Вибухово-мостовий детонатор
Вибухово-мостовий детонатор (ВМД також відомий як вибуховий дротяний детонатор) — це тип детонатора, який використовується для ініціювання реакції детонації у вибухових матеріалах, подібний до капсуль-детонатора, однак запускається за допомогою електричного струму. ВМД використовує інший фізичний механізм, споживаючи більше електроенергії, і спрацьовує набагато швидше, тому вибухає у набагато більш точний час після подачі електричного струму за допомогою методу вибухового дроту. Це призвело до його загального використання в ядерній зброї[1].
- Корпус
- Верх вибухівки
- Дріт запобіжника
- Ввідний дріт
- Ввідний дріт
- Ізоляційна опора
- Кембрикова трубка
- Розділювальна частина опори
- (Нічого не позначено)
- Конденсатор (конденсатор)
- Перемикач
- Акумулятор
Історія ред.
Вибухово-мостовий детонатор був винайдений Луїсом Альваресом і Лоуренсом Джонстоном[en] для бомб типу «Товстун» Манхеттенського проекту під час їхньої роботи в Національній лабораторії Лос-Аламоса. Детонатори ВМД в моделі Товстун 1773 використовували незвичайну, високонадійну систему детонатора з двома «рогами», прикріпленими до одного допоміжного заряду, який потім запускав кожну з 32 блоків вибухових лінз[2][3].
Опис ред.
ВМД були розроблені як засіб детонації кількох зарядів вибухівки одночасно, головним чином для використання в ядерній зброї на основі плутонію, в якій плутонієве ядро (так звана яма) стискається дуже швидко. Це досягається за допомогою звичайної вибухівки, рівномірно розміщеної навколо ями. Вибух повинен бути дуже симетричним, інакше плутоній буде викинутий у точках низького тиску. Отже, детонатори повинні спрацювати одночасно з великою точністю.
ВМД має дві основні частини: відрізок тонкого дроту, який контактує з вибуховою речовиною, і джерело електроенергії високої напруги, сильного струму та низького опору. Воно повинно надійно подавати швидкий стартовий імпульс. Коли дріт підключається до джерела, утворюється високий струм, який за кілька мікросекунд плавить і випаровує дріт. У результаті ударна і теплова звилі ініціюють вибухову речовину[1].
|
.jpg)
Це пояснює важкі кабелі, які видно на фотографіях Триніті "Gadget". Кабелі високої напруги потребують хорошої ізоляції, і повинні забезпечити великий струм з невеликим падінням напруги, щоб детонатор не досяг фазового переходу досить швидко.
Використання в ядерній зброї ред.
Оскільки вибухові речовини зазвичай детонують зі швидкістю 7–8 кілометрів на секунду, або 7–8 метрів на мілісекунду, затримка в 1 мілісекунду в детонації з одного боку ядерної зброї до іншого буде довшою, ніж час, який знадобиться для детонації, щоб перетнути зброю. Точність часу та постійність детонатора (0,1 мікросекунди або менше) є приблизно достатнім часом для того, щоб детонація перемістилася не більше ніж на 1 міліметр, а для найбільш точних комерційних мостових детонаторів 0,025 мікросекунди та приблизно 0,2 мм зміни хвилі детонації. Це достатньо точно для застосувань з дуже вузьким допуском, таких як вибухові лінзи ядерної зброї.
Примітки ред.
- ↑ а б Cooper, Paul W. (1996). Exploding bridgewire detonators. Explosives Engineering. Wiley-VCH. с. 353—367. ISBN 0-471-18636-8.
- ↑ Coster-Mullen, John (2002). Chapter 5: Fat Man. Atom Bombs: The Top Secret Inside Story of Little Boy and Fat Man. John Coster-Mullen. с. 59—66, 218—220. OCLC 51283880. ASIN B0006S2AJ0.
- ↑ RISI Industries Technical Topics 05-93 History (PDF). RISI Industries. May 1993. Архів оригіналу (PDF) за 6 жовтня 2011. Процитовано 14 липня 2017.