Відкрити головне меню
Велика Олександрівка


Служба
Тип/клас навчально-тренувальне судно,
1954 по 1956 рік — базовий тральщик, з 1956 по 1978 — корабель повітряного спостереження)
Держава прапора Naval Ensign of Ukraine.svg Україна (де факто - Росія Росія)
Корабельня Суднобудівельний завод «Затока», Керч, Україна Україна
Закладено 29 липня 1954 року
Спущено на воду 30 жовтня 1954 року
Введено в експлуатацію 30 грудня 1954 року
Статус офіційно перебуває у складі ВМС України, реально контролюється російськими військами
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж нормальний — 500 т,
повний — 569 т
Довжина 58 м (54 м по КВЛ)
Ширина 8,5 м (8,4 м по КВЛ)
Осадка 2,1 м
Бронювання кораблебудівна сталь марки Ст.4с з товщиною до 8 мм
Технічні дані
Рухова установка 2 дизельні двигуни типу 9Д-8 та 3 дизельні електрогенератори
Гвинти 2 гребних гвинти
Потужність 2200 кінських сил
Швидкість 14 вузлів (максимальна)
10 вузлів (економічна)
Автономність плавання 7 діб
Озброєння

Велика Олександрівка (U951) — навчально-тренувальне судно військово-морських сил України. Належить до серії радянських тральщиків проекту 254. Корабель побудований у 1954 році на верфях Суднобудівного заводу «Затока» (Керч) і у тому ж році вступив у стрій під назвою Т-814. Але вже у 1956 році тральщик переобладнали у корабель повітряного спостереження і змінили позначення на КВН-14. В цьому статусі він прослужив до 1978-го, коли був переобладнаний у навчально-тренувальне судно і перейменований на УТС-433. Після розпаду СРСР судно перейшло у власність України, а у 1995 році отримало назву «Велика Олександрівка». У березні 2014-го, під час конфлікту в Криму судно було захоплене російськими військами.

Історія створенняРедагувати

Після закінчення Другої світової війни радянський флот мав у своєму розпорядженні тільки рейдові тральщики пр.253-Л та застарілі морські тральщики проектів 3, 53, 53-У та 58.[1] Тому для посилення мінно-тральних сил у 1946 році розпочалося проектування нових тральщиків усіх класів, при цьому основну увагу приділяли здатності виявляти та знищувати неконтактні морські міни. Одним із таких кораблів мали стати базові тральщики проекту 254. Їх розробку вело Західне проектно-конструкторське бюро, що знаходилося у місті Ленінград.[1] Утім відразу після завершення розробки і побудови перших кораблів, стала очевидною необхідність їх вдосконалення. Для цього інженери розробили модернізований варіант тральщика — проект 254-К. Він мав нові трали, радар і гідроакустичну станцію, також була збільшена потужність електрогенератора та двигунів.[1]

Тральщики проекту 254 будувалися на двох суднобудівних заводах: Середньо-Невському (селище Понтонне) та «Затока» (місто Керч).[2] 29 липня 1954 року на стапелях керченського підприємства був закладений Т-814, його будівництво ішло досить швидкими темпами і вже 30 жовтня корабель був спущений на воду.[3]

КонструкціяРедагувати

«Велика Олександрівка» будувалася як базовий тральщик, що наклало відбиток на її конструкцію, розміри та зовнішній вигляд. Судно має напівбачну архітектуру.[1] Основним матеріалом для виготовлення тральщика слугувала кораблебудівна сталь марки Ст.4с. Маломагнітна сталь ЕІ-269 застосовувалася лише для накладних листів під компаси.[1] Ходова рубка виконана із гомогенної сталі товщиною 8 мм.[2] «Велика Олександрівка» має друге дно, посилений форштевень для захисту від криги та бортові кілі, які служать пасивними стабілізаторами качки. Для підвищення живучості судна, його корпус розділений водонепроникними перегородками. Стандартна водотонажність складає 500 т, а максимальна — 569 т.[1] Під час будівництва особливу увагу приділяли захисту тральщика від неконтактних морських мін, тому на ньому був установлений розмагнічувальний пристрій, що складався із трьох обмоток — основної, курсової горизонтальної та курсової батоксної.[2]

Силова установка судна складається з двох дизельних двигунів 9Д-8 сумарною потужністю 2200 к.с. Вони забезпечують «Великій Олександріці» максимальну швидкість 14 вузлів. Економічна швидкість складає 10 вузлів, на ній судно може проплисти 3800 морських миль. Для вироблення електроенергії використовуються три дизельних генератори сумарною потужністю 175 кВт.[1]

Спочатку тральщик був озброєний двома спареними 37-мм артилерійськими установками В-11, двома спареними 12,7-мм кулеметними установками 2М-1 та контактним тралом МТ-2. Також він оснащувався гідроакустичною станцією «Тамір-11» та радаром «Лин».[1] Утім після зміни призначення корабля, частина озброєння та пошукового обладнання були демонтовані.

Історія експлуатаціїРедагувати

Корабель вступив у стрій 30 грудня 1954 року і з того часу знаходився в складі Чорноморського флоту військово-морських сил СРСР.[3] Спочатку тральщик мав позначення Т-814, але 30 листопада 1956-го був переобладнаний в корабель повітряного спостереження і отримав нове позначення — КВН-14.[2][3] В 1978-у призначення корабля знову змінилося, його переобладнали у навчально-тренувальне судно і 10 липня того ж року дали нову назву — УТС-433.[3]

Після розпаду Радянського Союзу судно перейшло у власність України. 28 листопада 1995-го йому була присвоєна назва «Велика Олександрівка».[3] З того часу місцем дислокації судна стала Південна військово-морська база на озері Донузлав. Шефство над ним узяла Великоолександрівська селищна рада Херсонської області.[4] Місцеві фермери та підприємці активно допомагають морякам, які служать на судні, а сам корабель регулярно відвідують делегації з Великої Олександрівки. Члени екіпажу теж щорічно їздять до селища, де зустрічаються з місцевим населенням і беруть участь у різноманітних заходах, як правило ці візити відбуваються в День незалежності України. Частину екіпажу судна складають вихідці з Великоолександрівського району.[4]

Під час вторгнення російських військ у Крим, українські кораблі на озері Донузлав, включаючи «Велику Олександрівку», були заблоковані.[5] Судно не чинило активного спротиву агресорам, здавшись добровільно. Таким чином «Велика Олександрівка» перейшла під контроль росіян, а члени екіпажу виїхали на материкову Україну або залишилися в Криму. Згодом Україна домовилась з російською стороною про повернення захоплених кораблів. Утім в середині червня Росія в односторонньому порядку припинила процес передачі і «Велика Олександрівка» так і не була повернута Україні.

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати