Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Націоналізація
НАЦІОНАЛІЗАЦІЯ — примусове відчуження об’єктів приватної власності, здійснюване з матеріальним відшкодуванням або на безоплатній основі. Паралельний термін — «усуспільнення». Ці терміни вказують, що майно, яке вилучається у фізичних або юрид. осіб, переходить у власність нації або сусп-ва. Проте право власності є сукупністю правомочностей володіння, користування й розпорядження, які можуть здійснюватися тільки фізичними або юрид. особами. Тим часом нація або сусп-во — це спільноти, позбавлені орг. структури, тобто такі, що не можуть виступати як юрид. особа. Тому Н. фактично є відчуженням об’єктів приватної власності у власність держави, а не нації.
1) Н. ринкового типу властива країнам, які поважають право приватної власності. Як правило, здійснюється з відшкодуванням вартості відповідного майна. Зокрема, Конституція України 1996 вказує на те, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності. Примусове відчуження об’єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів сусп. необхідності, на підставі і в порядку, встановленими законом, та за умови попереднього й повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів із наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєн. чи надзвичайного стану (ст. 41);
2) Н. комуністична була безоплатним відчуженням майна фізичних або юрид. осіб, здійснюваним державою під гаслом побудови комунізму. «Маніфест Комуністичної партії» проголошував, що «комуністи можуть виразити свою теорію одним положенням: знищення приватної власності».
У ході Н. комуністичної приватна власність буржуазії і поміщиків перетворювалася, як проголошувалося, на загальнонар. власність. Відчуження засобів вир-ва та ін. майна в селян, ремісників, кустарів, дрібних торгівців здійснювалося з використанням ін. термінології (усуспільнення, колективізація, кооперування). Це приводило, як проголошувалося, до появи колективної (колгоспно-кооперативної) форми власності. Насправді, однак, Н. комуністична, так само як різні форми примусової трансформації соціальної природи дрібних власників, не усувала приватної власності, а лише змінювала власника. Ним ставала д-ва, а точніше — вожді, які здійснювали контроль над держ. партією і д-вою.
Н. «командних висот» економіки розпочалася в рад. Росії з одержавлення банк. справи, яка декретом Всерос. ЦВК від 27 (14) грудня 1917 була оголошена державною монополією. Н. вироб. сфери більшовики почали готувати відразу після приходу до влади. 27 (14) листопада 1917 Всерос. ЦВК і РНК прийняли декрет про робітн. контроль, який поширювався в усіх галузях на вир-во, купівлю-продаж та зберігання продукції, а також на фінансову діяльність. Із весни 1918 почалася Н. цілих галузей промисловості. 28 червня 1918 Всерос. ЦВК видав декрет про Н. всієї великої промисловості.
В Україні, де комуніст. перетворення розгорнулися тільки з поч. 1919, Н. відразу охопила всю пром-сть. Було створене Бюро по відбудові пром-сті (Промбюро) УСРР, яке існувало на правах філіалу рос. Вищої ради народного господарства (ВРНГ). Наприкінці 1920 Українська рада народного господарства (УРНГ, колиш. Промбюро) керувала роботою 45 відділів, управлінь, главків і центрів, у віданні яких перебувало 10 720 підпр-в.
29 листопада 1920 ВРНГ прийняла постанову про Н. пром. підпр-в із кількістю робітників не менше 5-ти за наявності мех. двигуна і не менше 10-ти за відсутності останнього. По доповіді голови УРНГ В.Чубаря 5-й Всеукр. з’їзд рад на початку березня 1921 ухвалив «здійснити до кінця націоналізацію і концентрацію приватногосподарських підприємств». У зв’язку із запровадженням нової економічної політики УРНГ в травні 1921 прийняла формальне рішення про припинення Н. Однак усі підприємства, крім дрібних, залишилися в держ. власності.
На практиці Н. комуністична призводила до появи командної економіки, здатної функціонувати тільки за директивами ззовні. Н. не знищила відчуженості робочої сили від засобів вир-ва, але ліквідувала господаря-власника. Новий господар в особі держ. органу не мав матеріального інтересу, був безликим до абстрактності і нездатним щоденно займатися конкретним вир-вом. Тому з’явилася об’єктивна потреба в розробці критеріїв і нормативів, які можна було б прикласти до всіх керованих об’єктів. Налагодження обліку величезної маси натуральних показників, розробка кошторисів, планів і звітів, організація поопераційного контролю й постійна перевірка завжди завищуваних заявок вимагали величезної армії обліковців і контролерів. Разом із тим командна економіка мала високу мобілізаційну здатність. Це допомагало керівникам держ. партії зосереджувати максимум людських і матеріальних ресурсів на виконанні завдань, які вони вважали першочерговими.
Н. землі з її надрами, водами та лісами була проголошена в рад. Росії 26 жовтня 1917 Декретом про землю 1917. У грудні 1917 Перший Всеукраїнський з’їзд рад поширив дію декрету на Україну. Згідно з декретом націоналізована земля перетворювалася на держ. власність.
Селяни вітали Декрет про землю 1917, тому що не звикли володіти землею. Впродовж віків вони користувалися общинною або панською землею, і тільки деякі з них після столипінської аграрної реформи 1906 стали повноцінними власниками тієї землі, яку обробляли. У ході революції 1917—18 селянство прагнуло одного: поділу всієї землі між тими, хто її обробляє, на зрівняльних засадах («чорний переділ»). Розуміючи ситуацію, контрольований більшовиками Другий Всеросійський з’їзд рад 1917 проголосив своїм декретом передачу всієї землі селянам у безстрокове користування. Однак ленінська партія одразу почала готувати передумови для реалізації своєї програмної вимоги — ліквідації індивідуального сел. землекористування шляхом утворення на селі радгоспів або комун сільськогосподарських.
9 лютого (9 січня) 1918 Всерос. ЦВК видав, нібито на додаток до Декрету про землю 1917, Закон про соціалізацію землі 1918. Сам термін «соціалізація» походив з есерівського політ. словника і означав передачу всієї землі без викупу в розпорядження органів самоуправління для зрівняльного поділу за трудовою або споживчою нормою між селянами. Однак замість неіснуючих органів самоуправління земля перейшла в розпорядження держ. органів. Сам В.Ленін визнав, що замість соціалізації вийшла Н. землі, ідентична за змістом Н. «командних висот». Якщо соціалізація не суперечила приватній власності на землю і цілком вкладалася в ринкову економіку, то Н. перетворювала основний в сільс. госп-ві засіб вир-ва на власність д-ви.
У Декреті про землю 1917 вказувалося, що форма користування землею повинна бути такою, як це вирішать в окремих селах — подвірною, хутірською, общинною, артільною. Але вже в Законі про соціалізацію землі 1918 вказувалося, що д-ва сприятиме соціаліст. формам землеробства — радгоспам і комунам. Свої остаточні наміри ленінський уряд виявив у третьому земельному декреті — «Про соціалістичний землеустрій і про заходи переходу до соціалістичного землеробства», який було опубл. 14 лютого 1919. Декрет проголошував: «На всі види одноосібного землекористування треба дивитись як на скороминущі і відживаючі». III з’їзд КП(б)У в березні 1919 прийняв резолюцію «Про земельну політику», яка повторила текст цього декрету.
В Україні, де ще зберігалося відновлене гетьманом П.Скоропадським поміщицьке землеволодіння, аграрні перетворення прийняли неочікуваний селянами напрям: перевага надавалася створенню радгоспів і комун. У відповідь піднялася хвиля повстань. Створена переважно із сел. загонів, Червона армія втратила боєздатність, і Україну окупували денікінські війська. Після відновлення рад. влади Всеукр. революц. к-т прийняв 5 лютого 1920 новий земельний закон на засадах «чорного переділу». Ленінський уряд більше не робив спроб комунізувати селянство ні в Україні, ні в Росії.
Колективізація сільського господарства була здійснена силовими методами тільки 1929—32. Однак колгоспники вибороли собі в тривалій боротьбі з д-вою право власності на продукцію, що вироблялася в присадибному госп-ві, і на частину продукції громад. господарства (розподілювану за трудоднями), а також право на реалізацію своєї продукції за цінами вільного ринку. Внаслідок цього більшовикам не вдалося реалізувати в повному обсязі прийняту VIII з’їздом РКП(б) у березні 1919 комуніст. програму. В країні залишилися грошовий обіг і пов’язані з ним екон. реалії: госпрозрахунок на держ. підпр-вах, оптова і роздрібна державна і кооперативна торгівля, базарна (під виглядом колгоспної) торгівля продовольством та сировиною с.-г. походження.
Джерела
ред.- Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7.
Автор: С.В. Кульчицький.; url: http://history.org.ua/?termin=Natsionalizatsiia; том: 7