Вікіпедія

Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Нейгауз Генріх

< Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України

НЕЙГАУЗ Генріх Густавович (12.04(31.03).1888—10.04.1964) — піаніст, педагог, письменник, музично-сусп. діяч. Професор (1919), д-р мистецтвознавства (1940), нар. арт. РРФСР (1956). Н. в м. Єлизаветград (нині м. Кіровоград) у сім’ї піаніста-педагога, родинно пов’язаного з Блуменфельдами та Шимановськими. Навч. вдома, музиці — у батька, загальноосвіт. предметам — у приватних педагогів. Концертні виступи розпочав у 9 років у рідному місті; 1904 виступав з успіхом в Дортмунді на Вестфальському муз. фестивалі та ін. містах Німеччини з творами Ф.Шопена і Р.Штрауса, 1906 — у Берліні (грав Ф.Ліста) і Варшаві (К.Шимановського). 1912—14 навч. в школі вищої майстерності Академії музики і сценічного мистецва (Відень) у Л.Годовського та П.-Ф.Юона. 1915 закінчив екстерном Петрогр. консерваторію і отримав звання «вільного художника». 1916—18 — викладач Тбіліського муз. уч-ща; від кінця 1918 — педагог (від 1919 — професор) Київ. консерваторії. Давав у Києві фортепіанні вечори, грав в ансамблях (з Ф.Блуменфельдом, П.Коханським та ін.), виступав з концертами-лекціями. Від осені 1922 до смерті — професор Моск. консерваторії (1935—37 — директор). Водночас грав у сольних і симфонічних концертах, на сонатних вечорах, виступав з квартетом Бетховена. У репертуарі Н. — фортепіанні твори від Баха до сучасних композиторів; був першим виконавцем творів К.Шимановського, С.Прокоф’єва, Д.Шостаковича та ін. Створив як педагог свою піаністичну школу; його учнями були: Е.Гілельс, С.Ріхтер, М.Крушельницька, Я.Зак, С.Нейгауз (син) та ін. Підсумував свій пед. досвід у книзі «Об искусстве фортепианной игры», яка впродовж 1958—87 витримала 5 видань. Автор численних нарисів, статей і рецензій, в яких висвітлював творчість своїх сучасників (С.Ріхтера, Е.Гілельса, М.Полякіна, Є.Мравинського та ін.), літ.  есе про творчість О.Пушкіна,  Ф.Шопена, П.Чайковського, Д.Шостаковича та ін. Як піаніст поєднав особливості рос. піаністичної школи з рисами віртуозної «віденської» школи Л.Годовського.

П. у м. Москва.

Ім’я Н. присвоєно 1-й Кіровоградській муз. школі. 1988 на будинку, де він народився, встановлено меморіальну дошку.

Твори

ред.

Размышления, воспоминания, дневники. Избранные статьи. Письма к родителям. М., 1983; Об искусстве фортепианной игры: Записки педагога. М., 1987.

Література

ред.
  • Дельсон В.Ю. Генрих Нейгауз. М., 1966;
  • Рабинович Д. Портреты пианистов. М., 1966;
  • Калина З. Генріх Нейгауз у Києві. «Музика», 1978, №  2;
  • Кременштейн Б.Л. Педагогика Г.Г. Нейгауза. М., 1984;
  • Нейгауз С.Г. Воспоминания, письма, материалы. М., 1988;
  • Хурсина Ж. Выдающиеся пианисты — педагоги Киевской консерватории (1917—1938). К., 1990;
  • Шудря М. Розмай вечірніх матіол. «Українська культура», 1998, № 9/10;
  • Абліцов В. Галактика «Україна». К., 2007; Нейгаузы: Густав, Генрих, Станислав. М., 2007.

Джерела

ред.

Автор: Г.П. Герасимова.; url: http://history.org.ua/?termin=Nejhauz_H; том: 7

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія_історії_України/Статті/Нейгауз_Генріх&oldid=36331993