Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/КАЛЕНДАР

КАЛЕНДАР — система відліку часу, упорядкована за роками, місяцями і днями. Перші такі системи були засновані на знаннях про періодичність рухів небесних світил. Термін «календар» походить від грец. παραπηγμα лат. сalendarium, що буквально означають «боргова книга». У свою чергу, слово сalendarium походить від слова сalendae (від сaleo — збуджуватися, бути неспокійним), яким у Римі Стародавньому називали перші дні кожного місяця, оскільки в ці дні боржники мали сплачувати відсотки. Осн. типи К. базуються на таких одиницях вимірювання часу: а) тропічний рік — проміжок часу від одного весняного рівнодення до другого — наступного; б) синодичний місяць — проміжок часу від одного нового Місяця до наступного; в) доба — тривалість одного обертання Землі навколо своєї осі. Відповідність між цими одиницями вимірювання часу приблизно є такою: тропічний рік має 365 діб, синодичний місяць — 29,5 доби.

К., в якому зміна календарних місяців пов’язана саме зі зміною фаз Місяця, називається місячним К. Таким є мусульманський К., т. зв. Хіджра. Він побудований таким чином, що початок кожного його місяця збігається (майже збігається) з моментом настання фази нового Місяця. Мусульманський К. сформувався в 7 ст.; літочислення у ньому ведеться від дня переселення пророка Мухамеда з Мекки до Ясріба (нині м. Медина, в Саудівській Аравії; за юліанським К. — 16 лип. 622, п’ятниця). У Хіджрі місяці мають почергово 29 і 30 діб. 12 місяців становлять 1 рік. Рік має 354 доби. Із кожних 30 років 11 є високосними — тобто такими, що мають по 355 діб.

Оскільки місячний рік на 11 діб коротший за сонячний, то при накладанні Хіджри на європ. К. (сонячний) початок кожного нового року переходить з однієї дати на іншу. В Афганістані, Ірані, Пакистані разом з місячним використовується і сонячний К., запроваджений в 11 ст. Літочислення в цих країнах починається з 622, і в його основі лежить періодичність руху Сонця, а не Місяця; рік починається 21 березня. За своєю будовою місячний К. не відображає змін пір року, а тому є незручним для землеробства.

Місячно-сонячний К. враховує як зміни місячних фаз, так і річний рух Сонця. Це досягається уведенням 13-го місяця. 19 сонячних років дорівнюють приблизно 235 місячним місяцям (цикл Метона), з них 12 років мають по 12 місячних місяців і 7 — по 13. Такий К. використовувався у Вавилонії, Стародавньому Китаї, Іудеї, Стародавніх Греції та Римі. Ним користуються при встановленні дня християн. Пасхи, а також в Ізраїлі, де літочислення ведеться від «створення світу» — 7 жовт. 3761 до н. е.

Сонячний К. налічує 12 місяців. Свого часу він використовувався в Стародавньому Єгипті, а також у деяких місцевостях Індії та в Центр. Америці. Сучасний Міжнародний К. бере свій початок від римського і є сонячним.

У давнину на укр. землях використовувався К., що мав 13 місяців, які збігалися з місячними фазами, а його рік починався 1 берез.

До 46 до н. е. римляни користувалися місячно-сонячним К. Згідно з реформою Гая Юлія Цезаря, в Римі було запроваджено сонячний К., розроблений єгип. астрономом Созігеном (цей К. отримав назву юліанського). Тривалість року була встановлена в 365 днів. Щоб урахувати різницю в 1/4 дня (астрономічний рік тривав 365 днів і 6 годин), кожного 4-го року до 6-го дня перед 1 берез. додавався 1 день. Таким чином, день 24 лютого, за нашим літочисленням, римляни рахували двічі, через що він називався у них двічі шостим (біссекстус). Рік із вставленим зайвим днем називався «біссекстиліус» (звідси — високосний). Початок року переносився на 1 січ. В 1 ст. в літ. колах поширюється неофіц. ера «від заснування Риму» (21 квітня 754 до н. е.).

Юліанський К. було визнано християнською Церквою на I Вселенському (Нікейському) соборі (325; див. Собори вселенські). Нині його називають старим стилем.

Від 313 ведеться рахунок за індиктами (див. Індиктіон великий), що є важливою складовою техніки визначення днів правосл. Пасхи для кожного року.

На ґрунті юліанського К. рим. імператори стали своїми декретами визначати той чи ін. рік як такий, що мав вважатися початком подальшого літочислення — нової ери (від лат. aera — число, початкова цифра, початок системи літочислення). Так з’явилося багато різних ер. Найбільшого поширення набула ера Діоклетіана (пізніше вона отримала назву «ера святих мучеників»), що починалася з 29 серп. 284 (день сходження Діоклектіана на престол). У 6 ст. християнські богослови стали запроваджувати власні ери (початки) літочислення «від створення світу» (за Біблією). Найбільш визнаними з них були: ера Африкана, за якою перший рік поширеної в Рим. імперії ери від заснування Риму — за сучасним літочисленням це 754 до н. е. — мав вважатися 4747, александрійська — відповідно 4739, візантійська — 4755. Тоді ж виникає практика датування років «від Різдва Христового» — або від т. зв. ери Діонісія (остання назва походить від імені рим. монаха Діонісія Малого, який при складанні таблиці Пасхалій вирахував, що 248 рік ери Діоклектіана є 532 роком, що минув від Різдва Христового); згідно з літочисленням за цією ерою, 754 рік після заснування Риму став вважатися першим роком ери Діонісія. Із 7—8 ст. датування подій за цією ерою поширилось в європ. країнах (крім Візантії). Зараз воно є найуживанішим у міжнар. практиці та істор. науці: до «Р. Х.», «a. Ch.» (ante Christum natum); «A. D.» (Anno Domini) та після «Р. Х.», «p. Ch.» (post Christum natum). В СРСР ера Діонісія позначалася «н. е.» («наша ера»).

У Київській Русі після прийняття християнства літочислення велося від «створення світу», яке, за розрахунками візантійських богословів, відбулося 21 берез. 5509 до н. е. Від 14 ст. літочислення на укр. землях велося також і від Різдва Христового, календарний рік починався в цивільному житті 1 берез., а в церк. — 1 верес. Від кін. 15 ст. і цивільний, і церк. новий рік починався з 1 верес. Від 1700 за наказом рос. царя Петра I в Рос. д-ві, в т. ч. в Україні-Гетьманщині, початок року перенесено на 1 січ. Тоді ж було введено лічбу років від Різдва Христового. За юліанським К. рік на 11 хвилин і 14 секунд довший за тропічний. Тому через кожні 128 років від дати запровадження цього К. день астрономічного рівнодення припадає на 1 день раніше, ніж це має бути за юліанським К. Так, в кін. 16 ст. весняне рівнодення припадало на 11, а не на 21 берез., як було встановлено I Вселенським (Нікейським) собором. Для усунення розбіжності рим. папа Григорій XIII у своїй буллі наказав наступну після четверга 4 жовт. 1582 п’ятницю вважати 15 жовт. Згідно з григоріанською реформою, кожні 400 юліанських років скорочувалися на 3 дні (високосними вважалися лише ті роки повних століть, перші дві цифри яких діляться на 4 (1600, 2000, але не 1700, 1800, 1900). Протестантські і правосл. країни довго не визнавали григоріанський К., або новий стиль. Укр. правосл. діячі (Г.Смотрицький, В.Суразький, С.Зизаній та ін.) активно виступали як проти запровадження нового стилю, так і проти використання григоріанського К., особливо після введення його Польщею 1583.

Григоріанський К. є офіційним в Україні (згідно з законом Української Центральної Ради від 12 лют. 1918 «Про встановлення нового стилю») з 1 берез. (16 лют. за ст. ст.) 1918. (У Росії він набув чинності з 14 лют., 1 лют. за ст. ст. 1918.) Григоріанський К. має низку вад: різна тривалість календарних місяців (від 28 до 31 дня); невпорядкованість чергування місяців різної тривалості; квартали (чверті року) мають різну тривалість (від 90 до 92 днів); перше півріччя завжди менше другого (на 3 дні в звичайному році та на 2 дні — у високосному); початок року, місяців та ін. визначні дні припадають на різні дні тижня; кількість робочих днів у місяцях різна: від 23 до 27 за 6-денного і від 19 до 23 за 5-денного робочого тижня.

Різниця в днях між юліанським і григоріанським календарями зростає: у 16—17 ст. вона становила 10 днів, у 18 — 11, у 19 — 12, у 20 і 21 — 13; у 22 ст. становитиме 14 днів і т. д. (Див. також: Український народний календар.)

Література

• Идельсон Н. История календаря. Ленинград, 1925;
• Россовская В.А. Календарная даль веков. М.–Л., 1936;
• Селешников С. История календаря и его предстоящая реформа. Л., 1962;
• Бикерман Э. Хронология Древнего мира. М., 1975;
• Климишин І.А. Календар природи і людини. Львів, 1975.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4. — ISBN 978-966-00-0692-8.

Автор: В.В. Бушанський.; url: http://history.org.ua/?termin=Kalendar; том: 4