Вангануї (національний парк)

Національний парк Вангану́ї (англ. Whanganui National Park, [wɒŋəˈni]) — національний парк на Північному острові Нової Зеландії, що заснований у 1986 році[1]. Його площа становить 742 км²[2]. Через парк протікає річка Вангануї - найдовша судоходна річка країни. І хоча русло й води річки не включені в парк, річка є невід'ємною його чистиною[1].

Національний парк Вінгануї
Whanganui River.jpg
39°35′00″ пд. ш. 175°05′00″ сх. д. / 39.58333333336077686226417427° пд. ш. 175.08333333335775705563719384° сх. д. / -39.58333333336077686226417427; 175.08333333335775705563719384Координати: 39°35′00″ пд. ш. 175°05′00″ сх. д. / 39.58333333336077686226417427° пд. ш. 175.08333333335775705563719384° сх. д. / -39.58333333336077686226417427; 175.08333333335775705563719384
Розташування: Вангануї, Нова Зеландія
Площа: 742 км²
Заснований: 1986
Керівна
організація:
Департамент охорони природи
Країна Flag of New Zealand.svg Нова Зеландія
Map

CMNS: Вангануї у Вікісховищі

ФаунаРедагувати

 
Міст в нікуди (англ. Bridge to Nowhere) - візитівка Національного парку Вангануї

В долинах річки Вангануї мешкає безліч видів птиць. Серед них кілька видів віялохвісткових, сірий ріроріро[3], сивоспинний окулярник, великоголовий тоутоваї, довгоногий тоутоваї, макомако[3], новозеландський пінон, пое[en][3] та білоголовий могуа.

Навесні та на початку літа в парку чути мігруючих зозуль. Зрідка можна зустріти малого какарікі[en] та білоголового нестора. Частіше зустрічаються стрільці, жовтолобі какарікі[en] та новозеландські соколи.

Парк є середовищем проживання для найбільшої популяції, що налічує кілька тисяч особин, в Новій Зеландії ківі виду Apteryx mantelli. Поблизу бурхливих водойм зустрічається синя новозеландська качка[en][1].

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Nature and conservation: Whanganui National Park. Архів оригіналу за 3 січня 2020. 
  2. Te Ara Encyclopedia of New Zealand. Архів оригіналу за 15 серпня 2020. 
  3. а б в Фесенко, Г. В. (2017). Назви родів у вітчизняному іменуванні птахів світу. Ряд Горобцеподібні (Passeriformes). Частина 2. Вісник Національного науково-природничого музею. Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 5 січня 2020.