Воєнна організація України

Воє́нна організа́ція держа́ви — базовий елемент системи воєнної безпеки, сукупність органів державного управління військовим і військово-технічним будівництвом, оборонно-промислового і наукового комплексів держави, військових формувань та органів, призначених для виконання завдань воєнної безпеки воєнними та цивільними методами, а також нормативно-правова база, яка визначає функції, права, обов'язки і взаємозв'язки усіх елементів Воєнної організації.

Призначення воєнної організації держави ред.

Воєнна організація створюється державою для захисту особи, суспільства і державного ладу, забезпечення зовнішньої і внутрішньої безпеки, передусім, для відбиття зовнішньої агресії, що зазіхає на суверенітет, територіальну цілісність і соціально-політичний устрій держави, а також для придушення внутрішніх протиправних виступів, що загрожують суспільному ладу і політичному режиму.

Структура Воєнної організації держави залежить від рівня розвитку суспільства, характеру політичного устрою, соціально-економічної бази, а також від розвитку засобів збройної боротьби, умов внутрішньої і зовнішньополітичної обстановки. Зокрема, у воєнний час в рамках Воєнної організації держави можуть додатково створюватися партизанські формування, народні ополчення, міліцейські (жандармські) та інші частини.

Воєнна організація України ред.

В Україні під Воєнною організацією розуміється сукупність органів державної влади, військових формувань, утворених відповідно до законів України, діяльність яких перебуває під демократичним цивільним контролем з боку суспільства і безпосередньо спрямована на захист національних інтересів України від зовнішніх загроз[1]. Закон України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» дає більш конкретне тлумачення терміну Воєнна оргнізація. Згідно з ним це охоплена єдиним керівництвом сукупність органів державної влади, військових формувань, утворених відповідно до Конституції і законів України, діяльність яких перебуває під демократичним контролем суспільства і відповідно до Конституції та законів України безпосередньо спрямована на вирішення завдань захисту інтересів держави від зовнішніх та внутрішніх загроз[2].

До основних елементів Воєнної організації України належать: Верховна Рада, Президент, Рада національної безпеки і оборони, Кабінет Міністрів, Міністерство оборони, Генеральний Штаб ЗС України, інші військові формування, правоохоронні органи, інші центральні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, окремі громадяни[1].

Тобто, Військова організація держави це єдиний організм, який структурно складається з двох підсистем (компонентів): органів державної влади (управлінсько-регламентуючий компонент) і військових формувань (силовий компонент). Базова складова воєнної безпеки — Збройні Сили України. Крім них силовий компонент системи включає Державну прикордонну службу, Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ, військові підрозділи Управління державної охорони, Служби безпеки України, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій інші державні військові формування.

Нормативно-правову базу воєнної організації держави як інструмента національної безпеки формують закони України «Про основи національної безпеки України», «Про оборону України», «Про Раду національної безпеки і оборони України», «Про Збройні Сили України», а також Стратегія національної безпеки і Воєнна доктрина України, які розмежовують права та функції державних органів України як складових воєнної організації.

Критика і підходи до формування сучасної моделі воєнної організації ред.

В українському законодавстві існує цілий ряд колізій (правових розбіжностей), які породжують плутанину при визначенні, функцій, завдань та повноважень структурних ланок воєнної організації держави. Експерти в галузі національної безпеки відзначають неефективність, непослідовність, недостатня наукова обґрунтованість, незадовільну координацію та взаємоузгодженість дій компонентів Воєнної організації України, які обумовлені відсутністю чіткого управління нею, безсистемністю та хаотичністю більшості процесів, що відбуваються в цій сфері діяльності, недостатнім нормативно-правовим, організаційним, науково-методичним, інформаційно-аналітичним та ресурсним забезпеченням воєнної безпеки[3]. Сучасні безпекові проблеми та виклики вимагають принципово нових науково обґрунтованих підходів до формування Воєнної організації держави і сектору безпеки в цілому, пошуку ефективніших шляхів та механізмів захисту національних інтересів від реальних та потенційних загроз воєнного характеру[4].

Розробка стратегії воєнної безпеки України ред.

20 січня 2021 року Кабінет Міністрів України схвалив проєкт указу Президента про введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони «Про Стратегію воєнної безпеки України».

«Стратегією воєнної безпеки України визначаються шляхи досягнення цілей і реалізації пріоритетів державної політики у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва, зокрема, стосовно безпекового середовища в контексті воєнної безпеки; цілі, пріоритети, завдання та шляхи реалізації державної політики у сфері оборони; соціально-політичні, економічні та інші умови реалізації державної політики у сфері оборони, воєнно-політичні та воєнно-стратегічні обмеження; ресурсне забезпечення потреб оборони; перспективна модель організації оборони, Збройних сил України та інших складових сил оборони в частині визначених завдань з оборони держави, стратегії та критеріїв досягнення спільних оборонних спроможностей; імовірні сценарії застосування сил безпеки і сил оборони для виконання завдань з оборони держави з розподілом відповідальності складових сектору безпеки і оборони за організацію оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності; управління ризиками у сфері воєнної безпеки», - йдеться в пояснювальній записці до проєкту указу[5].

Примітки ред.

  1. а б Закон України Про основи національної безпеки України
  2. Закон України Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави. Архів оригіналу за 25 січня 2022. Процитовано 27 листопада 2011. 
  3. Рекомендації науково-громадських слухань «Ефективність державного управління у системі забезпечення національної безпеки: проблеми та шляхи вирішення» від 26 березня 2008 року. — К.: Центр воєнної політики та політики безпеки Укр. Акад. наук.
  4. Федір Саганюк, Ігор Романов, Олексій Соловей. Розвиток Воєнної організації України та безпека держави. Центр воєнної політики та політики безпеки. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 27 листопада 2011. 
  5. Кабмін пропонує Президенту затвердити Стратегію воєнної безпеки України /Укрінформ, 20.1.2021/. Архів оригіналу за 20 січня 2021. Процитовано 20 січня 2021. 

Законодавчі акти України ред.

Література ред.

  • Воєнна безпека України. На межі тисячоліть. Монографія. Під ред Г. М. Перепелиці. Національний інститут стратегічних досліджень. — К.: «Стилос», 2002 ISBN 966-8009-17-7
  • Воєнна організація держави: шляхи трансформації. Монографія. Під ред. І. В. Романова. — К.: Приватне видавництво, 2009 ISBN 966-554-001-7
  • Актуальні проблеми реалізації політики національної безпеки України в оборонній сфері: науково-інформаційний збірник. Під ред. В. П. Горбуліна / підг. Ю. М. Романов. Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України. — К.: ДП НВЦ «Євроатлантикінформ», 2006
  • Маначинський О. Я., Соболєв А. А. Воєнна безпека України та вплив на неї геополітичних факторів. Рада національної безпеки і оборони України. Національний інститут стратегічних досліджень. — К.: НІСД, 1997

Електронні джерела ред.