ВТ-1

ВТ-1 («Винищувач танків», «Об'єкт 150») — радянський ракетний танк, який було прийнято на озброєння у 1968 році. Перший та єдиний прийнятим на озброєння «чистим» ракетним танком, тобто ракети є основною зброєю танка. ВТ-1 побудовано на базі середнього танку «Об'єкт 140». ВТ-1 стріляв спеціально спроектованими протитанковими ракетами 3М7 Дракон з змонтованої на башті установки. Був прийнятий на озброєння в 1968 році, знятий з озброєння в 1970 році. Головним конструктором ВТ-1 є Л. Н. Карцев.

ВТ-1
ВТ-1
Тип	ракетний танк
Походження	СРСР
Історія використання
На озброєнні	з 1968 по 1970
Оператори	СРСР
Історія виробництва
Розробник	Завод №183
Розроблено	з 1957 по 1968
Виробник	Завод №183
Виготовлення	з 1968 по 1970
Виготовлена кількість	110
Характеристики
Вага	34,5 т
Довжина	6,63 м
Ширина	3,3 м
Висота	2,2 м
Екіпаж	3
Броня	сталева лита і катана
Головне озброєння	ПУ ПТРК 2К4 «Дракон» і 15 ракет
Другорядне озброєння	1 × 7,62-мм ПКТ
Двигун	дизельний двигун В-55 580
Питома потужність	16,8 кс/т
Підвіска	торсіонна
Дорожній просвіт	435 мм
Операційна дальність	470 км
Швидкість	дорога — 50 км/год
ВТ-1 у Вікісховищі

Історія розробки

Ракетний танк «Об'єкт 150» почав проектуватися в КБ УВЗ з 1957 року на базі вузлів і агрегатів танка Т-62. ОКБ-16, кероване А. Е. Нудельманом, вело розробку ракетного озброєння. А. А. Расплетін, керівник КБ-1 Держкомітету радіоелектронної промисловості, був запрошений як консультант з системи управління. Надалі цьому колективу спільно з ЦКБ-14 доручили роботу по створенню всього комплексу. Ескізний проект ракетного танка підготував завод № 183 в 1958 році спочатку на базі танка Т-54, але потім проект скоригували, прийнявши як базу танк Т-62. У квітні 1964 року були проведені тести, в яких випробували два прототипи ВТ-1. До кінця 1964 року було зроблено 94 тестових постріли ракетами «Дракон». Етап проектування був закінчений в 1965 році.

Опис

Екіпаж

Екіпаж ВТ-1 складали три людини: механік-водій, оператор-стрілець і командир танка. Сам танк мав зварений корпус, запозичений у серійного танка Т-62.

Озброєння

Башта — лита, напівсферичної плескатої форми, з висувною установкою комплексу ракетного керованого озброєння 2К4 «Дракон» і механізмом заряджання, в якому містилося 12 керованих ракет ЗМ7. Ще три ракети розташовувалися в немеханізованій боєукладці. Як допоміжне озброєння на ВТ-1 встановлювався 7,62 мм кулемет ПКТ з боєкомплектом 2000 патронів. Башта мала електричний і ручний механізми повороту.

У комплекс ракетного керованого озброєння входили протитанкові керовані ракети, система заряджання і пуску, денний і нічний приціли, стабілізатор 2ЕЗ, станції наведення і управління. Управління ракетою - радіокомандне, напівавтоматичне, на будь-якій комбінації з семи частот і двох кодів, що дозволяло одночасно вести стрільбу з декількох винищувачів танків. Ефективність ураження цілі: з першого-другого пострілу.

Заряджання пускової установки автоматичне. Автоматика приводилася в дію натисканням кнопки на денному прицілі. Люлька пускового пристрою з полем зору денного і нічного прицілів, антеною, кулеметом ПКТ і освітлювачем нічного прицілу стабілізувалася у вертикальній площині, а башта- в горизонтальній.

Перед пуском ракети визначалася дальність до цілі і ця характеристика вводилася в приціл. Оператор, утримуючи перехрестя на цілі, натискав кнопку пуску. Напрямок сходу ракети відрізнявся від лінії прицілювання у вертикальній площині на 3°20', в горизонтальній — з урахуванням швидкості вітру. Після сходу ракети ПУ автоматично прибиралася всередину башти. Одночасно знімалося випередження, яке враховувало вітер, і башта поверталася в напрямку цілі. У момент пуску перед вхідним вікном прицілу автоматично протягом 1,5 сек встановлювалася повітряна завіса (під час випробувань в 1965 році, коли ракета стала сходити з пускової установки, гази з її сопел підняли з носа корпусу танка сніг, який запорошив вхідне вікно прицілу, в результаті чого управління ракетою стало неможливим). Перші 0,5 сек ракета летіла некерованою. За цей час бічна складова вітру (через парусність оперення ракети) і сила тяжіння ракети виводили її на лінію прицілювання. З цього моменту координати ракети визначалися автоматично, вироблялися зашифровані радіокоманди і випромінювалися в напрямку ракети, на якій вони приймалися, розшифровували і подавалися на рулі повороту. Визначення координат положення ракети щодо лінії прицілювання проводилося за допомогою світлової плями від трасера, який проектувався з оптичної системі прицілу на фотокатоди, що викликало появу електричних імпульсів, необхідних для вироблення радіокоманд в системі управління ракетою.

Через 25,5 сек після сходу ракети система поверталася в початкове положення і можна було зробити чергові заряджання і пуск. Дальність стрільби вдень коливалася в межах від 300 до 3300 м, вночі — від 400 до 600 м. Бронепробиття під кутом 60° становило 250 мм.

Бойова вага танка становила 34,5 тонни.

Служба

На озброєнні Радянської Армії ВТ-1 стояв три роки. За задумом військових, окремими батальйонами винищувачів танків повинні були комплектуватися мотострілецькі дивізії, що розгортаються на танконебезпечних напрямках. Було сформовано всього два таких батальйони: один — в Білоруському, а інший — в Прикарпатському військових округах. В процесі випробувань і експлуатації ракетний комплекс показав високу надійність — до 96,7%. Однак його конструктивні недоліки: великі габарити і маса, застаріла елементна база, велика мертва зона, відсутність гармати на танку тощо послужили причиною зняття ВТ-1 з озброєння. У бойових діях ці машини не брали участь і на експорт не поставлялися.

Література

• А. В. Карпенко. Обозрение отечественной бронетанковой техники (1905—1995 гг.). — СПб, Невский Бастион, 1996.(рос.)
• М. Барятинский. Советская бронетанковая техника 1945—1995. — М.: Бронеколлекция, выпуск № 3, 2000.(рос.)
• М. В. Павлов, И. В. Павлов. Отечественные бронированные машины 1945—1965 гг. // Техника и вооружение: вчера, сегодня, завтра. — Москва : Техинформ, 2009. — № 8. — С. 56.(рос.)
• Королёв В. Истребитель танков ИТ-1 в войсках // Техника и вооружение: вчера, сегодня, завтра. — 2010. — № 02 (февраль). — С. 35-43.(рос.)

Посилання

• История создания танка Т-62. russarms.com. Архів оригіналу за 28 вересня 2007. Процитовано 13 листопада 2009. (рос.)