Бунт лорда Гордона

Бунт лорда Гордона (Заколот лорда Гордона, англ. Gordon Riots) — антикатолицькі масові заворушення в Лондоні 27 червня 1780 року, що стали найбільш руйнівними в Англії у XVIII столітті.

Бунт лорда Гордона. Картина Джона Симора Лукаса

Передумови й перебіг заворушеньРедагувати

Заворушення були спрямовані проти «Акту про папістів» 1778 року, який розширював участь католиків у суспільному житті за умови складання особливої присяги (політичного характеру), а також дозволяв католикам служити в армії, купувати землю, утримувати школи, скасовував переслідування священиків.

Рішення про пом'якшення становища католиків було прийнято урядом Фредеріка Норта у розпал Війни за незалежність США й мало на меті збільшити кількість призовників[1]. Заколотники остерігались, що призов католиків до армії підірве боєздатність Великої Британії (на боці борців за незалежність США виступали поєднані «родинною згодою» католицькі Франція та Іспанія). У той самий час опоненти заколотників звинувачували їх самих у зв'язках із Францією та спробі під виглядом антикатолицьких лозунгів підняти бунт в тилу країни, що перебуває у стані війни.

Неконтрольовані демонстрації й безладдя вважались частиною повсякденної політики в Англії XVIII століття. Для маргіналізованих членів суспільства єдиним способом політичної самореалізації були погрозливі збори[2].

Заворушення отримали назву за ім'ям лорда Джорджа Гордона, глави «Асоціації протестантів», яка наполягала на скасуванні «Акту про папістів». Вони спалахнули 2 червня 1780 року, коли Асоціація подала до парламенту петицію з вимогами скасування акту; 40—60 тисяч чоловік, багато з них із блакитними кокардами (символом асоціації), вирушили до Вестмінстерського палацу, вигукуючи антикатолицькі лозунги. Під час ходи натовп зростав. На чолі процесії йшов Гордон, який був прийнятий парламентом і вручив петицію (відхилену переважною кількістю голосів), однак решта натовпу, що стояла біля воріт парламенту, вийшла з-під контролю, і почались масові заворушення.

Маніфестанти нападали на членів Палати лордів, ламали їхні карети, влаштовували руйнування та грабежі у місті. Другого дня почались антикатолицькі погроми, громили ірландців, що проживали в районі Мурфілд (там була широка незабудована площа, де збирались заколотники), а також сардинське й баварське посольства. Ньюгейтська в'язниця була взята штурмом, спалена і частково зруйнована, в'язні розбіглись. На в'язниці було написано: «Його величність король Натовп» (King Mob). Підпалювали церкви й будинки католицьких проповідників; у своїй прокламації від 5 червня король Георг III обіцяв винагороду 500 фунтів за видачу підпалювачів[3]. Сутички тривали цілий тиждень. Було введено воєнний стан[4].

Тільки 7 червня вдалось розігнати повстанців за допомогою військ. 285 чоловіків було вбито, кілька сотень поранено. Близько 20—30 чоловіків пізніше було страчено після суду. Гордона було заарештовано і звинувачено у державній зраді, але виправдано. У подальшому він прийняв юдаїзм й помер у лондонській в'язниці, куди потрапив за образу французької королеви Марії Антуанетти.

Бунт лорда Гордона змальовано в історичному романі Діккенса «Барнебі Радж» (1840—1841).

ЛітератураРедагувати

  • Nicholson, John. The Great Liberty Riot of 1780 (Published by Bozo ISBN 0-904063-16-X 1985)
  • Christopher Hibbert. King Mob: The Story of Lord George Gordon and the Riots of 1780. 1990

ПриміткиРедагувати

  1. Hibbert p.23-62
  2. Dieter Groh, "Collective Behavior from the 17th to the 20th Century: Change of Phenomena, Change of Perception, or no Change at All? Some Preliminary Reflections, " in Changing Conceptions of Crowd, Mind and Behavior, eds. Carl F. Graumann and Serge Moscovici (New York: Springer-Verlag, 1985), 143—162, 148; Eric J. Hobsbawm, Primitive Rebels; Studies in Archaic Forms of Social Movement in the 19th and 20th Centuries (Manchester: Manchester University Press, 1971).
  3. Proclamation by the King. June 5, 1780. Архів оригіналу за 28 вересень 2011. Процитовано 13 грудень 2011. 
  4. Hibbert p.84-140