Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Битва за Дніпро 1943 р.

БИТВА ЗА ДНІПРО 1943 –

наступальні операції Червоної армії (див. Радянська армія), здійснені із серп. по груд. силами Центрального фронту, Воронезького фронту, Степового фронту, Південно-Західного фронту та Південного фронту (з 20 жовт. 1943 відповідно – Білоруський фронт, Перший Український фронт, Другий Український фронт, Третій Український фронт, Четвертий Український фронт) і проведені з метою визволення Лівобережної України, Донбасу, форсування Дніпра та виходу на Правобережну Україну. Загалом війська цих фронтів налічували 2633 тис. осіб, понад 51 200 гармат і мінометів, 2400 танків і самохідних артилер. установок, 2850 літаків. Зазнавши поразки у битві під Курськом (див. Курська битва 1943), коли стратегічна ініціатива остаточно перейшла до рук рад. військ, нім. командування вирішило організувати стабільну оборону Подніпров’я, аби зберегти за собою найважливіші в екон. відношенні р-ни України. Проте план прискореними методами збудувати потужну оборонну лі- нію («Східний вал»), що була розрекламована міністром освіти і пропаганди нацистської Німеччини Й.Геббельсом як нездоланний рубіж стратегічної оборони, залишився переважно на папері. А.Гітлер боявся, що його генерали прагнутимуть відсиджуватися в обороні. Не вживаючи належних заходів для спішного буд-ва «Східного валу», він вважав, що р. Дніпро сама по собі стане нездоланним рубежем для рад. військ, твердинею захисту «німецької домівки». Та гол. перешкодою в спорудженні «Східного валу» став успішний наступ Червоної армії. Рад. військам протистояло нім. угруповання – 1240 тис. солдатів та офіцерів, 12,6 тис. гармат і мінометів, 2,1 тис. танків і штурмових гармат і 2,1 тис. літаків.

На першому етапі битви за Дніпро (серп.–верес. 1943) війська Центр. фронту провели успішну Чернігівсько-Прип’ятську наступальну операцію 1943, вийшовши до Дніпра і захопивши плацдарми на його правому березі. Тоді ж війська Воронезького фронту, розвиваючи наступ на київ. напрямку, утворили Букринський плацдарм 1943 поблизу с. Великий Букрин (нині село Миронівського р-ну Київ. обл.). Війська Степового фронту наприкінці верес. 1943 форсували Дніпро в р-ні м. Кременчук. Водночас війська Пд.-Зх. та Пд. фронтів протягом серп.–верес. визволили Донбас і також вийшли до Дніпра. Опинившись перед перспективою гі- гантського «котла», війська групи армій «Південь», згідно з наказом командування вермахту від 15 верес., відступили на заздалегідь підготовлені позиції на Правобережжі. Згідно з директивою Ставки Верховного Головнокомандування від 9 верес. 1943, командування фронтів почало готувати війська до форсування Дніпра на усьому 750-кілометровому фронті, від смт Лоїв (нині місто Гомельської обл., Білорусь) до Запоріжжя, притому з ходу, «на плечах» противника, який відступав.

Ці завдання наступаючим військам доводилося вирішувати без належної підготовки і до того ж за браком переправних засобів. Переправлялися спочатку без важкої техніки і через погодні умови без прикриття з повітря. Як могло, допомагало нас. придніпровських сіл. Партизани, виконуючи завдання командування Червоної армії, захопили, утримали й обладнали 25 переправ через Дніпро та його притоки Десну і Прип’ять.

На другому етапі операції (жовт.–груд. 1943) розгорнулася боротьба за плацдарми з одночасною ліквідацією передмостових укріплень противника. Із 23 плацдармів, захоплених рад. військами на правому березі Дніпра, особливі надії покладалися на Букринський плацдарм, з якого намічалося повести наступ на Київ. Але від цього наміру довелося відмовитися: надто міцною тут була нім. оборона, що спиралася на високий берег Дніпра. Наступ на Київ було здійснено з Лютізького плацдарму 1943. 6 листоп. війська 1-го Укр. фронту визволили від гітлерівців столицю України. У той час війська 2-го, 3-го і 4-го Укр. фронтів брали участь у битві за Дніпро на пд. У ході тримісячних боїв армії 2-го і 3-го Укр. фронтів, ліквідувавши запоріз. плацдарм противника і визволивши Запоріжжя та Дніпропетровськ, створили на Дніпрі другий великий плацдарм стратегічного значення. Білорус. фронт захопив обширний плацдарм на пд. від м. Жлобин (Білорусь). Війська 4-го Укр. фронту, провівши Мелітопольську наступальну операцію 1943, очистили від гітлерівців пониззя Дніпра.

У ході битви за Дніпро рад. війська завдали тяжких поразок військам груп армій «Південь» і «Центр», розгромивши 60 д-зій. Було визволено понад 38 тис. населених пунктів, у т. ч. 160 міст. Успішна битва за Дніпро, ставши кульмінацією битви за Україну, відкрила перед Червоною армією нові стратегічні перспективи. Було створено умови для визволення Правобережжя та Пд. України. Рад. війська збагатилися цінним досвідом форсування великих водних перепон, який надалі ставав їм у пригоді. За масовий героїзм та відвагу 2438 солдатів, офіцерів та генералів 30 національностей, усіх родів військ були удостоєні звання Героя Рад. Союзу. Десятки частин і з’єднань дістали почесні найменування за назвами тих міст, які вони визволяли. Битва за Дніпро стала завершенням корінного перелому в ході Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 й усієї Другої світової війни.

Література

Украинская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза, 1941–1945 гг., т. 1–3. К., 1975;

• Василевский А.М. Дело всей жизни. М., 1983; Днепр – река героев. К., 1983; Історія України: Нове бачення, т. 2. К., 1996.

Джерела

• Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл.

Автор: М.В. Коваль.; url: http://history.org.ua/?termin=Bytva_Dnipro_1943; том: 1