Венсан Пейон
Венсан Бенуа Каміль Пейон (фр. Vincent Benoît Camille Peillon; нар. 7 липня 1960 року) — французький політичний і державний діяч, соціаліст, міністр освіти (2012—2014).
| Венсан Пейон | |
|---|---|
| фр. Vincent Peillon | |
 | |
| Народився | 7 липня 1960[1][2][3] (64 роки) Сюрен |
| Країна | .svg){kind=small} Франція |
| Діяльність | політик, науковий співробітник |
| Alma mater | Університет Париж I Пантеон-Сорбонна (1992)[4] |
| Науковий ступінь | доктор[d][4] (1992) і CAPESd |
| Науковий керівник | Hélène Védrined[4] |
| Знання мов | французька[5] |
| Посада | Депутат Європейського парламенту[6], Minister of National Educationd, депутат Національної асамблеї Франції, Депутат Європейського парламенту[6], Депутат Європейського парламенту[6], Minister of National Educationd, conseiller maître en service extraordinaire à la Cour des comptesd і Науковий керівник CNRSd |
| Партія | Соціалістична партія |
| Родичі | Mathieu de Brunhoffd[7] |
| Брати, сестри | Antoine Peillond |
| У шлюбі з | Brigitte Sitbond |
| Нагороди |  |
| |
Біографія
ред.Народився 7 липня 1960 року, син Жиля Пейона, комуніста і банкіра, і Франсуази Блюм — наукового керівника Національного інституту охорони здоров'я та медичних досліджень. Викладав у Кале та Іль-де-Франсі, отримав ступінь агресії у філософії.
У 1992 році вступив до Соціалістичної партії.
Близько десяти років працював в апараті відомих діячів Соціалістичної партії — Лорана Фабіуса, Анрі Еммануеллі та Ліонеля Жоспена [3].
Депутат Національних зборів Франції від 3-го округу департаменту Сомма з 1997 до 2002 року.
Депутат Європейського парламенту з 2004 до 2012 року (достроково здав мандат через призначення до складу французького уряду).
У ході парламентських виборів 2007 року знову виставив свою кандидатуру в 3-му окрузі департаменту Сомма, але програв у другому турі кандидату від Союзу за народний рух Жерому Біньону, відставши від нього на 143 бюлетені (отримав 49,85 % голосів виборців).
2007 року надавав підтримку президентській кампанії Сеголен Руаяль. У 2011 році був прихильником Домініка Стросс-Кана, а потім приєднався до передвиборчої кампанії Франсуа Олланда. Після приходу Олланда до влади Пейон у 2012 році був призначений міністром національної освіти в уряді Жана-Марка Еро. Його основними кроками на цій посаді стало повернення до навчального тижня в чотири з половиною дні для учнів початкової школи та невдала спроба змінити статус вчителя підготовчої школи. У 2014 році відмовився увійти до нового соціалістичного уряду на чолі з Мануелем Вальсом.
У 2014 році знову обрано до Європейського парламенту.
У грудні 2016 року оголосив про свою участь у праймеріз лівих, організованих соціалістами з метою визначення єдиного кандидата лівих сил на президентських виборах 2017 року.
22 січня 2017 року у першому турі праймеріз отримав 6,82 % голосів, посівши четверте місце серед семи учасників та не вийшовши до другого туру[6]. Після перемоги в ньому Бенуа Амона Пейона було призначено політичним радником у його президентській кампанії.
Особисте життя Другим шлюбом одружений з журналісткою Наталі Бенсахель (Nathalie Bensahel), у них є два сини (Елія та Ісаак)[7]. У першому шлюбі став батьком двох дочок.
Примітки
ред.- ↑ Sycomore / Assemblée nationale
- ↑ GeneaStar
- ↑ Roglo — 1997. — 10000000 екз.
- ↑ а б в Agence bibliographique de l'enseignement supérieur (France) Système universitaire de documentation — Montpellier: ABES, 2001.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в Members of the European Parliament, Членове на Европейския парламент, Diputados al Parlamento Europeo, Poslanci Evropského parlamentu, Medlemmer af Europa-Parlamentet, Mitglieder des Europäischen Parlaments, Euroopa Parlamendi liikmed, Βουλευτές του Ευρωπαϊκού Κοινοβουλίου, Députés au Parlement européen, Feisirí Pharlaimint na hEorpa, Zastupnici u Europskom parlamentu, Deputati al Parlamento europeo, Eiropas Parlamenta deputāti, Europos Parlamento nariai, Az Európai Parlament képviselői, Il-Membri tal-Parlament Ewropew, Leden van het Europees Parlement, Posłowie do Parlamentu Europejskiego, Deputados ao Parlamento Europeu, Deputații în Parlamentul European, Poslanci Európskeho parlamentu, Poslanci Evropskega parlamenta, Euroopan parlamentin jäsenet, Europaparlamentets ledamöter
- ↑ https://blogs.mediapart.fr/antoine-perraud/blog/081114/que-viva-thierry-de-brunhoff