Вікіпедія

Вікторіано Санчес Армініо

Вікторіано Санчес Армініо (ісп. Victoriano Sánchez Arminio, 26 червня 1942, Сантандер, Кантабрія — 21 травня 2023, там само) — іспанський футбольний арбітр. З 1993 по 2018 рік[3] був президентом технічного комітету суддів Королівської іспанської футбольної федерації.

Вікторіано Санчес Армініо
Ім'я при народженні ісп. Victoriano Sánchez Arminio
Народився 26 червня 1942(1942-06-26)
Сантандер, Іспанія
Помер 21 травня 2023(2023-05-21)[1][2] (80 років)
Сантандер, Іспанія[1]
Країна  Іспанія
Діяльність футбольний суддя
Знання мов іспанська
Роки активності з 1976
Посада Арбітр ФІФА

Біографія ред.

Як арбітр ред.

В Іспанії ред.

Санчес Армініо як головний арбітр дебютував у вищому дивізіоні Іспанії, в сезоні 1976/77.[4] Дебютним матчем була гра між «Малагою», і «Саламанкою» 11 вересня 1976 року[5], після чого працював у Прімері протягом тринадцять сезонів поспіль, відсудивши в цілому 149 матчів до свого уходу на пенсію через вік в 1989 році.

Протягом своєї кар'єри він був призначений арбітром трьох фіналів Кубка Іспанії у 1982, 1986 та 1989 роках, останній з яких став його прощальним матчем[6]

Міжнародний ред.

У 1978 році став міжнародним арбітром, а в 1981 році отримав статус арбітра ФІФА[7]. Наступного року працював як боковий арбітр на чемпіонаті світу в Іспанії 1982 року у суддівській бригаді свого співвітчизника Аугусто Ламо Кастільйо.

У 1984 році Вікторіано працював головним арбітром на Олімпіаді в Лос-Анджелесі, а через рік — на молодіжному чемпіонаті світу в СРСР.[8][9]

У 1986 році вже як головний арбтр поїхав на чемпіонат світу в Мексиці[10] де відсудив матч першого раунду між Аргентиною та Південною Кореєю.

У 1989 році судив другий матч фіналу Кубка УЄФА між «Наполі» та «Штутгартом»[11].

Як функціонер ред.

Як тільки Вікторіано вийшов у відставку, президент Іспанської футбольної федерації Анхель Марія Вільяр зробив його членом Комітету з призначення арбітрів.[12] 15 березня 1993 року Вільяр сам призначив його президентом вищого арбітражного органу в іспанському футболі, Технічного комітету арбітрів (Comité Técnico de Árbitros, тоді — Національного комітету суддів)[13]. 18 травня 2018 року заявив про свою відставку після 25 років перебування на посаді.[3]

Він також був інструктором ФІФА для арбітрів.

Нагороди ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в https://www.esquelasdecantabria.com/index.php/esquelas/1-esquelas/63826-don-victoriano-sanchez-arminio
  2. ↑ а б Muere Sánchez Arminio, exárbitro de fútbol y expresidente del CTA — RTVE, 2023.
  3. ↑ а б Lambea, Alberto (18 de mayo de 2018). Adiós a Sánchez Arminio, el capo eterno de los árbitros. Madrid. El Mundo. Архів оригіналу за 26 жовтня 2020. Процитовано 18 de mayo de 2018.
  4. ↑ Pardos, F. (26 de marzo de 1978). Sánchez Arminio, árbitro "gafe" (PDF). El Mundo Deportivo: 3.
  5. ↑ Sánchez Arminio, centenario arbitral en Primera (PDF). El Mundo Deportivo: 10. 8 de febrero de 1985.
  6. ↑ Victoriano, el que dirigió más partidos (PDF). El Mundo Deportivo: 16. 5 de julio de 1989.
  7. ↑ Calvo, Juan Antonio (24 de julio de 1982). Rejuvecimiento arbitral en Primera (PDF). El Mundo Deportivo: 10.
  8. ↑ Sánchez Arminio arbitrará en Los Angeles (PDF). El Mundo Deportivo: 13. 31 de mayo de 1984.
  9. ↑ Debuta Sánchez Arminio (PDF). El Mundo Deportivo: 12. 2 de junio de 1986.
  10. ↑ Sánchez Arminio arbitrará en el Mundial de México. El País. 22 de enero de 1986.
  11. ↑ Stuttgart y Nápoles: a por su primer título europeo (PDF). El Mundo Deportivo: 18. 17 de mayo de 1989.
  12. ↑ Los clubes siguen siendo contrarios al sistema de designación arbitral (PDF). El Mundo Deportivo: 15. 7 de octubre de 1989.
  13. ↑ Merino, Juan Manuel (16 de marzo de 1993). Sánchez Arminio, nuevo presidente del CNA (PDF). El Mundo Deportivo: 51.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вікторіано_Санчес_Армініо&oldid=39854375