Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Буржуазія

БУРЖУАЗІЯ

(франц. bourgeoisie, від пізньолат. burgus – укріплене місто) – один з термінів для позначення того класу індустріального суспільства, який, за Е.Райтом, володіє інструментами контролю над: інвестиціями або грошовим капіталом; фізичними засобами вир-ва (земля, ф-ки та установи); робочою силою. В наук. колах термін Б. тісно пов’язаний з марксистським дискурсом, а тому багато сучасних укр. дослідників воліють уникати його, віддаючи перевагу ін. маркерам – «капіталісти», «підприємці» тощо.

Утім, термін «Б.» належить до найархаїчнішої традиції маркування, коли в Європу був привнесений «новий елемент суспільного життя, глибоко чужий тому духові, який можна назвати феодальним» (М.Блок). Цим елементом було місто (burgus). «Місто, – підкреслював франц. історик Ф.Бродель, – ніби цезура, розрив, нова доля світу». Соціокульт. визначеність Б. як класу відбулася в часи «бурі й натиску», коли Б. змагалася за свій життєвий простір. Пізніше, у 19 ст., вона стала стабільним і чітко окресленим елементом сусп-ва.

«Горизонтальні» зв’язки, які Б. протиставила «вертикальному» феод. світові, привели врешті-решт до деспеціалізації і універсалізації як вищого підприємницького класу (на сьогодні більш-менш окресленими залишаються лише угруповання фінансистів та промисловців), так і модерного сусп-ва загалом (тому до слів «сучасна демократія» нерідко додають слово «буржуазна»).

Певна «віддаленість» України від бурж. цивілізаційних центрів зумовила скромність «діянь» укр. Б. Втім, кожна нова «буржуазна» хвиля суттєво впливала на модернізацію укр. сусп-ва. Так, пожвавлена урбанізація 2-ї пол. 16 – 1-ї пол. 17 ст. була однією з причин укр. реконкісти у т.зв. Дикому полі та національної революції 1648–1676 (останню деякі дослідники вважають за можливе характеризувати як ранньобурж.).

Згодом у 19 ст. пд.-укр. землі в Російській імперії стали полігоном численних екон. модернізаційних експериментів, які заклали основи індустріальної організації сусп-ва.

«Весна народів» 1848 (див. Революції 1848–1849 в Європі) на зх.- укр. землях Австро-Угорщини та рос. бурж. реформи 1860–70-х рр. на Наддніпрянській Україні істотно пришвидшили становлення капіталізму на укр. теренах. З цього часу зростає тут і потенціал такого істор. феномену, як «національна буржуазія». У Зх. Україні, де нац. рух на порозі 20 ст. вже фактично став масовим, нац. буржуазію репрезентували дрібнобурж. прошарки (позаяк великого укр. бізнесу тут не існувало). На сх. України, де нац. рух залишався справою еліти, лише меценатська діяльність окремих відомих буржуа-українців (див. Симиренки, Терещенки) вселяла певний оптимізм у майбутнє укр. нації.

Українська революція 1917– 1921 зробила «національну справу» набутком «мас», а також поєднала у свідомості багатьох українців поняття «нація» і «буржуазний лад». Відтоді усі нац. мікровідродження та спроби ринкових екон. реформ знову і знову повертають укр. сусп-во до питання про нац. Б. Укр. зх. діаспора небагато чим тут могла зарадити, адже «українських мільйонерів» як явища не існувало й там.

Відсутність в укр. сусп-ві сформованих традицій нац. Б. негативно проявилася після проголошення незалежності України 1991. Сусп. трансформації винесли на поверхню громад. життя елементи досить архаїчного походження (тіньова економіка, показова розкіш нуворишів тощо), змусили згадати про т.зв. добу первинного нагромадження капіталу.

Багато політологів вказує на досучасну соціальну структуру укр. сусп-ва: 1–3 % – заможних, 15–20 % – середній клас, 70– 80 % – найбідніші прошарки (сучасні сусп-ва характеризуються перевагою середніх верств нас.). Звідси олігархічний ухил та значна соціальна напруженість у сусп-ві.

Утім, окремі успіхи укр. бізнесу вже не раз ставали предметом нац. гордості. Вони вселяють поміркований оптимізм щодо майбутнього країни.

З марксистської точки зору (див. Марксизм в історичній науці), Б. – це клас власників засобів вир-ва, який живе за рахунок експлуатації найманої праці та привласнення додаткової вартості. Створений Б. лад перетворює значну ч. нас. на позбавлений власності пролетаріат і тим самим неминуче зрощує власного «могильника».

На думку М.Вебера, важливим фактором утворення Б., її виділення в особливий клас, в самостійну екон. й політ. силу стала протестантська етика (див. Протестантизм) з властивою їй системою цінностей – індивідуалізмом, підприємництвом, аскетизмом, що сформували своєрідний етос, який М.Вебер називав «духом капіталізму» і який полягає у прагненні до дедалі більшого нагромадження при повній відмові від тих насолод, що уможливлюються за наявності грошей.

Для нім. економіста, соціолога, історика і філософа В.Зомбарта «буржуа» – носій «капіталістичного духу», який складається з пристрасті до нагромадження, підприємницького духу та міщанства. Сучасний капіталіст, з його точки зору, перебуває під владою двох абстракцій – наживи та справи.

На ін. рисах Б. наголосив амер. економіст і соціолог Т.Веблен. У теорії «бездіяльного класу» він підкреслював, що ставлення Б. до екон. процесу є суто грошовим ставленням. Б. намагається спрямувати розвиток правових, екон. і фінансових ін-тів, норм ведення справ, звичаїв бізнесу тим шляхом, який відповідає її грошовим цілям – посиленню захисту власності, гарантії виконання договорів, зручності здійснення фінансових операцій і т. д. Це зумовлює диференціацію функцій власника та безпосереднього керівника вир-ва. Така диференціація має два наслідки. Перший – виникнення «безособистісної суб’єктивності» – переходу права власності на засоби вир-ва від індивідів до юрид. осіб – АТ, які виникають завдяки намаганням буржуа-підприємців об’єднати капітали задля реалізації великих проєктів та зменшення особистого госп. ризику. Тим самим Веблен зафіксував тенденцію до заміни буржуа-власника – «капітана індустрії» на «бездушну» акціонерну корпорацію. Відтак на перший план замість володаря акцій, власника вартості капіталу, виступає керуючий. Управління корпорацією, контроль перетворюються на «реальну», тобто не юрид., а фактичну власність, і в процесі «революції менеджерів» приводять до утворення «нового класу» капіталіст. сусп-ва. Другий наслідок – відбувається представлення багатства в цінних паперах, що надає можливість збільшувати його не виробничим шляхом, а грою на біржі, купівлею-продажем титулів власності. У цих двох наслідках можна вбачати своєрідне самовідчуження буржуа.

Все це дало підстави М.Бердяєву зауважити, що стихія буржуазності є такою стихією, яка може зробити людину рабом не лише матеріального світу, а й фікції. Царство буржуа закінчується перемогою фікції над реальністю.

З розвитком «безособистісної суб’єктивності» традиційне розуміння Б. як класу власників потребує модифікації, адже поняття «власник засобів виробництва» неможливо застосувати ні до володаря акцій, включно з тим, хто контролює великий їх пакет, ні до менеджерів, які взагалі можуть не бути акціонерами. Тому в низці сучасних концепцій Б. як визначальну її рису висувають фактичний контроль над засобами вир-ва.

Б. в Україні з’явилася у 17 ст., коли почали зростати міста й торгові прошарки, виникали перші мануфактури. Внаслідок панування феод.-кріпосницької системи, існування якої на більшій ч. тер. України затяглося аж до серед. 19 ст., формування Б. як класу відбувалося досить повільно. Лише з поч. пром. перевороту у 30–50-х рр. 19 ст. цей процес пришвидшився, мануфактурне вир-во поступово переросло у фабричне, спостерігалося різке переважання вільнонайманої праці в пром-сті. За списками, складеними 1832, фабрикантів і заводчиків, які займалися розвитком пром-сті в Україні, налічувалося 645 осіб. Торгівля була осн. джерелом діяльності тогочасної Б. Заг. чисельність купців усіх трьох гільдій разом з іноземцями 1850 в Україні становила понад 35,6 тис. осіб, або 19,7 % від заг. кількості по Рос. імперії. Кріпацтво створювало численні держ.-правові й соціально-екон. перешкоди капіталізації економіки. Селянська реформа 1861 сприяла зростанню кількості дешевої робочої сили, первісному нагромадженню капіталів. У 2-й пол. 19 ст. відбулися зрушення в економіці України, які перетворили її з відсталої на аграрно-індустріальну д-ву з відносно високим рівнем розвитку пром-сті. Формування Б. йшло як знизу, з середовища селян, міщан, козаків та ін. станів, так і зверху – дворян, купців 1-ї гільдії (див. Купецькі гільдії), чиновників та ін., яких економічно підтримував самодерж. уряд, послаблюючи при цьому конкурентоспроможність представників підприємницького класу, що наростали знизу. 80– 90-ті рр. 19 ст. стали вирішальними для нар. г-ва, яке істотно збільшило свій пром. потенціал, а темпи його зростання випереджали деякі індустріально розвинені країни Заходу. За даними тогочасних обстежень, наприкінці 19 ст. гільдійськими підприємцями було засновано понад 27,8 тис. пром. та торгових закладів, негільдійськими – понад 55,9 тис. та більше 300 підпр-в акціонерної форми власності. Крім того, діяла велика армія дрібних підприємців. Загалом чисельність великої Б., за даними одноденного всерос. перепису 1897, в Україні становила 289,5 тис. осіб (разом з родинами), дрібних заможних господарів – 413,6 тис. та дрібних незаможних виробників – 910 тис. Найбільш багатою і впливовою була велика пром. Б., підприємницька діяльність якої пов’язувалася з передовим у тех. й орг. відношеннях г-вом. Вона була здатна пристосовуватися до мінливих умов світ. ринку, швидко змінювати залежно від цього принципи і форми екон. діяльності. На поч. 20 ст. у пром-сті дедалі більше зміцнювалася монополістична Б., яка утворила в кількох провідних галузях пром-сті України низку синдикатів, трестів та 0І0І0І0І0ЛІНКНЕПРАЦЮЄ0І0І0І0І0картелів (див. Монополії капіталістичні в Україні). Найбільш численну групу Б. становили с.-г. підприємці. Укр. аграрна Б., якій належало бл. 12 млн га землі, з яких 7 млн га вона купила у поміщиків, займалася не лише с. госп-вом, а й торгівлею, лихварством, пром. вир-вом. Поряд із впливовою пром. групою Б. виникали великі банк. об’єднання. Банк. капітали зрощувалися з пром., виникав фінансовий капітал. Загалом процес формування фінансової олігархії, яку здебільшого представляли вихідці з клану великих чиновників, ділової тех. інтелігенції та службовців, залишився незавершеним. Одночасно йшло складання системи державно-монополістичного капіталізму, яке прискорилося з початком Першої світової війни.

Б. України була за своїм складом багатонац. Загалом за переписом 1897 на теренах Наддніпрянської України у групі нас., яке жило за рахунок прибутків від капіталів і нерухомого майна, всього налічувалося 289,5 тис. осіб (бл. 1 % всього нас.), з них українців понад 32,5 тис. (29,1 %), росіян – понад 43,1 (38,6 %), євреїв – понад 18,9 (17,6 %), поляків – 10 (9,0 %) тис. осіб. В провідних галузях пром-сті України, таких як вугільна, металургійна, маш.-буд., переважали іноз. капітали. Від 90-х рр. 19 ст. у практику підприємницької діяльності увійшли постійні відрахування на школи, лікарняні установи, благодійні заклади, пенсійні фонди тощо.

Б., сформувавшись наприкінці 19 ст. у значну соціально-екон. силу, створила свої перші представницькі орг-ції (Всерос. з’їзд фабрикантів, заводчиків та осіб, зацікавлених вітчизн. пром-стю, 1870, щорічні (з 1874) з’їзди гірничопромисловців Півдня Росії, з’їзд Всерос. т-ва цукрозаводчиків 1897 тощо), через які здійснювала тиск на уряд заради забезпечення своїх підприємницьких інтересів. Безпосередня ж участь Б. у політ. житті була мізерною. До поч. 20 ст. вона політично залишалася неоформленою. Свої перші політ. партії укр. Б. створила 1897 (Загальнодемократ. партія) та 1904 (див. Українська демократична партія та Українська радикальна партія). Найбільш повно ідеологію бурж. демократії висловлювала заг.-рос. Конституційно-демократична партія (кадети), до якої входили і представники укр. Б. В Україні близькою до неї була Українська радикально-демократична партія (1905–08), а пізніше – Товариство українських поступовців (1908–17). Частина пром. Б. входила до партії октябристів («Союз 17 октября»). На відміну від країн Заходу, де Б. прийшла до влади, покінчивши з політ. пануванням феодалів, в Україні Б. отримала політ. кер-во д-вою на короткий час 1917. Повністю діяльність Б. було припинено з встановленням рад. влади в Україні.

Наприкінці 20 ст. з відновленням укр. державності та проголошенням курсу на здійснення ринково-демократ. перетворень відбувається нове відродження підприємницького класу України.

Література

• Гиндин И.Ф. Русская буржуазия в период капитализма, ее развитие и особенности. «История СССР», 1963, № 2–3;
• Дякин В.С. Самодержавие, буржуазия и дворянство в 1907–1911 гг. Л., 1978;
• Галахов В.В. Торгово-промышленное предпринимательство Российской буржуазии в конце XIX века. М., 1985;
• Лазанська Т. Історія підприємництва в Україні (на матеріалах торгово-промислової статистики XIX ст.). К., 1999.

Джерела

• Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл.

Автор: Т.І. Лазанська.; url: http://history.org.ua/?termin=Burzhuazija; том: 1