Вікіпедія

Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Військова історія

< Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України

ВІЙСЬКОВА ІСТОРІЯ

– галузь істор. науки, що вивчає в хронологічній послідовності причини, хід, рушійні сили і наслідки війн (збройних локальних конфліктів), розвиток воєн. мист-ва, думки та будівництва армій. Їй підпорядковані такі спеціальні історичні дисципліни: воєнні історіографія, археографія, археологія, джерелознавство, статистика тощо.

Перші писемні пам’ятки, в яких певною мірою знайшли відображення тогочасні збройні конфлікти, з’явилися наприкінці 4 тис. до н. е. в Стародавньому Єгипті та Шумері. Найдавніші відомості про війни, що так чи інакше стосувалися укр. теренів, містяться в творах видатних грец. істориків Геродота, Фукідіда, Полібія, Плутарха, рим. авторів – Тіта Лівія, Таціта, Аппіана та ін. Важливе значення при вивченні воєн. минулого українців мають давньорус. літ. пам’ятки, зокрема «Повість временних літ» (12 ст.), а також середньовічні літописи, хроніки, хронографи. Воєн. події 15–18 ст. зафіксовані в монастирських і козац.-старшинських літописах ( Супрасльський літопис, Густинський літопис, Львівський літопис, Межигірський козацький літопис, Літопис Острозький, «Літопис Самовидця», літописи Г.Граб’янки, С.Величка та ін.), автори яких нерідко були очевидцями багатьох описаних ними військ. походів, баталій, штурмів і облог фортець, спустошливих руйнувань і масових винищень нас., підписання мирних угод між урядами ворогуючих країн тощо. В 19 – на поч. 20 ст. історію ЗС України – козацтва – найбільш ґрунтовно висвітлили анонімний автор «Історії Русів», М.Бантиш-Каменський і Д.Бантиш-Каменський, П.Куліш, М.Маркевич, А.Скальковський. Особливу увагу вони приділили військ. діяльності рос. царів і полководців, козац. гетьманів, отаманів і старшин, а також нар. збройним повстанням. Окремо слід виділити синтетичні праці С.Соловйова, В.Ключевського, І.Забєліна, М.Максимовича, М.Костомарова, М.Грушевського, О.Лазаревського, О.Єфименко, Д.Багалія. З них, напр., видно, що за доби середньовіччя війни за цілями і масштабами були досить обмеженими, велися порівняно невеликими арміями. В 19 ст. у Російській імперії виходило три «Военных журнала» з питань воєн. теорії та історії. В СРСР написано тисячі праць, в яких так чи інакше висвітлювалося воєн. минуле народів, що заселяли його тер. Серед напрацювань рад. періоду найпомітнішими стали багатотомні колективні дослідження «История гражданской войны в СССР» (т. 1–5. М., 1937–60), «История Великой Отечественной войны Советского Союза» (т. 1–6. М., 1960–65), «История СССР с древнейших времен до наших дней» (т. 1–8. М., 1966– 80), «Советская военная энциклопедия» (т. 1–8. М., 1976–80) та ін. Від 1939 у Москві виходив «Военно-исторический журнал». В Україні з 1920 розгорнула активну н.-д. роботу Комісія з вивчення історії Жовтневої революції і Комуніст. партії (див. Істпарти). Видавався ж. «Літопис революції». В 1950-х рр. побачили світ багато праць у зв’язку з 10-річчям возз’єднання українських земель в єдиній державі (1949), 300-річчям возз’єднання України з Росією (1954; див. Переяславська рада 1654), 50-річчям російсько-японської війни 1904–1905, революції 1905–1907 і Першої світової війни та ін. Значною подією в тогочасній укр. історіографії стало видання «Української радянської енциклопедії» (т. 1–17. К., 1959–65), а незабаром «Радянської енциклопедії історії України» (т. 1–4. К., 1969–72), які хоча й висвітлювали воєн. події минулого відповідно до вимог комуніст. ідеології та рад. кер-ва, однак містили також важливий фактичний матеріал і дійсно наук. узагальнення вітчизн. історіографії кін. 1950-х – поч. 1970-х рр. Помітну роль у цьому аспекті відігравав і «Український історичний журнал» (з 1957). Гучного резонансу в свій час набули «Українська РСР в період громадянської війни. 1917– 1920 рр.» (т. 1–3. К., 1967–70), «Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941–1945 рр.» (т. 1–3. К., 1967–69). Порівняно слабо було висвітлено воєн. мист-во давніх сх. слов’ян, козац. війн 16 ст., будову ЗС Укр. козац. д-ви 2-ї пол. 17–18 ст., нац. визвол. змагання кін. 19 – поч. 20 ст. тощо. Фактично всі прерогативи висвітлення в.і. в СРСР перебрав на себе Ін-т воєн. історії Мін-ва оборони СРСР, заснований 1967 у Москві (відтоді саме він видає час. «Военно-исторический журнал»).

Сьогодні укр. фахівці з в.і. концептуально переглядають напрацювання воєн.-істор. науки минулих років, по-новому досліджують важливі для нац. історії воєн. події. Розробкою проблеми займаються громад. та фахові орг-ції, зокрема, Український інститут воєнної історії, заснований 2001, котрий видає багатопрофільний ж. «Воєнна історія» і також вирішує широке коло питань в.і. Вже надруковано низку публікацій в серії «Бібліотека воєнного історика». В багатьох навч. установах готують спеціалістів з військ. історії.

Література ред.

  • Голицын Н.С. Всеобщая военная история древних времен, ч. 1–5. СПб., 1872–76;
  • Його ж. Всеобщая военная история новых времен, ч. 1–2. СПб., 1872–74;
  • Його ж. Всеобщая военная история новейших времен, ч. 1–2. СПб., 1874–75;
  • Його ж. Всеобщая военная история средних времен, ч. 1–3. СПб., 1876–78;
  • Разин Е.А. История военного искусства, т. 1–3. М., 1955–61;
  • Строков А.А. История военного искусства. М., 1955;
  • Апанович О.М. Збройні сили України першої половини XVIII ст. К., 1968;
  • Жилин П.А. Проблемы военной истории. М., 1975;
  • Крип’якевич І. та ін. Історія українського війська. К., 1992; Воєнно-історична наука в Україні: стан і перспективи. К., 2001.

Джерела ред.

Автор: О.І. Гуржій.; url: http://history.org.ua/?termin=Vijskova_istoriia; том: 1

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія_історії_України/Статті/Військова_історія&oldid=36325305