Військова тактика муїсків

Військова тактика муїсків — комплекс збройних дій атакувального і оборонного характеру, що застосовувався у військах держав чибча-муїска. Тактичні прийоми були доволі прості, не відрізнялися винахідливістю.

Характеристика

Початок кампанії

Перед початком війни було прийнято обмінюватися посольствами. Існував звичай обирати серед досвідчених старійших послів (кеме), щоб могли вони гідно представляти свого володаря. Зазвичай це були знатні люди, наближені до правителя, члени його родини. Кеме по черзі викладали вимоги і претензії ворогуючих сторін, оголошували війну і просили про перемир'я. Суперники з пошаною зустрічали послів супротивної сторони, віддавали їм почесті і обдаровували їх подарунками.

Після оголошення війни володар (сіпа, саке або усаке) призначав дату збору війська в конкретному місті, частіше це була його столиця. Збирання військових сил відбувалося наступним чином: сіпа (саке) віддавав наказав залежному усаке, той сибинтиба, який в свою чергу повідомляв про необхідність військовому походу ути-громади.

Битва

Уся військова кампанія вирішувалася в одній вирішальній битві, де ворогуючи сторони зибрали свої наявні сили. Зі старовинних традицій вирішувати долю битва залишався герць: в ньому брали участь або найсильніші та справніші вояки двох сторін, в особливих випадках у двобій вступали володарі держав. Завдяки цьому фактично не булос амого бою і великих жертв. Втім така традиція до початку XVI ст. практично перестала існувати.

Битву розпочинали пращники, лучники та вояки зі списокидальнями. Про шикування вояків перед битвою наразі нічого невідомо: за свідченнями конкістадорів в кожному випадку їх розташування було різне — попереду, з флангів.

Головним тактичним прийомом була фронтальна атака, коли два війська вирушали одне проти одного. Правитель знаходився усередині загонів, щоб його усі могли бачити. Тому суперники намагалися або захопити правителя, або вбити його, що означало поразку ворога й втечу з полю бою. Водночас володаря оточували найкращі вояки на кшталт гвардії, яких називали гуеча. Кожен очільник підрозділу, яким були підвладні усаке та сибинтиби, виряжалися яксраво, мало свої знаки, що їх вояки також бачили своїх військових очільників.

Такий тактичний прийом у муїсків не змінювався протягом декількох століть. Втім вже напередодні появи тут іспанських конкістадорів помітна вдосконалення методів ведення бою. Так, Немекене у битві в місцевості Кола проти військ Кемуінчаточи, саке Хунзи, застосував обхідний, фланговий удар, який мав би привести до повної перемоги, аби не наглана смерть від стріли Немекене.

В разі перемоги супротивники не намагалися знищити поля, господи, ремісничі комори, самі поселення. Полонених супротивників не страчували, а змушували визнавати зверхність. Страти очільників ворожого війська здійснювалися лише у випадку, якщо їм був залежний усаке. Вважалося, що той повстав, а значить зрадив пана, а відповідно до законів муїсків військова та державна зрада каралися на горло незалежно від соціального статусу.

Також муїсками широко застосовувалися засідки біля лісів або гір, раптово атаки військ, коли вони перебували на марші.

Облога

Кожний правитель намагався звести навколо своїх столиць потужні дерев'яні мури у декілька рядків. Це стосується як голів великих об'єднань — Бакати, Хунзи, так невеликих незалежних правителів — Тундами, Іраки, Гуаненти. Укріплення зводили й залежні усаке.

Оборона містечок зводилася у намаганні витримати облогу. Для цього з одного боку накопичували арсенали зброї, з іншого харчів та води. У муїсків не було засобів та методів захоплення, штурму містечок, тому суперники намагалися оточити супротивника й змусити його капітулювати. Так, облога столиці усакства Убаке з боків військ Бакати тривало близько 7 місяців.

Джерела

• Broadbent, Sylvia 1964: Los Chibchas: organización socio-política. Série Latinoamericana 5. Bogotá: Facultad de Sociología, Universidad Nacional de Colombia.
• Velandia, Roberto, 1979—1982, Enciclopedia histórica de Cundinamarca, 5 vols. Biblioteca de Autores Cundinamarqueses, Bogotá, Cooperativa Nacional de Artes Gráficas.
• Alcedo, Antonio, 1967, Diccionario Geográfico-Histórico de las Indias Occidentales o América, 4 vols., Biblioteca de Autores Españoles, Madrid, Ediciones Atlas.