Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Аристократія

АРИСТОКРАТІЯ

(від грец. — кращий, — влада, сила, у буквальному розумінні — влада найкращих) — 1) форма держ. ладу, за якої правління здійснюється представниками родової знаті; 2) спадкова знать, вищий стан, привілейована соціальна група, верства або прошарок традиційного сусп-ва з особливим статусом, котрий має виняткові права, переваги та можливості порівняно з ін. соціальними групами, верствами, прошарками; 3) панівна верхівка сучасного сусп-ва (переважно в негативному сенсі).

Термін «аристократія» для позначення певного типу держ. ладу вперше застосували давньогрец. філософи 0І0І0І0І0ЛІНКНЕПРАЦЮЄ0І0І0І0І0Платон і АРІСТОТЕЛЬ. Арістотель, зокрема, розглядав А. як одну з трьох «правильних» форм будови держави (поряд з монархією (див. 0І0І0І0І0ЛІНКНЕПРАЦЮЄ0І0І0І0І0Монархізм) і політією). В антич. політ. теорії правління А. вважалося найкращим, найкомпетентнішим і безкорисливим. Як соціальна спільнота А. з’являється в антич. сусп-ві. У станових (див. Стани) сусп-вах доби середньовіччя та ранньомодерних часів (Новий час) А. відігравала провідну роль. Протягом 17 — поч. 20 ст. у ході соціальної реструктуризації зх. сусп-ва — переходу від середньовічних станових монархій до модерних націй і нац. д-в традиційна А. розчинилася в ІНДУСТРІАЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО. Тоді ж відбулася руйнація традицій соціальної спадкоємності та духовного наступництва, які побутували в добу середньовіччя й слугували своєрідним механізмом відтворення старої А. Натомість постали нові соціальні ієрархії, зокрема еліта, що певною мірою наслідувала зовн. атрибути традиційної А. (стиль, манера поведінки, деякі ціннісні орієнтири та ін.). Проблеми А. та її ролі у сусп. житті порушувалися у працях Ф.Ніцше, М.Бердяєва, Х.Ортеги-і-Гассета та багатьох ін. учених і мислителів. Щодо політ. еліт сучасного сусп-ва термін «аристократія» застосовується здебільшого у негативному сенсі, за винятком концепцій класичного консерватизму та неоконсерватизму. Похідне поняття від терміна «аристократія» — «аристократизм» вживається для позначення: 1) сукупності рис, притаманних знаті у широкому сенсі, зокрема властивих аристократам манер поведінки, витонченості, вишуканості смаку, звичок, естетизму та ін.; 2) особливого типу духовності та стилю життя. Поняття А. широко побутувало в укр. ІСТОРИЗМ 19 — 1-ї третини 20 ст. Спершу переважно у негативному сенсі в межах дихотомічного протиставлення «народ» — «аристократія» у студіях істориків народницького напряму. Зокрема, М.Костомаров застосовує термін «аристократизм» для позначення негативного, руйнівного чинника істор. процесу, який призвів до розпаду Речі Посполитої. З поширенням державницького напряму в нац. історіографії 1920—30-х рр., зокрема в студіях В.Липинського, термін «аристократія» використовується переважно в позитивному розумінні, наближеному до його первинного значення. У рад. історіографії поняття А. застосовувалося у ретроспективному контексті. В сучасних наук.-істор. студіях і публіцистиці термін «аристократія» часто вживається як синонім терміна «еліта».

Література

Костомаров Н.И. Две русские народности. «Основа», 1861, № 3;
Його ж. Последние годы Речи Посполитой. «Вестник Европы», 1869, № 2— 12;
Аристотель. Политика. М., 1911;
Ашин Г.К. Современные теории элиты: Критический очерк. М., 1985;
Ортега-і-Гассет Х. Вибрані твори. К., 1994;
Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця XVI до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). К., 1993;
Липинський В.К. Твори. Архів. Студії, т. 6, кн. 1. К., 1995; Консерватизм: Антологія. К., 1998;
Оглоблин-Мезько О. Люди Старої України та інші праці. Острог—Нью-Йорк, 2000.

Джерела

Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл.

Автор: О.В. Ясь; url: http://history.org.ua/?termin=Arystokratiia; том: 1