Вікіпедія

Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Немирич Юрій

< Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України

НЕМИРИЧ Юрій (Єжи; 1612—1659) — політ., держ. і військ. діяч України і Речі Посполитої, київ. підкоморій, генерал, полковник Війська Запорозького, канцлер Великого князівства Руського. Н. в м. Черняхів (нині с-ще міськ. типу Житомир. обл.). Походив зі старовинної панської родини Київщини і належав до найбагатших аристократів Речі Посполитої. Охрещений при народженні в протестантському віросповіданні, до якого перейшов його батько — київ. підкоморій Степан Немирич. Освіту здобував спочатку в социніанській (аріанській) академії в Ракові (Польща), а потім упродовж 1630—34 навч. в ун-тах Лейдена, Амстердама, Оксфорда і Кембриджа. Завершивши навчання в Сорбонні, Н. видав у Парижі лат. мовою власний твір «Розвідка про Московську війну», присвячений порівняльному аналізові політ. ладу Речі Посполитої і Рос. д-ви. Перу Н. належить також низка праць теологічно-протестантського спрямування, у т. ч. видрукуваний у Парижі латиномовний трактат «Опис і виклад духовного арсеналу християн». Вернувшись на Батьківщину, Н. на чолі своїх надвірних військ брав участь у польсько-московській війні 1632—1634 та війні зі Швецією. Володів значними маєтностями в Київському воєводстві. Як сеймовий посол Н. представляв інтереси київ. шляхти на вальних сеймах Речі Посполитої, де здобув авторитет красномовного лідера протестантів. Відстоював інтереси аріанської громади на Люблінському трибуналі 1636. Як аріанин 1646 зазнав переслідувань з боку королів. влади, був позбавлений значної кількості маєтків і засуджений до вигнання з Речі Посполитої. Національно-визвол. війну укр. народу серед. 17 ст. сприйняв вороже. У чині генерал-полковника королів. армії воював проти повсталих. Починаючи від 1650, Н. не раз призначався королем і сеймом Речі Посполитої комісаром на мирні переговори з Б.Хмельницьким і Військом Запорозьким. 1655 перейшов на службу до швед. короля Карла Х Густава, сподіваючись у такий спосіб досягти толерантного ставлення влади до протестантів Речі Посполитої. У чині генерал-майора воював з Яном II Казимиром Ваза на боці швед. короля, командував кавалерією. Виступав посередником у дипломатичних зносинах Швеції, згодом і Трансильванії з гетьман. урядом Б.Хмельницького. Брав активну участь у спільному шведсько-трансильвано-укр. поході 1657 на землі Корони Польської. Після капітуляції Бреста наприкінці травня 1657 призначений швед. королем комендантом цього міста. Виступав посередником у взаєминах Д’єрдя II Ракоці з наказним гетьманом А.Ждановичем і козац. старшиною. При відході корпусу А.Ждановича в Україну Н. висловив побажання їхати до Б.Хмельницького, прагнучи повернути свої маєтності на Лівобережжі ( за деякими відомостями — мав намір одружитися на вдові Т.Хмельницького Розанді Хмельницькій). Прибувши до Чигирина, Н. прийняв православ’я, вдався під протекцію Війська Запороз. та отримав від гетьмана звання козац. полковника. Брав участь у переговорах зі шведами і трансильванцями в середині — 2-й пол. 1657. Після сходження  на гетьманство І.Виговського ввійшов до його оточення, відновив свої права на лівобережні маєтності. У жовтні 1657 Н. разом з І.Ковалевським та І.Богуном брав участь у розробці положень українсько-шведського договору 1657. На поч. 1658 мав істотний вплив на перебіг українсько-польс. переговорів. Вірогідно, саме він був автором концепції Великого князівства Руського як складової частини Речі Посполитої. На вальному сеймі 1659 Н. як канцлер Великого князівства Руського був одним із керівників укр. делегації, активно агітував за ратифікацію Гадяцького договору 1658. Під час засідань сейму вів таємні переговори з австрійс. послом Ф.Лізолею з приводу прийняття цісарем Леопольдом I Габсбургом Війська Запороз. під свою протекцію. Виношував плани відвідати Рим, аби залагодити з рим. папою справу реліг. толеранції в оновленій Речі Посполитій. Наприкінці червня 1659 Н. брав участь у Конотопській битві. Під час антигетьман. повстання на Лівобережжі наприкінці літа 1659 очолював польс. корогви, розташов. в Чернігівському полку і Ніжинському полку. Загинув неподалік Ніжина в серпні 1659 під час сутички з козаками полковника Т.Цицюри.

Дж.: Акты, от­но­ся­щи­еся к ис­то­рии Южной и Западной Рос­сии, т. 4, 7. СПб., 1851—72; Памятни­ки, из­данные Вре­менной ко­мисси­ей для разбо­ра древ­них ак­тов, т. 3. К., 1852; Памятни­ки, из­данные Вре­менной ко­мисси­ей для разбо­ра древ­них ак­тов, т. 4. К., 1859; Архив Юго-Западной Рос­сии, ч. 3, т. 6. К., 1908.

Література

ред.
  • Ku­ba­la L. Woj­na bran­den­bur­ska i naj­ezd Ra­ko­cze­go w ro­ku 1657. Wars­zawa, 1917;
  • Петров­ський М.Н. Нари­си істо­рії Укра­ї­ни XVII — по­чатку XVI­II століть. Х., 1930;
  • Tom­kie­wicz W. Unia Hadziacka. «Sprawy Narodowosciowe» (Warszawa), 1937, № 1—2;
  • Kot S. Jeerzy Niemirycz. Paryz, 1960;
  • Липинський В. Участь шляхти у Великому українському повстанні під проводом Богдана Хмельницького. В кн.:
  • Липинський В. Твори, т. 2. Філадельфія, 1980;
  • Грушевський М.С. Історія України-Руси, т. 9—10. К., 1996—98;
  • Яковлєва Т. Гетьманщина в другій половині 50-х років XVII століття: Причини і початок Руїни. К., 1998;
  • Горобець В. Гадяцька угода 1658 року в контексті міжнародних відносин. «Київська старовина», 1999, № 1;
  • Його ж. Еліта козацької України в пошуках політичної легімітації: стосунки з Москвою та Варшавою, 1654—1665. К., 2001;
  • Гурбик А. Юрій Немирич. В кн.: Полководці Війська Запорозького. Історичні портрети, кн. 2. К., 2004; Гадяцька унія 1658 року. К., 2008.

Джерела

ред.

Автор: В.М. Горобець.; url: http://history.org.ua/?termin=Nemyrych_Y; том: 7

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія_історії_України/Статті/Немирич_Юрій&oldid=36339127