Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ЕЛІТА

ЕЛІТА  (від лат. eligo — вибираю та франц. élite — краще, добірне),  як поняття в соціології та політології. Термін «еліта» набув поширення на поч. 20 ст. Ним позначають стрижневе поняття тих теорій, які стверджують, що необхідною складовою частиною будь-якої соціальної структури є наявність у ній найвищої, привілейованої верстви або верств людей — власне еліт, які здійснюють творчі функції — управління, розвитку науки та мистецтва — на противагу нетворчим, репродуктивним функціям, виконуваним іншою частиною населення. Ідеї, що склали підґрунтя сучасних теорій Е., беруть початок від відповідних ідей Платона, Т.Карлейля, Ф.Ніцше, самі ж ці теорії були сформульовані на поч. 20 ст. італійськими соціологами В.Парето, Г.Москою та Р.Міхельсом. Існують різні визначення поняття Е.: а) це люди, які мають найкращі професійні показники (В.Парето); б) особи, які інтелектуально або морально вивищуються над масою, мають загострене почуття відповідальності (Х.Ортега-і-Гассет); в) це люди, наділені формальною владою (амер. соціолог А.Етціоні); г) творча меншість сусп-ва на противагу нетворчій більшості ( А.-Дж.Тойнбі) та ін. Спільним для цих визначень є один і той самий методологічний принцип їхньої побудови — протиставлення однієї частини людей, кількісно меншої, але якісно кращої, ін. частині — більш чисельній, але з менш вираженими суспільно важливими здібностями. Визнання чи заперечення фахівцями поняття Е. багато в чому залежить від загальнофілос. настанов та уподобань цих фахівців, зокрема від їхнього ставлення до проблеми нерівності людей, від розуміння плюралістичності розвитку істор. процесу. Так, елітаристи переважно скептично ставляться до поняття прогресу (див. Прогресу історичного теорія), схиляючись до концепцій істор. циклів (або ж циклів колообігу еліт; див. також Циклічності теорії). Нині поняття «еліта» переосмислюється в контексті теорії глобалізації, оскільки посилення світ. інтегративних процесів та глобальної нестабільності покладає більшу відповідальність на регіональних і нац. лідерів та інтелектуалів, підвищуючи вимоги до їхньої компетентності й готовності до змін (про використання поняття Е. в історіографії див. Елітаризму підхід в історичній науці).

Література

• Ашин Г.К. Современные теории элиты: Критический очерк. М., 1985; История теоретической социологии, т. 4. М., 2002;
• Мартинов А.Ю. Історична соціологія (циклічна парадигма). К., 2004;
• Осипова Е.В. Социология Вильфредо Парето. СПб., 2004.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.

Автор: К.Ю. Галушко.; url: http://history.org.ua/?termin=Elita; том: 3