Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКИЙ ЛІТОПИС
ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКИЙ ЛІТОПИС – видатна пам’ятка давньорус. літератури та історіографії. Виявлена рос. істориком і публіцистом М.Карамзіним 1809 як заключна ч. Іпатіївського списку 15 ст. Ним же було знайдено і другий список Г.-В.л. – Хлєбниковський 16 ст. (цей список вважається основним, усі ін. відомі сьогодні науці 6 списків Г.-В.л., у т. ч. й Іпатіївський, беруть початок саме від нього). Дослідження Г.-В.л. ускладнені відсутністю паралельних йому літописних текстів. Та й усі знані сьогодні списки Г.-В.л. йдуть від єдиного, спільного для всіх протографа. Учені не раз відзначали несхожість Г.-В.л. з ін. традиційними літописами в тому, що його складали не за роками. У найсправнішому списку – Хлєбниковському – відсутня хронологічна сітка, немає порічних статей. Роки на полях проставлені лише в Іпатіївському списку, причому помилково. Так, оскільки Київський літопис, що в Іпатіївському списку передує Г.-В.л., завершувався 1200 роком, складач Іпатіївського зводу поставив першим роком Г.-В.л. 1201, тоді як описані під тим роком події відбувалися 1205. Звідси збій майже у всіх датах Іпатіївського списку на 4–5 років. На думку М.Присьолкова, хронологічна сітка з’явилася в Іпатіївському списку Г.-В.л. лише в 14 ст. Виклад подій в літописі ведеться суцільним потоком, він емоційний, ідейно насичений, його літ.-худож. рівень надзвичайно високий. Це по суті не літопис, а оповідь про життя та діяння Данила Галицького і Василька Романовича та їхніх дітей, написана в жанрі переважно воїнських повістей. Притому Г.-В.л. перебуває в заг. річищі давньорус. літ. 13 ст., є повноправною складовою ч. істор. літ. свого часу.
Г.-В.л. – це єдине систематичне й докладне джерело з історії Галицько-Волинського князівства і загалом Пд.-Зх. Русі. Він проливає яскраве світло на сто-сунки південнорус. князів між собою та з государями Пн.-Сх. Русі, а також з Угорщиною, Польщею, Австрією, Германією, Литвою, Чехією, землею ятвягів. Г.-В.л. спирається на різноманітні давньорус. джерела: князівські літописці, воїнські повісті (про битву на Калці; див. Калка, битва на річці 1223, про навалу орд Батия та ін.), документи з княжих архівів. Укладачі Г.-В.л. широко використали візант. хроніки Георгія Амартола та Іоанна Малали, «Історію Іудейської війни» Іосифа Флавія та ін. У заключній ч. Г.-В.л., яку називають Літописцем Володимира Васильковича, вміщено великі цитати зі «Слова про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. В оповіді відчуваються живі інтонації очевидців і учасників подій; з тексту випливає, що автори мали багато інформаторів. Ідейна спрямованість Г.-В.л. проступає чи не на кожній сторінці. Складачі з редактором твору підносять і пропагують ідею сильної князівської влади, що здатна приборкати боярську опозицію та захистити народ від зовн. ворога, гнівно картають і викривають жадібних і зрадливих бояр (див. Галицькі бояри), які задля досягнення власних цілей, не вагаючись, кидали Галицько-Волин. Русь у руки іноз. поневолювачів.
Г.-В.л. чітко поділяється на дві осн. частини. Галицька ч. обривається на розповіді про похід монгол. воєводи Бурундая на Литву в серед. 1258. Далі йде Волин. ч., доведена до межі 1289–90, її поч. (так само, як поч. Галицької частини) втрачено.
Ґрунтовні дослідження джерел і структури Г.-В.л. почалися лише в 40-х рр. 20 ст. Рос. історик Л.Черепнін вивчив першу ч. пам’ятки, назвавши її Літописцем Данила Галицького. Вона складається, в свою чергу, з трьох частин, названих істориком за традицією редакціями (насправді це – складові частини, бо Г.-В.л. зберігся в одній редакції): початкова Галицька повість, доведена до 1211, 2-га Галицька повість, що завершується 1245, і заключна ч., ств. 1256–57. Цю структуру в цілому сприйняв В.Пашуто, не підтримавши, однак, думки про існування початкової повісті. Він виділив у Літописці Данила Галицького лише звід митрополита Кирила 1246 й звід єпископа Івана поч. 1260-х рр., приєднавши до останнього зводу ч. тексту ін. літопису.
Волин. ч. Г.-В.л. чітко поділяється на літописи: Василька Романовича, доведений до 1269; його сина Володимира Васильковича, що завершується великим панегіриком цьому князеві, який помер наприкінці 1288; а також невеликий фрагмент літопису Мстислава Даниловича, що охоплює події 1289–90.
Цікавими й корисними для науки є дослідження Г.-В.л., здійснені львів. лінгвістом А.Генсьорським. Не раз називалися різні автори Г.-В.л.: володимирський єпископ Євстигней, турівський єпископ Марко, волин. писець Федорець та ін. В останні роки висунуто гіпотезу (М.Котляр), що Г.-В.л. у переважній ч., аж до початку Літописця Володимира Васильковича (1269), складається з окремих великих і малих повістей, оброблених і об’єднаних пізнішими укладачами й редакторами.
Вид.: Летопись по Ипатскому списку. СПб., 1871; ПСРЛ, т. 2. СПб., 1908; Галицько-Волинський літопис: Дослідження. Текст. Коментар. К., 2002.
Література
ред.Черепнин Л.В. Летописец Даниила Галицкого. «Исторические записки», 1941, т. 12; Орлов А.С. О галицко-волынском летописании. «Труды Отдела древнерусской литературы Института русской литературы», 1947, т. 5; Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. М., 1950; Генсьорський А.І. Галицько-Волинський літопис. К., 1958; Котляр М.Ф. Галицько-Волинський літопис XIII ст. К., 1993; Галицько-Волинський літопис: Дослідження. Текст. Коментар. К., 2002.
Джерела
ред.- Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
Автор: М.Ф. Котляр.; url: http://history.org.ua/?termin=Galycko_Volynskij_litopys; том: 2