Вікіпедія

Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ДЕБАГОРІЙ-МОКРІЄВИЧ

< Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України

ДЕБАГОРІЙ-МОКРІЄВИЧ (Дебогорій-Мокрієвич) Володимир Карпович (24(12).05.1848—02.11. 1926) — політ. діяч, революціонер, публіцист, мемуарист. Н. в м. Чернігів у дворянській родині. Дитинство провів у дідовому маєтку (с. Лука-Барська Літинського пов. Подільської губ., нині село Барського р-ну Він. обл.). Навч. (до 1864) в г-зіях м-ка Немирів та (до 1866) м. Кам’янець-Подільський. 1866—71 — студент фіз.-мат., потім — мед. ф-тів Київ. ун-ту. 1871 з братом Іваном, С.Коваликом, Г.Мачтетом, М.Судзиловським та ін. однодумцями був у т. зв.  «амер. гуртку», що планував заснувати за океаном землеробську громаду.

1873 зустрівся у м. Локарно (Швейцарія) з М.Бакуніним (див. Бакунізм), прийняв його вчення, програму майбутнього визвольного повстання в Російській імперії. Того ж року приєднався до «Київської комуни», 1873—74 працював у теслярській артілі. Навесні 1874 брав участь у «ходінні в народ» (Поділля, Подніпров’я). Уникаючи арешту, восени 1874 з Києва дістався Радивилова, перетнув рос.-австрійс. кордон біля Бродів і знову приїхав до Швейцарії, після чого тієї ж осені з Я.Стефановичем розпочав у Києві створення т-ва «південних бунтарів» (1875—76 включало бл. 20 осіб, серед яких — І.Бохановський, Л.Дейч, В.Засулич, М.Фроленко, М.Ковалевська — громадян. дружина Д.-М.). Ініціював підготовку селянського заколоту в місцевостях, де збереглася пам’ять про гайдамацький рух та «київську козаччину» 1855. Контактував із діячами українського відродження (В.Беренштамом, Ф.Вовком, О.Андрієвським, Є.Борисовим), представниками земського руху.

Сприяв В.Осинському в улаштуванні втечі керівників Чигиринської змови 1877 з Лук’янівської тюрми. Заочно звинувачуваний на «процесі 193-х», який відбувся 30(18) жовт. 1877 — 4 лют.(23 січ.) 1878 у Санкт-Петербурзі над частиною народницьких активістів (див. Процеси над народниками).

23(11) лют. 1879 затриманий жандармами в Києві, засуджений на 14 років і 10 місяців каторги, але восени втік з етапу. До зими  1880/81 переховувався серед польс. засланців у Сибіру, затим нелегально прибув до Москви й звідти таємно вирушив на еміграцію. 1882 на прохання М.Драгоманова прилучився до переговорів із рос. монархічною орг-цією «Добровільна охорона».

1882—85 мешкав у Сх. Румелії (Пд. Болгарія). В цей час женевський «Вестник “Народной воли”» вміщував його мемуари. Повернувшись до Швейцарії, Д.-М. 1887 налагодив співробітництво з час. «Самоуправление», вельми зблизився з М.Драгомановим, поділяючи ідею політичної свободи на засадах якомога більшої децентралізації та широкого місцевого самоврядування. Навколо них, зокрема, згуртувались І.Добровольський, П.Зелінський, В.Бурцев, В.Маслов-Стокоз. 1888—89 спільно випустили три числа ж. «Свободная Россия».

1894 Д.-М. під іменем Петра Каблукова прийняв болг. підданство. У Софії гостював у М.Драгоманова, познайомився з Лесею Українкою. Не полишав літ. праці (виступав у болг. пресі; у 1894—98 у Парижі, 1903 у Штутгарті  (Німеччина)  та  1906  у  С.-Петербурзі видано його спогади).

1907 на сторінках ж. «Былое»  оприлюднив обставини зарубіжної зустрічі народовольців з монархістами-емісарами високих держ. кіл С.-Петербурга. 1915 «Украинская жизнь» у Москві надрукувала надісланий ним лист «По поводу статьи Дейча “Украинская и общерусская эмиграция”». Від серед. 1917 Д.-М. — у Петрограді (нині м. С.-Петербург), з 1918 — в Україні. Опублікував нотатки про Ф.Вовка та М.Драгоманова. Хворів. 1922 вирушив до Болгарії.

П. у м. Чирпан (Болгарія).

Твори ред.

Воспоминания. СПб., 1906; От бунтарства к терроризму, кн. 1—2. М.—Л., 1930.

Література ред.

  • С.П-ра [
  • Петлюра С.] Воспоминания Вл. Дебагория-Мокриевича. Стр. 598. СПб. 1906 г. «Украіна», 1907, № 9;
  • Житецкий И. Литературные воспоминания о семидесятых годах. «Вестник Европы», 1908, № 10; М.П. Драгоманов. Із споминів Володимира Дебогорія-Мокрієвича. «За сто літ», 1927, кн. 1;
  • Єфремов С. Вол. Дебагорій-Мокрієвич (Посмертна згадка). «Записки Історично-філологічного відділу ВУАН», 1927, кн. 15;
  • Ганцова-Берникова В. Революційна діяльність В.К.Дебагорія-Мокрієвича. Там само;
  • Камінський В. Володимир Карпович Дебогорій-Мокрієвич в останні роки його життя (1917—1926). «За сто літ», 1928, кн. 3;
  • Житецький І. Спогади В.К.Дебогорія-Мокрієвича за Хв.К.Вовка. «Україна», 1928, № 4;
  • Рудько М.П. Революційні народники на Україні (70-ті роки XIX ст.). К., 1973; Деятели СССР и революционного движения России: Энциклопедический словарь Гранат. М., 1989.

Джерела ред.

Автор: П.Г. Усенко.; url: http://history.org.ua/?termin=Debagoriy_Mokrievych; том: 2

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія_історії_України/Статті/ДЕБАГОРІЙ-МОКРІЄВИЧ&oldid=36340120