Відкрити головне меню

Іван Іванович Бібіков (бл. 1686 — 24 травня 1745, Глухів)  — головний командир Малоросійського тимчасового Правління гетьманського уряду (з 11 червня 1742 р. по 24 травня 1745 р.), Бєлгородський губернатор (з 31 січня 1731 р. по 22 липня 1732 р.)

Іван Іванович Бібіков
Иван Иванович Бибиков


Прапор
Головний командир Малоросійського тимчасового Правління гетьманського уряду
1742 — 1745
Попередник: Олександр Борисович Бутурлін
Прапор
Бєлгородський губернатор
1731 — 1732
 
Народження: бл. 1686
Смерть: 24 травня 1745(1745-05-24)
Глухів, Гетьманщина
Національність: росіянин
Громадянство: Flag of Russia.svg Російська імперія
Династія: Q3064950?
Батько: Іван Богданович Бібіков
Дружина: Аграфена Іванівна Іванова
Діти: Петро, Степан
 
Військова служба
Звання: генерал-поручик
Нагороди:
Орден Святого Олександра Невського
(1742 р.)

Зміст

Початок службиРедагувати

Почав службу у 1703 році офіцером в Преображенському полку.

В 1722—1723 роках працював прокурором ревізійної служби колегії, а з 1723 року за рішенням імператора Петра I — обер-прокурором Сенату.

За особистою вказівкою Катерини I 22 лютого 1727 року був призначений президентом знову заснованої ревізійної служби колегії.[1]

В 1731—1732 роках працював Бєлгородським губернатором. Потім перебува у складі армії «для вспоможения в министерских делах» у Персії.

У 1736—1742 роках займав посаду президента Камер-колегії, через п'ять років вийшов у відставку в чині генерал-поручика.

Останній керівник Правління гетьманського урядуРедагувати

11 червня 1742 року був призначений на посаду головного командира Малоросійського тимчасового Правління гетьманського уряду замість графа Олександра Борисовича Бутурліна.[2] із завданням:

« «в Малой России быть главным командиром… иметь в ведомстве своем министерскую и генеральную войсковую канцелярию и в правлении дел поступать по данным указам прежним командирам» [3] »

В 1742 році нагороджений орденом св. Олександра Невського. Помер 24 травня 1745 року у Глухові. Після цього на посаду керівника Правління гетьманського уряду імператриця Єлизавета Петрівна нікого не призначала, бо на прохання української старшини відновлювала привілеї, щоб здобути собі прихильність України.

РодинаРедагувати

Був одружений з донькою багатого думного дяка Помістного приказу Аграфеною Автономівною Івановою (її першим чоловіком був капітан гвардії Іван Ілліч Дмитрієв-Мамонов).

У них народилось два сина:

  • Петро (чоловік княжни Марії Петрівни Оболенської);
  • Степан (одружений на Марії Іванівні Гур'євій).

ЛітератураРедагувати

ДжерелаРедагувати

Павлов-Сильванский, Н. П. Бибиков, Иван Иванович // Русский биографический словарь : в 25-ти томах. — СПб. — Т. 3 : Бетанкур — Бякстер. — С. 26-27. (рос.)

ПриміткиРедагувати

  1. Сухарева Ольга Владимировна. Кто был кто в России от Петра I до Павла I [Текст] / О. В. Сухарева. — М. : Астрель ; М. : АСТ ; М. : Люкс, 2005. — 704 с. — ISBN 5-17-023261-6
  2. Макидонов А. В. Персональный состав административного аппарата Новороссии XVIII века. — Запорожье: Просвіта, 2011. — С. 289.
  3. Сухарева Ольга Владимировна. Кто был кто в России от Петра I до Павла I [Текст] / О. В. Сухарева. — М. : Астрель ; М. : АСТ ; М. : Люкс, 2005. — 704 с. — ISBN 5-17-023261-6