'являються лише за рад. часів (живописці Годов, Мамій, живописець і графік Шахбазян та інші).

Найпоширенішим видом адиг. народ.-пісенної творчості є сольна чоловіча пісня в супроводі чоловічого або мішаного хору. Ладова будова музики діатонічна, частіше мажорна. Цікаві нац. танці: парні (зафак і загатлят), хороводні (удж).

Муз. інструменти: шичепшин (смичковий), камиль (вид флейти), пхачич (вид кастаньєт). В А. а. о. є педагогічний інститут, 5 середніх спец. уч. закладів, театр, музей.

АДИГЕЙСЬКА МОВА — належить до абхазо-адигської групи іберійсько-кавк. мов. Крім адигейців, А. м. користуються кабардинці та черкеси. Найхарактерніші особливості А. м.: фонетика багата на приголосні (в діалектах до 70); у морфології відсутні розчленування іменників та прикметників, категорії роду і існує багатоособовість дієслів, напр.: «п-ф-а-р-и-гье-дигь» — «він спонукав їх пошити щось для тебе»; лексика насичена односкладовими коренями. Писемність (з рос. графікою в основі алфавіту) і літ. мова створені після Великої Жовтн. соціалістич. революції.

АДИГЕЙЦІ (самоназва — адиге) — народність, корінне населення Адигейської автономної області. Живуть також в Лазоревському і Туапсинському р-нах Краснодар. краю. Чисельність разом із спорідненими їм черкесами — 88 тис. (1939). Мова — адигейська, абхазо-адигської групи іберійсько-кавказьких мов. А. — європеоїди. Предки А. — племена ксркетів, зихів, меотів та ін. відомі ще з античних часів. На поч. 19 ст. у сх. племен А. (хатукаївців, бесленеївців, бжедугів) був, як і у споріднених з ними кабардинців, ієрархічний феодальний лад; зх. племена (натухайці, шапсуги, абадзехи) князів не мали, тут переважали вільні селяни-общинники. В А. існували родові пережитки. За релігійними поглядами віруючі А. — мусульмани. Старе житло — мазана плетена сакля. Одяг подібний до кабардинського. Наука, література, народна освіта рідною мовою розвинулись тільки за Рад. влади. Основна частина А. — землероби, скотарі, садівники; працюють також на промислових підприємствах.

АДИНАМІЯ (грец. αδυναμια — безсилля) — хворобливий стан, що проявляється у великій кволості, неспроможності рухатись тощо. Спостерігається найчастіше після важких інфекційних або виснажливих хвороб.

АДІ (Ady) Ендре (22. XI 1877—27. І 1919)— угорський поет, публіцист, продовжувач революційно-демократич. традицій Петефі в угор. л-рі. Поезія і публіцистика А. відіграли важливу роль у підготовці революц. подій 1918—19. У своїх творах А. виявив розуміння прагнень народу до свободи, оспівував революц. боротьбу трудящих («На землі Мате Чака», «Линемо у революцію», «Син пролетаря»).

Тв.: Укр.перекл. — Аді Е., Пожеф А. Вибране. Ужгород, 1949; Рос. перекл. — В кн.: Антология венгерской поэзии. М., 1952.

АДІАБАТИЧНИЙ ПРОЦЕС (грец. αδιαβατος — неперехідний) — зміна стану тіла без обміну теплом з навколишнім середовищем. А. п. можна здійснити, дуже швидко стискуючи або розріджуючи газ. Так, при поширенні звукових хвиль у повітрі чи ін. тілі в місцях згущення частинок т-ра підвищується, а в місцях розрідження — знижується. За дуже малий період коливання не відбувається помітного обміну теплом між місцями згущення і розрідження. Під час адіабатич. стискування тіла внутрішня енергія його збільшується, а при адіабатич. розширенні — зменшується; виконана робота при цьому дорівнює величиною і протилежна знаком зміні внутр. енергії системи. Адіабатич. розширення потоку нагрітого повітря і ненасич. пари з нижніх до верхніх шарів атмосфери є осн. причиною зниження т-ри потоку, конденсації водяної пари і утворення хмар. При опусканні повітряних мас відбувається зворотний А. п., внаслідок якого т-ра підвищується. На адіабатич. нагрівання й охолодження повітря в атмосфері накладаються ще теплові ефекти, спричинювані випромінюванням (див. Теплове випромінювання), теплопровідністю, конвекцією, а також випаровуванням та конденсацією. А. п. в ідеальному газі відображається рівнянням

Пуассона p1v1^k = p2v2^k, де p1, v1 та p2, v₂ — тиск і об'єми на початку і в кінці А. п., k — відношення теплоємності при сталому тиску до теплоємності при сталому об'ємі. Рівн. Пуассона можна надати вигляду

використавши для цього Клапейрона — Менделєєва рівняння. Графічно А. п. відображається кривою, яку наз. адіабатою. З малюнка видно, що певній зміні об'єму в А. п. відповідає більша зміна тиску, ніж в ізотермічному процесі.

Літ.: Фріш С. Е., Тіморєва А. В. Курс загальної фізики, т. 1. К., І952; Гандин Л. С. и д р. Основы динамической метеорологии. Л., 1955.

АДІДЖЕ — річка на Пн. Італії. У верхів'ях має назву Еч. Довж. 410 км, пл. басейну 14 700 км^г. Бере поч. на схилах Ецтальських Альп, впадає в Адріатичне м. Великі гідроелектростанції. Долиною А. проходить з-ця з Італії до Австрії.

АДЛЕР (Adler) Альфред (7. II 1870 — 28. V 1937) — австрійський психіатр і психолог, послідовник 3. Фрейда, засновник т. з. індивідуальної психології. Рушійною силою психіки А. вважав «прагнення до влади». Це прагнення нібито виникає з «почуття неповноцінності». За А. весь процес формування особистості, її характеру є результатом протесту проти цієї «неповноцінності». Ці антинаукові твердження А. перекликаються з реакційним «вченням» Ф. Ніцше про «волю до влади».

АДЛЕР Віктор (1852 — 1918) — один з організаторів і лідерів австрійської с.-д. партії, проповідник австромарксизму. Лікар за фахом, А. почав політ. діяльність як бурж. радикал, потім пристав до робітн. руху і немало сприяв перетворенню с.-д. партії в бурж. партію для робітників. У першу світову війну займав центристську позицію. 1918 був мін. зак. справ буржуазного уряду Австрійської республіки.

АДЛЕР Макс (15. І 1873 — 28. VI 1937) -один з лідерів австрійської соціал-демократії, філософ-ідеаліст, неокантіанець, теоретик австромарксизму. А. вважав дух і матерію елементами «досвіду», в основі суспільного життя людей вбачав моральні стосунки, тому соціологію зводив до етики. А. був запеклим ворогом і фальсифікатором марксизму.

АДЛЕР Фрідріх (н.9. VII1879) — один з лідерів австрійських правих соціалістів, син Віктора Адлера. Після утворення Австрійської республіки (1918) — учасник придушення революц. руху. А. брав участь у створенні 21/2-го Інтернаціоналу, а згодом став одним з лідерів Соціалістич. Інтернаціоналу. В філософії А. стояв на позиціях махізму, розгромленого В. І. Леніним у праці «Матеріалізм і емпіріокритицизм». А. був прихильником приєднання Австрії до імперіалістичної Німеччини.

АДЛЕРФЕЛЬД Густав (1671—1709) шведський воєнний історик. Супроводив Карла XII від поч. Північної війни 1700—21 до

розгрому швед. військ у Полтавській битві, в якій і загинув. 4-томна праця А. «Воєнна історія шведського короля Карла XII з 1700 до битви під Полтавою в 1709 р.», видана 1740 франц. мовою в Амстердамі, містить важливі матеріали про героїчну боротьбу рос. і укр. народів проти швед. загарбників.

АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО галузь

рад. соціалістичного права, яка об'єднує юридичні норми, що регулюють відносини як між держ. органами в процесі їхньої виконавчої і розпорядчої діяльності, так і між ними та громадськими організаціями й громадянами.

Норми А. п. також визначають орг-цію, повноваження і відповідальність органів держ. управління, права і обов'язки громадян і громадських орг-цій в сфері держ. управління. Виконавча і розпорядча діяльність органів держави полягає в практичній реалізації законів соціалістич. д-ви і рішень КПРС. Для цього д-ва організує і здійснює планування, облік і контроль; створює держ. апарат, розпоряджається матеріальними і грош. ресурсами; вживає заходів держ. заохочення і примусу. Норми А. п. визначають порядок утворення органів держ. управління, структуру, компетенцію, форми і методи виконавчої і розпорядчої діяльності в різних галузях суспільного життя. А. п. разом з ін. галузями соціалістич. права має на меті охорону і зміцнення соціалістич. власності, підвищення добробуту і культурного рівня народу, зміцнення рад. правопорядку, охорону прав громадян і забезпечення виконання ними своїх обов'язків, охорону держ. безпеки СРСР. Важливе місце в рад. А. п. займають норми, які визначають орг-цію керівництва народ. г-вом, систему і структуру господарських органів, а також норми, що регулюють управління в галузі народ, освіти, науки і культури, охорони здоров'я і соц. забезпечення.

А. п. складається з загальної і спеціальної частин. Перша включає норми, які визначають єдині для всіх органів держ. управління принципи організації і діяльності. Спеціальну частину становлять норми, що визначають орг-цію держ. управління в конкретних його галузях (народ. г-во, освіта, оборона та ін.). Норми А. п., що стосуються принципових питань держ. управління та інтересів країни в цілому, видаються органами СРСР, інші — видаються органами союзних республік. В УРСР діє Адміністративний кодекс Української РСР. Ряд норм А. п. УРСР міститься в окремих пост. уряду, затверджених ним статутах і положеннях, в інструкціях і наказах відомств, у рішеннях місцевих Рад депутатів трудящих УРСР.

Літ.: Ленін В. І. Твори. Вид. 4: т. 27. Чергові завдання Радянської влади; т. 33. Про «подвійну» підпорядкованість і законність; Адміністративний кодекс Української РСР. К., 1956.

АДМІНІСТРАТИВНИЙ КОДЕКС УКРАЇНСЬКОЇ РСР - єдиний законодавчий акт, який містить у систематизованому вигляді норми адміністративного права. Адміністративний кодекс Української РСР затверджений постановою ВУЦВК 12 жовтня 1927 з наданням йому чинності з 1 лютого 1928. «Завданням Адміністративного кодексу УРСР, — говориться в його статті 1, — с забезпечити запровадження революційної законності в адміністративній галузі та систематизувати правила, що регулюють, відповідно до основних принципів радянського ладу, діяльність адміністративних органів та інших органів влади в цій галузі». Відповідно до цього побудовано систему А. к. УРСР, який складається з таких розділів: заг. засади; адм. акти; заходи адм. впливу; ін. адм. примусові заходи; трудова повинність для боротьби з стихійним лихом; обов'язки населення в справі охорони громадського порядку; громадянство УРСР, його набуття і втрата; реєстрація і облік руху населення; т-ва, спілки, клуби, з'їзди, збори; правила про культи; публічні видовища, розваги та ігри; користування держ. прапором і печатками; нагляд адм. органів у галузі промисловості; нагляд адм. органів за торгівлею; порядок оскарження дій місцевих адм. органів. В 1956 А. к. УРСР видано у витягах. У цьому виданні вилучено скасовані норми, а також ті, які хоч офіційно не скасовані, але фактично втратили своє значення, змінено ряд застарілих термінів і додано нові, систематизовано законодавчі та інструктивні акти за станом на 1 січ. 1956.

Літ.: Адміністративний кодекс Української РСР. К., 1956; Я к у б а О. Адміністративний кодекс необхідно переглянути. «Радянське право», 1958, № 1.

АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПОРЯДОК РОЗГЛЯДУ ТРУДОВИХ СПОРІВ — в СРСР порядок розгляду трудових спорів деяких категорій працівників вищестоящими органами у порядку підлеглості, а не комісіями по трудових спорах і не судами.

АДМІНІСТРАТИВНІ СОЮЗИ МІЖНАРОДНІ (адміністративні унії)-організації, що створюються і функціонують на підставі багатосторонніх угод між державами для здійснення міжнар. співробітництва в питаннях економічного, адм. і культурного характеру. Перші А. с. м. (Міжнар. союз мір і ваги, Всесвітній телегр. союз, Всесвітній поштовий союз) виникли в 2-й пол. 19 ст. Наприкінці і після другої світової війни виникли нові А. с . м. — Міжнар. орг-ція цивільної авіації, Міжнар. банк реконструкції і розвитку, Міжнар. валютний фонд, а замість деяких з тих, що існували раніше, були створені ЮНЕСКО, Всесвітня метеорол. орг-ція, Міжнар. союз електрозв'язку, Продовольча і с.-г. орг-ція, Всесвітня орг-ція охорони здоров'я. Найважливіші А. с. м. уклали угоди з ООН і дістали статус спеціалізованих установ ООН. Деякі (Міжнар. залізнич. союз та ін.) не мають таких угод з ООН. Число учасників А. с. м. різне. Керівними органами А. с. м. є конференції (конгреси або асамблеї), виконавчими — бюро або комісії. УРСР, як і СРСР, є членом Всесв. поштового союзу, ЮНЕСКО, Міжнар. союзу електрозв'язку, Всесв. метеоролог. орг-ції і Всесв. орг.-ції охорони здоров'я.

АДМІНІСТРАТИВНІ СПОРУДИ - будівлі, призначені для різних, здебільшого державних, установ. У царській Росії — будинки міської думи, штабу військового округу, т. з. «присутствених місць» тощо. В СРСР створені нові типи А. с, що відповідають соціа-лістич. суспільному ладові, — Палаци Рад, будинки Верховних Рад, Рад Міністрів, рад-наргоспів, міськрад, райрад та ін.

АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНА РЕФОРМА НА УКРАЇНІ — перебудова адм.-територіального поділу республіки, здійснена в 1922—25.

До Великої Жовтн. соціалістич. революції Україна, як і вся Росія, поділялася на волості, повіти, губернії. Цей поділ був пристосований до завдань бурж. -поміщицької д-ви. Новий, рад. держ. лад вимагав і нового адм.-тер. поділу. Але громадянська війна та іноземна інтервенція не давали можливості взятися за цю справу. Лише перехід від війни до миру створив умови для такої перебудови. З усіх рад. республік ця робота вперше розпочалася на Україні. 1 лют. 1922 Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК) прийняв пост. «Про впорядкування і прискорення робіт по адміністративно-територіальному поділу УРСР» НКВС УРСР було доручено виробити з участю центр. відомств і місцевих органів влади докладний план районування республіки на основі наук, даних, господарських особливостей і скорочення адм.-тер. одиниць. Пост. З сесії ВУЦВК 6-го скликання від 25 жовт. 1922 було затверджено осн. принципи адм.-тер. поділу республіки, визначено норми населення для різних адм. одиниць, скасовано Кременчуцьку і Запорізьку губ., об'єднано Одеську і Миколаївську губ. На основі проведеної роботи 2 сесія ВУЦВК 7-го скликання пост. від 12 квіт. 1923 затвердила поділ республіки на 53 округи (замість 102 повітів) та 706 районів (замість 1989 волостей); кількість сільрад шляхом укрупнення було зменшено з 15 696 до 9307. В результаті заг. кількість адм.-тер. одиниць скоротилася з 17 787 до 10 066, тобто на 43%, а кількість працівників місц. органів влади з 92 304 чол. до 49 811, або на 46,1%. Вже цей етап А.-т. р. значно наблизив округи і райони до населення, бо вони були наділені ширшою компетенцією, ніж повіти і волості.

Рішення XII з'їзду РКП(б) «Про районування» внесло ґрунтовну планомірність і чіткість у цю роботу. Протягом 19ІЗ—24 в республіці поліпшувався новий адм -тер. поділ, узгоджувалися зміни в районуванні УРСР з потребами госп. розвитку всього СРСР, утворювалися нац.-адм. одиниці. В результаті цього в 1925 УРСР складалася з однієї авт. республіки (Молдавської), 9 губерній, 49 округів, 666 районів (з них 5 нац.), 9287 сільрад (в т. ч. понад 150 нац.). Від старого адм.-тер. поділу на Україні ще залишалися губернії. З уТВОреННЯМ і ЗМІЦНеННЯМ ОКруГІВ та

р-нів назріли умови для ліквідації губерній. Це передбачила пост. 4 сесії ВУЦВК 8-го скликання від 19 лют. 1925, прийнята на основі рішення пленуму ЦК КП(б)У (жовтень 1924). Відповідно до цього Президія ВУЦВК пост. від 3 черв. 1925 скасувала губернії з 1 серп. 1925 і встановила, що територія УРСР поділяється на 1 авт. республіку (Молдавську) і 41 округ, що складаються з 680 районів, 10 314 сільських, 70 міських і 155 селищних Рад. Проведена в 1922—25 А.-т. р. та перехід від чотириступеневої (центр — губернія — повіт — волость) до триступеневої (центр — округ — район) системи управління дали серйозні позитивні результати. З цього приводу у пост. 2 сесії ВУЦВК 9-го скликання «Про підсумки роботи по переходу на триступеневу систему управління» від 23 жовт. 1925 відзначалося, що навіть короткий період роботи держ. апарату в нових умовах триступеневої системи управління показав, що реформа створила сприятливі умови для спрощення і поліпшення апарату, наближення його до робітн.-сел. мас і залучення їх до активної участі в будівництві Рад. д-ви і соціалістич. господарства. Адміністративно-територіальний поділ республіки, який склався в результаті А.-т. р. 1922—25, в дальші роки систематично удосконалювався нідповідио до завдань і вимог соціалістич. будівництва. Зокрема, 1932 її УРСР були скасовані округи і створені області.

Літ.: Про районування. [Резолюція XII з'їзду РКП(б)]. В кн.: КПРС в резолюціях..., ч. 1. Перекл. з 7 рос. вид. К., 1954; Адмннистративно-территориальное деление Украины. X., 1923; Бабій Б. М. Поліпшення державного апарату УРСР в період відбудови народного господарств (1921 —1925). В кн.: Нариси з історії держави і права УРСР. К., 1957.

АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ПОДІЛ (устрій) поділ території

держави на певні частини з метою організації управління на місцях. Характер А.-т. п. визначається класовою суттю, завданнями й функціями д-ви. А.-т. п. в СРСР служить справі правильної орг-ції управління народ. г-вом і соціально-культ. будівництвом, сприяє всебічному розвиткові соціалістич. демократії шляхом максимального наближення держ. апарату до населення і залучення трудящих до участі в роботі держ. органів. Адм.-тер. одиниці утворюються з урахуванням еко-номіч. і культ. факторів, нац.-побутових особливостей населення, геогр. умов, засобів зв'язку та шляхів сполучення. Осн. ланками рад. А.-т. п. є область, край, район, місто, село. В УРСР існують такі адм.-тер. одиниці: область, район, місто, селище, село. З 1957 питання обласного, крайового поділу віднесені до відання союзних республік.

Літ.: Ленін В. І. Критичні замітки з національного питання. Твори. Вид. 4, т. 20; СССР. Адми-нистративно-территориальное деление союзних республик на 1 января 1958 года. М., 1958.

АДМІНІСТРАЦІЯ (лат. administro — керую, управляю) — органи управління установами, підприємствами, орг-ціями, що їх очолюють директор, начальник, завідуючий та ін. А. діє на підставі статуту чи положення. А. мас право найму (звільнення), накладання стягнень, застосування заохочень, розпоряджається коштами і повністю відповідає за виконання держ. планів та завдань.

АДМІНІСТРАЦІЯ ВІЙСЬКОВА — 1) Військ. управління територією, зайнятою під час воєнних дій або окупованою внаслідок війни. 2) Галузь воєн. науки, що вивчає питання організації, складу, комплектування, управління і мобілізації збройних сил, а також служби та побуту військ. Виникнення А. в. зв'язано з появою постійних масових армій. Рад. А. в. вивчає також питання військ. законодавства, проходження служби всіма військовослужбовцями, ведення військ. г-ва та діловодства у військах.

АДМІРАЛ — вище військ. звання у військ.-мор. флоті. В Росії введено Петром І. В СРСР з 7. V 1940 встановлені звання: для адміралів корабельної служби — контр-адмірал, віце-адмірал, адмірал, адмірал флоту; для адміралів інженерно-корабельної служби —

інженер-контр-адмірал, інженер-віце-алмірал та інженер-адмірал.

АДМІРАЛ (Pyramies atalanta) — великий денний метелик род. німфалідових (Namphalidae).

Передні крила зверху чорні, на вершині з білими плямами і косою червоною перев'яззю, задні — чорні з червоною крайовою смугою. Пошир. в Європі й Азії (в Сибіру); на Україні зустрічається дуже часто. Гусінь живе на кропиві й чортополосі.

АДМІРАЛТЕЙСТВА ОСТРОВИ -- група коралових та вулканічних о-вів Меланезії, на Пн. Сх. від Нової Гвінеї. Заг. пл. 2072 км²; нас. 16,2 тис. чол. (1957). Головний о. Манус. Відкрив А. о. 1616 Шутен і назвав їх «21 острів». У 1767 Картерет дав їм сучас. назву. Корінне населення — папуаси. Вивіз бавовни, перлів, перламутру. Входять до складу підопічної території Австрал. Союзу — Нової Гвінеї.

АДМІРАЛТЕЙСТВО — 1) Застаріла назва території порту з верф'ями, майстернями та складами для ремонту, спорядження і озброєння військ, кораблів. В Росії в 18—19 ст.

А. були у Воронежі, Петербурзі, Севастополі, Миколаєві, Кронштадті. 2) Орган управління флотом. У ряді країн (Англія) А. відповідає морському міністерству з морськ. штабом та ін. керівними органами. В Росії А. як орган управління флотом існував у 18 ст. 3) Будинок в Ленінграді — визначний пам'ятник рос. архітектури. Довжина 407 м. Закладений 1704 Петром І; в 30-х рр. 18 ст. перебудована арх. І. Коробовим; в 1806—23 докорінно реконструйована в стилі класицизму арх. А. Захаровим, стала архітектурною прикрасою міста. Композицію А. побудовано на контрасті рівних стін і колонад портиків. Головна брама увінчана баштою з позолоченим шпилем («Адміралтейський шпиль»). Зовні і всередині А. прикрашене скульптурами Ф. Щедріва, С. Пименова та ін.

АДН (Allgemeiner Deutscher Nachrichtendienst) — телеграфне інформаційне агентство НДР в Берліні. Засноване 1946. З утворенням НДР воно стало урядовим агентством, яке обслуговує пресу республіки. АДН маг власних постійних кореспондентів в столицях д-в соціалістич. табору, в ряді великих міст Федеративної Республіки Німеччини і капіталістичних країн. Обмінюється інформацією з ТАРС, а також з англ., амер. та ін. агентствами преси.

Адміралтейство в Ленінграді.

АДОНІЗИД — водний розчин глюкозидів горицвіту (адоніса). Приймається всередину або вволиться підшкірно при хрон. недостатності серцево-судинної системи.

АДОНІС — рід рослин род. жовтецевих. Див. Горицвіт.

АДОНІС — міфологічний персонаж, фінікійське божество. Культ А. як бога рослинності був поширений і в Греції. За міфом, А. — вродливий юнак, коханий Афродіти, якого розтерзав кабан, але Зевс воскресив його. На честь А. було свято «Адонії», схоже на християнську пасху. В міфі про А. відбилося явище періодичного вмирання й оживання природи. Багато рис культу А. увібрав у себе міф про Христа.

АДОРАТСЬКИЙ Володимир Вікторович (VIII 1878 — 5. VI 1945) - діяч Комуністичної партії, вчений-марксист, академік (з 1932). Н. в Казані, закінчив юридичний факультет Казанського університету. Брав участь у революц. русі з 1900, член Комуністичної партії з 1904. В 1905 за революц. діяльність засланий в Астраханську губ., 1906—висланий за кордон Після перемоги Великої Жовтневої соціалістич. революції А.—на відповідальних посадах, переважно в наукових організаціях: керівник Інституту філософії АН СРСР, директор Інституту Маркса — Енгельса — Леніна. Спою наукову діяльність А. присвятив питанням теорії та історії марксиаму-ленінізму, науковому виданню творів Маркса, Енгельса, Леніна.

Літ.: Ленін В. І. Твори. Вид. 4: т. 32, с. 124; т. 35, о. 379, 440.

АДРЕНАЛІН — гормон мозкової речовини надниркових залоз. Прискорює й посилює серцебиття, викликає звуження кровоносних судин, чим зумовлює підвищення кров'яного тиску, спричиняє розслаблення гладенької мускулатури бронхів і травного тракту, підвищення обміну речовин. В мед. практиці розчин солянокислої солі А. вводиться підшкірно при глибоких розладах кровообігу, що бувають при захворюваннях серцево-судинної системи, колапсі, шоку, отруєннях, при алергічних захворюваннях, астматичних приступах.

АДРЕНОКОРТИКОТРОПНИЙ ГОРМОН ГІПОФІЗИ (АКТГ, кортикотропін)— гормон передньої долі гіпофізи; посилює функції кори надниркових залоз. Добувають АКТГ з гіпофіз забійної худоби. Виділення АКТГ у людини і тварин регулюється центр. нервовою системою. У зв'язку з стимулюючим впливом АКТГ на виділення гормонів кори надниркових залоз його лік. застосування рекомендується тоді, коли необхідво підвищити вміст цих гормонів в організмі. АКТГ застосовують при ревматичних захворюваннях, бронхіальній астмі, сінній гарячці, шкірних захворюваннях та ін.

АДРІАН Публій Елій (76—138) - римський імператор [117—138] дин. Антонінів. Не маючи змоги провадити завойовницьку політику, зміцнював імператорську владу, укріплював кордони Римської імперії. Повернув Парфії землі, завойовані імп. Траяном; Вірменію з провінції перетворив на васальне царство; придушив Бар-Кохби повстання в Іудеї. А. зміцнив бюрократичний апарат імперії, утворивши ралу імператора і включивши до неї представників стану вершників, провів кодифікацію законів. А. займався мист. і літературою.

АДРІАНОВА-ПЕРЕТЦ Варвара Павлівна (н. 12. V 1888) — російський і український рад. історик л-ри. Чл.-кор. АН УРСР (з 1926) і АН СРСР (з 1943). Н. у Ніжині. Вчилась у Києві, викладала в жіночих гімназіях Києва та Петрограда, в рад. вузах. Дослідниця старод. рос. та укр. л-р, фольклору. Відомі наук. праці з історії демократич. сатири 17 ст., рос. і укр. шкільного театру, драми. А.-П. — автор бібліографічних праць про «Слово о полку Ігоревім» та ін.

Тв.; Сцена та костюм в українському театрі XVII— XVIII вв. «Україна», 1925, № 3; «Слово о полку Ігоревім» і «Задонщина». «Радянське літературознавство», 1947, № 7—8; Русская демократическая сатира XVII ст. М.—Л., 1954; 3 Історії сатирично-гумористичної рукописної української літератури. «Радянське літературознавство», І957, № 4.

Літ,: «Труды отдела древнерусской литературы», т. 14. М.-Л., 1958.

АДРІАНОПОЛЬ — грец. назва м. Едірне в європ. частині Туреччини, у Сх. Фракії.

АДРІАНОПОЛЬСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1829 — договір, укладений 14(2) вересня 1829 між Росією і Туреччиною. Росія, яка здобула перемогу у війні 1828—29, одержала острови в гирлі Дунаю, сх. берег Чорного м. від гирла Кубані до пристані Св. Миколи та Ахалціхську обл. Туреччина визнала приєднання до Росії Грузії, Імеретії, Мінгрелії і Гурії, а також Єреванського і Нахічеванського ханств, зобов'язалася надати автономію Сербії, Молдавії і Валахії, визнати незалежність Греції, а також сплатити Росії контрибуцію в 1,5 млн. голландських червінців. А.м.д. забезпечував Росії право вільної торгівлі в Турецькій імперії і свободу плавання для комерційного флоту по Дунаю і протоках (Босфору і Дарданеллах). А. м. д. об'єктивно допоміг визволенню балканських народів від турецького панування.

Літ.: Юзефович Т. Договоры России с Востоком политические и торговьіе. СПБ, 1869.

АДРІАТИЧНЕ МОРЕ частина Середземного м. між Апеннінським і Балканським п-овами. На Пн. утворює неглибоку Венеціанську зат., на Пд. зєднується з Іонічним морем протокою Отранто. Пл. 132 тис. км2. Вздовж узбережжя Балканського п-ова багато о-вів, невеликих заток і проток; береги Апеннінського п-ова мають прямолінійні обриси. В пн. частині А. м. має невеликі глибини (до 100 м), в серед, ч. глибини збільшуються до 200—220 м, в пд. ч. — до 1590 м. Солоність води коливається від 30 до 38°/оо. Найбільш опріснена пн. ч. А. м. Пересіч. т-ра води в серпні +26°, в січні від +8 до +10°. Постійна течія огинає береги А. м. у напрямі проти стрілки годинника. Найважливіші порти: Дуррес, Вльора (Албанія), Рієка, Спліт (Югославія), Трієст, Венеція, Анкона, Барі (Італія).

АДСОРБЦІЯ (лат. ad — до, на, sorbeo — поглинаю) — поглинання речовини в газоподібному або розчинному стані поверхнею твердих або рідких тіл (адсорбентів). А відмінна від абсорбції — поглинання всім об'ємом тіла. А. зумовлена наявністю силового поля, створюваного шаром частинок, розміщених на поверхні адсорбента. Товщина адсорбційного шару дорівнює одному або кільком діаметрам молекули. А. характеризують величиною А. — кількістю речовини, що поглинається одиницею площі поверхні. Величина А. залежить від природи адсорбента, т-ри,

властивостей і концентрації адсорбованої речовини. А. відіграє важливу роль у біології, бо є першою стадією більшості фіз.-хім. процесів у тваринних і рослинвих організмах. Має велике значення в явищах каталізу і в хроматографічному аналізі. А. широко використовують у техніці для одержання і очищення різних речовин. Найчастіше використовують тверді адсорбенти — активоване вугілля, силікагель, деякі природні глини та інші.

АД'ЮНКТ (лат. adjunctus — приєднаний, зарахований, помічник) — 1) В СРСР — військовослужбовець, підготовлюваний до педагогічної і науково-дослідної роботи у вищих військово-вавчальних закладах. 2) В Зх. Європі і в дореволюційній Росії — особа, яка займає молодшу наукову посаду, — помічник академіка або професора. В Росії А. були замінені доцентами згідно з університетським статутом (1803).

АЕДИ (грец. αειδο — співаю, оспівую та αοιδος — співець) — в Стародавній Греції співці-професіонали, яких утримувала громада або царі (базилевси). А. були також мандрівні. А. складали й виконували в супроводі струнних інструментів (ліри, кіфари) епічні пісні.

АЕРАЦІЯ (гроц. αηρ — повітря) — провітрювання, збагачення повітрям. 1) А. будинків — природна вентиляція приміщень, де повітрообмін виникає від різниці питомої ваги зовн. і внутр. повітря та від зниження зовн. тиску під впливом вітру. А. б. широко застосовується в пром. спорудах; повітрообмін провадиться через отвори внизу і вгорі стіни або на даху. 2) А. води — вилучення а води шкідливих домішок (газів, іонів заліза, колоїдів тощо) способом дощування, каскадування, переміщування, продування, нагрівання і фільтрування. В біол. очищенні стічних вод А. в. використовується для окислення органіч.речовин і забезпечення киснем аеробних бактерій. 3) А. грунту — газообмін ґрунтового повітря з атмосферним. Під час газообміну ґрунтове повітря збагачується на кисень, необхідний для дихання коренів рослин та мікроорганізмів, а приземний шар повітря — на вуглекислоту, яку використовують рослини в процесі фотосинтезу. А. г. зумовлюється коливанням т-ри грунту й атмосфери, газовою дифузією між ними, зміною атмосферного тиску, діянням вітрів, періодичним зволожуванням і висушуванням грунту тощо. Найкраще відбувається А. г., отже, и найкраще розвиваються рослини при наявності міцної дрібногрудочкува-тої структури грунту.

АЕРЕНХІМА (грец. αηρ — повітря та εγχυμα — наповнення) — повітроносна тканина у рослин. А. складається з паренхімних клітин і міжклітинних просторів, заповнених повітрям. Завдяки малій питомій вазі А. органи водяних і напівзанурених рослин не опускаються на дно. В А. є запас повітря, необхідний для газообміну клітин.

АЕРОБИ (грец. αηρ — повітря і βιος — життя) — організми, що для їхньої життєдіяльності потрібен вільний молекулярний кисень. А. є переважна більшість тварин, усі рослини і багато мікроорганізмів. Серед останніх одні є облігатними (безумовними) А., інші — факультативними (умовними), здатними жити при наявності мізерної кількості вільного кисню або й без нього. Різко розмежувати ці дві групи практично неможливо.

АЕРОГЕОФІЗИЧНЕ ЗНІМАННЯ (аерогеофізична розвідка) — вивчення особливостей земних фізичних полів (магнітного, електромагнітного, гравітаційною) і природної радіоактивності шляхом автоматичного або напівавтоматичного вимірювання напруженості поля в умовах польотів над досліджуваною територією та складання відповідних карт. Розвідка аерометодами здійснюється за паралельною системою маршрутів. які рівномірно покривають територію, що знімається. Відстань між маршрутами залежить від масштабу знімання і може змінюватись від 100—200 м до 10 км. Висота польотів залежить насамперед від інтенсивності аномального поля і здебільшого змінюється від 30 до 150—200 м. Найбільшого застосування набули аеромагніторозвідки та аерорадіометричне звімання, менш поширена аероелектромагнітна розвідка. Метод аерогравіметричної розвідки перебуває в стані розробки. В практиці А. з. широко застосовують вертольоти, які ефективно використовують в труднодоступних р-нах: пустелях, тайзі, болотах і т. д. Важливою перевагою А. з. вад геофізичним зніманням є велика швидкість досліджень і можливість вивчення труднодоступних р-нів. А. з. вперше здійснене в Рад. Союзі 1936, коли ленівгр. вчений О. А. Логачов винайшов новий прилад — аеромагнітометр. При А. з. вивчають зміну величини вектора повної напруги геомагнітного поля (Т) або його вертикальної складової (2). Аеромагнітні дослідження проводять на вис. 50—150 м. У межах УРСР А. з. вперше здійснене 1947—48 в р-нах Криворіжжя та Приазов'я.

Аерорадіометрична розвідка — метод вивчення радіоактивності гірських порід з літака. Дослідження проводять на вис. 30 — 160 м при півидкості літака 100—200 км/год. Літаки обладнано спец. радіометрами, гол. частиною яких є лічильники різних типів та автореєстратори, що безперервно записують характер розподілу радіоактивності вздовж маршруту. Аероелектромагнітний метод розвідки грунтується на використанні явища електромагнітної індукції. Дослідження цим методом звичайно проводять на вис. до 150 м. А. з. використовується при розшуках рудних родовищ чорних та кольорових металів, при геол. картуванні, при розшуках нафто-газоносних структур та інше.

АЕРОГРАФ (грец. αηρ — повітря та γραφω — пишу) — прилад для нанесення тонкого шару фарби за допомогою стисненого повітря. А. різних розмірів і конструкцій використовуються для фарбування тканин і кераміч. виробів, при виготовленні театр. декорацій і великих настінних плакатів, в альфрейних роботах, а також для ретушування фотонегативів і фотовідбитків.

АЕРОДИНАМІКА — розділ аеромеханіки про рух газоподібних середовищ (гол. чин. повітря) та взаємодію між ними і твердими тілами при їхньому відносному русі. А. поділяється на теоретичну, експериментальну та прикладну. Теорет. А. використовує математ. методи дослідження, спираючись на деякі дослідні положення, вводить поняття

про ідеальну та в'язку рідину, прилучений вихор тощо. Теорет. основою А. ідеальної рідини є диференц. рівняння, які вперше були подані рос. акад. Л. Ейлером. На основі поняття ідеальної нестисливої рідини видатний вітчизн. вчений М. Є. Жуковський встановив важливу закономірність про підйомну силу крила літака: Y = р·v·Г (теорема Жуковського), де Y — підйомна сила, р — густина повітря, v — швидк. руху незбуреного потоку, Г — циркуляція швидкості, яку обчислюють за формулою Г = ф V • Аг (йг — елемент

контура). Частина А., що трактує про рух стисливої рідини (газу), наз. газовою динамікою. Явище стисливості характеризують

числом М = v/a , де v — швидкість руху газу

(або тіла в газі), a — швидкість звуку в газі. Число M, при якому в деяких точках потоку (на поверхні тіла) швидкість набуває швидкості звуку, наз. критичним (M_кр). При малих значеннях М газ (повітря) вважають нестисливим. При M > M_кр виникають стрибки ущільнень, в яких змінюються стрибком швидкість, тиск, густина, т-ра. При наявності таких стрибків аеродинамічний опір значно зростає. В'язкість при значних швидкостях практично проявляється в тонкому шарі, що прилягає до поверхні тіла, яке обтікається, — в пограничному шарі, за допомогою якого визначають вплив в'язкості на лобовий опір (див. Аеродинамічний опір). Проблеми проектування міжконтинентальних ракет, штучних супутників Землі та майбутніх космічних кораблів пов'язані з А. надвеликих швидкостей та А. дуже розріджених газів — космічною аеродинамікою.

Експериментальна А. розглядає саме явище, досліджує його в аеродинаміч. лабораторіях або в натурі, узагальнює наслідки досліджень, встановлює певні закономірності. В основу експеримент. А. покладена теорія динамічної подібності, яка вчить, що для правильного перенесення результатів досліджень з моделі на натуру треба додержуватись рівності для них т. з. критеріїв, або чисел подібності.

Прикладна А. пов'язана з тех. застосуваннями теорет. та експеримент. А. до теорії літака, повітряних гвинтів, газових турбін. компресорів, реактивних двигунів тощо. Якість цих апаратів значною мірою залежить від стану аеродинаміч. розрахунку. А. широко використовує сучасна теплотехніка для інтенсифікації процесів горіпня в топках парових котлів, камерах горіння газових турбін, а також для вентиляції приміщень, охолодження машин та механізмів тощо. Останнім часом А. використовують в хім. промисловості для інтенсифікації процесів турбулентного змішування газів та рідни п апаратах, де відбуваються хім. реакції (хім. аеродинаміка).

Літ.: Лойцянский Л. Г. Механика жидкостей и газа. Изд. 2. М., 1957.

АЕРОДИНАМІЧНА ТРУБА — установка, в якій вивчається дія штучно створеного рівномірного повітряного потоку на моделі літальних аиаратів та іи. тіл (див. Аеродинаміка). Одну з перших у світі А. т. побудував у 1897 К. Е. Ціолковський. Принципова схема простої А. т. з незамкненим потоком

і закритою робочою частиною показана на мал. Вентилятор 1, що приводиться в рух електродвигуном постійного струму 2, засмоктує повітря крізь сопло 3 і напрямну гратку 4 в робочу частину 5, де містяться досліджувана модель 6 і давачі вимірювальних приладів. Далі повітря проходить крізь дифузор 7, виходячи в навколишній простір. Швидкість потоку в робочій ч. регулюється зміною обертів двигуна. Рівномірність потоку в робочій ч. забезпечується належною формою сопла та напрямною граткою. Економічність А. т. характеризується відношенням кінетичної енергії секундної маси повітря в робочій ч. до потужності двигуна. Дифузор, який значно зменшує кінетичну енергію повітря, що виходить з А. т., істотно поліпшує її якість. Ще кращі показники має А. т. з замкненим потоком. В А. т. цього типу повітря, вийшовши з дифузора, крізь один або два зворотні канали 8 з напрямними лопатями 9 знову потрапляє в сопло. Необхідною умовою динамічної відповідності природного та модельованого явищ є рівність для обох явищ певних чисел — критеріїв подібності. Найважливішим критерієм подібності, при

не дуже великих швидкостях, є число R = lv/n , де l — характерний розмір тіла, v — швидкість, n — кінематичний коефіцієнт в'язкості середовища. Для досягнення великих R застосовують велетенські натурні А. т., де досліджуються тіла натуральної величини. При великих (надзвукових) швидкостях найбільше значення має число М = v/a , де a — швидкість звуку. Для одержання великих М застосовують невеликі розміром швидкісні А. т. В швидкісних А. т. безперервної дії повітряний потік, що утворюється осьовим компресором, проходить крізь охолодні пристрої.

Літ.: Закс Н. А. Основи экспериментальной аэродинамики. М., 1953; Пэнкхерст Р., Холдер Д. Техника эксперимента в аэродинамических трубах. Пер. с англ. II., 1955.

АЕРОДИНАМІЧНИЙ ОПІР — рівнодіюча сила взаємодії між твердим тілом та повітрям при їхньому відносному русі. Якщо тіло має площину симетрії, напр. літак, і рухається паралельно до неї, то А. о. розкладається на підйомну силу Y, перпендикулярну до швидкості центра інерції тіла, та лобовий опір O, паралельний їй. Походження Y з'ясував М. Є. Жуковський, який розробив методи теоретичного обчислення її (див. Аеродинаміка). Лобовий опір поділяється на індуктивний, профільний і хвильовий. Індуктив. А. о. зумовлюється скосом потоку; цей скіс викликається рухом тіла. Профільний А. о. складається з опору тертя і опору тиску (опір тиску відмінний від нуля в разі відриву від тіла пограничного шару повітря). Хвильовий А. о. виникає при близькозвукових та надзвукових швидкостях і зумовлений утворенням ударних хвиль. Для зменшення хвильового опору застосовують стрілоподібні крила.

АЕРОДРОМ (грец. αηρ — повітря та δρομος — біг, місце для бігу) — комплекс спеціально підготовлених земельних ділянок, споруд і обладнання, що забезпечують зліт, посадку, розміщення і обслуговування літаків. А. бувають військові і цивільні (див. Аеропорт); за обладнанням поділяються на постійні і польові (тимчасові), за тех. характеристиками льотних смуг — на класи. Осн. елементи А.: льотне поле (льотні смуги, місця стоянки літаків і ви-рулювальні доріжки) ; обладнання для навігації, зв'язку і ремонту літаків, ангари, житлові і побутові споруди тощо. Льотна смуга постійного А. має злітно-посадочну смугу довжиною 2—3 км, шириною 50—80 м з твордим покриттям (звичайно цементобзтонним). Довж. льотної смуги польового А. — 2500 м, шир. — 300 м.