Відумерщина — рухоме й нерухоме майно, яке, згідно з давнім українським правом, переходило після смерті господаря, в якого не залишалося спадкоємців чоловічої статі, до сюзерена або держави. У давньоруський період відумерщина надходила великому князеві, з якої, у разі наявності у померлого доньок, останнім виділялася певна частина. За литовсько-польської доби рухоме й нерухоме майно померлого господаря передавалося його спадкоємцям, навіть якщо серед них не було синів небіжчика, але в цьому випадку спадкоємці видавали сюзеренові або державі відумерщину — податок худобою, або ж не сплачували її зовсім, якщо особа жіночої статі виходила заміж за повноцінного господаря (здатного в повному обсязі сплачувати податки або відбувати військову службу). В Гетьманщині 17-18 століть відумерщину брали лише у випадках, коли в померлого господаря не залишалося спадкоємців і він не залишив заповіту на користь конкретних осіб, церкви чи громади.

Див. також ред.

Література ред.

  • Черкаський І. Громадський (копний) суд на Україні-Русі (XVI–XVIII ст.). В кн: Праці комісії для виучування історії західно-руського та вкраїнського права, вип. 4-5. К., 1928;
  • Гошко Ю. Г. Населення Українських Карпат XV–XVIII ст. К., 1976;
  • Гурбик А. О. Копні суди на українських землях у XIV–XVI ст. «УІЖ», 1990, № 10;
  • Його ж. Ментальність українського середньовіччя: правосвідомість селянства в XIV–XVI ст. В кн.: Український історичний збірник, вип. 1. К., 1997;
  • Його ж. Еволюція соціально-територіальних спільнот в середньовічній Україні (волость, дворище, село, сябринна спілка). К., 1998;
  • Гошко Ю. Г. Звичаєве право населення Українських Карпат та Прикарпаття XIV–XIX ст. Львів, 1999;
  • Гримач М. В. Дискусійні аспекти трактування терміна «звичаєве право». «Етнічна історія народів Європи», 2001, вип. 8;
  • Гурбик А. О. Правові уявлення та народна правосвідомість. В кн.: Українське суспільство на зламі середньовіччя та нового часу. К., 2001.

Джерела ред.

Посилання ред.