Вангарі Маатаї
Вангарі Мута Маатаї (англ. Wangari Maathai; 1 квітня 1940 — 25 вересня 2011) — кенійська екофеміністка, активістка захисту навколишнього середовища та політична діячка. Походить з племені кікую. Отримала освіту в США, зокрема в Пітсбургському університеті, а також у Кенії в Університеті Найробі. У 1970-х роках започаткувала екологічний неурядовий рух «Зелений пояс», що займався висадкою дерев, привертанням уваги громадськості до проблем навколишнього середовища та правами жінок.
.svg){kind=small}
2004 року вона стала першою африканською жінкою, що отримала Нобелівську премію миру «за внесок у сталий розвиток, демократію та підтримання миру». Була обрана членом Парламенту та займала посаду помічника Міністра Охорони Навколишнього середовища та природних ресурсів в уряді Президента Мваї Кібакі в період з січня 2003 по листопад 2005.[5]
Громадська та політична діяльність
ред.На додачу до роботи в Університеті Найробі, була також учасницею деяких громадських організацій на початку 1970-х років. Була членом Кенійського Червоного Хреста, ставши головою Найробійського відділення в 1973-му році. Була учасницею Кенійської Асоціації Університетських жінок. Також приєдналась до Національної ради кенійських жінок. У співпраці з цими волонтерськими організаціями для Маатаї стало очевидним, що коренем більшості кенійських проблем є екологічна деградація.
У середині 1970-х заснувала Envirocare Ltd — фірму, що мала на меті поєднати її ідеї покращення довкілля та забезпечити безробітних роботою. Фірма спеціалізувалась на висадці дерев задля консервації оточуючого середовища з залученням звичайних людей в цей процес. Envirocare зіштовхнулася з рядом проблем, пов'язаних в першу чергу з фінансуванням. Зрештою, бізнес зазнав невдачі. Наприкінці 1970-х років Маатаї заснувала рух «Зелений пояс».
1979 року обиралась на місце голови Національної Ради жінок Кенії (НРЖК), але програла 3 голоси, проте була беззаперечно обрана помічницею голови організації. У наступні роки стала головою Ради, щороку переобиралась на головну посаду аж до 1987 року.
Маатаї брала активну участь у поширенні демократії в Кенії.
Література
ред.- Wangari Maathai, Unbowed: A Memoir, Knopf, 2006. ISBN 0-307-26348-7
- Wangari Maathai, The Greenbelt Movement: Sharing the Approach and the Experience, Lantern Books, 2003. ISBN 1-59056-040-X
- Wangari Maathai, The Canopy of Hope: My Life Campaigning for Africa, Women, and the Environment, Lantern Books, 2002. ISBN 1-59056-002-7
- Wangari Maathai, Bottom is Heavy Too: Edinburgh Medal Lecture, Edinburgh UP, 1994. ISBN 0-7486-0518-5
- Picture book (fr.), Franck Prévot (text) & Aurélia Fronty (illustrations), Wangari Maathai, la femme qui plante des millions d'arbres, Rue du monde, 2011 (ISBN 978-2-3550-4158-7)
Примітки
ред.- ↑ Конвенція Організації Об'єднаних Націй про боротьбу з опустелюванням
- ↑ CONOR.Sl
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ https://nobelwomensinitiative.org/laureate/
- ↑ Radical utu : critical ideas and ideals of Wangari Muta Maathai | WorldCat.org. www.worldcat.org (англ.). Процитовано 28 лютого 2023.
Див. також
ред.Посилання
ред.
- Taking Root: The Vision of Wangari Maathai documentary film [Архівовано 28 лютого 2021 у Wayback Machine.]
- Official Site: The Green Belt Movement and Wangari Maathai [Архівовано 5 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
- Wangari Maathai and the Billion Tree Campaign
- Feature on Wangari Maathai by the International Museum of Women
- Публікації на C-SPAN
- The Lantern Books Blog: Lantern and Wangari Maathai (Video)
- Seeds of change planting a path to peace [Архівовано 25 лютого 2021 у Wayback Machine.]
- Nobel Women's Initiative [Архівовано 17 вересня 2019 у Wayback Machine.]