Вікіпедія:УРЕ/Том 1/АВТОМОБІЛЬНА ПРОМИСЛОВІСТЬ - АГРІКОЛА/Тексти

АВТОМОБІЛЬНА ПРОМИСЛОВІСТЬ галузь машинобудування, яка виробляє автомобілі, причепи, автомобільні двигуни і запасні частини. В сучас. г-ві більшості країн світу автомобіль став важливим транспортним засобом. А. н. зародилася в кін. 19 і набула швидкого розвитку на поч. 20 ст. В дореволюц. Росії власної А. п. не було, хоч рос. інженери і вчені внесли значний вклад у створення і удосконалення автомобілів. В СРСР випуск перших півторатонних автомобілівАМО-Ф-15 було організовано 1924 на з-ді АМО в Москві. В 1925 розпочато вироби. 3-тонних вантажних автомобілів Я-3 в Ярославлі. Важливим етапом в розвитку вітчизн. А. п. була перша п'ятирічка, в кінці якої стали до ладу великі з-ди в Москві (ім. Лихачова — ЗІЛ) і Горькому. В 1937 за випуском вантажних автомобілів СРСР посів 1-е місце в Європі. В результаті дальшого розвитку А. п. в роки Великої Вітчизн. війни і післявоєнний період, проведеної реконструкції існуючих і побудови нових з-дів на Уралі (в Міасі Челяб. обл.), у Мінську, Ульяновську, Львові, Кутаїсі та ін. випуск продукції значно зріс. На Україні ряд підприємств А. п. збудовано у Львові та Одесі. Будується (1959) завод легкових мікролітражних автомобілів у Запоріжжі та вантажних у Кременчуку. Львів, автобусний з-д, який почав давати продукцію з 1954, випускає комфортабельні 32-місні автобуси ЛАЗ-695, з-д «Метал» (Львів) — автопричепи, Одес. автоскладальний — самоскиди і автомобільні причепи. В 1958 А. п. СРСР випустила понад півмільйо-на автомобілів. Гол. увага приділяється виробн. вантажних машин різної вантажопідйомності — до 40 т.

Технічні характеристики вітчизняних автомобілів
					Параметри
Клас	Марка	Тоннаж, кг або місць	Повна вага, кг	Літраж, л	Потужність двигуна, к. с.	Оберти двигуна при макс. потужності, об/хв	Макс швидкість, км/год	Витрата пального л/100 км
Легкові автомобілі Малолітражний.........	«Москвич-407» ГАЗ М-21 «Волга» \| ГАЗ-13 { «Чайка»	4 6 7	1280 1835 2 450	1,36 2,45 4,89	45 70 180	4 500 4000 4 600	115 130 160	9,0 14,0
Середньолітражний.......
Великолітражний........
Автобуси Малої місткості .......	\| ЗІЛ-111 ПАЗ-652	7 23	3 075 7 500	5,93 3,48	220 90	4 200 3600	170 80
Серед. місткості.........	ЛАЗ-695 ЗІЛ-127 ЗІЛ-129 ГАЗ-51А ЗІЛ-164 МАЗ-200 ЯАЗ-210 МАЗ-525	32 32 41 2 500 4 000 7 000 12 000 25 000	10 775 13 000 14 275 5 360 8 325 13 625 23 525 49 530	5,55 6,97 6,96 3,48 5,55 4,65 6,97 38,8	109 180 180 70 97 110 165 300	2800 2 000 3 200 2800 2600 2000 2 000 1500	65 95 70 70 75 65 55 30	41,0 42,0
Великої місткості .
Вантажні автомобілі Малої вантажопідйомності . . . Серед. вантажопідйомності . . . Великої вантажопідйомності . . Дуже великої вантажопідйомності								26,5 38,0 35,0 60,0 160,0

Випуск автомобілів в СРСР (в тис. шт.)
	1 928	1940	1945	1956	1958
Всього	0 84	145,4	74,7	464,6		511,4
В т. ч.: Вантажні. • • • Легкові.....	0,74 0 05	136,0 5,5	68,6 5,0	357,6 97,8		389,2* 122,2
Автобуси. . . .	0,05	3,9	1,1	9,2
* Разом з автобусами.

Успіхи вітчизн. автомобілебудування сприяли розвиткові автомобільного транспорту в країні, в т. ч. в УРСР. На автомоб. з-дах СРСР безперервно удосконалюються конструкції автомобілів, вводяться автоматизація і нова технологія. В останні роки розпочато випуск модернізованих автомобілів, вантажних ГАЗ-51А і ГАЗ-52 замість ГАЗ-51 на Горьк. з-ді, ЗІЛ-164 замість ЗІЛ-150 на автозаводі ім. Лихачова. Створено нові конструкції автомобілів високої прохідності — ГАЗ-69, М-72, ЗІЛ-157 і ЯАЗ-214, 40-тонних самоскидів МАЗ-530. Великі зміни сталися і в типажі легкових автомобілів. Замість застарілих конструкцій Моск. з-д малолітражних автомобілів з 1957 випускає 4-місний автомобіль «Москвич» 407, 410, 411, 423, 430; Горьк. автозавод з 1957 почав вироби. 5-місної машини М-21 «Волга», створено легкові автомобілі вищого класу ЗІЛ-111 і М-13 «Чайка». Розгорнуто виробн. нових типів автобусів — 32-місних ЗІЛ-158 і ЗІЛ-127 на Моск. автозаводі ім. Лихачова, ПАЗ-652 на Павловському автобусному з-ді (Горьк. обл). В 1957 вітчизн. з-ди виготовляли 33 основні моделі автомобілів.

Рішеннями XXI з'їзду КПРС на 1959—65 передбачено збільшення випуску автомобілів за семирічку в 1,5—1,7 раза (750—856 тис. в 1965), збільшення питомої ваги автомобілів великої вантажопідйомності типу МАЗ і Я АЗ і, зокрема, 25-тонних самоскидів; збільшення випуску тягачів, різних напівпричепів, автобусів (в т. ч. на 110—120 місць), легкових автомобілів. В УРСР зростає потужність Львів, автобусного з-ду в 5 раз; стануть до ладу і працюватимуть на повну потужність з-д вантажних автомобілів у Кременчуку і з-д мікролітражних автомобілів у Запоріжжі, який випускатиме 4-місні легкові машини (вага до 600 кг, потужність 25 к. с, швидкість до 90 км/год, витрата пального 5—6 кг на 100 км). Крім СРСР, в соціалістич. країнах значного розвитку А. п. досягла в НДР, Чехословаччині, Польщі, Угорщині, Китаї.

Випуск автомобілів в капіталістичних країнах в 1958 (в тис. шт.)
Країни	Всього		В т. ч. легкові
США ............	5108		4241
ФРН..............		1488	1181
Великобританія.......		1364	1051
Франція. . .........		1128	924
Канада.............		356	297
Італія.............		404	369

З капіталістич. країн найрозвинутішу А. п. мають США.

Ці країни виробляли 1957 97% автомобілів в капіталістич. світі. Гол. частина виробн. в кожній з них — в руках кількох монополій, які ведуть жорстоку конкурентну боротьбу. В США 97% випуску легкових автомобілів у 1957 концентрувалося в 3 компаніях: «Дженерал моторс», «Форд» і «Крайслер». Іл. див. на окремому аркуші с. 54—55.

АВТОМОБІЛЬНИЙ ЗАВОД ІМЕНІ ЛИХАЧ0ВА (ЗІЛ) — первенець рад. автомобілебудування, знаходиться в Москві.

В 1915 мільйонери Рябушинські засн. «Т-во на паях автомобільного московського з-ду АМО». До 1917 це були майстерні, в яких складали з імпортних частин бл. 100 автомобілів на рік. 28 черв. 1918 підприємство націоналізовано. Спочатку з-д АМО ремонтував старі автомобілі і трактори. В 1924 почав випускати 1,5-тонні автомобілі АМО-Ф-15 з двигуном 36 к. с. В 1929—31 з-д реконструйовано, його потужність в 1932 доведено до 25 тис. вантажних 3-тонних автомобілів АМО-3. В 1934—37 проведено нову реконструкцію підприємства, в результаті якої збільшено випуск автомобілів ЗІС-5 до 90 тис. на рік. До Великої Вітчизн. війни з-д випускав близько 20 моделей і модифікацій автомобілів. В 1941 на з-ді налагоджено масове виробництво воєнної продукції. В 1943 відновлено повний цикл автовиробництва. В післявоєнні роки внаслідок дальшої механізації і автоматизації виробничих процесів середньодобовий випуск автомобілів у порівнянні з 1940 значно зріс. З 1958 з-д випускає 4-тонні автомобілі ЗІЛ-164, автомобілі підвищеної прохідності ЗІЛ-157, автобуси ЗІЛ-158, легкові автомобілі вищого класу ЗІЛ-111. За зразкове виконання завдань уряду з-д нагороджено двома орденами Леніна і орденом Трудового Червоного Прапора.

АВТОМОБІЛЬНИЙ СПОРТ (автомобілізм) — автомобільні змагання на пересіченій місцевості та шляхах і шляхових спорудах різного типу. Змагання з А. с. на шосе за лінійними та кільцевими маршрутами проводяться на спортивних та серійних автомобілях; кроси, змагання на майстерність водіння, економічність їзди та на швидкість руху в умовах міста — на серійних автомашинах.

АВТОМОБІЛЬНИЙ ТРАНСПОРТ — вид транспорту, що здійснює перевозки вантажів і пасажирів автомобілями по безрейкових шляхах. А. т. зародився в кінці 19 ст., набув розвитку в 20 ст. В 1900 в усьому світі налічувалось 11 тис. автомобілів, в 1921— 10 922 тис, в 1950—70 388 тис, на початку 1957—102 827 тис. Бурхливому розвитку А. т. сприяли його висока прохідність і маневреність, порівняно висока швидкість перевозок, можливість доставки вантажів без перевантаження, відносно невелика вартість перевозок, можливість спеціалізації автомобілів для перевозки однотипних вантажів, простота керування і догляду за автомобіля ми та ін.

Росія в 1913 мала 8,8 тис автомобілів, (імпортних), здебільшого легкових. В СРСР А. т. розвинувся в роки п'ятирічок, коли була створена власна автомобільна промисловість. Перевозки вантажів автомобільним транспортом в СРСР зросли з 20 млн. т в 1928 до 858,6 млн. т в 1940 та до 6474,4 млн. т в 1958. Вантажооборот зростав відповідно: 0,2; 8,9; 76,8 млрд. т/км.

За роки Рад. влади на Україні створено розвинутий А. т. Перевозки народ.-госп. вантажів А. т. в УРСР зросли з 187,2 млн. т в 1940 до 1023,9 млн. т в 1957; А. т. в 1957 перевезено вантажів майже в 2 рази більше, ніж залізнич. і річковим, разом узятими. Вантажні автомоб. перевозки УРСР становлять бл. 1/5 вантажних автомоб. перевозок СРСР. В УРСР А. т. відіграє важливу роль у перевозках пасажирів. Особливо великого поширення набуло автобусне сполучення в містах і між містами та селами. У 1958 в УРСР автобусами перевезено 1013,0 млн. чол. Внутріміські перевозки зросли з 54,7 млн. чол. в 1950 до 953,7 млн. чол. на початок 1959; міжміські, відповідно, з 4,7 млн. чол. до 59,3 млн. чол. Швидкий розвиток А. т. в УРСР супроводився зростанням автомоб. парку. Лише з 1950 по 1957 вантажний автопарк зріс майже в 2 рази, а автопарк колгоспів — прибл. в 4 рази. В 1959—65 передбачено дальший розвиток А. т. Вантажооборот А. т. УРСР збільшиться в 1,7 раза, перевозки пасажирів зростуть в 2,7 раза. Заг. вантажопідйомність автопарку збільшиться на 21%. Значно зросте парк вантажних і легкових автомобілів, зокрема за рахунок їх виробн. в УРСР.

Серед ін. соціалістич. країн найбільшого розвитку набув А. т. в Чехословаччині, НДР, Китаї, Польщі, Угорщині. В капіта-лістич. країнах А. т. найбільш розвинутий в США, де на початок 1957 було 64 601 тис. автомобілів, у Великобританії — 5421 тис, Франції — 5002 тис, Канаді — 4323 тис автомобілів. Автотранспортні монополії капі-талістич. країн ведуть жорстоку конкурентну боротьбу з залізнич. монополіями.

Літ.: Контрольні цифри розвитку народного господарства СРСР на 1959-1965 роки. К., 1959; Народне господарство Української РСР. Статистич. щорічник. К., 1958; СССР в цифрах. Статистич. сб. М., 1958; Транспорт и связь СССР. Статистич. сб. М., 1957; ХануковЕ. Д. Транспорт и размещение производства. М., 1955; БронштейнЛ. А. Организация и планирование работы автомобильных хозяйств. М., 1955.

АВТОМОБІЛЬНІ ДОРОГИ — дороги, призначені для руху автомобільного транспорту. А. д. повинні забезпечувати цілорічний рух автомашин з високими швидкостями при мінім. будівельних і транспортних витратах та необхідній безпеці і зручності руху.

Основою А. д. як інженерної споруди (мал. 1) є земляне полотно, що вирівнює природний рельєф земної поверхні і буває

якого наз. дорожнім покриттям, яке буває цементобетонним, асфальтобетонним, брущатим я заливкою швів цементним розчином тощо. У поперечному напрямі поверхні земляного полотна і дорожнього покриття надається двосхилого профілю, а на крутих закругленнях — односхилого криволінійного (віраж). При перетинанні А. д. річок, каналів, струмків та ін. будуються мости або водопропускні трупи, лотки, тунелі.

Мал. 1. Поперечний переріз автомобільної дороги: 1 — проїзна частина; 2 — обочина; 3 — кювет; 4 — земляне полотно; 5 — смуга відводу.

Для безпеки руху на А. д., що перетинаються між собою або із залізницею, будують шляхопроводи. В першому випадку створюються з'їзди і в'їзди на дороги обох напрямів. Безпека руху досягається також збільшенням ширини проїзної ч. і радіуса закруглень дороги, зменшенням її поздовжнього похилу та влаштуванням розподільної стрічки

Мал. 2. Дільниця автомагістралі Київ—Харків. І953.

між смугами зустрічного руху, застосуванням дорожніх знаків, надовбнів (огороджув. стовпчиків) тощо.

Вздовж А. д. створюються снігозахисні і декоративні деревонасадження. На великих магістралях будуються автовокзали, заправні пункти, станції обслуговування (дрібного ремонту автомобілів і т. п.), пункти зупинки тощо. А. д., дорожньо-транспортні споруди, обладнання і запасний шлях розташовані в т. з. смузі відводу. За інтенсивністю руху і тех. нормами проектування А. д. СРСР поділяються на 5 категорій (див. таблицю).

Основні показники і елементи А. д.

Категорії А. д.

I

II

III

IV

V

Середньодобова інтенсивність руху автомобілів . . . Розрахункова швидкість руху, км/год..........Кількість смуг руху......Шир. смуги руху, м......Шир. проїзної частини, м Шир. земляного полотна, лі Шир. смуги відводу, лі .... Найбільший поздовжній похил дороги, % Найменший радіус закруглень дороги,м .......

Більше 5000

120 4 3.5 14 23 39

4 600

5000-3000

100 2 3,5 7 12 33

5

400

3000-1000

100 2

3,5

7 12 22

6 250

1000-200

80 2

3,0 6 10 19

7 125

Менше 200

80 2 3.0

•і 10

18

9

60

Примітка: В таблиці наведено дані для нормальних умов рельєфу.

Дороги вищих категорій іноді наз. автомагістралями, чи автострадами. Одними з найкращих в нашій країні є магістралі Москва— Харків — Сімферополь, Москва — Мінськ — Брест, Київ — Харків — Ростов — Мінеральні Води—Орджонікідзе та ін. Про розвідування, проектування і будівництво А. д. див. Дорожні роботи.

Літ : Бируля А. К. Проектирование автомобильных дорог, ч. 1 — 2. М., 1953—54; Арсеньев А. А., Б о ч и н В. А., И в а н о в Н. Н. Строительство автомобильных дорог, ч. 1. М., 1955; И в а н о в Н.Н.Строительство автомобильных дорог, ч.2. М., 1957.

АВТОМОТРИСА — самохідний залізнич. пасажирський або службовий вагон з самостійною силовою установкою, в якій первинним двигуном г, двигун внутрішн. згоряння. Передача від двигуна до рухових осей А. може бути електр., механічною, гідромеханічною. Двоосьова приміська А. має 50—70 місць. Потужність двигуна становить 120— 180 к. с, швидкість — 60—75 км/год. А. іноді мас один або два причіпні вагони, становлячи з ними одну секцію. Кілька зчеплених секцій утворюють дизельний поїзд. А. в дизельному поїзді знаходяться на кінцях його; керування всіма механізмами і двигунами здійснюється з одного поста. Такі поїзди мають від 2—3 до 6—7 вагонів. Потужність силової установки становить 1600—1700 к. с, швидкість — до 160 км/год. А. мають високий ккд первинного двигуна і велику потужність на 1 т ваги.

АВТОНАВАНТАЖУВАЧ — самохідна підйомно-транспортна машина для вантаження сипких матеріалів у вагони, вантажні автомобілі тощо, а також для складання у штабелі висотою до 7 м різних вантажів. Залежно від роду вантажу А. може мати вилоподіб. або грейферний захват, кранову стрілу, ківш або інші пристрої. А. широко застосовуються для механізації різних трудомістких вантажних робіт. Вантажопідйомність А. становить 0,5—10 т, висота піднімання 1,5—7 м, швидкість руху 40 км/год. На Україні їх виготовляє Львівський з-д автонавантажувачів. Див. також Навантажувальна машина.

АВТОНАПУВАЛКА — автоматично діючий прилад для напування с.-г. тварин. Основна частина А. — посудина, до якої автоматично надходить вода, коли тварина п'є. Найпоширеніші А. для напування великої рогатої худоби і свиней (індивідуальні й групові). Розроблено також конструкції А. для ін. тварин і свійської птиці. Автонапування полегшує працю обслугов. персоналу і дає можливість тваринам пити воду тоді, коли вони відчувають у ній потребу, що сприятливо позначається на їх продуктивності.

Автонапувалка для великої рогатої худоби.

АВТОНОМІЯ (грец. αυτος — сам і νομος — закон)—1) Самоврядування певної частини держави, що здійснюється на основі загальнодержавного закону (конституції).

Справжня А. властива лише соціалістич. ладові. Соціалістич. А. означає право якого-небудь національно-територіального утворення (напр., області) самостійно здійснювати внутрішнє управління.

Історичну необхідність і осн. принципи соціалістичної А. теоретично обгрунтував В. І. Ленін. На відміну від бурж.-націоналістич. «культурно-національної автономії», яку проповідували меншовики та бундівці, В. І. Ленін висунув вимогу створення для населення, що відзначається особливим нац. складом і побутовими умовами, широкої обласної А. Створення обласної, тобто територіальної, А. є найдоцільнішим принципом держ. устрою тих націй, які, реалізуючн своє право на самовизначення, виявляють бажання залишитися в межах даної д-ви. Ленінське вчення про соціалістич. А. розвинуто далі Комуністичною партією Рад. Союзу і здійснено в держ. будівництві СРСР. Трудящі раніше пригноблених націй набули необмеженого права розвивати рад. державність у формах, які відповідають їх національно-побутовим умовам; створювати органи влади і управління, які діють рідною мовою, з місцевих людей, що знають побут і психологію місц. населення; розвивати рідною мовою пресу, школу, театр, культ.-осв. та ін. установи. Принципи соціалістич. А. лежать також в основі держ. устрою Китайської і Румунської народних республік. Соціалістич. А. знає різноманітні форми і ступені свого розвитку. В СРСР є авт. область як форма адміністративної А. та авт. республіка як форма політичної А. Для КНР і РНР характерною є адм. А.

Від соціалістичної А. докорінно відрізняється А., що є в деяких капіталістичних державах. Буржуазія під впливом національно-визвольних рухів формально проголошує А. окремих нац. територій, але фактично не забезпечує її реального здійснення і цим самим зводить А. до фікції.

2) У широкому розумінні — право підприємства, установи, орг-ції самостійно розв'язувати певні питання.

Літ.: Ленін В. І. Твори. Вид. 4: т. 20. Критичні замітки а національного питання; т. 19. Резолюції літньої 1913 року наради ЦК РСДРП з партійними працівниками; Про чергові завдання партії в національному питанні. [Резолюція X з'їзду РКП(б)]. В кн.: КПРС в резолюціях.. ..ч. 1. Перекл. з 7 рос. вид. К., 1954; X р у щ о в М. С. Про дальше вдосконалення організації управління промисловістю і будівництвом. К.,1957

АВТОНОМНА НЕРВОВА СИСТЕМА (застар.) — те саме, що й вегетативна нервова система.

АВТОНОМНА Область — в СРСР область, що утворюється в межах краю або союзної республіки за національним складом та особливостями побуту її населення. А. о. користується самоуправлінням у внутр. справах, що забезпечує її вільний госп. і культ. розвиток. А. о. виробляє затверджуване Верховною Радою союзної республіки Положення, яке враховує її нац. особливості. Кожна А. о., незалежно від кількості населення, має 5 представників у Раді Національностей Верховної Ради СРСР. Органами держ. влади і держ. управління А. о. є Рада депутатів трудящих та викон. к-т, що обирається нею. Навчання в уч. закладах та робота в держ. органах ведуться рідною для місцевого населення мовою. В СРСР (1959) є 9 А. о.: в РРФСР—Адигейська, Горно-Алтайська, Єврейська, Карача-єво-Черкеська, Тувинська, Хакаська; в Азербайджанській РСР—Нагірно-Карабахська; в Грузинській РСР — Південно-Осетинська і в Таджицькій РСР — Горно-Бадахшанська.

АВТОНОМНА РАДЯНСЬКА СОЦІАЛІСТИЧНА РЕСПУБЛІКА (АРСР) - Радянська соціалістична національна держава, що входить до союзної республіки на основі політичної автономії. Автономна Рад. Соціалістична Республіка має свою конституцію, що відбиває її нац. особливості і складена відповідно до Конституції СРСР і конституції союзної республіки, до якої вона входить; свою територію, яка не може бути змінена без її згоди; вищі і місцеві органи держ. влади і управління; законодавство. Кожна АРСР, незалежно від кількості населення, обирав до Ради Національностей Верховної Ради СРСР 11 депутатів. АРСР має широку компетенцію: прийняття конституції і контроль за її додержанням; визначення районного поділу; здійснення поточного законодавства з усіх питань, що входять до її компетенції, та контроль за виконанням законів СРСР і відповідної союзної республіки; охорона держ. порядку і прав громадян; організація суд. органів республіки. АРСР затверджує народ.-госп. план і бюджет республіки; керує пром., с.-г., торг. підприємствами і орг-ціями респ. підпорядкування; здійснює керівництво соц.-культ. будівництвом тощо. Все це повністю забезпечує вільний держ. розвиток народу АРСР. Тепер в СРСР є 19 АРСР: 15 в РРФСР (Башкирська, Дагестанська, Бурятська, Кабардино-Балкарська, Калмицька, Карельська, Комі, Марійська, Мордовська, Пн.-Осетинська, Татарська, Удмуртська, Чуваська, Чечено-Інгушська і Якутська); одна в Аз. РСР (Нахічеванська); дві в Груз. РСР (Абхазька і Аджарська) і одна в Узб. РСР (Кара-Калпацька). З 1924 до 1940 в складі УРСР була Молдавська АРСР.

АВТОПІЛОТ (грец. αυτος — сам і франц. pilote — лоцман) — пристрій для автоматичного керування польотом літака, ракети або ін. літального апарата. А. забезпечує автом. зліт і посадку, видержує заданий курс, швидкість і висоту польоту, стабілізує центр ваги літака на заданій траєкторії, виконує за певною програмою пілотажні еволюції («координований» розворот, протизенітні та ін. тактичні бойові маневри). А. складається з ряду чутливих гіроскопічних давачів, зв'язаних із слідкуючими (потенціометричними) системами. Сучасний А. являє собою складний комплекс механізмів, зв'язаний з радіо-астронавігаційною апаратурою, гіроінерціальним орієнтатором та ін. аеронавігаційними приладами.

АВТОПОЇЗД (автомобільний поїзд) — автомобіль або швидкохідний тягач автомобільного типу з одним або кількома причепами. За призначенням А. поділяються на вантажні (транспортні) і пасажирські. Причепи транспортних А. бувають як заг. призначення, так і з спеціальними кузовами (цистерни, рефрижератори, самоскиди).

Основні переваги А. перед автомобілем: значне збільшення вантажопідйомності; зниження експлуатац. витрат на 1 т/км перевезеного вантажу, зменшення витрати пального, скорочення витрат на оплату обслуговуючого персоналу. Як тягачі для А. невеликої вантажопідйомності найчастіше використовують звичайні вантажні автомобілі. для А. великої вантажопідйомності — спец. автомобілі (ЯАЗ-210Г, ЯАЗ-210Д та ін.), які мають високі тягові якості.

Автопоїзд, виготовлений Мінським автозаводом.

АВТОПОРТРЕТ — портрет художника, виконаний ним самим. Значного розвитку А. набуває в епоху Відродження і розквітає в 17 ст. у період перших бурж. революцій. Видатні зразки А. дав великий голланд. художник Рембрандт. Одним із зачинателів А. в укр. мист. був Т. Шевченко. В рос. мист. А. досягає високого розвитку в творчості І. Крамського, І. Рєпіна, В. Сурикова, В. Сєрова. Значне місце в своїй творчості приділили А. радянські художники (І. Їжакевич, П. Кончаловський, С. Коненков та ін.). Іл. див. на окремому аркуші с. 64—65.

Літ.: Л а з а р є в В. Н. Портрет в европейском искусстве XVII в. М.—Л., 1937.

АВТОРИТАРИЗМ (лат. autoritas — повна влада) — політичний режим періоду загальної кризи капіталізму, що характеризується зосередженням необмеженої влади в руках глави держави та зведенням нанівець центральних представницьких установ і місцевого самоврядування, застосуванням репресій і терору. Виникнення А. — вияв слабкості буржуазії, яка в епоху імперіалізму неспроможна управляти старими методами і дедалі частіше переходить до відкритої диктатури. А. не є фатально неминучим для кожної капіталістич. держави. В сучас. умовах трудящі капіталістич. країн мають більше можливостей, щоб не допустити встановлення авторитарного режиму і відродження фашизму. Головний засіб для цього — єдність демократич. сил.

Літ.: Хрущов М. С. Про контрольні цифри розвитку народного господарства СРСР на 1959 — 1965 роки. К., 1959.

АВТОРСЬКЕ ПРАВО — галузь цивільного права, що регулює відносини, зв'язані зі створенням і використанням праць письменників, композиторів, художників, учених та ін.

У соціалістич. країнах А. п. створює і забезпечує сприятливі умови для творчої діяльності авторів і дав суспільству можливість користуватися культурними цінностями. В СРСР тепер діють «Основи А. п.», затверджені ЦВК і РНК СРСР 16 травня 1928, та закони союзних республік. В УРСР діє постанова ВУЦВК і РНК УРСР від 6 лютого 1929 «Про А. п.».

В СРСР А. п. визнається за громадянами СРСР незалежно від того, де створено чи вперше опубліковано твір, а за іноземцями — при умові, якщо твір вперше опубліковано в СРСР або коли він є в СРСР у вигляді рукопису, картини тощо. А. п. визнається також за юридичними особами. СРСР та УРСР не приєдналися до міжн. договорів про поширення А. п. за межі країни, в якій видано твір, і не приєдналися до т. з. Бернського союзу для захисту А. п. В СРСР А. п. за загальним правилом триває протягом життя автора і переходить до його спадкоємців на 15 років. В УРСР для спадкоємців М. П. Старицького, І. К. Тобілевича, М. Л. Кропивницького, М. М. Коцюбинського, М. В. Лисенка та деяких ін. діячів укр. культури строки А. п. були продовжені, оскільки вони не могли використати свої А. п. за дореволюц. часів. Автор має право випускати твір під своїм ім'ям, під псевдонімом чи анонімно, право визначати готовність твору до видання, а також вимагати, щоб у твір ніхто не вносив змін без його згоди. Авторові надається право розпоряджатися твором, укладати договори про використання його та одержувати авторську винагороду (гонорар). Рад. А. п. дозволяє перекладати літ. твори без погодження з автором. Якщо твір видається чи виконується на сцені рос. мовою у перекладі з укр. або з мови братніх народів, автор оригіналу має право на гонорар. Передавати по радіо опубліковані літ. і муз. твори можна без згоди автора і без виплати гонорару, а виконувати їх на сцені можна без згоди автора, але з виплатою йому певного процента від надходжень за продаж квитків.

Літ.: Гордон М. В. Советское авторское право. М., 1955; Серебровский В. И. Вопросы советского авторского права. М., 1956; Антимонов Б. С, Флейшиц Е. А. Авторское право. М., 1957.

АВТОСТОП (грец. αυτος — сам і англ. stop — зупинення) — пристрій для автоматичного зупинення залізнич. поїзда при наближенні до закритого колійного сигналу, якщо машиніст не вжив заходів до зупинення локомотива (див. Блокування). А. па локомотиві з'єднаний з повітр. гальмом, а на колії — з колійним сигналом (світлофором або семафором). На з-цях СРСР застосовуються індуктивний А. і безперервна локомотивна сигналізація з А. системи Центр. н.-д. ін-ту Мін-ва шляхів.

АВТОСТРАДА (від слова автомобіль та італ. strade — вулиця) — див. Автомобільні дороги.

АВТОТИПІЯ (грец. αυτος — сам і τυπος — відбиток) — фотомеханічний спосіб відтворення напівтонових зображень (фотознімків, акварельних малюнків, творів олійного живопису тощо) засобами високого друку. На-півтоновий оригінал, який відтворюють способом А., фотографують через растр — сітку з чорних ліній, нанесених на скло. Світло, відбившись від оригіналу, проходить крізь об'єктив і растр, утворюючи на негативі зображення, яке складається з окремих крапок. Розміри крапок залежать від кількості світла, відбитого від оригіналу. Отже, чим більша яскравість ділянки нашвтонового зображення, тим більші крапки на негативі, і навпаки. Растровий негатив копіюють на цинкову пластинку, вкриту світлочутливим шаром. Копію травлять азотною кислотою (див. Цинкографія), яка розчиняє метал у

проміжках між крапками. В результаті одержують рельєфне позитивне зображення, тобто форму високого друку — автотипне (растрове) кліше.

А. широко застосовують для відтворення не тільки однокольорових, але й багатокольорових оригіналів (три- і чотирикольорова А.). В основі відтворення багатокольорових оригіналів лежить фотографічний кольороподіл: світло, відбите від оригіналу, пропускають крізь різнокольорові світлофільтри, які надіваються на об'єктив фотоапарата. Внаслідок три- або чотириразового фотографування одержують кольороподілені растрові негативи, з яких виготовляють три або чотири автотипні кліше. При послідовному друкуванні з виготовлених кліше осн. фарбами — жовтою, червоною і синьою (іноді — чорною) одержують багатокольорову репродукцію, близьку за кольором до оригіналу.

Залежно від ряду умов друкування і виготовлення друкарської форми (якість паперу і фарби, вид друкарської машини, швидкість друкування тощо) при А. застосовуються растри з різною густотою ліній (на 1 см), зокрема для газетних кліше 20—30 ліній, для книжково-журн. — 30—48, для художніх робіт і точних наукових ілюстрацій — 48—54, для кольорової репродукції — 54—60—70 ліній.

АВТОТОМІЯ (грец. αυτος — сам і τομη -різання), самокалічення — мимовільне відкидання тваринами частин тіла, звичайно при різкому їх подразненні. А. є переважно пристосуванням для пасивного захисту від ворогів; відбувається найчастіше шляхом рефлектор, скорочення певних м'язів. А. властива багатьом безхребетним. Напр., гідроїдні поліпи й голотурії відкидаюті щупальця, морські зірки, офіури, морські лілії — промені тіла, голотурії — нутрощі, деякі ракоподібні — клешні, павуки — ніжки. Серед хребетних А. спостерігається лише у ящірок, які відкидають хвіст. А. відома і як пристосування до розмноження (напр., у деяких кільчастих і малощетинкових червів). А. супроводиться регенерацією.

АВТОТРОФНІ ОРГАНІЗМИ — організми, здатні синтезувати всі складні речовини, що входять до складу їхнього тіла (білки, жири, вуглеводи), з неорг. речовин повітря, води, грунту. А. о. — це зелені рослини, що засвоюють вуглець вуглекислоти повітря шляхом фотосинтезу, та деякі бактерії, що використовують енергію екзотермічних хім. реакцій. Див. Хемосинтез.

АВТОХТОНИ (грец. αυτοχθων — місцевий, корінний) — 1) Тубільці, корінні жителі країни. Латинською мовою звались «аборигени» (від ab origine — з початку). 2) Організми, що живуть там, де вони виникли в процесі еволюційного розвитку.

АВТОХТОННІ ВІДКЛАДИ — відклади, що утворилися на місці залягання материнської породи (напр., первинні каоліни, глини) або залягають на місці свого утворення (вапняки коралових рифів, кам'яне вугілля, що утворилось з відмерлих рослин на місці, де вониросли, тощо).

АВТОШТУРМАН — пристрій для автоматичної навігації літального апарата. А. поділяються на вимірювачі координат (умовних або геогр.) і програмні; складаються з давача

повітряної швидкості, давача курсу синусно-косинусного лічильно-розв'язувального пристрою (механіч. або електр.), задавача швидкості та напряму вітру і покажчика координат. За допомогою автопілота А. може керувати польотом літака за заданою траєкторією без участі льотчика. На сучас. літаках застосовується в комплексі з ін. навігаційними приладами (астрономіч., радіотехніч.), які періодично уточнюють координати.

АВУАРИ (франц. avoir — майно, актив)—всі види короткострокових грошових вимог до закордонних дебіторів, що дають право на одержання іноземної валюти. До А. належать кошти осіб і установ у закордонних банках, а також чеки, векселі, перекази та акредитиви, виписані в іноземній валюті.

АГА (Bufo marinus) — велетенська ропуха, пошир. в Нд. і Центр. Америці та на Ан-тільських о-вах. Довж. тіла до 25 см і більше. Характерні півмісяцеві кісткові виступи на голові, що оточують верхні повіки, і дуже великі коловушні залози — паротиди (їхній отруйний секрет індіанці Пд. Америки використовували для виготовлення отрути для стріл). Присмеркова тварина, що своїми звичками мало відрізняється від ін. ропух. Пуголовки й молоді жабки непропорційно малі (до 1 см).

АГАВА (Agave) — рід рослин род. амарилісових (Amaryllidaceae). Укорочене стебло при основі має розетку довгастих, часто м'ясистих і колючих листків. Високий квітконіс (у деяких видів до 12 м) несе суцвіття з великою кількістю (до 17 тис.) квіток. Цвіте на 6—17-му році життя, і після достигання насіння відмирає. Відомо бл. 300 видів; пошир, у Мексіці і прилеглих областях. В Європу А. завезені після відкриття Америки. В СРСР на Кримському та Кавказькому узбережжях Чорного м. як декоративна рослина вирощується А. американська (А. americana). З листя деяких видів А. добувають грубе волокно; з цукристого соку, зібраного перед початком цвітіння, готують алкогольні напої «пульке» та «мецкель». Культивується в тропічних і субтропічних країнах. Багато видів А. розводять як оранжерейні та кімнатні рослини. АГАДЖАНЯН Степан Меліксетович (16. XII 1863 — 13. XII 1940) -вірменський рад. живописець, народ, худож. Вірм. РСР. Вчився в Парижі. В своїй творчості — послідовний реаліст. Змістовні життєві портрети А. відзначаються гостротою індивідуальної характеристики. їх живописна мова лако-

Агава американська (Agave americana):

1 — загальний вигляд;

2 — суцвіття; 3 — окрема квітка.

АГАДІР — місто на Пд. Зх. Марокко. Адм. ц. обл. Агадір. 30,1 тис. ж. (1952). Порт і аеропорт на узбережжі Атлантичного ок. Рибоконсервна і металообробна пром-сть. Вивіз марганцю, молібдену, кобальту, цинку, свинцю.

АГАМЕМНОН — герой старогрецьких легенд, цар Аргосу, учасник Троянської війни, виведений в «Іліаді». Після зруйнування Трої повернувся в Аргос, де був забитий своєю жінкою Клітемнестрою і її коханцем Егістом.

АГАМОВІ (Agamidae) — родина ящірок підряду ігуаноподібних (Iguana). Об'єднує понад 30 родів з більше як 290 видами, пошир. в Пд.-Сх. Європі, Африці (нема на Мадагаскарі), Пд.-Зх., Серед., Центр. та Пд. Азії, Австралії, на Новій Гвінеї та багатьох о-вах Тихого ок. Викопні А. відомі починаючи з еоцену (Європа). Серед А. багато пустельних видів та насельників тропіч. лісів. Є гірські форми А., що піднімаються вище 5000 м над р. м. А. дуже різноманітні за розмірами (від кількох см майже до 1 м) і зовн. виглядом, але всі мають добре розвинені ноги і неламкий хвіст. У наземних А. тіло сплюснуте, у деревних — стиснуте з боків. Характерними є прирослі до щелепних кісток зверху (акродонтні) зуби. Деякі види мають химерний вигляд (молох, шипохвіст, парусна ящірка, літаючий дракон) або набирають його у збудженому стані, роздимаючи горло, складки шкіри в кутах рота і т. п. (бородата і плащоносна ящірки, круглоголовки та ін.). Багато А. можуть швидко змінювати забарвлення. Живляться комахами та ін. безхребетними, деякі — рослиноїдні. В СРСР (Кавказ, Серед. Азія) поширені 2 роди: агама (Agama) — 7 видів і круглоголовка (Phrynocephalus) — 6 видів.

АГАР-АГАР — продукт, одержуваний з деяких морських водоростей (червоних, бурих), що дає у водних розчинах стійкі драглі. А.-а. складається з вуглеводів (перев. полісахариди) і містить невелику кількість азоту, сірки та ін. Застосовується як поживне середовище для лаборатор. культури бактерій, грибів, водоростей, а також у харчовій, особливо кондитерській, промисловості.

АГАССІС (Agassiz) Жан-Луї-Родольф (28. V 1807—14. XII 1873) — швейцарський природознавець. Н. в Мотієрі. З 1832 — професор в Невшателі, з 1846 — в США. Палкий прихильник теорії катастроф (див. Катастрофізм), в т. ч. льодовикової катастрофи, противник еволюційного вчення, креаціоніст. Гол. праці — про викопних риб (6 тт., 1833— 45) і «Льодовикова система» (1847). Антинаукові твердження А. розкритикували Ф. Енгельс, Ч. Дарвін, Е. Геккель.

АГАСФЕР — персонаж середньовічної християнської легенди. А. нібито штовхнув Ісуса, коли того вели на розп'яття, за що був приречений на вічне блукання по світу; звідси його прізвисько — «Вічний жид». Образ А. використаний багатьма письменниками (Гете, Шеллі, Е. Сю, В. Жуковським та ін.).

АГАТ (грец. αγαθος — корисний) — тонко-смугаста різновидність мінералу халцедону.

Будова концентрично-зональна, плоскопара-лельна, причому можуть сполучатись смужки різних кольорів та відтінків, від світлороже-вих до сургучнокоричневих. А. гарного малюнку використовують як нанівдорогоцінний камінь. Однорідно забарвлений А. застосовують у техніці для виробництва ступок,

підшипників тощо.

АГАТИС (Agathis) — рід хвойних рослин род. араукарійових (Araucariaceae). Високі дерева з листовидною глицею. Відомо бл. 20 видів, поширених у Пн. Австралії, на Малаккському п-ові, о-вах Малайського архіпелагу та Полінезії. Деревина міцна, іде на виготовлення шогл, меблів та ін. Деякі види А. дають янтаровидну смолу — копал. В УРСР в еоценових пісковиках знайдено викопний вид — А. Armaschewskii.

АГАФІРСИ — фракійські племена, які, за свідченням Ґеродота, в 5 ст. до н. є. жили на Пн. від Дунаю, на р. Маріс (сучас. Марош, притока Дунаю), на території сучас. Трансільванії. Належність А. до фракійських племен доводять археол. дослідження. З А. пов'язують культуру раннього заліз. віку, т. з. фракійського гальштата, поширену в той час на території сучас. Пн. Румунії.

АГАФОКЛ (бл. 360—289 до н. є.) — тиран м. Сіракуз у Сіцілії. Син гончара, здібний воєначальник, А., спираючись на бідні верстви населення, створив на о. Сіцілія міцну державу, яка загрожувала Карфагенові. А. вів боротьбу з олігархами. Після смерті А. його держава розпалась.

АГАФОНОВ Валеріан Костянтинович (31. VII 1863—27. І 1955) — російський геолог і ґрунтознавець, популяризатор природознавства, професор. Закінчив Петербурзький ун-т (1889), де гол. чин. і працював. Учасник геол.-ґрунтознавчої експедиції В. Докучаєва на Полтавщині. Дав геол. опис Прилуччини і Миргородщини (у вид. «Матер. к оценке земель Полтавскои губ.», 1892—94), склав ґрунтову карту Полтавщини (1893). У зв'язку з участю в революц. подіях 1906 емігрував. Після повернення в 1917—21 був професором ун-ту в Сімферополі. Виїхавши за кордон, досліджував територію Франції та Пн. Африки, склав тершу ґрунтову карту Франції (1936).

АГАЯН Газарос (16. IV 1840-3. VII 1911) — вірменський педагог і письменник. Н. в Тіфлісі. Працюючи складачем у друкарнях Петербурга і Москви, відвідував лекції в ун-ті, займався самоосвітою. Пед. діяльність почав у 1870. За ідейними переконаннями — демократ, послідовник К. Д. Ушинського. Закликав до дружби з рос. народом, до вивчення рос. культури. Одночасно боровся з колоніальною політикою царизму в галузі освіти. А. виступав поборником жін. освіти, рішуче вимагав світськості школи, навчання рідною мовою, трудового виховання. Перу А. належать підручники вірм. мови, близькі до «Родного слова» К. Д. Ушинського.

АГЕЄНКО Володимир Наумович (14. IX 1860 — ЗО. І 1907) — російський ботаніко-географ, флорист і систематик, учень А. М. Бекетова і В. В. Докучаєва. Н. в Петербурзі, з 1894 працював у Петербурзькому ун-ті. Вивчав флору і рослинність Криму, запропонував районування його рослинності. В складі експедиції Докучаєва досліджував флору Нижегород. та ін. губерній.

АГЕНТ ДИПЛОМАТИЧНИЙ — офіційна особа, яку держава посилає в іншу країну для виконання від її імені певних функцій щодо зовнішньополітичного представництва. Є А. д., що постійно знаходяться в країні перебування, і такі, яких посилають на конференції, конгреси, для участі в переговорах або з іншою спец. метою. А. д., акредитовані при уряді іноземної д-ви, розрізняються за дипломатичними рангами. УРСР як суверенна д-ва за своєю Конституцією (ст. 15-6) має право приймати і призначати дипломатичних представників.

АГЕР ПУБЛІКУС (лат. ager publicus — громадське поле) — держ. земельний фонд в Стародавньому Римі. Оброблені землі А. п. держава продавала, відводила під колонії або розподіляла між громадянами; луки і зарості залишала для заг. користування. Необроблені землі закон дозволяв займати всім громадянам, але до 4 ст. до н. є. римські патриції захопили більшість таких земель. Обезземелені селяни вимагали відновлення А. п. і обмеження розмірів заїмки. Закон Ліцінія і Секстія 367 до н є. встановив максимум заїмки в 500 югерів (125 га). Особливої гостроти боротьба за А. п. досягла за часів Гракхів. Пізніше землі А. п. перейшли в приватну власність.

АГИНСЬКЕ — селище, ц. Агинського Бурятського нац. окр. Читинської обл. РРФСР. Розташоване на р. Ага (бас. Амуру), за 37 км від залізнич. ст. Могойтуй, на Агинському тракті. Засн. 1811. З 1937 — центр округу. 5,2 тис. ж. (1959). Є млин, маслозавод, РТС, пед. училище. Видається газета.

АГИНСЬКИЙ БУРЯТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ОКРУГ (до 16 вер. 1958 Агинський Бурят - Монгольський національний округ) — у складі Читинської обл. РРФСР. Утворений 26 вер. 1937. Пл. 20,6 тис. км2. Нас. 49 тис. чол. (1959). Осн. нас. — буряти; крім них живуть росіяни, евенки. Центр — с. Агинське На території округу з Пн. Сх. на Пд. Зх. простягаються гірські хребти: Черського, Даур-ський, Борщовочний. Південніше Борщовоч-ного хр. до р. Онон — хвиляста рівнина (700—800 м вис). Клімат різко континентальний. Пересіч. т-ра січня —28°, липня — бл. +19°. Середньорічна кількість опадів бл. 300 мм. Гол. ріки: Онон (з прит. Ага, Іля), Оленгуй. Грунти слабопідзолисті, чорноземні, каштанові. Рослинність на рівнинах степова і лісостепова, в горах — лісова (переважно хвойні ліси). А. Б. н. о. багатий на родовища кольорових металів, вугілля, плавикового шпату, вапняків, буд. каменю. У господарстві А. Б. н. о. переважає тваринництво (пасовищно-відгінне м'ясо-вовнового напряму). Вирощують пшеницю, ячмінь, овес, гречку. За роки Рад. влади створена гірни-чодоб., лісова і харчова пром-сть. Сх. ч. округу перетинає Забайкальська з-ця. Осн. перевозки здійснюються автотранспортом.

АГІБАЛОВ Василь Іванович (н. 21. IV 1913) — український рад. скульптор, засл. діяч мистецтв УРСР (з 1956). Н. в с. В. Гнилуші Воронезької обл. Після закінчення Харківського держ. художнього ін-ту (1942) А. працював у Луганську, де разом з скульпторами В. Мухіним і В. Федченком створив пам'ятники В. І. Леніну (1944), О. Пархоменкові (1948) та героям «Молодої гвардії» (Краснодон, 1954). З 1949 працює в Харкові.

АГІН Олександр Олексійович (1817—75) — російський художник-графік, один з основоположників соціально загостреної реалістичної ілюстрації. Вчився в Академії мистецтв (1834—39) у К. Брюллова. Ілюстрував твори Є. Гребінки. Осн. робота А. — 100 ілюстрацій до «Мертвих душ» М. Гоголя. 1853 переїхав у Київ, де викладав малювання у школах. Альбом його малюнків на теми з життя укр. народу згорів під час пожежі. Помер у бідності в с. Качанівці на Чернігівщині.

О. О. Агін. «Плюшкін». Ілюстрація до «Мертвих душ» М. В. Гоголя.

Літ.: Стернин Г. Ю. Александр Алексеевич Агин. 1817—1875. М., 1955.

АГІОГРАФІЯ (грец. αγιος — священний і γραφω — пишу) — вид церк.-історичної л-ри, що містить описи життя «святих» і церк. діячів. Див. Житія.

АГІС IV — спартанський цар [бл. 245— 241 до н. є.], видатний реформатор. З метою піднесення військ, могутності Спарти і відвернення народ, повстань намагався скасувати борги і провести переділ землі на користь збіднілих верств населення. Придушивши опір великих землевласників, очолюваних другим царем — Леонідом, А. скасував борги. Похід проти Етолійського Союзу (241) перешкодив А. здійснити зем. реформу. Олігархи, повернувши до влади Леоніда, стратили А. і скасували його закони.

«АГІТАТОР» — політ. журнал Агітпропу ЦК КП(б)У, Харківського окружкому партії та Наркомату освіти УРСР. Почав виходити 1920 у м. Харкові. Видавався два-три рази на місяць, спочатку рос. мовою, а з 1926 — українською. «А.» широко висвітлював питання парт. життя, практику соціа-лістич. будівництва, пропагував кращі форми і методи політ, агітації. У жовтні 1927 об єднався з журн. «Пропагандист» і дістав назву «Агітація и пропаганда». З 1929 відновив свою першу назву. З березня 1932 виходив двома самостійними виданнями під назвами: «Агітатор для міста» і «Агітатор для села».

«АГІТАТОР ДЛЯ МІСТА» — політ. журнал відділу агітації і масових кампаній ЦК КП(б)У та Харківського обкому КП(б)У. Видавався в 1932—34 у м. Харкові. Утворився в результаті реорганізації журналу «Агітатор» і продовжував його нумерацію. Виходив два-три рази на місяць. Журнал висвітлював питання соціалістич. індустріалізації, роботу парт. організацій і агітколективів на пром. підприємствах.

«АГІТАТОР ДЛЯ СЕЛА» — політ. журнал відділу агітації і масових кампаній ЦК КП(б)У та Харківського обкому КП(б)У. Утворився 1932 в результаті реорганізації журн. «Агітатор» і продовжував його нумерацію. 1933—34 мав назву «Партробота на селі». Видавався у Харкові два-три рази на місяць, висвітлював питання соціалістич. перетворення с. г. та роботу партійних орг-цій і агітколективів на селі.

АГІТАЦІЙНИЙ ТЕАТР — вид драматичного дійства перших років Рад. влади, своєрідне мистецтво сценічного плаката. А. т. народився в лавах Робітничо-Селянської Червоної Армії як один з дійових засобів масової комуністич. агітації. Найпоширенішими формами А. т. були концерти-мітинги, агітсуди, інсценізації, а також композиції на теми історич. подій. Постановки відзначалися гострою політ, злободенністю. Напр., суди над Петлюрою, Махном, Денікіним. Вистави А. т. відбувалися переважно на вулицях, площах, стадіонах у дні революц. свят.

АГІТАЦІЯ (лат. agitatio — приведення в рух, спонукання) — найважливіший засіб впливу на свідомість і настрій широких мас. А. провадиться шляхом поширення певних ідей і лозунгів за допомогою різноманітних засобів: через пресу (газети, журнали, брошури, листівки, заклики і т. п.), усні виступи (доповіді, бесіди, читання газет та ін.), радіо, телебачення, кіно, театр, образотворче мист. (плакати, діаграми, карикатури і т. п.), політичну і художню літературу.

Комуністична А. спрямована на виховання трудящих мас у дусі марксизму-ленінізму, кличе до боротьби за перемогу соціалізму і комунізму, за мирне співіснування країн з різними соціальними системами, проти війни, за мир між усіма народами.

КПРС використовує політ. А. як один з могутніх засобів виховання трудящих на основі соціалістич. ідеології, підвищення їх комуністич. свідомості. А. роз'яснює політику КПРС і Рад. уряду, популяризує народ.-госп. плани, мобілізує маси на успішне виконання конкретних завдань комуністич. будівництва, згуртовує народи СРСР навколо КПРС.

В. І. Ленін надавав величезного значення А. Поряд з теоретичною і пропагандистською діяльністю він розглядав А. як невід'ємну частину всієї ідейно-політ. роботи партії. Проте, маючи єдину мету — комуністичне виховання народу, — теоретик, пропагандист і агітатор підходять до здійснення цього завдання по-різному, користуючись такими формами і методами, які властиві кожному з цих трьох видів ідейно-політ. діяльності. Пропагандист, за висловом В. І. Леніна, повинен дати «багато ідей», які у своїй сукупності відразу будуть засвоюватися не всіма людьми, «агітатор же говорячи про те ж питання, візьме найвідоміший усім його слухачам і найвидатніший приклад... і спрямує всі свої зусилля на те, щоб, користуючись цим, всім і кожному знайомим фактом, дати "масі" одну ідею» (Твори, т. 5, с. 368). Розповідаючи про економіч. змагання соціалізму з капіталізмом, агітатор, безперечно, приверне основну увагу слухачів до заклику наздогнати США за рівнем виробн. продукції на душу населення, який став одним з найпопулярніших закликів у країні.

Сила комуністич. А. в її високій ідейності. Коли А. обмежена пустопорожніми закликами, позбавлена марксистсько-ленінського змісту, то вона залишається пустим звуком. Лише «вірне теоретичне розв'язання, — вчив В. І. Ленін, — забезпечує тривкий успіх в агітації» (Твори, т. 6, с. 437). А. Комуністичної партії злободенна, цілеспрямована, дійова, має бойовий, наступальний характер. Агітатор не тільки переконує слухачів, викриває пережитки капіталізму в свідомості людей та ін. негативні явища, але й підкріплює свої слова організаторською роботою. Сила комуністич. А. в її правдивості, в ясності і простоті, в тому, що вона проводиться серед широких мас диференційовано. А. повинна пов'язувати заг. завдання міжнар. комуністич. і робітн. руху з конкретними завданнями будівництва соціалізму і комунізму, «Треба зв'язувати маси з будівництвом загального господарського життя... Це повинно бути, — підкреслював Б. І. Ленін, — головним і основним у роботі кожного агітатора-нропагандиста» (Твори, т. 31, с. 332). На подолання догматизму в агітац.-пропа; лндистській роботі, на пов'язання її з життям особливу увагу звернули XX і XXI з'їзди КПРС.

Зміст А. завжди відповідає тим історичним завданням, які стоять перед партією, країною.

Очолюючи маси в боротьбі за перемогу бурж.-демокр. революції, більшовики роз'яснювали, що царизм є лютий ворог трудящих, поширювали ідеї класової боротьби і соціа лізму, кликали маси на штурм самодержавства. Після повалення в нашій країні самодержавства Комуністич. партія спрямувала свою А. на підготовку мас до соціалістич. революції. Після перемоги Великого Жовтня, в роки громад. війни та іноземної інтервенції більшовицька А. набула широкого розмаху як найважливіший засіб мобілізації мас на захист Над. влади. На мітингах і зборах робітників, селян і червоноармійців виступали В. І. Ленін та ін. діячі партії. Створювались агітпоїзди, що їх очолювали такі видатні діячі партії, як М. І. Калінін, Г. І. Петровський та ін.

Після громад. війни Комуністич. партія за допомогою А. мобілізувала маси на якнайшвидшу відбудову зруйнованого народ. г-ва. В цей період значну увагу розгортанню А. приділив XII з'їзд партії (1923). В роки соціалістич. індустріалізації і колективізації с. г. А. відіграла величезну роль у боротьбі партії за побудову соціалістич. суспільства, за зміцнення обороноздатності Рад. держави. В зв'язку з прийняттям нової Конституції СРСР (1936) і виборами до Рад депутатів трудящих повсюдно були створені агітпункти. А. набула всеосяжного характеру. До проведення А. партія широко залучила безпартійні маси.

В роки Великої Вітчизн. війни Комуністич партія розгорнула величезну політ. роботу в масах як на фронті, так і в тилу. Партія накреслила програму боротьби за честь, свободу і незалежність Рад. Батьківщини. Ця програма була викладена в постанові ЦК ВКП(б) і Раднаркому Союзу РСР від 29 червня 1941, про зміст її розповів Й. В. Сталін у зверненні до рад. народу по радіо 3 липня 1941. Партія закликала народ ще тісніше згуртуватися перед лицем грізної небезпеки, зміцнювала в ньому віру в перемогу над нім.-фашист. загарбниками. Втілюючи в життя згадану постанову, ЦК КП(б)У, РНК УРСР і Президія Верховної Ради УРСР 7 липня 1941 опублікували звернення, в якому говорилось: «Настав час, коли кожен, не шкодуючи життя, повинен до кінця виконати священний обов'язок перед Батьківщиною, перед своїм народом» (газ. «Комуніст», 7 липня 1941). Заклики партії становили зміст усієї політ. А. і відіграли важливу роль в мобілізації укр. народу, як і всіх народів СРСР, на боротьбу проти нім.-фашист. загарбників. Заклик партії — «Все для фронту, все для перемоги!» — був найпопулярнішим у народі. В проведенні А. серед мас на фронті і в тилу брали участь найвидатніші діячі партії і д-ви. Коли 9 липня 1941 стихійно виник багатотисячний мітинг трудящих Києва, з імпровізованої трибуни виступив М. С. Хрущов, який звернувся до присутніх з полум'яною промовою. Схвальними вигуками було зустрінуто заключні слова М. С. Хрущова: «Всі на боротьбу з гітлерівськими бандитами! За Батьківщину, за честь, за свободу! Справа наша справедлива. За нами, товариші, перемога! Вперед, до нашої перемоги!» (газ. «Комуніст», 10 липня 1941).

Після Великої Вітчизн. війни партія спрямувала А. на орг-цію всіх зусиль народу на відбудову і дальший могутній розвиток народ, г-ва. Розгортанню А. і зміцненню кадрів агітколективів сприяла постанова ЦК ВКП(б) (1947) «Про недоліки і заходи поліпшення роботи з агітаторами в Сталінградській партійній організації». Починаючи з 1953 заходи партії по відновленню ленінських принципів у парт, і держ. житті разом з тим забезпечили піднесення ідейно-теоретич. рівня А., удосконалення її форм. Проведення масових зборів, мітингів робітників, колгоспників, інтелігенції в містах і селах, присвячених обговоренню госп.-політ. питань, соціалістич. змаганню, врученню нагород республікам, областям, передовикам вироби., виступи керівників партії та уряду перед трудящими стали характерною рисою А. Широка участь в А. відповідальних працівників, парт., радян. і громад, орг-цій випливає з вказівок В. І. Леніна про те, що «особистий вплив і виступ на зборах у політиці надзвичайно багато значить. Без них немає політичної діяльності» (Твори, т. 34, с. 275).

В умовах повної і остаточної перемоги соціалізму в СРСР XXI з'їзд КПРС (1959) озброїв рад. народ великою програмою розгорнутого будівництва комунізму. «XXI з'їзд Комуністичної партії, — говориться в резолюції з'їзду, — звертається до всіх трудящих нашої великої Батьківщини з закликом до активної боротьби за виконання і перевиконання семирічного плану». Історичні рішення з'їзду партії визначили спрямованість А., яка відіграє величезну виховну, організуючу роль у боротьбі рад. народу за побудову комунізму.

В постановах ЦК КПРС «Про стан і заходи поліпшення масово-політичної роботи серед трудящих Сталінської області» (1959) та Пленуму ЦК КП України (травень 1959) «Завдання партійних організацій України по посиленню масово-політичної роботи серед трудящих» приділено велику увагу А. як могутньому засобові ідеологічної роботи в масах, зміцненню зв'язку А. з життям, з практикою комуністичного будівництва.

Комуністичні і робітничі партії соціалістич. країн Європи і Азії використовують політ. А. як знаряддя виховання трудящих у дусі пролетарського інтернаціоналізму, мобілізації їх на успішне виконання народ.-госп. планів будівництва соціалізму, боротьби за мир, за зміцнення могутності світової соціалістич. системи.

У капіталістич. країнах А. відіграє значну роль у політ. боротьбі класів і партій. А. комуністич. партій служить справі виховання робітн. класу і всього труд. народу в дусі марксизму-ленінізму, боротьбі проти імперіалізму і колоніалізму, за соціальні і демократич. права народу, за мирне розв'язання спірних питань у міжнар. відносинах. Імперіалістична буржуазія широко веде облудну А., яка є доповненням до таких засобів впливу капіталістич. д-ви на маси, як поліція, суд, тюрми і т. ін. Імперіалісти, маючи в своєму розпорядженні наскрізь продажну пресу, кіно, радіо, телебачення, всі інші матеріальні засоби А., широко використовують її для ідеологіч. обробки громад. думки, для обману народних мас з метою збереження панування буржуазії і гноблення трудящих. Агресивні імперіалістичні сили США та ін. країн використовують А. в проведенні наклепницьких кампаній проти Рад. Союзу, Китайської Народної Республіки, всього соціалістичного табору.

Агітації реакц. буржуазії протистоїть комуністич. А., яка грунтується на всеперемагаючому вченні марксизму-ленінізму, виступає проти бурж. ідеології і сучас. ревізіонізму, завжди служить життєвим інтересам трудового народу, справі побудови соціалізму і комунізму.

Літ.: Ленін про пропаганду І агітацію. К., 1957; Ленін про партійне будівництво. К., 1957; Ленин о печати. М., 1959; Хрущов М. С. Про контрольні цифри розвитку народного господарства СРСР на 1959 — 1965 роки. К., 1959; Пропаганда і агітація в рішеннях та документах ВКПб) К., 1950; О партийной и советской печати. Сб. документов. М., 1954; Резолюція XXI з'ївду Комуністичної партії Радянського Союзу. К., 1959; К а л і н і н М. І. Про політичну агітацію. К., 1948; Крупська Н. К. Ленін як пропагандист і агітатор. К., 1956; Я рославский Е. Советы агитаторам. М., 1942.

АГІТКОЛЕКТИВИ — колективи агітаторів, що створюються при первинних партійних організаціях КПРС підприємств, радгоспів, колгоспів, установ і закладів для проведення агітаційної роботи. А. відіграють важливу роль у підготовці і проведенні виборів до Рад депутатів трудящих, у піднесенні комуністичної свідомості мас, у спрямуванні їхніх зусиль на здійснення рішень Комуністичної партії і Радянського уряду.

АГІТПОЇЗД — спеціально обладнаний поїзд, що використовується як пересувний агітпункт. Перший А. ім. В. І. Леніна був організований ВЦВК у серпні 1918 за ініціативою ЦК РКП(б). 1919—20 А. широко використовувались на Кавказі, в Білорусії, на Україні і т. д. Колективи А. проводили велику роботу по мобілізації трудящих мас на захист соціалістич. Вітчизни, по зміцненню Рад. влади на місцях. Безпосередню участь у роботі А. брали М. І. Калінін. Г. І. Петровський, А. В. Луначарський та ін. Досвід роботи А. був використаний під час Великої Вітчизн. війни 1941—45.

АГІТПУНКТ — спеціально обладнане приміщення для проведення масово-політ. роботи серед населення. А. вперше створені за постановою Ради робітн. і сел. оборони РСФРР у 1919. Набрали великого поширення з 1937. А. бувають тимчасові і постійно діючі. Тимчасові А. організовуються перед виборами до Рад депутатів трудящих, народ. судів та ін. для проведення зборів виборців, бесід, лекцій тощо. Постійно діючі А. створюються з метою роз'яснення масам політики Комуністич. партії і Рад. уряду, мобілізації трудящих на виконання завдань будівництва комунізму. А. обслуговуються агітколективами.

АГЛАБІДИ — араб. феодальна династія, заснована в Пн. Африці намісником багдадського халіфа Гаруна ар-Рашіда (дин. Аббасідів) Ібрагімом ібн-ель-Аглабом. 800—909 А. володіли Пн. Африкою, захопили Сіцілію, Сардінію і Мальту. Були усунуті від влади Фатимідами.

АГЛОМЕРАТ (лат. agglomero — збираю, нагромаджую) — 1) Скупчення уламків гірських порід і мінералів, не скріплених будь-яким цементом. 2) Спечена в грудки дрібнозерниста або пилувата руда.

АГЛОМЕРАЦІЯ, спікання (в металургії) — термічний процес утворення відносно великих кусків руди (окускування) з подрібнених або пилуватих матеріалів (руди, рудних концентратів) з метою надання їм властивостей, необхідних для плавки. Найширшого застосування набула А. в металургії: в чорній — для окускування пиловидних заліз. руд, їх концентратів та колошникового пилу; в кольоровій — для спікання нікельових, мідних, свинцевих, цинкових та ін. руд. У пром-сті буд. матеріалів А. застосовують для випалювання клінкеру, бокситів тощо.

Окускування відбувається внаслідок злипання окремих нагрітих частинок шихти при поверхневому їх розм'якшенні, перекристалізації або внаслідок утворення легкоплавких сполук, що вв'язують частинки під час остигання агломерованого продукту. Найчастіше А. здійснюється під час проходження повітря зверху вниз крізь шар шихти, розташованої на колосникових ґратках. Головні складові шихти: руда, концентрат і добавки, що підлягають окуску-ванню, паливо — для одержання тепла, волога — для забезпечення оптим. газопроникності шихти. Складена в певній пропорції, у відповідності з властивостями вихідних матеріалів та заданою якістю агломерату, і рівномірнії перемішана, шихта завантажується на ґратки агломерац. машини шаром певної товщини, зумовленої газопроникністю шихти.

Найширшого застосування в СРСР набули агломерац. машини стрічкового типу (мал.) внаслідок простої конструкції, безперервності процесу спікання, великої продуктивності І низької собівартості агломерату. Найважливішою частиною цих машин є пластинчастий транспортер («стрічка»), складений з окремих візків, дно яких зроблене з колосників, що безперервно рукаються між двома зубчастими колесами. Під верхнюю, робочою частиною машини розташовані вакуум-камери, де ексгаустером створюється розрідження, що забезпечує просмоктування повітря крізь шихту та її спікання. Під час руху стрічки шихта, завантажена в головну частину машини, підводиться під запалювальне горно, що працює здебільшого на газоподібному паливі. Продукти горіння просмоктуються вниз крізь шихту І нагрівають її верхній шар до т-ри займання пального. Після виходу з-під запалювального горна крізь шихту під час руху стрічки просмоктується повітря, шо забезпечує горіння палива в шихті. Процес А відбувається послідовно вверху в міру горіння палива і закінчується над останніми вакуум-камерами. Готовий агломерат надходить в дробарку і грохот, що розділяє його на кускову

Стрічкова агломераційна машина (в розрізі гол. корпусу агломераційної ф-ки): 1 — пластинчастий транспортер; г — запалювальне горно; з — пиловловник; 4 — ексгаустер; 5 — засувка для регулювання тяги у вакуум-камерах; в — газовідвідна труба; 7 — шибер; 8 — живильник; 9 — завантажувальний бункер; 10 — змішувач; 11 —грохот; 12 — бункер шихти для агломерації; 13 — лебідка для підіймання грохота.

фракцію для плавильних печей і дрібну, яка знову надходить в агломераційну шихту («повернення»). Продуктивність стрічкової агломерац. машини визначається площею ефективної поверхні ґраток, яка дорівнює 18, 50, 75 І 200 м^г (вихід агломерату з 1 м^г поверхні ґраток становить близько 40 т на добу).

Останнім часом розроблено ряд способів інтенсифікації процесів А., які значно підвищили продуктивність агломерац. машин. Для доменного виробн. освоєно нові види агломерату (офлюсований, залізо-марганце-вий), застосування яких підвищило продуктивність доменних печей і знизило витрати коксу.

Для металургії А. має надзвичайно важливе значення, бо через наявність великої кількості дрібних кусків значна частина видобутих заліз. руд не може бути використана для доменної плавки. У кольоровій металургії А. є необхідною ланкою технологіч. процесу, без якої виплавлення кольорових металів у сучас. масштабах було б неможливим.

Літ.: Железорудная база черной металлургии СССР М., 1957; Агломерация железньїх руд и концентратов. Под ред. А. М. Парфенова. М., 1957; Н и к и т и н А. И., А р б у з о в В. А. Агломерация железных руд. М., 1957; Натковский А. Б. Агломерационные фабрики черной металлургии. М., 1954; Чижиков Д. М. Металлургия тяжелых цветных металлов. М.—Л., 1948.

АГЛЮТИНАТИВНІ МОВИ (лат. agglutino — приклеюю) — мови, в яких граматичні форми й похідні слова утворюються додаванням однозначних афіксів до незмінюваних основ слів. Афікси розташовані переважно після основи або кореня слова, вони і характеризують окремі відмінки іменників або час, спосіб, особу дієслова (див. Аглютинація). До А. м. належать тюркські, фінно-угорські, монгольські, іберійсько-кав-казькі та окремі мови народів Азії, Африки, Океанії.

АГЛЮТИНАЦІЯ (лат. agglutinatio склеювання) — 1) У мовознавстві — творення в мовах граматичних форм і похідних слів приєднанням до кореня або основи слова афіксів, що мають одне граматичне значення. Напр., в узб. мові множина іменників, займенників і дієслів завжди позначається афіксом «лар» (Урток—«товариш», уртоклар— «товариші»; у йозади—«він напише», улар йозадилар —«вони напишуть»). У слов'янських мовах А. — дуже рідке явище. А. властива тюрк.,фінно-угор. та ін. мовам. 2) У біології — склеювання в грудочки і осідання завислих у рідині мікроорганізмів або окремих клітин — червонокрівців чи білокрівців. А. спричиняється особливими речовинами, що утворюються в організмі при різних захворюваннях і при імунізації. Явище А. використовується для лабораторної діагностики деяких інфекц. хвороб, визначення виду мікроорганізмів тощо.

АГНАТИ — група нижчих хребетних тварин. Те саме, що й безщелепні.

АГНІ — міфологічний персонаж, бог вогню у стародавніх індійців. За інд. легендою, бог Брагма доручив восьми богам — охоронцям світу, — в т. ч. і А., створити світ і охороняти всі живі істоти; за цією ж легендою, А. панував над однією з восьми частин світу — Пд. Сходом. З іменем А. пов'язане походження нашого слова «вогонь».

АГНІТ-СЛЄДЗЄВСЬКИЙ Казімір Генріхович (н. 27. V 1898) — український рад. художник-графік. Н. в Петербурзі. Працює в галузі політ, сатири, книжкової і станкової графіки. .'» 1944 — постійний співробітник сатирич. журн. «Перець». Персональна виставка творів у Києві, 1958.

АГНОЗІЯ (грец. α — не і γνωςις — пізнання) — розлад процесів впізнавання. Спостерігається при деяких нервово-психічних захворюваннях, переважно тоді, коли органічно уражені певні ділянки головного мозку. При цьому прості процеси сприймання, а також заг. орієнтування не порушуються. Розрізняють кілька видів А.: оптична А. — хворий бачить предмети, але не впізнає їх; слухова А. — втрата здатності впізнавати предмети за характерними для них звуками; тактильна А. (астереоагнозія) — предмет не впізнається при обмацуванні його; автопагнозія — невпізнавання частин власного тіла та ін.

АГНОСТИЦИЗМ (грец. αγνωστος — непізнаванний) — різновидність ідеалізму в теорії пізнання, яка заперечує пізнаванність об'єктивних речей, виходячи з того, що розум людини нібито нічого поза відчуттями пізнати не може. Найбільш відомі представники А. — Юм і Кант. Юм твердив, що досвід знайомить нас лише з нашими відчуттями і. тому ми не можемо знати, чи є щось поза відчуттями, чи немає нічого. Суть його лінії, вказував В. І. Ленін, полягає в тому, що він «...не йде далі відчуттів, ...спиняється по сей бік явищ, відмовляючись бачити що б то не було "достовірне" за межами відчуттів» (Твори, т. 14, с. 91). На відміну від Юма, Кант визнавав існування об'єктивних речей («речі в собі»), але заперечував їх відображення у відчуттях. Виявом А. була і т. з. теорія символів, або ієрогліфів (Гельмгольц), за якою відчуття не ббрази, а лише символи, ієрогліфи об'єктивних властивостей речей, і знань про речі вони нам не дають. В 19 ст. деякі дослідники природи (Гекслі та ін.), побоюючись звинувачень в атеїзмі, використовували А. для приховування свого матеріалізму («соромливий матеріалізм»).

Діалектичний матеріалізм спростовує А., спираючись на суспільну практику. Якби в результаті досвіду люди не пізнавали об'єктивних речей, то вони не тільки не могли б підпорювати собі природу, а й просто існувати і пристосовуватись до зовнішнього середовища. А., як показав В. І. Ленін, є шляхом до суб'єктивно-ідеалістичного ототожнення відчуттів з об'єктивною дійсністю. Цим шляхом пішли махісти, філософські ревізіоністи і переважна більшість ідеалістичних шкіл сучасної бурж. філософії. Заперечуючи існування об'єктивної дійсності поза відчуттями, сучасні бурж. філософи відстоюють інтереси попівщини в її боротьбі проти науки.

В соціології А. веде до заперечення об'єктивних закономірностей суспільного розвитку і служить інтересам імперіалістичної реакції. Весь хід розвитку науки й техніки, практика революційного руху, величезні успіхи СРСР та ін. країн соціалістичного табору в будівництві соціалізму і комунізму, зокрема відомі всьому світові успіхи рад. науки в галузі ядерної фізики і атомної енергетики, незаперечно підтверджують можливість пізнання світу і разом з тим спростовують агностицизм.

Літ.: Енгельс Ф. Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії. [Розд. 2]. В кн.: Маркс К. і Енгельс Ф. Вибрані твори, т. 2. К., 1955; Енгельс Ф. Анти-Дюрінг. (Від 1, розд. 9]. К., 1953; Енгельс Ф. Діалектика природи. К., 1953: Ленін В. І. Матеріалізм і емпіріокритицизм. Твори. Вид. 4, т. 14; Л е н и н В. И. Философ-ские тетради. Сочинения. Изд. 4, т. 38.

АГОНІСТИКИ (грец. αγωνισται — борці) учасники масового революційного руху рабів і колонів у Пн. Африці в 4—5 ст. проти великих землевласників, римських чиновників та їхнього апологета — офіційної християнської церкви. В 340 на чолі руху стояли берберійські ватажки Аксідо і Фазір. У 340 і 347 в запеклих боях з римськими і місцевими рабовласниками, яких підтримали християнські епіскопи, А. зазнали поразки. Нове піднесення руху А. мало місце в 2-й пол. 4 ст.— 20-х рр. 5 ст. Після поразок серед А. поширився реліг. фанатизм. Рух А.— один з етапів революції рабів, що підірвала зсередини рабовласницьку Римську імперію.

АГОНІЧНІ ЛІНІЇ — лінії нульового магнітного схилення, що проходять (одна у Зх., друга у Сх. півкулі) через магнітні та географічні полюси Землі. А. л. поділяють Землю на дві області: східного (Тихий ок., майже вся Азія, Пн. і Пд. Америки) і західного (Атлантичний, Індійський ок., Африка, зх. ч. Європи) відхилення магнітної стрілки від меридіана. Внаслідок вікових змін магнітного поля Землі А. л. змінюють своє положення.

АГОНІЯ (грец. αγωνια — боротьба) — сукупність останніх проявів життєвих функцій, що безпосередньо передують смерті. Під час А. глибоко порушується діяльність вищих відділів мозку, затьмарюється свідомість, згасає діяльність усіх органів чуття, різко падає серцева діяльність. Закінчується А. з останнім ударом серця.

АГОРА (грец. αγορα — площа) - народні збори в Стародавній Греції. А. означала також місце, де відбувалися ці збори.

АГОРАФОБІЯ (грец. αγορα — площа і φοβος — страх) — острах перед просторінню. Один з нав'язливих станів, при якому хворий, маючи перейти будь-яку просторінь, боїться це зробити сам і потребує, щоб хто-небудь супроводив його під час переходу площі, великого залу тощо.

АГРА — місто в Індії, в шт. Уттар-Прадеш, на р. Джамні. 376 тис. ж. (1951). Залізнич. вузол. Текст. пром-сть, художні ремесла. З 1527 до 1658 — столиця Імперії Моголів. В А. спец. б-ка праць Ганді. Ун-т. Визначні архітектурні пам'ятники, поблизу знаменитий мавзолей Тадж-Махал.

АГРАМАТИЗМ (грец. α — не і γραμμα -літера) — вид розладнання мови і мислення при деяких нервово-психічних захворюваннях. Хворі, зберігаючи здатність вимовляти окремі слова, неспроможні зв'язувати їх у синтаксично правильно побудовані речення. Мова таких хворих набуває своєрідного характеру («телеграфний стиль») або зовсім безладна.

АГРАНУЛОЦИТИ (незернисті лейкоцити) — одна з груп білих кров'яних клітин. У хребетних тварин і людини А. поділяються на лімфоцити та моноцити. Ознаки А.: відсутність зерен (гранул) у тілі клітини, несегментоване ядро. А. виконують захисну функцію. Див. також Гранулоцити.

АГРАРНА ПРОГРАМА КПРС — складова частина загальної програми Комуністичної партії, визначення керівних начал її політики «в аграрному питанні, тобто щодо сільського господарства, різних класів, верств, груп сільського населення» (Ленін В. І. Твори, т. 6, с. 87).

В. І. Ленін уже в перших своїх працях «Що таке "друзі народу" і як вони воюють проти соціал-демократів?» (1894), «Розвиток капіталізму в Росії» (1899) та ін. висунув ідею союзу робітн. класу і селянства в боротьбі за своє соціальне визволення і дав обгрунтування марксистської аграрної програми, визначив її основні принципи. Виходячи з ленінських положень, партія прагнула повністю використати революційні можливості селянства. Залежно від конкретних умов і форм класової боротьби в царській Росії партія висувала і відповідні вимоги в розв'язанні аграрного питання. Головною причиною відставання с. г. Росії до Великої Жовтневої соціалістич. революції була поміщицька власність на землю. Ліквідації поміщицького землеволодіння і передачі землі селянству вимагав сам хід економічного і політичного розвитку Росії. II з'їзд РСДРП (1903) всупереч виступам опортуністів, прийняв ленінську програму, в якій було сказано, шо з метою подолання залишків кріпацтва і в інтересах вільного розвитку класової боротьби на селі партія вимагає насамперед повернення «...тих земель, які відрізані у селян при скасуванні кріпосного права і служать в руках поміщиків знаряддям для їх закабалення» (КПРС в резолюціях..., ч. 1. К., 1954, с. 42). Б. І. Ленін вбачав у цьому заході перший крок на шляху до націоналізації. Вимога про повернення «відрізків» тісно пов'язувалась більшовиками з організацією селянських комітетів, які повинні були революційним шляхом провести перебудову аграрних відног ин.

Початок 20 ст. ознаменувався великими сел. заворушеннями. В цих умовах В. І. Ленін прийшов до висновку про необхідність внесення змін до аграрної програми партії. III з'їзд РСДРП (1905), який визначив лінію партії щодо селянського руху в умовах революційного піднесення, висунув вимогу конфіскації поміщицьких, казенних, церковних, монастирських та удільних земель. З'їзд відзначив, шо націоналізація землі можлива лише при повній перемозі демократичної революції. В цьому знаходила свій конкретний вияв лінія більшовиків на союз робітничого класу з усім селянством в буржуазно-демократичніи революції. Розвиваючи рішення III з'їзду, Таммерфорська конференція РСДРП (1905) запропонувала замінити пункт аграрної програми партії про «відрізки» вимогою конфіскації всіх державних, поміщицьких і церковних земель. На IV (Об'єднавчому) з'їзді РСДРП (1906) В. І. Ленін наполягав на внесенні в програму партії також питання про націоналізацію землі. Він критикував помил-кові погляди «подільників» — частини більшовицьких делегатів, то захитали вимогу про попіл поміщицьких земель і передачу їх у приватну власність селян.

Вимогам більшовиків про націоналізацію землі меншовики протиставили муніципалізацію, обстоюючи реформістський шлях розв'язання аграрного питання. IV (Об'єднавчий) з'їзд РСДРП (1906) незначною більшістю прийняв проект програми меншовиків, однак прийняв і вимоги більшовиків про конфіскацію поміщицьких земель, шо було значним кроком вперед проти попередньої програми. Необхідність зміни аграрної програми Ленін теоретично обгрунтував у праці «Аграрна програма соціал-демократів в першій російській революції 1905—1907 років», де показав, шо знищення поміщицького землеволодіння і націоналізація землі сприятимуть переростанню бурж.-демократич. революції в соціалістичну.

У період підготовки і проведення Великої Жовтн. соціалістич. революції партія більшовиків керувалась лозунгом: разом з біднішим селянством, проти капіталізму в місті й на селі, при нейтралізації середнього селянства. VII (Квітнева) конференція більшовиків (1917) на доповідь В. І. Леніна прийняла рішення про конфіскацію поміщицьких земель, про націоналізацію всіх земель в країні і накреслила перші кроки для переходу до великого колективною господарства.

Після завоювання пролетаріатом політичної влади партія приступила до здійснення основних положень своєї аграрної програми. Ленінський декрет про землю, схвалений II Всеросійським з'їздом Рад 8 лист. 1917, був першим декретом робітничо-селянської влади, яким проголошено націоналізацію всієї землі в країні і конфіскацію поміщицьких земель. «Поміщицька власність на землю, — говорилося в декреті, — скасовується негайно без всякого викупу». І далі: «Право приватної власності на землю скасовується назавжди; землю не можна ні продавати, ні купувати, ні здавати в оренду або в заставу, ні яким-небудь іншим способом відчужувати. Вся земля: державна, удільна, кабінетська, монастирська, церковна, посесійна, майоратна, приватновласницька, громадська і селянська і т. д. відчужується безоплатно, обертається у всенародне добро і переходить в користування всіх працюючих на ній» (Ленін В. І. Твори, т. 26, с. 222).

Уже в період підготовки і проведення Великої Жовтн. соціалістич. революції, добиваючись конфіскації поміщицької землі і націоналізації всієї землі в країні, партій вважала за необхідне роз'яснювати селянству, що самої передачі землі народові ще замало, шо треба йти далі, до спільного обробітку землі як до єдиного виходу із споконвічних злиднів. Величезне значення мало прийняття закону від 19 лют. 1918 про соціалізацію землі, який, зокрема, забезпечував допомогу держави в створенні колективних форм землеробства. Розкриваючи конкретний зміст вимог партії в питанні про організацію колективних соціалістич. г-в, Ленін вказував, що поки селяни сидітимуть, як і раніше, в дрібних г-вах, «хоч і вільними громадянами на вільній землі», — виходу із злиднів і куркульського ярма не буде. Всією попередньою роботою серед селян партія підготувала бідноту до проведення накреслених заходів у с. г. Насамперед партія всіляко підтримувала всі починання в галузі усуспільнення і створення колективних г-в. Уже в 1918—19 організовувались перші колект. г-ва. Цей процес проходив і на Україні (на серпень 1919 таких господарств було вже понад 500).

Важливу роль у розвитку аграрної програми КПРС відіграв VIII з'їзд партії. Складовою частиною прийнятої ним нової програми партії була аграрна програма КПРС. VIII з'їзд прийняв на доповідь В. І. Леніна резолюцію про перехід до по літики міцного союзу з середнім селянством при опорі на бідноту для боротьби з куркулями, для боротьби з усіма класовими ворогами Радянської влади, для продовження соціалістичного будівництва. VIII з'їзд РКП(б) включив до програми ряд важливих положень про організацію великого соціалістичного землеробства (створення радгоспів, колгоспів і т. д.). У програмі підкреслювалось, що одним з корінних завдань комуністичного будівництва є знищення протилежності між містом і селом. Партія відстояла союз робітн. класу і селянства в боротьбі проти троцькістіві правих опортуністів і бурж. націоналістів, викривши ворожі плани, спрямовані на зруйнування цього союзу. Партія вчить, що пролетаріат, керуючи селянством, має на меті привести його до соціалізму шляхом перетворення сільськ. г-ва на соціалістич. засадах. Це — основна і вирішальна лінія аграрної програми Комуністичної партії в період будівництва соціалістич. суспіль ства. Перехід с. г. на соціалістич. шлях, об'єднання дрібних індивідуальних сел. г-в у великі колективні планувалися партією як тривалий процес, зв'язаний з необхідністю переконання трудящих мас села в перевагах соціалістич. форм г-ва і створення матеріально-тех. бази для організації великих господарств на селі. Ленін, спираючись на висловлювання Маркса і Енгельса, розвиваючи далі програмні положення партії, розробив план кооперування селян. Особливо важливе значення мала його праця «Про кооперацію». Кооперативний плав Леніна був великим кроком в розвитку марксистської теорії, мав величезне значення для перемоги соціалізму в нашій країні. Але в той час основна маса селянства продовжувала вести індивідуальне господарство. Процес диференціації селянства тривав, хоч і набрав інших форм. На Україні до революції, наприклад, більшість становило бідніше селянство, а в 1925 воно становило лише 1/4; середняків було близько 1/4, стало 2/3. Кількість куркулів зменшилась майже вчетверо, вони становили 3—4% Важливою віхою на шляху соціалістичного перетворення с. г був XV з'їзд партії (1927), який накреслив конкретні шляхи здійснення аграрної програми КПРС і ввійшов в історію як з'їзд колективізації. Виходячи з ленінського кооп. плану, партія забезпечила проведення колективізації с. г. і ліквідацію куркульства як класу на основі суцільної колективізації.

Накреслена Леніним програма соціалістич. перебудови с. г. заходами Комуністичної партії, підтриманими мільйонними масами селянства, була втілена в життя. Наша країна стала країною великого передового соціалістич. с. г., яке має потужну матеріально-технічну базу. На Україні замість 5 млн. 583 тис. сел. дворів існує понад 13 тис. колгоспів (1959). Трудящі маси селянства назавжди відійшли від індивідуального ладу життя, стали на шлях соціалізму, здійснюючії свою працю на базі колект. власності і сучас. техніки, назавжди покінчили з експлуатацією та «ідіотизмом селявського життя». Це була ліквідація капіталістич. виробничих відносин на селі і заміна їх соціалістичними. Це був революц. переворот у житті величезної частини населення — селянства нашої країни. Були створені можливості для широкого застосування техніки в с. г., закладені ос-вови наук, раціонального землеробства, спроможного до розширеного відтворення. Назавжди було ліквідовано протилежність між містом і селом.

Внаслідок соціалістич. індустріалізації і колективізації с. г., здійснення культурної революції в СРСР було побудовано соціалістич. суспільство. Колект. форми г-ва показали свою перевагу над індивідуальною формою г-ва в роки мирного будівництва і в тяжкі роки Великої Вітчизн. війни. Завдяки цій перевазі було швидко відбудовано г-во у післявоєнний період. С.-г. виробництво в основному досягло довоєнного рівня, але не задовольняло зростаючих потреб населення і держави. Потрібні були нові заходи до крутого його піднесення. На Вересневому (1953) і дальших пленумах ЦК КПРС розробив рішучі заходи боротьби за збільшення продукції с. г. В 1953—58 партія розгорнула всенародну боротьбу за круте піднесення сільського господарства. Послідовно проводиться в життя соціалістичний принцип матеріальної заінтересованості колгоспів та колгоспників, здійснена реорганізація МТС, змінена система заготівель с.-г. продуктів, зміцнена матеріально-технічна база колгоспів, проведено укрупнення їх, на допомогу колгоспам послані досвідчені кадри. Вирішальну роль у збільшенні виробництва хліба відіграло освоєння цілинних і перелогових земель. В ці роки здійснені найбільші з часу колективізації зміни в галузі с. г., що привели до значного піднесення його продуктивних сил, зміцнення колгоспного ладу, підвищення добробуту колгоспного селянства і всіх трудяших. Внаслідок здійснення цих рішень партії та уряду різко зросло виробн. зерна, тех. культур, набагато збільшилось виробн. продуктів тваринництва. Грудневий пленум ЦК КПРС (1958), підводячи підсумки розвитку с. г. за останні п'ять років, відзначив ці великі успіхи і намітив завдання дальшого збільшення виробн. с.-г. продуктів. Осн. завдання с. г., яке визначив XXI з'їзд КПРС на семирічку (1959—65), полягає в тому, щоб досягти такого рівня виробництва, який дозволить повністю задовольнити потреби населення в продуктах харчування, а пром-сті — п сировині, забезпечить всі ін. потреби держави в с.-г. продуктах.

Великий вклад у розвиток ленінського вчення про шляхи розвитку с. г. вносить М. С. Хрущов. У його доповіді на XXI з'їзді КПРС намічено шляхи боротьби за дальше піднесення с. г., за здійснення величних завдань першої семирічки. «Головною лінією в землеробстві, — вказує М. С. Хрущов, — на найближчі роки залишається і далі всемірне збільшення виробництва зерна, як основи всього сільськогосподарського виробництва... В галузі тваринництва в наступному семиріччі головним завданням є збільшення виробництва м'яса, молока, вовни і яєць... Одно з найважливіших завдань у сільському господарстві — підвищення продуктивності праці і зниження собівартості сільськогосподарської продукції».

Багатий досвід КПРС в теоретичній розробці і практичному здійсненні А. п. використовують у своїй діяльності комуністичні і робітничі партії всіх країн. Див. також Аграрне питання.

Літ.: Ленін В. І. Твори. Вид. 4: т. 6. Аграрна програма Російської соціал-демократії; т. 13. Аграрна програма соціал-демократії в першій російській революції 1905—1907 років; т. 26. Доповідь про землю 26 жовтня (8 листопада); т. 29. Доповідь про ро-Ооту на селі 23 березня; т. 33. Про кооперацію; Сталін Й. В. Політичний звіт Центрального Комітету 3 грудня [на XV з'їзді ВКП(б) 1927]. Твори, т. 10. К., 1953; Хрущов М. С. Про заходи дальшого розвитку сільського господарства СРСР. К., 1953; Хрущов М. С. Підсумки розвитку сільського господарства ва останні п'ять років і завдання дальшого збільшення виробництва сільськогосподарських продуктів К., 1958; X р у ш о в М. С. Про контрольні цифри розвитку народного господарства СРСР на 1959 — 1965 роки. К., 1959.

АГРАРНЕ ПЕРЕНАСЕЛЕННЯ — див. Перенаселення відносне.

АГРАРНЕ ПИТАННЯ — питання про суспільні відносини, класи, класову боротьбу на селі, пов'язане з володінням і користуванням землею як основним засобом виробництва в сільському господарстві. Зміст А. п. змінювався в різні істор. епохи і відображав економічні закони, властиві тому або іншому суспільному ладу. Наприклад, за часів кріпацтва феодально залежні селяни змушені були відробляти поміщикам кілька днів на тиждень, сплачувати їм оброк як продукцією, так і грішми. Протягом століть селяни намагались визволитися з-під поміщицького ярма і стати вільними господарями оброблювано! ними землі. Однак серед.-віч. сел. повстання через їхню стихійність, розпорошеність і політичну несвідомість селян не могли розв'язати А. п. Бурж. революції, що відбувались у початковий період розвитку капіталізму, також не розв'язали А. п. Вони привели лише до зміни форм експлуатації трудящих села.

В умовах розвитку капіталізму перебудова аграрних відносин, як показав В. І. Ленін, відбувалась двома шляхами — «прусським» і «американським». Для «прусського шляху» характерним є повільний розвиток капіталізму, коли поміщик поступово перетворюється в капіталістич. підприємця (юнкера) і надовго зберігаються пережитки феодальних форм експлуатації. За «американським шляхом» відбувається швидке зростання класу капіта-лістич. фермерів в умовах відносної свободи від феодальних пережитків. Однак і перший і другий шляхи зрештою приводять до розорення дрібних і середніх сел. г-в. Розвиток капіталізму в с. г. загострює класову боротьбу на селі, поглиблює протилежність між містом і селом, посилює експлуатацію села містом. Всередині селянства відбувається розшарування. Значна маса його розорюється, позбувається землі, поповнює ряди сільс. наймитів і міського пролетаріату. На другому полюсі села створюється клас сільс. буржуазії — куркулів, які зосереджують у своїх руках великі засоби виробн. (машини, худобу) та землю бідняків, що розорилися, експлуатують їх, як своїх наймитів. Селянство розпадається на такі класи і класові групи: с.-г. пролетарів, напівпро-летарів, дрібне селянство, середняків і куркулів. В умовах зростаючого малоземелля на селі збільшується аграрне перенаселення, яке являє собою приховану форму безробіття. Тяжкого становища дрібних сел. г-в не може поліпшити і віддавання їм в оренду землі, бо ця оренда теж стає формою найжорсто-кішої експлуатації селян, змушених віддавати землевласникам велику частину врожаю (здольщина).

При імперіалізмі експлуатація трудящих мас селянства різко посилюється. Концентрація с.-г. виробн. шляхом витіснення великими підприємствами дрібних господарств набирає більш широких розмірів. Тягар високих податків капіталістич. держав, зниження капіталістич. монополіями закупочних цін на продукти с. г. при одночасному підвищенні цін на пром. вироби, які купують селяни, зростаюча іпотечна заборгованість банкам, недоступність для дрібного виробн. застосування машин — все це призводить до обезземелення селян і фермерів, переходу їхньої землі в руки великих капіталістич. монополій. У США з 1940 по 1957 розорилось майже 1,5 млн. фермерів. У Канаді з 1941 по 1956 більш ніж 1/6 усіх фермерів позбулася землі. У 1959 в США блукало понад 1 млн. с.-г. робітників, шукаючи роботи. В той же час з метою збільшення прибутків капіталістів у США скорочуються посіви зернових. Тільки за останні роки вилучено з обробітку понад 12 млн. га родючих земель.

Розорення дрібних селян і концентрація землі у великих г-вах відбуваються і в капіталістич. країнах Європи. У Франції з 1929 по 1955 2/3 дрібних г-в позбулися власних ділянок, а кількість орендарів землі зросла з 25 до 30%. В Італії лише за 1954—57 1/2 млн. селян змушені були кинути землю. Тут панує велике поміщицьке землеволодіння. Особливо великі латифундії поміщиків є на Пд. і в центр. частині Італії, причому далеко не всі землі, придатні для обробітку, там використовуються, а поряд з цим безробіття в італ. селі досягло величезних розмірів. Селяни ведуть наполегливу боротьбу за передачу їм поміщицьких латифундій.

Величезною концентрацією землеволодіння при наявності маси беззем. селян характеризуються країни Лат. Америки. В Аргентіні, Гватемалі, Чілі 75% землі належить великим власникам, кожний з яких володіє понад 1 тис. га. В Бразілії і Уругваї в руках великих землевласників більше половини землі. В той же час більшість селян (напр., в Бразілії понад 80%, в Парагваї 63%) не має власної землі. Вони змушені орендувати її на умовах здольщини і відробітків.

Особливо гостро стоїть А. п. в колоніальних і залежних країнах Азії і Африки, де кращі землі відібрали у місцевого населення колонізатори. В Південно-Африканському Союзі 85% землі загарбано англ. капіталістами, в Алжірі 1/3 орних земе.и. в руках франц. колонізаторів, в Малайї 3/4 землі під каучуковими плантаціями в розпорядженні англ. монополій, а маси місцевого населення (напр., в Алжірі понад 1 млн. селян) зовсім позбулися землі або витіснені на неродючі ділянки. Орендуючи на кабальних умовах дрібні ділянки, голодуючи, селяни живуть під загрозою відібрання у них цих ділянок, якщо вони внаслідок неврожаю або падежу худоби не сплатять орендних платежів.

Таке ж тяжке становище селян і у відсталих країнах, де в аграрних відносинах є ще великі залишки феодалізму. В Ірані великі поміщики володіють понад 90% придатних для обробітку площ, а 9/10 селян не мають землі, вони орендують її, виплачуючи 1/5 — 1/4 врожаю. В Пакистані понад 2/3 землі належить поміщикам, ханам, князям. Селяни за оренду землі віддають землевласникам часто більше половини врожаю.

Боротьба сел. мас за розв'язання А. п. в колоніальних і залежних країнах тісно пов'язана з загальнонародною боротьбою за нац. визволення від гніту імперіалізму (див. Національно-визвольний рух). У ряді країн, де народу вдалось скинути колоніальний режим, нац. буржуазія, взявши владу в свої руки, проводила аграрні реформи (див. Аграрні реформи післявоєнні). Однак вони не розв'язують до кінця аграрного питання. Боротьба трудового селянства триває. її в багатьох країнах очолюють комуністич. і робітн. партії, які, зміцнюючи союз робітників і селян, вимагають у своїх аграрних програмах цілковитої ліквідації великого поміщицького землеволодіння і передачі всіх земель у користування тим, хто її обробляє. Керуючись марксистсько-ленінським ученням, вони ведуть трудящих міста і села до соціалістич. революції, яка тільки й може звільнити селян від усякої експлуатації.

В аграрних відносинах дореволюц. Росії кін. 19 і 20 ст. назріли особливо гострі класові суперечності. Більшість кращих земель перебувала в руках великих землевласників. Всього у поміщиків, царської сім'ї та монастирів було 152 млн. га с.-г. земель, у куркулів — понад 80 млн. га, & у бідняцько-середняцького селянства — 135 млн. га. В середньому 1 велике поміщицьке г-во володіло такою ж площею землі, яку мали 300 сел. дворів. На селі було бідняків 65%, середняків 20% і куркулів 15%. Бідняцько - середняцьке селянство терпіло подвійний гніт: поміщиків і капіталістів та куркулів. Поміщики нещадно експлуатували селян, встановлюючи високу орендну плату, стягуючи частину врожаю (здольщина) натурою або грішми, примушуючи селян обробляти своїм реманентом землю поміщиків за орендовані ділянки, сіножаті, пасовиська, прогони і водопої та ін. (див. Оренда землі). Всього перед революцією селяни платили за оренду приол. 525 млн. крб. золотом. Деякі селяни, залізаючи в борги, пробували купувати у поміщиків необхідну їм землю через так званий Селянський поземельний банк. Заборгованість селян банку в 1916 досягла величезної суми — 1398 млн. крб., а щорічні платежі становили 215 млн. крб. золотом. У разі несплати грошей бідняки позбувалися землі і вкрай розорялись. Розорялась біднота й тоді, коли вона намагалась влаштуватись на хутори або переселитися до Сибіру. Всього в Росії налічувалось 30% селян безкінних, 34% — без реманенту, 15% — не мали будь-яких посівів. Усі вони не могли вести свого г-ва і змушені були наймитувати. Щороку 2 млн. бідняків ішли на заробітки в пд. р-ни України і на Пн. Кавказ. Великого лиха завдавали бідняцько-середняцьким масам села часті неврожаї і голод. Дрібне г-во з примітивним обробітком землі, ослаблене внаслідок експлуатації поміщиків і гніту самодержавства, не могло протистояти несприятливим явищам природи. Тільки за 25 років (1891—1915) неврожаї і голод 10 раз охоплювали величезну територію Європ. частини країни з нас. 25— 40 млн. чол. Розорення сел. мас ще більше посилилося в роки імперіалістич. війни, на якій наживались поміщики, капіталісти і куркулі.

На Україні до Великої Жовтн. соціалістич. революції було (в межах УРСР до 17 вересня 1939, вкл. Кримську обл.) 36 млн. га с.-г. земель, з яких поміщикам, царській сім'ї та монастирям належало 15 млн. га, куркулям— понад 8 млн. га, біднякам і середнякам — 13 млн. га. Серед селян було: бідняків — 60,3%, середняків—24,2%, куркулів—15,5%. В особливо тяжкому становищі переоува-ла сел. біднота: 3/4 бідняків не мали робочої худоби (45% усіх селян), реманенту (44,9% усіх селян), більшість їх не мала посівів або засівала до 1 дес. (32% усіх селян).

Особливості істор.-економіч. умов визначили деякі відмінності в розвитку аграрних відносин в основ. р-нах країни. Для Пд. України характерним був розвиток капіталістич. г-ва амер. шляхом з великими торговельними посівами зернових культур у помі-щиків і численних куркулів. Г-во вони вели шляхом експлуатації не тільки місцевої бідноти, а й величезної маси тимчасових робітників, які, шукаючи заробітку, йшли до них на польові роботи з ін. місцевостей. Запровадження машин, особливо зобиральних, призвело частково до витіснення ручної праці, зменшення заробітків бідноти, посилення експлуатації.

На Лівобережній Україні поміщицьке землеволодіння в серед. 19 ст. хоч і займало значну територію, проте на початок першої світової війни дворяни більше половини своїх земель продали. На цих землях, а також в умовах порівняно великого козацького землеволодіння виріс значний прошарок куркульства, який за заг. обсягом виробн. навіть перевершив поміщицьке г-во. Разом з тим, на відміну від Пд. України, на Лівобережжі велику питому вагу становили малозем. і беззем. селяни, які вели карликове г-во, орендуючи землю у куркулів та поміщиків на засадах половинщини і відробітків або працюючи на бурякових плантаціях цукрозаводчиків.

На Правобережній Україні ще з часів кріпосництва збереглося багато маєтків польських магнатів і укр. поміщиків. Після реформи 1861 вони продали тільки незначну частину своїх спадкових володінь, в яких вели велике капіталістич. г-во, зв'язане з цукроварнями та ґуральнями. Серед селян куркульський прошарок був менший, ніж в ін. р-нах України. Але бідняцькі маси села тут були найчисленніші, найбільш розорені й пригноблені залишками кріпосництва та жорстокою експлуатацією з боку поміщиків. Тут була найнижча заробітна плата при 14—16-годинному робочому дні, найбільше збереглося сервітутів, що прив'язували селян до поміщиків, і різного роду відробітків.

Пригноблена поміщиками і сільс. буржуазією, укр. біднота масами залишала рідні місця. Щороку 1,5 млн. бідняків ішло працювати наймитами на Пд. України. Багато українців разом з рос. селянами чорноземного центра та білорусами, шукаючи вільні землі, виїхало до Сибіру. З 1885 по 1914 з України переселилось 1742 тис. селян за Урал, найбільше з Полтавщини (422 тис), Чернігівщини (295 тис), Харківщини (220 тис), Київщини (188 тис). Але в останні роки перед імперіалістич. війною все більше переселенців, потрапивши в тяжкі умови, поверталося назад розореними, а то й зовсім жебраками. Цей крах переселення був показником величез. поглиблення кризи сел. г-ва по всій країні, вийти з якої можна було тільки внаслідок революц. ломки всього суспільного ладу.

На зх.-укр. землях до возз'єднання їх я УРСР панування австро-угор. монархії, а пізніше панської Польщі і боярської Румунії супроводилось масовим обезземеленням селян і зосередженням землі в Галичині — у володінні польських, на Закарпатті — угорських і на Буковині — румунських магнатів. Крім того, бурж. Польща, відбираючи землю у селян Волині і Ровенщини, насаджувала десятки тисяч господарств польської буржуазії, так званих осадницьких. Селяни були вкрай розорені. На селі 62,8% становила біднота, 23,4% середняки і 13,8% куркулі; 46,5% усіх сел. дворів не мали робочої худоби, половина всіх селян — с.-г. реманенту. На Львівщині на 1 бідняцько-середняцький двір припадало 2 га, а на 1 поміщицьке володіння 1000 га; на Станіславщині відповідно — 2,4 га і 3000 га. На Буковині 66,3%, а в Закарпатті 70% сел. дворів були безземельними або мали до 2 га. Г-ва дрібних селян дуже терпіли від залишків кріпосництва. Селяни змушені були більше •/з робочих днів на рік працювати на бурж. поміщицьке г-во і платити члсленні непосильні податки й збори. Заборгованість селян досягала величезних розмірів, нерідко перевищуючи річний доход з 1 га землі в 30—40 раз. Внаслідок жорстокої експлуатації і нац. гноблення сотні тисяч розорених українців емігрували в Канаду, США, Аргентіну, Бразілію. Багато з них безнадійно блукало по Америці, шукаючи роботи.

Розорене селянство Росії, і в т. ч. України, вело вперту боротьбу з поміщиками за розв'язання А. п. революційним шляхом. Особливо бурхливим був сел. рух у 1905—07 і після повалення царського самодержавства 1917. Бурж. партії тоді обіцяли селянам допомогти в їхній боротьбі за землю і волю. Проте, змовившись з поміщиками, вони обманули селян. Тільки партія більшовиків підтримала вимоги селян. Вона закликала їх у тісному союзі з робітн. класом і під його керівництвом скинути поміщиків та буржуазію, забрати у них всю землю, з-ди й фабрики і побудувати соціалістичне суспільство.

Велика Жовтн. соціалістич. революція, встановивши владу робітників і селян, ленінським декретом про землю 8 лист. 1917 конфіскувала землю поміщиків. На основі зведеного селянського наказу декретом назавжди була скасована приватна власність на землю, яка була перетворена в загальнонародне добро і передана без всякого викупу в користування трудящих. Всього селяни країни (в кордонах до 17 вер. 1939) одержали понад 150 млн. га поміщицьких, царської сім'ї, монастирських та казенних с.-г. земель, і, крім того, при колективі ації колгоспам перейшло 80 млл. га куркульських земель. Селяни сх. обл. України в результаті Великої Жовтн. соціалістич. революції одержали понад 14 млн. га колишніх поміщицьких, монастирських, казенних с.-г. земель і земель буржуазії. Крім того, в користування трудящих селян, які вступили в колгоспи, перейшло понад 8 млн. га земель куркулів. Селянство звільнилось від орендної плати і витрат на купівлю землі, які щороку становили по всій Росії понад 700 млн. крб. золотом, а на Україні — більш як 200 млн. крб. золотом.

У 1939 завдяки братній допомозі народів СРСР боротьба трудящих Зх. України за своє соціальне і нац. визволення закінчилась перемогою, здійснилось одвічне прагнення до возз'єднання зх.-укр. земель в єдиній Укр. рад. державі. 28 жовт. 1939 Народні збори Зх. України, ухваливши рішення про встановлення Радянської влади і про возз'єднання з Рад. Україною, проголосили конфіскацію без викупу земель поміщиків, монастирів і великих держ. чиновників з усім живим та мертвим реманентом і садибними будівлями і передачу землі та реманенту трудовому селянству. Після возз'єднання Пн. Буковини був прийнятий Указ Президії Верховної Ради СРСР від 15 серп. 1940 «Про націоналізацію землі на території Північної частини Буковини». Земля була передана трудящим селянам. В Закарпатті І з'їзд Народних комітетів 26 лист. 1944 вирішив возз'єднати Закарп. Україну з Радянською Україиою, затвердив постанову про конфіскацію всіх поміщицьких земель і передачу їх беззем. і малозем. селянам. Селяни зх. областей України одержали 2 млн. га колишніх поміщицьких, монастирських та казенних с.-г. земель, і, крім того, в користування трудящих, об'єднаних у колгоспи, перейшло 2 млн. га земель куркулів. Як і в усьому Радянському Союзі, селяни Зх. України були звільнені від усіх боргів, що великим тягарем лежали на їх господарствах.

Націоналізація землі створила сприятливі умови для соціалістич. перебудови всього с. г. Бідняцько-середняцьке селянство, відповідаючи на заклик Комуністичної партії і Радянської д-ви, перейшло від дрібного одноосібного сел. г-ва до великого колективного виробництва. Конституція Союзу РСР закріпила за колгоспами на вічне і безплатне користування всі передані їм землі. Таким чином, в СРСР назавжди розв'язане А. п., цілком і повністю здійснені споконвічні мрії трудящих селян — бути вільними господарями на вільній землі.

Розв'язання А. п. в СРСР має велике міжнародне значення. Воно показало трудящим всього світу, що цілковите перетворення аграрних відносин в їхніх інтересах здійснюється тільки в революц. союзі робітників і селян диктатурою пролетаріату, яка ліквідує велике приватне землеволодіння, передає землю в руки самих трудящих селян і послідовно, згідно з ленінським кооп. планом, веде їх на основі добровільності від дрібного селянського г-ва на рейки великого соціалістичного землеробства.

Як показує стор. досвід країн соціалістич. табору, перехід землі в суспільну власність відбувається по-різному, залежно від конкретних умов. В одних країнах (як, напр., в СРСР) пролетарська революція відразу здійснює націоналізацію всієї землі; в ін. країнах, де дуже поширена дрібна земельна власність, спочатку націоналізується лише частина конфіскованих великих володінь, а основна маса їх передається на певних умовах у власність трудящим селянам. Усуспільнення цієї землі відбувається пізніше на добровільних засадах в міру переходу селян від кооперативів нижчого типу до вищих форм соціалістич. кооп. об'єднань. Див. Аграрні реформи післявоєнні.

Літ.: Маркс К. Капітал, т. 3 [відд. 6]. К., 1954; Маркс К. Теорії додаткової вартості. (4 том (Капіталу»), ч. 2. К., 1957; Енгельс Ф. Селянська війна в Німеччині. К., 1954; Ленін В. І. Твори. Вид. 4: т. 3. Розвиток капіталізму в Росії; т. 5. Аграрне питання і «критики Маркса»; т. 15. Аграрне питання в Росії на кінець XIX століття; т. 22. Нові дані про закони розвитку капіталізму в землеробстві; т. 33. Про тези по аграрному питанню Французької комуністичної партії; Про кооперацію; Сталін Й. В. До питання аграрної політики в СРСР. Твори, т. 12. К., 1950; Теплицький В. П. Реформа 1861 року і аграрні відносини на Україні. К., 1959; Першин П. М. Нариси аграрної революції и Росії. К., 1959; Рубач М. А. Очерки по истории революционного преобразования аграрных отношений на Украине в период проведення Октябрьской революции. К., 1957; Сироцинський К. Перемога колгоспного ладу в західних областях Української РСР. К., 1953.

АГРАРНІ РЕФОРМИ ПІСЛЯВОЄННІ (після другої світової війни) — перетворення аграрних відносин і форм землеволодіння, здійснені в ряді країн Європи, Азії та Африки після другої світової війни 1939—45.

Класовий зміст і спрямованість А. р. п. визначались тим, в руках яких класів країни перебуває влада. В країнах народ. демократії Європи і Азії, де влада в руках робітників і трудового селянства, А. р. п. мали значення аграрної революції. Ці реформи привели до ліквідації поміщиків як класу, ліквідували залишки феодалізму на селі, сприяли зміцненню союзу робітн. класу та трудового селянства під керівництвом робітн. класу і створили умови для соціалістич. перетворень с. г. В ході А. р. п., здійснених народ. владою в 1945—48, в європ. країнах народ. демократії була конфіскована зем. власність у поміщиків, які мали кожний більше 40 га в Албанії, 20—30 га — в Болгарії, 57—114 га — в Угорщині, 100 га — в НДР, 50 га— в Румунії, 50—100 га — в Польщі і Чехословаччині. Крім того, були конфісковані землі воєн них злочинців, націстів і зрадників вітчизни. Всі ці землі, а також землі, що належали д-ві і особам, які переселилися в ін. країни, становили фонд А. р. п. У власність д-ви відійшла більша ч. лісів, ч. оброблюваних площ, всі надра і води. Осн. частина конфіскованих земель передана у власність трудящим селянам і с.-г. робітникам для створення нового або розширення старого г-ва до розмірів 5—15 га; робітники для городів одержували до 0,5 га. Понад 4 млн. сімей трудящих селян і с.-г. робітників європ. країн народ. демократії одержали 14 млн. га землі. Селяни разом з землею одержали ч. конфіскованого реманенту і худоби. Д-ва на пільгових умовах надала селянам великі кредити, створила МТС.

Послідовно і революц. шляхом здійснено А. р. п. в соціалістич. країнах Азії. В Китаї до перемоги народ. революції трудящі селяни, що становили 90% сільс. населення, володіли лише 20—30% зем. площі, а 70—80% її було в руках поміщиків і куркулів. Жорстокі форми експлуатації, феод, пережитки призводили до крайнього зубожіння кит. селян. З перемогою народ. революції в Китаї в липні 1950 був проголошений закон про зем. реформу, яким ліквідувалась зем. власність поміщиків і встановлювалась сел. власність на землю. Зем. реформа була закінчена в осн. р-нах країни в 1952. Вся конфіскована у поміщиків земля та ін. майно, крім тієї частини, що була націоналізована, стали власністю трудящих села. Понад 300 млн. беззем. і малозем. селян одержали більше 47 млн. га землі. Селяни звільнились від орендної плати поміщикам і від сплати процентів лихварям.

В Корейській Народно-Демократичній Республіці А. р. п. від 5. III 1946 ліквідовано землеволодіння япон. і кор. поміщиків, конфісковано землі у зрадників народу, а також у куркулів. 98,1% всієї конфіскованої землі передано трудовому селянству, а 1,9% — залишилось в руках д-ви. В ході А. р. 964 тис. га конфіскованої оброблюваної землі розподілено між 738 тис. селян, які одержали також ін. поміщицьке майно. В Демократичній Республіці В'єтнам А. р., здійснювану за законом 1953, було в основному завершено в 1956. Конфісковані, реквізовані і викуплені в примусовому порядку землі і майно поміщиків та франц. колонізаторів безплатно передано трудящим селянам. До жовтня 1956 за А. р. розподілено 702,5 тис. га землі між 8,3 млн. селян.

В країнах народ. демократії на націоналізованій частині с.-г. земель за прикладом СРСР утворено держ. с.-г. підприємства. На землях, що с власністю селян, організовують трудові кооп. землеробські г-ва. У Болгарії в 1959 кооп. разом з держ. землеробськими г-вами охоплювали понад 95% оброблюв. землі в країні; в Чехословаччині — понад 80% с.-г. земель, в НДР — бл. 50%, в Румунії — 70%, в Албанії — 80% оброблюваної площі. В Угорщині весною 1959 соціалістич. сектор займав 6.і% і в Польщі 14,6% с.г. угідь. В КНР 1957 98% сел. г-в об'єднались в с.-г. кооперативи. 1958 створено комуни, до яких входить 99% сел. г-в, в КНДР у 1958 завершено кооперування 95,6% сел. г-в. Передача осн. частини землі в країнах народ. демократії у власність селян зумовлювалась тим, що в цих країнах ще були сильні традиції приватної власності на землю. Але в умовах народ, демократії, як уже доведено досвідом, вона дозволяє здійснити соціалістич. перебудову с. г. шляхом виробничого кооперування сел. г-в. В Югославії А. р. п. проведено в 1945 і 1953, внаслідок яких максимум зем. власності встановлено 10—15 га. Але керівники Союзу Комуністів Югославії по суті відмовились від проведення в життя лінії на виробниче кооперування села. Після 1953 більшість сільськогосподарських кооперативів було ліквідовано, МТС розформовано. Тепер в югославському селі відбувається інтенсивний процес розшарування селянських господарств, зростає кількість дрібних і найдрібніших господарств і разом з тим збільшується прошарок куркулів.

У капіталістич. країнах А. р. п. були проведені під впливом зростаючого після другої світової війни революц. руху селян за аграрні перетворення. Мета проголошення аграрних реформ у старих розвинутих країнах капіталістич. світу полягає у відверненні сел. мас від політ. боротьби, намаганні ослабити союз робітн. класу і селянства і загалом сили демократії. Так, у 1945—46 в Зх. Німеччині було проголошено А. р., внаслідок якої у поміщиків за велику плату викуплено менше 100 тис. га землі. Після реформи в руках купки поміщиків залишилось 6,2 млн. га землі, тоді як у володінні 631 тис. малозем. селян — менше 700 тис. га. В Італії в 1950 були видані закони про часткову А. р., але вони далеко не задовольнили селян. За велику викупну ціну незначну кількість землі могли придбати лише наибагатші селяни. Комуністичне иартія Італії бореться за здійснення заг. А. р. В Японії в результаті А. р. в 1946—50 поміщицьке землеволодіння скоротилось але в руках більш як 70% малозем селян є лише 1/3 оброблюваної землі в країні. Понад 40% селян А. р. зовсім не торкнулась. В Туреччині за законом 1945 до 1956 за великі викупи передано селянам лише 1,4 млн. га. Як і раніше, там панує поміщицьке землеволодіння, а селяни терплять від безземелля і малоземелля. В Ірані в ході проголошеного в 1951 і в 1955 продажу селянам частини шахських і казенних земель за дуже велику плату землю придбали тільки бл. 8,8 тис. наизаможніших селян.

Інше значення мають А. р. а. в тих країнах капіталістич. світу, які визволились і визволяються від колоніального гніту. Хоч там і не розв'язується радикально аграрне питання на користь широких мас селянства, але кроки, які робляться в ході реформ, підривають феод.-поміщицькі відносини і сприяють економіч. розвиткові цих країн В Індії А р., що проводяться штатами за рекомендаціями центр. уряду, передбачають ліквідацію феод.-податкової системи, зниження орендної плати, викуп д-вою у поміщиків частини землі і продаж її (подекуди безплатну передачу) селянам Але ці реформи здійснюються дуже повільно. Прибл 60% селян (малозем.), як і раніше, володіють лише 15% землі, а великі землевласники — 35—40% В Бірмі, за останнім законом (1953) про націоналізацію землі, передбачається всі лишки землі (рисові поля) понад 20 га націоналізувати у поміщиків за викуп і розподілити її між селянами. За зменшеним плавом націоналізації намічалось протягом 10 років передати селянам понад 2,4 млн. га. Внаслідок протидії поміщиків до початку 1958 розподілено лише 526 тис га. Здійснюється А. р. в Об'єднаній Арабській Республіці В Єгипті вона проводиться за законом 1952, яким передбачено частину земель викупити у поміщиків і продати її, як і конфісковані королівські землі, селянам в розстрочку. Найбільший розмір поміщицького землеволодіння встановлено 84 га, при наявності синів — 126 га. А. р. в Єгипті торкнулась верхівки феодалів, землеволодіння яких скоротилось Проте реальна влада на селі залишилась в осн. в руках великих землевласників Трудівники-селяни, які одержали земельний наділ в результаті А. р., перебувають у тяжкому становищі; багато з них знову стають безземельними. У вересні 1958 видано закон про А. р в Сірійському р-ні ОАР, який визначив макс. розмір землеволодінь поміщиків— 120 га зрошуваної і 460 га незрошуваної землі Лишки понад цю норму підлягають викупу д-вою і розподілу між селянами за плату в розстрочку на 40 років. У жовтні 1958 був також прийнятий заков про А. р. в Іракській Республіці. Цим законом встановлено макс. землеволодіння поміщика: для зрошуваних земель — 250 га, а для незрошуваних — 500 га. Всі лишки підлягають викупу і розподілу між селянами з оплатою колишнім власникам протягом 20 років. А. р. у визволених від колоніального гніту країнах, незважаючи на їх обмеженість, мають бурж.-демократич. характер. Вони є наслідком розгрому фашистської коаліції під час другої світової війни і відображають вплив народ.-демократич революцій в країнах Європи і Азії. Слабість нац. буржуазії, яка прийшла до влади, засилля торгової і лихварської буржуазії, тісно зв'язаної з феод. верхівкою в цих країнах, є факторами, які ослаблюють демократич. характер А. р. Комуністичні і робітничі партії капіталістич. країн послідовно борються за здійснення програми: «Земля тим, хто її обробляє».

Літ.: Ленін В. І. Твори. Вид. 4: т. 24. Доповідь в аграрному питанні 28 квітня (11 травня) [1917]; т. 26. Доповідь про землю 26 жовтня (8 листопада) [1917] ; т. 28. Пролетарська революція і ренегат Каутський, с. 271—291, т. 31. Первісний начерк тез по аграрному питанню, К о к а р е в Н. А. Социалистичское преобразование сельского хозяйства в Китайской Народной Республике. [Розд. 1]. М., 1958; Климко Н. Г. Экономический строй европейских стран народной демократии. М., 1955, Экономическое положение стран Азии, Африки и Латинской Америки в 1956 г. М., 1957.

АГРЕГАТ (лат. aggregare — приєднувати) — 1)У техніці — ряд конструктивно об'єднаних різнотипних машин: генераторів, двигунів, апаратів (напр., турбогенератор — об'єднана установка парової турбіни та електр. генератора). Терміном «А.» користуються також для позначення окремих допоміжних елементів машин, напр.: карбюратора як А. двигуна внутр. згоряння. 2) У петрографії — сукупність окремих мінералів, що становлять гірську породу. За своїм складом А. поділяють на прості, тобто утворені з кристалів одного мінералу (напр., мармур — простий А. кальциту), та складні — з кристалів різних мінералів (напр., граніт — складний А. польового шпату, кварцу та слюди).

АГРЕГАТНИЙ ВЕРСТАТ - багатошпиндельний металорізний верстат, що складається в основному з нормалізованих вузлів-агрегатів або групи з'єднаних між собою верстатних механізмів. А. в. спеціалізовані, тобто призначені для виконання певної операції над даною деталлю, і часто входять до складу верстатних ліній потокового виробництва.

Мал. 1. Горизонтальний свердлильно-розточувальний агрегатний верстат.

А. в. здебільшого застосовують для виконання багатоінструментальної (свердлильної, роз-точув., різьбонарізної та фрезерної) обробки нерухомих під час різання заготовок, що дозволяє одночасно обробляти багато повер-хень максимальною кількістю інструментів.

Щоб одночасно й паралельно виконувати ряд послідовних операцій по обробці виробів, застосовують багатопозиційні А. в. з поворотними або прямолінійно рухомими столами або верстати барабанного типу. А. в. мають в багато разів більшу продуктивність, ніж універсальні. Один А. в. може звичайно замінити кілька універсальних, причому скорочується кількість обслуговуючого персоналу, зменшується плоша, яку займають верстати в цеху, полегшуються і спрощуються експлуатація та ремонт устаткування, забезпечується незалежно від робітника потрібна точність та взаємозамінність виготовлюваних деталей, зменшується брак. В результаті різко знижується вартість обробки та поліпшується її якість.

В СРСР А. в. почали виготовляти в 1933 на моск. заводі «Станкоконструкция». Тепер їх виробляє багато верстато- і маш.-буд. заводів. В УРСР різноманітні А. в. виробляє Харківський завод малих агрегатних верстатів. Основна галузь застосування А. в. — це потокові і автоматичні верстатні лінії на підприємствах масового виробництва.

Типовий А. в. показано на мал. 1 Це горизонт. тристоронній 16-шпиндельний свердлильно-розточув. верстат, що виконує свердління, зенкерування та чорнове розточування отворів у картері зчеплення автомобільного двигуна. На станині 1 є напрямні 2, по яких рухаються самодіючі силові головки 3. Кожна головка має окремий електродвигун, шпиндель та механізми для його обертання, механізми для швидкого переміщення і подавання головки. Ліва головка — шестишпиндельна, права — восьми-, задня — двошпиндельна. Головки автоматизовані за допомогою механіч., гідравліч., пневматич. та електр. засобів автоматизації і виконують різні, заздалегідь настроєні цикли обробки, які включають в себе такі рухи: швидке підведення і відведення, різні робочі подачі та зупинення До силових головок прикріплено багатошпиндельні коробки 4 з різальними інструментами 5. Оброблювані вироби закріплюють у пристрої 6, який має напрямні (кондукторні) втулки 7 для забезпечення правильного і точного розміщення інструментів. Верстат настроєно на такий цикл роботи: швидкий хід вперед, робоча подача, зупинення і затримка на мертвому упорі, швидкий

Мал. 2. Вертикально-свердлильний чотирипозиційний агрегатний верстат.

Мал. 3. Агрегатний свердлильно-розточувальний верстат з центральною колонкою.

зворотний хід і зупинення в початковому положенні. На мал. 2 показано вертикальний чотирипозиційний 5-шпиндельний свердлильний верстат, який настроєно на свердління, зенкерування фасок та райберування отворів у маточині гальмового барабана заднього колеса автомобіля. Оброблювані деталі затискуються в пристроях 1, які закріплено на поворотному чоти-рипозиційному столі 2. Інструменти направляються втулками підвісних кондукторних плит 3. Знімання оброблених та закріплення нових заготовок маточин виконується в 1-й позиції стола. На дальших 3 позиціях виконується послідовна обробка отворів. На мал. 3. показано агрегатний багатопозиційний верстат з центральною колонкою. Це свердлильно-розточувальний верстат, який призначено для одночасної обробки 4 шатунів педалей велосипеда. Верстат має 36 інструментів, 4 вертик. та 3 горизонт. силові головки. Поворотний стіл має 8 позицій. Продуктивність верстата — 300 шатунів на годину. Літ.: Зузанов Г. И. Агрегатные станки, М., 1948; Металлорежущие станки. Под. ред. проф. Н. С. Ачеркана. М., 1957.

АГРЕГАТНІ СТАНИ РЕЧОВИНИ — якісно відмінні стани (твердий, рідкий і газоподібний), зумовлені молекулярною будовою. Більш загальним є поняття фази (див. Фазові перетворення). Речовина у твердому А. с. зберігає об'єм і форму, в рідкому — лише об'єм, у газоподібному не зберігає ні об'єму, ні форми. Варіюючи т-ру і тиск, можна переводити речовину з одного стану в інший. При певних т-рах і тиску А. с. р. можуть співіснувати, напр. лід, вода і пара. Тверде

Діаграма стану речовин: а — для води; б — для інших речовин. На обох діаграмах криві АО і ОС (ліворуч) обмежують твердий стан, криві ОС і ОВ (праворуч і вверх)—рідкий стан, криві АО і ОВ (вниз) — газоподібний. Вздовж кривої АО співіснують твердий стан в рівновазі з парою, вздовж ОС — твердий і рідкий, вздовж ОВ — рідина з парою. Крива ОВ закінчується критичною точкою В. Координати точки О — характеристики співіснування трьох фаз.

тіло може бути або в кристаліч., або в аморфному стані. У кристаліч. тілі одні частинки (іони, атоми, молекули) розмішуються і орієнтуються відносно інших в певному порядку в усіх напрямах в усьому об'ємі, тобто в кристалах існують близький і далекий порядки. В аморфн. тілі частинки розмішені безладно, упорядкованість їх зберігається лише у відносно невеликих об'ємах, тобто існує лише близький порядок. Фізичні властивості кристалів пов'язані із структурою їх і силами міжмолекуляр. взаємодії і в порівнянні з рідкими і газоподібними тілами мало залежать від т-ри і тиску. Молекуляр. об'єм, стисливість, теплове розширення та ін. властивості простих тіл у твердому стані є функціями порядкового номера періодичної системи Д. І. Менделєєва. Тепловий рух у кристаліч. тілах виражається коливанням частинок у вузлах кристаліч. ґратки і обмеженим обертанням їх. При t° плавлення фіз. властивості взагалі змінюються стрибком (зменшується густина, послаблюються сили взаємодії, виникає плинність тощо). Фіз. властивості рідин значно більше, ніж твердих тіл, залежать від т-ри і тиску. У рідкому стані близький порядок схожий до близького порядку в кристал. тілі. Проте, на відміну від кристалів, рідини ізотропні. Тепловий рух у рідинах виражається коливанням частинок навколо положення рівноваги, яке рухається безладно (Броунів рух), чим зумовлена плинність рідин. При переході рідини в газоподібний стан густина зменшується в тисячі раз, міжмолекулярні відстані збільшуються, сили взаємодії значно зменшується; ознаки молекуляр. структури зникають, тепловий рух виражається хаотичним обертанням і поступальним переміщенням молекул. Варіюючи т-ру і тиск, можна неперервно переводити рідину в газоподібний стан і навпаки. Фіз. властивості газоподібної речовини ще біліше, ніж рілин, залежать від т-ри і тиску. При дальшому підвищенні т-ри речовина переходить неперервно в особливий іонізований стан, який наз. плазмою.

АГРЕМАН — згода глави іноземної держави прийняти рекомендовану іншою державою особу як дипломатичного представника. Прохання про А. висловлюється в усній або письмовій формі. При одержанні А. рекомендований стає «бажаною особою» (persona grata), в противному разі — «небажаною особою» (persona non grata).

АГРЕСИВНА ВОДА (лат. aggressio — напад) — вода, що хімічно руйнує карбонатні гірські породи та бетон (роз'їдає їх) внаслідок вмісту в ній вільних кислот H₂CO₃, H₂SO₄, НС1, а також гумідних кислот. Визначення ступеня агресивності води має особливе значення при проектуванні гідроспоруд та різних будов у місцях поширення карбонатних порід.

АГРЕСІЯ (лат. aggressio — напад). Визначення А. — один з найважливіших заходів, що сприяють міжнар. мирові і безпеці. Навколо визначення А. триває боротьба вже понад 25 років. Рад. Союз висунув проект визначення А. в 1933. Вже тоді агресивні імперіалістич. сили виступили проти визначення А. з тим, щоб уникнути обвинувачень в А. і огульно обвинувачувати інших. Таку ж позицію займають уряди США, Великобританії та ін. в ООН, куди делегації СРСР вже кілька разів вносили свій проект визначення А. Рад. проект визначення А. виходить з безумовної заборони А. як найтяжчого з усіх злочинів проти миру і безпеки в усьому світі (резолюція Ген. Асамблеї і7 лист. 1950). Рад. проект не обмежується зазначенням того, що А. с напад однієї д-ви на іншу, а підсумовує розвиток поняття А. на основі історичного досвіду, розкриває його зміст, вказуючи най-небезпечніші види А. Оскільки при А. має місце напад однієї держави на іншу, то на випадок громадянської війни, національно-визвольного руху — жодна з сторін, що борються в даній д-ві, не може розглядатися як агресор. Рад. проект пропонує визнати нападаючою д-вою (агресором) таку, яка першою оголосить війну ін. д-ві, або збройні сили якої (і без оголошення війни) вторгнуться на територію ін. д-ви, почнуть бомбардувати її, атакувати морські й повітр. судна, встановлять морську блокаду і т. п. Рад. проект підкреслює, що жодні міркування

політ., стратегіч. або економіч. порядку не можуть бути виправданням нападу, збройного втручання. Збройний напад — гол. вид А., але не єдиний. Частішають випадки посередньої А., терор. акти, диверсії, допомога реакц. силам (напр., асигнування конгресом США 100 млн. дол. на фінансування підривної діяльності і підпільних орг-цій в соціалістич. країнах тощо). Рад. проект відносить до посередньої А. заохочення підривної діяльності проти іншої д-ви, розпалювання в ній громад, війни, сприяння внутр. перевороту або повороту в політиці на догоду агресорові. Від збройної А. відрізняють економічну А.: бойкот, ембарго, економіч. диверсії та й по суті політику «холодної війни». Економіч. А. з особливою силою була застосована проти Рад. країни під час громад. війни і тепер широко застосовується проти КНР, ін. соціалістич. країн і нац.-визвольного руху. В рад. проекті пропонується вважати за економічну А. дії д-ви, яка першою вжила заходів економіч. тиску, що порушують суверенітет іншої д-ви, її економіч. незалежність та перешкоджають експлуатації нею її власних природних багатств або їх націоналізації. Триваюча пропаганда війни, А., підбурювання до контрреволюц. переворотів, застосування зброї масового знищення людей викликали засудження цієї пропаганди світовою громадськістю. Ген. Асамблея ООН прийняла резолюцію 3 лист. 1947, яка засудила «пропаганду в будь-якій формі і в будь-якій країні, що має метою чи спроможна створити або посилити загрозу миру, порушення миру або акт агресії». 2-й Всесвіт. конгрес прихильників миру (листопад 1950) закликав парламенти всіх країн прийняти закон про охорону миру. СРСР прийняв 12 бер. 1951 Закон про захист миру (такі ж закони прийняті в ін. соціалістич. країнах). Виникло також поняття ідеологічної А. В рад. проекті актами ідеологіч. А. визнаються підтримка пропаганди війни, пропаганди застосування атомної, бактеріологіч., хім. та ін. ридів зброї масового знищення людей, пропаганди фашистсько-націстських поглядів, расової та нац. винятковості, ненависті та зневаги до ін. народів. Рад. проект, а також і ніякий ін. не були ще досі (1959) прийняті в ООН. Обговорення питання в Ген. Асамблеї, в її Комісії міжн. права, у двох спец. комітетах (1953 і 1956) не дали позитивного наслідку.

АГРІКОЛА Георг (псевд., справжнє прізвище Бауер; 24. III 1494(?) — 21. XI 1555)-німецькии вчений епохи Відродження, філософ, геолог, мінералог, хімік, гірник, металург і лікар. А. узагальнив багатовіковий досвід гірничої справи і металургії, теоретично осмислив його і по-новому підійшов до питань історії земної кори, її порід та мінералів. Праці А. сприяли підриву духовної диктатури церкви, формуванню світського світогляду і розвиткові емпіричного методу пізнання природи. Осн. праці — «Про природу копалин» (1546), «Про гірничу справу і металургію» в 12 кн. (1550, надрук. 1556) — були на протязі двох віків посібниками з гірничої справи і металургії. Праці А. використовувалися рос. гірниками 16—17 ст. Ряд питань, які були поставлені А., розробив М. В. Ломоносов.