Випадкова подорож

«Випадкова подорож» (попаданці) — поширений прийом фантастичної літератури, пов'язаний з раптовим перенесенням героя в минуле (можливі варіанти: паралельний світ, не пов'язаний з нашим; майбутнє; інша планета; потрапляння в світ гри). У японській художній літературі жанр випадкового транспортування в паралельний всесвіт або фантастичний світ відомий як ісекай.

Зазвичай використовується одна з двох схем перенесення: герой переноситься у своєму тілі або його свідомість переноситься в тіло мешканця минулого або іншого світу.

Перенесений герой нерідко покликаний вищими силами для виконання якоїсь місії, але при цьому залишається консервативною фігурою, революційні зміни не є його метою. Прогресивна діяльність героя (якщо вона взагалі має місце) зводиться до перенесення елементів звичного йому світу в нове оточення. Утім, оскільки він є прибульцем із дуже відмінного середовища, привнесені зміни можуть бути досить глобальними.

Попаданець у минуле, як правило, більш соціально успішний типаж, психологічно близький до переселенців-колоністів. Після потрапляння в минуле він успішно адаптується до нового оточення і починає змінювати його «під себе». Здійснюючи ті чи інші зміни, він керується знанням про шляхи історії, яка в новому місці його проживання стає лише одним з варіантів з іще не втіленого майбутнього. Герой може при цьому керуватися тією чи іншою ідеологією або особистими симпатіями й антипатіями.

Ранні твори

• Першим «класичним» попаданцем уважають Хенка Моргана з роману Марка Твена «Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура» (1889).
• Традицію опису зміни минулого енергійним попаданцем з теперішнього продовжив Спрег де Камп у повісті «Хай не впаде темрява» (1939), де американський археолог Мартін Педуей унаслідок удару блискавки переноситься до Риму 535 року, перед розпадом Імперії.
• Попаданцем є і Джон Картер з «марсіанського циклу» Едгара Берроуза (1911), і Джон Гордон, герой «Зоряних королів» Гамільтона (1947).

Сучасна українська фантастика

Не надрукований роман, але у вільному доступі, — «Український легіон — назва 2012 року; руське зібрання — назва 1919 року» розповідає про мобілізованого головного героя офіцера з XXI століття. Українське керівництво, отримавши доступ до «машини часу», ухвалює рішення перенестися зі своїм військом і прихильниками до 1919 року, отримавши перевагу у використанні більш передових технологій у Визвольних змаганнях. Герой отримує завдання переміститися зі своїм підрозділом до української Курщини та розбудувати базу для захисту українського населення на цих землях.

Посилання

http://www.ukrcenter.com/Література/Володимир-Лаврик/66341/Український-легіон--назва-2012-року-руське-зібрання--назва-1919-року [Архівовано 21 січня 2020 у Wayback Machine.]